05/16/2006 | Георгій

Це другий із серії так званих "в"язничних" листів апостола Павла. Переважна більшість дослідників вважає, що цей лист був написаний апостолом Павлом у римській в"язниці між 60 і 64 роками н.е., і адресований християнській громаді мадедонського міста Филипи (або Філіпі). Деякі дослідники, правда, вважають, на підставі текстуального аналізу, що цей лист є компіляцією з трьох оригінальних листів апостола Павла, зробленою не самим Павлом, а пізнішими редакторами його текстів.

Приводом для написання листа послужив візит до Павлової в"язниці филип"янина на ім"я Епафродит. Цей християнин, очевидно, передав Павлові якісь потрібні йому речі і/або гроші. Будучи у Римі, Епафродит дуже тяжко захворів, але видужав і відправився у зворотню подорож. Павло в листі щиро дякує филип"янам за Епафродитову щедрість і ласку, і просить їх служити Христові невпинно і з радістю. Цікаво, що слово "радість" - "харас" - і похідні від нього зустрічаються у цьому короткому листі аж 16 разів, що дає уяву про піднесений, оптимістичний стан душі ув"язненого, але нескореного апостола.

Але цей лист передусім теологічний. У ньому міститься кілька дуже важливих для розвитку християнської доктрини положень або тез. Мабуть чи не найвідоміша з них - це теза про Христа як про Бога (Павло пише про Нього як про "подобу" або "форму" Бога, "морфе теоу," і як про Того, Хто "не вважав за захват бути Богові рівним"), і водночас як про Людину (Того, Хто, словами Павла, "умалив Самого Себе, прийнявши "вигляд" раба (або "форму раба" - "морфен доулоу") - і "ставши подібним до людини" - "ен омоіоматі антропон геноменос"). Іншими словами, Христос був абсолютно, повністю людиною, але В ЦІЙ ЛЮДИНІ ЖИВ САМ БОГ. З волі Бога Той, Хто був Богом, "понизився," воплотився в звичайній, смертній, страждаючій і, важливо, абсолютно підкореній, абсолютно слухняній Божій волі, Божому провидінню людині, галілейському теслі Йошуа. Тепер, пише далі Павло, після здійснення цією Боголюдиною передвічного Божого плану спасіння людства, цій Боголюдині має "вклонитися кожне коліно небесних, і земних, і підземних," і "кожен язик" має визнати, що Ісус Христос, "Йошуа га-Мошіях" є ГОСПОДь - Особа, вища за всі без виключення авторитети, уряди, сили і влади.

Далі у листі Павло у черговий раз застерігає християн від шкідливого впливу фальшивих вчителів, зокрема "юдействуючих," які схиляли їх до думки, що вони повинні "заслужити" собі спасіння тілесним обрізанням і іншими культовими, обрядовими "ділами," які Павло гнівно відкидає як "покладання надії на тіло." Сам він - "обрізаний восьмого дня, з роду Ізраїля, з племені Веніамінового, єврей з євреїв, фарисей за Законом" - з презирством відкинув усе це "тілесне" як "сміття" ("скубала," буквально гній, фекалії свійських тварин, навоз). Віра апостола, його бажання "пізнання" Христа, його прагнення "зійтися" з Христом повністю замінює Павлові марнославне, безплідне бажання "заробити" спасіння "власною праведністю, яка від Закону."

За цими дещо полемічними рядками в листі з"являється ще одна надзвичайно важлива теологічна теза. Фальшиві вчителі, псевдохристияни, пише апостол Павло, "думають тільки про земне." З іншого боку ми, тобто щиро віруючі у неперекручену, справжню, аутентичну Добру Звістку про Христа, маємо "життя" (або, точніше, "громадянство" - грецьке "політеума," латинське "municipatus") у "небі," тобто там, де є Христос. Звідти, з цього "неба," з цього загадкового, невидимого, духовного світу, який не є нашим фізичним всесвітом, ми чекаємо другого пришестя нашого Спасителя. Коли це пришестя, зшестя, повернення Христа у наш фізичний всесвіт станеться, пише надхненний апостол, тоді наш Спаситель і Господь "ПЕРЕМІНИТь ТІЛО НАШОГО ПОНИЖЕННЯ, ЩОБ СТАЛО ПОДІБНЕ ДО СЛАВНОГО ТІЛА ЙОГО." Іншими словами, точно так само як Людина-Христос померла, помремо і ми; але точно так само, як Боголюдина-Христос воскресла у якомусь не такому, як наше теперешнє, а "прославленому" - нетлінному! - тілі, воскреснемо і житимемо вічно і ми.

Павло закінчує цього листа закликом до миру і єдності у конгрегації Филип. Він згадує якихось двож жінок - Еводію і Синтихію - які, очевидно, сварилися між собою або з рештою громади, і просить їх "думати однаково в Господі." Він також згадує якогось не названого по імені "товариша вірного" і дякує йому за допомогу. Нарешті, Павло у дуже сильній фразі благає филипських християн думати про те, "що тільки правдиве, що тільки чесне, що тільки праведне, що тільки чисте, що тільки любе, що тільки гідне хвали." Це цілком реально, каже Павло - не тому, що ми самі собою такі досконалі, а тому, що ми "все можемо в Тім, Хто нас підкріпляє - в Ісусі Христі." Христос, пише "апостол поган," дає нам "мир Божий, що вищий від усякого розуму" і "береже серця наші і думки наші."

Заключні рядки листа містять звичайні для Павлових епістол привітання і благословення. Серед тих, хто шле привіт филип"янам, Павло окремо відзначає "тих, хто з кесаревого дому." Очевидно, апостол на час написання цього листа мав тісні дружні стосунки з домашньою прислугою римського імператорського палацу. Цілком імовірно, що він навернув когось з цієї прислуги до Христової віри.