(P) Велесова книга- правда чи брехня
05/06/2008 | Роксана
Ті хто так захоплений цією книжкою, мусять прочитати, що ж воно таке за птиця. Підіть на вікіпедію і довідайтеся. Це особливо для Анатолія.
--------------------------------
Велесова книга
[править]Материал из Википедии — свободной энциклопедии
Перейти к: навигация, поиск
Фотография дощечки № 16 Влесовой книгиВе́лесова кни́га (Книга Велеса, Влес книга, Влескнига, Дощечки Изенбека, Дощьки Изенбека, Veles Book, Vles Book) — письменный текст, впервые опубликованный в 1950-е годы Ю. П. Миролюбовым и Ал. Куром в Сан-Франциско, списанный Миролюбовым, согласно его рассказам, с утерянных во время войны деревянных дощечек. Содержит предания, молитвы, легенды и рассказы о древней славянской истории примерно с VII в. до н. э. до IX века н. э. Большинство академических исследователей — как историки, так и лингвисты — полагают, что это фальсификация, написанная в XIX или ХХ веках и неудачно имитирующая древний славянский язык. Первоначально публиковалась под названием Дощьки Изенбека, название В(е)лесова книга дано по первому слову на дощечке 16 и связано с именем славянского бога Велеса.
Содержание [убрать]
1 История текста
1.1 Данные об обретении и утрате дощечек
1.2 История публикации текста
1.3 Экспертиза фотографии
2 Письменность книги
3 Язык Велесовой книги
4 Содержание Велесовой книги
5 Версии о происхождении Велесовой книги
6 Библиография
6.1 Первоисточники
6.2 Переводы Велесовой книги
6.3 Работы о Велесовой книге
7 Ссылки к статье
8 См. также
--------------------------
Як можна бути таким затурканим, та ще й порівнювати її до біблії.
--------------------------------
Велесова книга
[править]Материал из Википедии — свободной энциклопедии
Перейти к: навигация, поиск
Фотография дощечки № 16 Влесовой книгиВе́лесова кни́га (Книга Велеса, Влес книга, Влескнига, Дощечки Изенбека, Дощьки Изенбека, Veles Book, Vles Book) — письменный текст, впервые опубликованный в 1950-е годы Ю. П. Миролюбовым и Ал. Куром в Сан-Франциско, списанный Миролюбовым, согласно его рассказам, с утерянных во время войны деревянных дощечек. Содержит предания, молитвы, легенды и рассказы о древней славянской истории примерно с VII в. до н. э. до IX века н. э. Большинство академических исследователей — как историки, так и лингвисты — полагают, что это фальсификация, написанная в XIX или ХХ веках и неудачно имитирующая древний славянский язык. Первоначально публиковалась под названием Дощьки Изенбека, название В(е)лесова книга дано по первому слову на дощечке 16 и связано с именем славянского бога Велеса.
Содержание [убрать]
1 История текста
1.1 Данные об обретении и утрате дощечек
1.2 История публикации текста
1.3 Экспертиза фотографии
2 Письменность книги
3 Язык Велесовой книги
4 Содержание Велесовой книги
5 Версии о происхождении Велесовой книги
6 Библиография
6.1 Первоисточники
6.2 Переводы Велесовой книги
6.3 Работы о Велесовой книге
7 Ссылки к статье
8 См. также
--------------------------
Як можна бути таким затурканим, та ще й порівнювати її до біблії.
Відповіді
2008.05.06 | Георгій
Цe продовжeння славної традиції міcтифікацій, яка ідe від Макфeр
... Макфeрсонових "лeгeнд Оссіана."2008.05.06 | Роксана
Re: Цe продовжeння славної традиції міcтифікацій, яка ідe від Макфeр
Славної традиції?Тут же повно фальсифікацій у переводах, бо ж тяжко було прочитати оріґінал, а тим більше перекласти на сучасні мови. Це є спроба знищити теперішні релігії в єдиного Бога. І ось такі як Анатолій, зловилися на вудочку і стали проповідниками "ненависті".
2008.05.06 | Георгій
Цe моя іронія - "славна" традиція
Вона дійсно зіграла пeвну позитивну роль наприкінці 18-го і на початку 19-го сторіччя, тому що будила в людях почуття національної гідності ("от які ми, шотланці, славні - маємо Оссіана..."). Алe, звичайно, сумно, що сьогодні розповсюджeння цих фальшивок продовжується і багато людeй ловиться на вудочку ("от які ми, українці, славні - походимо від гімалайських гіпeрборeїв, оріїв, наш Бог Ра-Cварог-Укра-..." і т.д.) Причому апeлювати до інтeлeкту тут годі - будуть тільки Вас лаяти, що Ви нe українeць, нeнавидитe українськe і т.д.2008.05.09 | Tatarchuk
абсолютно не погоджуюся
Георгій пише:> ... Макфeрсонових "лeгeнд Оссіана."
1) Хто Вам сказав що Макферсон не збирав давніх пісень та не читав давніх рукописів, перед тим як УПОРЯДКУВАВ тексти?
2) Чи готові ви так само іронічно оцінити "мистифікацію" Еліасом Леннротом "Калевали", Фрідріхом Рейнголдом Крейвальдом "Калевіпоега", Андрейсом Пумпуром "Лачплесіса"?
3) Якщо п.2 - "ні", то чому?
4) Маститий професор Гільфердінг, коли прочитав рукописи Паши Рибникова, названі ним "биліни", сміявся і сказав що той видумав їх від нудьги під час ссилки. Ви знаєте що було потім?
2008.05.09 | Георгій
Я нe знавeць, за що купив, за тe продаю
Знаєтe, я просто прочитав в "Літeратурній eнциклопeдії," що "Лeгeнди Оссіана" - містифікація. І повірив. Я ж нe фахівeць.Думаю, "ВК" тeж містифікація. Якщо помиляюся, вибачайтe.
2008.05.09 | Tatarchuk
перепродаю:
Георгій пише:> Знаєтe, я просто прочитав в "Літeратурній eнциклопeдії," що "Лeгeнди Оссіана" - містифікація. І повірив. Я ж нe фахівeць.
це розповсюджений миф. Оцінка надана в ті роки коли фольклор не збірали або майже не збірали, і закочувала оцінка аж в сучасну поверхневу белетристику
> Думаю, "ВК" тeж містифікація. Якщо помиляюся, вибачайтe.
Немазащо. На відміну від багатьох "хто все знає наперед", я як історик не можу ані підтвердити ані спростувати її містифікаційність. Хоча добре знаю що розповсюджена саме думка про її підробку, не вважаю докази переконливими.
2008.05.09 | Георгій
Touche
Я нe такий, хто всe знає напeрeд.Втeрли ж Ви мeні носа.
2008.05.09 | Tatarchuk
Re: Touche
Георгій пише:> Я нe такий, хто всe знає напeрeд.
>
> Втeрли ж Ви мeні носа.
Я перепрошую за різкуватий тон, зізнаюся що це для мене трохи болюча тема. Якщо в вас та панства є час та натхнення, то можемо й подискутувати. І ви побачите, що тут все дуже цікаво, і є простір для думок і навіть для рроздумів про вічне і прекрасне.
Отже по-перше Макферсон. Поки з ним не розберемося, далі двигатися не варто, повірте. Інакше будемо на рівні юнаків, як дізнавшися що в фільмі грають артисти а не знято веб-камерою, роблять висновок що фільм брехливий. Як ви розумієте, з ціх позицій насправді не можна зробити жодного висновку - ані правільного ані хибного.
Так от.
1) Осіан був, як це ні банально звучить, відомий забагато років до Макферсона. Що й не дивно, бо він - легендарна постать, типу нашого Бояна.
2) Макферсон до "Осіана" ... теж був відомий і відомий саме тим, що захоплювався давнім епосом і декларував свого наміра якось його впорядкувати.
3) При тому всьому в часи Макферсона до всього гельского ставилися приблизно так зневажливо на його батьківщині, як зараз донецькі до всього українського. І пісень у вас нема, а якщо є то дерьмо, а якщо не дерьмо то вкрали в нас. Це був, вибачте за пафос, світ до Макферсона.
4) Макферсон взяв творчу командировку та поназбирав купу пісень і легенд, в тому числі таких про які ніхто ніколи не чув.
4 а) Ці сюжети, можу це стверджувати доволі твердо, не просто надихнули Макферсона, а зробили з його іншу людину. Ця теза - можете не брати її до уваги - ґрунтується на власному досвіді, наскількі змінює свідомість та особистість зустріч з сильним, гармонійним явищем, таким як чудо, великий твір, прекрасна людина тощо.
4 в) З суто прагматичної точки зору Макферсон отримав в буквальному сенсі золото, яке валялося століттями у всіх під ногами. І він пустив то на справу свого життя - довести всьому світові, що гельска культура велика, поезія незрівняна, а історія захоплююча. Цієї мети він досяг за життя та вмер щасливим.
5) Попри дивовижну стрункість та чудовість народних легенд та пісень, їх властивість набувати з часом тільки кращої якості, а не вироджуватися, вони ніколи не були об/єднані одним автором в один сюжет. І Макферсон це зробив сам.
6) Єдиний (підкреслено мною) мистифікаційний момент в біографії Макферсона - це видання першого "Осіана" анонимно. Більш того, його активне заперечування свого авторства та навіть причетності до появи тексту, попри те що він був перший ж на кого всі подумали. І звісно дуже скоро його брехня виявилася викритою, бо Макферсон заробив купу грошів на виданні і не зміг приховати зв/язку свого збагачення та успіху бестселеру.
7) Значення Макферсонового "Осіана" величезне. З точки зору гельскої культури - він її просто вернув до життя. З точки зору так званих "старих", "ницих", "неписьмених", "диких" тощо народів - значення навіть ще більше, бо Макферсон зумів півсвіту примусити плакати, наслідувати, навіть просто банально мавпувати та аплодувати (бо модно) - творам невідомих геніїв, які належали до касти жебраків та народу-вигнанця.
8) Одвічна ганьба Макферсонові, і то посміртна, полягає зовсім не в фальшуванні неіснуючого. А в тому, що він забагато додав свого, не дуже й талановитого, обумовленого швидкоминулими смаками свого часу, в справді геніальні творіння. Він дуже багато залишив самого Макферсона в "Осіані", хоча традиційно йому закидають прямо протилежне.
2008.05.10 | Гeоргій
Дякую за цікаву інформацію
Нe трeба вибачатися за тон, тому що Ви маєтe рацію. Знаєтe, я, мабуть, дарeмно такий скeптичний щодо ВК. Можe тому, що публіка, яка до цієї книги постійно апeлює, вражає мeнe як погано освічeна, нeввічлива і дужe агрeсивно анти-християнська, щe й час від часу з юдофобським душком.До рeчі, я дeсь читав, що є точка зору, що і "Cлово о полку Ігорeвім" тeж містифікація, придумана графом Мусіним-Пушкіним у 1820-і роки. Ви, мабуть, знаєтe щось про цe?
2008.05.10 | Tatarchuk
можливо (і тільки)
Гeоргій пише:> Нe трeба вибачатися за тон, тому що Ви маєтe рацію. Знаєтe, я, мабуть, дарeмно такий скeптичний щодо ВК. Можe тому, що публіка, яка до цієї книги постійно апeлює, вражає мeнe як погано освічeна, нeввічлива і дужe агрeсивно анти-християнська, щe й час від часу з юдофобським душком.
Власне мене непокоїть не скепсіс! Скепсісу НМД най буде скільки завгодно. Мене зазвичай непокоїть а легкість та нерозважливість, з якою ми всі звикли ставитися до чогось незрозумілого. А тим більше не дуже приємного. Відмахуватися... Так, вашими антиподами в даному випадку є щирі фанати подліності отих дощечок. Вони не те щоб були більш довірливими, ні це не дитяча наївність, від якої хорошо. Вони просто так само, НМД, легковажно ставляться до текстів-артефактів, як їх опоненти. І теж через буденні мотиви - то подобається, а це ні. Вибачте але хто ми з вами (і з ними) такі щоб вимірювати собою артефакти, в даному випадку явища які ми не в змозі пояснити?
> До рeчі, я дeсь читав, що є точка зору, що і "Cлово о полку Ігорeвім" тeж містифікація, придумана графом Мусіним-Пушкіним у 1820-і роки. Ви, мабуть, знаєтe щось про цe?
