Трохи роздумів про Біблію. 5. Повторення Закону.
12/10/2005 | Георгій
Оригінальна староєврейська назва цієї книги - Деварім, що буквально означає просто "слова." Традиційна християнська назва цієї заключної частини староєврейського П'ятикнижжя, або Закону (Тори), дуже вдала, тому що ця книга дійсно є у великій мірі повторенням, часто абсолютно дослівним повторенням, Божих настанов, що Він їх дав Своїм обранцям-електам у книгах Виходу, Левит і Чисел.
Але є, на мій погляд, і певна оригінальність, неповторність у цій книзі. Закон в ній дійсно "повторюється," але також і узагальнюється, йому дається досить глибока флософська інтерпретація. Події, про які розповідає ця книга, розгортаються буквально напередодні вторження ізраїльської армії на територію Обіцяного Краю. Мойсей, який вже досягнув поважного віку 120 років, от-от помре і знає, що сам він у Край не увійде, кличе свій народ і робить для свого народу резюме найголовніших аспектів ДОМОВЛЕНОСТІ, ЗАВІТУ, що його склав з цим народом сам Бог - його Творець і Спаситель.
Цей завіт дуже своєрідний. По-перше, він є дуже, так би мовити, однобічним. Бог не входить зі Своїми обранцями ні в які переговори. Йому не можна ставити ніяких умов, і Його категорично не можна покликати до звіту за Його дії. Він повний суверен, володар ситуації, дійсно Господь. Так, як Він каже, так і буде. Від Його обранців потрібна тільки слухняність, покора, капітуляція перед Божою величчю і суверенністю. По-друге -і це, на мою думку, дійсно парадоксально! - Бог складає Свій завіт зі Своїм обраним народом, ЗНАЮЧИ, що Його обранці йього завіту НЕ виконають. Він просто-таки як на долоні бачить їх майбутній бунт, їх чорну зраду, їх нікчемне паскудство. І тим не менш Він, після досить-таки детального і моторошного опису тих страшних кар, що Він їх обіцяє Своїм обранцям (чого варта одна обіцянка, що вороги оточать їх міста і під час довгої облоги змусять їх їсти своїх власних дітей!), каже їм, що Він ВСЕ РІВНО попри все на світі залишиться з ними, не зрадить їх, розкриє над ними крила, як орлиця над своїм гніздом і приведе принаймні деяких з них до обіцяного Краю, де вони житимуть з Ним віки вічні.
Другий дуже цікавий мотив Повторення Закону - постійне повторення заклику і наказу ПОВНІСТЮ знищити все, що стоятиме на дорозі Божих обранців до обіцяного Краю. Звичайно, нас, цивілізованих людей 21-го сторіччя, жахає ідея геноциду, повного винищення, викорінення цілих народів, усіх тих ханаанеїв, гіттеян, амореян, євусеїв і т.д. Проте попри всю цю мілітаристську риторику "випаленої землі" для нас у Повторенні Закону чітко проглядається одна дуже важлива думка, без якої неможливе християнське життя. Це та думка, яку пізніше, у Новому Завіті, Христос резюмував як неможливість служити двом панам, Богові і "мамоні." Бог закликає Своїх обранців до БЕЗКОМПРОМІСНОСТІ. Точно так, як ізраїльтяни під час їх маршу на Ханаан отримують наказ повністю знищити, спалити у вогні чи порозбивати місцевих божків-ідолів і повирубувати стовпи Астрти, і ми маємо Божий наказ повністю знищити у собі нашу стару до-християнську особу. Як ізраїльтянам не вільно було водночас вважати ЙГВГ своїм Богом і трішечки "підмолюватися" різним Ваалам чи Астартам, так і нам не вільно служити Христові і водночас дозволяти собі бути трішечки ненависниками, трішечки брехунами, трішечки ідолянами, трішечки розпусниками, трішечки крадіями і т.д. Це може здатися сучасним людям занадто жорстким: ну хіба не всі ми час від часу робимо не дуже достойні речі, особливо під тиском обставин (ну хіба ж заради щастя сім'ї, наприклад, не вкрадеш і т.д.). Але мотив Повторення Закону саме такий - безкомпромісність, рішучість у ВИКОРІНЕННІ, знищені усього, що стоїть між людиною-Божим обранцем і Богом.
