03/24/2006 | Георгій

Ця п"ята за порядком книга Нового Завіту не зовсім відповідає своїй назві, тому що вона не описує в усіх подробицях усі діла всіх Христових апостолів. Натомість, ця книга висвітлює тільки певні вчинки окремих апостолів (і також не-апостолів - проповідників-євангелістів, перших місіонерів) і показує, як з крихітної купки учнів і послідовників галілейського теслі на ім"я Йошуа бар Йоссес з Назарету за якихось 30-35 років утворилася християнська Церква. Та сама Церква-"екклесіа," про яку цей Йошуа-Ісус сказав, що її не подолають навіть ворота пекла.

За традицією, автором цієї книги вважається євангеліст Лука. Так само як і Євангелія від Луки, книга Дій починається зі звернення до "високодостойного Теофіла." Автор книги нагадує Теофілові, що у "першій книзі" він вже описав "все те, що Ісус від початку чинив і навчав." Події, які стали предметом "другої" книги, присвяченої Теофілові, починаються з того моменту, коли воскреслий Христос на очах у Своїх учнів возноситься на небо. Характерно, що за мить до вознесіння учні питають Його, чи Він зараз збирається "відбудовувати Ізраїльське Царство." Складається враження, що навіть і до найближчих учнів Христа сенс Його слоів про те, що Його Царство "не від світу цього," ще не дійшов.

Але все міняється, коли на учнів (яких усього 120 душ, чоловіків і жінок) у день свята П"ятидесятниці в Єрусалимі злинає Святий Дух. Сцена, яка описує цю подію, дуже емоційна: на людей, які були все ще приголомшені недавніми подіями, пов"язаними з їх улюбленим "Раббоні," налітає якийсь дивний "вітер," вони чують "шум з неба" і бачать, як на них осідають "язики поділені, немов би огненні." Після цього чудесного "злинання" Святого Духа Христові учні починають говорити, молитися, проповідувати різними іноземними мовами. Апостол Петро - ще зовсім недавно простий галілейський рибалка - промовляє палку проповідь, після якої охрищуються і стають учнями Христа одразу три тисячі чоловік. Він також уздоровлює калік, воскрешає з мертвих дівчинку на ім"я Табіта або Доркас ("сарна"), і, разом з апостолом Іваном, сміливо відповідає розгніваним юдейським начальникам, що він робить ці чуда "Ім"ям Ісуса Христа, Назарянина, що Його розп"яли ви."

Попри переслідування, цькування, биття і погрози, рух учнів Христа росте. Всі його члени живуть у стані, який книга Дій позначає грецьким словом "койнонія," тобто повна відмова від усього особистого, ділення абсолютно всього порівну з іншими. Учні продають свою власність і віддають всі гроші у загальний фонд. Вони постійно перебувають "у молитві і ломленні хліба," і без перестанку проповідують, що недавно розп"ятий Йошуа бар-Йоссес га-Ноцрі насправді є отой Машіях-Помазанець-Божий Отрок, про якого казали численні пророки. До учнів буквально щодня приєднуються нові люди - як мешканці Єрусалиму, так і євреї, що були "розпорошені" по всіх усюдах Римської імперії, ба навіть і "огречені." Дванадцять апостолів вже не можуть самі справитися з адмініструванням у такій величезній групі людей і, після наради з групою, обирають собі в допомогу сімох "діаконаі" (помічників). Ці диякони слідкують за щоденними потребами учнів і їх родин ("служать при столах"), але також і проповідують, так само як і "старші" ("пресбютероі"). Особливо відзначається у проповідях диякон Степан, якого оскаженілі ревнивці ортодоксальної єврейської віри люто страчують каменуванням.

Переслідування нової "екклесії"-Церкви очолює молодий фарисей, учень відомого юдейського законовчителя Гамалиїла на ім"я Савл. Але з ним стається дивна, неймовірна річ: йому по дорозі на Дамаск являється сам Христос. Савл (який на додачу до свого єврейського імені має також римське ім"я "Paulus" - Павло) навертається до Христа і приймає водне хрищення. Не менш неймовірна подія стається також і з апостолом Петром: Бог каже йому у видінні, що нема "чистої" і "нечистої" їжі! Петро, як дуже побожний послідовник староєврейських дієтичних законів "Кашрут," не вірить власним очам і вухам, але через деякий час до нього приходить римський центуріон, латинянин, "поганин" Корнилій, і... просить Петра охристити його і його домашніх. Тоді до Петра доходить смисл побаченого у видінні: Бог дає йому знати, що всі - як євреї, так і не сповідуючі юдейської релігії люди можуть стати Христовими учнями. Через деякий час не-євреїв у Церкві стає так багато, що апостоли на спеціальній нараді приймають рішення не "переобтяжувати" новонавернених "язичників" обрізанням і виконанням церемоніальної (зокрема дієтичної) частини Мойсеєва закона.

