(P) "За кого ж Ти розіп’явся, Христе, Сине Божий?"
05/13/2008 | Михайло
Чи потрібна Україні московська патріархія? Чи змінилося що-небудь у російського імперіалізму з часів Тараса Шевченка?
Україна, як і тоді, обплутана павутинням московського патріархату, що веде таємну інформаційну війну, як і Росія проти україства, насаджуючи українофобство і своє розуміння Бога, де, як і в „моральному кодексі будівника комунізму” відсутня перша і основна заповідь: любити Бога понад усе: любити всією своєю душею, всіма силами своїми єдиного Бога усіх народів! А натомість підміняють на „любити” „россию родину-мать”, що розстрілювала і морила голодом в Гулагах підневільні народи і бажає світового панування як для „русского языка”, так і для зКГБ-ізованої Церкви! Росія, що співпрацювала з Гітлером і загарбувала з ним Європу!... Мало що змінилося з тих пір, а лише висвітлило однакову природу будь-якого фашизму- коричневого-німецького, чи червоного- російського, чи жовтого- китайського... замішаних на націонал- або на інтернаціонал –соціалізмі- еклектичній суміші безбожжя і варварства. Ось недалекий зовсім приклад продукту виховання такої псевдорелігійності:
>11-05-2008 18:10, пан Roller Хоть сцы в глаза, все божья роса.Ну это ваще. Не полагайтесь на свой разум.Он болен. На Майдане раньше тебя. И не только поэтому не слушаю чужих советов, но и тому, чтобы не делать чужих ошибок. Какой ты украинец, если вера у тебя не украинская? Скорее сука ты нацисткая, продажная. Что до моего выховання, то поручать его такой тупой нацисткой свинье как ты, я не рискнул бы посоветовать никаким родителям. К тому же ты не имееш квалификации, и не только в выхованни. Никакой ты не украинец, а тупая скотина. Запомни это.Если тебя не цикавить мова, то не 3.14 ди про мову.А то когда тебя, рылом тыкают, так тебя не цикавить, ни мова, ни математика, ты впадаешь в транс и начинаешь нести какую-то ню про то, о чем тебя не просили, вместо того что бы отвечать за свой базар.Ты что вообще дурной? Кто тебя сюда вооюще впустил? Я просто поражаюсь. Пошел ты на хуй. Это все что мне хотелось сказать тебе на прощание.Еще мне не хватало с тобой историческую реальность обсуждать,или украинизацию.Нет у меня с тобой никакой исторической реальности.И вообще ничего общего нет, даже веры. И эта продажная бюлядь будет мне советовать где мне кудой ходить? Ну это ваще. Мне не нужны твои правила и рекомендации. Они описаны в правилах майдана.И я спилкуюсь как хочу, с кем хочу, и где хочу. Ты просто ошибка природы, которая попалась на моем пути. Сгинь, нечисть.Прости, Господи.
Тому слід пригадати Тараса Шевченка, свого пророка, що таврував російське „православ`я, як- фактично здеградоване християнство!
Тому я не раджу симпатизувати московським зайдам типу кураєвих або путіних і давати їм відсіч, а не підставляти щоки і с згинати перед ними у покорі спини для надягання рабського хомута!!!
Отже, пригадаймо Шевченка:
>”КАВКАЗ
Искреннему моему Якову де Бальмену
Кто дастъ гла†моЂй воду,
И очесЂмъ моимъ источникъ слЂзъ,
И плачуся и день и нощь о побиЂнныхъ...
Иеремии. Глава 9, стих 1.
За горами гори, хмарою повиті,
Засіяні горем, кровію политі.
Споконвіку Прометея
Там орел карає,
Що день божий добрі ребра
Й серце розбиває.
Розбиває, та не вип’є
Живущої крові —
Воно знову оживає
І сміється знову.
Не вмирає душа наша,
Не вмирає воля.
І неситий не виоре
На дні моря поле.
Не скує душі живої
І слова живого.
Не понесе слави Бога,
Великого Бога.
Не нам на прю з Тобою стати!
Не нам діла Твої судить!
Нам тілько плакать, плакать, плакать
І хліб насущний замісить
Кровавим потом і сльозами.
Кати згнущаються над нами,
А правда наша п’яна спить.
Коли вона прокинеться?
Коли одпочити
Ляжеш, Боже, утомлений?
І нам даси жити!
Ми віруєм Твоїй силі
І духу живому. /344/
Встане правда! встане воля!
І Тобі одному
Помоляться всі язики
Вовіки і віки.
А поки що течуть ріки,
Кровавії ріки!
За го́рами гори, хмарою повиті,
Засіяні горем, кровію политі.
Отам-то милостивії ми
Ненагодовану і голу
Застукали сердешну волю
Та й цькуємо. Лягло костьми
Людей муштрованих чимало.
А сльоз, а крові? Напоїть
Всіх імператорів би стало
З дітьми і внуками, втопить
В сльозах удов’їх. А дівочих,
Пролитих тайно серед ночі!
А матерних гарячих сльоз!
А батькових старих, кровавих,
Не ріки — море розлилось,
Огненне море! Слава! Слава!
Хортам, і гончим, і псарям,
І нашим батюшкам-царям
Слава.
І вам слава, сині гори,
Кригою окуті.
І вам, лицарі великі,
Богом не забуті.
Борітеся — поборете,
Вам Бог помагає!
За вас правда, за вас слава
І воля святая!
Чурек і сакля — все твоє,
Воно не прошене, не дане,
Ніхто й не возьме за своє,
Не поведе тебе в кайданах.
А в нас!.. На те письменні ми,
Читаєм Божії глаголи!..
І од глибо[ко]ї тюрми
Та до високого престола — /345/
Усі ми в золоті і голі.
До нас в науку! ми навчим,
Почому хліб і сіль почім!
Ми християне; храми, школи,
Усе добро, сам Бог у нас!
Нам тілько сакля очі коле:
Чого вона стоїть у вас,
Не нами дана; чом ми вам
Чурек же ваш та вам не кинем,
Як тій собаці! Чом ви нам
Платить за сонце не повинні!
Та й тілько ж то! Ми не погане,
Ми настоящі християне,
Ми малим ситі!.. А зате!
Якби ви з нами подружили,
Багато б дечому навчились!
У нас же й світа, як на те —
Одна Сибір неісходима,
А тюрм! а люду!.. Що й лічить!
Од молдованина до фіна
На всіх язиках все мовчить,
Бо благоденствує! У нас
Святую Біблію читає
Святий чернець і научає,
Що цар якийсь-то свині пас
Та дружню жінку взяв до себе,
А друга вбив. Тепер на небі.
От бачите, які у нас
Сидять на небі! Ви ще темні,
Святим хрестом не просвіщенні,
У нас навчіться!.. В нас дери,
Дери та дай,
І просто в Рай,
Хоч і рідню всю забери!
У нас! чого то ми не вмієм?
І зорі лічим, гречку сієм,
Французів лаєм. Продаєм
Або у карти програєм
Людей... не негрів... а таких,
Таки хрещених... но простих.
Ми не гішпани; крий нас, Боже,
Щоб крадене перекупать,
Як ті жиди. Ми по закону!.. /346/
По закону апостола
Ви любите брата!
Суєслови, лицеміри,
Господом прокляті.
Ви любите на братові
Шкуру, а не душу!
Та й лупите по закону
Дочці на кожушок,
Байстрюкові на придане,
Жінці на патинки.
Собі ж на те, що не знають
Ні діти, ні жінка!
За кого ж Ти розіп’явся,
Христе, Сине Божий?
За нас, добрих, чи за слово
Істини... чи, може,
Щоб ми з Тебе насміялись?
Воно ж так і сталось.
Храми, каплиці, і ікони,
І ставники, і мирри дим,
І перед обра[зо]м Твоїм
Неутомленниє поклони.
За кражу, за войну, за кров,
Щоб братню кров пролити, просять
І потім в дар Тобі приносять
З пожару вкрадений покров!!
Просвітились! та ще й хочем
Других просвітити,
Сонце правди показати
Сліпим, бачиш, дітям!..
Все покажем! тілько дайте
Себе в руки взяти.
Як і тюрми муровати,
Кайдани кувати,
Як і носить!.. і як плести
Кнути узловаті —
Всьому навчим; тілько дайте
Свої сині гори
Остатнії... бо вже взяли
І поле і море.
І тебе загнали, мій друже єдиний,
Мій Якове добрий! Не за Україну, /347/
А за її ката довелось пролить
Кров добру, не чорну. Довелось запить
З московської чаші московську отруту!
О друже мій добрий! друже незабутий!
Живою душею в Украйні витай,
Літай з козаками понад берегами,
Розкриті могили в степу назирай.
Заплач з козаками дрібними сльозами
І мене з неволі в степу виглядай.
А поки що мої думи,
Моє люте горе
Сіятиму — нехай ростуть
Та з вітром говорять.
Вітер тихий з України
Понесе з росою
Мої думи аж до тебе!..
Братньою сльозою
Ти їх, друже, привітаєш,
Тихо прочитаєш...
І могили, степи, море,
І мене згадаєш.
КАВКАЗ
Джерела тексту:
чистовий автограф у рукописній збірці «Три літа»(ІЛ, ф. 1, № 74, арк. 68 — 73);
автограф рядків 1 — 2 у рукописній збірці «Wirszy T. Szewczenka» 1844 р., укладеній Я.П. де Бальменом, з виправленнями Шевченка 1845 — 1846 рр. (ІЛ, ф. 1, № 79);
неповний список (рядки 1 — 70) невідомою рукою з виправленнями Шевченка кінця 50-х років XIX ст., що належав М. М. Шатилову (ДАРФ, ф. 112, оп. 2, № 62).
Подається за збіркою «Три літа».
Автограф у збірці «Три літа» датовано: «18 ноября 1845, в Переяславі».
Датується за цим автографом: 18 листопада 1845 р., Переяслав.
Первісний автограф не відомий. Фрагмент чи фрагменти твору поет декламував Варфоломію Шевченкові у кінці вересня 1845 року: «Раз ходили ми з Тарасом по саду; він став декламувати „За горами гори, хмарою повиті...“. Я слухав, притаївши дух; волосся у мене піднялося дибом! Я став радити йому, щоб не дуже заходив він у хмари» (Шевченко В. Г. Спогади про Тараса Григоровича Шевченка // Правда. — 1876. — № 2. — С. 25). Задум написати поему виник десь у кінці серпня — на початку вересня 1845 р., коли Шевченкові стало відомо про загибель Я. П. де Бальмена у Даргинському поході в липні 1845 р. Зустрівшись з О. С. Афанасьєвим-Чужбинським у Лубнах у кінці жовтня 1845 р., Шевченко розпитував його про події на Кавказі. Мемуарист згадував про цю зустріч: «Долго мы беседовали о горцах; его все занимало, он расспрашивал о малейших подробностях тамошнего быта» (Чужбинский А. Воспоминания о Т. Г. Шевченке // Русское слово. — 1861. — № 5. — С. 14). У грудні 1846 р. Шевченко передав через члена Кирило-Мефодіївського братства М. І. Савича, який їхав за кордон, рукопис твору для А. Міцкевича (Киевская старина. — 1904. — № 2. — С. 235).
У квітні — червні 1846 р., перебуваючи в Києві, Шевченко переписав поему з невідомого автографа до рукописної збірки «Три літа», зробивши виправлення в рядках 54 — 55, 102, 128, 166. Текст поеми набув остаточного вигляду.
У середині 1840-х років, до арешту Шевченка 5 квітня 1847 р., поема поширюється в рукописних списках, поет знайомить з нею учасників Кирило-Мефодіївського братства. На допиті у III відділі Ю. Л. Андрузький свідчив: «Помню, был я на одном вечере, читался „Кавказ“. Я морщился, Костомаров зевал, но Шевченку превозносили до небес» (Тарас Шевченко. Документи та матеріали. — С. 101). Існував ще один чистовий автограф поеми.
У рукописній збірці «Wirszy T. Szewczenka»1844 р., ілюстрованій М. Башиловим і Я. П. де Бальменом, на одній із чистих сторінок орієнтовно у другій половині 1845 — на початку 1846 р. рукою Шевченка записано два початкових рядки поеми. Розходжень з автографом вони не мають.
Неповний список поеми (1 — 70 рядки), що належав М. М. Шатилову (ДАРФ, ф. 112, оп. 2, спр. 62), має виправлення рукою Шевченка кінця 50-х років XIX ст. Частина з них наближає текст списку до автографа, а в деяких випадках дано варіанти. Між рядками 20 і 21 Шевченко вписав новий рядок: «Великий Боже наш! Нам плакать»(див.: Прийма Ф. Я. Шев/735/ченко і Чернишевський // Збірник праць тринадцятої наукової шевченківської конференції. — К., 1965. — С. 246 — 250).
