11/28/2005 | Георгій

Оригінальна староєврейська назва цієї книги - "Шемот," що буквально означає "імена." Її християнська назва походить від латинізованого грецького слова Exodus, тобто масова еміграція, втеча (натяк на один з найяскравіших епізодів цієї книги, масову втечу євреїв з Єгипту).

Як і попередня біблійна книга Буття, книга Виходу писалася дуже довго (мабуть, кілька століть), і до її створення приклало руку багато людей, очевидно кілька десятків чи й сотень, переважно професійних жерців-священиків. Лінгвістичний аналіз свідчить, що окремі її фрагменти (зокрема так звана Пісня Міріам з 15-го розділу книги) вже існували як фольклор ще у 14-му - 13-му столітті до н.е., тобто в часи, коли творилися такі найстародавніші пам'ятники людської цивілізації, як Веди (або Віди). Ці фрагменти суто хронологічно старші, ніж найстародавніші частини книги Буття і взагалі ніж решта всієї Біблії. Інші фрагменти книги з'явилися десь у 10-му - 9-му столітті до н.е., а вся книга як рукопис була закінчена разом з книгою Буття і іншими книгами так званої Тори десь у 5-му - 4-му столітті до н.е., вже після повернення євреїв з вавілонського полону. Як і вся Тора, книга Виходу була, після безлічі редагувань, остаточно затверджена радою юдейських раввинів у другій половині 1-го століття н.е.

Якщо провідна тема книги Буття - це те, як створені добрими, але впалі у гріх люди блукають по висохлій пустелі, але Бог їх "кличе," - провідна тема книги Виходу вже не стільки про окремих людей, скільки про СПІЛЬНОТУ Божих обранців. Ця книга про те, як Бог "витягає" cпільноту Своїх обранців з полону, мороку, темряви, смерті, даючи цій спільноті Свій Закон і обіцяючи цій спільноті того Спасителя, Хто цей Закон виконає.

Авраамові нащадки, які нібито так добре влаштувалися на землі Гошен у Єгипті, потрапляють у тяжку неволю. Але це не випадковість і не "зла доля." Це частина Божого плану, промислу, провидіння.

Бог знаходить і "кличе" одного з Своїх обранців, людину на ім'я Моше або Мойсей. Ця людина нічим особливо не заслужена. Завдяки тому, що секулярні гуманісти назвуть "збігом обставин," хлопчик Мойсей уникає інфантициду і росте улюбленцем самого єгипетського фараона. Проте він підставляє себе під гнів можновладців і змушений тікати у пустелю. І тут раптом, без ніякої особливої заслуги з боку переляканого за своє життя і косноязикого Мойсея, його, у дуже яскравій сцені горіння куща (яка стимулювала уяву безлічі митців аж до Андрія Тарковського) знаходить і кличе Бог. Бог каже йому, іди, визволи свій народ, і Мойсей, після деяких вагань, каже: добре, іду. Він стає могутнім вождем свого народу і після кількох "раундів" змагання з єгипетськими жерцями залякує єгипетського фараона так, що той дає дозвіл невільникам вийти з землі їх поневолення. Використовуючи Мойсея як Свій інструмент, Бог веде Своїх обранців через усі можливі і неможливі перешкоди і водночас руйнує усі спроби тих, хто Йому заважає. Його воля буде здійснена, що б там не було і що б там хто не хотів.

Цікаві деякі деталі спілкування Бога з Його обранцями. У книзі Виходу з'являється концепція "викупу" (староєврейське "копгер," або "кіппур"). Бог може робити абсолютно все, що Він хоче, але Він має деякі правила, про які Він сповіщає Своїх людей. Він приймає Своїх людей у Свій "завіт," піклується про них, "витягає" їх з неволі, але Він вимагає за це певний викуп, певну ціну. У ніч "Перескоку" (Пассовер, Песах) цим викупом є життя однорічного ягняти. Далі у книзі Виходу мова іде про викуп за життя кожного ізраїльтянина у формі грошової пожертви розміром у половину шекеля. Цей символічний "викуп," так само як і кров зарізаних бичків чи ягнят біля олтарю, є провістком головної події, про яку розповідає вся Біблія - спокутної жертви Христа на викуп Його обранців з неволі гріха і смерті.

Наприкінці книги Божі обранці вже є народ, спільнота, об'єднана Божим Законом (який вони, як і слід було чекати від людей у стані гріхопадіння, одразу порушують), і також зовнішніми символами Божої влади - ковчегом і скинією Завіту, які вони виробляють "точно так, як Бог звелів Мойсеєві." Бог велить цьому новоствореному народові прямувати до обіцяного Краю. Що ж буде далі?