02/26/2006 | Георгій

Ця біблійна книга особливо дорога серцю християн-протестантів, тому що рядок з неї, повторений Св. Павлом у "Римлянах" - "а праведний житиме вірою своєю" - надихнув Мартіна Лютера і в якійсь мірі підштовхнув європейську Реформацію 16-го сторіччя.

Як і декілька інших книг Малих Пророків, книга Авакума зовсім коротесенька - три розділи, менше ніж чотири сторінки тексту. Також, як і в кількох інших книгах Малих Пророків, її головний персонаж, пророк Авакум, ховає від нас, читачів, свою особистість - ми абсолютно нічого не дізнаємося з тексту книги про роки його життя чи про місце, де він народився і діяв. Єдина, мабуть, разюча відмінність книги Авакума від усіх інших частин "малопророчого циклу" в тому, що останній, третій, розділ цієї книги - це, по суті, псалом, який цілком можливо вважати 151-м розділом книги Псалмів. Цей розділ написаний у традиції псалмів, має ритм псалму і навіть включає в себе староєврейський музичний термін "Села," який зустрічається тільки у Псалмах. На підставі цієї дивовижної схожості з Псалмами деякі дослідники Св. Письма припускають, що пророк Авакум був професійним
музикантом і співаком, можливо членом однієї з 24 "змін" або гільдій єрусалимських співаків, описаних у 1 Хронік 25 і деінде. Судячи з тексту, можна також припустити, що Авакум на власні очі бачив вавілонську навалу і був серед тих, кого вавілоняни забрали з Єрусалиму у полон.

Перший розділ книги досить незвичайний. Це, по суті, гірка жалоба. Авакум скаржиться Богові на... Бога! Божий пророк здивований, розгніваний, збентежений і сконфужений. Ну добре, каже він, я все розумію - ми, Твій обраний народ, грішили, ми вчинили переступи, злочини, і за це ми будемо покарані. Але ж не так? Ось Ти, Боже, дозволив напасти на нас "халдеям," "народові лютому та скорому, що... страшний та грізний... глузує з царів, а князі - сміх для нього." І виходить, що "несправедливий винищує справедливішого за себе, грабіжник витягає (людей) вудкою, своїм неводом, і... готовий убивати народи без милости." Що ж це таке? Невже це дійсно від Тебе, Господи? Ти дозволяєш цьому статися? Тоді Ти - не добрий, не милосердний? Ти байдужий до наших страждань? Ось я, Твій обранець, Твій пророк, кличу - а Ти не чуєш? Доки, Господи, доки, доки?

Бог відповідає на це простим, "Так. Я знаю, що роблю. Терпи. Чекай. Будь мужнім. Вавілоняни (або халдеї) отримають своє. Не бійся. Вір."

Другий розділ книги є водночас розвитком цієї простої, прямої Божої відповіді і новими припливами Авакумових сумнівів і душевних мук. З одного боку пророк розуміє, що насильники і грабіжники - вавілоняни - знайдуть свій безславний кінець, будучи покараними іншими народами. Але Авакума непокоїть доля його власного народу, особливо його головних духовних святинь - держави, храму. Що залишиться євреям, якщо їх царство буде знищене, їх Храм перетворений на руїну? Каміння, дерево, "боввани?"

Ні, каже Бог. Праведному завжди достатньо його віри. Не святині головне в житті, не держава, і навіть не Храм з його церемоніями, ритуалами, традицією. Головне - віра. Віра і є сама суть життя справжнього Божого обранця. Тільки віра. Живи вірою, якщо ти є Мій.

Авакум чує це і розуміє свого Творця і суверена. У натхненному псалмі він співає про Божу славу і про майбутнє спасіння (оживлення, воскресіння?) якогось Божого Помазанця (цікаво, хто це? див. Новий Завіт...). Книга закінчується тріумфальним акордом: "Коли б фігове дерево не зацвіло, і не було б урожаю в виноградниках, обманило зайняття оливкою, а поле їжі не вродило б, позникала отара з кошари і не стало б в оборах худоби - то я з Господом тішитись буду й тоді, радітиму Богом спасіння свого! Господь Бог - моя сила, і чинить Він ноги мої, як у лані, і водить мене по висотах!"