У списку І. М. Лазаревського кінця 50-х років XIX ст. (ІЛ, ф. 1, № 88, с. 16 — 19) виправлень рукою Шевченка немає (в інших творах цього списку вони є), але в ряді випадків зустрічаємо виправлення рукою І. М. Лазаревського, які дослівно повторюють автограф «Трьох літ».
Список рукою П. О. Куліша та невідомої особи кінця 40-х — початку 50-х років XIX ст. (ІРЛІ, ф. З, оп. 19, № 70) має різночитання у 12 рядках, у переважній своїй частині незначних: або переставлено слова, або деякі місця неуважно прочитано. Рядок 154 замість «Остатнії... бо вже взяли» — «Остатнії... бо взяли вже»; рядок 87 замість «Якби ви з нами подружили» — «Якби ви з нами подружились». Аналогічне можна сказати про список, що належав М. О. Максимовичу (РДАЛМ, ф. 314, оп. 2, № 25, арк. 25 — 30) і список О.М. Бодянського (ІЛ, ф. 99, № 143, с. 83 — 89), різночитання яких у переважній частині збігаються зі списком П.О. Куліша та невідомої особи.
Вперше надруковано у лейпцизькому виданні «Новые стихотворения Пушкина и Шевченки»(1859. — С. 713). Майже третя частина рядків має різночитання, чотири рядки пропущено. Але рядок 5, як і в автографі: «Що день божий добрі ребра».
Значні різночитання містять списки у рукописному «Кобзарі» І. І. Сердюкова 1857 р. (ІЛ, ф. 1, № 70, с. 42 — 48), у рукописній збірці «Стихотворения Шевченка»(ЦДАМЛМУ, ф. 506, оп. 2, спр. 7, с. 29 — 36), невідомою рукою (РДАЛМ, ф. 129, оп. 1, № 32, арк. 25 звор. — 30 звор.), невідомою рукою (ДАРФ, ф. 112, оп. 2, № 471, арк. 21 — 26), латинською транскрипцією А. Красовського (Львівська наукова бібліотека ім. В. Стефаника, ф. 9, № 565), у примірнику «Кобзаря»1860 р. з рукописними вставками (ІЛ, ф. 1, № 535, с. 14 — 20), у рукописній збірці «Сочинения Т. Г. Шевченка» 1862 р. (ЦДАМЛМУ, ф. 506, оп. 1, № 4, с. 270 — 277), у рукописній збірці 1889 р. (ІЛ, ф. 1, № 84, с. 73 — 81), невідомою рукою (З. І. Пащевського) 1860 р. (Київський обласний державний архів, ф. 227, оп. З, № 247, арк. 6 — 8). Зошит І. Рудинського зі списками творів Шевченка зберігся не весь. Він починається з 27-ї сторінки уривком поеми «Кавказ»(156 — 178 рядки). Пізніше поставлено нову нумерацію (ЦДІА України у Львові, ф. 309, оп. 1, спр. 1814, арк. 1). У деяких списках стоїть дата: «1845 р. Декабря 14, Вьюнище».
Про поширення поеми «Кавказ»у списках згадував М. П. Драгоманов: «Я сам, у свій хлоп’ячий вік, у 50-ті роки, надибавсь, наприклад на сліди впливу Капністів — лібералів і аболіціоністів, — із кружка котрих в перший раз здобув і „Сон“, і „Кавказ“ Шевченка» (Драгоманов М. Листи на Наддніпрянську Україну. — С. 27).
Вперше введено до збірки творів у виданні: Поезії Тараса Шевченка. — Львів, 1867. — Т. 2. — — С. 3 — 8.
Бальмен Яків Петрович де, граф (1813 — 1845) — офіцер, художникаматор і письменник, автор кількох рукописних повістей, що за життя Я. де Бальмена не були опубліковані. Шевченко познайомився з ним 29 червня 1843 р. у маєтку Т.Г. Волховської в с. Мойсівці і між ними швидко встановилися дружні взаємини. Вони часто зустрічалися, зокрема в товаристві В. Закревського. Поет гостював у садибі Бальменів у с. Линовиці на Пирятинщині того ж 1843 р. Разом із своїм родичем художником М.Башиловим де Бальмен ілюстрував виконаний ним рукописний альбом /736/ «Wirszy T. Szewczenka», написаних поетом до 1844 р. і переписаних польськими літерами, аби зробити їх приступними для читачів, що користувалися латинською графікою. Обидва художники виконали по 39 ілюстрацій. Де Бальмен, зокрема, ілюстрував поеми «Гайдамаки» та «Гамалія». Перед від’їздом на Кавказ улітку 1844 р. де Бальмен переслав альбом В. Закревському для передачі Шевченкові. Перебуваючи в діючій армії, був призначений ад’ютантом командира 5-го корпусу генерала О. М. Лідерса. Під час Даргинського походу, коли після зруйнування резиденції Шаміля Дарго російські війська відходили на старі позиції, корпус Лідерса, що рухався за авангардом і відірвався від основної колони, опинився у пастці, ущелина була перекрита завалом. Для встановлення зв’язку з головнокомандуючим і з метою розвідування ситуації, що склалася, генерал О.М. Лідерс вирядив свого ад’ютанта де Бальмена, який був убитий в сутичці з горцями в районі Шуанійських висот (див.: Николаи А. Из воспоминаний о моей жизни. Даргинский поход 1845 // Русский архив. — 1890. — № 6. — С. 272; Колюбакин Б.М. Кавказская экспедиция в 1845 году. Рассказ очевидца В. Н. Н...ва. — СПб., 1907. — С. 151 — 152).
Прометей — за давньогрецькими міфами титан, покровитель людей, який викрав вогонь з Олімпа і віддав його людям, за що Зевс наказав прикувати його до скелі в Кавказьких горах. Орел щодня видирав у нього печінку, та вона виростала за ніч. Прометей став одним із «вічних образів» світової літератури (Гесіод, Есхіл, Овідій, Кальдерон, Вольтер, Ґете, Шеллі, Байрон, М.П. Огарьов та ін.) — узагальненим образом незламного борця за щастя людства, ворога тиранії і водночас її жертви.
Отам-то милостивії ми... — приклад не рідкого у Шевченка сатиричного пародіювання офіційної мови, передусім «всемилостивейших манифестов» і «высочайших грамот»(пор.: «всемилостивейше пожаловали мы...»).
Чурек — прісний хліб кавказьких горців.
Сакля — житло горців.
Що цар якийсь-то свині пас Та дружню жінку взяв до себе... — Йдеться про царя Ізраїльсько-Іудейської держави Давида (кінець XI ст. — близько 950 р. до н. е.), який, за Біблією, в юнацтві був пастухом. Щоб здобути красуню Вірсавію — дружину воєначальника Урії, Давид послав його на війну, де того вбили під час спровокованої поразки. Згодом Шевченко використав цей біблійний сюжет у циклі «Царі»(1848).
Продаєм... Людей... не негрів... а таких, Таки хрещених... но простих. — Ці рядки — саркастичний відгук Шевченка на трактат про боротьбу з торгівлею неграми, підписаний Росією, Австрією, Великобританією, Пруссією і Францією в грудні 1841 р. та «высочайший указ»від 26 березня 1842 р. «О предании суду и наказаний российских подданых, которые будут изобличены в каком-либо участии в торговле неграми». Осуд торгівлі неграми урядом кріпосницької імперії, в якій торгівля білими рабами була санкціонована законом, не міг не сприйматися як політичне лицемірство.
Ми не гішпани... — Іспанія активно протидіяла міжнародному осуду работоргівлі, якою займалися в ті часи переважно іспанці.
Ставник — великий церковний свічник або велика свічка для церковного свічника.
Мирра — пахуча смола, використовувалась під час церковної відправи. “
Україна, як і тоді, обплутана павутинням московського патріархату, що веде таємну інформаційну війну, як і Росія проти україства, насаджуючи українофобство і своє розуміння Бога, де, як і в „моральному кодексі будівника комунізму” відсутня перша і основна заповідь: любити Бога понад усе: любити всією своєю душею, всіма силами своїми єдиного Бога усіх народів! А натомість підміняють на „любити” „россию родину-мать”, що розстрілювала і морила голодом в Гулагах підневільні народи і бажає світового панування як для „русского языка”, так і для зКГБ-ізованої Церкви! Росія, що співпрацювала з Гітлером і загарбувала з ним Європу!... Мало що змінилося з тих пір, а лише висвітлило однакову природу будь-якого фашизму- коричневого-німецького, чи червоного- російського, чи жовтого- китайського... замішаних на націонал- або на інтернаціонал –соціалізмі- еклектичній суміші безбожжя і варварства. Ось недалекий зовсім приклад продукту виховання такої псевдорелігійності:
>11-05-2008 18:10, пан Roller Хоть сцы в глаза, все божья роса.Ну это ваще. Не полагайтесь на свой разум.Он болен. На Майдане раньше тебя. И не только поэтому не слушаю чужих советов, но и тому, чтобы не делать чужих ошибок. Какой ты украинец, если вера у тебя не украинская? Скорее сука ты нацисткая, продажная. Что до моего выховання, то поручать его такой тупой нацисткой свинье как ты, я не рискнул бы посоветовать никаким родителям. К тому же ты не имееш квалификации, и не только в выхованни. Никакой ты не украинец, а тупая скотина. Запомни это.Если тебя не цикавить мова, то не 3.14 ди про мову.А то когда тебя, рылом тыкают, так тебя не цикавить, ни мова, ни математика, ты впадаешь в транс и начинаешь нести какую-то ню про то, о чем тебя не просили, вместо того что бы отвечать за свой базар.Ты что вообще дурной? Кто тебя сюда вооюще впустил? Я просто поражаюсь. Пошел ты на хуй. Это все что мне хотелось сказать тебе на прощание.Еще мне не хватало с тобой историческую реальность обсуждать,или украинизацию.Нет у меня с тобой никакой исторической реальности.И вообще ничего общего нет, даже веры. И эта продажная бюлядь будет мне советовать где мне кудой ходить? Ну это ваще. Мне не нужны твои правила и рекомендации. Они описаны в правилах майдана.И я спилкуюсь как хочу, с кем хочу, и где хочу. Ты просто ошибка природы, которая попалась на моем пути. Сгинь, нечисть.Прости, Господи.
Тому слід пригадати Тараса Шевченка, свого пророка, що таврував російське „православ`я, як- фактично здеградоване християнство!
Тому я не раджу симпатизувати московським зайдам типу кураєвих або путіних і давати їм відсіч, а не підставляти щоки і с згинати перед ними у покорі спини для надягання рабського хомута!!!
Отже, пригадаймо Шевченка:
>”КАВКАЗ
Искреннему моему Якову де Бальмену
Кто дастъ гла†моЂй воду,
И очесЂмъ моимъ источникъ слЂзъ,
И плачуся и день и нощь о побиЂнныхъ...
Иеремии. Глава 9, стих 1.
За горами гори, хмарою повиті,
Засіяні горем, кровію политі.
Споконвіку Прометея
Там орел карає,
Що день божий добрі ребра
Й серце розбиває.
Розбиває, та не вип’є
Живущої крові —
Воно знову оживає
І сміється знову.
Не вмирає душа наша,
Не вмирає воля.
І неситий не виоре
На дні моря поле.
Не скує душі живої
І слова живого.
Не понесе слави Бога,
Великого Бога.
Не нам на прю з Тобою стати!
Не нам діла Твої судить!
Нам тілько плакать, плакать, плакать
І хліб насущний замісить
Кровавим потом і сльозами.
Кати згнущаються над нами,
А правда наша п’яна спить.
Коли вона прокинеться?
Коли одпочити
Ляжеш, Боже, утомлений?
І нам даси жити!
Ми віруєм Твоїй силі
І духу живому. /344/
Встане правда! встане воля!
І Тобі одному
Помоляться всі язики
Вовіки і віки.
А поки що течуть ріки,
Кровавії ріки!
За го́рами гори, хмарою повиті,
Засіяні горем, кровію политі.
Отам-то милостивії ми
Ненагодовану і голу
Застукали сердешну волю
Та й цькуємо. Лягло костьми
Людей муштрованих чимало.
А сльоз, а крові? Напоїть
Всіх імператорів би стало
З дітьми і внуками, втопить
В сльозах удов’їх. А дівочих,
Пролитих тайно серед ночі!
А матерних гарячих сльоз!
А батькових старих, кровавих,
Не ріки — море розлилось,
Огненне море! Слава! Слава!
Хортам, і гончим, і псарям,
І нашим батюшкам-царям
Слава.
І вам слава, сині гори,
Кригою окуті.
І вам, лицарі великі,
Богом не забуті.
Борітеся — поборете,
Вам Бог помагає!
За вас правда, за вас слава
І воля святая!
Чурек і сакля — все твоє,
Воно не прошене, не дане,
Ніхто й не возьме за своє,
Не поведе тебе в кайданах.
А в нас!.. На те письменні ми,
Читаєм Божії глаголи!..