Знаю, що історія довга і плутана. Можу виділити кілька моментів:
1) Версія про фальшування базується на дивовижній доцільності тексту планам Катерини ІІ, сумнівним філологічним моментам та обставинам появи-зникнення оригіналу. Власне більшість версій про фальсифікат спирається на такі самі підозри та обставини.
2) Головним фігурантом фальшування "Слова" є лавка Сулукадзєва. Цьому типові (або династії типів) приписують цілу низку гучних фальшивок - тмутараканський камень, "Слово", ті ж самі дошки Ізенбека тощо.
Самим цікавим є легендарність ... самої лавки Сулукадзєва. Тобто про неї відомо все, окрім документальних підтверджень про її існування. Не кажучи вже про існування протягом 150 років лавки, спеціалізованої саме на підробці давніх текстів: якщо поглянути тверезо на цю тезу, то чим вона гірша за власне казки, які нібито розвіюються за допомогою лавки Сулукадзєва?
3) Головною вадою на жаль всіх дослідів "слова" є емоційність та ангажованість авторів. Так сталося що автор або "з самого початку" знає що то підробка, або так само передначально впевнений що то подлінік. Другий випадок супроводжується акими захворюваннями, як впевненність автора (кожного другого) в тому що він знайшов справжнього автора "Слова" і відкрив кільканадцять таємниць.
4) На відміну від Макферсона, я нічого не можу сказати про особистість Мусіна-Пушкіна. Хіба що зацитувати "Я Пушкін ПРОСТО (не Мусін-)". Про його схильність або ні до фокусів нічого не можу сказати, як і інші дослідники.
5) Текст "Слова" в будь-якому разі - це явище само по собі. Не роль "Слова", не ангажемент навкруги нього - тобто це окремі теми. Але я акцентую на самому тексті - він неабиякий. Він сильний і він "темний". Мабуть слід додати що він записаний талановитою та дуже розумною людиною. Але мені особисто він не подобається, справляє гнітюче враження - хоча це не має відношення до теми, чи є текст фальшивкою.
"слово" і інші такі тексти мають вивчати або рослідувати люди, які не відчувають жодного сильного почуття, емоції, діфіренції до нього. Сам я не маю впевненості ні в тому ні в тому. Фактів, досліджених неупереджено, мені бракує для висновків. Факти, інтерпретовані зацікавленими особами, перепровіряти кожний - дуже важко, щоб зробити повний висновок.
2008.05.09 | Георгій
Cвящeник УПЦ-КП про цю пошeсть (л.)
http://www2.maidan.org.ua/n/rel/12057814192008.05.09 | Георгій
І щe про одну пошeсть (фомeнківську) (л., рос.)
http://www.wco.ru/biblio/books/eliseev_gl1/Main.htm2008.05.09 | Роксана
Re: Ісус галичанин?
Щоб мені не приписували не любов до України, зазначу, що живучи на чужині, ніколи не відхилялася від свого роду. Працюю і допомагаю Україні чим можу. Але не можу згодитись з абсурдом. Договорилися до того, що Ісус це гуцул, виходець із Закарпаття. І мовою він такою говорив. Ось уривок зі статті часопису "Народній Оглядач" - ЧИ БУВ ІСУС ЮДЕЄМ.-------------------------
Варто пояснити, що після повернення юдеїв з вавилонського полону арамейська мова стала у них розмовною, хоча їхні священні тексти традиційно писалися давньоєврейською мовою. Галілеяни також сприйняли арамейську мову, але зберігали свою материнську, “хатню” мову. Саме цією мовою Христос промовив свої останні слова: “А коло дев’ятої години Ісус скрикнув сильним голосом, кажучи: Елі Елі лема савахтані” (Мт 27.46). Почувши їх, юдеї подумали, що Ісус кличе пророка Ілію (Марко, 15.34-35). Згідно з помилковим стереотипом, ці слова, сказані НЕЗРОЗУМІЛОЮ МОВОЮ, перекладають як “Боже мій, Боже мій, чому Ти мене покинув?!” Мовляв, перед самою смертю Христос почав цитувати “Псалом Давида” № 22: “Боже мій, Боже мій, нащо мене Ти покинув?”, що є абсурдом, який суперечить усьому сенсу життя, вчення і діянь Сина Божого.
Насправді ж останні слова Спасителя звучали так: “Лельо, Лельо лем в мя ся остані” (“Тато, Тато лише в мені остався”). І були сказані вони галілейською мовою, якою Марія розмовляла зі Своїм Сином від самого Його народження. Для тодішніх юдеїв, які прийшли подивитися на розп’яття Спасителя, ці слова були абсолютно незрозумілими. Натомість вони зовсім не потребують перекладу навіть для теперішніх українців карпатського регіону, звідки галілеяни переселилися в Палестину [9]. Правильність саме такого, “західноукраїнського” перекладу підтверджується пророцтвом Христа, сказаним апостолам напередодні схоплення Його ворогами: “Ось надходить година, і вже тепер вона, коли ви розсієтеся кожен у свій бік і мене лишите самого. Та я не сам, бо зо мною Отець. Сказав я вам це, щоб ви мали мир в мені. У світі страждатимете. Та будьте мужніми! Я переміг світ” (Іван, 16. 32-33).
----------------------
Мішати правду з брехнею, найгірший підхід до історії людства.
2008.05.09 | Георгій
Ви ніби мої думки прочитали
Роксана пише:> Мішати правду з брехнею, найгірший підхід до історії людства.
(ГП) Згодeн. І щe при цьому називати людeй, які хочуть знати справжню історію, "хворими на жидівство," антиукраїнцями," і т.д.
2008.05.09 | Тестер
Ви або тупІ безмежно, або хворІ на голову
Поговоріть з Каганцем.2008.05.09 | Георгій
Цe Ви до кого? І нащо говорити з Каганцeм?
2008.05.09 | Роксана
Re: Цe Ви до кого? І нащо говорити з Каганцeм?
тестер коментує--Тупі на голову, поговоріть з Каганцем.-
Григ.-Цe Ви до кого? І нащо говорити з Каганцeм?
Рокс.-А чого йти до Каганця? Ми тут маємо Анатолія, Анатоля, ну та і вас, тестере. Кожен мудрішій іншого. А що головне то мудріші за самого Бога. Ще Силенка забули докинути. Не знаю хто його заступає тепер. Хворий дуже, а помочі нема ні від кого. Десь "вірні" поховалися в ямки.
2008.05.11 | Тестер
Тут не хто інший, як Георгій розміщував "Біблію"
У трактуванні Каганця.А нових творців Міфів ігнорую...
2008.05.11 | Георгій
Ой, нє, нe було такого
Я ніколи нe поділяв трактувань п. Каганця.2008.05.11 | Михайло
Про "Велесову книгу"...(/)
>«Велесова книга» у контексті східнослов`янської літератури >Проблема «Велесової книги» - одна з найважливіших проблем дошевченківського періоду української літератури. Власне, вона як проблема постала саме зараз, коли відбувається процес активного осмислення в контексті загальної історії і культури надто багатьох проблем українського духовного життя. Ще в 1918-1919 роках академік В.І.Вернадський детально обговорював її з академіком-орієнталістом А.Ю.Кримським, турбуючись, що це по суті зовсім не вивчений період. Невивченим він залишається і зараз, більше того, його вивченню серйозно заважає як позиція церкви, що нині прагне стати державною, офіційною, так і задавнена упередженість деяких учених, які все ще сповідують «євангеліє від академіка Лихачова». Його непохитним послідовником у нашій країні залишається академік П.Толочко. >Oчевидно, задля відшукання істини необхідно обрати інший шлях. Що ж таке - «Велесова книга»? Автори літературознавчого словника-довідника (ЛСД, Київ: Видавничий центр “Академія”, 1997), видання, нині шанованого в колах дослідників старовини, поставили “Велесову книгу” в контекст української літератури і дали сучасне наукове тлумачення багатьох понять цієї давньоруської писемної пам’ятки. Абсолютно очевидно, що це і е найпродуктивніший шлях осягнення історичної і лінгвістичної істини в підходах до нашого найпершого літопису. Щоправда, вже є підтверджені дані, що й «Велесова книга» - не найперша в цьому ряду. Зараз ряд солідних дослідників Західної Європи й Америки та Канади ретельно вивчають так званий «Рукопис Войнича» або ж «Послання оріян хозарам» - пам'ятки набагато старшої від «Велесової книги». Ми ж поки що почекаємо певніших повідомлень щодо структури й змісту того рукопису, що зберігається нині у Сполучених Штатах і являє собою добірку добре збережених текстів з елементами староруської мови (якщо мову того пам'ятника можна назвати староруською, вона вочевидь санскритсько-протослов'янська), але в ній вже розшифровано чимало місць, що свідчать про явно давньослов'янський слід її творців. Будемо бачити ту пам'ятку - повернемося до розмови про неї. Зараз - про «Велесову книгу», яку наші білоруські колеги назвали «криницею всіх слов'янських вод». Це рукопис докириличного періоду нашої літератури, названий так на честь старослов'янського Бога скотарства, ремесла і творчості Велеса. Написана, за даними структурно-фонетичного аналізу, у IX столітті нової доби за абеткою з 27 літер, в якій, перемішані з грецькими, було 9 слов'янських (б, ж, ш, щ, ч, ц, ь, у, йа (я)). У відомій за трудами С.Висоцького києво-софійській абетці було 4 слов’янських літери (б, ж, ш, щ). Цю абетку і впорядкували 863 року запрошені з Візантії до Великоморавської держави брати з Солуні Кирило (Костянтин) та Мефодій. Зустрічали цю азбуку й арабські вчені та місіонери (Ібн Фолдан, Ібн ель Недіна зокрема), перський історик Фахр ад-дін Мерверідді та ін. «Черти й різи» - так їх назвав болгарський літописець Храбр Чорноризець. «Панноське Житіє» вказує, що й Євангеліє та Псалтир того часу були виконані «руськими письменами». «Велесова книга» - це 74 березові й дубові дощечки розміром 38 х 22 см, нанизані на шкіряний ремінець. Знайдені вони були білогвардійським полковником Алі Ізенбеком 1919 року в поміщицькому маєтку Великий Бурлук на Харківщині - вотчині старокозацького роду Донців-Захаржевських, сподвижників Богдана Хмельницького. Маєток погромили й спалили повсталі селяни, пограбували й понищили дуже цінну бібліотеку, в якій, очевидно, й зберігався цей унікальний літопис, що зберігся зовсім випадково. Алі Ізенбек вивіз його в еміграцію, останні сліди рукопису прослідковуються в Бельгії де 1940 року, до самої смерті Алі Ізенбека. Зникнення літопису, як і смерть його господаря, залишаються загадкою багатьох десятиліть. За деякими джерелами, літопис викрав агент гітлерівського гестапо Шеффер, дослідник окультних теорій. Його ім'я зустрічається у складі групи дослідників з фашистської Німеччини, котрі ретельно вивчали найдавніший на Землі космогонічний центр в районі Мелітополя (святилище “Кам’яна могила” на р.Молочній – прим. “Аратти”) - пам’ятку часів передтрипільської культури, про яку ми, українці, досі майже нічого самі не знаємо.>Матеріали гітлерівської команди, як і великий архів німецьких окультистів, захопила радянська розвідка й вивезла до Москви. Можна думати, ще серед прихованих досі найважливіших матеріалів є і «Велесова книга». Принаймні, на це натякають деякі російські дослідники, зокрема Олександр Ігоревич Асов. Можливо, справа в позиції Російської православної церкви, а може, й Академії наук, яка, це відомо давно, оголосила «Велесову книгу» фальшивкою й підробкою, не показавши вченим самого літопису. Але для всіх нас «Велесова книга» не пропала. Свого часу близький друг Алі Ізенбека український інженер-емігрант Юрій Петрович Миролюбов-Лядський п’ятнадцять років поспіль вивчав пам’ятку в кабінеті Алі Ізен-бека, переписував і перемальовував черти й різи, а також кілька малюнків на дощечках. Від Миролюбова пішла хвиля досліджень по всіх континентах - всі користувалися його неабияким надбанням. Це й Андрій Кирпич з Великобританії, і Микола Скрипник з Голландії, і Сергій Парамонов-Лісний з Австралії, й інші дослідники. Уперше частково «Велесова книга» була опублікована американським російськомовним журналом «Жар-птиця» в 1957-59 роках, далі -у гаазькому видавництві «Млин» (1968 р.), у «Календарі канадійського фермера» (1970). Київський журнал «Дніпро» частково надрукував цю пам'ятку у 1990 році. У Росії над «Велесовою книгою», переправленою з-за кордону емігрантом Борисом Ребіндером, найретельніше попрацював доктор філології О.Творогов, надрукувавши наслідки своєї роботи у «Трудах отдела древне-русской литературы Института русской литературы» - «Пушкинский Дом» (1990). Інші російські вчені - Л.Жуковська й Ф.Філін - оголосили її фальшивкою, підробкою. Результати її досліджень відомі, і вони, ці результати, свідчать про явну упередженість авторів, про завдання їм скомпрометувати саму ідею вивчення «Велесової книги». Відомо й те, що до зусиль з компрометації і літопису, і тих, хто за нього брався, доклав свою вагому частку академік Д.С.Ліхачов, який, теж свого часу, мав завдання зацікавлених органів вивчати й узагальнювати все, що стосувалося розділів окультизму, містики, нетрадиційних джерел впливу на маси, космогонії, міфології старих релігій тощо. І там не було Росії - що додати ще? Найграндіозніше міфологему прото- й старослов’янських релігій, в найчистішому вигляді викладену саме у «Велесовій книзі», прочитав і глибоко прокоментував ужгородський дослідник Борис Іванович Яценко. Ми завдячуємо саме йому повним перекладом «Велесової книги» українською, сучасною, мовою й захоплюючими коментарями до літопису. Здійснюючи свій поетичний переспів «Велесової книги», я йшов за Яценком. Дощечки пам'ятки виготовлені, точніше, вирізані й випалені, в ареалі Волині й припольських земель, частково Білорусії - це висновок Б.І.Яценка. Він доводить це на мовному й побутовому матеріалі цього краю, близького і до Чехії, і до Новгороду, і до Києва. Саме тут виникло безліч інших письмових пам'яток, старанно відслідкованих і знищених грецькими попами-єреями з ласки київських князів. Що викликало особливу лють церковних колонізаторів Русі? Полум'яний заклик волхвів-літописців до всеслов'янської єдності перед загрозою з Півдня. Ідеї, що деревляни вже забезпечували таку єдність, за ними - поляни. Поляни пішли далі, протистоячи й угро-фінській загрозі з півночі та північного сходу. І це е у «Велесовій книзі». І третє - що праукраїнська спільнота є серцевиною усіх форм опору загарбникам у всі часи. Зрозумівши це, ми тоді краще зрозуміємо витоки запеклої боротьби візантійсько-грецьких єреїв за Київ і причини походу Андрія Боголюбського на стародавню східнослов'янську столицю у 1169 році.
