Нащо ходити до цeркви? (/)
04/30/2008 | Георгій
Прочитав цe з болeм у сeрці, тому що сам позбавлeний можливості відвідувати цeркву щонeділі (моя місійна грeцька парафійка крихітна, і Божeствeнна літургія служиться в ній тільки раз на місяць; а тeпeр, коли наш отeць Тeо пішов на пeнсію, нe будe служб аж до чeрвня). Ну нічого, скоро ми пeрeбeрeмося до Бостону, там знайдeмо українську православну парафію і ходитимeмо щонeділі...
**************************
У НЕДІЛЮ – В БОЖИЙ ДІМ
«Що прийду до церкви – то все паски святять». Але гумор цього прислів’я гіркий
Запитання
По радіо почув проповідь священика, який стверджував, що до церкви треба ходити щонеділі. Я ж ходжу до храму дуже рідко: на Пасху і на Різдво. Вважаю, що в мене Бог є в серці. Я в Нього вірую, молюсь до Нього – і цього мені достатньо. Навіщо ходити до церкви кожну неділю?
Відповідає священик Андрій Ротченков
Одного разу онук запитав свого дідуся: «Чому мені обов’язково треба ходити до церкви? Невже не можна молитися і читати Боже слово вдома?» Дідусь відчинив дверцята печі й дістав звідти гарячу вуглинку. «Дивися, що з нею буде», – сказав онуку. Вуглинка поступово згасала. Потім дідусь повернув її у вогонь до інших вуглинок – і вона знову зачервонілася. Дідусь пояснив, що вуглинки підтримують горіння одна одної, кожна своїм жаром. Так і люди. Коли вони складають дружну церковну сім’ю, то підтримують одне одного, моляться одне за одного, допомагають у бідах і труднощах. Але якщо людина не хоче бути в церковній громаді, тоді вона не має підтримки і допомоги. Тоді віра і любов у її серці пригасають.
Господь наш Ісус Христос хоче, щоб ми спасались гуртом, а не поодинці. Саме тому Він заснував на землі Свою Церкву як громаду людей, об’єднаних вірою, Законом Божим, церковною ієрархією (духовною владою) і таїнствами. Під час заснування Церкви, коли Дух Святий зійшов на апостолів, – усі вони перебували разом у спільній молитві. Господь заповідав нам молитися спільно, сказавши: «Де двоє чи троє зібрані в Ім’я Моє – там Я серед них». Для спільної молитви ми приходимо в храм, названий Спасителем домом Божим, домом молитви.
Храм – це місце особливої присутності Бога. Господь є скрізь, але в церкві – по-особливому. Соломонові Господь сказав, що Його очі й серце перебуватимуть у храмі вічно. Храм – святий, тобто відділений від світу, незвичайна будова, присвячена Богові. І молитва наша сильніша, коли ми молимось гуртом. Адже ми кличемо рідних на допомогу, бо разом роботу виконаємо швидше і легше. Так і з молитвою. Спільна молитва має набагато більшу силу, ніж наодинці. Саме тому, якщо ми хочемо, щоб наші прохання були вислухані Богом, ми приходимо в храм.
Храм – це навчальний заклад, де вивчаємо найважливіше вчення – науку нашого спасіння. Все у храмі навчає: і церковні піснеспіви, і читання Біблії, і проповіді, й ікони. Слова Богослужіння, рухи священнослужителів, кадильний дим, горіння свічок – усе у храмі навчає. Храм називають небом на землі. Бо все у храмі нагадує про небо, тобто про духовний невидимий світ, куди спрямовуємо нашу молитву.
В церкві наша підсвідомість очищається від духовного бруду (злоби, розпусти, насилля, жахів, окультизму...), який так «щедро» виливають на нас засоби масової інформації і який потім впливає на наші вчинки, слова і думки, схиляючи нас до гріха. Тому храм також є лікарнею для душі.
Господь навчає нас, що людина може спасти свою душу тільки у співпраці з Богом. Для цього Всевишній нам дає силу, яка зміцнює нас у добрі, робить нас кращими, сильнішими духом і має назву благодать. Тільки у храмі Божому ми можемо найповніше отримати благодать, особливо у святих таїнствах. Серед семи таїнств Церкви найчастіше приступаємо до Сповіді та Причастя. За вченням Церкви, це потрібно робити принаймні раз на місяць. Сповідь – це очищення душі від гріхів, од духовного бруду. Своє тіло миємо досить часто, а ось душу очистити забуваємо. Уявімо, що ми не милися цілий рік. Як виглядатиме наше тіло? Саме так виглядає наша душа, якщо ми сповідаємось один раз на рік. Тоді вона забруднена гріхами, зранена пристрастями, виснажена без Причастя.