І од глибо[ко]ї тюрми
Та до високого престола — /345/
Усі ми в золоті і голі.
До нас в науку! ми навчим,
Почому хліб і сіль почім!
Ми християне; храми, школи,
Усе добро, сам Бог у нас!
Нам тілько сакля очі коле:
Чого вона стоїть у вас,
Не нами дана; чом ми вам
Чурек же ваш та вам не кинем,
Як тій собаці! Чом ви нам
Платить за сонце не повинні!
Та й тілько ж то! Ми не погане,
Ми настоящі християне,
Ми малим ситі!.. А зате!
Якби ви з нами подружили,
Багато б дечому навчились!
У нас же й світа, як на те —
Одна Сибір неісходима,
А тюрм! а люду!.. Що й лічить!
Од молдованина до фіна
На всіх язиках все мовчить,
Бо благоденствує! У нас
Святую Біблію читає
Святий чернець і научає,
Що цар якийсь-то свині пас
Та дружню жінку взяв до себе,
А друга вбив. Тепер на небі.
От бачите, які у нас
Сидять на небі! Ви ще темні,
Святим хрестом не просвіщенні,
У нас навчіться!.. В нас дери,
Дери та дай,
І просто в Рай,
Хоч і рідню всю забери!
У нас! чого то ми не вмієм?
І зорі лічим, гречку сієм,
Французів лаєм. Продаєм
Або у карти програєм
Людей... не негрів... а таких,
Таки хрещених... но простих.
Ми не гішпани; крий нас, Боже,
Щоб крадене перекупать,
Як ті жиди. Ми по закону!.. /346/
По закону апостола
Ви любите брата!
Суєслови, лицеміри,
Господом прокляті.
Ви любите на братові
Шкуру, а не душу!
Та й лупите по закону
Дочці на кожушок,
Байстрюкові на придане,
Жінці на патинки.
Собі ж на те, що не знають
Ні діти, ні жінка!
За кого ж Ти розіп’явся,
Христе, Сине Божий?
За нас, добрих, чи за слово
Істини... чи, може,
Щоб ми з Тебе насміялись?
Воно ж так і сталось.
Храми, каплиці, і ікони,
І ставники, і мирри дим,
І перед обра[зо]м Твоїм
Неутомленниє поклони.
За кражу, за войну, за кров,
Щоб братню кров пролити, просять
І потім в дар Тобі приносять
З пожару вкрадений покров!!
Просвітились! та ще й хочем
Других просвітити,
Сонце правди показати
Сліпим, бачиш, дітям!..
Все покажем! тілько дайте
Себе в руки взяти.
Як і тюрми муровати,
Кайдани кувати,
Як і носить!.. і як плести
Кнути узловаті —
Всьому навчим; тілько дайте
Свої сині гори
Остатнії... бо вже взяли
І поле і море.
І тебе загнали, мій друже єдиний,
Мій Якове добрий! Не за Україну, /347/
А за її ката довелось пролить
Кров добру, не чорну. Довелось запить
З московської чаші московську отруту!
О друже мій добрий! друже незабутий!
Живою душею в Украйні витай,
Літай з козаками понад берегами,
Розкриті могили в степу назирай.
Заплач з козаками дрібними сльозами
І мене з неволі в степу виглядай.
А поки що мої думи,
Моє люте горе
Сіятиму — нехай ростуть
Та з вітром говорять.
Вітер тихий з України
Понесе з росою
Мої думи аж до тебе!..
Братньою сльозою
Ти їх, друже, привітаєш,
Тихо прочитаєш...
І могили, степи, море,
І мене згадаєш.
КАВКАЗ
Джерела тексту:
чистовий автограф у рукописній збірці «Три літа»(ІЛ, ф. 1, № 74, арк. 68 — 73);
автограф рядків 1 — 2 у рукописній збірці «Wirszy T. Szewczenka» 1844 р., укладеній Я.П. де Бальменом, з виправленнями Шевченка 1845 — 1846 рр. (ІЛ, ф. 1, № 79);
неповний список (рядки 1 — 70) невідомою рукою з виправленнями Шевченка кінця 50-х років XIX ст., що належав М. М. Шатилову (ДАРФ, ф. 112, оп. 2, № 62).
Подається за збіркою «Три літа».
Автограф у збірці «Три літа» датовано: «18 ноября 1845, в Переяславі».
Датується за цим автографом: 18 листопада 1845 р., Переяслав.
Первісний автограф не відомий. Фрагмент чи фрагменти твору поет декламував Варфоломію Шевченкові у кінці вересня 1845 року: «Раз ходили ми з Тарасом по саду; він став декламувати „За горами гори, хмарою повиті...“. Я слухав, притаївши дух; волосся у мене піднялося дибом! Я став радити йому, щоб не дуже заходив він у хмари» (Шевченко В. Г. Спогади про Тараса Григоровича Шевченка // Правда. — 1876. — № 2. — С. 25). Задум написати поему виник десь у кінці серпня — на початку вересня 1845 р., коли Шевченкові стало відомо про загибель Я. П. де Бальмена у Даргинському поході в липні 1845 р. Зустрівшись з О. С. Афанасьєвим-Чужбинським у Лубнах у кінці жовтня 1845 р., Шевченко розпитував його про події на Кавказі. Мемуарист згадував про цю зустріч: «Долго мы беседовали о горцах; его все занимало, он расспрашивал о малейших подробностях тамошнего быта» (Чужбинский А. Воспоминания о Т. Г. Шевченке // Русское слово. — 1861. — № 5. — С. 14). У грудні 1846 р. Шевченко передав через члена Кирило-Мефодіївського братства М. І. Савича, який їхав за кордон, рукопис твору для А. Міцкевича (Киевская старина. — 1904. — № 2. — С. 235).
У квітні — червні 1846 р., перебуваючи в Києві, Шевченко переписав поему з невідомого автографа до рукописної збірки «Три літа», зробивши виправлення в рядках 54 — 55, 102, 128, 166. Текст поеми набув остаточного вигляду.
У середині 1840-х років, до арешту Шевченка 5 квітня 1847 р., поема поширюється в рукописних списках, поет знайомить з нею учасників Кирило-Мефодіївського братства. На допиті у III відділі Ю. Л. Андрузький свідчив: «Помню, был я на одном вечере, читался „Кавказ“. Я морщился, Костомаров зевал, но Шевченку превозносили до небес» (Тарас Шевченко. Документи та матеріали. — С. 101). Існував ще один чистовий автограф поеми.
У рукописній збірці «Wirszy T. Szewczenka»1844 р., ілюстрованій М. Башиловим і Я. П. де Бальменом, на одній із чистих сторінок орієнтовно у другій половині 1845 — на початку 1846 р. рукою Шевченка записано два початкових рядки поеми. Розходжень з автографом вони не мають.
Неповний список поеми (1 — 70 рядки), що належав М. М. Шатилову (ДАРФ, ф. 112, оп. 2, спр. 62), має виправлення рукою Шевченка кінця 50-х років XIX ст. Частина з них наближає текст списку до автографа, а в деяких випадках дано варіанти. Між рядками 20 і 21 Шевченко вписав новий рядок: «Великий Боже наш! Нам плакать»(див.: Прийма Ф. Я. Шев/735/ченко і Чернишевський // Збірник праць тринадцятої наукової шевченківської конференції. — К., 1965. — С. 246 — 250).
У списку І. М. Лазаревського кінця 50-х років XIX ст. (ІЛ, ф. 1, № 88, с. 16 — 19) виправлень рукою Шевченка немає (в інших творах цього списку вони є), але в ряді випадків зустрічаємо виправлення рукою І. М. Лазаревського, які дослівно повторюють автограф «Трьох літ».
Список рукою П. О. Куліша та невідомої особи кінця 40-х — початку 50-х років XIX ст. (ІРЛІ, ф. З, оп. 19, № 70) має різночитання у 12 рядках, у переважній своїй частині незначних: або переставлено слова, або деякі місця неуважно прочитано. Рядок 154 замість «Остатнії... бо вже взяли» — «Остатнії... бо взяли вже»; рядок 87 замість «Якби ви з нами подружили» — «Якби ви з нами подружились». Аналогічне можна сказати про список, що належав М. О. Максимовичу (РДАЛМ, ф. 314, оп. 2, № 25, арк. 25 — 30) і список О.М. Бодянського (ІЛ, ф. 99, № 143, с. 83 — 89), різночитання яких у переважній частині збігаються зі списком П.О. Куліша та невідомої особи.
Вперше надруковано у лейпцизькому виданні «Новые стихотворения Пушкина и Шевченки»(1859. — С. 713). Майже третя частина рядків має різночитання, чотири рядки пропущено. Але рядок 5, як і в автографі: «Що день божий добрі ребра».
Значні різночитання містять списки у рукописному «Кобзарі» І. І. Сердюкова 1857 р. (ІЛ, ф. 1, № 70, с. 42 — 48), у рукописній збірці «Стихотворения Шевченка»(ЦДАМЛМУ, ф. 506, оп. 2, спр. 7, с. 29 — 36), невідомою рукою (РДАЛМ, ф. 129, оп. 1, № 32, арк. 25 звор. — 30 звор.), невідомою рукою (ДАРФ, ф. 112, оп. 2, № 471, арк. 21 — 26), латинською транскрипцією А. Красовського (Львівська наукова бібліотека ім. В. Стефаника, ф. 9, № 565), у примірнику «Кобзаря»1860 р. з рукописними вставками (ІЛ, ф. 1, № 535, с. 14 — 20), у рукописній збірці «Сочинения Т. Г. Шевченка» 1862 р. (ЦДАМЛМУ, ф. 506, оп. 1, № 4, с. 270 — 277), у рукописній збірці 1889 р. (ІЛ, ф. 1, № 84, с. 73 — 81), невідомою рукою (З. І. Пащевського) 1860 р. (Київський обласний державний архів, ф. 227, оп. З, № 247, арк. 6 — 8). Зошит І. Рудинського зі списками творів Шевченка зберігся не весь. Він починається з 27-ї сторінки уривком поеми «Кавказ»(156 — 178 рядки). Пізніше поставлено нову нумерацію (ЦДІА України у Львові, ф. 309, оп. 1, спр. 1814, арк. 1). У деяких списках стоїть дата: «1845 р. Декабря 14, Вьюнище».
Про поширення поеми «Кавказ»у списках згадував М. П. Драгоманов: «Я сам, у свій хлоп’ячий вік, у 50-ті роки, надибавсь, наприклад на сліди впливу Капністів — лібералів і аболіціоністів, — із кружка котрих в перший раз здобув і „Сон“, і „Кавказ“ Шевченка» (Драгоманов М. Листи на Наддніпрянську Україну. — С. 27).
Вперше введено до збірки творів у виданні: Поезії Тараса Шевченка. — Львів, 1867. — Т. 2. — — С. 3 — 8.
Бальмен Яків Петрович де, граф (1813 — 1845) — офіцер, художникаматор і письменник, автор кількох рукописних повістей, що за життя Я. де Бальмена не були опубліковані. Шевченко познайомився з ним 29 червня 1843 р. у маєтку Т.Г. Волховської в с. Мойсівці і між ними швидко встановилися дружні взаємини. Вони часто зустрічалися, зокрема в товаристві В. Закревського. Поет гостював у садибі Бальменів у с. Линовиці на Пирятинщині того ж 1843 р. Разом із своїм родичем художником М.Башиловим де Бальмен ілюстрував виконаний ним рукописний альбом /736/ «Wirszy T. Szewczenka», написаних поетом до 1844 р. і переписаних польськими літерами, аби зробити їх приступними для читачів, що користувалися латинською графікою. Обидва художники виконали по 39 ілюстрацій. Де Бальмен, зокрема, ілюстрував поеми «Гайдамаки» та «Гамалія». Перед від’їздом на Кавказ улітку 1844 р. де Бальмен переслав альбом В. Закревському для передачі Шевченкові. Перебуваючи в діючій армії, був призначений ад’ютантом командира 5-го корпусу генерала О. М. Лідерса. Під час Даргинського походу, коли після зруйнування резиденції Шаміля Дарго російські війська відходили на старі позиції, корпус Лідерса, що рухався за авангардом і відірвався від основної колони, опинився у пастці, ущелина була перекрита завалом. Для встановлення зв’язку з головнокомандуючим і з метою розвідування ситуації, що склалася, генерал О.М. Лідерс вирядив свого ад’ютанта де Бальмена, який був убитий в сутичці з горцями в районі Шуанійських висот (див.: Николаи А. Из воспоминаний о моей жизни. Даргинский поход 1845 // Русский архив. — 1890. — № 6. — С. 272; Колюбакин Б.М. Кавказская экспедиция в 1845 году. Рассказ очевидца В. Н. Н...ва. — СПб., 1907. — С. 151 — 152).