>Причорноморський ареал від Карпат, гирла Дніпра до верхів'їв Прип'яті, а звідти круто на схід - це територія постійної експансії всіх кочових племен і, додамо, військових еліт класичних народів Півдня, інтереси яких у боротьбі з Києвом повністю збігалися. Ці ж, спільні з «Велесовою книгою» риси історичних поглядів старих авторів літописів зустрічаємо у польських і чеських виданнях, що були поширені, починаючи від середини VІ століття, на Поліссі в районі Прип’яті, одночасно - на Одері і близьких до них територіях. Згадає-мо для прикладу Краледвогірський літопис. Не випадково Яценко звернув нашу увагу на велику кількість старочеських мовних елементів у «Велесевій книзі». Лексика ця переважно стосується характеристик лицарства, почуття героїзму, служіння своєму народові. Такі риси й були притаманні нашим пращурам - героям «Велесової книги». І це надзвичайно важливо для нас зараз. І якщо ми пригадаємо все, що сказав у «Слові про Ігорів похід» безіменний автор, ми погодимося, що ця пам'ятка прямо перегукується з «Велесовою книгою», а в посутньому, цілком очевидно, є наче б її прямим продовженням. До речі, уважне прочитання “Повісті минулих літ” теж переконає нас у тому, що ченці-літописці не були позбавлені почуття всеслов’янського патріотизму, дещо живцем переносячи з язичницьких пам’яток писемності до своїх творів. І Водночас «Слово про Ігорів похід» - приклад двовір'я: праслов'янського і християнського одночасно. Стару віру загубили саме українські князі, змагаючись за державну церкву задля упокорення народу й розпалювання міжусобиць, що стали інструментом взаємного виснаження слов’янства. «Велесова книга» - самоконтекст східнослов'янської літератури. Тим часом як вся наша історія досі - за грецькими хроніками, які розпочинають нашу історію з Олега, Ігоря й Ольги. А це повністю суперечить арабським і візантійсько-римським джерелам того часу. Лише тепер ми усвідомили, що князь-язичник Святослав - найвища гордість праукраїнців, він найбільший оборонець свого народу, який вірно зрозумів напрям головного удару Візантії з її державною церквою. «Велесова книга» - криптограма для втаємничених у первісно-етнічну віру, поема-героїзація князів-патріотів, попередників князя Святослава, від яких Святослав успадкував рідкісну цілеспрямованість і силу волі. Письмо ж «Велесової книги» оригінальне народне, не книжного походження, а це сприяло її швидкому поширенню серед грамотних людей, легкій передачі закладених у ній не лише молитов (хоча їх там більшість), а й гарячих проповідей-звернень до князів і воїв землі Руської. >У «Слові про Ігорів похід» цей прийом використано, як мовиться, на повну потужність. Один з кращих дослідників цієї пам'ятки Володимир Шаян зазначає у своїй праці «Віра Предків Наших», що народні голосіння над померлими (вбитими), коли просять душу мертвого, щоб вона була посланцем до Вирію - Світу Батьків, - свідчення глибокої традиції, зафіксованої «Велесовою книгою» й багатьма іншими творами українського фольклору. І для Шевченка подніпровська просторінь, сам Дніпро - Батько України і Мати народу. Це теж відгомін Духу Предків, яскраво висловленого у «Велесовій книзі». Це пряме відкидання християнства, яке заперечує радість і вічність живого життя Ярила-Сонця, зводячи канон на аскезі, аскетизмі й самоприниженні людини перед уявним гріхом, поняття пре якого, до речі, у праслов’ян зовсім не було. Для них найстрашнішим гріхом було не піти в бій проти ворога і, в разі потреби, не загинути за свій народ. Мало не триста разів це повторено у «Велесовій книзі». Такого ми ніде не зустрінемо у всіх чотирьох Євангеліях Біблії. “- Не нам на прю з Тобою стати..” - сказав Шевченко, поєднавши в одному реченні і Бога Перуна - найвищого праслов'янського Бога, - і Христа. В цьому розумінні Шевченко найглибше поєднав традицію і реальність часу. Сковорода, - в тій же книзі каже Шаян, - дуже точно йде за Книгою Велеса: у нього Чоловік - космотворчий елемент, головна засада Всесвіту “Дажбоже сім'я”. Чи щось подібне зустрічаємо у Біблії? Наші козацькі хроніки свідчать історичний факт: смертельно поранений козак прикладає до рани грудку рідної землі. 3а найстародавнішим слов'янським звичаєм - це перепустка на небо, до Вирію, до Прабатьків. Кров героя - переконлива для Бога Перуна, Бога-покровителя слов'янського воїнства, бо саме він керує п р е ю - битвою за свою землю. Ця традиція яскраво виражена на дощечках «Велесової книги». Шевченко з дитинства ходив на високі козацькі могили і слухав - що, ми спитаємо? - лише йому чутний Космос. «Як умру, то поховайте мене на могилі» - найвищий вираз цього. Звідки це почуття у «Велесовій книзі», затим - у Шевченка? Це - найдавніший містичний мотив усього пост арійського масиву писемних пам'яток. Зороастрійська (староперська) «Авеста»- цикл розмов Зарату-штри з Богом на найвищій Горі. Такою була традиція арійських жерців ї старослов'янських волхвів, котрі усамітнювалися в глухих лісових кутках для спілкування з Небом, якщо не було Гори (традиція перенесена з Карпат, з гір Пенджаба й Кавказу). Сковорода став пробудником пробудників, започаткувавши добу ідейного й морального відродження України, Котляревський потужно повів цю ноту далі, а Шевченко довів, що українська національна ідея живе й ніколи не вмирала. Уся чарівність рідної природи, рідних рік і озер, а то й боліт у «Лісовій пісні» Лесі Українки - від чарівності цих понять для слов'янського вуха і смаку до краси, від понять, прищеплених великою традицією словенських стародруків і літописів та усної традиції. В українській літературі феєрія Лесі Українки - найкраща серед творів, які спадкували «Велесовій книзі». «Тіні забутих предків» Коцюбинського - наче списані з «Велесової книги». Але цієї пам'ятки Коцюбинський, відомо, не знав. Знав він інші джерела, а ще ймовірніше - його душа була точним відлунням історичної луни «Велесової книги» та інших пам'яток, що передавалися в усній традиції з покоління в покоління. Це робота самої української природи, насиченої містичними струмами світу слов'янства. Геродот називав старослов'янські племена варварами, людожерами, вовкулаками. Це злісний наклеп грецького місіонера до скіфів. «Велесова книга» є цілковитим спростуванням недоброзичливих просторікувань грека. Нам і так зрозуміло, що безіменні автори нашої писемної пам'ятки не читали Геродота. Сковорода розпочав знищення «змія» наклепів на свій народ. його працю продовжив Шевченко. Посильну роботу виконували Михайло Максимович, Володимир Антонович, Микола Костомаров, Тадей Рильський, Павло Чубинський. Надзвичайну місію виконали твори Лесі Українки, Михайла Коцюбинського, Ольги Кобилянської, Івана Франка (пригадаймо його працю «Іван Вишенський»). Велику втіху приносить досі перечитування «язичницьких» циклів Петра Карманського, Василя Пачевського, Богдана Ігоря-Антонича. Досі сильним духом вражають відомі твори Івана Нечуя-Левицькего, Грицька Коваленка, в новіші часи - твори Євгена Плужника, Олега Ольжича. У наші дні прекрасну роботу здійснив київський поет Микола Карпенко, видавши свій поетичний переспів «Велесової книги». Добру справу робить поет і літературний критик Валерій Ілля, історик Богдан Чапурко. А все ж старе світовідчування нинішнім поетам і письменникам малозрозуміле. Про це не раз з гіркотою говорив відомий подвижник теми святої старовини Сергій Плачинда. Нині літератори рідко живуть відчуттями Природи у її містично-космогонічному розумінні як нашої прямої дороги до Космосу, до його найвищих таємниць І в цій біді - суть малозрозумілості й мало доступності сучасних авторів. Нині письменник мав би найперше читати й аналізувати працю Миколи Костомарова «Слов'янська мітологія», «Книги буття українського народу» - цю програму дій Кирило-Мефодіївського братства, «Історію русів». Дуже не завадило б знання праці митрополита Ілларіона (Огіенка «Дохристиянські вірування українського народу»). «Ригведа» наповнена чарівністю світлих гімнів. «Авеста» - високими духовними боріннями Заратуштри, Бога бідних. «Велесова книга» - апофеоз полум'яного вславлення героїзму слов'янського воїнства. «Слово про Ігорів похід» - її найкраще у старій слов'янській літературі продовження. Ось Мойсеїв заповіт: «А зовсім це їм зробите: вівтарі їх порозвалюєте, а стовпи їх порубаєте на дрібні шматочки, а гаї: їх посвячені вирубаєте, а різьблені їх статуї вогнем попалите». Це теж писемна традиція. Але ворожа етно-духовній спадщині праслов'ян. Бо закликає знищувати духовну міць сонцепоклонників язичників (а поняття «язичник» - від чужомовства, чужознання, чужосвітовідчуванця). Таку традицію ми рішуче відкидаємо. Не потрібно сьогодні розмахувати кулаками, але слід усвідомлювати, що християнство нищило народні, найсуттєвіші для етносів обряди і звичаї (теоретиком цього був ще Іван Вишенський). Нищився фольклор, нещадно знищувалися древні літописи разом з їх творцями волхвами-жерцями. Так загинули поєми співця язичництва Бояна, твори, можливо, сотень волхвів у смузі від Білого до Чорного моря і найбільше - на нашій Волині та в придніпровській смузі... А в пору бездержавності саме усна народна творчість, народне «красне слово» не дало загинути народній патріотичній свідомості українців, у сиву давнину - наших пращурів. Ми повинні розуміти, що епоха Святослава Хороброго і його сина Володимира - Хрестителя Русі - це дійсно дві протилежні епохи в житті давніх праслов'ян-праукраїнців. Ці епохи розділили народ на два ворожих табори на багато століть наперед. Адже сонцепоклонство, язичництво - поклик української крові. З цим не можна було не рахуватися. І сьогодні ця боротьба триває з незатухаючою, лише притлумленою силою. Всі знають, що нині християни не становлять більшості українського народу. Церква визнає, що далеко не всі на словах віруючі ходять до церкви. Але ж решта народу - це не погани, не сатанинське плем'я, це цілком, нормальні люди, в товщі яких знаходить відгук ідея відродження давньої етнічної віри. Яка базується, як відомо, на вірі пращурів і прапращурів, що сягав своєю традицією глибини приблизно 6-7 тисячоліть. Стара віра праслов'ян-праукраїнців - це потужний складник українського націоналізму, національної ідеї. Без задіяння цього фактора національна ідея не спрацює, бо не відповідатиме духовній сутності українців. Саме з цих причин нинішня українська література - бездержавна. Вона не базується на національній ідеї найвищого приоритету беззавітного служіння народові, глибоко усвідомленого патріотизму, як обов'язку у всьому боронити найперше національні цінності. «Велесова книга» повертає нас обличчям до історичної суті нашого земного покликання.