Святі Заповіді Творець дав нам не випадково. Адже кожна з них застерігає від біди, від страждань, від того, що може нам зашкодити. Наприклад, сьома заповідь «Не чини перелюбу» застерігає від гріха розпусти, який спустошує душу, приносить нам важкі захворювання, робить нас подібними до тварин. Так само і четверта заповідь, яка навчає шість днів працювати, а сьомий – присвячувати Богові. Не кілька днів на рік, а саме кожен сьомий день тижня. А присвятити – означає обов’язково прийти до храму Божого і втамувати свій духовний голод, очистити свою душу, наблизити її до Небесного Отця.
Саме тому християни мають відвідувати храм щонеділі й у свята і не відділяти себе від церковної громади – тіла Христового.
http://www.pravoslavja.lutsk.ua/vev/stattja?newsid=761
**************************
У НЕДІЛЮ – В БОЖИЙ ДІМ
«Що прийду до церкви – то все паски святять». Але гумор цього прислів’я гіркий
Запитання
По радіо почув проповідь священика, який стверджував, що до церкви треба ходити щонеділі. Я ж ходжу до храму дуже рідко: на Пасху і на Різдво. Вважаю, що в мене Бог є в серці. Я в Нього вірую, молюсь до Нього – і цього мені достатньо. Навіщо ходити до церкви кожну неділю?
Відповідає священик Андрій Ротченков
Одного разу онук запитав свого дідуся: «Чому мені обов’язково треба ходити до церкви? Невже не можна молитися і читати Боже слово вдома?» Дідусь відчинив дверцята печі й дістав звідти гарячу вуглинку. «Дивися, що з нею буде», – сказав онуку. Вуглинка поступово згасала. Потім дідусь повернув її у вогонь до інших вуглинок – і вона знову зачервонілася. Дідусь пояснив, що вуглинки підтримують горіння одна одної, кожна своїм жаром. Так і люди. Коли вони складають дружну церковну сім’ю, то підтримують одне одного, моляться одне за одного, допомагають у бідах і труднощах. Але якщо людина не хоче бути в церковній громаді, тоді вона не має підтримки і допомоги. Тоді віра і любов у її серці пригасають.
Господь наш Ісус Христос хоче, щоб ми спасались гуртом, а не поодинці. Саме тому Він заснував на землі Свою Церкву як громаду людей, об’єднаних вірою, Законом Божим, церковною ієрархією (духовною владою) і таїнствами. Під час заснування Церкви, коли Дух Святий зійшов на апостолів, – усі вони перебували разом у спільній молитві. Господь заповідав нам молитися спільно, сказавши: «Де двоє чи троє зібрані в Ім’я Моє – там Я серед них». Для спільної молитви ми приходимо в храм, названий Спасителем домом Божим, домом молитви.
Храм – це місце особливої присутності Бога. Господь є скрізь, але в церкві – по-особливому. Соломонові Господь сказав, що Його очі й серце перебуватимуть у храмі вічно. Храм – святий, тобто відділений від світу, незвичайна будова, присвячена Богові. І молитва наша сильніша, коли ми молимось гуртом. Адже ми кличемо рідних на допомогу, бо разом роботу виконаємо швидше і легше. Так і з молитвою. Спільна молитва має набагато більшу силу, ніж наодинці. Саме тому, якщо ми хочемо, щоб наші прохання були вислухані Богом, ми приходимо в храм.
Храм – це навчальний заклад, де вивчаємо найважливіше вчення – науку нашого спасіння. Все у храмі навчає: і церковні піснеспіви, і читання Біблії, і проповіді, й ікони. Слова Богослужіння, рухи священнослужителів, кадильний дим, горіння свічок – усе у храмі навчає. Храм називають небом на землі. Бо все у храмі нагадує про небо, тобто про духовний невидимий світ, куди спрямовуємо нашу молитву.