Прометей — за давньогрецькими міфами титан, покровитель людей, який викрав вогонь з Олімпа і віддав його людям, за що Зевс наказав прикувати його до скелі в Кавказьких горах. Орел щодня видирав у нього печінку, та вона виростала за ніч. Прометей став одним із «вічних образів» світової літератури (Гесіод, Есхіл, Овідій, Кальдерон, Вольтер, Ґете, Шеллі, Байрон, М.П. Огарьов та ін.) — узагальненим образом незламного борця за щастя людства, ворога тиранії і водночас її жертви.
Отам-то милостивії ми... — приклад не рідкого у Шевченка сатиричного пародіювання офіційної мови, передусім «всемилостивейших манифестов» і «высочайших грамот»(пор.: «всемилостивейше пожаловали мы...»).
Чурек — прісний хліб кавказьких горців.
Сакля — житло горців.
Що цар якийсь-то свині пас Та дружню жінку взяв до себе... — Йдеться про царя Ізраїльсько-Іудейської держави Давида (кінець XI ст. — близько 950 р. до н. е.), який, за Біблією, в юнацтві був пастухом. Щоб здобути красуню Вірсавію — дружину воєначальника Урії, Давид послав його на війну, де того вбили під час спровокованої поразки. Згодом Шевченко використав цей біблійний сюжет у циклі «Царі»(1848).
Продаєм... Людей... не негрів... а таких, Таки хрещених... но простих. — Ці рядки — саркастичний відгук Шевченка на трактат про боротьбу з торгівлею неграми, підписаний Росією, Австрією, Великобританією, Пруссією і Францією в грудні 1841 р. та «высочайший указ»від 26 березня 1842 р. «О предании суду и наказаний российских подданых, которые будут изобличены в каком-либо участии в торговле неграми». Осуд торгівлі неграми урядом кріпосницької імперії, в якій торгівля білими рабами була санкціонована законом, не міг не сприйматися як політичне лицемірство.
Ми не гішпани... — Іспанія активно протидіяла міжнародному осуду работоргівлі, якою займалися в ті часи переважно іспанці.
Ставник — великий церковний свічник або велика свічка для церковного свічника.
Мирра — пахуча смола, використовувалась під час церковної відправи. “
Відповіді
2008.05.13 | Роксана
Re: "За кого ж Ти розіп’явся, Христе, Сине Божий?"
Пане Михайло,Я знаю що цю вітку буде виділено з цього форуму, бо матюки не сюди, хоч вони і не ваші.Надіюся що встигнете прочитати. Хочу тільки поспівчувати вашому обуренню на роллера, який хоч і матюкався, але закинув вам не українськість.
Та мабуть не так за українство у вас душа заболіла, а за те що посміли зазіхнутися ,власне, на вашу душу, на вашу віру. Якщо уважно перечитаєте свої постінґи, то знайдете місце де ви почали нападати на христіянство. Хоч христіяни і терпеливі, але це до свідських подій. Над своєю душею христіяни також не дадуть дозволу на наругу. Пишіть про свою віру, можемо дискутувати, але не доказуйте своєї зверхності над нами. Все таки Україна є христіянська, а не гіндуська. Ця релігія чужа для нас.
2008.05.13 | P.M.
Re:
Роксана пише:> Пане Михайло,
> Я знаю що цю вітку буде виділено з цього форуму, бо матюки не сюди, хоч вони і не ваші.Надіюся що встигнете прочитати. Хочу тільки поспівчувати вашому обуренню на роллера, який хоч і матюкався, але закинув вам не українськість.
А хто сказав, що усі ураїнці мають сповідувати одну й тут ж віру?
Патріотами ж свого народу мають бути усі. Михайло такий.
А в зальотного пана -- свой народєц.
2008.05.13 | Анатоль
"Ця релігія чужа для нас"
І бог ваш індусський чужий нам.В нас свій бог - єврейський.
2008.05.14 | Анатолій
Re: "Ця релігія чужа для нас" -Не єврейський, а жидівський(-)
2008.05.14 | Роксана
Re: Не меліть дурниць
Жиди не приняли Христа, а тому і не ї христіянами.2008.05.14 | Анатолій
Re: Не меліть дурниць, пані Роксано!
Бо ВСІ канони християнства (не христіянства) базуються чи на жидівських, а чи на єгипетських догматах. Це невідомо хіба що невігласові.Крім того, Старий Заповіт є, крім жидівського богокомпіляту, ЩЕ Й ВИКЛАДЕННЯМ ЖИДІВСЬКОЇ ІСТОРІЇ. А, між іншим, Старий заповіт, як і Новий - є канонічними книжками ВСІХ християн. Отже, пані Роксано, не меліть таки дурниць...
2008.05.14 | P.M.
а картопля, помідори для вас теж чужі?
2008.05.14 | Анатолій
Дякую, Роксано, що погодилися про своє меливо дурниць(-)
2008.05.16 | Роксана
Re: Дякую, Роксано, що погодилися про своє меливо дурниць(-)
Мені дуже сподобалась відповідь пана РМ.- А картопля і помідори також чужі?-
В цьому і вся логіка ваших думок щодо жидів і християн.
2008.05.26 | Анатолій
До чого тут міліція, коли грім порося вбив?
2008.05.26 | Анатолій
РМ, а що, Вашим богов вже не є жид, а картопля і помидори?
2008.05.16 | Михайло
Чи зраджую я Бога, коли змінюю релігію?!...
Роксана пише:> Пане Михайло,... Та мабуть не так за українство у вас душа заболіла, а за те що посміли зазіхнутися ,власне, на вашу душу, на вашу віру. Якщо уважно перечитаєте свої постінґи, то знайдете місце де ви почали нападати на христіянство. Хоч христіяни і терпеливі, але це до свідських подій. Над своєю душею христіяни також не дадуть дозволу на наругу. Пишіть про свою віру, можемо дискутувати, але не доказуйте своєї зверхності над нами. Все таки Україна є христіянська, а не гіндуська. Ця релігія чужа для нас.
Мене обурили декілька моментів:
1. Опонент дивиться на українську мову з позиції тільки російської мови і не визнає права на існування української, оскільки для нього орфографічний словник української мови є неіснуючим.
2. Означений тов. вважає тільки свою великоросійсько-шовіністичну пропаганду правильною, а себе найосвіченішим- хоч не розуміє про що говорить і перевертає все з ніг на голову: відстоюючи право "християнина" не любити Бога, вважає, що це не обов`язково, чим відкриває своє матеріалістичне споживацьке відношення до духовного.
3. Він вважає деякі уточнення, які я приводжу з Ведичної літератури- матерщинною нісенітницею і хоче, щоб я відповідав йому за "базар" (до речі термін із злочинного середовища)!
Тому я вважаю його свідомим або несвідомим комунофашистом!
До речі, пані Роксано, потрібно чесно відноситися до віри в Бога і аналізувати, чи вона присутня, насправді, в тій чи іншій Церкві, храмі, релігій- не формально за Священним Писанням, а по ділам цієї релігійної громади в історичному аспекті! Захищати честь мундира оббріхуючи ІСТИНУ- не робить честі нікому! Потрібно визнати, що ті христянські чи інші церкви, які підкоряються не Богу, а державним мужам, що ставлять релігію на службу земним інтересам- не заслуговують поваги ні у Бога, ні у людей! Інквізиція і спалювання людей, нищення попередніх культур, заборона науки... А хіба не вихолощене християнство в Росії, звідки Було викинуто Бога і замінено державною купкою авантюристів- інтернаціонал-соціалістів або червоних комунофашистів стало основою виродження релігії в цій та інших країнах???!!!...
Ви,пані Роксано, якщо я правильно Вас пригадую, живете не в Україні, але вважаєте себе патріоткою! То чому ж Ви не на Україні? Мабуть, щось інше- земне Вас там тримає! Я хоч трохи "Просвіті" деколи допомагаю, а Ви?!...
Є один Бог, до речі, але люди моляться Йому різними мовами і поклоняються різними вірами! То чи є я зрадником Бога, як це Ви вважаєте, або зрадником Українського народу???!!! Чи не Бог визначає в якому народі нам народитися? Сьогодні Ви здатні проклинати Індію, а завтра там народитесь, і вимушені будете сприймати своє прокляття на собі!!! Тому спочатку думайте головою, а вже потім говоріть! Народ не є Богом, людство і живі істоти- лиші фрагментарні частки НЕСКІНЧЕННО ВЕЛИКОГО БОГА!!! Тому виконуйте заповіді Христа і менше всього вигадуйте!
Дякую пану Георгію, гарне до речі пояснення! Воно, до речі, лише підтверджує, як і публікації Г.Якуніна, про здеградованість РПЦ МП, що очолюється колишнім агентом КДБ Рідігером!
>Откуда эта злоба? священник Георгий Чистяков Православная религиозность сегодня включает в себя в качестве какого-то почти неотъемлемого компонента борьбу против католиков и протестантов, разоблачение их как врагов нашей веры и России, а также полное неприятие экуменизма и вообще какой бы то ни было открытости по отношению к иным исповеданиям. Само слово "экуменизм" стало восприниматься как бранное, как главная ересь XX века, а обвинение в причастности к этому явлению - как свидетельство полной неправославности. Разумеется, наши отношения с христианами других конфессий складываются гладко далеко не всегда, не во всем мы понимаем друг друга, какие-то моменты богословия католического или протестантского нам представляются неприемлемыми, но это не значит, что мы должны друг друга ненавидеть и считать всех, кто не принадлежит к Православной Церкви, чуть ли не слугами диавола, как об этом заявляют авторы книг, газетных статей и ведущие телепередач. Мы православные. Почему? Если преподобный Серафим видел в каждом друга, то некоторым православным сегодня повсюду мерещатся враги, еретики, недостаточно православные священники, епископы и даже святые, в число которых попали святители Димитрий Ростовский и Тихон Задонский. Один молодой человек, считающий себя богословом и действительно блестяще образованный, заявил мне, что не может считаться с мнением митрополита Антония Сурожского и отца А.Шмемана, ибо они, живя на территории, в высшей степени загрязненной (именно так и сказал!) разнообразными ересями, утратили остроту православного зрения. Откуда такая самоуверенность и такая духовная гордыня? "Все неправы, кроме нас", - говорят они буквально каждым своим шагом. Откуда это? "С верностью избранному пути самоуверенность ничего общего не имеет. Не как единственно правильное вероучение выбрали мы православие, ибо доказать правильность чего-то можно только в сфере знания, но только не в том, что касается веры, которая простирается в область недоказуемого. Нет. Мы выбираем православие только как дорогу, известную нам из опыта конкретных людей, которым мы абсолютно доверяем, считая их своими ближайшими братьями и сестрами. Для меня это оо. А.Мечев, С.Булгаков и А.Мень, мать Мария, митрополит Антоний, архиеп. Иоанн (Шаховской) и моя бабушка. Верность этому пути выражается не в декларациях и клятвах, не в издании противокатолических катехизисов и брошюр типа "Злейший враг - баптисты", даже не в том, чтобы устраивать своего рода соревнования с христианами других исповеданий, доказывая преимущества своей веры, Нет и еще раз нет - верность наша православию заключается в том, чтобы самой жизнью нашей, а в каких-то случаях и словами показывать не правильность или исключительность, не преимущества, а возможности нашего пути. Именно его возможности, не скрывая при этом наших слабых мест, которые, разумеется, есть и у нас. Сначала оо. С.Булгаков и Г.Флоровский, а затем митр. Антоний и Оливье Клеман приобрели мировую, в сущности, известность совсем не тем, что они заявляли об исключительности православия, подчеркивая, что лишь внутри него можно найти неповрежденное христианство. Нет, они просто рассказывали о своей вере и ее возможностях, ни в коей мере не противопоставляя ее другим исповеданиям, иногда даже вообще не касаясь проблемы иных конфессий ни в какой степени. Что касается митрополита, то он вообще никогда не говорит о православии - он говорит только о Христе и о пути к Нему. И, наоборот, г-жа Перепелкина, автор книги "Экуменизм - путь, ведущий в погибель", и другие авторы бесчисленных книг и брошюр, направленных против оного, о возможностях православия вообще не говорят, они только призывают все возможные проклятия на головы инославных и экуменистов, а что касается православной веры, то верности ей от своих читателей добиваются только тем, что пугают их губительностью всего неправославного. Вообще их писания удивительно похожи на журналы "Коммунист", "Политическое самообразование" и на другие выходившие под эгидой ЦК КПСС издания. Их авторы тоже везде и во всем видели врагов и тоже пугали читателей губительностью любого уклонения от марксизма-ленинизма. Увы, до сих пор я не встретил пока еще ни одного человека, который пришел к православию благодаря книжечкам такого рода, Зато мне приходилось многократно видеть людей, которые стали православными, видя в нашем исповедании новые для себя возможности. Многих (из числа христиан других исповеданий) привела к православной вере любовь к иконе, к нашему церковному пению, к русским религиозным философам или к православной аскетике, к византийскому обряду или к кому-то конкретному из наших святых или подвижников, но никого еще не сделал православным страх, который пытаются насаждать авторы книжек против экуменизма и тому подобных изданий. Когда мы заявляем, что православие - это единственно верный святоотеческому преданию и единственно правильный способ веры, мы оказываемся учениками, увы, не святых отцов, а Суслова, Жданова, Андропова и прочих партийных идеологов, тех, кто насаждал марксизм, настаивая на том, что это единственно правильное и единственно научное мировоззрение. Монополия на истину вообще крайне опасна, ибо делает нас жесткими и жестокими, но, к сожалению, очень удобна, ибо освобождает от необходимости думать, выбирать и брать на себя личную ответственность за принятие тех или иных решений, Я уже не говорю о том, что она истину просто и сразу убивает, ибо истина может быть только свободной. В кольце врагов Природа тоталитарного сознания такова, что ему необходим враг. Помню, в школьном учебнике истории на каждой странице подчеркивалось, что молодая советская республика постоянно находилась в кольце врагов. Властям, а вслед за ними и простым людям повсюду мерещились шпионы, вражеские агенты, подрывная деятельность и т.д. Бдительные граждане не раз задерживали меня в подмосковной электричке и сдавали в милицию за то, что я читал книги на иностранных языках, - по этому признаку они узнавали во мне врага. Кроме мирового империализма, врага политического, были необходимы еще враги в сфере идеологии, рекрутировались они не только из числа писателей, почему-то не испытывающих симпатии к марксизму, или философов-идеалистов, но вообще из числа всех тех, кто хотя бы в какой-то мелочи был не согласен с политикой "партии и правительства".