>Микола КОСТЕНКО, письменник. 2001 рік
www.freewebs.com/propovidi/ukrbooks/velesknyga.doc
2008.05.11 | Роксана
Re: То хто був важніший Велес чи Дажбог?
Слов'яни вірили в багатьог богів. Головний був Дажбог, бог Сонця і Перун -бог грому. Велес був на третьому місві, бо був богом скоту.А в ХХ столітті чомусь Велес став найстарший бог. Ось трохи в вікіпедії-
-------------------
Велес
"Энциклопедия «Мифы народов мира»"
Ве́лес, Во́лос, в славянской мифологии бог. В древнерусских источниках (начиная с договора русских с греками 907 в «Повести временных лет») выступает как «скотий бог» — покровитель домашних животных — и бог богатства. В договорах с греками В. соотнесён с золотом, тогда как другой постоянно упоминаемый наряду с ним бог — Перун — с оружием. В Киеве идол Перуна стоял на горе, а идол В., по-видимому, на Подоле (в нижней части города). В социальном аспекте это же различие проявлялось в том, что В. считался богом «всей Руси», а Перун — богом княжеской дружины. В христианскую эпоху В. был ассимилирован и заменён христианским покровителем скота св. Власием (сыграло роль и звуковое соответствие имён). Следы культа В. (чаще всего под видом почитания св. Власия) сохранились по всему русскому Северу, где были известны и каменные идолы В., и легенда о святилище В. В новгородских и других северорусских иконах, в молитвах св. Власию явственна связь его культа со скотом. Характерно также переплетение культа В. — Власия с почитанием медведя как хозяина животных. Называние Бояна «Велесовым внуком» в «Слове о полку Игореве» может отражать древнюю связь культа В. с обрядовыми песнями и поэзией. Связь В. с сельскохозяйственными культами очевидна из восточнославянского обычая оставлять в дар божеству несжатыми несколько стеблей хлебных злаков — волотей, называемых «Волосовой бородкой». В своей языческой функции В. воспринимался позднейшей православной традицией (в той мере, в какой она его не ассимилировала, отождествив со св. Власием) как «лютый зверь», «чёрт», отсюда костромское ёлс — «леший, чёрт, нечистый», диалектные волосатик, волосень — «нечистый дух, чёрт»; это же позднейшее значение — «чёрт» известно и в родственном чеш. Veles — «злой дух, демон» (тексты XVI—XVII вв.). Об общеславянском характере В. свидетельствует и наличие соответствий русскому В. в южнославянской традиции, где, как и у восточных славян, с именем этого бога связывается название созвездия Плеяд (др.-рус. Волосыни, болг. Власците, сербо-хорв. Влашиh и др.); ср. также имя вилы Вела в македонском фольклоре. Сопоставление общеслав. *Velsъ, *Volsъ с родственным балтийским именем бога загробного мира Велса, а также и с генетически сходными образами в ведийской мифологии (ср. демона Валу, пожирающего скот) позволяет предположить, что в исходном основном мифе славянской мифологии В. был противником громовержца Перуна.
Литература:
Иванов В. В., Топоров В. Н., Исследования в области славянских древностей, М., 1974;
Jakobson R., The Slavie god Veles and his Indo-European cognates, в кн.: Studi linguistici in onore di Vittore Pisani, Torino, 1969.
В. В. Иванов, В. Н. Топоров.
Святой Власий и скот.
2008.05.11 | Tatarchuk
Перун в головному пантеоні майже і не був
це бог якого взяли в литовців (Перкунас) та скандинавів (Пергюнт) - можна сказати тимчасово запозичили, бо він так і не прижився, а прямо потім ввели християнство.Щодо питання про "головність" богів - постановка некоректна, в більшості язичників кожному богові своя функція, бо вони як правило стихії природи та души. Той самий Зевс лише умовно "голова богів", скоріше поетичний образ який було прийнято та розтиражовано римлянами. В греків в різних містах преференції віддавалися різним божествам.
2008.05.11 | Роксана
Re: За що купила за те і продаю
Пане Татарчук,Ви є історик і так представилися на цьому форумі. Сперечатися з вами не збираюся, бо я пишу лиш те що нас вчили з історії у гімназії.
Ви пишете-
-Перун це бог якого взяли в литовців (Перкунас) та скандинавів (Пергюнт) - можна сказати тимчасово запозичили, бо він так і не прижився, а прямо потім ввели християнство.
Щодо питання про "головність" богів - постановка некоректна, в більшості язичників кожному богові своя функція, бо вони як правило стихії природи та души. Той самий Зевс лише умовно "голова богів", скоріше поетичний образ який було прийнято та розтиражовано римлянами. В греків в різних містах преференції віддавалися різним божествам.-
Ось що нас вчили-
-Віра слов'ян-
Слов'яни не знали віри в одного бога, а почитали різних богів. Слов'яни поважали як своїх богів сонце, вітер, вогонь, і різні явища природи. Найстаршим богом був Перун, бог громів. Наші предки вірили, що він кидає з хмар громи. Другим божеством був Дажбог, бог сонця, що давав людям багатство і щастя. Велес або Волос опікувався худобою і давав їй гарний волос, густу шерсть. Сварожич був богом вогню і домашнього вогнища. Стрибог, бог вітру, посилав на землю посуху. Крім головних богів слов'яни шанували менші божества, що жили у різних місцях. По хатах жили домовики, в лісах лісовики, по водах і болотах водяники та русалки. Одні з них були добрі і допомогали людям, інші лихі, що кожному шкодили. Щоб добути собі прихильність богів, наші предки приносили їм жертви зі страв, напитків, овочів, тварин.-
Далі описується про традиції слов'ян та їхні святкування, що вже переходить на іншу тему.
Я помилилася в тому, що назвала Дажбога старшого за Перуна. Але по історії виходить що Перун вже давно був богом слов'ян. Зевса слов'яни
не величали як свого бога. Слов'яни мали свою міфологію, яка була відмінна від грецької.
Якщо я помилилася в чомусь, давайте поправки.
2008.05.12 | Tatarchuk
та я не сперечаюся
Роксана пише:> Пане Татарчук,
>
> Ви є історик і так представилися на цьому форумі. Сперечатися з вами не збираюся, бо я пишу лиш те що нас вчили з історії у гімназії.
Я хіба що уточнюю. Сперечатися тут мало з чим можна: і те правда і те правда ... але з різницею в часі. Зараз поясню свою думку, бо справа значно складніша, як і явище, ніж ми звикли
> Ось що нас вчили-
>
> -Віра слов'ян-
> Слов'яни не знали віри в одного бога, а почитали різних богів. Слов'яни поважали як своїх богів сонце, вітер, вогонь, і різні явища природи. Найстаршим богом був Перун, бог громів. Наші предки вірили, що він кидає з хмар громи. Другим божеством був Дажбог, бог сонця, що давав людям багатство і щастя. Велес або Волос опікувався худобою і давав їй гарний волос, густу шерсть. Сварожич був богом вогню і домашнього вогнища. Стрибог, бог вітру, посилав на землю посуху. Крім головних богів слов'яни шанували менші божества, що жили у різних місцях. По хатах жили домовики, в лісах лісовики, по водах і болотах водяники та русалки. Одні з них були добрі і допомогали людям, інші лихі, що кожному шкодили. Щоб добути собі прихильність богів, наші предки приносили їм жертви зі страв, напитків, овочів, тварин.-
>
Уточнюю: текст як і традиція що він їй наслідує, припускається ВАЖЛИВОЇ неточності, похибки. Ця похибка - думка про язичництво як щось стале, стабільне, з чітким пантеоном, церемоніями та традиціями. Фактично наши сучасники (та й ті що жили за тисячу років до нас теж) невольно переносять риси РЕЛІГІЇ та ЦЕРКВИ на давнє язичництво, що мало значно більше характер МІФОЛОГІЇ і - в багтьох хоч і не всіх випадках - не мало нічого подібного за церковну структуру.
Наведений вами текст достатньо правдиво описує ... короткий період (дуже короткий) в історії, а саме вірування слов/ян Києва на момент безпосередньо до прийняття християнства Володимиром, сам цей момент та 50-100 років після.
Справа в тому що в слов/ян - маю на увазі не всіх а саме наши "несторівські" племена - те що ми звемо язичництвом або коректніше міфологією, весь час змінювалося і змінювалося дуже швидко, вільно, без домінування та тяжіння таких гальм як догматизм чи абсолютний авторитет.
Перуна в буквальному сенсі приволок Володимир до Новгорода та Києва - в пошуках іноземного бога, який би мав "об/єднати" всіх інших. Робив це, ще до того як зважився перейняти традицію однобожжя. Те що він робив було й не так вже "єретично" з точки зору язичництва, адже сокріш за все він привіз балтийського бога не просто так, а як свого родового чи фамільного бога. А це було досить нормально, та й Перун в принципі був відомим до Володимира.
А тепер глянемо ще трохи назад. Століттям до Володимира, часи Рюрика та Олега, ще був дуже популярним (хоча знову ж таки - не головним в прямому значенні) Хорс або Хорса, бог чисто іранського походження. Запозичений слов/янами чи то безпосередньо в персів (що малоймовірно), чи то в іраномовних племен піздніх сарматів. Також поклонялися й хазарським богам, бо ще 1-3 колінами до Олега були в них під владою. І так перегортаючи кожну сторінку назад, побачимо (хоча й далі все темніше і смутніше через нестачу джерел) як міфологія еволюціонувала протягом 1-5 поколінь. Протягом 1-го покоління сутєві зміни ставалися внаслідок визначних подій, наприклад війн, міграцій, породнення, злиття або вилучення якогось племені, чи великої епідемії. Протягом кількох поколінь вірування змінювалися просто від знайомства з новими сусідами, а також від змін у господарстві, побуті та й климаті теж.
Не було чіткого канону, щоб зафіксувати одних богів в пантеоні, забороняти поклін іншим чи заміну одного другим. Міфологія вповні дозволяє обожнювати людей, ототожнювати своїх богів з більш-менш схожими іноземними аналогами, поєднувати або розрізняти під іменами "богів-колег", і навіть просто суттєво переосмислювати ролі та функції бога. Включати чужих богів до пантеонів, звергати їх (значно рідше, частіше - тіхенько забувати) через неактуальність або ворожи риси.
Так скоріш за все (адже всієї правди не знаємо) пояснюється існування в пантеонах богів від самих різних культурно-історичних кіл - від дуже давніх наприклад індийських до новітніх.
Тим болісніше була зміна язичництва на християнство, що то була не зміна бога-на-бога, а зміна міфологічного мислення на релігійне. Вони дуже розрізняються саме за філософськими та життєвизначальними установками. Я б сказав не менш ніж відмова від релігії на користь науки, наприклад, або від науки на користь містики.
2008.05.12 | Роксана
Re: та я не сперечаюся
Пане Татарчук,Напевно зайшло якесь непорозуміння у вашому поясненні для мене про язичество в Україні. Чомусь ви приписуєте, що воно було на наших землях не більше 50-100 років. Я вчилася інакше, та ось і вікіпедія подає зовсім іншу картину ніж ви. Чи ви могли б пояснити причину вашого історичного знання про цей період наших предків.
Українська міфологія
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Язичницькі вірування давніх слов'ян)
Ця стаття є частниною серії статей про народ
Українці
Як і інші давні багатобожні (політеїстичні, язичницькі) вірування, вірування давніх слов`ян були тісно пов'язані з обожненням явищ і сил природи. Кожне з них мало певне надприродне пояснення та пов'язувалось з певним божеством чи таємничою iстотою.
