МАЙДАН - За вільну людину у вільній країні


Архіви Форумів Майдану

Трохи роздумів про Біблію. 58. Євреїв

07/04/2006 | Георгій
Цю книгу Нового Завіту деякі фахівці вважають одним з апостольських листів Св. Павла, тоді як інші думають, що її написав Тимофій, Варнава, або Сила (Силуан). Таким чином, авторство послання до Євреїв залишається невідомим. Проте видно, що це послання було написане дуже освіченою людиною, яка вільно висловлювала свої думки грецьким діалектом Койне і була при цьому надзвичайно добре обізнаною з теологією Старого Завіту. Лист, швидше всього, призначався тим новонавернутим християнам, які походили з давньоєврейських (гебрейських) родин і ще недавно, до свого навернення у Христову віру, сповідували юдаїзм. Автор листа намагається роз"яснити їм, що є спільним у їх новій вірі з їх старою вірою, і що є відмінним. Книга дуже насичена теологією, складна, дещо примхлива, вимагає терплячого, повільного, вдумливого читання.

Один з головних мотивів послання до Євреїв - "христологічний." Вже на початку першого розділу книги автор дає визначення Христa як "сяйва (Божої) слави та образа (Божої) істоти" (у грецькому оригіналі "апаугасма тес (теоі) доксес кеі характер тес (теоі) юпостасеос"; в одному сучасному англійському перекладі "the shining of (God's) glory and the EXACT REPRESENTATION of (God's) being"). Таким чином, автор листа повторює тезу послання до Колосян про "перебування" в людині на ім"я Ісус з Назарету "усієї повноти" єдиного Бога. Він, Боголюдина Ісус, каже далі автор листа, "учинив Собою очищення наших гріхів, і засів по правиці величності на висоті." Автор листа бачить у місії Христа виповнення стародавніх пророцтв, які зі сторінок книги Псалмів говорили людям про Божого Сина, Спасителя Божих обранців. Очевидно полемізуючи з єсеями, які у своєму вченні розробили детальний культ ангелів, автор листа чітко відділяє Христа від цих "духів служебних."

Далі автор листа пише про унікальність "боголюдськості" нашого Спасителя. З одного боку, Він є Господь, Бог, Володар усього, що через Нього були створені "віки" ("епоіесен тоус айонас"); але з другого боку, Він під час Свого перебування серед людей був повністю людиною і навіть повинен був "удосконалитися" ("телеіосаі") через суто людське страждання! Таким чином Він, Провідник нашого спасіння ("тон архегон тес сотеріас аутон"), був "випробуваний" всіма тими спокусами, якими спокушаються люди, вистраждав так, як страждають люди, і тепер може "допомогти" тим, хто спкушається, випробовується, страждає.

У наступних розділах автор послання до Євреїв характеризує Христа як "Первосвященика," або "Священика за чином Мелхиседековим." Досить загадковий образ Мелхиседека тільки на якусь мить з"являється у книзі Буття, де говориться про те, що Авраам віддав цьому "цареві Салиму" десяту частину усього свого багатства. "Цар Салиму" може бути інтерпретовано також як "Цар Миру" (від семітичного "шалом"), а таким титулом, серед інших, іменував Божого Помазанця, Машіяха, пророк Ісайя. "Священиком за чином Мелхиседековим" називають Машіяха також і Псалми. Автор послання до Євреїв роз"яснює глибокий смисл цього на перший погляд дивного титула нашого Спасителя: у фігурі Мелхиседека ховається символіка вищості Христа за священицьку ієрархію Старого Завіту. Адже Мелхиседекові вклоняється Авраам, у "лоні" якого ще заховані Левій, Аарон і вся родослівна майбутніх священиків-левитів. Вони всі, так би мовити, "вклоняються" вищому за всіх них Цареві Миру. При всій їхній важливості, спасіння іде не від них, а від Нього.