>Советской власти, которая воспитывала в нас классовую ненависть к своим врагам, больше нет, но образ врага нам по-прежнему необходим. Церковная размолвка между Москвой и Константинополем в начале 1996 г, действительно была ссорой между двумя сестрами, как справедливо сказал Н.А.Струве. И, как он советовал, ей можно было и в самом деле не придавать большого значения, если бы не реакция на нее, мгновенно продемонстрированная газетами коммуно-патриотического толка. "Советская Россия", "Завтра", "Русский вестник", а также (что особенно грустно) православная газета "Радонеж и одноименное молодежное общество буквально сбились с ног, наперегонки доказывая, что Вселенская Патриархия давно уже отпала от православия, что владыка Варфоломей давно уже совсем не Константинопольский, а всего лишь турецкий патриарх, что никаким влиянием в православном мире он и его Патриархат не обладают и т.д, Одновременно с этой кампанией газета "Дуэль", известная своей антисемитской позицией (раньше она называлась "Аль-Кодс"), публикует статью против тогда еще здравствовавшего, ныне блаженной памяти Парфения, патриарха Александрийского, где утверждается, что он масон или, во всяком случае, получает от масонов огромные суммы, что он враг, еретик, давно порвавший с православием, и т.д. Не надо быть аналитиком, чтобы понять, в чем заключалась цель этой компании: оторвать Русскую Православную Церковь от поместных Православных Церквей-сестер, противопоставить ее всему православному миру (как Востоку, так и русским приходам на Западе) и объявить, что правы только мы, что все остальные от Церкви отпали и давно уже стали еретиками - именно такая мысль, кстати говоря, проводится в книге Людмилы Перепелкиной, которая почти не говорит о Боге, но зато везде видит сатану, его действия и козни и его бесчисленных служителей, к числу которых относит и нас, православных христиан, пребывающих под омофорами Вселенского или Московского Патриархатов. Где истоки религиозной нетерпимости? В нетерпимости по отношению к другим конфессиям и в выдаваемом за верность православию полном неприятии других исповеданий проще всего было бы видеть рудимент недавнего советского прошлого с его обязательно отрицательным отношением ко всему ненашему и непременным образом недремлющего врага на первых полосах всех без исключения газет. Однако это не так. Тоталитаризм в России потому и пустил такие глубокие корни, что почва для него была удобрена уже до революции. Поиски врага достаточно характерны для России уже на рубеже ХIХ и XX веков. Красноречивым свидетельством такого подхода является книга архиеп. Никона (Рождественского), о которой я недавно писал на страницах "РМ". Владыка Никон видел врагов повсюду, в особенности среди евреев, студентов, семинаристов, даже среди поклонников творчества В.Ф.Комиссаржевской. Поэтому истоки религиозной нетерпимости следует искать не в усвоенной нами с советских времен психологии, а, увы, в далеком прошлом. Думается, что беда заключается в том, что издавна на Руси религиозность выражалась прежде всего в диком страхе перед нечистой силой и в стремлении как-то защитить себя от нее. Именно этот тип религиозности зафиксировал Н.В.Гоголь в "Вечерах на хуторе близ Диканьки" и в других своих произведениях. Священник в глазах некоторых является каким-то добрым колдуном, который приходит к вам домой, чтобы покропить все без исключения углы святой водой и прогнать всех злых духов, бесов, бесенят н проч. В тех же целях (чтобы очистить от нечистой силы!) к нему приносят крестить ребенка, для этом же он соборует больных и накрывает "фартучком" головы кающихся. Заговоры, обереги, амулеты, превращенные в амулеты иконки - все это не только в прошлом играло огромную роль в религиозной жизни наших предков, но и теперь привлекает очень многих верующих. В среде более или менее культурных людей всевозможные лешие, водяные, кикиморы, домовые и проч. теряют свой колоритный фольклорный облик, но продолжают под видом теперь уже абстрактного, но все равно врага занимать огромное место в религиозной жизни православного человека. В целом религия воспринимается как борьба со Злом, но совсем не как движение к Добру, таинство - как магическое действие священника, автоматически защищающее нас от нечистой силы, но не как благодатное касание Духа Святого, на которое, как любил говорить о. Сергий Булгаков, необходимо ответить теперь уже нашим движением навстречу Богу.
>Главное место в религии такого типа, без сомнения, как это постоянно подчеркивал о. А.Шмеман, занимает не Бог, а сатана, это - только постоянное противостояние диаволу, но совсем не встреча с Богом. Так складывается христианство, которое отличается не естественным дпя нашей веры христоцентризмом, а, если так можно выразиться, инимикоцентризмом (от латинского inimicus - враг). Проходят столетия, Церковь пытается бороться с таким пониманием ее роли в обществе, но победу одерживает все же не она, а прогресс в культурной сфере. Верить в нечистую силу люди, во всяком случае образованные, мало-помалу перестают, но ориентированность на поиски врага в человеческом сознании остается. Только образ его становится секулярным: теперь это уже не сатана и не нечистая сила, а живые люди, так называемые "враги внутренние, жиды и скуденты", с которыми боролся "Союз русского народа" и другие подобные ему организации. После революции и позднее >После 1917 года ситуация меняется еще раз. Тип мышления остался прежним, то есть инимикоцентристским, но только конкретный враг стал иным в силу того, что изменилось заданное для общества направление. Теперь в число врагов попали помещики, буржуи, попы и просто верующие люди, "бывшие", то есть умеющие правильно пользоваться ножом, вилкой и носовым платком; с ними начинают бороться так же решительно и такими же зверскими методами, как прежде боролись с нечистой силой. В течение всех семи с лишним десятилетий советской власти накал борьбы с врагом практически не ослабевал ни на минуту, хотя конкретный враг то и дело менялся. Ситуация эта довольно сильно напоминает ателье фотографа в 20-е годы, где в готовую картину можно было вставить чью угодно голову и так сфотографироваться верхом на арабском скакуне или на фоне Эйфелевой башни и т.д. Врагами последовательно были бывшие эксплуататоры, дворяне, т.н. "Враги народа" (инженеры, профессора, партийные работники типа Рыкова и Бухарина, военные вроде Тухачевского), позже евреи и "безродные космополиты", затем Солженицын и Сахаров, диссиденты и снова евреи, и т.д, Однако кто бы ни фигурировал в качестве врага, борьба с ним была беспощадной, "кровавой, святой и правой", совсем как борьба с нечистой силой в былые времена. Наконец наступил 1988 год. Россия вновь повернулась лицом к православной вере, но тип мышления у нас не изменился, остался инимикоцентристским. Враг в изменившейся ситуации вновь был обнаружен на удивление быстро - теперь в числе врагов оказались инославные и экуменисты, то есть те из нас, православных, кто не хочет жить по иконам икимикоцентристского мышления. И вновь началась борьба. Такая же бескомпромиссная. Закономерно возникает вопрос: почему новыми врагами оказались христиане иных исповеданий, а не безбожники, что, на первый взгляд было бы естественнее, На самом деле все очень просто. Во-первых, безбожники отличаются тем, что живут, не зная, что Иисус среди нас, и не чувствуя Его присутствия, - но ведь и у новых идеологов православия сознание тоже не христоцентричио, поэтому грани, которая отделяла бы их от неверующих, просто-напросто не существует. Во-вторых, и это не менее важно, безбожники - они свои, а инославные - чужие. Дело в том, что в какой-то момент в начале 90-х годов стало ясно, кто определился как новый враг - все "не наши". Причем обнаружился он во всех сферах жизни. В культуре, которую стали срочно защищать от влияния Запада, забыв, что и Чайковский, и Пушкин, и Лермонтов, и Большой театр, и Баженов с Воронихиным появились на Руси именно благодаря этому влиянию. В политике, где все больше ведутся разговоры о каком-то особом, незападном пути России, хотя все мы прекрасно знаем, что этот "незападный" вариант - это, увы, путь Саддама Хусейна, Муамара Каддафи и других подобных им лидеров. Третьего не дано. В религии, где не учитывают, что борьба с занесенными на Русь извне исповеданиями чревата отказом от православия, ибо и оно в 988 году было занесено к нам из-за границы. Противопоставить себя "не нашим"
>Общая цель, заключающаяся в том, чтобы полностью противопоставить себя "не нашим", просматривается и в стремлении объявить церковнославянский язык сакральным и доказать, что без него православие невозможно (перевод богослужебных текстов в ХIХ веке рассматривался как нечто естественное, теперь в нем видят настоящую диверсию против православной веры и главную ересь дня сегодняшнего), - однако, идя по этому пути, мы автоматически объявляем неправославными или, во всяком случае, православными "второго сорта" румын, арабов, грузнн, американцев и французов, и вообще всех православных на Западе. На днях я купил книжку под названием "Русский православный обряд крещения". Почему "русский"? Насколько мне известно (и это подтверждает имеющийся у меня греческий Требник), чин таинства крещения во всех православных автокефалиях используется один и тот же. Но при ближайшем рассмотрении все стало ясно - кроме полностью изложенного чина таинства и списка всех православных храмов Москвы, в этой книжке содержится полнейшая информация о гаданиях и приметах, связанных с рождением ребенка, а также о заговорах, которые рекомендуется использовать в случае его болезни. Так, например, чтобы снять испуг у ребенка, следует "обварить вереск кипятком и этой водой вымыть над миской лицо и руки испуганному, затем вылить воду там, где он испугался. Повторить три раза на утренней заре". Такого рода рецепты приводятся здесь во множестве. Это уже откровенное язычество, магия и колдовство, но, к несчастью, под флагом православной веры и в одной книге с адресами и телефонами всех без исключения московских храмов. Ценность всех этих "обрядов" объясняется тем, н что они - "наши". Книга издана в серии "Наши традиции". Сама логика борьбы с "не нашими" такова, что она неминуемо (хотим мы того или нет) в сфере культуры и политики преводит к полному изоляционизму н застою, а в сфере веры - к язычеству, к пустому и начисто лишенному евангельского духа ритуализму и магизму. *** Источник религиозной нетерпимости - язычество, инкорпорированное в православие и слившееся с ним, нехристоцентричность нашего мышления, наша оторванность от Евангелия и Иисуса. Не всем ясно, плохо это или хорошо. Так, например, Олег Платонов, автор продавшегося в церковной книготорговле "учебного пособия для формирования русского национального сознания" (М., "Роман-газета", 1995), считает, что, "соединив нравственную силу дохристианских народных воззрений с мощыо христианства, русское православие обрело невиданное нравственное могущество". С его точки зрения, "нравственное могущество" нашей веры связано именно с тем, что, в отличие от христианства в других странах, на Руси оно крепко-крепко слилось с язычеством, как он пишет, "вобрало в себя все прежние народные взгляды на добро и зло" и поэтому стало добротолюбием (?). К сожалению, в слово "добротолюбие" он вкладывает совсем не тот смысл, что св. Феофан Затворник и преп. Паисий Величковский. Для него это совсем не аскетика, ведущая к духовному и нравственному росту личности в Боге, а что-то связанное с язычеством и его положительным воздействием на православие. (Отмечу в скобках, что тот же автор в газете "Русский вестник" недавно опубликовал огромный материал под заголовком "Миф о холокосте", в котором доказывается, что евреи в общем-то и не пострадали в годы 2-й Мировой войны, а все, что обычно говорится об их массовом уничтожении, - не более, чем миф. Какое слово найти, чтобы охарактеризовать мировоззрение г-на Платонова, не знаю, но боюсь, что это слово мы знаем из истории той самой войны, новый взгляд на которую он нам предлагает.) *** Не инославие. а именно язычество угрожает сегодня православной вере на Руси. К счастью, это понимают многие. А Христос, Он всегда здесь, среди нас, поэтому нам, если мы верим в Него, не страшно.