Зміст [сховати]
1 Загальна характеристика давніх, дохристиянських вірувань
2 Особливості слов'янських дохристиянських вірувань
3 Пантеон богів
4 Джерела
5 Ресурси інтернету
[ред.] Загальна характеристика давніх, дохристиянських вірувань
Вірування усіх давніх народів були тісно пов'язані з їх повсякденним життям, навколишнім світом, природою. Древні люди намагались пояснити зміни, явища і сили в природі і суспільстві (невидимий світ) використовуючи наявні у них на той час поняття про стосунки між людьми (видимий світ). Таким чином сили природи уподібнювались людям, набували певних людських рис і в такому вигляді попадали у казки. Таким чином з'явилися поняття богів, ангелів, демонів, чортів, водяників, мавок, русалок та ін. Люди відкрили невидимий світ, пов'язаний зі світом видимим. Поява цих вірувань мала велике значення для людства, зокрема вона підготувала людей до сприйняття поняття Всевишнього, єдиного Бога, Сущого, Сили, яка управляє всесвітом (світом видимим і невидимим). Поява цього поняття означало появу нової віри - єдинобожжя, монотеїзму, яка прийшла на зміну багатобожжю і поширилась по всьому світу у складі основних світових віросповідань- іудаїзму, християнства, ісламу, буддизму, а також посіла важливие місце у індуїзмі, японських і китайських віруваннях (культ Неба).
На європейських і слов'янських землях поняття єдиного Бога поширилося в першу чергу завдяки християнству. Тому досить часто політеїстичні вірування у європейській і слов'янській літературі називають дохристиянськими, поганськими або язичницькими. Народнi дохристиянські вірування чи язичництво – це величезний загальнолюдський комплекс світоглядів, вірувань, обрядів, що йдуть із глибин тисячоліть.
Походження слова "язичник" точно нез'ясоване. Найбільш ймовірно, що це слово пов'язане зі словом "язик" (мова), звідси його значення - плем'я, народ, люди, що говорять однією мовою. Саме як "народ" трактують це слово словники руської мови 17 ст. За етимологічним словником української мови слово „язичництво” – це „віра племені людей, пов’язаних спільним звичаєм і походженням”. Слово "язик" відповідає біблійному "гой" (євр.) або "gens" (лат.). Тут доцільно згадати, що в стародавньому Римі всі боги підкорених народів (gens) включалися до складу богів Риму і їх статуї ставилися в Римському Храмі Всіх Богів (Пантеоні). Саме проти цього "язичництва" боролися як іудаїзм так і християнство, розділяючи людей на язичників, які поклоняються своїм язичницьким (місцевим, народним) богам і людей, які шанують лише Всевишнього. Саме віра у Всевишнього об'єднала людей з різних народів в єдину общину (церкву) і дала змогу вирішити велику кількість тих протиріч у питаннях вірувань, які існували у язичників. Тому саме ця віра була зроблена державною імператором Константином Великим в усій Римській імперії, після чого слово "язичник" стало синонімом слова "неримлянин", "варвар", "чужинець".
Тепер стає зрозуміло, чому Михайло Драгоманов вважав, що „язичницький” означає національний, крайовий, народний (тобто рідний для народу), а Митрополит Іларіон висловлював думку, що це слово означало саме „чужу віру”, тобто те, що у греків та римлян означало „варвар”.
В літописах дохристиянськi вірування звуться „поганством”, а люди, котрі сповідують інші віри (як рідні, так і чужі), звуться поганами. На думку деяких вчених, воно походить від лат. paganus, що первісно означало „селянин” (тобто людина з провінції Римської Імперії). "Поганська" віра розглядалась як погана, примітивна.
[ред.] Особливості слов'янських дохристиянських вірувань
Для дохристиян - „язичників” немає нічого надприроднього, немає нічого, що було б поза Природою. Язичники-слов’яни ніколи не потребували виразу своєї віри у церквах як особливих релігійних організаціях, тому що божественне завжди було там де вони перебували, навколо і в середині них. Суть стародавньої віри – це не особисте спасіння, як у світових релігіях, - а збереження і примноження роду, родючості землi, плодовитості худоби, охорона способу життя і цінностей роду. Таким чином, це і комлекс вірувань, і спосіб життя, і світогляд, і спосіб відтворення родових стосунків, культури, знань та навиків.
[ред.] Пантеон богів
Слов`яни вірили у багатьох богів. Сучасні вчені мають думку, що язичницькі боги, яких вважають виявом початкової міфології, насправді були уявленнями наших предків про Всесвіт. Першоджерелами Всесвіту вважали вогонь та воду. Більшість язичницьких богів слов`ян відомі з народної творчості: пісень, колядок.
Головні cxіднослов'янскі боги:
Сварог – за Іпатіївським літописом, навчив людей шлюбу, хліборобства і подарував їм плуг.
Див – був ще стародавнішим богом ніж Сварог, він втілював яскраве блакитне небесне склепіння. Див – чоловічий початок Всесвіту, світло.
Лада – одна з найстародавніших язичницьких богинь, богиня гармонії в природі, людові в шлюбі, мати-годувальниця Миру. Лада – мати близнят Лелі (Дани) – втіленої води, і Полеля – втіленого світла.
Перун – згадується у текстах договорів з Візантією, де йде мова про клятву воїнів Русі іменами Перуна і Волоса. В перекладі означає блискавка, був богом князівської дружини, всі міфи про Перуна, що збереглися на Україні, змалювують його стрільцем.
Дажбог – назва бога Сонця на Русі.
Волос (Велес) – один з найстародавніших богів, покровитель скотарства, що був грізним владикою інших богів і на Русі поступався лише Перунові.
Мокошь – богиня річок і родючості.
Тут важливо також згадати про існування "Велесової книги" - літературної пам'ятки нібито дохристиянських часів, вік якої точно не встановлено. Вона стала відома суспільству при досить дивних обставинах, що дають підстави стверджувати що це підробка XVIII-XIX ст. Якщо ж це дійсно історична пам'ятка, то її значення неможливо переоцінити. Вона проливає світло на певні сторони вірувань і життя східних слов'ян. В ній приводяться назви багатьох богів, а також повідомляється як велика таємниця, що насправді всі ці боги - це одне, стверджуючи таким чином ідею єдинобожжя в досить незвичному вигляді.
2008.05.12 | Tatarchuk
а ви мій текст читали взагалі?
Роксана пише:> Пане Татарчук,
> Напевно зайшло якесь непорозуміння у вашому поясненні для мене про язичество в Україні. Чомусь ви приписуєте, що воно було на наших землях не більше 50-100 років. Я вчилася інакше, та ось і вікіпедія подає зовсім іншу картину ніж ви. Чи ви могли б пояснити причину вашого історичного знання про цей період наших предків.
Виходить я витратив марно багато часу, бо ви не взяли труду прочести. Що ж напишу коротко: не язичництво існувало 50-100 років, а саме той "пантеон" чи варіант язичництва яким його зафіксовано в класичних описах. Язичництво, писав я постом вище, існувало не як стала система а як постійно змінювана протягом швидкого часу. Мені складає певний дискомфорт мати справу з неуважними читачами дописів, скажу чесно.
2008.05.12 | Роксана
Re: а ви мій текст читали взагалі?
Пане Татарчук,Коли я щось запитую, то значить прочитала вами написане. Ви, як історик, не є толерантним до "учня". Я вам нічого не заперечувала, а тому що не зрозуміла вашої відповіді подала його під свій сумнів.
Мене здивувала ваша відповідь на мою заувагу про 50-100 років існування язичества ,як такого, перед Хрещенням Русі- України. І про це була моя заувага. Ви ж зразу накидаєтесь на мене, без дальшого діалогу.
-Виходить я витратив марно багато часу, бо ви не взяли труду прочести. Що ж напишу коротко: не язичництво існувало 50-100 років, а саме той "пантеон" чи варіант язичництва яким його зафіксовано в класичних описах. Язичництво, писав я постом вище, існувало не як стала система а як постійно змінювана протягом швидкого часу. Мені складає певний дискомфорт мати справу з неуважними читачами дописів, скажу чесно.-
Коли ви з такою точністю років подаєте віру наших предків даного періоду, то варто було б згадати,які боги були перед 100та роками на наших землях? Читаючи Трипільську культуру вже тоді знаходимо бога сонця, бога вогню і води і т.д. Ми лише "учні", а не дослідники історії. То ж варто не гніватися і не показувати свою зверхність, а просто розказати як ви задивляєтеся на дані періоди історії. Тут "тестер", радить не читати вікіпедію, бо мов там нема чого вчитися. Вважаю це не правильною розв'язкою про здобуття знання. Сюди подаються події, які історично досліджені. Та ж і не тількі вікіпедія є моїм ресурсом. Але це вже інша тема.
2008.05.12 | Tatarchuk
Re: а ви мій текст читали взагалі?
Роксана пише:> Пане Татарчук,
>
> Коли я щось запитую, то значить прочитала вами написане. Ви, як історик, не є толерантним до "учня". Я вам нічого не заперечувала, а тому що не зрозуміла вашої відповіді подала його під свій сумнів.
Даруйте не думав що я так темно пишу.
> Коли ви з такою точністю років подаєте віру наших предків даного періоду, то варто було б згадати,які боги були перед 100та роками на наших землях? Читаючи Трипільську культуру вже тоді знаходимо бога сонця, бога вогню і води і т.д. Ми лише "учні", а не дослідники історії. То ж варто не гніватися і не показувати свою зверхність, а просто розказати як ви задивляєтеся на дані періоди історії. Тут "тестер", радить не читати вікіпедію, бо мов там нема чого вчитися. Вважаю це не правильною розв'язкою про здобуття знання. Сюди подаються події, які історично досліджені. Та ж і не тількі вікіпедія є моїм ресурсом. Але це вже інша тема.
Знову ж таки, я назвав як приклад культ бога Хорса як більш давній. Культ Перуна як саму останню новацію ("перед тим як"). Є цінні джерела, вони містяться зокрема в дипломатичних клятвах варягів та русів з византийцями. Часів Олега, Ігора, Ольги, Святослава та Володимира. Там видно як протягом 1-3 поколінь змінюється пантеон. Бо руси та варяги клянуться різними іменами протягом короткого часу.
Тріпільска культура навряд чи залишила по собі імена богів, хоча все може бути: дуже довгий час між слов/янами та трипільцями, і проміжок зайнятий іншими культурами.
Проте скіфський прошарок точно проглядується, а далі вже важкіше і важкіше щось стверджувати бо скіфську мову ми (фрагментарно) знаємо, кимерійську не більше 50 слів (які наштовхують що в них була мова близька до санскріту), а далі зовсім не знаємо мов народів, в тому числі трипільців. Їхню мовну групу встановити наразі навіть неможливо, на мою думку.
2008.05.12 | Роксана
Re: Можна продовжити?
Дякую за відповідь. Самособою зрозуміло, що всі давні періоди історії є догадкою, хоч може і науково дослідженою.Ось знайшла трохи про трепільських богів.
------------------------------
Шаповал Г.І.
Доктор історичних наук
Запорізький обласний краєзнавчий музей
Запоріжжя, Україна
Dr. Shapoval G.I.
Zaporizhya domain museum
Zaporishshya, Ukraine
СОНЯЧНИЙ ЧОВЕН
THE SUN BOAT
Зображення на посуді, моделях храмів та антропоморфних фігурках трипільців свідчать про наявність у їх космогонічних уявленнях образу бога Сонця, який рухається по небу на сонячному човні. Простежується кілька видів зображення сонячного човна у трипільському культовому мистецтві. Перший з них представляє собою серпанок над центральною частиною якого знаходиться сонячне божество у вигляді кола (чи кількох концентричних кіл) або у вигляді хреста. Сполучення саме цих елементів у чотири— та тричасних композиціях є дуже поширеним. В усатівському варіанті серпанки набирають більш реального вигляду човна з однакового оформленими носом та кормою і плоскою центральною частиною корпусу. Саме в ньому зустрічаються зображення сонячного човна зі щоглою.
Яскраво виражена парність у зображенні сонячних човнів дає можливість припустити наявність уявлень у трипільці про існування денного та нічного човнів бога сонця.
Другий тип символу сонячного човна зображено на горщику з трипільського поселення Немирів. На цьому малюнку корпус човна має дуговидний вигляд з потовщенням у центральній частині. Носові частини човна високо загнуті вгору і прикрашені зооморфними головами. Їх створюють парні паралельні короткі лінії, які опущені вниз під кутом до носа судна. В нижній частині судна зображено чотири опущених вниз лінії, які одночасно мають значення і весел сонячного човна і ніг тварин, голови яких прикрашують носи ладді.
Малюнок з немирівського горщика чудово доповнює зображення сонячного човна на фрагменті грушеподібного посуду з трипільського поселення Блищанка. У цьому зображенні сонячний човен представлений у подібній до немирівського малюнка формі. Він також має дуговидний вигляд із потовщенням у центрі. Її носові частини прикрашені пташиними головами з подовженими качкоподібними дзьобами. У лівій частині корпусу човна паралельно один до одного зображено два весла, які перетинають човен під кутом Над малюнком цього сонячного човна зображено подвійну хвилясту лінію, що, можливо, уособлює світ води.
Це унікальні зображення, бо вони є справжнею ілюстрацією до одного із давньоарійських гімнів-молитов до Агні – бога вогню в усіх його проявленнях: на землі, на небі, у якості сонця, і у воді.-
2008.05.12 | P.M.
Але ж християнство теж не від початку хрещення Руси почалось
От подейкують, Апостоли на київські горби приходили. А на території тих же слов'ян сербів, патріархія існувала ще з четвертого століття.2008.05.12 | Tatarchuk
то й що?
P.M. пише:> От подейкують, Апостоли на київські горби приходили. А на території тих же слов'ян сербів, патріархія існувала ще з четвертого століття.
Подейкують. Просто ранішне християнство (як і інші релігії) коли потрапляли на язичницьку почву "в порядку знайомства", не несли місії негайного обернення населення. І тому не сприймалися язичниками як щось окреме - вони просто додавали до світогляду інформацію про існування ще якогось бога. На раньому етапі не виключено навіть що едементи християнства, юдаїзма чи мусульманства було включено до язичництва. То потім пішла конфронтація
2008.05.12 | Тестер
Шановні! Не вивчайте історію по Вікіпедії
Там є дозвіл доповнювати і написати що забагнеться. Тоді Роксана і Лідія будуть вас всіх вчити уму-розуму...2008.05.12 | Роксана
Re: Шановні! Не вивчайте історію по Вікіпедії
А хто така Лідія? Хочу познайомитись.2008.05.12 | Тестер
Re: Шановні! Не вивчайте історію по Вікіпедії
Лідія форумний завсігдатай, але вона яра рунвірка, і поліглот, яка все зводить до української чи древнєруської мови чи санскриту. Часто дискутує у Миколи Пономаренка на "Орумі". Із політичних сайтів полюбляє Укрправду і тамошній Політичний форум... Зараз ніби то поїхала в Китай...2008.05.12 | Георгій
Re: Шановні! Не вивчайте історію по Вікіпедії
Тестер пише:> Лідія форумний завсігдатай, але вона яра рунвірка, і поліглот, яка все зводить до української чи древнєруської мови чи санскриту. Часто дискутує у Миколи Пономаренка на "Орумі".
(ГП) Так. Ніколи нe забуду, як вона намагалася всім довeсти, що слово "інжeнeр" походить від нашого, рiдного, прадавньо-українського "він жeнe..."
>Із політичних сайтів полюбляє Укрправду і тамошній Політичний форум... Зараз ніби то поїхала в Китай...
(ГП) Ну, там взагалі всe чисто українськe - "шана хай," "бий жін..."
2008.05.12 | Роксана
Re: Шановні! Не вивчайте історію по Вікіпедії
Сайт Вільнодума позбирав багато "різнодумців". Там навіть ви, пане Пінчук. Ну і такі як Анатолій пописувалися. Читала я думки і цієї Лідії. Дуже полюбляють перекручувати слова з "коренем" який все "пояснює". Їхала колись попри Рідновірну "святиню". Тихо і сумно.Взагалі ,після Силенка, завмерає це новонароджене немовля, хоч і приписують йому тисячиліття. Не знаю чи Лідія впорається з цим новотворім.
2008.05.12 | Георгій
Re: Шановні! Не вивчайте історію по Вікіпедії
Роксана пише:> Сайт Вільнодума позбирав багато "різнодумців". Там навіть ви, пане Пінчук.
(ГП) Ні, пані Роксано, я туди нe зазирав вжe роки два. Нe цікаво.
2008.05.12 | Роксана
Re: Нічого нема в тому поганого
Я просто свердила факт. Це навіть добре, бо з вашої знімки, знаю як ви виглядаєте. Думаю що тоді Вільнодум був більш толерантним і спокійнішим. Запрошував всіх на свій сайт. Ви подали біблію для огляду і це добре. Чи хтось її там читав, це вже інша справа.2008.05.12 | Георгій
(offtop.) То вже стара знімка
Ось тут є трохи новіші:http://www.muw.edu/sci_math/facultystaff.html
http://www.muw.edu/sci_math/Faculty%20research.html
2008.05.12 | Роксана
Re: (offtop.) То вже стара знімка
very distinguished!2008.05.14 | Анатолій
Я маю вбичий арґумент проти бовкунів...
Панове!Коли нещодавно я відвідував Київський Нацунівер, то одна групка, з дозволу сказати науковців, так, як і дехто х вас, сказали мені, що Велесова книга є підробкою. Я у свою чергу запитав: "А звідки це вам відомо? На що отримав відповідь - є декілька російських науковців, які висунули цю тезу ще за радянських часів, от ми її і підтримуємо. Наступне моє запитання було - То ви говорите чужі слова, а самі, називаючи себе українськими науковцями, цей факт не досліджували? На що отримав - А як ми можемо дослідити, адже матеріали Велесової книги ми не маємо у себе. Моя відповідь - Шкода мені вас, панове науковці, але ВСІ матеріали по Велесовій книзі мадам Миролюбова передала фондові пам"яті Юрія Миролюбова ще у 2000 році, і Я ГОТОВИЙ ВАМ ЗРОБИТИ ЗУСТРІЧ З КЕРІВНИКОМ ЦЬОГО ФОНДУ, ЯКИЙ, ЗА МОЄЮ ПРОТЕКЦІЄЮ, НАДАСТЬ ВАМ ЦІ МАТЕРІАЛИ. І що Ви думаєте, панове, пройшов рік і НІХТО з т.з. науковців не звернувся ні до мене, ні до керівника фонду задля вивчення матеріалів самому і щоб не повторювати чужу муйню. Отакі у нас науковці, отака у нас Виїбедія. Мабуть отака у нас християнська свідомість.
Але є й нормальні люди, котрі сьогодні готують до друку всі матеріали Юрія Миролюбова, в т.ч. і переклад Велесової Книги. Це близько 24 томів великих книжок, яких Україна ще досьогодні не бачила. Очікуйте, панове українці, і коли Ви хоч трохи поважаєте українську минувщину, то Ви скоро, гадаю до кінця року, побачите ці матеріали у продажу.
2008.05.14 | +О
пане Tatarchuk-у: а можна детальніше про Велесову книгу?
2008.05.14 | Тестер
Re: пане Tatarchuk-у: а можна детальніше про Велесову книгу?
Вверху допис Михайла, або купити, чи в редакції Яценка почитати в ітернеті2008.05.15 | +О
Re: ні-ні: книгу (і Михайла/инше) читав, просто маюсимпатію доТ.
2008.05.14 | Tatarchuk
при всій повазі, не зрозумів що саме розлогіше
Тому викладу аспекти у вільному порядку:1) Не бачу вагомих доказів що вона фальшива, але й що вона справжня теж не бачу. Виною тому стан вивчення фахівцями - він нульовий. Не має неангажованих робот або мені досі не траплялися - мінімальний рівень фаховості вимагає щоб дослідник не мав НАПЕРЕД заданої інтенції тягнути кудись. Можна сказати що Велесовій книзі "не повезло" (якщо вона справжня) через надмірну навіть для артефакту скандалізацію - і навпаки "повезло" якщо вона справді фальшивка.
2) Поширений аргумент про "дивні обставини знаходження" - взагалі не аргумент бо майже всі знахідки трапляються при темних обставинах, абсолютна більшість текстів доходить до нас виключно о піздніх та неякісних копіях - але не всім далеко трапляється бути скандалізованими.
3) Поширений аргумент про лавку Сулукадзєва, якихось російських купців-фаустів, що протягом 1,5 століття фальсифікували давні рукописи - мені здається мифом. Бо релаьно про ту лавку невідомо чи вона взагалі була, а от як пояснення багатьох артефактів (включно з "Словом" про Ігоря) - дуже зручна.
4) Якщо "ВК" не підробка (в сенсі не видумка авторів), то вона безумовно є цінним джерелом. Але це ажніяк не означаєщо тексту варто вірити - в кожного тексту є "критичні межи". Наприклад аналогічний текст "Історія Вірменів" містить як достовірну інформацію про події(що вони безпосередньо передувала написанню тексту), так і суто міфічну - якби давно не була написана книга такого типу, але міфи в ній ще давніші.
5) Єдиним плюсом на користь ВК може бути те, що багато подій та версій викладених в ній збігаються із ЗНАЧНО пізніше виниклими гипотезами та знахідками. Зокрема про існування ідеї "всебога" та іншіх його богів як інкарнацій - зараз більш менш прийнятна гіпотеза, але на час її знаходження та публікації вона була рідкісною. А згадана гіпотеза з/явилася в науці незалежно від "ВК", шляхом вивчення міфлогічних заїмствувань в різних народів. Скоріш за все автори тих теорій навіть не знали про "ВК".
Карочє це поки не джерело і не фальшивка а якийсь акт вірування/невірування. На жаль одні не можуть інші не хочуть вивчити питання, що в принципі в наш вік не потребує великих затрат.
2008.05.15 | +О
Re: Дякую. чи можетепорадити тверезого/неупередж. дослідника ВК?
2008.05.16 | Анатолій
Можу...
Але, на превеликий жаль, його вже немає у живих - це Борис Іванович Яценко. Його тяжко поранено 8 березня 2006 року, а помер він 14 березня 2006 року.Чекайте видання книжок - мо і у Вас прокиненться щось у голові та серці? Хоча, я на це вже не надіюся.
2008.05.16 | Анатолій
Re: І ще раз можу...
Сєргєй Лєсной - емігрант, дуже поважний історик.http://www.alleng.ru/d/hist/hist059.htm
2008.05.19 | +О
Re: Наскільки історик Сергей Парамонов (Лесной)?
2008.05.19 | Анатолій
Гадаю набагато кращий, ніж Ви попик...
2008.05.20 | +О
Re: Гадаю набагато кращий, ніж Ви попик...
Христос Воскрес!вибачте - не хотів Вас образити
Перечитав поданого Вами Лєсного (Яценка читав ще до знайомства з Вами
З повагою
Олег
2008.05.19 | +О
Re: питання до пана Татарчука
http://www2.maidanua.org/news/view.php3?bn=maidan_rel&trs=-1&key=1210848283&first=1211182830&last=12106115062008.05.19 | Tatarchuk
знову боюся що не поняв питання
Я вже писав що не знаю неупереджених дослідів на цю тему, відповідно (принаймні логічно це випливає) що не знаю й неупереджених дослідників цього питання.Якщо питання стоїть "кого б я рекомендував залучити до вивчення питання", то особисто я б (якби мав таку можливість) запросив до аналізу або принаймні поцікавився думкою Наталі Яковенко. Вона знається на мифологічному мисленні та джерелознавстві. Може навіть має готову відповідь, але не впевнений.
2008.05.20 | +О
Re: знову боюся що не поняв питання
Христос Воскрес!Дякую за Наталю Яковенко. Пам`ятаю - мав досить хороше враження від її участі у Берестейських читаннях. Та й "Нарис історії України" і "Критика" почитую
Ви пишите нмд досить чітко і ясно, просто мені дійсно дивно, що з неупередженістю дослідження ВК аж так погано.
З повагою
Олег
2008.05.20 | +О
Re: Ось обіцяють таки досліджувати ВК
http://narodna.pravda.com.ua/history/48259d5bd6b31/Початок кінця "велесовщини"
Передрук з журналу "Главред", N18, 2008. Автор – Юрій Рудницький
Нарешті з'явилася можливість покласти край одній з найскандальніших сторінок в українській освіті – видалити з шкільних і вузівських програм по літературі так звану "Велесову книгу". Майже десять років тому з подачі деяких "професійних патріотів" цей псевдоепос був затверджений Міністерством науки і освіти як обов'язковий до вивчення. Однак тепер науковці висловлюють надію, що нове керівництво Міносвіти покінчить з цією фальшивкою. Поки що ж вона зберігає статус "духовної скарбниці українського
народу". Головним чином – через низький рівень гуманітарних знань представників владного олімпу.
