Деякі враження після України
06/25/2006 | Георгій
Як я вже написав, ми з дружиною і дочкою - от вже 16 років як постійні мешканці США - провели п"ять тижнів і один день на теренах нашої Батьківщини. Побували у Києві і в рідному місті моєї дружини, Луцьку.
У Києві ми були на Зелені Свята. В день П"ятидесятниці відвідали Службу Божу в соборі Св. Володимира. Враження суперечливе. З одного боку, колосальне естетичне враження від васнецовського та врубелівського живопису, ікон, настінних зображень, і також від чудового співу трьох хорів. Але з іншого боку ніякого суто релігійного почуття в мене не було. Дуже заважала скупченість (у храмі були буквально тисячі людей, яблуку нема було де впасти), і постійне ходіння, пересування людей у приміщенні собору. Атмосфера, що я її відчув, була швидше "туристська" ніж дійсно храмова, молитовна. До того ж слів, які промовляли старенький о. Філарет і його молодші помічники-диякони, я майже зовсім не ніг розібрати: патріарх говорив і співав тихо і з досить поганою дикцією, а молоді диякони, навпаки, виспівували дуже голосно, так, що йшло відлуння. Я відчував напругу, не міг сконцентруватися і фактично не молився.
Значно позитивніше враження, дійсно суто релігійне, я дістав від відвідування маленьких Свято-Георгіївської і Свято-Михайлівської (дерев"яної) церкви у Берестечку, біля Козацьких могил. Ці церкви тихі, урочисті, як і належить храмам біля місця масового заховання героїв нашого народу. Обидві мають прекрасні іконостаси, які можна розглядати і роздумувати про побачене годинами чи й цілими днями.
Ми не були всередині Олександрівського римо-католицького собору в Києві, але приємно вражені були його зовнішньою спокійною красою і детальним розкладом Служб Божих біля входу. (На жаль, у православному Володимирському соборі такого розкладу нема, або принаймні ми його не побачили. Чи є взагалі у Володимирському соборі якесь регулярне парафіяльне життя?
У Києві дуже помітна діяльність церкви протестантів-євангельників під назвою "Посольство Боже," де пастором служить нігерієць Сандей Аделаджа. Ми туди не ходили, але прочитали їх бюлетень. Наскільки я розумію, вони доктринально десь між євангельниками-армініанцями і харизматами. Цікаво, що одним із членів цієї церкви є мер Києва п. Черновецький.
Дуже сильне духовне враження справив сам Київ, його вулиці - особливо Андріївський узвіз, Трьохсвятительська, осередок Михайлівського Золотоверхого монастиря, і також Поділ, особлитво район Контрактової площі, колишні землі Галшки Гулевичівни, де була київська Братська школа і де зараз розташовані корпуси Могилянки. Засвербіло в душі: що ж ми робимо в тій Гамериці, чому ми не тут, куди ми належимо? Думаємо повернутися роки через 2-3, як продамо хату в Місісіпі і працевлаштуємося у Києві. Якщо, звичайно, буде на те Божа воля.
У Києві ми були на Зелені Свята. В день П"ятидесятниці відвідали Службу Божу в соборі Св. Володимира. Враження суперечливе. З одного боку, колосальне естетичне враження від васнецовського та врубелівського живопису, ікон, настінних зображень, і також від чудового співу трьох хорів. Але з іншого боку ніякого суто релігійного почуття в мене не було. Дуже заважала скупченість (у храмі були буквально тисячі людей, яблуку нема було де впасти), і постійне ходіння, пересування людей у приміщенні собору. Атмосфера, що я її відчув, була швидше "туристська" ніж дійсно храмова, молитовна. До того ж слів, які промовляли старенький о. Філарет і його молодші помічники-диякони, я майже зовсім не ніг розібрати: патріарх говорив і співав тихо і з досить поганою дикцією, а молоді диякони, навпаки, виспівували дуже голосно, так, що йшло відлуння. Я відчував напругу, не міг сконцентруватися і фактично не молився.
Значно позитивніше враження, дійсно суто релігійне, я дістав від відвідування маленьких Свято-Георгіївської і Свято-Михайлівської (дерев"яної) церкви у Берестечку, біля Козацьких могил. Ці церкви тихі, урочисті, як і належить храмам біля місця масового заховання героїв нашого народу. Обидві мають прекрасні іконостаси, які можна розглядати і роздумувати про побачене годинами чи й цілими днями.
Ми не були всередині Олександрівського римо-католицького собору в Києві, але приємно вражені були його зовнішньою спокійною красою і детальним розкладом Служб Божих біля входу. (На жаль, у православному Володимирському соборі такого розкладу нема, або принаймні ми його не побачили. Чи є взагалі у Володимирському соборі якесь регулярне парафіяльне життя?
У Києві дуже помітна діяльність церкви протестантів-євангельників під назвою "Посольство Боже," де пастором служить нігерієць Сандей Аделаджа. Ми туди не ходили, але прочитали їх бюлетень. Наскільки я розумію, вони доктринально десь між євангельниками-армініанцями і харизматами. Цікаво, що одним із членів цієї церкви є мер Києва п. Черновецький.
Дуже сильне духовне враження справив сам Київ, його вулиці - особливо Андріївський узвіз, Трьохсвятительська, осередок Михайлівського Золотоверхого монастиря, і також Поділ, особлитво район Контрактової площі, колишні землі Галшки Гулевичівни, де була київська Братська школа і де зараз розташовані корпуси Могилянки. Засвербіло в душі: що ж ми робимо в тій Гамериці, чому ми не тут, куди ми належимо? Думаємо повернутися роки через 2-3, як продамо хату в Місісіпі і працевлаштуємося у Києві. Якщо, звичайно, буде на те Божа воля.