Між тим новонавернутий Павло стає, фактично, Христовим апостолом з особливою місією - донести Христове вчення до "поган," не-євреїв, які живуть поза межами провінцію Юдея, зокрема у Малій Азії і на Балканах. Павло відправляється у подорож до острова Кіпр, де під впливом його проповіді християнином стає сам римський намісник цього острову, проконсул Сергій Павлій. З Кіпру Павло і його старший товариш Варнава пливуть до малоазійських провінцій Пергії і Пісідії, а згодом ідуть на схід, в глибину Малої Азії, до лікаонських міст Іконія та Лістра. Під впливом проповідей Павла і Варнави християнами стають, очевидно, сотні, а може й тисячі людей. Не обходиться і без комічних епізодів: наприклад, якісь лікаонські греки, коли бачать уздоровлення апостолами хворих, називають Варнаву Зевсом, а Павла Гермесом і намагаються принести апостолам у жертву гурт бичків. Проте під кінець подорожі стається вже зовсім не комічна подія - розгнівані ревнителі Мойсеєвої віри каменують Павла мало не до смерті (власне, він вижив тільки тому, що вони думали, що він вже мертвий, і облишили його).

За першою місіонерською подорожжю Павла слідує друга, до Македонії і Ахайї (Греції). Реакція місцевих мешканців на його проповіді змішана: багато людей навертаються, але разом з тим росте й опір. Серед тих, хто чинить цей опір - не тільки ортодоксальні євреї, а й рабовласники, які бояться, що християнська проповідь зробить їх рабів вільними. У місті Філіпі (Филипи) Павло і його супутник і помічник Сила (Силуан, Сільванус) терплять биття ріками і ув"язнення. В місті Тессалонікі (Солунь) апостоли чудом уникають вірної смерті за образу римського імператора ("laesa maiestatis"), в якій їх брехливо звинувачують місцеві ортодокси. Тікаючи від переслідувань, Павло опиняється в Афінах, де він блискуче полемізує з грецькими філософами і навертає одного з них (Діонісія Ареопагіта), а також одну жінку на ім"я Дамара. Після перебування в Афінах Павло іде до міста Коринф, де до нього приєднуються нові люди, зокрема молодий македонянин Тимофій (який стане його прийомним сином), Акила з Понту (тобто з південного узбережжя Чорного моря), і дружина Акили Прискилла (або Присцілла). Місцеві ревнителі чистоти юдейської віри знову прагнуть розправи з Павлом, але, парадоксально, на його захист стає проконсул Ахайї Галліон, який каже єврейській релігійній верхівці, що він не буде суддею у словесних вправах юдейських "законників."

Під час своєї третьої місіонерської подорожі Павло відвідує великі малоазійські міста Ефес, Троаду, Тріятиру і Мілет. В Ефесі його мало не роздирає на шматки натовп ремісників, які обслуговували культ богині Артеміди (Ефес славився храмом Артеміди, який вважався одним з семи див світу). Ці люди боялися, що християнська проповідь відверне ідолян від купування зображень Артеміди і таким чином похитне економічний добробут їх гільдії. Проте на захист апостолів знову стає місцевий представник римської влади ("писар міський"). Павло іде з Ефесу до Македонії, і веде за собою цілий гурт молоді (серед якого Тимофій, Сопатер, Аристарх, Тихик і інші християнські місіонери, що їх Павло згадуватиме пізніше у своїх апостольських листах). Потім він і його друзі повертаються до Єрусалима, де Павло терпить приниження і ув"язненна, але не перестає проповідувати Христа. Кінець-кінцем це так озлоблює групу юдейський старшин, що ті дають обітницю вбити Павла. Від вірної смерті апостола на цей раз рятує римський "тисяцький" Клавдій Лісій, який передає Павла до дворічного ув"язнення в Кесарії.

Під час перебування Павла у кесарійській в"язниці його вислуховує місцевий римський намісник-прокуратор Фелікс. Це досить типова слабка, нерішуча і дріб"язково жадібна людина. З одного боку Фелікс майже навертається до християнської віри (коли Павло розповідає йому про "праведність, і здержливість, і майбутній суд," Фелікса "страх обгортає"), а з іншого він дуже хоче отримати від Павла хабаря і тому не відпускає його з тюрми. Фелікса через деякий час зміняє інший прокуратор, Порцій Фест, який має дещо сильніший характер. Він дає Павлові змогу захистити себе перед "царем" юдеїв (тобто посадженим римлянами віце-королем єврейського походження) Агріппою. У сильній, емоційній проповіді перед Агріпою і його дружиною Веркіною Павло каже, що всі звинувачення єврейських старшин проти нього або брехливі, або хибні, тому що він "нічого не розповідає, окрім того, що сказали Пророки і Мойсей, що статися має" (тобто що те християнство, яке він, Павло, проповідує, є ні чим іншим, як виповненням стародавніх месіанських пророцтв). Агріппа каже Фестові, що Павла взагалі-то трееба було б просто відпустити, але якщо він так вже хоче довести свою невинність, хай їде до Риму і захищається там перед самим імператором.

Павло так і робить. Після довгого і тяжкого плавання, розбиття корабля і зимування на острові Меліті (Мальті) він з друзями нарешті прибуває до Риму. Місцева влада дозволяє йому оселитися в будинку, хоча на нього накладають ручні ланцюги і приставляють до нього охоронця. Павлові заборонено ходити римськими вулицями, але дозволено приймати в себе гостей. Апостол продовжує невтомно проповідувати Христове вчення. Так минають два роки.

Книга закінчується на цій високій ноті. Що буде далі? Чи буде апостол Павло виправданий? Чи виживе Церква-"екклесіа?" Про це розповідають наступні книги Нового Завіту, зокрема послання-листи апостолів до місцевих християнських осередків.