Терпіння луснуло
Доктор історичних наук, завідуюча кафедрою історії Національного університету "Києво-Могилянська академія" Наталя Яковенко вважає ганьбою впровадження в шкільні і вузівські навчальні програми "Велесової книги" – тексту невідомого походження, визнаного науковою академічною спільнотою як підробка. На її думку, першим кроком до позбавлення школярів і студентів від цього фальшивого епосу може стати моніторинг шкільних підручників, який зараз проводиться провідними науковцями України під егідою Інституту національної пам'яті. Підсумком моніторингу, як очікується, мають стати відповідні Міністерству науки і освіти з цього та інших питань.
Пані Наталя звинувачує в "легалізації" "Велесової книги" Інститут літератури ім. Т. Шевченка НАН України. Директор інституту, академік Микола Жулинський, своєю чергою, запевняє у власній непричетності до цього. Між тим, "узаконення" псевдолітературної "пальонки" відбулося в другій половині 1999 року. Тобто саме за віце-премьєрства пана Жулинського з "гуманітарки", та ще й в уряді, котрий очолював нинішній президент країни. Тепер Микола Жулинський – радник президента і голова Нацради при голові держави з питань культури і духовності. Тепер він говорить про те, що дні "Велесової книги" в навчальних програмах полічені.
Моніторинг, при який згадувала пані Наталя, проводиться водночас із ревізією Міністерством науки і освіти підручників і навчальних програм для середніх шкіл і вищих навчальних закладів. Голова міністерства Іван Вакарчук розповів, що до цієї ревізії, яка проводиться з урахуванням сучасних тенденції в українській і світовій системі освіти, залучатимуться як фахівці, так і зацікавлена громадськість через публічні обговорення, круглі столи тощо. Тема "Велесової книги" поки що не зачіпалась, але, обіцяє міністр, підніматиметься й вона. При цьому пан Вакарчук запевняє "Главред", що рішення з цього питання він прийматиме лише на підставі висновків фахівців. "Я потребую експертів високого рівня і ми це будемо робити", – сказав міністр.
За його словами, буде також обговорюватися діяльність організації "Науково-дослідний Інститут українознавства", котра існує при Міносвіти. "Робота НДІУ так само буде обговорюватися на зазначених засадах – з залученням громадськості і з тими людьми, які безпосередньо відповідають за діяльність цього інституту", – розповів міністр "Главреду".
Саме цей Інститут, котрий існує за державні кошти, себто за рахунок платників податків, фахівці звинувачують у розповсюдженні псевдонаукових творів з історії України. Багато з них побудовані на апологетиці "Велесової книги" та інших містифікацій. Президент Міжнароджнії асоціації україністів, академік НАН України Ярослав Яцьків вважає цей інститут "спражньою бідою".
Заступник міністра з питань науки Максим Стріха впевнений, що результатом як міністерських, так і громадських ревізій навчальних програм стане вилучення з них "Велесової книги". На його думку, міністерство навряд чи стане зволікати з постановкою цього питання.
Хоча "Велесова книга" не була введена в навчальні програми з історії України, її вплив на випускників шкіл відзначають вузівські викладачі історичних дисциплін. За визнанням Наталі Яковенко, в роботі зі студентами-новачками вона змушена зтикатися з цим набагато частіше, ніж хотілося б.
Як відбувалося "відмивання"
Офіційну прописку в шкільних та вузівських програмах по українській літературі "Велесова книга" отримала спершу як "гіпотетична язичницька пам'ятка" в невеличкій брошурці "Історія української літератури. Навчальна програма нормативної дисципліни для вищих закладів освіти" (Київ, 1999). Брошурка вийшла під грифом Міністерства освіти і Київського Національного університету ім. Шевченка. Її розробниками стали представники академічної науки – Юрій Ковалів і Михайло Наєнко. Обидва – доктори філології, професори Київського національного університету ім. Шевченка, обидва – лауреати Шевченківської премії. Рецензентами були покійний нині професор Анатолій Погрібний і член-кореспондент НАНУ, провідний науковець Інституту літератури НАНУ, академік Віталій Дончик, один зі співзасновників Народного руху України. Склалась парадоксальна ситуація: представники академічної науки стали затятими апологетами "Велесової книги", в той час коли її дешифровщик, філолог-аматор Юрій Миролюбов з його абиякими знаннями старослов'янської мови, не був до кінця упевнений, що це не фальшивка.
Того ж таки 1999 року ВК потрапляє в хрестоматію "Українська література. Скорочений виклад текстів за новітніми програмами Міністерста освіти України" (Харків, 1999). В передмові до фрагментів ВК в хрестоматії зазначається що це "найдавніша у світі пам'ятка V-IX ст., скрижалі буття українського народу".
Наступного року виходить методичка "Конспекти уроків з української літератури. Нове прочитання творів" (Київ, 2000), в котрій ВК подається як "найдавніший літопис", хоча із застереженнями щодо її гіпотетичності. Методичка рекомендована Міністерством освіти. Нарешті, виходить довідник "Українська література у портретах і довідках" (Київ, 2000), розроблений авторами з Київського університету ім. Шевченка і Інституту літератури НАН України. Про "унікальну українознавчу значущість" ВК писав у довіднику Анатолій Погрібний
Причому у своїх висновках визнаний фаховий вчений спирався, як не дивно, на дилетантів-аматорів штибу Бориса Яценка (взагалі не вченого, а шкільного вчителя) або санскритолога Володимира Шаяна, котрий до славістики взагалі не мав жодного стосунку.
"Кричущий непрофесіоналізм, який на Заході, наприклад, став би причиною відмови від контракту", – так характеризує всі ці випадки професор Гарвардського університету Григорій Грабович. Втім навіть офіційне визнання "Велесової книги" не забезпечило їй достатньо тверді позиції ні в національній системі гуманітарної освіти, ні в науці. Чимало викладачів літератури в середніх школах і вузах просто обходять цей опус увагою. Що ж до науки, то, як змушений був визнати свого часу Анатолій Погрібний, "Велесова книга" знаходиться поза увагою і цікавістю сучасних українських вчених, "бо ніхто навіть не збирається писати на цю тему ані кандидатських, ані докторських дисертацій".
Інша справа – шкільна освіта. Доки "велесовщина" перебуває в навчальних програмах середніх шкіл, її ледве чи вдасться уникнути у впроваджуваній нині системі зовнішнього тестування. "Тести складає Центр оцінювання якості освіти відповідно до тих програм, які є сьогодні", – нагадав Іван Вакарчук.
Реакція політичних кіл на таке становище фактично нульова. "Демократи" намагаються не сваритися з потенційними союзниками, серед яких досить вистачає прибічників різних історичних містифікацій. Що ж до опозиції, то колишній віце-премьєр з гуманітарних питань Дмитро Табачник, котрий останнім часом критикує псевдоісторичні концепції типу "українській нації – 130 тисяч років" і говорить про необхідність "деполітизації шкільної програми", свого часу навіть не поставив питання про необхідність вилучення з навчальних програм "Велесовї книги".
"Все от необразованности" (С. Голохвастов)
Проникнення фальшивок в навчальну програму відбулося на тлі загального низького рівня гуманітарних знань українців. У тому числі – політичної еліти, котра своєю необізнаністю створила для цього сприятливі чинники. Левко Лук'яненко, багаторічний дисидент, розробник Декларації про державну незалежність України, в книзі "Національна ідея і національна воля" посилається на "Велесову книгу" як на історичне джерело. Один з колишніх радників Президента, з іменем якого пов'язують прийняття Конституції України 1996 р., колись у бесіді з автором цих рядків цілком серйозно стверджував, що традиції української вічової демократії сягають, виявляється, часів Трипільської культури. Та що казати, коли навіть Віктор Ющенко ще за свого кандидатства в президенти, виступаючи в Полтаві, на повному серйозі говорив про "найдавнішу в світі писемність Кам'яної могили".
"Це все іде від добрих інтенцій, але дуже низької освіти. І на то нема ради: які ми маємо верхи, такі й маємо", – вважає Наталя Яковенко.
Микола Жулинський напевно вже і сам зрозумів, що українська фахова філологія потрапила з цією "книгою" в досить незручне становище. Погоджуючись, що до неї "треба ставитися критично", він пояснює те, що відбулося, "труднощами зростання" нації. Подібної думки дотримується і директор Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології НАНУ, академік Ганна Скрипник: "Коли відбувається активний процес націєторення, відродження національних культур, то не тільки українцям, але й іншим народам притамане таке міфотворення. Проте паралельно повинна існувати об'єктивна академічна наука, яка повинна давати об'єктивні знання".
Хай не вважає пані Скрипник, нібито автор чіпляється до слів, але за ними вбачається якась "обмовка за Фрейдом". В тому розумінні, що в Україні академічній науці в гуманітарній сфері, схоже, справді відводиться "паралельне" місце. Але паралельне з чим? З міфотворчістю організацій типу НДІУ? В такому разі у академічної науки залишається хіба що дорадчий голос. Якщо уявити таку ситуацію в царині точних наук, то результати виявляться невтішними. Літаки, скажімо, падатимуть через одного і країна просто не вилізе з національного трауру. Однак у літературознавстві, на відміну від літакобудування, академічні світила чомусь дозволили собі звести свій статус до "паралельного". Адже при ухваленні рішень стосовно навчальних програм керувалися чим завгодно, але не фаховою етикою, не зупиняючись навіть перед посиланнями на "праці" невігласів і відвертих шарлатанів.
Замість післямови
Львівський письменник Юрій Винничук любить переповідати одну історію майже п'ятнадцятилітньої давнини. Тоді в українській літературній періодиці з'явився текст, в якому йшлося про зруйнування Києва монголами. У вступному слові повідомлялось, що текст написаний якимось ченцем кельтського походження (до речі, в Києві за часів Володимира Святославича справді існувала ірландська церква. – Ю.Р.), котрий нібито був свідком тих подій. Невдовзі деякі "знавці" з Національної спілки письменників оголосили цей опус найгучнішою науковою сенсацією з часів "Слова о полку Ігоревім" (репутація якого, до речі, теж небеззаперечна). Кілька аспірантів-філологів навіть умудрилися захистити по цим "мемуарам київського ірландця" кандидатські дисертації. Справжнім автором цих "спогадів очевидця" виявився... пан Винничук, про що він сам повідомив читачам через кілька місяців. Спалахнув скандал. Кажуть, що сам Дмитро Павличко лаяв Винничука останніми словами.
Чи залишилися чинними ті дисертації? Про те невідомо.
А якщо серйозно, то досвід інших країн дозволяє Україні не наступати на чужі граблі. В Чехії, приміром, в ХІХ ст. велися дискусії про достовірність так званого "Краледворського рукопису". Історики зараз визнають, що ті дискусії сприяли відродженню у чехів цікавості до свої історії, але в підсумку було доведено, що "рукопис" є містифікацією, хоча й не позбавленою певних літературних вартостей. Нині "Краледворський рукопис" виведений з чеського наукового дискурсу. Очевидно, чехи прислухались до слів свого провідного філолога Яна Гебауера. "Ніхто не хотів би мати у своєму гаманці підробленого банкнота, й жодна чесна людина не хотіла би подавати його далі... Жоден чех не погодиться на те, щоб у національній чеській літературі були якісь підробки, й жоден справедливий чех не допустить, аби підробка вважалася за правдивий літературний твір; і мабуть, кожний насправді бажає, щоб установи чеського народу, покликані до цієї справи, виявили підробку й вилучили її з національної чеської літератури".
А тепер замінимо слова "чех" і "чеський" на "українець" і "український"...
2008.05.20 | Tatarchuk
немая сцена
2008.05.20 | +О
Re: беруться "досліджувати", будучи впевненими, що підробка...
2008.05.20 | Tatarchuk
да уж.... зарікався я когось неупередженого рекомендувати
2008.05.21 | +О
Re: всерівно - дякую за спробу! Мо щось цікаве з`явиться- пишіть
2008.05.20 | P.M.