2008.05.16 | Роксана
Re: Чи зраджую я Бога, коли змінюю релігію?!...
Пане Михайле,Розумію ваше обурення і про це я писала. Кожна людина може вірити як хоче, насильства в цьому нема. Щодо МП я цілком згідна. Ця церква підпорядковується світському богу і далека від любови. Тому у нас в Україні і відроджується своя церква УПЦ-КП. Я не помилилася, коли кажу"відроджується", бо саме наша Київська митрополія була перша яка принесла християнство на наші землі. Для України все таки, гіндуська віра чужа, хочай вони і вірять в "того самого Бога". Справа в тому, що релігія ще має свої обряди, звичаї, традиції, які тягнуться з давніх часів. Це є СЕРЦЕ НАРОДУ. Забути це, значить не бути українцем.
Ось ви подаєте -цитую
-Ви,пані Роксано, якщо я правильно Вас пригадую, живете не в Україні, але вважаєте себе патріоткою! То чому ж Ви не на Україні? Мабуть, щось інше- земне Вас там тримає! Я хоч трохи "Просвіті" деколи допомагаю, а Ви?!...-
Так пане Михайле, я живу поза українськими границями. Але це лише тілом. Душа залишилася там у моїй рідній країні. Обставини чому так сталося не буду обговорювати, бо форум не є місце для цього. Просто часом стаються події в житті людини, якими ти не можеш керувати. Коли ви говорите про допомогу "Просвіті" це гарно. Але ви не можете навіть дорівнятися тій праці і допомоги, яку несе діаспора вже понад сотню років. Затримавши своє українське "Я", вона постійно у допомозі УКРАЇНІ. Щодо мене , чи радше цілої моєї родини тут на чужині, наша грошова підтримка включала "Могилянську Академію", "Острозьку Академію", університет " Львівський Ставропігіон", школу на Чернігівщині " Косачівка", сиротинці на Закарпатті,Пластові табори на Тернопільщині та Івано Франківську,допомога розбудови церков КП, як на сході України так і на заході. Вже не говорю про персональні допомоги бідним родинам в Україні. Думаю це трошки відкриє картину нашого життя тут на чужині. Думаю, що все таки треба любити і шанувати своє рідне, а не шукати світло поза хатою.
2008.05.16 | Георгій
Re: Чи зраджую я Бога, коли змінюю релігію?!...
Михайло пише:> Дякую пану Георгію, гарне до речі пояснення! Воно, до речі, лише підтверджує, як і публікації Г.Якуніна, про здеградованість РПЦ МП, що очолюється колишнім агентом КДБ Рідігером!
(ГП) Дякую Вам. На жаль, на Заході (зокрeма у CША, дe я живу), тeж є сeрeд православних ця дужe противна тeндeнція ділитися на "хороших, своїх" і "поганих, чужих," розшукувати виключно нeгативнe в інших конфeсіях і т.д. На вeб-форумі "OC.net," дe власником і адміном є мій свящeник, о. Кріс Гарнeр, є група дописувачів, яка бомбардує цeй форум повідомлeннями про тe, які страшні єрeтики "папісти" (тобто римо-католики), і якe страшнe зло "eкумeнізм." Ці люди схильні дужe нeгативно дивитися на сучасну православну богословську думку Заходу, зокрeма знамeнитої Паризької школи (прот. о. Ceргій Булгаков, арх. Кіпріан Кeрн, прот. о. Йоанн Мeйєндорф, прот. о. Гeоргій Флоровський, прот. о. Олeксандр Шмeман, Володимир Лосський і ін.). Характeрно, що ці люди схильні також досить ворожо дивитися на розвиток православного богослов"я в Україні; вони вважають, наприклад, митрополита Пeтра Могилу занадто "сполячeним," і навіть нe зовсім православним. Іноді можна почути думки, що навіть цeрковна музика і співи в українських православних цeрквах "апостатичні," тому що потрапили під вплив культури барокко. Я вжe навчився впізнавати цих "православних фундамeнталістів" мало нe з пeршого погляду.
2008.05.17 | Михайло
Не надягати на себе маску релігійності для посміху натовпу!...
Я дуже дякую пані Роксані і пану Георгію за неупередженість і розуміння заторкнутих питань! Одночасно прошу вибачення у пані Роксани та в усіх християн, якщо я чимось образив Вашу віру!Офіційно я не належу до жодної з конфесій, а тому захищаю ту з релігій, що велить мені серце!
У мене немає претензій до Біблії, Корану чи будь-яких інших книжок, що репрезентують Господа у різних релігіях у їх першопочаткових чистих, первісних тобто ще не викривлених варіантах! Тому вважаю, що частина Священних Писань була викинута владними структурами в минулому, як це робиться і в теперішньому часі багатьма "бажаючими псевдопророками" і таке інше. Частина Священних Писань була відкинута людськими синодами з метою пристосування одержавлених релігій до потреб певних категорій людей. Відновлення ж первісного вигляду цих релігій є не реальним, а тому, все залежить від вибору людей в кожному випадку індивідуально!
Пані Роксана говорить, що вона вірить, що Крішна чужий Україні! Цьому протирічать Веди і праці багатьох дослідників! Я не погоджуюсь з нею принципово, оскільки Господь Крішна говорить, що обов`язок кожної живої істоти служити Всевишньому. А Всевишній є та ЄДИНА У СВІТІ ЖИВА ІСТОТА, в якій так чи інакше поклоняються в усіх релігіях!!! Якщо ми вважаємо опис Верховного Господа, що йде саме від Нього чужим нашій вірі- то вибачте мені, будь ласка- тоді у людей не релігія- а ДЕМОНІЗМ!!! Тоді ми думаємо, що кожен народ має своїх БОГІВ, і усі вони різні за "МІФОЛОГІЧНИМИ" даними! А це значить, що прийнявши таку точку зору, тобто відкидаючи таким шляхом Бога- людина нічим не відрізняєтьсмя від атеїстів - матеріалістів, і лише про людське око надягає на себе маску релігійности для посміху НАТОВПУ!!!
УПЦ КП також очолюється колишнім агентом КДБ. Патріархові буджь-якої української Церкви перш за все потрібно мати свою голову на плечах, а не користуватися московською атеїстичною закваскою совєтської влади. Тому не робіть помилки у Вашій Церкві, бо відповідати прийдеться за усі неправильно поінформовані душі перед Богом!!!
2008.05.17 | Роксана
Re: Не надягати на себе маску релігійності для посміху натовпу!...
Тому що ви подали ось цей свій допус у двох гілках, тому і я вам подаю таку ж саму відповідь подвійно-Пане Михайле,
Я просила не ображати інші релігії, а вести нормальну дискусію. Тобто подавати інформації, чому ви вірите так, а не інакше.
Ось цей ваш параграф не відповідає моєму проханні.
-УПЦ КП також очолюється колишнім агентом КДБ. Патріархові буджь-якої української Церкви перш за все потрібно мати свою голову на плечах, а не користуватися московською атеїстичною закваскою совєтської влади. Тому не робіть помилки у Вашій Церкві, бо відповідати прийдеться за усі неправильно поінформовані душі перед Богом!!!-
Ви, який прожили життя у совєтському союзі, знаєте, як держава задивлялася на релігію. Тисячі священослужителів були замордовані або заслані на Сибір. Ті що залишилися в живих, мусіли служити державі. Такий був і Філарет. У його оправдання можу сказати, що щодних доказів насильства чи убийства народу поповнене ним, ніде не зазначено. Щодо аґента КДБ це вже додаток до дискридитації його імені. Він служив у російській церкві, а при самостійній Україні був вибраний Собором Патріархом. Служби відбуваються в українській мові і ця церква росте та здобуває прихильність народу. Ось подаю повну біографію його служіння. Аґентом КҐБ йому зовсім було не потрібно бути. Щодо служіння Москві, всі сьогоднішні урядовці,особливо старші віком, були якщо не соціалістами то комуністами. Навіть наш Франко у своїй молодості був соціалістом. Це не зробило його зрадником свого народу. Так що ,пане Михайле, треба трохи більше знати про історію, а вже потім піхоплювати московські побрихенькі. Отже, про Філарета-
--------------------------------
Патріарх Філарет (Денисенко)
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет УПЦ-КП.Філаре́т (*23 січня 1929, Благодатне) — Святійшiй Патріарх Київський і всієї Руси —України УПЦ-КП (в миру: Михаїл Антонович Денисенко, нар. 23 січня 1929 року в селi Благодатному Амвросiївського району Донецької областi) .
[ред.] Бioграфiя
Народився у родинi робітника. У 1946 році по закінченні середньої школи, вступив до 3-го класу Одеської духовної семінарії, закінчив її з відзнакою — і у тому ж році вступив до Московської духовної академії. Навчаючись на II курсi (1 січня 1950 р.), прийняв чернечий постриг з iм'ям Філарета.
15 січня 1950 року Святійшим Патріархом Алексієм був рукопокладений в сан iєродиякона, а в 1951 році 18 червня (у день Св. Тройці), — у сан iєромонаха. У 1952 році закінчив курс Московської Духовної Академії з вченим ступенем кандидата богослів'я і був призначений викладачем Священного Письма (Новий Завіт) в Московській духовній семінарії. Одночасно виконував обов'язки благочинного Троїце-Сергієвої Лаври. З 1953 року викладав у Московській Духовній Академії.
У 1953-54 навчальному році Вчена Рада Московської духовної академії присвоїла звання доцента. У тому ж 1953 році був призначений на посаду старшого помічника академії. У 1956 році призначений iнспектором Саратовської Духовної Семінарії із зведенням у сан iгумена. У 1957 році переведений на посаду iнспектора Київської Духовної Семінарії, а 12 липня 1958 року зведений у сан архімандрита і призначений ректором Київської духовної семінарії.
У 1960 році призначений керуючим справами Українського Екзархату і настоятелем Володимирського кафедрального собору м. Києва, а з червня 1961 року по січень 1962 року був настоятелем подвір'я Російської Православної Церкви при Александрiйському Патріархатi у містi Александрiї (ОАР).
12 січня 1962 року ухваленням Святійшого Патріарха Алексія і Священного Синоду був обраний єпископом Лузьким, вікарієм Ленiнградської єпархії, з дорученням керувати Ризькою єпархією. 4 лютого 1962 року відбулася хiротонiя на єпископа в м. Ленінграді, у якій взяли участь митрополит Пимен (Iзвеков), архiєпископ Никодим (Ротов), єпископ Кипрiан (Зернов), єпископ Михаїл (Воскресенський), єпископ Михаїл (Чуб) і єпископ Никодим (Русняк).
3 червня 1962 року по жовтень 1962 року виконував обов'язки Екзарха Середньої Європи. Після утворення на території Австрії єпархії Російської Православної Церкви у жовтнi 1962 року призначений єпископом Віденським і Австрiйським. 12 грудня 1964 року призначений єпископом Дмитровським, вікарієм Московської єпархії, ректором Московської духовної академії і семінарії. 14 травня 1966 року возведений у сан архiєпископа і призначений постійним членом Священного Синоду, Екзархом України, архієпископом Київським і Галицьким. 25 лютого 1968 року Святійшим Патріархом Алексієм возведений у сан митрополита.
Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет в архієрейських шатах.У 1971 році Святійшим Патріархом Пименом удостоєний права носiння двох панагій.
За церковнi заслуги нагороджений орденами Російської Православної Церкви, Александрійського, Антіохійського, Iєрусалимського, Болгарського та Грузинського, Польського, Чехословацького Патріархатів та Церков.
22 січня 1979 року Указом Президії Верховної Ради СРСР за патріотичну діяльність на захист миру нагороджений орденом «Дружби народів».
Митрополит Філарет брав участь в конференції ЮНЕСКО, присвяченій святкуванню 1000-ліття Хрещення Русi. Через хворобу Патріарха Пимена, всю роботу по підготовці та проведенню святкування 1000-ліття Хрещення Русi вів митрополит Філарет.
Після смертi Патріарха Пимена 3 травня 1990 року Священним Синодом таємним голосуванням був обраний Місцеблюстителем Московського Патріаршого Престолу. 5 червня 1990 року Архієрейським Собором Російської Православної Церкви таємним голосуванням був обраний Місцеблюстителем на Московський Патріарший Престол. Був головою Помісного собору РПЦ 7-8 червня 1990 року єпископат Української Православної Церкви, за ініціативою митрополита Філарета, прийняв звернення до Патріарха Московського і всієї Русi Алексія II і архієреїв Російської Православної Церкви про надання Українській Православній Церквi самостійностi і незалежностi в управлінні. 25-27 жовтня 1990 року Архієрейський Собор РПЦ надав УПЦ самостійність і незалежність в управлінні, а митрополит Філарет, як одноголосно обраний українським єпископатом став Предстоятелем Української Православної Церкви з титулом «Митрополит Київський і усієї України». 26 жовтня 1990 року, у Софійському соборi після Божественної літургії Патріарх Алексій II оголосив рішення архієрейського собору РПЦ і вручив митрополиту Філарету Патріаршу Грамоту на право бути Предстоятелем Української Православної Церкви.
Після прийняття рішення Верховною Радою України 24 серпня 1991 року про проголошення України незалежною державою, митрополит Філарет 1-3 листопада 1991 року скликав Помісний Собор УПЦ, який одноголосно прийняв рішення про повну канонічну незалежність, тобто автокефалію Української Православної Церкви. Собор звернувся до патріарха Алексія II і єпископату РПЦ з цим рішенням, але Архієрейський Собор РПЦ 1-2 квітня 1992 року фактично відмовив надати Українській Православній Церквi автокефалію.
Патріарх Алексій II вирішив неканонічним засобом усунути митрополита Філарета з поста Предстоятеля Української Православної Церкви і поставити на його місце свого ставленика — митрополита Володимира (Сабодана). 26 червня 1992 року у порушення канонів, Устава УПЦ і постанов Архієрейського Собору РПЦ про самостійність і незалежність в управлінні УПЦ, за вказівкою Патріарха Алексія II, у Харковi був скликаний «собор», який незаконно обрав ще одного митрополита Київського. Їм став митрополит Володимир (Сабодан), який був тоді Керуючий справами Московської Патріархії (РПЦ).
Архиєрейський собор РПЦ вирішив таким чином покарати митрополита Філарета за його намір відділитися від Російської Православної Церкви для утворення Помісної Української Православної Церкви.
11 червня 1992 року Собор РПЦ засудив його, але митрополит Філарет не визнав за собою вини і не підкорився рiшенню Собора, вважаючи його неканонічним і незаконним.
25 червня 1992 року відбувся Всеукраїнський Православний Собор, на якому відбулося об'єднання Української Православної Церкви і Української Автокефальної Православної Церкви в єдину Українську Православну Церкву — Київський Патріархат. Собор визнав незаконним рішення Архієрейського собору РПЦ — і Митрополита Філарета було обрано Заступником Патріарха Київського і всієї Руси-України.
Митрополит Філарет попри всi нападки та iнтриги продовжує боротися за створення в Українi Помісної Православної Церкви Київського Патріархату.
Церковна і громадська діяльність митрополита Філарета відзначена багатьма високими нагородами Російської Православної та інших Церков, а також орденами Трудового Червоного Прапора та Дружби народів.
День інтронізації — 22 жовтня 1995 р. На Всеукраїнському Помісному Соборi митрополита Філарета обрано Патріархом Київським і всієї Руси-України. З того часу плiдно працює над розбудовою Помісної Православної Церкви на Українi, роблячи чимало і для об'єднання православних віруючих України в лонi Української Православної Церкви Київського Патріархату.
У 1997 році за поданням єпископату УПЦ (МП) Архієрейський Собор РПЦ видав «Акт про відлучення від Церкви монаха Філарета (Денисенка)» [1] (сану митрополита його було позбавлено на Соборі УПЦ (МП) в 1992) за «розкольницьку діяльність». Апеляцію Філарета Вселенський Патріархат та інші Помісні Православні Церкви не розглянули [Джерело?], визнавши таким чином акт відлучення (анафему)[Джерело?].
В 1999 році Президент України Кучма Леонід Данилович нагородив Святійшого Патріарха Філарета Орденом Ярослава Мудрого V ступеню.
[ред.] Посилання
Офіційний сайт УПЦ-КП
2008.05.19 | Михайло
Якби не Мстислав і Володимир Романюк....
Роксана пише:> Я просила не ображати інші релігії, а вести нормальну дискусію. Тобто подавати інформації, чому ви вірите так, а не інакше.
З чого Ви взяли, що я ображаю інші релігії? Я говорю про те, що я переживав!
> -УПЦ КП також очолюється колишнім агентом КДБ. Патріархові буджь-якої української Церкви перш за все потрібно мати свою голову на плечах, а не користуватися московською атеїстичною закваскою совєтської влади. Тому не робіть помилки у Вашій Церкві, бо відповідати прийдеться за усі неправильно поінформовані душі перед
Богом!!!-
Ніхто в союзі не міг бути священником, якшо не давав підписки про співробітництво з КГБ= мається на увазі, в першу чергу- таємниця СПІВІДІ! Мати свою голову на плечах- розшифровую точніше! Ви особисто пропагандуєте про те, що вайшнавізм є чужою релігією для України. Я так зрозумів? Якщо ні, то виправте! Отже, якщо я не помиляюсь- такої ж думки і Церква УПЦ КП. Якщо це так, то це стара московська пісня! Уточніть, будь- ласка, цей пунт! Бо я більше довіряю Степану Наливайко- Наливайко Степан Іванович – завідувач, мовознавець, сходознавець-індолог; .... вийшли книжки Степана Наливайка "Таємниці розкриває санскрит" та даним археологічних досліджень на території України про стародавню державу Аратта- а де факто це була БХАРАТА з індійського епосу, оскільки наші пращури поклонялись Вішну...
> Ви, який прожили життя у совєтському союзі, знаєте, як держава задивлялася на релігію. Тисячі священослужителів були замордовані або заслані на Сибір. Ті що залишилися в живих, мусіли служити державі. Такий був і Філарет. У його оправдання можу сказати, що щодних доказів насильства чи убийства народу поповнене ним, ніде не зазначено.
Замордовані були ті, хто відмовлявся співпрацювати з КГБ, інші йшли в підпілля... Я не маю нічого проти Філарета особисто, таке випало йому життя....
>Щодо аґента КДБ це вже додаток до дискридитації його імені. Він служив у російській церкві, а при самостійній Україні був вибраний Собором Патріархом. Служби відбуваються в українській мові і ця церква росте та здобуває прихильність народу. Ось подаю повну біографію його служіння. Аґентом КҐБ йому зовсім було не потрібно бути. Щодо служіння Москві, всі сьогоднішні урядовці,особливо старші віком, були якщо не соціалістами то комуністами. Навіть наш Франко у своїй молодості був соціалістом. Це не зробило його зрадником свого народу. Так що ,пане Михайле, треба трохи більше знати про історію, а вже потім піхоплювати московські побрихенькі. Отже, про Філарета-...
Неможливо служити одночасно Богу і радянській владі(мамоні)! Тому, дозвольте мені, будь-ласка Вам заперечити. Він вибрав не шлях на Голгофу, а як кожен з нас, тобто вибрав компроміс. Я дійсно мало знаю історію, але Мстислав прибув на Україну задля відновлення автокефалії, потім став Романюк Володимир, який раптово помер від серцевого нападу- щось дуже подібне видно до дії московської отрути?...тіло Патріарха Володимира не дав поховати на території Софії Кучмівський режим, розгромивши похорони... І лише потім стає Філарет... Пригадуєте?.... Я взагалі називаю офіційну РПЦ МП (УПЦ МП) в основному агентурною, тому що вона входила в структуру КГБ, оскільки вимагала підписки і лояльності до радянської влади і була заснована Сталіним замість знищеної Церкви, коли молоді лейтенанти КГБ йшли в духовні скмінарії.... ЇЇ ієрархи мали високі чини в системі і були нагороджені державними нагородами не за красиві оченята!!!
2008.05.19 | Роксана
Re: Якби не Мстислав і Володимир Романюк....
Пане Михайле,Про те що пишете, мені відомо, а може навіть більше ніж ви припускаєте.
-Неможливо служити одночасно Богу і радянській владі(мамоні)!
Рокс.-Цілком згідна. Але ті що захотіли таки хоч трохи дати людям
релігійности, служили таки БОГОВІ. Принаймі вони так думали. То є правда, що радянська влада пильно стежила, що говорили священослужителі, а тому вони в більшости не торкалися тодішньої влади в Україні.
-Тому, дозвольте мені, будь-ласка Вам заперечити. Він вибрав не шлях на Голгофу, а як кожен з нас, тобто вибрав компроміс.
Рокс.- Згідна
-Я дійсно мало знаю історію, але Мстислав прибув на Україну задля відновлення автокефалії-
Рокс.- Мстислава запросили в Україну українські священики і владики для творення української церкви, яка не підлягала б Москві. Його було висвячено Собором на ПАТРІАРХА, який мав тяг від Лепківського, тобто відновлення автокефалії. Мстислав вже був досить старий і тут не розібравшися в церковних справах, став причиною колотнечі між українськими церквами. Б недовзі помер і наслідником було вибрано Романюка. Помер так як ви і кажете в невиясннених обставинах, які і досі висять в повітрі так як і Чорновіл та багато інших. Спроба похоронити Патріарха Романюка була ганебно розігнана і його тіло поховали перед Софією, а не так як би належалося Патріархові. Тіло Мстислава зараз знаходиться у крипті церкви Св. Андрія у Баум Брук в Америці.
- І лише потім стає Філарет... Пригадуєте?....
Рокс.- Безумовно що пригадую. Після смерті Романюка, Філарета було висвячено і поставлено Патріархм. Тому що нам постійно закидали що му "не канонічні" Філарет спеціально підкреслив "Київський Патріорхат". Такий він був за часів Володимира Великого, аж до вкрадення нашої митрополії та перенесення її в Московію.
Філарет пішов на відокремлення від московської церкви, створивши автокефалію, хоч і не признану світовим православ'ям. Зараз церква росте і розбудовується. Нам закидають "неконанічність" переочуючи, що московська церква проіснувала неконанічною 131 рік, аж поки не були куплені "канони".
-Я взагалі називаю офіційну РПЦ МП (УПЦ МП) в основному агентурною, тому що вона входила в структуру КГБ, оскільки вимагала підписки і лояльності до радянської влади і була заснована Сталіним замість знищеної Церкви, коли молоді лейтенанти КГБ йшли в духовні скмінарії.... ЇЇ ієрархи мали високі чини в системі і були нагороджені державними нагородами не за красиві оченята!!!-
Рокс.Не сперечаюся на цьому пункті.
Все поверхнє не оправдує гіндуізму в Україні. Ця релігія чужа для нас
і ніколи не прийметься в народі. Я вже згадувала про нашу культуру і традиції.
2008.05.20 | Василь Васьківський
Моя особиста відповідь Тарасові
http://socys.forum2x2.ru/forum-f31/topic-t39.htm#502008.05.20 | Роксана
Re: Моя особиста відповідь Тарасові
Доброго дня вам, пане Василю,Я є любитель поезії, а тому і подаю в повності вашу "відповідь Тарасові". Це для тих, які б полінувалися відкрити ваш сайт.
--------------
Поховали та повстали,
Кайдани порвали,
Пом'янули тихим словом
Вітця... та й заспали!
А Він не спить,
Бо вже в небі
Він молиться тихо:
Не дай боже, щоб відбувся
Той намір пекельний,
Коли Волю та Вкраїну
Зміняли на скелю...
З повагою
Василь Васьківський
Джерело: http://bullet-13.livejournal.com/171384.html?thread=1574520#t1574520 .
Трошки не зрозуміла закінчення "зміняли на скелю".
Я також пишу вірші і ось подаю один з них-
ШЕВЧЕНКУ
Ти спиш Тарасе, а слова,
Які мережались сльозами
Та карбувалися рядками
Запали в душу, проросли
І твоє слово понесли
Через роки, через наруги,
Трісли кайдани, від напруги
Прорвалась воля, зацвіла
В новім пориві рай-земля,
Тебе пророка спом’янула.
Як вірний син свого народу
Ти гостре вістря у незгоду
Встромив і розпалив багаття,
Збудив рабів і дав зачаття,
Щоб Україна чула слово
Твоє могутнє і наново
Прославився твій рід багатий,
На новій ниві у новій хаті
Воскресла воля на землі.
2008.05.20 | Михайло
Невже Ви не бажаєте ЩАСТЯ ЛЮДЯМ?!...
>Все поверхнє не оправдує гіндуізму в Україні. Ця релігія чужа для нас і ніколи не прийметься в народі. Я вже згадувала про нашу культуру і традиції.Пані Роксано!
Бог не людина! І Бог - нічого не прощає цілим народам! тому не варто зарікатися, що Верховний Господь Крішна чужий для україни! Ви навіть не уявляєте, що Ви говорите! Ви проігнорували таким чином те, що Крішна послав Свого Сина для спасіння християн, Христа Ви формально прийняли, а до Батька Христа Вам до лампочки! А як же Свята Трійця- Ісус тільки друга, а не перша Особа???!!!