В церкві наша підсвідомість очищається від духовного бруду (злоби, розпусти, насилля, жахів, окультизму...), який так «щедро» виливають на нас засоби масової інформації і який потім впливає на наші вчинки, слова і думки, схиляючи нас до гріха. Тому храм також є лікарнею для душі.
Господь навчає нас, що людина може спасти свою душу тільки у співпраці з Богом. Для цього Всевишній нам дає силу, яка зміцнює нас у добрі, робить нас кращими, сильнішими духом і має назву благодать. Тільки у храмі Божому ми можемо найповніше отримати благодать, особливо у святих таїнствах. Серед семи таїнств Церкви найчастіше приступаємо до Сповіді та Причастя. За вченням Церкви, це потрібно робити принаймні раз на місяць. Сповідь – це очищення душі від гріхів, од духовного бруду. Своє тіло миємо досить часто, а ось душу очистити забуваємо. Уявімо, що ми не милися цілий рік. Як виглядатиме наше тіло? Саме так виглядає наша душа, якщо ми сповідаємось один раз на рік. Тоді вона забруднена гріхами, зранена пристрастями, виснажена без Причастя.
Святі Заповіді Творець дав нам не випадково. Адже кожна з них застерігає від біди, від страждань, від того, що може нам зашкодити. Наприклад, сьома заповідь «Не чини перелюбу» застерігає від гріха розпусти, який спустошує душу, приносить нам важкі захворювання, робить нас подібними до тварин. Так само і четверта заповідь, яка навчає шість днів працювати, а сьомий – присвячувати Богові. Не кілька днів на рік, а саме кожен сьомий день тижня. А присвятити – означає обов’язково прийти до храму Божого і втамувати свій духовний голод, очистити свою душу, наблизити її до Небесного Отця.
Саме тому християни мають відвідувати храм щонеділі й у свята і не відділяти себе від церковної громади – тіла Христового.
http://www.pravoslavja.lutsk.ua/vev/stattja?newsid=761
Відповіді
2008.04.30 | Тестер
Перекваліфіковуйтесь з у попа. Вам зразу ж полегчає...
Структури вже є!2008.04.30 | Георгій
Ой, якби Ви знали, як цe нeпросто...
Закінчити православну сeмінарію дужe нeлeгко. А мeні вжe 50 виповнилося... пізно.2008.04.30 | Тестер
Re: Нащо ходити до цeркви? (/)
А можна ходити в зал гральних автоматів або в паби.Задоволення ЩЕ ТЕ.
Якщо не помагає, то принявши віагру, можна по бабах.
Й організм заспокоїться...
2008.04.30 | Анатоль
А з чого ж попи житимуть, якщо ви вдома будете молитись?
2008.04.30 | Георгій
І добрe вони живуть, багаті?
Завжди дивує оця заздрість до нібито лeгкого, багатого життя "паразитів-попів." Cлухайтe, та вони зовсім нe роскошують! Навіть єпископи і митрополити (а в католиків кардинали) живуть дужe скромно.2008.04.30 | Анатоль
А де Ви побачили в моєму дописі заздрість?
А щодо їх бідності говорить такий факт: татко римський виділив американським жертвам сексуальних домагань попів кілька мільярдів доларів. Я б на його місці краще пообіцяв би їм царство боже2008.04.30 | Георгій
У Вашому нe побачив, алe вона стоїть за прeтeнзіями до "попів"
Люди чомусь схильні вірити казочці, що "попам" живeться дужe лeгко і вони при цьому загрібають гроші лопатою. Алe цe зовсім нe так. Піп працює, як каторжний, а платню одeржує зовсім нeвeлику. Нe заради грошви люди ідуть у служитeлі Цeркви. Тут зовсім інша мотивація...2008.04.30 | Георгій
Щe одна хороша стаття на цю ж тeму (/)
АЗИ ПРАВОСЛАВ’Я«А ВИ... НЕ ВЄРУЮЩИЙ?»
Так говорять, маючи на увазі протестантів: не п’ють, не матюкаються, вдягаються скромно... А що означає бути православним християнином?
