Трохи роздумів про Біблію. 14. 2 Хронік
12/28/2005 | Георгій
Ця книга є продовженням Першої книги Хронік, але вона дещо менш генеалогічна, ніж 1 Хронік, і містить більше наративного (оповідального) матеріалу. Оповідь 2 Хронік у дуже великій мірі повторює, часто навіть дослівно, оповіді 1 і 2 книги Царів. Проте є деяка різниця, особливо у середній частині книги: тоді як 1 і 2 Царів концентруються більше на подіях у Північному царстві і у дещо меншій мірі на подіях у Південному, 2 Хронік дає значно більше деталей щодо історії саме Південного (Юдейського) царства. Також у цілому 2 Хронік дещо більш позитивна, ніж книги Царів (особливо ніж 2 Царів), і містить складніший, більш людяний, більш прощаючий образ таких діячів того часу, як царі Авія, Аза, Йосафат, Йорам, Ахазія, Йоаш, Амація, Узія, Йотам і Єзекія. Навіть для таких відвертих мерзотників, як цар Манасія, у 2 Хронік знаходиться тепле слово: текст книги каже, що коли ассірійці взяли його у полон і він на власній шкірі (буквально) відчув їх жорстокість, він розкаявся. За це Бог винагородив Манасію - він якимось чином вирвався з полону, повернувся до Єрусалиму, і там повикидав за межі міста усі зображення поганських божків.
2 Хронік також продовжує почату у попередніх частинах Старого Завіту тему пророка, "Божої людини," яка є обізнаною у Божому Законі і напряму, просто в очі, каже людям, у тому числі й можновладцям, усю правду щодо Божої волі на ті чи інші події. Тоді як у книгах Самуїла і Царів образи пророків (зокрема Іллі, Єлісея, і інших) дуже казкові, фантастичні, у 2 Хронік ці образи дещо більш реалістичні, приземлені. Наприклад, пророк Ілля на початку 2 Царів злітає у небо на вогняній колісниці (що деякі люди інтерпретують як його вознесіння просто до Бога), але у 2 Хронік (21-й розділ) Ілля цілком "земним" чином пише гнівного пророчого листа заблудлому в ідолянстві цареві Йорамові. Друга книга Хронік також уперше згадує ім'я нового пророка, Єремії, про якого говориться, що він написав пісню плачу за загиблим у сутичці з єгиптянами царем Йосією, і що цю пісню "аж до цього дня" співають як жалібну чоловічі та жіночі голоси.
Оскільки книги Хронік згадують дуже багато історичних осіб, про яких достеменно відомо, у який час вони жили, ми можемо на підставі тексту цих книг досить-таки точно встановити дати біблійних подій. Наприклад, ми точно знаємо, що Давид став царем тоді ще не розділеного ізраїльського царства у 1004 році до н.е., Соломон - у 971 році до н.е., що царство розкололося на два у 931 році до н.е., що північне (ізраїльське) царство було знищене ассірійцями у 723-721 рр. до н.е., що південне (ізраїльське) царство було окуповане вавілонянами у 597 р. до н.е., що Єрусалим був розграбований і вщент зруйнований армією Навуходоносора у 586 р. до н.е., і т.д. Друга книга Хронік також уперше згадує персидського царя Кира, який у середині 6-го ст. до н.е. розгромив імперію вавілонян і у 539 р. до н.е. дозволив єврейським вигнанцям повернутися до Єрусалиму. Але, окрім цього суто історичного значення, книги Хронік мають також і більш релігійно-філософський зміст. Вони ще і ще раз повторюють, що всі так звані добрі діла і величні звершення людини є насправді роботою Бога над його передвічним планом творення світу і спасіння Своїх обранців. Коли людина думає інакше, коли її душа стає черствою до Бога, коли її серце наповнюється пихою і вона творить собі кумирів, так звані "історичні обставини" (а насправді могутня Божа рука) розбиває усі ці могутні людські звершення на дрібні тріски. І більше того - книги Хронік кажуть вустами своїх найпривабливіших, найпозитивніших, найбільш героїчно-діяльних героїв, що НЕМА ЖОДНОЇ людини, яка була б відданою своєму Богові, Творцеві і Спасителеві, усією своєю душею, усім своїм розумом і усім своїм серцем (див., наприклад, 2 Хронік 6:36). Всі люди грішні, і тому всі люди відокремлені від Бога і цілком заслуговують на Його справедливий гнів. Чи означає це, що всі люди без виключення фактично відчують на собі усю повноту, увесь жах цього палаючого Божого гніву - ми побачимо далі.