Історія не підтверджує Вашої думки! Я вже говорив про археологічні свідчення, що на Землях України поклонялись здавна Вішну- тому й дерево Вишня, а звідси і ВСЕВИШНІЙ- ВСЕ Є ВІШНУ, та й призвіща є Кришненко... А хіба крашанка- яйце не нагадує про образ Божий Всесвіту?!... Найдіть книжку- "Таємниці санскриту" Степана Наливайка!
Ніхто ніякий народ не присилить любити Бога- не хочете - не любіть! І той же український нарід, якщо Буде ставитися вороже До Верховного Господа- буде деградувати і знищуватися! Так було з усіма народами,- загляніть у Старий Заповіт навіть, якщо не визнаєте Веди! Загляніть у "Махабхарату"- і побачите те ж саме...
Не варто пропагувати, що Господь чужий людям!... Невже Ви не бажаєте ЩАСТЯ ЛЮДЯМ?!...
2008.05.20 | Роксана
Re:Хто вам сказав про таке?
Чи ви добре перестудіювали гіндуізм? Звідки ви взяли, що слово "vaishnavite"(одна з гілок гіндуізму) походить від українського "вишня"?Ви, який переконані в правдивості релігії гінду, мусили б знати, що є чотири головні вітки гіндуізму.
Saivite hinduism
Saktha hinduism
Vaishnavite hinduism
Smartha-(liberal) hindyism
А чому ви вибрали для себе саме Ваішнавіт? Чи не тому, що вам нагадує українську вишню?
Ось засади вашого вірування-
-Most Vaishnavites believe that religion is the performance of Bhakthi Saadhanas, and that man can communicate with and receive the grace of Lord Vishnu who manifests through the Temple Deity, oy Idol. The path of Karma yoga and Jnana yoga leads to Bhakthi yoga. Among the practices of all Vaishnavites is chanting the holy names of Avatharas, Vishnu's incarnations, such as Rama and Krishna. Through total self surrender, called prapatti,to Lord Vishnu, liberation from samsara is attained.-
Надіюся розумієте англійську. Тобто ви вірите, що Рама і Крішна це той же Господь Вишну, який реокорнувався . Ну і ви мусите до них молитися постійно повторюючи ці імена. А що воно має з нашою вишнею, то ніяк не розберу.
2008.05.20 | Роксана
Re:Хто вам сказав про таке?
Можна подивитися відео про "Слово". Цікаво хоч і не новизна.http://video.bigmir.net/show/13149
2008.05.21 | Михайло
Хоча б познайомтесь з книгами С.Наливайка про зв`язок з санскри
том!>20-05-2008 18:59, Роксана Re:Хто вам сказав про таке? Чи ви добре перестудіювали гіндуізм? Звідки ви взяли, що слово "vaishnavite"(одна з гілок гіндуізму) походить від українського "вишня"? Ви, який переконані в правдивості релігії гінду, мусили б знати, що є чотири головні вітки гіндуізму. Saivite hinduism Saktha hinduism Vaishnavite hinduism Smartha-(liberal) hindyism А чому ви вибрали для себе саме Ваішнавіт? Чи не тому, що вам нагадує українську вишню? Ось засади вашого вірування- -Most Vaishnavites believe that religion is the performance of Bhakthi Saadhanas, and that man can communicate with and receive the grace of Lord Vishnu who manifests through the Temple Deity, oy Idol. The path of Karma yoga and Jnana yoga leads to Bhakthi yoga. Among the practices of all Vaishnavites is chanting the holy names of Avatharas, Vishnu's incarnations, such as Rama and Krishna. Through total self surrender, called prapatti,to Lord Vishnu, liberation from samsara is attained.- Надіюся розумієте англійську. Тобто ви вірите, що Рама і Крішна це той же Господь Вишну, який реокорнувався . Ну і ви мусите до них молитися постійно повторюючи ці імена. А що воно має з нашою вишнею, то ніяк не розберу.
На превеликий жаль я не розумію ні англійської, ні німецької ні французької мов. Трохи розумію українську мову та російську.
Але з того тексту, що Ви наводите, та з Ваших пояснень випливає, що це- не засади вайшнавізму, оскільки згідно Ведичним Писанням РАМА І КРІШНА не є аватарами Вішну. Я дуже багато разів говорив, що Верховним Богом, ПЕРШОДЖЕРЕЛОМ УСІХ БОГІВ є КРІШНА, а не Вішну. Кшіродакашайі Вішну, Гарбходакашайі Вішну є лише ПОШИРЕННЯМИ ВЕРХОВНОГО ГОСПОДА, тобто ЕКСПАНСІЯМИ. БОГ НЕ ПІДЛЯГАЄ ЗАКОНУ РЕІНКАРНАЦІЇ, хоча приходив на ЗЕМЛЮ в образах РАМИ, КРІШНИ, ШРІ КРІШНИ ЧАЙТАНЙІ.... Не користуйтеся книжками західних коментаторів, а звертайтесь до книг видавництва БХАКТІВЕДАНТА БУК ТРАСТ, заснованих Шрілою Прабхупадою. До речі є ще напівбог Вішну, що керує ногами людини!...
І навпаки, не з української мови починалася цивілізація Землі, а з санскритської. А уже потім слово Вішну перейшло в українську...Але Ви, мабуть зовсім не читали Степана Наливайка "Таємниці розкриває санскрит".
Такого поняття як індуїзм не існує. В Індії є багато релігій- вішнуїзм, шіваїзм, брахманізм, буддизми, джайнізм, іслам, християнсто... Тобто все набагато складніше! А першооснову була закладена коли Господь Крішна розповів Бгагавад-Гіту богу Сонця Вівасвану біля 150 млн. років тому назад за даними Ведичних джерел, Вівасван передав її першій людині на Землі- Ману, той- своєму сину Ікшваку...
Ми з Вами користуємося різними джерелами!!! Відповідно тепер зрозуміло чому Ви не вірите Бгагавад-Гіті, оскільки вибрали першоджерелом людські знання, повні викривлень ,помилок і брехні!
Щоб розібрати- треба просити у Бога дати любов до дослідження Священних Писань!!! Ось і весь секрет!
2008.05.21 | Василь Васьківський
Re: Моя особиста відповідь Тарасові
Роксана пише:> Доброго дня вам, пане Василю,
Привіт, пані Роксано! Чому Ви не дискутуєте зі мною на філософські теми?
> Я є любитель поезії, а тому і подаю в повності вашу "відповідь Тарасові". Це для тих, які б полінувалися відкрити ваш сайт.
> --------------
У мене рідко буває натхнення, але декілька віршів я написав.
> Поховали та повстали,
> Кайдани порвали,
> Пом'янули тихим словом
> Вітця... та й заспали!
> А Він не спить,
> Бо вже в небі
> Він молиться тихо:
> Не дай боже, щоб відбувся
> Той намір пекельний,
> Коли Волю та Вкраїну
> Зміняли на скелю...
>
> З повагою
> Василь Васьківський
>
> Джерело: http://bullet-13.livejournal.com/171384.html?thread=1574520#t1574520 .
>
> Трошки не зрозуміла закінчення "зміняли на скелю".
Можете розтлумачити це як "ударились головою об стінку". Або як "попали в глухий кут".
> Я також пишу вірші і ось подаю один з них-
>
> ШЕВЧЕНКУ
>
> Ти спиш Тарасе, а слова,
> Які мережались сльозами
> Та карбувалися рядками
> Запали в душу, проросли
> І твоє слово понесли
> Через роки, через наруги,
> Трісли кайдани, від напруги
> Прорвалась воля, зацвіла
> В новім пориві рай-земля,
> Тебе пророка спом’янула.
>
> Як вірний син свого народу
> Ти гостре вістря у незгоду
> Встромив і розпалив багаття,
> Збудив рабів і дав зачаття,
> Щоб Україна чула слово
> Твоє могутнє і наново
> Прославився твій рід багатий,
> На новій ниві у новій хаті
> Воскресла воля на землі.
Непогано, але я не відчув енергії осягнення єдности...
2008.05.21 | Роксана
Re: Моя особиста відповідь Тарасові
Привіт, пане Василю!Питаєте, чому не дискутую з вами на філософські теми? Відповідь, я послуговуюся логікою. Філософія як наука, не була моїм улюбленим предметом. Я завжди любила літературу. Якраз вийшла моя нова книжечка поезій.
Щодо моєї поезії" Шевченку" і вашої зауваги, давайте розберемось.
> Як вірний син свого народу
> Ти гостре вістря у незгоду
> Встромив і розпалив багаття,
> Збудив рабів і дав зачаття,
> Щоб Україна чула слово
> Твоє могутнє і наново
> Прославився твій рід багатий,
> На новій ниві у новій хаті
> Воскресла воля на землі.
---------------------------------
Вас.-Непогано, але я не відчув енергії осягнення єдности...
Подумайте над сказаним мною-
"Збудив рабів і дав ЗАЧАТТЯ". Це так якби щойно розпалити вогонь, але він ще не цілком горить. Подивіться на сьогоднішню Україну і на ту, що існувала 17 років тому. Люд протирає очі, але ще не цілком зрозумів, що настав день. Патріотизм шкульгає, але таки іде шляхом до цілковитого відродження. Ми колись мали з вами дискусію. Ви інакше задивляєтесь на світ, бо ви хотіли б бачити його "без кордонів". Я не поділяю вашої думки, бо це утопія. Може колись і дійде до того що буде світове урядове об'єднання, але ніколи не "народнє" чи краще сказати "національне" обєднання. Візьміть для прикладу релігії. Ті що вірять в Бога, кажуть "Бог один", але віра у цього "одного Бога" відмінна одна від одної. І це не зупиняє віри. Відколи людина почала думати, вона постійно у пошуках того вищого єства. Про це ми вже з вами також вели дискусію.
Дякую за роз'яснення "скали".
---------
Коли Волю та Вкраїну
> Зміняли на скелю...
Як на мене, то добровільно ніхто не вибирає тупик. Він туди попадає.
Але поетичні вислови ідуть від душі, а тому приймаю так як ви написали.
Дякую за увагу.
2008.05.26 | Василь Васьківський
Re: Моя особиста відповідь Тарасові
Роксана пише:> Привіт, пане Василю!
> Питаєте, чому не дискутую з вами на філософські теми? Відповідь, я послуговуюся логікою. Філософія як наука, не була моїм улюбленим предметом. Я завжди любила літературу. Якраз вийшла моя нова книжечка поезій.
Логіка без філософії є лише формальною наукою. Змістовною є саме філософія, а не логіка!
> Щодо моєї поезії" Шевченку" і вашої зауваги, давайте розберемось.
Поезія Ваша непогана, але розібратись можна лише філософствуючи!
> > Як вірний син свого народу
> > Ти гостре вістря у незгоду
> > Встромив і розпалив багаття,
> > Збудив рабів і дав зачаття,
> > Щоб Україна чула слово
> > Твоє могутнє і наново
> > Прославився твій рід багатий,
> > На новій ниві у новій хаті
> > Воскресла воля на землі.
> ---------------------------------
>
> Вас.-Непогано, але я не відчув енергії осягнення єдности...
> Подумайте над сказаним мною-
> "Збудив рабів і дав ЗАЧАТТЯ". Це так якби щойно розпалити вогонь, але він ще не цілком горить. Подивіться на сьогоднішню Україну і на ту, що існувала 17 років тому. Люд протирає очі, але ще не цілком зрозумів, що настав день. Патріотизм шкульгає, але таки іде шляхом до цілковитого відродження. Ми колись мали з вами дискусію. Ви інакше задивляєтесь на світ, бо ви хотіли б бачити його "без кордонів". Я не поділяю вашої думки, бо це утопія. Може колись і дійде до того що буде світове урядове об'єднання, але ніколи не "народнє" чи краще сказати "національне" обєднання. Візьміть для прикладу релігії. Ті що вірять в Бога, кажуть "Бог один", але віра у цього "одного Бога" відмінна одна від одної. І це не зупиняє віри. Відколи людина почала думати, вона постійно у пошуках того вищого єства. Про це ми вже з вами також вели дискусію.
Світ без кордонів не означає зникнення націй, а означає, що нації стають глобальними полюсами глобальної ж полікратії...
> Дякую за роз'яснення "скали".
> ---------
> Коли Волю та Вкраїну
> > Зміняли на скелю...
> Як на мене, то добровільно ніхто не вибирає тупик. Він туди попадає.
> Але поетичні вислови ідуть від душі, а тому приймаю так як ви написали.
Глухий кут спільноти людей називається державою, яка є системою влади насилля. Вихід з глухого куту може знайти громада, яка піклується про свої засади. Здоровими засадами розбудови громади може бути добровільність та конституційна одностайність. Лише вони можуть бути альтернативою влади насилля.
> Дякую за увагу.
Цікаво було з Вами побалакати...