Якою ж є функція Христа як Первосвященика? Тут автор листа використовує дуже містке грецьке слово "параболе" (в Огієнка "образ," в одному сучасному англійському перекладі "illustration"). За Завітом, складеним Богом з Його обранцями після їх визволення з неволі "Єгипту," обраний Богом Первосвященик (Аарон або хтось з його нащадків) повинен був щороку заходити у "святеє святих" скинії Завіту і приносити там жертви за людські гріхи - у тому числі і за свої власні. Все це, каже автор листа, було образом, або ілюстрацією, майбутнього "кращого," Нового Завіту. За цим Новим Завітом, "скинією" (тобто місцем, де "живе" Бог) є самі Божі люди, їх внутрішня суть, їх душі і "серця." Ці душі і серця прагнуть з"єднатися з Христом, Який увійшов у Своє "святеє святих" символичної "скинії" (тобто вознісся на небо), як "передтеча" ("продромос") спасіння Своїх обранців. Там, у загадковій для нас небесній "височині," Він, як священик, молиться за нас, благаючи про нас Свого Отця, служачи посередником-"медіатором" Нового Завіту між Богом і Його людьми.

Автор листа висвітлює також і іншу сторони символічного зв"язку між Старим і Новим Завітами. Божий Престол, до якого через посередництво Христа приступаємо ми, називається у посланні (9:5) грецьким словом "гіластеріон" (у латинському перекладі Св. Єроніма "propitiatorium "). Це слово важко точно перекласти на сучасні мови, але мабуть більш-менш близько до оригіналу будуть наші терміни "місце ублажіння," або "місце умилостивлення." Річ у тому, що Бог безкінечно, безмежно любить створену Ним людину, але водночас, через людське "адамічне" гріхопадіння, Бог, як ідеально справедливий Суддя, гнівається на неї і тримає по відношенню до неї Свій справедливий присуд смертної кари. За Старим Завітом, священики приносили Богові жертви у вигляді "життя" (крові) забитих тварин, тим самим підкреслюючи, що ми, грішники, винні Богові все НАШЕ життя, але наші зіпсовані гріхом істоти не можуть "умилостивити" розгніваного на нас Бога. Проте Ісус, який не мав ніякого гріха, приніс Богові у жертву Самого Себе, Своє ідеальне людське життя, Свою невинну, чисту, святу кров. Таким чином регулярні пожертви у вигляді "крові козлів та телят" більше не потрібні - жертвою Христа Бог є "умилостивленим," примиреним зі Своїми людьми один раз і назавжди. Новий і "кращий" Завіт, про який пророкував колись ще Єремія (31:31), є, словами нашого Спасителя, "скріплений" Його власною кров"ю, пролитою за гріхи Його обранців на голгофському хресті (див. Матв. 26:27, 28; Лк. 22:20; 1 Кор. 11:23-26).

Інший мотив книги, який переплітається з "христологічним" мотивом, є мотив обранства. Автор листа підкреслює, що Бог говорив до всіх людей, але в деяких людях "слово почуте не злучилося з вірою." Ці невіруючі люди, за автором листа, або вже загинули, або неминучо загинуть у майбутньому. Вони, як це і було передбачено Богом "перше всіх віків," "не увійдуть до Його (Божого) відпочинку." Проте ті, хто вірує, повинні "пильнувати," щоби їх віра не ослабла. Для цього треба постійно підтверджувати свою віру у присутності інших, ні в якому разі не занедбуючи регулярного відвідування зборів своїх одновірців (або, говорячи нашою сучасною мовою, церковних служб).

У книзі міститься також дуже поетичний, сильний, емоційний опис діянь праведників минулого, які вершили свої добрі діла силою своєї віри. Також у посланні до Євреїв (як і в листах Павла до римської і малоазійських конгрегацій) міститься заклик до терпіння, мужнього ставлення до теперешніх страждань, покарань і випробовувань.


Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2024. Цей сайт підтримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг".