МАЙДАН - За вільну людину у вільній країні


Архіви Форумів Майдану

Цeрква і молодь (/)

04/30/2008 | Георгій
МОЛОДІЖНА СТОРІНКА
МОЛОДІ ПОТРІБНА ЦЕРКВА – ЦЕРКВІ ПОТРІБНА МОЛОДЬ
Юрій РИЧУК

Часто, коли чують про молодіжну православну організацію, або зневажливо пхикають (мовляв, нема що робити, забавляються у «дорослість»), або кажуть щось на кшталт: «То це, певно, особливі люди, сміливі, серйозні, яких чекає велике майбутнє!» Дозволимо ствердити, що не праві будуть ні ті, ні інші. Учасники Молодіжного православного братства імені Миколи Святоші, князя Луцького, – такі ж юнаки та юнки, яких тисячі. Веселяться. Інколи забагато шумлять. Гарячкують. Слухають музику, пишуть вірші. Люблять теплі компанії, пісні під гітару і печену на вогні картоплю. Закохуються. А буває й сумують, нервуються, сперечаються... Молодь, одним словом. Просто Господь чомусь дав їм зрозуміти, здавалося б, банальну, але сьогодні все менш популярну річ: людське життя не має сенсу без любові до Бога, без християнських чеснот, без церковної мудрості.

«Спочатку розставляли лавки і підмітали...»

Ідея згуртувати навколо церкви молодь уперше з’явилась у відвідувачів біблійних курсів кафедрального собору. Як розповідає братчик Олег Дядюсь, спочатку зібралося три людини, які «не знали, з їх слів, що робити, а просто сиділи на лавочках під собором. Відтак вирішили зробити оголошення на курсах, що гуртується молодь для праці в церкві».

Братчики цього літа відзначатимуть другу річницю: 6 червня 2004 року з десяток молодих людей провів перше, як вони кажуть, «нормальне» засідання. З’явилася управа: головою став Андрій Когут, призначили заступників, ревізійну комісію, скарбника, секретаря – все цілком серйозно. Першим духовним опікуном колективу став протодиякон Олег Ведмеденко. Визначилися з роботою. І пішли за благословенням до владики.

«Почали з того, що перед біблійними курсами розставляли лавки для слухачів, підмітали, – каже теперішній голова братства Іван Марченко. – Вирішивши, що маємо звернути увагу на місійну діяльність, стали відвідувати хворих у Волинській психіатричній лікарні, куди не припиняємо ходити й сьогодні. Нічого такого великого богословського не робимо: співаємо православних пісень, разом читаємо Євангеліє, разом молимося, збираємо записки за здоров’я і відвозимо їх у собор і монастир».

Сьогодні в молодіжному братстві близько двадцяти чоловік. Братчики збираються в духовній семінарії. Працюють над створенням сторінки в Інтернеті, готуються видавати інформаційний листок «Мирянин», хочуть запровадити в себе сестринське служіння, влітку планують організувати братський табір з виїздом на природу... Одним словом, живуть і, наскільки вдається, працюють, просячи в Бога допомоги.

Для Господа, для Церкви, для людей, для себе

Усі як один учасники Братства кажуть, що зібралися, щоб разом шукати Бога, вчитися жити і думати по-християнському, любити одне одного, допомагати Церкві. Роблять це, як знають, як уміють, як підказує Всевишній, серце і наставники. Кажуть, що принцип «Молоді потрібна Церква, а Церкві – молодь» – основна характеристика діяльності.

Обов’язково гуртом моляться на церковних Богослужіннях. І, до речі, немалу увагу приділяють піснеспівам. Щоправда, як каже Іван, «колись хотіли організувати православну музичну групу. Та потім подумали, що ми як православні мусимо знати спів Літургії. Ми хочемо відчувати себе потрібними в храмі, тому маємо вміти співати. Взагалі добре було б відновити ту традицію, коли у церкві співає не тільки хор, а й усі миряни». Кажуть, що їм не байдужий національний дух, «а українці – народ співучий, це стан душі, так що не можна не співати». А ще ставлять вертеп на Різдво, ходять колядувати у лікарні та притулки.

У своїй діяльності часом натикаються на певні труднощі, а то й не завжди можуть успішно знайти правильне рішення. У таких випадках важливе слово священика, духовного наставника. Протоієрей Михайло Бучак, настоятель Свято-Покровського храму в с. Маяки Луцького районного деканату, духівник Братства, каже, що завжди радить їм не боятися невдач і не зупинятися. «Те, що вони є, що моляться і щось бажають знати – це вже немало. Якщо за допомогою Братства спасеться хоча б одна людина (у Братстві чи поза ним) – воно виконало свою місію».

«Ми не хочемо „просто“ вірити в Бога»

– Основне, що ми хочемо – це об’єднати таких, як і ми, молодих людей, залучивши їх до служіння в церкві, дати зрозуміти, що можна сьогодні жити по-іншому, що і молоді можуть бути корисними у справах релігії, – каже голова Братства. – І, крім того, ми своїм прикладом хочемо показати, що можна жити так, як каже Православ’я, і водночас лишатися молодим.