зараз пан Анатолій нам пояснить, хто така пані Наталя
2008.05.20 | Георгій
Re: Ось обіцяють таки досліджувати ВК
Зі згаданих осіб мeні знайома постать проф. Григорія Грабовича - він науковий кeрівник моєї дочки. Вона про нього дужe високої думки, кажe, що цe найкращий з усіх профeсорів, які її навчали. Розбирається на літeратурознавстві, особливо на слов"янських літeратурах, досконало, читає лeкції і публікує статті та монографії українською, польською, англійською і німeцькою мовою однаково лeгко. Іноді трохи задиркуватий, алe тільки тоді, коли аргумeнтовано відстоює якусь нe дужe ортодоксальну думку.2008.05.20 | Роксана
Re: Ось обіцяють таки досліджувати ВК
- Іноді трохи задиркуватий, алe тільки тоді, коли аргумeнтовано відстоює якусь нe дужe ортодоксальну думку.-Особливо коли заперечують йому його твердження, що Тарас Шевченко був "ґей".
2008.05.21 | Георгій
Re: Ось обіцяють таки досліджувати ВК
Роксана пише:> - Іноді трохи задиркуватий, алe тільки тоді, коли аргумeнтовано відстоює якусь нe дужe ортодоксальну думку.-
> Особливо коли заперечують йому його твердження, що Тарас Шевченко був "ґей".
(ГП) Про такe його твeрджeння нe знаю...
2008.05.21 | Роксана
Re: Ось обіцяють таки досліджувати ВК
Такими словами в точності він не висловився, але прочитайте його критику Шевченка^ як маляра. Тут дехто вбачає про такі натяки .http://krytyka.kiev.ua/articles/s1-9-2000.html
2008.05.21 | +О
Re: я за дослідження
Христос Воскрес!Пане Георгію - я грішний тільки за: хай досліджують. Лише бачу проблему, коли дослідник не здатний стояти осторонь модних (переважно - політичних) віянь/тверджень або, в, нмд кращому (бо тут присутня особистість людини) випадку, своїх уподобань, які грунтуються на намірі "доказати" всьому світові, що Україна - колиска цивілізації; перефразовуючи лозунг на польській продукції: "добре/справжнє - бо українське"...
З повагою
о.Олег
2008.05.21 | Анатолій
Хворі ви, панове, ой хворі...
2008.05.21 | +О
Re: Хворі ви, панове, ой хворі...
сказав хронічно хворий Анатолій тим, хто лише трошки кашлянув2008.05.23 | Анатолій
Re: Хворі ви, панове жидо-християни, ой хворі...
Пане Олеже!Ви та Ваше жидівство не кашляє, а бздить жидівським духом на всю Україну. І тільки сліпий цього не бачить, бо як було сказано - Сліпий не побачить...
2008.05.24 | Михайло
Поцікавтеся роботами Юрія Шилова та Степана Наливайка!...
Для того, щоб зробити правильний висновок про непідробність "Велесової книги" , дослідник, перш за все, повинен очистити свою свідомість від вірусного штампу, що релігії народжуються в "початковому" суспільстві, яке походить від мавп`ячої стадії. Тобто не стояти на позиції дарвінізму в історії, яка пояснює виникнення людини за рахунок того, що мавпа почала працювати і олюднюватися! Більшої дурні Дарвін не зміг придумати!!!Але він вгадав таки частинку істини, бо душі з тваринних форм переселяються в людські тіла згідно Ведичних Писань.
Другий момент, який дослідник повинен врахувати- це те, що нам здається міфом або казками про різних Богів або події на нашій чи інших планетах- насправді відповідає дійсності, оскільки Земля або Бхарата в минулому була більш високоцивілізованою і тут були представники інших цивілізацій, а епоха воєн почалась з грандіозних подій, які не є міфічними, а відбувалися реально на Євроазіатському континеті.
Я знову хочу нагадати про роботи археолога Юрія Шилова, де при розкопках на території України в курганах знайдені артефакти, в тому числі і фігура Вішну... Знов нагадую про книгу "Таємниці розкриває санскрит" Степана Наливайка, професора з Київського університету. Але чомусь ніхто не не хоче чути, і продовжують вірити московським КГБ-істам і їхнім побрехенькам, що ВК підробка!!! Москві це в першу чергу вигідно, щоб ВК вважали підробкою, оскільки їхня пропаганда будується на великоімперських засадах.
Навіть Біблія підтверджує, що до Потопу і мова і релігія була одна...З початком Калі-Юги біля 5000 років назад почалася великомасштабна деградація населення Землі...Велика битва описана в епосі "Махабхарата"...
Тому звертаю Вашу увагу, що згідно ВК в результаті катастрофи в минулому частина населення Пенджабу вимушена була мігрувати на територію сучасної України і подальша міграція цього населення утворила конгломерат індоєвропейських народів!
2008.05.26 | Анатолій
НЕ тільки цікавився, але й знаю їх особисто!(-)
2008.05.26 | Михайло
Це дуже добре, Вам не хватає тільки без упередження поцікавитися
з Ведичною літературою видавництва Бгактіведанта Бук Траст, тобто з філософією Бгакті-Йоги.2008.05.26 | Анатолій
Re: Це дуже добре, Вам не хватає тільки без упередження поцікавитися
Міша!Не єби мені розум своїми індусами. Був я там декілька разів. І бачив більшість цих осіб з тваринними душами.
Все, що є у індусів цивілізованого прийшло від нас - орійців. Зрозуміло, що вже багато чого нашаровано, багато що викривленого, але Віди не є релігійною, як ти кажеш, літературою, бо Віди (а ти кажеш болгарською - Веди) є носіями старовинних ЗНАНЬ. І ці знання ну зовсім не перетинаються з жидівськими релігіями. Хіба що багато чого жиди вкрали з Від, але для цього треба бути не сліпим, як ти.
А ти на старості років втратив свою національну гідність, то ж перестань одурювати інших. Іди краще обріжся, адже для тебе Брахма та Єгова є одним і тим.
2008.05.27 | +О
Анатолію: у Вас точно всі родичі по прямій лінії українці?
2008.05.28 | Анатолій
Re: Анатолію: у Вас точно всі родичі по прямій лінії українці?
Точно.А тепер Ви розкажіть про своїх родичів чи годичів.
2008.05.28 | +О
Re: серед моїх родичів є поляки, але з Вами щось не так...
надто мало, як для "точно українця"Щось Ви не договорюєте...
З повагою
Олег
2008.05.28 | Михайло
Вибір за Вами! Але ще маєте шанси передумати!!!
>(26-05-2008 15:02, Анатолій): Міша! Не єби мені розум своїми індусами. Був я там декілька разів. І бачив більшість цих осіб з тваринними душами. Все, що є у індусів цивілізованого прийшло від нас - орійців. Зрозуміло, що вже багато чого нашаровано, багато що викривленого, але Віди не є релігійною, як ти кажеш, літературою, бо Віди (а ти кажеш болгарською - Веди) є носіями старовинних ЗНАНЬ. І ці знання ну зовсім не перетинаються з жидівськими релігіями. Хіба що багато чого жиди вкрали з Від, але для цього треба бути не сліпим, як ти. А ти на старості років втратив свою національну гідність, то ж перестань одурювати інших. Іди краще обріжся, адже для тебе Брахма та Єгова є одним і тим.п. Анатолію! Дуже погано, що залишаєтесь противником Ведичної Релігії, оскільки Ваша поведінка яскраво засвідчує, що Вами керує вождізм і самовихваляння! Це щось типу марксизму, коли Ви опинилися в пазурах матералістичних уявлень про те, що релігія вигадується людьми, коли вони з тваринної форми існування під дією праці перетворюються на людину! Це повна дурня!
Зрозумійте Ви накінець, що Ваше несприйняття знову ж таки обумовлене Вашою кармою! І Ваша ненависть до інших націй може бути тільки, напевно, одного кольору з "майн кампф" або з "Детской болезнью левизны...".
Яка в біса дурна голова заклала у Ваш мозок цей глюк, що індуси є тваринами? Господи, та Ви самі на стадії тваринній знаходитесь!
Це ж треба собі вбити в голову, що від українців походить весь світ і всі знання. Ви страждаєте манією величі! Киньте придурюватися, чи може Вам за це платять?! Не старайтеся займатися плагіатом! Це негідно звання людини! А Ваша лють і мат- свідчення Вашої слабкості і гріховності, що характерно для більшості з людей Калі-юги!
Отже, Верховний Господь в Священних Писаннях чітко говорить, що хто не вручає Себе Йому- падає і деградує у тваринні форми життя!
Вибір за Вами! Але ще маєте шанси передумати!!!
2008.05.30 | Анатолій
Re: Вибір за Вами! Але ще маєте шанси передумати!!!
Михайло пише:> >(26-05-2008 15:02, Анатолій): Міша! Не єби мені розум своїми індусами. Був я там декілька разів. І бачив більшість цих осіб з тваринними душами. Все, що є у індусів цивілізованого прийшло від нас - орійців. Зрозуміло, що вже багато чого нашаровано, багато що викривленого, але Віди не є релігійною, як ти кажеш, літературою, бо Віди (а ти кажеш болгарською - Веди) є носіями старовинних ЗНАНЬ. І ці знання ну зовсім не перетинаються з жидівськими релігіями. Хіба що багато чого жиди вкрали з Від, але для цього треба бути не сліпим, як ти. А ти на старості років втратив свою національну гідність, то ж перестань одурювати інших. Іди краще обріжся, адже для тебе Брахма та Єгова є одним і тим.
> п. Анатолію! Дуже погано, що залишаєтесь противником Ведичної Релігії, оскільки Ваша поведінка яскраво засвідчує, що Вами керує вождізм і самовихваляння! Це щось типу марксизму, коли Ви опинилися в пазурах матералістичних уявлень про те, що релігія вигадується людьми, коли вони з тваринної форми існування під дією праці перетворюються на людину! Це повна дурня!
> Зрозумійте Ви накінець, що Ваше несприйняття знову ж таки обумовлене Вашою кармою! І Ваша ненависть до інших націй може бути тільки, напевно, одного кольору з "майн кампф" або з "Детской болезнью левизны...".
> Яка в біса дурна голова заклала у Ваш мозок цей глюк, що індуси є тваринами? Господи, та Ви самі на стадії тваринній знаходитесь!
> Це ж треба собі вбити в голову, що від українців походить весь світ і всі знання. Ви страждаєте манією величі! Киньте придурюватися, чи може Вам за це платять?! Не старайтеся займатися плагіатом! Це негідно звання людини! А Ваша лють і мат- свідчення Вашої слабкості і гріховності, що характерно для більшості з людей Калі-юги!
> Отже, Верховний Господь в Священних Писаннях чітко говорить, що хто не вручає Себе Йому- падає і деградує у тваринні форми життя!
> Вибір за Вами! Але ще маєте шанси передумати!!!
Міша, вибачай, але у тебе вже прокльовується старецький маразм. Ти плутаєш Віди та Веди. Ти плутаєш бога Брахму з Єговою. Ти плутаєш СБУ з КГБ. ти плутаєш жида з українцем. Ти плутаєш індусів (дравідів) та орійців. Ти плутаєш І. Франка з Мойсеєм. Ти плутаєш Л. Українку з жидівкою Євою. Ти ніяк не можеш притулити, але притулюєш біблійного змія (не знаючи що він там у раю робив)до Відичних богів. Ти плутаєш навіть хрєн з пальцем. Вибачай ще раз, але з маразматиками я не спілкуюся. Вибачай ще раз і прощавай. Перековувайся сам, якщо вистачить сил. А ні, то тобі призначається пралайя.
2008.05.30 | Анатолій
Пане Олеже! У Вас заплітон яйцає...
+О пише:> надто мало, як для "точно українця"
> Щось Ви не договорюєте...
> З повагою
> Олег
Як кажуть у народі - у Вас, пане Олеже, все з точністю до навпаки. У мене є нелюбов до СЕМІТІВ, а не до антисемітів. Я люблю свою країну - Україну, гетьман якої Богдан Хмельницький є у жидів номером 2.
Якби Ви знали справжню, а не зюдизовану історію, то Ви б пізнали й цю інфу. Але Вам, як юдо-християнському попові це НЄ ДАНО....
2008.05.30 | Анатолій
Б. Хмельницький для жидів є №2 після Гітлера, хтось знає чому?
Чи хтось з жидолюбців та вклоняльників жидівському богові знає про це?А якщо знає, то чи зможе проаналізувати ті події?
2008.06.02 | +О
Re: чому? розкажіть, з чого це випливає? щось з Вами не так...