2 Хронік також продовжує почату у попередніх частинах Старого Завіту тему пророка, "Божої людини," яка є обізнаною у Божому Законі і напряму, просто в очі, каже людям, у тому числі й можновладцям, усю правду щодо Божої волі на ті чи інші події. Тоді як у книгах Самуїла і Царів образи пророків (зокрема Іллі, Єлісея, і інших) дуже казкові, фантастичні, у 2 Хронік ці образи дещо більш реалістичні, приземлені. Наприклад, пророк Ілля на початку 2 Царів злітає у небо на вогняній колісниці (що деякі люди інтерпретують як його вознесіння просто до Бога), але у 2 Хронік (21-й розділ) Ілля цілком "земним" чином пише гнівного пророчого листа заблудлому в ідолянстві цареві Йорамові. Друга книга Хронік також уперше згадує ім'я нового пророка, Єремії, про якого говориться, що він написав пісню плачу за загиблим у сутичці з єгиптянами царем Йосією, і що цю пісню "аж до цього дня" співають як жалібну чоловічі та жіночі голоси.
Оскільки книги Хронік згадують дуже багато історичних осіб, про яких достеменно відомо, у який час вони жили, ми можемо на підставі тексту цих книг досить-таки точно встановити дати біблійних подій. Наприклад, ми точно знаємо, що Давид став царем тоді ще не розділеного ізраїльського царства у 1004 році до н.е., Соломон - у 971 році до н.е., що царство розкололося на два у 931 році до н.е., що північне (ізраїльське) царство було знищене ассірійцями у 723-721 рр. до н.е., що південне (ізраїльське) царство було окуповане вавілонянами у 597 р. до н.е., що Єрусалим був розграбований і вщент зруйнований армією Навуходоносора у 586 р. до н.е., і т.д. Друга книга Хронік також уперше згадує персидського царя Кира, який у середині 6-го ст. до н.е. розгромив імперію вавілонян і у 539 р. до н.е. дозволив єврейським вигнанцям повернутися до Єрусалиму. Але, окрім цього суто історичного значення, книги Хронік мають також і більш релігійно-філософський зміст. Вони ще і ще раз повторюють, що всі так звані добрі діла і величні звершення людини є насправді роботою Бога над його передвічним планом творення світу і спасіння Своїх обранців. Коли людина думає інакше, коли її душа стає черствою до Бога, коли її серце наповнюється пихою і вона творить собі кумирів, так звані "історичні обставини" (а насправді могутня Божа рука) розбиває усі ці могутні людські звершення на дрібні тріски. І більше того - книги Хронік кажуть вустами своїх найпривабливіших, найпозитивніших, найбільш героїчно-діяльних героїв, що НЕМА ЖОДНОЇ людини, яка була б відданою своєму Богові, Творцеві і Спасителеві, усією своєю душею, усім своїм розумом і усім своїм серцем (див., наприклад, 2 Хронік 6:36). Всі люди грішні, і тому всі люди відокремлені від Бога і цілком заслуговують на Його справедливий гнів. Чи означає це, що всі люди без виключення фактично відчують на собі усю повноту, увесь жах цього палаючого Божого гніву - ми побачимо далі.