Ще одна книга прот. о. О. Шмемана
03/11/2007 | Георгій
Зараз читаю, дуже подобається, дуже рекомендую всім, хто володіє англійською:
"Liturgy and Tradition: Theological Reflections of Alexander Schmemann." Thomas Fisch (ed.), St. Vladimir's Seminary Press, Crestwood, N.Y., 1990, 157 pp., ISBN 0-88141-082-9.
У цій посмертно виданій збірці статей і стенограм лекцій чи виступів на різноманітних симпозіумах автор розвиває одну з головних ідей, що він її висловив у книзі "Заради життя світу," і інших публікаціях, а саме, що питання про "співвідношення" літургії і "іншого" в Церкві є штучним. Словами о. Олександра, "the Church does not HAVE liturgy; the Church IS liturgy." Все життя Церкви є "експресією" того "будучого віку," Царства Божого, до якого вона належить (хоча й існує фізично в "цьому" світі), і ця експресія є літургією. Шмеман дає короткий історичний екскурс, де показує, що саме таким був підхід св. Отців до літургії, що висловлено в короткій латинській формулі 4-5 ст. н.е., "lex orandi est lex fidei." Не на літургію дивилися через "раціональну" теологію, а теологія ВИНИКАЛА в літургії. Пізніше, в пост-патрістичний ("схоластичний") період церковної історії, ця ідея була поступово забута. Тому багато питань літургічної теології перетворилося в якійсь мірі на софістику (наприклад, замість переживання ДІЇ Св. Причастя Церквою, теологи почали "розсусолювати" питання, що робиться під час Причастя з його "елементами," і т.д. - питання, з точки зору Шмемана, взагалі не теологічне). Також відновилася не притамана ранній Церкві "стіна" між священицтвом і мирянами. Все це, з точки зору автора, було демонстрацією ширшої проблеми, а саме небажаного повернення в Церкву принципово НЕ-християнського дуалістичного світосприйняття, де все розділене на "святе" (окреме, таємне, "потустороннє" і в принципі недоступне "звичайній" людині) і мирське, тривіальне, "цьогосвітнє." Християнська літургія при такому світосприйнятті почала вироджуватися в культ, де "мирянин" став таким собі "об"єктом" (а не суб"єктом) літургії, і де задача бачилася в "піднесенні" первинно нібито "опущеної" людини на неосяжну "горішність." Насправді, за думкою о. Олександра, всі члени Церкви, як священство, так і "мир," хоча і очікують "приходу," "явлення" Царства Божого, тим не менш ВЖЕ живуть, як Тіло Христове, в цьому Царстві, і літургія - це не містичний культ, а вираження, експресія цього Життя в Царстві.
"Liturgy and Tradition: Theological Reflections of Alexander Schmemann." Thomas Fisch (ed.), St. Vladimir's Seminary Press, Crestwood, N.Y., 1990, 157 pp., ISBN 0-88141-082-9.
У цій посмертно виданій збірці статей і стенограм лекцій чи виступів на різноманітних симпозіумах автор розвиває одну з головних ідей, що він її висловив у книзі "Заради життя світу," і інших публікаціях, а саме, що питання про "співвідношення" літургії і "іншого" в Церкві є штучним. Словами о. Олександра, "the Church does not HAVE liturgy; the Church IS liturgy." Все життя Церкви є "експресією" того "будучого віку," Царства Божого, до якого вона належить (хоча й існує фізично в "цьому" світі), і ця експресія є літургією. Шмеман дає короткий історичний екскурс, де показує, що саме таким був підхід св. Отців до літургії, що висловлено в короткій латинській формулі 4-5 ст. н.е., "lex orandi est lex fidei." Не на літургію дивилися через "раціональну" теологію, а теологія ВИНИКАЛА в літургії. Пізніше, в пост-патрістичний ("схоластичний") період церковної історії, ця ідея була поступово забута. Тому багато питань літургічної теології перетворилося в якійсь мірі на софістику (наприклад, замість переживання ДІЇ Св. Причастя Церквою, теологи почали "розсусолювати" питання, що робиться під час Причастя з його "елементами," і т.д. - питання, з точки зору Шмемана, взагалі не теологічне). Також відновилася не притамана ранній Церкві "стіна" між священицтвом і мирянами. Все це, з точки зору автора, було демонстрацією ширшої проблеми, а саме небажаного повернення в Церкву принципово НЕ-християнського дуалістичного світосприйняття, де все розділене на "святе" (окреме, таємне, "потустороннє" і в принципі недоступне "звичайній" людині) і мирське, тривіальне, "цьогосвітнє." Християнська літургія при такому світосприйнятті почала вироджуватися в культ, де "мирянин" став таким собі "об"єктом" (а не суб"єктом) літургії, і де задача бачилася в "піднесенні" первинно нібито "опущеної" людини на неосяжну "горішність." Насправді, за думкою о. Олександра, всі члени Церкви, як священство, так і "мир," хоча і очікують "приходу," "явлення" Царства Божого, тим не менш ВЖЕ живуть, як Тіло Христове, в цьому Царстві, і літургія - це не містичний культ, а вираження, експресія цього Життя в Царстві.