03/12/2006 | Георгій

Цією книгою з циклу "малих пророків" у канонічній християнській Біблії завершується та її частина, яка традиційно зветься Старим Завітом. (У єврейській Біблії останньою книгою традиційно є Друга книга Хронік.) Книга пророка Малахії досить коротка - чотири розділи, з яких перший і четвертий зовсім маленькі. Ні про особу Малахії, ні про час написання цієї книги текст нічого не говорить.

Біблійні дослідники звертають увагу на деякі особливості книги Малахії. По-перше, її мова і стиль дають підстави вважати, що вона була написана суттєво пізніше, ніж інші частини Старого Завіту - можливо, десь у 4-му чи навіть у 3-му сторіччі нашої ери. Можливо, ця книга є чи не останнім документом Старого Завіту - ще пізніше з тих біблійних книг, що їх протестанти вважають канонічними, могла бути написана хіба що книга Естер.

По-друге, Малахія у своїй книзі говорить частково як пророк, але також і як священик. На відміну від Ісайї, Єремії, Єзекіїля, Даниїла, Осії, Амоса, Авакума і інших біблійних пророків, Малахія робить надзвичайно великий акцент не тільки на внутрішній, духовній, моральній стороні відносин між людьми і їх Богом, але і на суто зовнішній, церемоніальній частині цих відносин. Пророцтво Малахії так само, як і пророцтва інших біблійних "навім," спрямоване проти людського відступництва; але воно у значно більшій мірі, ніж інші "навім," показує відступництво у релігійному ритуалі, церемонії зокрема, жертвоприношень) як ознаку і як символ ширшого, морального відступництва. Так, Бог у пророцтві Малахії картає Своїх заблудлих обранців за те, що ті приносять Йому у жертву сліпих, кульгавих і хворих тварин, і за те, що вони недоплачують їхні десятини. Проте ці досить-таки прозаїчні і навіть дещо, на перший погляд, дріб'язкові претензії раптом змінюються гнівними філіпіками проти подружньої невірності, фрівольних розлучень і одружень з молодшими наложницями.

Завершення книги Малахії містить пророцтво про якогось "ангола," який має прийти до людей для того, щоби "приготувати дорогу" Тому, Хто скоро "нагло прибуде до храму Свого" - нашому Господеві. Цей приготувач дороги для Господа буде пророк Ілля. Як ми скоро довідаємося з книг Нового Завіту, "анголом" (тобто вісником, або провісником) і "пророком" Богоявлення була обрана людина на ім'я Йогоан (Йоан, Іван), яку Явлений у Своєму Слові дійсно порівнював з пророком Іллєю.

***********
Окрім книг Старого Завіту, які ми коротенько розглянули, Православна і Римо-Католицька Церкви традиційно включають у біблійні видання такі книги, як Перша і Друга книги Ездри, книги Товія, Юдифи, Мудрості Соломона, Еклезіастікуса (сина Сираха), Баруха, Сусанни, Трьох Юнаків, Вела і Змія, книгу Молитви Манасії і Першу та Другу книгу Макавеїв. Ці книги називаються "апокрифічними," тобто (у буквальному перекладі цього слова) "схованими," "прихованими" - принаймні на деякий час - від людського ока. У ранніх компіляціях писань Старого Завіту цих книг не було, але вони були включені у відомий грецький переклад староєврейської Біблії, так звану Септуагінту, у 3-му - 2-му сторіччях до н.е., і у латинський переклад Св. Єроніма, так званий "Vulgate." У цьому дуже стислому аналізі книг Св. Письма автор цих рядків не береться писати про ці книги, тим більше що вони не включені в український переклад Св. Письма, яким я користуюся (проф. Івана Огієнка).

Таким чином, ми дійшли до самісінького кінця старозавітньої історії. З книги Буття ми дізналися, що ми створені і що деяких з нас Бог кличе. З книги Виходу ми дізналися, що могутня Господня рука призначає для покликання і особливого призначення цілу людську спільноту. Книга Левит розповіла нам, що Бог хоче, щоби Його обранці грали згідно з Його, а не своїми власними правилами. Числа показали нам, як Бог може гніватися і як Він використовує найменш імовірних з нашої людської точки зору індивідуумів для здійснення Своїх планів. У Повторенні Закону ми почули мотив безкомпромісності як основи освячення Божих обранців. У книгах Ісуса Навина і Суддів ми прочитали історію про спроби Божих обранців утвердитися у призначеному їм Краї. Руф розповіла нам про можливість викуплення нас з нашої людської халепи кимось більшим і сильнішим за нас. Книги Самуїла, Царів і Хронік показали нам виникнення і падіння Держави як одного - і при цьому дуже недосконалого - засобу спасіння Божого народу від халепи. Книги Езри і Неемії розповіли нам дещо про спроби Божих обранців, які перетерпіли велику біду, відновити такий зовнішній символ свого обранства, як Храм. Естер дала нам відчути страх реальності переслідувань і людської жорстокості в історії. Йов показав нам, що людина може бути об'єктом Божого випробовування, яке не є синонімом покарання. Псалми проспівали нам високу і складну пісню про те, як ми, недосконалі і часто затуркані неволею люди, бачимо нашого Бога. Приповісті і Еклезіаст поділилися з нами мудрістю і нагадали нам, що "наша" мудрість насправді походить від нашого Бога. Пісня над Піснями зупинила наше дихання еротикою і, з іншого боку, повторила мотив Еклезіаста про марноту і скороминучість людських пристрастей. Ісайя пророкував нам про прихід до нещасних, поневолених, заблудлих Божих обранців Божого Отрока, Який буде "Князем миру." Єремія передбачив складення між Богом і Його обранцями Нового Завіту, який буде записаний у людських серцях. Єзекіїль говорив про Доброго Пастиря, Який збере "хмарного дня" Своїх овечок з усіх кінців землі. Даниїл побачив "ніби Сина Людського," Який стояв поруч із "Старим Днями" як Бог від Бога і Той, Хто встановить Боже Царство на віки віків. Малі Пророки дали нам почути Божий гнів на ворогів цього Царства і на все те в Його обранцях, що несумісне з цим Царством, і ще раз сказали нам про скорий прихід Господа до Його людей (які цього приходу абсолютно не варті). Що ж буде далі? Біблійна історія продовжиться у книгах Нового Завіту.