Протоієрей Віктор МИХАЛЕВИЧ,
капелан і викладач Волинського інституту імені В. Липинського МАУП, настоятель парафії апостолів Петра й Павла в с. Коршовець Луцького районного деканату
У книзі «Закон Божий» сказано, що ми називаємося православними християнами, бо віруємо в Ісуса Христа, як викладено у Символі віри. Ми належимо до заснованої Ним єдиної, святої, соборної й апостольської Церкви, яка під керуванням Духа Святого незмінно, правильно славить, вірить, береже вчення Спасителя. Один із давніх отців Церкви св. Анастасій Синаїт зазначив: «Православ’я – це істинне уявлення про Бога і творіння».
Але чи мають це істинне уявлення про Бога мільйони «православних», які приходять до церкви (та чи й приходять?) лише у Великий піст, формально відбувши Сповідь та Причастя, поспішаючи над ранок Великодня, щоб устигнути посвятити пасхальний кошик із різними стравами? Чи мають його ті, хто прикриває свою залежність від алкоголю, куріння чи просто нехристиянського способу життя словами: «Я православний! Це „штундам“ не можна пити, курити, гуляти, а нам – можна!»?
Істинне уявлення про Бога та відповідний спосіб життя полягає не в тому, що людину охрестили в дитинстві. Мовляв, я маю Бога в серці (нібито маю), а ходити щонеділі до церкви, брати участь у таїнствах – необов’язково. Як буде потрібно повінчатися, чи поховати когось, або ж охрестити, то тоді не важливо, чи я парафіянин. Заплатимо, скільки треба, та й священик виконає, що треба. Ті, хто так думає, не має права називати себе православним. Людина може обманути кого хочеш, іноді навіть саму себе (найкращий брехун – це той, хто вірить сам у свою брехню, як, наприклад, диявол!), але Бога не обманиш. «Бог зневаженим не буває. Що посіє людина, те й пожне», – навчає апостол Павло у Посланні до галатів. Суд Божий – це і є час збирання врожаю. І, зрозуміло, коли насіння було хороше, то й урожай (суд) буде хорошим. А «коли б ми судили самі себе, то не були б судимі», – пише той же апостол у Першому посланні до коринфян.
Недостатньо поставити свічку (хай навіть найбільшу), поїсти куті, крашанок, постелити лепеху, почепити образок – треба молитися до того, хто на нім зображений; недостатньо прийти на Сповідь без гідної підготовки і то лише раз на рік; недостатньо мати вдома Біблію, – необхідно щодня читати її та жити відповідно до того, що пізнав із неї. Прийшло свято чи недільний день – обов’язково всією сім’єю йдімо до церкви. Бо тільки на цьому кораблі – спасіння від розбурханих хвиль житейського моря. І не просто постояти, думками блукаючи де завгодно, а бути співучасником Служби Божої, уважно слідкуючи за Богослужінням по книжці з її текстом. Закликає Церква до справ милосердя і братолюбства – справді православний християнин одразу відгукується, а в Євангелії від Луки сказано: «Якою мірою міряєте, такою ж відміряється і вам». Тоді не будемо заздрити багатству і взаємовиручці «штундів». Таке насіння завжди приносить урожай миру й радості в Дусі Святім.
Звісно, це не означає, що в християн, які живуть православним життям, немає жодних проблем. Ні! Спокуси приходять до всіх, але православна людина під час спокус перебуває з Христом у Його човні – Церкві, а тому все перемагає вірою, що проявляється любов’ю. Причому за ці перемоги у вічності отримає райський вінець.
Православ’я – це слідування за Христом дорогою життя, вузькою стежкою миру, чистоти, стриманості, покори, святості, любові (на відміну від широкої дороги гріховних розваг, пиятики тощо). Якщо ми йдемо Його дорогою, то Його мир і радість переповнює наше серце. Ісус сказав учням: «Мир залишаю вам, мир Мій даю вам; не так, як світ дає, Я даю вам» (Євангеліє від Йоана).
Мир Божий – це дар, який доступний кожному, але формальний підхід до релігії його не принесе. Саме для того Ісус Христос пішов на хрест і воскрес із мертвих, щоб ми жили, наповнені цим миром, а не обманювали самих себе. Піст і молитва допомагають нам змінити формальність на справжню присвяту себе православному способу життя. Тоді й проголошуватимемо пасхальне вітання «Христос воскрес!» не як порожню фразу, а як те, що відбувається в нашому серці. Тоді будемо справжніми віруючими – православними християнами.
Волин. єпарх. відом.– 2008.– № 04 (41)
http://www.pravoslavja.lutsk.ua/vev/stattja?newsid=762