Наприкінці книги Мойсей помирає, роблячи перед тим чергове месіанське пророцтво Старого Завіту. Його роль лідера Божих електів бере на себе Ісус Навин (Йошуа бін Нан). Мільйонна армія нащадків Авраама, Ісаака та Якова стоїть на східному березі Йордану і готується до рішучого стрибка. Що буде далі?
Але є, на мій погляд, і певна оригінальність, неповторність у цій книзі. Закон в ній дійсно "повторюється," але також і узагальнюється, йому дається досить глибока флософська інтерпретація. Події, про які розповідає ця книга, розгортаються буквально напередодні вторження ізраїльської армії на територію Обіцяного Краю. Мойсей, який вже досягнув поважного віку 120 років, от-от помре і знає, що сам він у Край не увійде, кличе свій народ і робить для свого народу резюме найголовніших аспектів ДОМОВЛЕНОСТІ, ЗАВІТУ, що його склав з цим народом сам Бог - його Творець і Спаситель.
Цей завіт дуже своєрідний. По-перше, він є дуже, так би мовити, однобічним. Бог не входить зі Своїми обранцями ні в які переговори. Йому не можна ставити ніяких умов, і Його категорично не можна покликати до звіту за Його дії. Він повний суверен, володар ситуації, дійсно Господь. Так, як Він каже, так і буде. Від Його обранців потрібна тільки слухняність, покора, капітуляція перед Божою величчю і суверенністю. По-друге -і це, на мою думку, дійсно парадоксально! - Бог складає Свій завіт зі Своїм обраним народом, ЗНАЮЧИ, що Його обранці йього завіту НЕ виконають. Він просто-таки як на долоні бачить їх майбутній бунт, їх чорну зраду, їх нікчемне паскудство. І тим не менш Він, після досить-таки детального і моторошного опису тих страшних кар, що Він їх обіцяє Своїм обранцям (чого варта одна обіцянка, що вороги оточать їх міста і під час довгої облоги змусять їх їсти своїх власних дітей!), каже їм, що Він ВСЕ РІВНО попри все на світі залишиться з ними, не зрадить їх, розкриє над ними крила, як орлиця над своїм гніздом і приведе принаймні деяких з них до обіцяного Краю, де вони житимуть з Ним віки вічні.
Другий дуже цікавий мотив Повторення Закону - постійне повторення заклику і наказу ПОВНІСТЮ знищити все, що стоятиме на дорозі Божих обранців до обіцяного Краю. Звичайно, нас, цивілізованих людей 21-го сторіччя, жахає ідея геноциду, повного винищення, викорінення цілих народів, усіх тих ханаанеїв, гіттеян, амореян, євусеїв і т.д. Проте попри всю цю мілітаристську риторику "випаленої землі" для нас у Повторенні Закону чітко проглядається одна дуже важлива думка, без якої неможливе християнське життя. Це та думка, яку пізніше, у Новому Завіті, Христос резюмував як неможливість служити двом панам, Богові і "мамоні." Бог закликає Своїх обранців до БЕЗКОМПРОМІСНОСТІ. Точно так, як ізраїльтяни під час їх маршу на Ханаан отримують наказ повністю знищити, спалити у вогні чи порозбивати місцевих божків-ідолів і повирубувати стовпи Астрти, і ми маємо Божий наказ повністю знищити у собі нашу стару до-християнську особу. Як ізраїльтянам не вільно було водночас вважати ЙГВГ своїм Богом і трішечки "підмолюватися" різним Ваалам чи Астартам, так і нам не вільно служити Христові і водночас дозволяти собі бути трішечки ненависниками, трішечки брехунами, трішечки ідолянами, трішечки розпусниками, трішечки крадіями і т.д. Це може здатися сучасним людям занадто жорстким: ну хіба не всі ми час від часу робимо не дуже достойні речі, особливо під тиском обставин (ну хіба ж заради щастя сім'ї, наприклад, не вкрадеш і т.д.). Але мотив Повторення Закону саме такий - безкомпромісність, рішучість у ВИКОРІНЕННІ, знищені усього, що стоїть між людиною-Божим обранцем і Богом.
Наприкінці книги Мойсей помирає, роблячи перед тим чергове месіанське пророцтво Старого Завіту. Його роль лідера Божих електів бере на себе Ісус Навин (Йошуа бін Нан). Мільйонна армія нащадків Авраама, Ісаака та Якова стоїть на східному березі Йордану і готується до рішучого стрибка. Що буде далі?