Багато серед сучасних братчиків раніше не знали достеменно, що таке Сповідь і Причастя, як то воно постити, що то воно гріх, і що значить бути практикуючим християнином. А учасники Братства стверджують, що у них ніхто нікого ні до чого не примушує. Найголовніше – щоб людина сама зрозуміла, як треба чинити і куди йти. Запевняють, що приймуть до себе будь-кого, незважаючи на його захоплення, одяг чи поведінку.

– Більшість із нас довго жили суто світським життям, – каже голова братства. – Ходили на дискотеки, відвідували бари в піст... Ми знаємо, як «відриваються» у цьому житті. Але, слава Богу, ми побачили, що можна цікаво жити і без того всього. І це – інше – воно справжнє, істинне, а не минуще і тільки зовні привабливе. Адже я переконаний: кожен молодий хлопець, як би він не жив, хоче, щоб його любили, мати вірних друзів, бачити щирість у стосунках між людьми, зустріти світле кохання. Одним словом – мати надію. Якраз це – то справжнє життя. У тому числі, а може, й у першу чергу, для молодої людини. Молода людина все те, що шукає, може знайти в Церкві. Церква, звичайно, не зробить її за день щасливим. Але вона вкаже РЕАЛЬНИЙ шлях. Якраз той, яким ми, з Божою допомогою, намагаємося йти.

Теперішні члени Братства прийшли сюди по-різному. Просто всіх єднає те, що кожен не хотів задовольнятися тим «рецептом» життя молоді, який пропонує сучасний світ, а шукав чогось справжнього, водночас надіючись зустріти однодумців. 23-річний Андрій Юхтовський розповідає, що спочатку був у секті мормонів, де, зрештою з’явилося відчуття, що «щось не те»:

– З сім’єю став ходити до Свято-Троїцького собору, де й почув про існування Молодіжного православного братства. Коли з братом прийшов сюди, був приємно вражений, що тут є такі ж молоді люди, які шукають у житті того ж, що і я. Порівняв цю молодь з протестантською, і відразу помітив непідробну щирість.

Члени Молодіжного православного братства імені Миколи Святоші, князя Луцького, кажуть, що хочуть створити альтернативу іншим релігійним молодіжним об’єднанням, довести, що Православ’я – це не консервативне (в негативному значенні цього слова) і зрозуміле тільки священикам учення. Ієромонах Марк, намісник Жидичинського Свято-Миколаївського чоловічого монастиря каже, що коли молодь не підніме Православ’я, то воно може з часом взагалі зникнути. Ставлення священства до проблем молодих інколи буває просто несерйозним, – додає він. – Свідченням того є те, скільки молодих гуртів при парафіях, – каже отець Марк. – Але ж молоді – то майбутнє Церкви! Старше покоління – це приклад для них, то ніби, як їхні тили в боротьбі за віру.».

Молодь і церква

Протоієрей Михайло Бучак вважає, що сьогодні при підготовці молодих священиків треба більше уваги звертати на майбутню їх роботу з молоддю. Адже у неї – свої проблеми, свої погляди і своя поведінка. Проте часто священики виявляються просто не готові до діалогу з молоддю.

«Мріємо, аби при кожній парафії створювалося окреме молодіжне служіння, – каже голова братства Іван Марченко. – Це реально, коли священики в тому будуть зацікавлені. А вони нерідко ставляться до цього як до чогось другорядного. Та якщо молодь сьогодні не зацікавити співпрацею з Церквою, завтра вона піде туди, де пропонують просту і конкретну сектантську альтернативу: „Скажи, що ти віриш у Бога, – і живи далі, як жив, – ти вже спасенний“. Тому важливо тримати молодь при правдивій, православній Церкві, при наших коренях і традиціях. А покликати молодь до себе, спитати про їх проблеми і погляди, показати їм, що священик – така ж людина і розуміє нас – молодих, – хіба це важко? Тому ми хочемо стати тим містком, який поєднає тісніше молодь і Церкву».

Тішить, що Братство зустріло розуміння не лише від своїх безпосередніх наставників. Протоієрей Віталій Собко, прес-секретар Волинської єпархії каже, що єпископ Михаїл є тим архіпастирем, який розуміє важливість вирішування проблеми співпраці молоді й Церкви. «Про це свідчить затверджений ним статут Молодіжного братства, – пояснює речник єпархії. – Владика благословив його діяльність і готовий сприяти у всьому, аби молодіжний православний рух активно поширювався в нашій єпархії, у тому числі завдяки луцьким братчикам». Хоча, каже отець Віталій, початком серйозної роботи з молоддю має послужити вироблення і затвердження Священним Синодом Київського Патріархату відповідної концепції. До того часу, на жаль, така робота як і раніше провадитиметься «стихійно», з огляду на рівень активності того чи іншого архієрея. У перспективі, якщо складеться так, як планується, то нас чекає «бум» – бурхливий розвиток молодіжного православного служіння. А значить – якісний і кількісний розвиток Київського Патрі­архату на Волині, – зауважує священик.

Волин. єпарх. відом.– 2006.– № 4 (17)
http://www.pravoslavja.lutsk.ua/vev/stattja?newsid=138


Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2024. Цей сайт підтримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг".