(P, Ф) Ведична Віра
05/28/2008 | Роксана
Можна так і поставити в пошуку. Але знову спробую подати лінк. Тут подано про всі релігії. Як когось це справді цікавить, може заглянути.
http://rusruh.narod.ru/WedWira.htm
http://rusruh.narod.ru/WedWira.htm
Відповіді
2008.05.28 | Роксана
Re: Ведична Віра
Сама себе привітаю, бо "сайт" працює!2008.06.04 | пан Roller
трудности веросиповеданья преодолимы.
2008.05.31 | Георгій
Фахівці, знавці, а що скажeтe на ось цe? (л.)
Стаття грузинського православного єпископа про східні рeлігії, зокрeма Вeданту:http://azbyka.ru/religii/vostochnye_kulty/3g3_1-all.shtml
2008.05.31 | Роксана
Re: Фахівці, знавці, а що скажeтe на ось цe? (л.)
Дякую, пане Георгію, за прекрасну статтю. Всі, які трохи засумнівалисяв правдивості своєї христіянської віри, мусять обов'язково прочитати ці слова. Я все ж таки подам передрук, бо може є такі, що полінуються відкрити лінк.
------------------------
Индуизм
Заманчивость индуизма играет всеми оттенками спектра: там есть все соблазнительное для любого чувства, привлекательное для любой слабости, но особенно для гордыни. Современный индуизм легко расправляется с теми вопросами и недоразумениями, которые вызывают сегодня у маловеров такие догматы Православия, как: первородный грех, ад, вечные муки, которые современные люди никак не могут вместить в свои "гуманные" рассудки. Индуизм же дает "интеллектуально-удовлетворительные" альтернативы для каждой христианской догмы:
ад, оказывается, "представляет собой только временное состояние души, навлеченное нашей собственной "дурной кармой" - прошлыми деяниями в этой или "прошлой" жизни - и, разумеется, конечная причина не могла бы иметь бесконечных последствий...";
первородный грех превращается в "первородную божественность";
человек - в "бесконечного сновидца, видящего конечные сны";
проблема мук решается еще проще: боль - это "майя", или иллюзия, она в реальности не существует и т.д.
Современные индуисты стараются внушить, что "нет никакой реальной разницы" между индуизмом и христианством, что между ними нет никаких разногласий и добрый христианин должен бы стать еще лучшим христианином, изучая и практикуя веданту (мистический индуизм). Иногда свами пытаются доказать, что идеи, присущие христианству - Логос и Крест, - в действительности ведут свое происхождение из Индии, а те идеи, которые присущи индуизму - перевоплощение, переселение душ и самадхи (транс), - можно найти и в христианских писаниях "при условии правильного истолкования", что никакой разницы не существует, все "одно". Они укоряют христианство в том, что оно слишком дорожит своими догмами, что необходимо освободиться от "застывших догм", и тогда эти религии смогут обогатить одна другую.
К сожалению, не многие понимают, что сам индуизм есть также система догм, только противоположных христианству, - все, что почитают христиане или индуисты, вытекает из их догматов. А индуистские догматы - прямое отрицание христианских догматов. Отсюда заключение: то, что индуисты считают злом, христиане считают добром. Самый страшный грех для христианина есть самое высшее осуществление добра для индуиста. Христиане всегда признавали гордыню главным грехом, источником всех остальных грехов, прототипом этого стал Люцифер, который говорит: "Я вознесусь на небо, я воздвигну свой престол превыше звезд Бога. Я вознесусь выше облаков, я стану равным Всевышнему" (ср.: Ис.14:13-14). На более низком уровне именно гордыня обращает все достоинства человека в пороки. А для индуиста вообще, но для адвайтиста и ведантиста в особенности, единственный "грех" - это неверие в то, что ты сам и человечество - и есть бог. Один из современных проповедников веданты - свами Вивекананда заявлял: "Вы еще не понимаете Индии! Мы, индийцы, в конечном счете, - человекопоклонники. Наш бог - это человек!" Доктрина мукти (спасения) заключается в следующем: "человек должен стать божественным через осуществление божественного...".( Примеч. : Вивекананда - монах индуист появился в парламенте религий в Чикаго в 1893 г ., ставил целью обращение западного мира в индуизм конкретнее - в учение веданты, мистического индуизма .)
-----------
Пане Михайле, а що ви на це скажете? Чи ви шукали правди у своєму віруванні, чи те що- НЕМА ПЕКЛА?
2008.05.31 | Tatarchuk
скажимо що Веданта та Веди зовсім різні речі
неймовірно утрируючи скажу що Веданти мають до Вед приблизно такий стосунок як Новий завіт до культу племеного бога ЯхвеЦе філософський напрям який "перекреслює" Веди та пропонує замість міфології феноменологію.
2008.05.31 | Роксана
Re: Чи справді Веданта і Веди є різні?
Багато не цікавилася цими книжками. Але добре що маємо ВІКІПЕДІЮ і можна познайомитись з незнаним. Роблю передрук, який заперечує ваше твердження.-----------------
Веди
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Самі Веди містять достатньо відомостей про власне походження, а саме:
Спершу існувала усна традиція - від початку творення Всесвіту, коли Верховна Істота відкрила ведичне знання першій живій істоті - Брахмі.
На початку епохи Калі, близько 5000 років тому, В'ясадева (сімнадцяте втілення Крішни, описане у Ведах) виклав цю науку письмово.
Мудреця В'ясадеву так описує «Бхаґавата Пурана»:
"Якось він (В'ясадева), щойно зійшло сонце, зробив ранкове омовіння у водах Сарасваті і на самоті сів на березі, щоб зосередитись. Великому мудрецю В'ясадеві відкрилось, що люди відійдуть від обов'язку, визначеного їм для цієї доби. Таке трапляється на землі в різні епохи через те, що з плином часу дається взнаки дія Провидіння.
Трансцендентному баченню великого мудреця, наділеного повнотою знання, відкрилося, як під впливом цієї доби буде зменшуватися духовність, розумові здібності, пам'ять, тривалість життя людей, які за браком благочестя не знатимуть спокою. Тоді він замислився над тим, як допомогти людям усіх класів і укладів життя.
Він бачив, що згадані у Ведах жертвопринесення є засобом, яким можна очистити людську діяльність. І щоб цей засіб став приступніший і поширився в людському суспільстві, він розділив єдину Веду на чотири.
Він вичленив у відначальних джерелах знання (Ведах) чотири підрозділи. А описи історичних фактів та дійсних подій, що містяться в Пуранах, іменують п'ятою Ведою. Після того, як Веди були розбиті на чотири частини, Пайла Ріші став вчителем «Ріґ Веди», Джайміні - вчителем «Сама Веди», і тільки Вайшампаяна прославився «Яджур Ведою». Суманті Муні Ангірі була довірена «Атгарва Веда», і він присвятив себе їй. Ромахаршані доручені були Пурани та історичні літописи.
Своєю чергою всі ті великі вчені передали довірені їм Веди своїм численним учням, учням учнів та учням тих учнів. З того постали відповідні школи послідовників Вед. Так великий мудрець В'ясадева, надзвичайно милостивий до темних мас, подав Веди так, щоб менш розумні люди змогли їх засвоїти.
Сповнений співчуття, великий мудрець уклав для людей з невисоким інтелектом великий історичний твір "Махабгарату", зваживши, що це дасть людям можливість досягти найвищої мети життя." (5). Звідси виходить, що Веди не є плодом праці багатьох людей протягом тисячоліть, про це можна знайти свідчення в багатьох місцях Вед. Ведична література поділяється на кілька частин: власне чотири Веди, Упанішади, "Веданта-сутра" й Історії (Ітіхаси) . Варто розглянути кожен розділ. Слово Веда означає "знати", "вінець знання", "достовірні знання". Воно стосується знання, що має божественне ("апаурушея" санскр. - надлюдське) походження. Веди, в основному, є гімнами, які виконувались жерцями у славу богів. Багато віків ці гімни не записувались. "Ріґ Веда", "Веда хвали", складається з 1017 гімнів, зібраних у десяти книгах. Більша частина віршів прославляє Агні, бога вогню, й Індру, бога дощу й небес. Користуватись цими гімнами можуть тільки люди, обізнані в духовних питаннях. "Яджур Веда", відома як "Веда жертвопринесень", містить інструкції по проведенню жертвопринесень. "Сама Веда", "Веда піснеспівів", складається з 1549 віршів, багато з яких зустрічаються в іншому контексті в "Ріґ Веді". "Сама Веда" особливо прославляє небесний напій сому (нектар безсмертя). "Атгарва Веда" містить різні пісні й обряди, в основному призначені для лікування хвороб.
Говориться, що коли людина жадає матеріальних благ життя за життям, вона мусить здійснювати жертвопринесення, описані у Ведах. Чотири Веди заохочують задоволення матеріальних бажань через поклоніння півбогам. Наприклад, хто шукає удачі, має поклонятись богині Дурзі, а той, хто жадає сили, повинен шанувати Аґні, бога вогню. Хто прагне багатства, повинен шанувати Васу, а той, хто хоче, щоб тіло його було сильним - Землю. Ті, хто хочуть мати гарне потомство, повинні вшановувати великих предків, Праджапаті; бажаючі насолоджуватись сексом поклоняються царю небес Індрі. У будь-якому разі, ведична література говорить про півбогів не як про продукт уяви, але як про наділених владою виконавців вищої волі, які управляють справами всесвіту.
Природа не діє сама по собі, за будь-яким її проявом стоїть особистість. Наприклад, Індра розподіляє випадання дощів, а Варуна відає морською стихією. Це подібно до того, як, побачивши досконало сконструйований автомобіль, прозорлива людина бачить за цим вам розум конструктора. Проте слід зазначити, що жоден із цих богів, а їх налічується близько тридцяти трьох мільйонів, - не знаходиться на одному рівні з Всевишнім, Бгаґаваном (Вішну, Крішною). Коли б не здійснювалось поклоніння півбогам (Індрі, Варуні й іншим), щоб воно було успішним, необхідно вшановувати Вішну. У Ведах міститься багато вказівок на вищість Верховного Господа. Веди стверджують: "На початку творення існував тільки Бгагаван. Не було ні Брахми, ні Шіви, ні вогню, ні місяця, ні зірок, ні сонця. Існував тільки Крішна, який створив усе й насолоджується всім." ("Маха Упанішад", 1).
Хоча Веди й містять вказівки, слідуючи яким можна досягти матеріального благополуччя, в дійсності Веди призначені для духовного розвитку. Коли людина проходить через усе, що Веди можуть запропонувати для задоволення чуттів, вона отримує можливість духовного розуміння в формі Упанішад. Упанішади - це зібрання 108 філософських творів. Слово упа-ні-шат означає "сидіти поблизу" і вказує на учня, який сидить поблизу від свого ґуру (буквальне значення слова ґуру - "важкий", істинний ґуру повинен бути важким, навантаженим знаннями) й уважно слухає його, щоб осягнути трансцендентну ведичну мудрість ("Хто має вуха - нехай слухає!"). Таким чином, Упанішади знаменують початок трансцендентного життя.
Основний внесок Упанішад полягає в тому, що вони констатують нематеріальність Абсолюту, недоступність Його для сприймання матеріальними чуттями, натомість - Його можна зрозуміти очищеними, духовними чуттями. Мудрість Упанішад явно вище того, з чим мають справу чотири Веди, тому що "...мета релігії - це не досягнення земного і райського щастя при допомозі правильного здійснення жертвопринесень богам, але - звільнення від необхідності народжуватись знову в матеріальному світі". "Яка ж користь людині, що весь світ здобуде, а вічну душу занапастить?" (Єв. від Луки, 9.25). Упанішади не заперечують, що Абсолютна Істина має якості особи. Спростовуючи, що Бог є матеріальною особою, Упанішади насправді утверджують духовну природу особистості Бога. Існує багато гімнів, які стверджують, що Верховна Абсолютна Істина - особа, яка не належить до цього матеріального світу. Хоча майже кожна Упанішада спочатку описує Верховного Бога безособистісним, у кінці опису проступають особистісні риси Господа. Крім того, частина Упанішад також стверджують, що в серці кожної живої істоти містяться як індивідуальна душа, так і Наддуша (Господь).
Описуючи антиматеріальні якості Абсолюту. Упанішади готують ґрунт для правильного розуміння трансцендентної особи (Верховного Господа).
"Веданта-сутра" складається з афоризмів, які розкривають метод осягнення ведичного знання. Це найбільш стисла форма у всій ведичній мудрості, бо ж "сутра - це афоризм, який виражає сутність усякого знання в найбільш стислій формі". Вчені знають "Веданта-сутру" під різними іменами, такими як: 1) Брахма-сутра, 2) Шарірака, 3) В'яса-сутра, 4) Уттара-мімамса і 5) Веданта-даршана. "Веданта-сутра" складається з чотирьох глав, кожна з яких вміщує чотири розділи. Тобто, "Веданта-сутра" містить шістнадцять розділів афоризмів.
"Настав час запитувати про Абсолюту Істину", - так починається "Веданта-сутра". Можна сказати - "Веданта" являє собою коментар до Упанішад. "Веданта-сутра" дає правильне розуміння кінцевої мети Вед: відновити втрачені взаємостосунки живої істоти з Крішною і дати їй можливість здійснювати віддане служіння Богу й досягнути чистої любові до Нього.
Історії або Ітіхаси - це додаткова ведична література. Вони включають Пурани, "Махабгарату" й "Рамаяну". Оскільки ведичні ритуали нелегко зрозуміти, а "Веданта-сутра" є дуже стислим і суто філософським твором, Ітіхаси пропонують ведичну мудрість у формі оповідань і описів історичних подій. Тому про Пурани, "Махабгарату" й "Рамаяну" говорять як про п'яту Веду. Вважається, що Пурани розповідають про реальні події, які відбувались не тільки на цій планеті, а й на багатьох інших планетах Всесвіту. Те, що не вкладається в нашому розумі, ще не обов'язково не існує. Послідовники Пуран говорять, що зрозуміти їх зовсім неважко, якщо взяти до уваги, що описувані в них явища відбувались на різних планетах, у різний час і за різних обставин. Великий мудрець В'ясадева не заповнював своїх творів вигадками.
Пурани описують надлюдську діяльність Верховного Господа (Бгаґавана) і Його різних втілень, розповідають про життя мудреців і відданих Бгаґавана.
"Махабгарата" - розповідь про "велике царство Бгарата-варшу" - описує історію імперії, до складу якої входив весь давній світ. "Махабгарата" - найбільша поема в світовій літературі, нараховує сто тисяч чотиривіршів. Згідно з ведичною традицією, її автором теж є В'ясадева. Іноді звана "Ведою Крішни", "Махабгарата" яскраво розкриває образ Бгагавана Крішни (Крішна -"Всепривабливий"), особливо в своїй головній частині, "Бгаґавад-ґіті"(див.Бгагавад-Гіта).
"Рамаяна" - епос древнього поета Валмікі Муні про прихід і діяння Бгагавана в образі Рами, ідеального царя.
Існує 18 основних Пуран. Краща й найпопулярніша з усіх Пуран -"Бгаґавата Пурана" (й ще звуть "Бгаґаватам", що перекладається як "прекрасна наука про Бога"). Вона вважається прямим коментарем до "Веданта-сутри", оскільки обидва твори належать перу В'ясадеви.
Основна тема "Бгаґаватам" - опис особи Бгагавана Крішни, Його діянь, оточення і Його відданих. Часом Пурани згадують також поклоніння півбогам, але "Бгагаватам" говорить тільки за Верховного, Бгагавана. Тут В'ясадева пише безпосередньо про Абсолютну Істину - джерело всього сущого. В центрі оповіді "Шрімад Бгаґаватам" стоїть поклоніння Верховному Богові-Особі, Бгаґавану, Крішні. Якщо "Веданта-сутра" розкриває Абсолютну Істину при допомозі бездоганної логіки й неспростовних доводів, то "Шрімад Бгагаватам" - детальний і обширний коментар до неї. Також "Шрімад Бгаґаватам" ще називають наступною сходинкою пізнання після "Бгаґавад-ґіти".
"Шрімад Бгаґаватам" говорить про Бгагавана Крішну як про кінцеву мету Вед і "Веданти". Оскільки лише Крішна проявляє всі властивості Господа, про Нього говориться як про джерело всіх втілень, включаючи експансії Вішну. "Бгагаван Крішна є вище благо" - це головна тема "Бгаґаватам". Список ведичної літератури доповнюють такі твори як Самхіти і коментарі великих вчителів, які віками визначали хід розвитку ведичної думки відповідно до місця, часу і обставин .
Неможливо кількома словами розповісти про Веди, але найголовніше із вчення: ми - не просто тіло. Людина є духовною істотою, ув'язненою в плоті . Вона повинна вирватись із матеріального світу і повернутись до Бога, віднайшовши таким чином істинне щастя. Окрім усього, Веди пропонують методи пізнання, які не схожі на методики вчених-матеріалістів. Більш сокровенне, глибинне, реалізоване знання про нашу істинну сутність, походження Всесвіту, походження народу, здатна пізнати людина з чистою свідомістю. Критерії чистої свідомості описані в Святих Писаннях: скромність, простота, правдивість, здатність вгамовувати свій гнів, відмова від насильства, терпимість, милосердя та ін.
2008.05.31 | Роксана
Re: Пов'язаність понять Веданти і Вед
Пов'язаність понять Веданти і Вед---------
-"Веданта-сутра" складається з афоризмів, які розкривають метод осягнення ведичного знання. Це найбільш стисла форма у всій ведичній мудрості, бо ж "сутра - це афоризм, який виражає сутність усякого знання в найбільш стислій формі". Вчені знають "Веданта-сутру" під різними іменами, такими як: 1) Брахма-сутра, 2) Шарірака, 3) В'яса-сутра, 4) Уттара-мімамса і 5) Веданта-даршана. "Веданта-сутра" складається з чотирьох глав, кожна з яких вміщує чотири розділи. Тобто, "Веданта-сутра" містить шістнадцять розділів афоризмів.
"Настав час запитувати про Абсолюту Істину", - так починається "Веданта-сутра". Можна сказати - "Веданта" являє собою коментар до Упанішад. "Веданта-сутра" дає правильне розуміння кінцевої мети Вед: відновити втрачені взаємостосунки живої істоти з Крішною і дати їй можливість здійснювати віддане служіння Богу й досягнути чистої любові до Нього.-
2008.05.31 | Георгій
Дякую, алe якщо і так, чи можливий синкрeтизм з християнством?
Дійсно, якщо в індуїзмі (вeдичній вірі) відсутній eлeмeнт покаяння (мeтанойї, "народжeння згори" і т.д.) - чи суміснe цe взагалі з християнським світоглядом, дe покаянням всe починається, продовжується і закінчується?Чи цe дійсно, словами апостола Павла, союз з "Вeліаром?" Чи пан Михайло нe намагається робити тe, що робив би, скажімо, той, хто шукає спільності між Троцьким і Ганді, або Муссоліні і Лeвом Толстим, тощо?
2008.06.02 | Tatarchuk
тю, сінкретизм завжди можливий
Георгій пише:> Дійсно, якщо в індуїзмі (вeдичній вірі) відсутній eлeмeнт покаяння (мeтанойї, "народжeння згори" і т.д.) - чи суміснe цe взагалі з християнським світоглядом, дe покаянням всe починається, продовжується і закінчується?
Якщо ви запитуєте за індуїзм в цілому, то марна справа - бо то цілий світ зі своїми "філософіями", "християнствами", "комунізмами", "ересями", етц.
У тій самій Веданті (а це лише шматочок індуїзму! і не самодостатній до речі) є купа напрямів, в яких можна знайти практично будь-що. Ну наприклад звужючи ваше питання до буквального: базовий постулат кількох шкіл веданти (та й не тільки її) - досягнення розуміння марності життя в самсарі, не з богом, не в любові. Без нього не буде еволюції, ваша "джива" (особиста душа) мучитиметься далі. Чи це близьке до християнства? Ззовні отак здається що "да", а зсередини може здаватися що "ні", хто зна.
Чи от вам базовий принцип доброї половини індуїстських (і знов не тільки) вчень - КАРМА. Це принцип причинно-наслідковості, в тому числі (а той у першу чергу) - в площині поступків та бажань. Якщо розумієте ту карму, то еволюціонуєте та позбуваєтеся самсари, як ні - страждатимете (знову ж в першу чергу духовно). Без рощуміння помилок будете ходити по колу, не знаходячи шляху ані вперед ані назад; без визнання факту помилок можете ще й назад скотитися, таким чином треба зрозуміти та відчути помилки. Наскільки це близько до "покаяння", вам відніше.
> Чи цe дійсно, словами апостола Павла, союз з "Вeліаром?" Чи пан Михайло нe намагається робити тe, що робив би, скажімо, той, хто шукає спільності між Троцьким і Ганді, або Муссоліні і Лeвом Толстим, тощо?
Не зовсім ясно зя кої позиції ви це запитуєте. Ортодоксальному християнину все шо треба типу пояснює його книга, його вчення етц. Неортодоксальним - вольному воля, а може ще й рай
Немає таких вчень які б неможливо було сінкретизувати. Та що сінкретизм, коли навіть синтез для більшості вчень вповні доступний. От вам приклад (і тільки - він не виключення, а скоріш типовий): в Індії зіткнулися мусульманство та індуїзм, в результаті безконфліктної взаємодії (там де це відбулося) виникла "Двайта", або "дуалізм". Так її довго вважали за походженням ... християнською, бо вона співпадала в купі моментів з вченням святого Августина.
Або: живуть в Китаї такі собі "хуей". Їх називають ще китайські євреї. Це нащадки юдеїв та мусульман, які разом створили громаду та власну конфесію. Коли ви їм докладно розказуєть про юдейсько-ісламську ворожнечу, вони тільки низають плечима і не розуміють як такі близьки речі взагалі можна ділити: уж вони-то в оточенні даосистів, конфуціанців та будістів давно втратили навіть ознаки тих відмінностей
2008.06.02 | Георгій
Дякую, цікаво...
Tatarchuk пише:> Георгій пише:
> > Дійсно, якщо в індуїзмі (вeдичній вірі) відсутній eлeмeнт покаяння (мeтанойї, "народжeння згори" і т.д.) - чи суміснe цe взагалі з християнським світоглядом, дe покаянням всe починається, продовжується і закінчується?
> Якщо ви запитуєте за індуїзм в цілому, то марна справа - бо то цілий світ зі своїми "філософіями", "християнствами", "комунізмами", "ересями", етц.
> У тій самій Веданті (а це лише шматочок індуїзму! і не самодостатній до речі) є купа напрямів, в яких можна знайти практично будь-що. Ну наприклад звужючи ваше питання до буквального: базовий постулат кількох шкіл веданти (та й не тільки її) - досягнення розуміння марності життя в самсарі, не з богом, не в любові. Без нього не буде еволюції, ваша "джива" (особиста душа) мучитиметься далі. Чи це близьке до християнства? Ззовні отак здається що "да", а зсередини може здаватися що "ні", хто зна.
(ГП) Думаю, дійсно близько! За християнською онтологією, тільки Бог "є," і відокрeмлeння від Нього є автоматично нeбуттям, "вічними муками." Правда, бути "з Ним" у нас нe означає пeрeмішатися з Ним або абсорбуватися в Нього; за нашою вірою, між Божою і людською природою завжди є кордон; алe можна і трeба "злучитися" з Богом, відкрити сeбe Його "eнeргіям," Його "благодаті." А для цього трeба "обожитися" - навeрнутися до Бога, відкинути своє старe eгоцeнтричнe життя, молитися, поститися, тамувати свої пристрасті, приймати Cв. Таїнства, стяжати Cвятого Духа. А що Вeданта розуміє під життям у самсарі?
> Чи от вам базовий принцип доброї половини індуїстських (і знов не тільки) вчень - КАРМА. Це принцип причинно-наслідковості, в тому числі (а той у першу чергу) - в площині поступків та бажань. Якщо розумієте ту карму, то еволюціонуєте та позбуваєтеся самсари, як ні - страждатимете (знову ж в першу чергу духовно). Без рощуміння помилок будете ходити по колу, не знаходячи шляху ані вперед ані назад; без визнання факту помилок можете ще й назад скотитися, таким чином треба зрозуміти та відчути помилки. Наскільки це близько до "покаяння", вам відніше.
(ГП) Думаю, цe нe так далeко від покаяння, алe карма означає щe якeсь життя після смeрті тeпeрeшнього, і потім щe якeсь, і щe якeсь - чи нe так? У християнстві нeма ідeї "послідовності багатьох життів." Є тільки однe життя, і воно чітко ділиться на дві частини: до фізичної смeрті тіла людина щe можe щось зробити для свого спасіння, після смeрті - вжe нe можe.
> Немає таких вчень які б неможливо було сінкретизувати. Та що сінкретизм, коли навіть синтез для більшості вчень вповні доступний. От вам приклад (і тільки - він не виключення, а скоріш типовий): в Індії зіткнулися мусульманство та індуїзм, в результаті безконфліктної взаємодії (там де це відбулося) виникла "Двайта", або "дуалізм". Так її довго вважали за походженням ... християнською, бо вона співпадала в купі моментів з вченням святого Августина.
> Або: живуть в Китаї такі собі "хуей". Їх називають ще китайські євреї. Це нащадки юдеїв та мусульман, які разом створили громаду та власну конфесію. Коли ви їм докладно розказуєть про юдейсько-ісламську ворожнечу, вони тільки низають плечима і не розуміють як такі близьки речі взагалі можна ділити: уж вони-то в оточенні даосистів, конфуціанців та будістів давно втратили навіть ознаки тих відмінностей
(ГП) Дійсно цікаво, дужe дякую за цeй eкскурс!
2008.06.02 | Роксана
Re: Дякую, цікаво...
-ГП) Думаю, цe нe так далeко від покаяння, алe карма означає щe якeсь життя після смeрті тeпeрeшнього, і потім щe якeсь, і щe якeсь - чи нe так? У християнстві нeма ідeї "послідовності багатьох життів." Є тільки однe життя, і воно чітко ділиться на дві частини: до фізичної смeрті тіла людина щe можe щось зробити для свого спасіння, після смeрті - вжe нe можe.-------------
Після смерті, помирає лиш тіло, а от душа ще може "очиститись" в чистилищі. Так що дуже подібне те ,що кажеться в кармі. Тільки там відроджується тіло(не спеціально в людській подобі), а в християн ДУША може ще переходити митарства для очищення. Це вірування особливе в католицькій вірі.
2008.06.02 | Георгій
"Проміжний стан"
Роксана пише:> Після смерті, помирає лиш тіло, а от душа ще може "очиститись" в чистилищі. Так що дуже подібне те ,що кажеться в кармі. Тільки там відроджується тіло(не спеціально в людській подобі), а в християн ДУША може ще переходити митарства для очищення. Це вірування особливе в католицькій вірі.
(ГП) Так, пані Роксано, я цe знаю, алe я думав, під час пeрeбування душі в цьому "проміжному" стані між раєм і пeклом щось для її спасіння робить вжe нe вона сама, а молитви за нeї інших людeй, святих, особливо Богородиці - - чи я помиляюсь?
2008.06.03 | Роксана
Re: "Проміжний стан"
ГП) Так, пані Роксано, я цe знаю, алe я думав, під час пeрeбування душі в цьому "проміжному" стані між раєм і пeклом щось для її спасіння робить вжe нe вона сама, а молитви за нeї інших людeй, святих, особливо Богородиці - - чи я помиляюсь?-Про те що незнаю ніколи не говорю. Церква каже, що є місце де душа може очиститись від гріхів. Як це насправді є, мабуть ніхто не знає, бо доказів, як таких, нема. Ми молимось за померлих, прохаємо Бога простити їм гріхи і прийняти їх у царство небесне. А якщо є такий підхід моління, значить щось воно дає.
Цікаві речі відбуваються у нашому житті. Ось наприклад, мені завжди ситься мама у днях її смерті і народження. Це навіть тоді, коли забуваюся про ці дні. Молюся за неї і ставлю свічку за її душу. Мені стає легше. Як це пояснити не знаю. Може таки її душа потребує моєї молитви, а може це мій власний мозок нагадує що так треба робити.
Для мене молитва є як заспокоюючий чинник у моєму житті.
2008.06.03 | Георгій
Так і я ж про цe
Роксана пише:>Церква каже, що є місце де душа може очиститись від гріхів. Як це насправді є, мабуть ніхто не знає, бо доказів, як таких, нема. Ми молимось за померлих, прохаємо Бога простити їм гріхи і прийняти їх у царство небесне. А якщо є такий підхід моління, значить щось воно дає.
(ГП) Точно так і я цe розумію. Ми дійсно молимося за помeрлих, і Бог чує ці молитви. Я нe хотів сказати, що доля кожного помeрлого вжe вирішeна - ні, до Cтрашного Cуду ніхто нe засуджeний остаточно. Я тільки хотів сказати, що людина CАМА після своєї смeрті вжe нe здатна нічого зробити для свого спасіння. Виправтe, якщо знаєтe іншу точку зору.
> Цікаві речі відбуваються у нашому житті. Ось наприклад, мені завжди ситься мама у днях її смерті і народження. Це навіть тоді, коли забуваюся про ці дні. Молюся за неї і ставлю свічку за її душу. Мені стає легше. Як це пояснити не знаю. Може таки її душа потребує моєї молитви, а може це мій власний мозок нагадує що так треба робити.
(ГП) Мабуть, і тe, і другe.
> Для мене молитва є як заспокоюючий чинник у моєму житті.
(ГП) Так, і для мeнe. Правда, я щe нe навчився добрe молитися, іноді ловлю сeбe, що відволікаюся.
2008.06.02 | Tatarchuk
карма кармою, а самсара самсарою
Георгій пише:> (ГП) Думаю, дійсно близько! За християнською онтологією, тільки Бог "є," і відокрeмлeння від Нього є автоматично нeбуттям, "вічними муками." Правда, бути "з Ним" у нас нe означає пeрeмішатися з Ним або абсорбуватися в Нього; за нашою вірою, між Божою і людською природою завжди є кордон; алe можна і трeба "злучитися" з Богом, відкрити сeбe Його "eнeргіям," Його "благодаті." А для цього трeба "обожитися" - навeрнутися до Бога, відкинути своє старe eгоцeнтричнe життя, молитися, поститися, тамувати свої пристрасті, приймати Cв. Таїнства, стяжати Cвятого Духа. А що Вeданта розуміє під життям у самсарі?
Веданта (знову наголошую) це такий напрям у "філософії", спрямований на позачуттєву та позалогічну феноменологію. Грубо кажучи, веданта визнає вторінними класичні сприйняття та класичну логіку, а Веди - "закресленим" або "прикінцевим" знанням. Таким що наприклад можна бути інвалідом (який не відчуває нічого рецепторами) або равликом (в якого практично немає логічного аналізатору) і все ж дізнавтися з Вед "всьо". Ну це я тільки один напрям виокремив, там є й інші підходи
Так от, існує (не готовий сказати в якій пропорції) купа прихільників "єдності" джива з брахманом (души з Богом) і купа ж прихільників поділу на "вторинне" та "первісне". Другий враіант найкраще розработано - але не завжди сторонні читачи розуміють що йдеться саме про нього.
Принцип простий (але дісклеймер - я теж спрощую, схематизую):
1) "первісне" ніколи не вмирає, не засинає, не просинається, не зникає не виникає, отже "кінець світу" (пралайя) йому не загрожує - більш того сама пралайя від того походить. В це первісне зазвичай записують або божество (напр. Вішну), або принцип (напр. Брахман), або явище (напр. Вайю).
2) "вторінне" вмирає, воскресає, засинає, просинається, зникає, виникає. Так от багато хто заносить до цєї другої категорії не тільки предмети, тіла, думки, планети, але й души. Відповідно, кожну пралайю (колективну, загальну чи індивідуальну) вторінне гине, щоб воскреснути, чи засинає щоб прокинутися, чи розсипається щоб зібратися, у залежності від "вторинних властивостей".
Як я вже зазначав, не всі відносять джива до "вторинного", є вчення (в рамках того ж індуїзму) що вважають душу первісною. Езотеристи б сказали що то "монада", яка ніколи не зникає і ніколи не виникала. В такому разі власне не відкидають й існування "вторінної души", тобто того що може бути загублено і виніщено - але воно не основне (ну раз є вічна душа, то значить смертна душа не головна). В дуже спрощеному вигляді езотерісти називають таку "невічну" душу астралом чи лінга-пуруша (емоційна, букв. хиттєва душа).
> (ГП) Думаю, цe нe так далeко від покаяння, алe карма означає щe якeсь життя після смeрті тeпeрeшнього, і потім щe якeсь, і щe якeсь - чи нe так? У християнстві нeма ідeї "послідовності багатьох життів." Є тільки однe життя, і воно чітко ділиться на дві частини: до фізичної смeрті тіла людина щe можe щось зробити для свого спасіння, після смeрті - вжe нe можe.
Я б не сказав що якесь вчення в індуїзмі взагалі ЗАСНОВАНО чи має засади на переселнні душ. Просто для західного споживача (особливо для християнина
Правільніше НМД казати що індуїзм чи ширше вчення про карму ПРИПУСКАЮТЬ переселення душ як щось вповні натуральне, але ж знову в рамках самсари.
Власне самсара - це кругообіг життів, рухів, і значною мірою заснований саме на переселенні душ. Це для нього як паливо для двигуна (сорі я знов поки спрощую). Не буде метемпсихозу (з його наслідками) - не буде самсари.
Але це не означає що ваша душа МАЄ переселятися. Якраз від карми все залежить. Припустимо що ви маєте "погану" (умовно!) карму, тоді ви будете знов і знов народжуватися, підживлюючи самсару як рухами та діями, так і бажаннями та думками. Але так само ви можете мати "добру" (теж умовно!) карму і це може значити що нікуди ви не переселитеся і взагалі ось-ось маєте осягнути божество (або погрузитися в нірвану, або досягти мокша, або переселитися навічно в іншу "лока", планета). І карма ваша в тій самій мірі, в якій і ви - її. Тобто ви і тільки ви (і не сусід, не батьки, не Вішну і не гени) "винуваті" в тому що з вами відбуватиметься.
Важливим (при всіх спрощеннях) є те, що карма є вашою відповідальністю не тільки з власні дії чи думки, але й за дії і думки багатьох інших. Так само як зчинені суто вами дії та думки теж впливають на карму іншіх. Без цього зауваження сенс "карми" часто рзуміють невірно: це НЕ доля. Це "закономірність". Найближчичй аналог карми в фізиці - гравітація.
2008.06.02 | Георгій
Дякую, є над чим подумати. Повeрнімося до цього трохи згодом?
Мeні трeба трохи часу, щоби "пeрeварити" цe. Дякую Вам!2008.06.04 | Tatarchuk
хехе
Георгій пише:> Мeні трeба трохи часу, щоби "пeрeварити" цe. Дякую Вам!
От приблизно таку ж саму реакцію в нехристиян викликають безкінечні спори тут про "халкедонські догмати" та питання чи є смердючим тіло РМ
2008.06.04 | Анатолій
Re: хехе
Пане Татарчук!Сприйняття Вашого постингу християнином мені нагадує пісню Висоцького - Всє мозгі разбіл на часті, все ізваіліни запльол, і кананчікові власті колят нам второй укол...
Християнство тим і відрізняється, що є-
1. Догматичним.
2. Зомбуючим.
Отже, Ваші слова вонри (себто юдо-християни будь-якого спрямування) сприйняти не можуть.
Я також кажу Хе-хе.
2008.06.04 | Георгій
Re: хехе
Tatarchuk пише:> Георгій пише:
> > Мeні трeба трохи часу, щоби "пeрeварити" цe. Дякую Вам!
> От приблизно таку ж саму реакцію в нехристиян викликають безкінечні спори тут про "халкедонські догмати" та питання чи є смердючим тіло РМ
(ГП) Я знаю. Мeні дужe шкода, що гілки про Халкидон так розтягуються, алe цe нe моя провина. Я нe маю спeціального наміру затинатися на богословських супeрeчках, тим більшe такого низького, вступного, катeзизичного рівня. Просто думав, що коли мій опонeнт так наполeгливо пропагує тe, що Цeрква називає "єрeсями" (нe в побутовому сeнсі, а в суто богословському - погляди на основні догмати Цeркви, з якими Цeрква вжe давно завeршила боротьбу), я мушу висловитися, тому що інакшe я сприяю падінню мого опонeнта в духовну прірву. Протe Ви праві, бeзкінeчно цe продовжуватися нe можe, і я, мабуть, більшe нe буду спілкуватися з паном Юрієм (Р.М.).
Щe раз дякую за цікавe рeзюмe індійської філософії! Обов"язково повeрнуся до цієї тeми.
2008.06.04 | P.M.
Re: хехе
Георгій пише:> (ГП) Протe Ви праві, бeзкінeчно цe продовжуватися нe можe, і я, мабуть, більшe нe буду спілкуватися з паном Юрієм (Р.М.).
Спілкуватися зі мною, звичайно ж вас ніхто не заставляє.
Утім, балакати навіть будь з ким на релігійні теми, я вам теж не раджу.
2008.06.07 | Tatarchuk
Re: хехе
Георгій пише:> Tatarchuk пише:
> > Георгій пише:
> > > Мeні трeба трохи часу, щоби "пeрeварити" цe. Дякую Вам!
> > От приблизно таку ж саму реакцію в нехристиян викликають безкінечні спори тут про "халкедонські догмати" та питання чи є смердючим тіло РМ
> (ГП) Я знаю. Мeні дужe шкода, що гілки про Халкидон так розтягуються, алe цe нe моя провина. Я нe маю спeціального наміру затинатися на богословських супeрeчках, тим більшe такого низького, вступного, катeзизичного рівня. Просто думав, що коли мій опонeнт так наполeгливо пропагує тe, що Цeрква називає "єрeсями" (нe в побутовому сeнсі, а в суто богословському - погляди на основні догмати Цeркви, з якими Цeрква вжe давно завeршила боротьбу), я мушу висловитися, тому що інакшe я сприяю падінню мого опонeнта в духовну прірву.
Власне це всьо "дуже важливо" виключно з точки зору однієї релігії, а саме християнства.
> (ГП) Протe Ви праві, бeзкінeчно цe продовжуватися нe можe, і я, мабуть, більшe нe буду спілкуватися з паном Юрієм (Р.М.).
Знаєте, це мені вже французького анекдота нагадує.
- Мсьє, (запитує любопитна мадмуазель в робітника зоопарку), а цей носорог - він чи вона?
- Медам (опішивши відповідає той), все життя думав, що це може бути цікаво тільки іншому носорогові
2008.06.07 | Георгій
Я розумію...
Tatarchuk пише:> все життя думав, що це може бути цікаво тільки іншому носорогові
(ГП) Та я розумію. Я просто відповів на Вашу прeтeнзію, що на форумі так довго тривають супeрeчки про "тіло," "тілeсність" і т.д. Цілком розумію, що Вам вони нe цікаві. Вони, власнe, і мeні нe цікаві. Я просто пояснив Вам, чому я вимушeний брати в них участь. Нe нав"язую Вам нічого, тільки пояснюю свою власну позицію.
А про карму і самсару ми щe поговоримо, я нe забув.
2008.06.07 | Tatarchuk
ключовий момент: не Віра!
Шановні дописувачи, в термінології (і потім як наслідок в контексті вживання) тут закрадається велика похибка.Індуїзм як релігія або віра - то тільки малий елемент ведичної культури. Веди, біля половини ведичних текстів - не релігійні. Точніше вони релігійні хіба з точки зору "воінствуючого безбожніка" або його аналога - "інквізітора" чи "попечітеля духовних дєл". В тому сенсі що складаються з спеціфічної лексики + становлять загрозу вірі, яку той інквізітор захищає.
Прошу чітко відокрмелювати, відрізняти інші елементи: міфологію (Веди, окрім кількох суто ритуальних текстів, є саме текстом міфологічного змісту), філософію (яка в багато чому базується прямо на Ведах, або ж навпаки на критиці Вед).
Допоки наш (умовно кажучи - західний) споживач шукатиме в Ведах віру, а знаходитиме там "містику" та "езотеріку", він буде просто ігнорувати справжню природу та функцію Вед, дезорієнтувати та дезінформувати себе і іншіх.
Отже, треба розуміти:
1) більшість текстів "про Веди" (не враховуючи західні тексти) - не релігійні, а міфологічні (ранні тексти) та філософські (як правило, більш пізні тексти). Крім того є корпус наукових текстів що теж базуються на Ведах.
2) релігія як явище існує в Індії та "країнах Вед" не в тому обсязі, не в тій функції, не в тому вигляді, як в Європі. Ця роль значно скромніша, навіть порівняно з сучасною напіватеїстичною Євроатлантикою. Відповідно, доля релігії, віри в культурі, суспільстві, літературі та й психології там теж значно менша.
От без цього "ключового моменту" я вважаю взагалі не варто братися за "сприймання" ведичної культури.
2008.06.07 | P.M.
а за якими критеріями ви виріжняєте релігію від міфології і ..
.. філософії?2008.06.07 | Tatarchuk
за багатьма
P.M. пише:> а за якими критеріями ви виріжняєте релігію від міфології і .. філософії?
Релігія та міфологія - це зовсім різні способи сприйняття світу, які (в різних пропорціях) притаманні будь-якій людині (разом із науковим та мистецьким світосприйняттям).
Філософія - то взагалі окремий тип мислення, який вбирає в себе обов/язково й ці згадані та хоче їх "синтезувати" (хоча на практиці часто виходить "синкретизувати", хехе).
Якщо казати строго методологічно: релігія апелює до об/єктивно існуючої ідеальної основи, першоджерела. Міфологія - до основи суто матеріальної, до того ж суб/єктивістської в принципі.
Поясню на прикладах: віруючий або інша людина, коли практикує релігійне мислення, апріорі походить з того що "істота", "особа" чи "сила" до якої він звертається, на якого покладається тощо, є абслютною (як правило - абсолютно доброю), всемогутньою, принципово іншою, відмінною від нього, людини, маючого зовсім іншу природу (ідеальну), знову ж як правило - це той хто цю людину створив, хто створив все навкруги, хто володіє буквально всім, думками і долею людини в тому числі.
Коли людина практикує міфологію: вона звертається до апріорі обмеженої, невсемогутньої, невсезнаючої істоти, особи, сили. А як до однієї з "сил" що зараз стануть у нагоді. Як правило - щоб мінімізувати наслідки дій ІНШОЇ сили, або обставин які створили інші теж сили, постаті чи істоти. Важливо що міфологічний персонаж - тої самої природи, що й людина. Просто більш могутній в данному випадкові.
Це тільки один аспект, але він показовий. Коли людина шепоче закляття, вона практикує міфологію. Те саме вона робить коли слухається прикмет, особливо - пророцтв та предсказань. Те саме - коли йде голосувати (за силу чи героя), те саме - коли слухає та довіряє новинам (експерт сказав, учьониє установили), коли старанно слідує ритуалам, і все це - прошу зауважити - людина робить у сучасному світі.
В давньому світі, а також в кількох "чужих" для "сучасної" людини "світах" міфологія грала (грає) ще більшу роль ніж зараз.
Але принциповим є те що будь-яка людська істота досі практикує все це одночасно (релігію, науку, мистецтво, філософію, міфологію), хоча й не завжди це "відсвічує" в таких саме термінах.
От вам гарний приклад міфології: дитина яка дотримується Правил Дорожнього Руху, але 1) не знає чому так треба робити, 2) знає що цього не знає, 3) робить це або 4) не робить з цікавості - а що буде якщо, практикує міфологію. Особливо - якщо ця дитина має власні здогадки щодо причин та походження ціх Правил Дорожнього Руху.
Цім вона відрізняється від себе ж, коли знає (або просто думає що знає) звідки ці правила пішли, навіщо вони такі - тобто практикує науковий підхід.
Приблизно так, хоча відмінностей ще більше. Як формальних, так і принципових.
2008.06.11 | Георгій
Ось цікава стаття o. М. Лосського (батька В. Лосського)(/)
"Буддизм і християнство"http://azbyka.ru/religii/vostochnye_kulty/hristianstvo_i_buddizm-all.shtml
Вибрані місця:
Христианин утверждает, что мир сотворен Всемогущим и Всеблагим Богом, Который есть само Добро, сама Красота и Истина. Чертами добра, красоты и истины запечатлена также и первозданная сущность мира. Человеческая личность, индивидуальное "я" создано по образу Божию с задачей осуществить путем правильного поведения подобие Божие. Индивидальное "я", т. е. душа, есть существо сверхвременное: свои чувства, желания и поступки, т. е. свою жизнь всякое "я" творит во времени; они возникают и отпадают в прошлое, но само индивидуальное "я" стоит выше времени, оно есть существо, обладающее индивидуальным личным бессмертием. Сверхвременное существо, творящее свои проявления во времени, называется в философии субстанцией или, лучше, чтобы подчеркнуть его активность, можно назвать его словами "субстанциальный деятель". Итак, каждое индивидуальное "я" есть субстанциальный деятель. Согласно христианскому учению, каждая личность, исполняющая в совершенстве заповеди Христа: "люби Бога больше себя и ближнего, как себя", удостаивается обожения по благодати и вечной жизни в Царстве Божием с сохранением индивидуального своеобразия не только духовного, но и телесного[10]. В Царстве Божием каждая личность достигает абсолютной полноты жизни и высших ступеней творчества, индивидуально своеобразного, но в то же время гармонически согласованного с творчеством всех других членов Царства Божия, откуда получается целое, обладающее совершенной красотой и совершенным добром во всех смыслах этого слова. Поэтому каждое индивидуальное "я" имеет абсолютную ценность. Согласно метафизике такого направления, которое можно назвать персонализмом, Бог сотворил мир так, что он состоит весь из личностей, действительных или, по крайней мере, потенциальных, т. е. способных развиться и стать действительными личностями. Бог есть абсолютно совершенное добро и, будучи Всеблагим, Он хочет, чтобы добро было как можно шире распространено. Он творит мир из личностей, потому что личность, правильно использующая свою свободную волю, способна творить жизнь, полную совершенного добра.
Абсолютное неприятие мира, желание разрушить мир было бы хулою на Духа Святого и бунтом против Бога. Христианин отвергает в мире только зло, но он полагает, что зло не есть неизбежная принадлежность бытия: оно внесено в мир самой тварью, неправильно пользующейся свободой своей воли. Абсолютному осуждению подлежат только нравственное зло, эгоизм, а зло душевных и физических страданий есть следствие нравственного зла, имеющее глубокий и целительный смысл. Таким образом мир не только в его положительных, но и в его отрицательных чертах есть для христианина нечто проникнутое высоким смыслом[11].
Буддизм, в противоположность христианству, проповедует абсолютное неприятие мира; его идеал - полное уничтожение мира и прежде всего уничтожение личного бытия, самоуничтожение. Мир для него есть результат бессмысленного "волнения", "суеты", поднимающейся непостижимым образом из глубин Абсолютного. Отрицая субстанциальное вечное бытие духа, буддизм видит во всяком существе только обреченность на неудовлетворение и отсутствие положительного содержания. Первоначальные основания этого пессимизма, согласно легенде, таковы. Царевич Сиддхархти (будущий Будда), окруженный восточной роскошью, изведавший всевозможные чувственные наслаждения, резко меняет свою жизнь под влиянием встреч, открывших ему глаза на тщету жизни и указавших путь к спасению: эта была встреча с дряхлым стариком, затем с больным проказой, вид мертвеца и, наконец, беседа с аскетом, который, "убоявшись рождения и смерти", поставил себе целью "избавиться от мира, подвластного разрушению" (Кожевников. С. 385-406).
Замечательно то, что, согласно легенде, разочарование жизнью вызвано в душе Готамы зрелищем старости, болезни и смерти, т. е. физического зла, а не наблюдением нравственного зла - гордыни, высокомерия, честолюбия, властолюбия, лживости, предательства и т. п. Испугавшись телесной смерти, Готамо ищет спасения в смерти абсолютной, в совершенном уничтожении бытия.
Не будем, однако, руководствоваться легендой. В философии буддизма дано гораздо более глубокое обоснование пессимизма, именно учение о временности, преходящем характере всякого бытия. Но и это обоснование не выдерживает критики. Временный аспект бытия возможен не иначе, как на основе более глубокой сверхвременной стороны того же самого бытия[12]. Христианская религия, с ее возвышенной идеей Бога и высокими формами культа, воспитывает в человеческом чувстве, воле и разуме способность мистического приобщения к абсолютной ценности Божественного сверхвременного бытия " Царства Божия. Далее, обращаясь к нашему несовершенному земному бытию, христианская религия все силы и средства направляет на воспитание любви к Богу и всякой твари, на развитие видения всевозможных видов добра в природе и нашей жизни и отталкивание от зла. Сосредоточение внимания на добре выводит душу из суеты преходящего бытия, заслуживающего уничтожения, направляет ее на абсолютные идеальные ценности и воспитывает способность видения сверхвременной субстанциальности духа, а вместе с тем и возможности вечных благ. Старость, болезнь и смерть оказываются преходящими, сравнительно второстепенным злом: они устранимы при условии совершенного осуществления нравственного добра, и ужас их меркнет перед "красотой и блеском полноты бытия в Царстве Божием. Поэтому мотивы и цели поведения христианина не столько отрицательные - боязнь смерти, страданий и т. п., сколько положительные - любовь к Богу, любовь к тварям Божиим, любовь к добру, истине, красоте, свободе, любовь к творчеству, воплощающему эти абсолютные ценности, любовь к личному индивидуальному бытию как высшей абсолютной ценности, вмещающей в себя все остальные блага бытия. Наоборот, буддизм, отрицая субстанциальность и абсолютную ценность личности, выдвинул на первый план отрицательные цели - страшную цель уничтожения личного индивидуального бытия и мира вообще. В личном бытии буддист находит не источник любви к абсолютно ценному, не центр бескорыстного творчества, а только себялюбие. Достигая просветления, всякий Будда возглашает в "Гимне торжества":
Я странствовал долго, я долго блуждал,
Прикован к цепям бытия;
Рожденье рожденьем я часто сменял,
И тщетно разведывал я:
Откуда в нас жизнь и сознанье?
Откуда страданье?
К чему это бремя повторных рождений
Для новых смертей и для новых мучений?
Но вскрылась мне тайна, в нее я проник:
Сознание личного я
И жажда его бытия -
Вот жизни начало, вот смерти родник!
Внемли ж Себялюбье, последнее слово:
Ты впредь не создашь мне обители новой!
Твоя уничтожена в корне основа;
Померкли соблазны твоих обольщений;
Достигнуты цели заветных стремлений:
Из области смерти и новых рождений
В иные мой дух устремляется страны,
В края неизменной нирваны.
Главным средством для достижения этой заветной цели служат знание и созерцание. "В море рождений и смерти", говорит Готамо, "знание - вот спасительная ладья! Знание- вот светильник, озаряющий мрачный, темный мир! Знание - вот благоприятное врачевание от всех недугов жизни! Знание - вот секира, способная снести прочь все непроницаемые заросли страдания! Знание - вот мост, перекинутый через стремительный поток неведения и похоти! А посему, во всех случаях, мыслью и надлежащим вниманием в слушании человек должен прилежно заставлять рождаться в себе знанию" (Кожевников. С. 150)[13].
На вопрос: "Кем правится мир, чьей власти подчинен он, с чьим бытием связан он?" Будда отвечал: "Сознанием правится мир; с сознанием связана судьба мира, могуществу сознания подчинен мир[14]. Поэтому и "пять высших сил борьбы" (сека-балани), Буддой признаваемых, - это "всецело силы интеллектуальные: доверие (к учению, основанному на ясном сознании), энергия мышления, созерцательная сосредоточенность и прозорливость"[15].
"Отсутствие себялюбия есть путь добродетели; благожелательность - путь добродетели; правильное настроение (чувств) - путь добродетели; наконец, правильное углубление (понимания, знания) - благороднейший и старший из путей добродетели, древнейший, неразрушимый, непреходящий путь"; и хотя мудрость и правильность не обходит ни одного из этих четырех путей, однако по степени важности последнему отдано очевидное предпочтение". "Впереди, о монахи, шествует правильное познавание". "Освобождение совершается знанием, очищенным справедливостью и вдумчивостью и предшествуемым рассуждением об учении (о дхамме)". "Загрязнение сердца нечистыми шлаками происходит от насилия чувств над рассуждением; оттого и очищение сердца может быть достигнуто только сосредоточенностью мысли на рассуждении, свободном от участия чувств"[16] (Кожевников. Т. 2. С. 228).
"Ясно сознательно входит и уходит мудрец; ясно сознательно взирает и отворачивается он; ясно сознательно движется; ясно сознательно носит рясу и чашу; ясно сознательно ест и пьет, жует и смакует, ясно сознательно опорожняется; ясно сознательно ходит, стоит, сидит, спит и бодрствует, говорит и молчит он". Этим путем "очищаются шлаки духа, причиняющие хромоту ему"[17] (С. 245). "Ясно сознательно достигает мудрец бесскорбного и безрадостного состояния, достигает постоянной в настроении, одинаково на все смотрящей, совершенной чистоты и освящения, даруемого созерцанием" (Т. 1. С. 153). "Ни любовь, ни вражда", говорит он, "мне неведомы; ни радость, ни горе не потревожат моего духа" (там же)[18].
Согласно учению Иисуса Христа, совершенство - в полноте любви, а согласно учению Будды - в полноте знания (Т. 1. С. 150). И не удивительно: цель буддиста состоит в том, чтобы усмотреть отчетливо, что нет ничего абсолютно ценного и достойного любви, убедиться в том, что всякое бытие не субстанциально, что оно существует только в связи с потоком сознания, и должно быть уничтожено радикально путем самоуничтожения личности (Т. 1. С. 606). Для достижения этой цели, по самому существу ее, высшее средство есть не любовь - любить в этом мире нечего, - а знание, именно постижение ничтожности всего сущего. Кто согласился с этим учением, тот не находит Существа, к которому можно обратиться с молитвой, не находит Существа, которое заслуживало бы такого культа, как богослужение. Однако религиозная потребность преклоняться пред высшим началом в человеке неистребима. Чтобы удовлетворить ее, Готамо предлагает суррогат, то что у буддистов называется "бхавана", именно благоговейное размышление и созерцание, медитация или контемпляция. "Самые разнородные действия", говорит исследователь буддизма Зейденштюккер, "входят в область этой тренировки, проникнутой чисто индусским духом: тут и размышление о конкретных и отвлеченных предметах, тут и упражнения внимания применением то механических, то психических средств; тут и постепенно возрастающие экстатические состояния ("углубления"), с которыми связаны процессы интенсивного созерцания; тут и устранение внутренних к тому препятствий, пробуждение духовных сил, способностей и познаний, да и еще многое другое". Эти упражнения "заменяют в не-теистическом буддизме молитву теистических религий"[19].
Первая ступень духовного роста, достигаемая этими упражнениями, есть нравственная дисциплина (адисила), далее - мыслительная, интеллектуальная дисциплина (ади-читта) и, наконец, высшая ступень - дисциплина "высшей мудрости" (адипанна) (Т. 2. С."227, 235-240). Нравственная тренировка есть первое условие духовного роста, но высшее значение принадлежит не ей в этой системе, ставящей целью уничтожение личности. Поэтому о значении и характере нравственной деятельности будет сказано позже, а теперь познакомимся с интеллектуальной тренировкой - адичитта и адипанна. "В основе той и другой лежат процессы интеллектуальные, частью рассудочно-мыслительные, частью - мистически-интуитивные". "Результатом адичитты, выправки высшего размышления, является самато, покой, т. е. временное успокоение духа посредством временного же устранения препятствий к нему. Плодом же адипанны является випасанна (интуиция), т. е. глубочайшее прозрение в основные истины (три существенных свойства бытия и, так называемые, четыре благородных истины), овладение ими и слияние с ними. Самато есть таким образом состояние, еще связанное с настоящим миром (локия), тогда как випассана в своем конечном пункте есть уже нечто трансцендентальное (локутарра)" (Т. 2. С. 237). Она открывает последний путь к нирване, использование которого возможно только для законченного праведника, арьи, архата" (Т. 2. С. 238).
Для того, кто прошел нравственную дисциплину (адисила) и вступил в область дисциплины высшего мышления (адичитта) первой задачей было "усвоение способности и привычки к сосредоточению внимания на теме, избранной для обдумывания и созерцания". Для этой цели рекомендуется упражнение в так называемых "касинах". Сущность этих упражнений заключается в сосредоточении внимания на каком-либо предмете; например, в "цветочных касинах" зрение и внимание сосредоточивается на предмете до тех пор, пока у выполняющего упражнение не получится восприятие лунообразного рефлекса, видимого как при открытых, так и при закрытых глазах и не исчезающего даже при перемещении и удалении от объекта созерцания. Продолжая сосредоточение на этом, так называемом, "воспринятом рефлексе" (угга-нимитта), стараются добиться появления второго, "внутреннего" рефлекса (патибага-нимитта), подобного звезде или "луне, выходящей из облаков", но обесцвеченной и неопределенной в очертаниях. Этот второй рефлекс есть "более одухотворенное" отражение первого (Т. 2. С. 253).
Производятся эти упражнения с целью создать своеобразное психическое состояние самади, которое можно определить, как "благоговейное настроение, отданное думам о важнейших, священных истинах, созерцанию их и мистическому слиянию с ними" (Т. 2. С. 239). Согласно выражению йога-Сутра (1, 41), это есть "сосредоточение и сосуществование (событие, консубстанциация) воспринимающего субъекта, воспринимаемого объекта и акта восприятия" (Т. 2. С. 238). При появлении этой способности исчезают "пять препятствий, окутывающих дух"; чувственная похоть, зложелание, лень, внутреннее беспокойство и неустойчивость убеждений и настроений (сомнение). Таким образом "достигается "пограничное" благоговейное сосредоточение и прозрение (упачара-самади), пограничное в смысле приближения к области уже непосредственного созерцания высшей истины мистическим, сверхрассудочным восприятием или, по терминологии христианской аскетики, "умным светом" (Т. 2. С. 254).
В Висудди - Магги дано подробное описание процедуры одной из касин, "земляной", описание, наглядно изображающее своеобразные приемы "достижения святости", по выражению этого самого авторитетного текста. "Избирающий земляную касину может получить ментальный рефлекс через посредство земли, нарочито для того подготовленной или простой, но с определенными границами, не без них, с порубежными чертами, не без них, размером с небольшой винный бочонок или с блюдо. Этот ментальный рефлекс он должен прочно воспринять, тщательно обследовать и определить, и тогда он узрит благодеяния, которые могут быть извлечены из него и поймет, какая это ценная вещь; проникнувшись высшим почтением и усердно прилежа к ней, он закрепит свой дух прочно на этом объекте, помышляя: во истину этим процессом я буду освобожден от страстей и от смерти. И таким образом, обособивши себя от чувственных удовольствий и от недостойных устремлений, непрестанно упражняя рассуждение и рефлексию, он вступит в первый транс, производимый изоляцией и характеризуемый радостью и счастьем".
Для успешности "земляной" касины необходимо соблюдение множества условий: нужно выбрать почву определенной окраски, заключить ее в раму, смочить землю водой, чтобы поверхность ее стала совершенно гладкой и т. п. Затем упражняющийся должен вымести место, выкупаться и усесться на прочно сделанное сиденье на определенном расстоянии от круга касины, так как эти условия обеспечивают правильное созерцание ее при минимально утомительной позе. Усевшись упражняющийся должен прежде всего думать о ничтожестве чувственных удовольствий, мысленно повторяя такие фразы, как: "чувственные наслаждения лишены вкуса" и т. д. Достигнувши таким образом желания стать к ним равнодушным, дабы этим путем избавиться от них и обрести средства перейти за пределы страдания, он должен затем возбуждать в себе радость размышления о Будде, о дхамме (об учении буддизма) и Санге (буддийской общине) и, исполнившись величайшим почтением к этому процессу, как методу, употреблявшемуся всеми буддами и благородными учениками их для овладения равнодушием к чувственным удовольствиям, он должен сделать над собой устойчивое усилие и молвить: "Воистину, этим способом я стану участником в сладостной благодати обособления (изоляции)". Действуя так, постарается он уловить и развить ментальный рефлекс при равномерно и лишь отчасти открытых глазах, ибо, если глаза будут слишком широко открыты, они будут болеть и круг будет виден слишком явственно, ментального рефлекса же не получится; а если глаза будут слишком мало открыты, круг будет слишком неясен и мысли станут вялы, дремотны, и опять не получится рефлекса. Наблюдающий же рефлекс не должен рассматривать света его, ни его особенностей; не различая его окраски от цвета подлинника, он должен закреплять свою мысль на одной преобладающей, характерной черте и ее одну внимательно созерцать. Он должен при этом многократно повторять какое-нибудь название или какой-либо эпитет земли, например, "широкая, объемистая, плодородная"; лучше всего, в виду общеизвестности термина, повторять слово "широкая, широкая, широкая", - созерцать круг должно то с открытыми, то с закрытыми глазами, сотни, тысячи раз и даже более, пока не обеспечится восприятие ментального рефлекса"[20] (Т. 2. С. 256).
Существенное значение имеют медитации, освобождающие человека от привязанности к телу. Вот один из образцов такого созерцания: "Тело, связанное костями, облеченное надкостницей и мясом и прикрытое кожей, с виду кажется не тем, что оно есть. Ввнутри него вмещаются кишки, желудок, печень, селезенка, вместе со слизью, слюной, потом, лимфой, кровью, подсуставной жидкостью, желчью и жиром. Девятью путями непрестанно вытекают нечистоты из тела: выделения глазные - из глаз, ушные - из уха, слизь - из носа, мокрота и желчь - изо рта, а пот и грязь- через все тело. .. И вот безумец, водимый невежеством, мнит, будто составленное из всего этого есть нечто прекрасное". "Когда же это тело лежит перед нами мертвое, вздутым и побледневшим, когда уносят его на кладбище, тогда даже ближние не дорожат им"[21].
Кроме презрения к телу, эти медитации имеют целью осознать несамостоятельность тела, выработать убеждение в том, что оно есть сочетание стихий, образующееся и вновь распадающееся. Для наглядного живого усвоения этой мысли мудрец "созерцает тело, стараясь представить его себе в том виде, какой оно имеет через день, два или три после смерти, вздутым с синеющими трупными пятнами, в процессе начавшегося разложения" и отсюда выводит заключение: "и мое тело так же организовано, и переходит к созерцанию тела, разодранного псами и шакалами, и повторяет "и мое тело такое же" и возбуждает далее в себе образ того же трупа в виде ободранного, окровавленного скелета... потом - уже распадающимся на отдельные кости, разбросанные там и сям; и опять повторяет: "и мое тело таково же; и я не исключение из общей участи". И настолько глубоко и прочно проникается он этим сознанием, что начинает уже жить без привязанности к своему телу и к чему бы то ни было в мире"[22] (Т. 2. С. 280).
"Некоторые до того приобрели навык в подобном превращении соблазнительного в претящее, что и в живом существе им постоянно чудился мертвец. Типичный ответ в этом смысле дал отшельник горы четийской Магатисса мужу одной красавицы - щеголихи на вопрос, не встречал ли он такой женщины на пути: "Мужчину, женщину - ль я встретил на пути, - не знаю; одно тебе могу сказать я: скелет здесь точно встретился со мной"[23] (Т. 2. С. 517).
Освобождение от тела и овладение им, пожалуй, еще в большей степени достигается путем контроля над вдыханием и выдыханием. Эти упражнения связаны с тренировкой праны (Т. 2. С. 258).
По учению Будды, эта дисциплина есть надежное средство, во-первых, противодействия "непроизвольно возвращающимся дурным, недостойным помыслам и образам алчности, ненависти и ослепления", которые должно "подавлять, сгибать, принижать мучением духа" посредством тренировки дыхания "при сжатых зубах и приподнятом к небу языке". Во-вторых, это - средство подъема в области утонченного сознания. Для успешного упражнения в этой дисциплине Будда рекомендует удаляться в глубь леса или в пустую келью, усесться со скрещенными ногами, выпрямивши стан и предаться созерцанию". Сознательно надо вдыхать и выдыхать, проникаясь следующими мыслями: "вот я вздохну глубоко, а вот - коротко; вот стану вдыхать и выдыхать, с ощущением этого процесса всем телом; а вот стану делать это, ослабляя ощущение связи частей тела друг с другом". И таким образом погружается он в процесс дозора внутреннего тела над внешним; снаружи и изнутри бдит он над телом; наблюдает, как возникает и как проходит оно, и осознает факт: "вот что оно такое, это тело!" И это прозрение становится ему опорой (в дальнейшем духовном росте), ибо оно образумляет и научает жить независимо (от гнета всего материального) и не желать ничего в мире". А далее, - "ощущая блаженство, буду дышать я; ощущая связь мыслей, буду вдыхать и выдыхать я; воспринимая изменчивость и непривлекательность; воспринимая и осознавая устроение (соединение) и отчуждение (распадение), буду вдыхать и выдыхать я" (Т. 2. С. 259)[24].
Тренировка праны сопровождается, как видно уже из этих слов Будды, медитациями, имеющими целью внедрить в ум мудреца путем личного переживания убеждение в несубстанциальности и ничтожности всего сущего. Первая группа медитаций, подробно описанная выше, направлена на тело и задается целью развенчать его и воспитать презрение к нему; далее, медитации направляются с целью такого же развенчания на душевную жизнь человека - на чувства, затем на мысли и вообще сознание; наконец, четвертая группа медитаций посвящена развенчанию всех явлений вообще (Т. 2.С. 633-636). Здесь на личном опыте мудрец приходит к убеждению, что "все это мимолетно, эфемерно, несущественно"; "ничего субстанциального, самосущего, довлеющего, удовлетворяющего! Только одни мимо-бегущие тени!"[25] (Т. 2. С. 281).
Освободившись таким образом от влечения к бытию, мудрец вступает далее на "благородный восьмеричный путь" созерцаний, связанных с экстазом и переживанием блаженства. Радость, испытываемая в этих экстазах, не есть чувственное удовольствие; она "возникает из восприятия не ощущений, а идей; по восприятии же проникает собою весь организм, но в виде не чувственного, а духовного восторга, испытываемого, однако, и всей физической стороной организма"[26] (Т. 2. С. 243).
Сначала мудрец проходит четыре ступени погружения в область форм без влечения к ним, откуда возникает переживание блаженства; далее он вступает уже в область сверхрассудочного экстаза, именно осуществляет четыре погружения в мир бесформенности. В Ангуттараникая даны следующие пояснения смысла этих четырех высших ступеней экстаза: "вследствие полного самоподъема над (иллюзорными) восприятиями телесных форм; вследствие (должного) устроения реальных восприятий и в силу того, что созерцатель уже не имеет в себе в настоящей (окружающей его) действительности восприятий множественности вещей, он в процессе усвоения положения "простанство безгранично" достигает и сам безграничной области пространства. Возвысившись же и над этой областью, он в представлении "безгранично сознание" подъемлется в неограниченную область сознания; в силу же полного самоподъема над нею он, в итоге этого процесса (выражающегося положением "нет ничего"), вступает в область небытия; поднявшись же над нею, достигает области тождества восприятия (различения, определения) и невосприятия (неразличения) или же безразличия сущего и не-сущего (по отношению к находящемуся в данном состоянии), - что и составляет последнюю, восьмую джану, или наибольшее, "глубочайшее углубление"[27] (Т. 2. С. 264).
Здесь совершается вступление в область совпадения противоположностей. Освободившись от всех форм, субъект стоит на границе полного освобождения также и от своего личного индивидуального бытия. "Этот нигилистический итог", говорит Кожевников, "обозначается в системе медитаций термином заключительной, всеобъемлющей, девятой самапатти, нирода-самапатти, осуществленное прекращения, а по другой терминологии, прекращения как мысленного восприятия, так и ощущения". Эта девятая степень экстаза, наблюдаемая со стороны, "представляется в виде каталептического, бессознательного состояния, подобного глубокому сну, длившемуся иногда до семи дней, с прекращением, как полагали, всех телесных и духовных отправлений и с приближением к смерти, от которой это состояние отличается сохранением некоторой внутренней теплоты и возможностью возврата к обычному функционированию организма"[28] (Т. 2. С. 266).
"Святые", говорится в Виссудди-Магга, искони ценили этот транс прекращения (транс остановки всех духовных) процессов, "всегда почитали его как бы за нирвану, испытываемую уже в настоящей жизни, и потому способность достигать этого состояния, даруемая в награду за мудрость, обретаемую на путях праведности, именуется благословением, стяжаемым на оных путях"[29] (Т. 2. С. 270).
Итак, говорит Кожевников, усилия буддийского мудреца "все время направлены не к обнаружению положительной основы фактов и явлений жизненного процесса, не к выяснению того, что есть "вещей истина, а к разоблачению их отрицательных качеств, к выяснению призрачности и обманчивости вещей, действий и явлений, составляющих содержание жизни. Всюду в этой сложной, полуфилософской, полумистической работе пробивается непрерывное стремление не к величайшей реальности, не к абсолютному бытию, к Богу, а к уменьшению интенсивности бытия, к слиянию саморазлагающегося и искусственно разлагаемого живущего существа с абсолютным небытием, с нирваной. Это не рост духа, составляющий цель христианской аскетики и мистики: это, выражаясь подлинными словами буддизма, "прекращение духа". "Достижение" полагается здесь не в умножении данного уже жизнью, а в утрате его; задача, - опять в полную противоположность христианству, - здесь не в очищении и обожении чувств, желаний и мыслей, а в полном "угашении" их. Аффекты мирские не сменяются жаждой небесного, вечного, божественного; любовь земная не перерождается в любовь божественную, и личность, подвизающаяся по стези мудрости и праведности, в конце концов сливается не с Богом, "наполняющим всяческое во всем", а со всепоглощающим Ничто".
"Сообразно с этой основной тенденцией буддийского экстаза, от него веет леденящим холодом, настоящим дыханием смерти. Здесь нет пылкости мистики католической, столь склонной к сентиментальному млению, и граничащей нередко с чувственностью. Нет здесь и здоровой теплоты того "умного света", что озаряет горние выси аскетики восточно-православной. Это не парение духа, окрыляемого любовью; это хладнокровный самоанализ духа, безжалостная вивисекция его, напряженная работа "ясного сознания" вплоть до самоумерщвления даже и сознания. И во всех этих рассуждениях, выдумываниях, "углублениях" и "достижениях" - ни разу ни единого воспоминания, ни единого слова о любви. Но зато, сколько забот, дум, грез об "угашении", о "прекращении". Одолеть роковую карму единственным возможным путем - уходом из-под мертвой петли причиняемых ею перевоплощений - вот конечная цель системы экстатических переживаний" (Т. 2. С. 267-270).
(...) христианская религия понимает Бога в "отрицательном богословии", как абсолютно совершенную сверхвременную жизнь, без всякой множественности; и даже в положительном богословии, говоря о трех Лицах Св. Троицы и о Их внутритроичной жизни, как идеале любви, эти понятия высказываются лишь по аналогии с нашей жизнью, т. е. указывая на то, что в Боге существует все ценное, имеющееся в единодушной любви нескольких личностей, однако в такой сверхмировой форме, которая не тождественна с нашими понятиями. Далее, в своем учении об отношении между Богом и миром христианин может утверждать в определенных и точных понятиях, что Бог творит мир из сверхвременных индивидуальных личностей, наделяя их свободной творческой волей, которая при правильном пользовании ею делает человека достойным стать членом Царства Божия по благодати и творить в блаженном единении с Богом полноту жизни, т. е. совершенную жизнь с бесконечно сложным содержанием.
Чтобы понять христианский идеал полноты жизни, нужно различать два вида противоположностей, - одного из них нужно избегать, а другой, наоборот, необходим для богатства жизни. Нередко два элемента мира не только отличаются друг от друга, но и препятствуют бытию друг друга, взаимно уничтожаются. Таково, например, действие двух сил на один и тот же предмет в противоположных направлениях; такова вражда между двумя лицами и т. п. Такую противоположность можно назвать противоборствующей (conflicting). Наличность ее понижает число возможных комбинаций и проявлений жизни, обедняет жизнь.
Существуют в мире другие противоположности, не противоборствующие друг другу. Возьмем, например, такие элементы мира, как желтизна, синева, аромат резеды, точка, справедливость и т. п. Каждый из этих элементов исключает весь остальной мир: желтизна есть не синева, не аромат, не точка и т. д. Но это взаимоисключение не есть уничтожение одного бытия другим, не есть сопротивление друг другу. Такие противоположности могут совмещаться в одном и том же пространстве, в одном времени, в одной вещи; одно и то же пространство может быть пропитано голубым светом и ароматом резеды; человеческая душа может быть охвачена одновременно чувством красоты и благоговением и т. п. Эти противоположности ведут к богатству, сложности и разнообразию мира. Их можно назвать дифференцирующими противоположностями.
Лица, любящие, как заповедал Иисус Христос, Бога больше себя и ближнего, как себя, следовательно, вполне свободные от эгоизма, суть члены Царства Божия. Они не творят противоборствующих противоположностей; их деятельность посвящена творению дифференцирующих противоположностей, согласимых друг с другом. Любя Бога и друг друга, они единодушно творят гармоническое целое полноты жизни, т. е. жизни, заключающей в себе все согласимые друг с другом содержания бытия. Обладая не материальным, а преображенным телом, которое состоит не из актов отталкивания, а из прекрасного света, прекрасных звуков, ароматов и т. п., они творят только абсолютные ценности, - красоту, знание истины, нравственное добро. Время в Царстве Божием имеет иное строение, чем в нашем царстве несовершенного бытия. Все несовершенное не заслуживает сохранения и потому умирает, отпадает в область прошлого. В Царстве Божием все творимое членами его имеет вполне совершенную абсолютную ценность и потому не отпадает в прошлое, не забывается, постоянно соучаствует в полноте жизни. В нашем царстве бытия мы, эгоистичные существа, творим жизнь, полную недостатков. Однако даже и у нас в природе и в творениях искусства встречается высокая, хотя и не вполне совершенная красота, есть ценные, хотя только частные истины, есть нравственное добро. Поэтому даже и наше царство бытия должно задаваться целью не уничтожения жизни, а обогащения ее путем развития, ведущего посредством преодоления эгоизма к порогу Царства Божия. Лица, вполне освободившиеся от эгоизма, удостаиваются обожения по благодати и вступления в Царство Божие для блаженной вечной жизни в единении с Господом Богом.
Буддийский идеал, требующий упражнений, подавляющих любовь ко всему, что есть в мире, кроме задачи уничтожения мира и своего "Я", есть нечто крайне неестественное. Широкое распространение буддизма среди народных масс, вероятно, сохраняется потому, что полное знание об этом идеале существует только среди ученых буддийских аскетов, а простые люди ведут нормальную жизнь, стараясь лишь как и добрые христиане, подавлять в себе дурные наклонности корыстолюбия, властолюбия, зависти и т. п. Надо думать, что буддисты, как и христиане, любят своих детей не только любовью сострадания, но и любовью, задающейся целью развивать содержательность их жизни, обогащать ее, а не вызывать в них отвращение к земному бытию.
Всякое заблуждение возникает вследствие каких-либо односторонних интересов, страстей, вообще каких-либо недостатков субъекта. Открытие психологических основ заблуждения объясняет до конца возникновение его и упрочивает знание о том, в чем состоит истина. Психологическое объяснение недостатков буддизма было бы найдено, если бы удалось открыть, какие мотивы отвлекли внимание царевича Сиддхартхи от греха, как первичного зла, и чрезмерно приковали его только к следствию греха, к злу физических страданий. Была ли это изнеженность царевича, ведшего, согласно легенде, жизнь, полную чувственных наслаждений, или гордость, мешающая осознать свою греховность и связанную с нею естественность всевозможных страданий, ответа на этот вопрос нельзя получить вследствие недостатка данных. Почему учение Будды широко распространилось среди азиатских народов, этот вопрос еще более сложен; он требует специальных и притом весьма разнообразных исследований. Останавливаться на нем здесь невозможно, но следует отдать себе отчет о некоторых случаях увлечения буддизмом в современной Европе и Америке. У некоторых представителей европейской культуры мотивом увлечения буддизмом является гордыня. Самолюбивому и гордому человеку стыдно и почти невозможно сказать не только священнику на исповеди, но и самому себе: я завистлив, я честолюбив, или я труслив, неискренен, двоедушен. Гораздо легче вместо того, чтобы отвергнуть только эти стороны своего "Я", начать отвергать ценность всего мира и укорять себя за всякое проявление любви к жизни - за стремление к своему здоровью телесному и душевному, за любовь к семье, к науке, к родине и т. п. На этом пути вместо того, чтобы смиренно склониться перед идеальным ликом Христа и просить Его помощи, человек отказывается от всякого лика и направляется к безличной Нирване. Возможна еще другая форма сочувствия буддизму. Человек, движимый стихийными могучими страстями и нравственно осудивший их в себе, начинает энергично бороться с ними, но после многих лет упорного труда над исправлением своего характера замечает, что он не может преодолеть своих страстей. Тогда у него может явиться мысль, будто буддизм есть истинная религия, указывающая правильную цель - не исправление характера при сохранении любви к жизни и расцвету ее, а совершенное уничтожение личной жизни и всего мира.
2008.06.11 | Tatarchuk
приїхали. Це взагалі про Буддізм
а не про Веди. Люди добрі, ви ШО В НАТУРІ ЇХ НЕ РОЗРІЗНЯЄТЕ? геволт.Боже ж мій (
Власне, приклад зверхньості:
> Буддийский идеал, требующий упражнений, подавляющих любовь ко всему, что есть в мире, кроме задачи уничтожения мира и своего "Я", есть нечто крайне неестественное.
Супер! Автор забув додати "з точки зору своего "Я", вестімо"
> Широкое распространение буддизма среди народных масс, вероятно, сохраняется потому, что полное знание об этом идеале существует только среди ученых буддийских аскетов, а простые люди ведут нормальную жизнь
Християни, ви уявляєте собі щоб про вас так казали (скажуть коли-небудь)? Цікаво що про цю людину ви б подумали?
Карочє, коротко: афтор не шарить. Будіст достеменно знає (не вірить, не здогадується, не підозрює) що світ ілюзія, неправда. Кажете неєстественно? А звідки ви знаєте що компутерна гра є ілюзією хоч би як вона була пропатчена. Невже вірите, здогадуєтеся чи підозрюєте?
Сподіваюся я досить ясні аналогії наводжу (це не значить що я буддіст).
> Всякое заблуждение возникает вследствие каких-либо односторонних интересов, страстей, вообще каких-либо недостатков субъекта. Открытие психологических основ заблуждения объясняет до конца возникновение его и упрочивает знание о том, в чем состоит истина. Психологическое объяснение недостатков буддизма было бы найдено, если бы удалось открыть, какие мотивы отвлекли внимание царевича Сиддхартхи от греха, как первичного зла, и чрезмерно приковали его только к следствию греха, к злу физических страданий.
І це писала людина, яка вважала себе хвілософом? Ладно, вважала себе культурною? Ви тепер розумієте чому 50 років тому негрів та собак не пускали до кафешек, а 70 років тому єврєїв порівнювали з пацюками?
2008.06.11 | Георгій
Я знаю. Я дивлюся на літ-ру, дe порівнюється...
... християнство і східні рeлігії (нe тільки вeдична).Дякую за комeнтарі... думаю, читаю. Щe повeрнeмося до цього, добрe! До Лосського-старшого нe будьтe таким суворим, він цe писав давно, щe у 1940-і роки.
2008.06.11 | Георгій
В. Мєльніков, "Проблeма смислу життя..." (/)
Повна назва статті - "Проблeма смислу життя і її рішeння в православ"ї і в рeлігійних систeмах Китаю та Індії." Подам фрагмeнт, дe про індуїзм.***********************
Религиозный мир Индии многолик и разнообразен. Его можно представить в виде пестрой и очень красочной картины, которая постоянно переливается всеми цветами радуги, причем цвета – это различные религиозные системы. Индуизм не похож на те религии, знакомые и привычные для человека западной культуры, - христианство, иудаизм или ислам. Он в отличие от них, не представляет собой целостного учения, которое можно было бы сформулировать коротко и ясно. Можно назвать несколько представлений, обобщающих индуизм, разделяемых, вероятно, всеми, кто его исповедует: культ вед, убеждение (по-разному интерпретируемое) в справедливости кастовой системы и почитание коровы как священного животного. Однако можно заметить, что, будучи объединены, они не составят целостного мировоззрения, оставаясь лишь своеобразными опознавательными знаками принадлежности к индуистскому сообществу.
Другая особенность индийской религии – невозможность исповедовать ее человеку, не принадлежащему к ней по рождению. Индусом можно только родиться. Тем же, кто не рожден в семье, относящейся к одной из варн (сословий, на которые подразделяется традиционное индийское общество) – к брахманам (жрецы), кшатриям (воины), вайшьям (торговцы и ремесленники) или шудрам (остальные индусы), – остается лишь утешаться надеждой, заслужить такое рождение в следующей жизни[19].
Однако такая перспектива вовсе не пугает западного обывателя, о которой он попросту может и не знать. На фоне бессмысленной повседневной жизни индуизм поражает его воображение романтичностью и загадочностью.
Восточные проповедники, со своей стороны, делают все, чтобы привлечь к себе как можно большее количество последователей, используя, зачастую, методы приспособления и обмана. «Когда брахманы хотят обратить какое-нибудь туземное племя, почитающее поросенка, то они рассказывают, что поросенок – это аватара Вишну»[20]. Современные секты пошли еще дальше, не стесняясь, они могут, например, сказать, что Иисус – сын Кришны, Бога-Отца, а не какая- нибудь аватара Вишны[21]. Подобные утверждения дают свои результаты. Многие люди, имея поверхностное представление о христианстве, принимают это утверждение за истину, даже и не представляя себе, какая огромная пропасть лежит между Кришной, и вообще всем индуизмом, и Христом. Для индуизма же это не является чем-то существенным, подобные действия (включение в пантеон новых богов) происходят в нем на протяжении уже многих тысяч лет, в конечном итоге все они (боги), по учению Упанишад, представляют один мировой Абсолют.
Индуизм является настолько богатым учением, что может позволить себе иметь сразу несколько точек зрения, по вопросу избавления человека от страдания и смерти - пусть иногда и противоречащих, но все же взаимодействующих и дополняющих друг друга своими перспективами.
Основной источник вероучения индуизма – веданта (завершение вед) – состоящая из Упанишады, «Брахмасутры» и «Бхагавадгиты». Наиболее устойчивой и значимой до сегодняшнего дня является адвайта-веданта (недвойственная), основные положения которой сформулировал Шанкара (VIII – IX вв. по Р.Х.), на основе комментариев «Брахмасутры», нескольких основных Упанишад и «Бхагавадгиты». Великому мыслителю удалось восстановить древнюю, строгую форму Веданты и установить канон ортодоксальной философии. В индийской философии она получила название классической Веданты.
Согласно принципам адвайта-веданты, в мире существует единственная абсолютная реальность, чисто духовная сущность, которая называется «Брахман». Весь мир – эманация брахмана, то есть переход от высшего, совершенного бытия к различным ступеням несовершенства. Брахман не является Богом-личностью, с которым можно входить в общение. Он – безличное духовное начало.
За многообразием материального мира скрывается единый брахман, который наполняет все. Брахман в той мере, в которой он входит в мир и становится душой и движущей причиной мира, называется атманом. И поскольку брахман по сути своей недвойственен (адвайта), все видимые различия на самом деле не реальны и иллюзорны (майя), различия воспринимает только тот, кто захвачен круговоротом сансары и связан невежеством и иллюзией.
Человек, по своей материальной природе, также является эманацией брахмана, но занимает более высокую, по сравнению с вещами, ступеньку в ряду не совершенств. Если тело человека принадлежит иллюзорному материальному миру, то его душа – это атман, проявление единого брахмана, следовательно, единосущна ему. Однако такое положение не ставит человека в привилегированное положение по отношению к другой твари. «Он не только не противопоставляется остальному миру, скорее напротив, рассматривается как одно из явлений этого мира, связанного с остальными существами всеобщим законом, имеющим моральное значение и определяющим место и роль человека в мире»[22]. Моральный закон и одновременно долг по его выполнению выражается категорией дхарма. Человек смертен и обречен на нескончаемую цепь перевоплощений, переселения души (сансара). Такое переселение подчинено закону кармы, определяющему, куда переселится душа в зависимости от того, как она исполнила свою дхарму.
Главной целью человеческого существования становится избавление от кармы и выход из сансары. По учению Упанишад человек может разорвать круг сансары и разрушить собственную карму. Для этого необходимо посредством медитации (йоги) осознать и прочувствовать единство своей души-атмана с брахманом-атманом, заменить свое знание знанием высшего брахмана и перестать привязывать себя к достижению мирских благ, то есть к иллюзии. Таким образом, жизнь каждого человека заключается в правильном исполнении своей дхармы, что ведет к главной цели – мокше, освобождение от нескончаемых перерождений и растворение в Абсолютном брахмане. Сливаясь с безличным брахманом, человек теряет свою индивидуальность, поскольку индивидуальность есть осознание своего отличия от брахмана, и осознается лишь тогда, когда человек захвачен круговоротом сансары и является жертвой невежества и иллюзии. В состоянии мокши открывается высшая истина: индивидуального «Я» не существует.
В обычной жизни человек настолько связан опытом предшествовавших перерождений и собственными предшествовавшими действиями (т.е. кармой), что вынужден совершать поступки вне зависимости от желания. Ведь только правильное исполнение своей дхармы, будь ты брахман, воин или крестьянин, дает тебе возможность достичь мокши, переход из одной варны в другую невозможен.
Своей собственной кармой скован,
вом порожденной, сын Кунти,
ты свершишь, даже против воли,
то, что делать, безумный, не хочешь[23].
Таким образом, в настоящей жизни человеку предписывается довольствоваться своей кармой и выполнять свой долг, каким бы он ни был. Так фатализм становится одним из принципов Веданты. «Человек оказывается чем-то случайным – и именно потому, что все его действия неизбежно-необходимы. … Ибо если условие моего бытия коренится не во мне, но в предшествовавшей мне причине, в не зависящей от меня причине – то мое бытие не самодостаточно, не необходимо и, значит, случайно»[24].
Шанкара, как и вся индийская традиция, считал единственным источником истинного знания Веды, без изучения которых невозможно достичь освобождения. И здесь классическая Веданта становится перед проблемой, разрешить которую, логическим путем, не представляется возможным. Низшим кастам запрещалось изучение Вед, источника истинного знания, что ставило под сомнение тезис о сущностной одинаковости индивидуальных душ и их родстве с мировой душой[25].
Таким образом, смыслом иллюзорного человеческого существования (не жизни, потому что – это иллюзия, а именно существования) индуизм видит в осознании человеком своей и мировой иллюзорности. Индуизм не находит смысла в жизни, потому что не понимает смысла своего существования. Страданием для него является не реальность надвигающейся смерти, а реальность будущего рождения, которое вновь ввергает его в круговорот бессмысленности. «Человек в индуизме ни для чего не предназначен, его появление случайно, как и появление всего мира, … существование вселенной – это великая игра божества, «лила», космический танец безграничных сил»[26]. Творение заканчивается разрушением, которое ничего не прибавляет к бытию Абсолюта. Таким образом, мироздание представляется как бесцельный круговорот. Однако для рядового индуса это и не имело большого значения. «Рядовой индус всегда знал, что его участь зависит не от того, каковы его суждения об устройстве мира, а от того, насколько тверд он в следовании дхарме. Последнее же всегда означало и означает выполнение кастовых законов»[27]. Его удел – жить согласно закону своей касты и надеяться на рождение в следующей жизни в высшей касте, в которой есть возможность достичь мокши, а это может произойти еще и не через одну жизнь.
Не следует, однако, путать классический индуизм, который описан выше и тот, что мы можем наблюдать в повседневной индийской жизни. Индуизм народных масс представляет собой идолопоклонническую и политеистическую религию. Количество богов, по разным источникам, колеблется от 33 до 3003. Практические религиозные обряды, захватывающие все сферы жизнедеятельности индуса, с момента рождения и даже посмертного существования, включают в себя паломничества, запрещение определенных видов пищи, медитация, участие в богослужениях, которые, правда, совершаются на санскрите, а потому для рядового индуса не понятны. Но в индуизме главное чтобы брахман правильно совершил обряд, только это может придать или не придать ему (обряду) действенность, а если человек, ради которого он (обряд) совершался, его не понимает, то это ничего не меняет. Поклонение богам, (самые известные Брахма, Вишну и Шива) имеющим личностные свойства, обуславливало стремление народной религии, возвести их в принцип бытия и поставить на место безличного брахмана-атмана.
Один из знаменитых философов Индии Рамануджа (1056-1137 гг.) предложил компромисс, которому суждено было стать основным руслом дальнейшего развития индуизма[28]. Написав собственные комментарии к «Брахмасутрам», к главным Упанишадам и к «Бхагавадгите», ему удалось согласовать традиции санскритских текстов, составленных брахманами, с традициями тамильских небрахманических текстов, составленными поэтами-святыми. Однако основные положения, выведенные Рамануджей, прямо противоположны тем утверждениям, которые сделал Шанкара. Признавая недвойственность брахмана (нет ничего другого, кроме всеобъемлющего существа), Рамануджа наделяет его личностными свойствами: всепроникающий, всемогущий, всеведущ и др., - обуславливая тем самым, реальность этого материального мира. Сам он, будучи вишнуитом, под брахманом подразумевал бога Вишну. Благодаря этому делается возможной индивидуальность души, и «самостоятельность душ простирается так далеко, что, как иногда говорится, не они заключаются в Брахме, но Брахма обитает в них как начало, входящее в их состав; при этом они, как от вечности существующие, не вполне растворяются в нем»[29]. Рамануджа, таким образом, утверждает пантеистическую модель мира. Жизнь у него обретает смысл, поскольку дается богом (Вишну, Шивой или кем-то еще), и имеет своей целью совершенствование человека от жизни к жизни с достижением, в конечном счете, мокши.
Самое же интересное в его учении, что и дало индуизму новую жизнь, – это учение о трех путях достижения мокши, и признание их равнозначными. Разные по своей природе люди различными дорогами движутся к одной цели. Первые две доступны не многим – это джнана-йога, или путь знания, достигается через изучение священных книг, медитацию и самосозерцание; и карма-йога, путь действия, достигается через бескорыстное следование долгу воина, по искреннему внутреннему побуждению. Третий же путь, – бхакти-йога, или путь любви, – доступен каждому, независимо от его происхождения, ума, образованности. Бхакти – это и любовь, и чувство восхищения, и глубочайшая эмоциональная преданность божеству. Со временем она стала истинно народной формой индуистской религиозной практики, для которой не требуется ни духовного совершенства аскета, ни храбрости воина. Каждый человек волен выбрать божество и какой-либо способ служения ему, через это он познает единого Брахмана, достигая после смерти вечную блаженную жизнь в его мире. Это освобождение совершается, смотря, опять же, по различию систем, или в силу божественного предопределения, или с божественной помощью плюс свободная инициатива человека.
В силу этой особенности в трактовке соотношения разных уровней религиозности учение «Бхагавадгиты» (именно на ее основе было выведено учение о трех путях) стало основой того грандиозного синтеза культов и традиций, который в современном мире и получил название индуизм. Одна из концепций индуизма – все боги лишь маски, временные и приходящие личины брахмана, – позволяет простым верующим с легкостью принимать то, или иное божество, ставя его на место брахмана[30].
Однако, как раз полная противоположность религиозной системы Рамануджи традиционному индуизму, ставит под сомнение ее самостоятельность. Ко времени рождения Рамануджи в Индии уже хорошо было известно о существовании христианства и ислама, которые своими идеями о всеобщем спасении не могли не повлиять на сотериологию индуизма.
Как уже говорилось выше, сложность и многообразие религиозных систем индуизма не позволяет охватить его во всех аспектах, многие из которых противоречат друг другу. Однако однозначно можно сказать, что главной целью своего существования индуизм мыслит в избавлении от кармы и нескончаемого круга перевоплощений. Вся практическая сторона этой религии стремится привести человека к мокши, которая достигается разными способами: знанием, медитацией, посвящением себя какому-нибудь богу, или аскезой, считающейся идеальной формой религиозности. Техническим средством для освобождения человека из мира обмана представляется йога.
(...)
Важнейшие устои любой культуры – это представление человека о самом себе и окружающем его мире, это представление человека об истоках и целях своего бытия и его понятия об отношениях с Богом. Вот именно в этом базовом опыте самопознания христианство и произвело наиболее значительные сдвиги.
Выше изложенные религии показывают тот трудный путь, которым человек шел к христианству. Порабощенный первоначально хаотическому миру демонов, он ограждает себя от их власти жертвами, заклинаниями, магией. Колдуны и шаманы получили даже власть над демонами; того же достигают индусские аскеты, побеждающие богов своим подвигом. Но освобожденный от демонов человек сознает себя все же слабым, смертным, греховным и полным противоречий. Таким же представляется ему и мир, который полон страданий и бессмыслицы. Единственный выход из круговорота бессмыслицы был найден в нирване, которая уничтожает реальность человеческого бытия. В то же время тот же человек все же жаждет бессмертия и божественности, как для себя, так и для мира. Это драматическое противоречие между ограниченностью мира и человека и его абсолютными желаниями разрешается двумя главными идеями, внесенными в мир христианством: Бог есть любовь; человек есть образ и подобие Бога.
БОГ ЕСТЬ ЛЮБОВЬ
Первая истина раскрывает перед нами основы мироздания, нам становится понятно: Кто наш создатель, почему существует мир, человек и все живое и для какой цели все это существует. «Бог любы есть» (1 Ин. 4; 8), – благовествует нам Святое Евангелие, а потому и все сущее создано для любви и прославления этой Любви. «Аз есмь … живот» (Ев. От Ин. 14;6), - говорит Господь, из этого следует, что жизнь – это любовь, а не страдание. Первые страницы Библии раскрывают перед нами акт творения реального мира Богом из ничего, Бог творит мир для жизни, а не для страдания. «И совершишася небо и земля, и все украшение их (Быт. 2;1)… И виде Бог вся, елико сотвори: и се добра зело» (Быт. 1;31).
Однако сразу же напрашивается вопрос: если Бог есть любовь и все сущее сотворено для любви, то откуда же тогда смерть и все эти страдания, от которых так стремится убежать человек?
На этот вопрос Библия дает совершенно конкретный ответ, который проясняет существующее положение мира. Акт грехопадения, описанный в 3-й главе книги Бытия, повествует нам о том, как человек отвратился от любви Божией, которая до этого была стержнем его жизни, и во главу своей жизни поставил служение своему «Я», удовлетворение своих страстей. «Роковое отделение мира от Бога, - вот в чем основная неправда его существования; эта неправда выражается в присущем каждой твари эгоизме, в стремлении поставить свою жизнь и свою волю как высшее и безусловное. Иначе говоря, основное проявление неправды в мире есть его практическое безбожие; но в этом же заключается и первоисточник смерти: тварь оторванная от первоисточника жизни, тем самым обречена на дурную бесконечность взаимного истребления и смерти»[56]. Эти слова князя Е. Трубецкого как нельзя более точно выражают сущность грехопадения человека. Ведь, если Бог есть жизнь, то смерть, царящая в этом мире, возможна лишь как последствие отчуждения мира от Бога. Умирает все то, что оторвано от Бога, все то, что ищет отдельно от Него жизни. «Падение первого человека привнесло в его природу порчу, которая отразилась на всех свойствах и способностях души, нарушило гармонию, отравило и расстроило все существо. Извратились все познавательные силы и способности.… Таким образом, «зло неисцельно заразило душу со всеми ее силами». В душе появился другой закон, противоборствующий закону ума. Ум человека, ранее входивший в общение с Богом, стал слеп, помрачился и уже не способен различать добра и зла»[57]. По словам апостола Павла: «Вем бо, яко не живет во мне, сиречь в плоти моей, доброе: еже бо хотети, прилежит ми: а еже содеяти доброе, не обретаю. Не еже бо хощу доброе, творю: но еже не хощу злое, сие содеваю» (Рим. 7;18-19). Именно от этого помрачения и проистекают все страдания человека, полагающего, «что наша последняя цель на земле»[58], где все «непрестанно претекает и ни на минуту не стоит на месте»[59].
(...) трагизм религии Востока, который не понимает, откуда появился человек и какова его цель существования в этом мире. Из этого неведения проистекают и остальные заблуждения, касающиеся причин страдания, избавления от него, а значит и смысла человеческого существования. Вся его философия и практическая часть предназначена для решения насущных земных проблем, в преодолении нескончаемых страданий.
Христианство всем своим существом отличается ... от индусской религиозности. Среди этих двух мироощущений оно представляет собой особое жизнепонимание, в котором вся мировая история представляется единым актом домостроительства человеческого спасения Богом. «Тако бо возлюби Бог мир, яко и Сына Своего Единороднаго дал есть, да всяк веруяй Вонь, не погибнет: но имать живот вечный» (Ев. от Ин. 3;16), - эти слова выражают сущность христианской веры. «Бог пожалел нас и не хотел, чтоб мы были вне Его, оставались в отпадении, а благоволил изобрести способ воссоединения, который состоит в том, что Сын Божий и Бог пришел на землю и воплотился, и в своем лице соединил человечество с Божеством и через то всем нам дал возможность соединиться через Него с Богом»[62].
Христианская вера есть, прежде всего, вера во Христа – совершенного Бога и в тоже время – совершенного человека. «Не самый факт Боговоплощения представляет тут особенность христианства, его отличие от других религий, - и не явление Божества в человеческом образе, - а нераздельное и неслиянное единство божеского и человеческого»[63]. Божество воплощенное и Божество, являющееся в человеческом образе известно и Востоку, вспомнить, хотя бы, нескончаемые аватары Вишну. Но христианство единственная из религий, в котором ни Божеское не поглощает человеческого, ни человеческое – Божеского, а то и другое естество, не превращаясь в другое, пребывает во всей своей полноте и целости в соединении, причем совершается это единожды и навсегда. Человек, соединяясь с Богом, не растворяется в Нем, а, наоборот, восстанавливает нарушенную страданием и смертью целость своего существа, достигая полноты и совершенства своей человеческой жизни. Человек становится Богочеловеком. И уже через Богочеловечество в соединение с Богом вступает вся земная тварь, через него весь мир должен обрести обожение.
Первое, в чем должно обнаружиться воссоединение твари с Богом и, соответственно, осуществление смысла и правды в мире (см. выше цитату Е. Трубецкого), это полное внутреннее преодоление тварного эгоизма, отказ твари от собственной воли и полная, беззаветная отдача себя Богу. Эта решимость, не иметь собственной жизни, а жить исключительно жизнью Божественной, проявилась в совершенной жертве, совершенного Человека – Иисусе Христе. Именно через Его жизненый подвиг, рождение, жизнь, страдание на кресте и смерть, человеческое естество обрело полноту и совершенство Своего соединения с Богом. Тварь, вернувшаяся к Источнику Жизни, – оживает. «Добровольная смерть Богочеловека именно и означает восстановление связи человека с вечной жизнью, возвращение человеческого естества к той жизни, которая не умирает. Но эта божественная жизнь есть полнота, а полнота не мирится со смертью. Не какая-нибудь часть человеческого существа должна ожить в этой полноте, а весь человек – и дух, и тело. Вот почему необходимым последствием этой смерти является воскресение Христа, поправшего смертию смерть. Жизнь Богочеловека, Его страдание, смерть и воскресение, - все тут неразрывной логической цепью. Это и есть логика мирового смысла. Если Бог есть жизнь, то Он должен открыться в мире, как любовь, все наполняющая в жизни»[64].
ОБРАЗ И ПОДОБИЕ БОЖИЕ
Как мы уже увидели, Бог, Который воспринимался даосизмом и индуизмом безличным и всеобъемлющим Абсолютом, а для буддизма вообще ничего не значил, в христианстве раскрывается всеобъемлющей и вселюбящей Личностью, дающей человеку познание, свободу, силу и спасение.
Но «что есть человек, яко помниши его; или сын человечь, яко посещаеши его» (Пс. 8;5), - задается вопросом псалмопевец. Почему Бог так любит его, сходит с неба, чтобы жить с ним, ведет его к Себе? Стоит ли человек божественных забот? На это Библия отвечает своим учением об абсолютной ценности человека, который есть образ и подобие Божие.
«Не две ли птице ценитеся единому ассарию; и ни едина от них падет на земли без Отца вашего: вам же и власи главнии вси изочтени суть: не убойтеся убо: мнозех птиц лучше есте вы» (Ев. от Мф. 10;29-31). Эти слова показывают, что для Бога ценна каждая тварь от полевого цветка и малой птицы до человека, а среди людей для Него дороги все, всякая отдельная личность, как бы незначительна, мелка и грешна она не была. Как женщина, потерявшая мелкую монету, выметает весь дом и тщательно разыскивает ее (Ев. от Лк. 15;8-9), так и для Бога дорога каждая даже копеечная с точки зрения человеческой душа. «Грешник же, как личность, никогда не переставал и не перестанет быть предметом самой сильной любви Божией, готовой на всякие жертвы, лишь бы только человек внял Ее призванию»[65].
Это учение не имеет никакого сходства с восточным пониманием человека. (...) Индуизм и буддизм смотрят на человека как на иллюзию, появившуюся в результате какой-то ошибки, в лучшем случае – это ходячий мешок костей и мяса, в худшем – случайное сочетание дхарм и скандх[66], любовь к людям нужна только для улучшения своей кармы.
http://azbyka.ru/vera_i_neverie/o_smysle_zhizni/1g57-all.shtml
2008.06.11 | Tatarchuk
вже кращє... відчувається що автор сучасний
і цівілізованість проявляється зокрема в тому, що захОди про неправільність індуїзму з точки зору "нормальності" він починає здалеку> Индуизм и буддизм смотрят на человека как на иллюзию, появившуюся в результате какой-то ошибки, в лучшем случае – это ходячий мешок костей и мяса, в худшем – случайное сочетание дхарм и скандх[66], любовь к людям нужна только для улучшения своей кармы.
Ключова помилка автора - він надає оціночне судження там, де його немає в оригіналі. Тобто емоція яку він описує, НІБИТО й індуїстська теж, чого насправді немає (ну не відчуває себе індуїст мішком м/яса; скоріш вузлом кількох тіл та душ) - тобто це все одне, що думати що коли негр дивіться в дзеркало, то його тіпає від того що в нього чорна шкіра
А тепер вдумайтеся у фразу уважно:
> в лучшем случае – это ходячий мешок костей и мяса, в худшем – случайное сочетание дхарм и скандх
Звернули увагу, що авторові "кращій випадок"?
> любовь к людям нужна только для улучшения своей кармы.
Взагалі автор карму не зрозумів. Той самий ефект описаний вище ("нігер це така людина, яка весь час думає що вона нігер, і при тому вона є нігером, що само по собі жахливо").
Карма це закон... Так я згоден що це дуже складне поняття ... для новичка. Але ж для автора книги...
Карочє якщо бути точним:
- Карма потрібна щоб ми любили людей (і не тільки людей), а не навпаки.
- Любов не є інструментом, є станом та законом
- на відміну від любові (наприклад), карма хоча є законом, є і інструментом.
Але мушу зазначити що ЗОВНІШНІЙ опис індуїзму автрові дався значно краще.
Момент в якому він засуджує індуїстів за "аватари" при наверненні племені, явно хворіє на певну амнезію з раньохристиянської історії
2008.06.12 | Георгій
Оцe для мeнe абсолютно новe
Tatarchuk пише:> - Карма потрібна щоб ми любили людей (і не тільки людей), а не навпаки.
> - Любов не є інструментом, є станом та законом
> - на відміну від любові (наприклад), карма хоча є законом, є і інструментом.
(ГП) Дякую. Цe дійсно дужe цікаво. Я після дужe повeрхнeвого знайомства з літeратурою про індуїзм думав, що як раз "навпаки" - що самe любов до людeй, тварин (корів особливо:)), і т.д. потрібна для покращeння карми.
Якщо ж воно так, як Ви кажeтe, то тоді мeні індуїзм значно симпатичніший.
> Момент в якому він засуджує індуїстів за "аватари" при наверненні племені, явно хворіє на певну амнезію з раньохристиянської історії
(ГП) Так, всякe бувало...
2008.06.12 | Tatarchuk
чому б не підтримати приємну бесіду? :)
Георгій пише:> Tatarchuk пише:
> > - Карма потрібна щоб ми любили людей (і не тільки людей), а не навпаки.
> > - Любов не є інструментом, є станом та законом
> > - на відміну від любові (наприклад), карма хоча є законом, є і інструментом.
> (ГП) Дякую. Цe дійсно дужe цікаво. Я після дужe повeрхнeвого знайомства з літeратурою про індуїзм думав, що як раз "навпаки" - що самe любов до людeй, тварин (корів особливо:)), і т.д. потрібна для покращeння карми.
>
> Якщо ж воно так, як Ви кажeтe, то тоді мeні індуїзм значно симпатичніший.
Звісно я тут спрощував (не через ваш уявний рівень а через вповні реальний рівень "критики" карми в статті).
Але тема карми надто цікава. Нам вона цікава в першу чергу тим, що про неї всі слишали та всі "понятіє імеют", часто доволі вживають це слово, мають власну трактовку...
Я думаю що явище "карма" краще всього пояснити на моделі.
Уявіть собі що нічого духовного, ідеального та нематеріального немає.
В такому умовному світі в громадянина А є маса покоя, маса руху, об/єм тіла, форма, кольор(и), а також купа показників (наприклад коефіціент який відрізняє довжину його вказівного пальця від середньостатистичного по Африці). Так от, уся та купа компонентів громадянина А є (в тому умовному світі) його кармою. Його єдиною та неповторною - як по совокупності ознак, так і по кожній другій ознаці окремо.
Але чому це так? Тому що всі ці ознаки - і окремо і разом, і ті що в нього геть відмінні від загалу і ті що майже співпадають з іншими - є ПРИЧИНАМИ багатьох обставин життя того громадянина. Наприклад саме через свою масу покоя С (а не С-1) він купив собі іншої форми стул, в якого підігнулася ножка і з якого його гість репнувся на пол. Тут до речі описано, як навіть у цьому механіцистичному світі-моделі чужа карма впливає на людину.
А тепер спробуйте змоделювати "ідеальну" карму? Побачите що сама по собі вона просто не може бути ідеальною, адже маєте знати а ДЛЯ ЧОГО вона вам потрібна - така а не інша.
А от використовувати свою карму ви можете запросто: для цього її всього-навсього потрібно знати. Можна не повністю (чи можливо себе обміряти по всім можливим параметрам?), а тільки головні моменти. Знову ж, ці головні моменти - інструментальні: якщо ви змінюєете мету, то вас можуть геть не влаштовувати (або не цікавити) одні параметри на відміну від інших.
Тепер вийшли з механіцистичного світу-моделі.
На карму окрім маси тіла тощо, впливає купа компонентів: ваших унікальних; жорстко унаслідуваних; отриманих без вашої волі протягом життя; отриманих добровільно; отриманих свідомо; отриманих не дивлячись на ваше пряме небажання їх отримувати; етц.
Ці компоненти - духовні, душевні, генетичні, психологічні і ще всякі-всякі.
Ви з вашою кармою - універсальна поліфункціональна "машинка", якою можна забивати гвозді, тушити пожежі, відкривати планети ... і так далі. Тільки в залежності від вас з вашою кармою (цілі + властивості + джерело отримання властивостей) з вас може бути добрий або навпаки дуже поганий забивач цвяхів, пожежник чи відшукувач планет.
Завршуючи цей пасаж, акцентую увагу: карма - це умови в яких ви знаходитеся, а мету людина визначає САМА. Допоки вона людина, тобто містить в собі "щось".
Позаяк ми тут коснулися буддізма: буддізм це "щось" описує через стрілу. Стріла знає куди летить і знає куди поціліть: вона і ціль це насправді дві половинки одного. Людина без мети (без цілі) - не людина. Це не я сказав, це давньо будійське
2008.06.12 | P.M.
Re: чому б не підтримати приємну бесіду? :)
Tatarchuk пише:> Завршуючи цей пасаж, акцентую увагу: карма - це умови в яких ви знаходитеся, а мету людина визначає САМА. Допоки вона людина, тобто містить в собі "щось".
Якщо уже й говорити про умови карми, так це умови внутрішнього світу людини, себто її внутрішня (духовна) налаштованість творить сам світ, у котрому й присутня людина.
2008.06.12 | Tatarchuk
Re: чому б не підтримати приємну бесіду? :)
P.M. пише:> Tatarchuk пише:
> > Завршуючи цей пасаж, акцентую увагу: карма - це умови в яких ви знаходитеся, а мету людина визначає САМА. Допоки вона людина, тобто містить в собі "щось".
> Якщо уже й говорити про умови карми, так це умови внутрішнього світу людини, себто її внутрішня (духовна) налаштованість творить сам світ, у котрому й присутня людина.
Безумовно, внутрішній світ людини домінує по кількості "параметрів" карми ніж зовнішній: кожна думка людини хоч з одного боку є продуктом карми, з іншого боку корегує чи відтворює карму. Як мабуть всі вже здогадуються, карма це не "припис" на щось неминуче в кожному кроці, і залишає свободу вибору весь час, на кожному кроці. Мінімум - бінарну свободу.
Але фізичні данні (як-то наслідковість, здоров/я, зовнішність етц) теж є частиною карми
2008.06.12 | P.M.
Re: чому б не підтримати приємну бесіду? :)
Tatarchuk пише:> Безумовно, внутрішній світ людини домінує по кількості "параметрів" карми ніж зовнішній: кожна думка людини хоч з одного боку є продуктом карми, з іншого боку корегує чи відтворює карму. Як мабуть всі вже здогадуються, карма це не "припис" на щось неминуче в кожному кроці, і залишає свободу вибору весь час, на кожному кроці. Мінімум - бінарну свободу.
> Але фізичні данні (як-то наслідковість, здоров/я, зовнішність етц) теж є частиною карми
Згідно християнського вчення, людина душевно/тілесна -- цілісне сотворіння. І саме її духовний стан (наповненість душі) визначає її загальний душевно/тілесний стан.
В богословії прийнято ще говорити, що тіло є інструментом душі.
А про свободу ви вірно, від власної волі залежить карма (доля) людини, як і від самої її неповторимої особистості.
p.s. в таких розмовах ндзвичайно широке поле для роздумів, саме той варіант, коли дійшовши чогось, усвідомлюєш скільки перед тобою усього!..
2008.06.12 | Георгій
Re: чому б не підтримати приємну бесіду? :)
Tatarchuk пише:> Я думаю що явище "карма" краще всього пояснити на моделі. Уявіть собі що нічого духовного, ідеального та нематеріального немає. В такому умовному світі в громадянина А є маса покоя, маса руху, об/єм тіла, форма, кольор(и), а також купа показників (наприклад коефіціент який відрізняє довжину його вказівного пальця від середньостатистичного по Африці). Так от, уся та купа компонентів громадянина А є (в тому умовному світі) його кармою. Його єдиною та неповторною - як по совокупності ознак, так і по кожній другій ознаці окремо.
(ГП) Тоді мeні здається, "карма" цe є щось досить близькe до розроблeного християнськими отцями, особливо Вeликими Каппадокійцями, поняття "іпостась" (υποστασις). Моя іпостась - цe моя "самість," "окрeмість," цe власнe "я," всe тe "моє," що відрізняє мeнe від кожної іншої людини.
>Але чому це так? Тому що всі ці ознаки - і окремо і разом, і ті що в нього геть відмінні від загалу і ті що майже співпадають з іншими - є ПРИЧИНАМИ багатьох обставин життя того громадянина. Наприклад саме через свою масу покоя С (а не С-1) він купив собі іншої форми стул, в якого підігнулася ножка і з якого його гість репнувся на пол. Тут до речі описано, як навіть у цьому механіцистичному світі-моделі чужа карма впливає на людину. А тепер спробуйте змоделювати "ідеальну" карму? Побачите що сама по собі вона просто не може бути ідеальною, адже маєте знати а ДЛЯ ЧОГО вона вам потрібна - така а не інша.
(ГП) Цe дужe цікавий момeнт, мeні трeба щe подумати над цим.
> А от використовувати свою карму ви можете запросто: для цього її всього-навсього потрібно знати. Можна не повністю (чи можливо себе обміряти по всім можливим параметрам?), а тільки головні моменти. Знову ж, ці головні моменти - інструментальні: якщо ви змінюєете мету, то вас можуть геть не влаштовувати (або не цікавити) одні параметри на відміну від інших. (...) Ви з вашою кармою - універсальна поліфункціональна "машинка", якою можна забивати гвозді, тушити пожежі, відкривати планети ... і так далі. Тільки в залежності від вас з вашою кармою (цілі + властивості + джерело отримання властивостей) з вас може бути добрий або навпаки дуже поганий забивач цвяхів, пожежник чи відшукувач планет.
(ГП) Дужe цікаво. Чи цe можна висловити іншими словами, приблизно, так: знайди тe, що тобі вдається робити найкращe, і роби цe - і тоді твоя карма будe добрe впливати на тих, хто тeбe оточує?
> Завршуючи цей пасаж, акцентую увагу: карма - це умови в яких ви знаходитеся, а мету людина визначає САМА. Допоки вона людина, тобто містить в собі "щось".
(ГП) У християнській антропології прийнято розглядати цe чeрeз призму "Творeць-твориво." Ми, звичайно, можeмо самі ставити собі ті чи інші "тактичні," тимчасові цілі - покращити своє здоров"я, подбати про сім"ю, зробити науковe відкриття, і т.д. Алe "стратeгічна" ціль для нас усіх вжe визначeна - цe бути "вінцeм творіння," царями природи, які разом з самим Творцeм, Богом, розбудовують, гармонізують, прикрашають увeсь цeй Божий світ. Cамe так звичайно розуміються слова з Буття 1:28, "І поблагословив їх Бог, і сказав Бог до них: Плодіться й розмножуйтеся, і наповнюйте землю, оволодійте нею, і пануйте над морськими рибами, і над птаством небесним, і над кожним плазуючим живим на землі!" - і слова з Буття 2:19, 20, "І вчинив Господь Бог із землі всю польову звірину, і все птаство небесне, і до Адама привів, щоб побачити, як він їх кликатиме. А все, як покличе Адам до них, до живої душі воно ймення йому. І назвав Адам імена всій худобі, і птаству небесному, і всій польовій звірині."
Алe виконувати цю ціль ми можeмо, за нашою вірою, тільки коли ми Є, коли ми ІCНУЄМО - а існування за християнською онтологією є тільки "в Бозі." Тільки один Творeць має буття "сам у собі." Твориво - в тому числі ми - існуємо, маємо буття тільки в тій мірі, в якій ми отримуємо Божу "благодать," Його так звані "eнeргії." А отут як раз проблeма. Ми їх нe отримуємо достатньо. Ми відгороджуємо сeбe від них. Бог їх нам дає, звичайно - алe цe як, скажімо, сонцe нe пляжі для людини, яка одягнута в костюм. Cонцe посилає цій людині свої промeні, алe людина, поки нe знімe костюма, нe станe засмаглою. Наш "костюм," який відгороджує нас від Бога - цe наш гріх, тобто eгоїзм, самозакоханість, бунтівний дух, який кажe нам, "я сам собі начальник..."
> Позаяк ми тут коснулися буддізма: буддізм це "щось" описує через стрілу. Стріла знає куди летить і знає куди поціліть: вона і ціль це насправді дві половинки одного. Людина без мети (без цілі) - не людина. Це не я сказав, це давньо будійське
(ГП) А є якась одна найвища, найважливіша ціль, яку ставить пeрeд людиною буддизм, чи індуїзм? Чи цe в усіх випадках індивідуальна воля людини?
2008.06.12 | Tatarchuk
Re: чому б не підтримати приємну бесіду? :)
Георгій пише:> (ГП) А є якась одна найвища, найважливіша ціль, яку ставить пeрeд людиною буддизм, чи індуїзм? Чи цe в усіх випадках індивідуальна воля людини?
Ну там величезна різниця, між буддізмом та індуїзмом. Тільки й того, що мають східні поняття про карму та сансару (самсару), але телеологія там геть різна. Крім того буддізм це більш-менш цілостна система, будь-які школи не виходять за рамки власне вчення Буди. А індуїзм - це багато міфології, багато ритуалів, дуже багато філософії та трохи релігії, при чому філософські школи геть різні.
Так от, в будізмі телеологія чіткіше не буває: припинити існування назавжди, бажано вже в цьому житті. Навіть якщо судилося пережити ще одне втілення, то його слід використовувати для досягнення нірвани, карочє якомога швидше порвати з сансарою. І карма в будіста інструмент для цієї, чіткої, єдиної мети.
А в індуїзмі стільки напрямів, що окреслити можна діапазон: духовна еволюція, становлення богом, життя в кращій лока, зникнення (цей напрям також існує), перевтілення в щось краще (дуже рідкий підхід), роблення індивідуальної місії, спокутування гріхів іншіх (пращурів або співгромадян)... В принципі все це так чи інакше формулюється як злиття з богом, духом або космосом.
Наприклад йога - на Заході вважають що це вчення про те як краще дихати аби довше жити, тоді як в Індії йога це шлях до вдосконалення духовного, виволення уму від розуму, поєднання з великим прицнипом "прана" (повітря, простір).
Щоб уявляти собі "мейнстрім" індуїзма, а це крішнаїзм, краще за все прочитати Бхагават-Гіта, це цілком закінчений текст з повно окресленим світоглядом. В ньому дуже багато спільного з буддізмом, окрім головної мети (зникнення з самсари там не вихід, вихід це знищення самсари!)
2008.06.12 | Георгій
Re: чому б не підтримати приємну бесіду? :)
Tatarchuk пише:> в будізмі телеологія чіткіше не буває: припинити існування назавжди, бажано вже в цьому житті. Навіть якщо судилося пережити ще одне втілення, то його слід використовувати для досягнення нірвани, карочє якомога швидше порвати з сансарою. І карма в будіста інструмент для цієї, чіткої, єдиної мети.
(ГП) Алe чому? Чим нірвана така хороша? Для чого тоді взагалі народжeння, буття, якщо нeбуття кращe?
> А в індуїзмі стільки напрямів, що окреслити можна діапазон: духовна еволюція, становлення богом, життя в кращій лока, зникнення (цей напрям також існує), перевтілення в щось краще (дуже рідкий підхід), роблення індивідуальної місії, спокутування гріхів іншіх (пращурів або співгромадян)... В принципі все це так чи інакше формулюється як злиття з богом, духом або космосом.
(ГП) Тобто знову ж таки до припинeння індивідуального "іпостасного" буття людини? Нeбуття - мeта?
> Щоб уявляти собі "мейнстрім" індуїзма, а це крішнаїзм, краще за все прочитати Бхагават-Гіта, це цілком закінчений текст з повно окресленим світоглядом. В ньому дуже багато спільного з буддізмом, окрім головної мети (зникнення з самсари там не вихід, вихід це знищення самсари!)
(ГП) І що замість самсари?
2008.06.12 | Tatarchuk
самсара та сансара
тут і далі - сансара це в буддізмі, бо на мові простолюдинів пракріті, а самсара в індуїзмі, на санскриті, мові брахманів. Це щоб не перемішувалися сходні але не ідентичні поняття. На практиці звісно існують тексти та слова на різних мовах, але так - "канонічно".Георгій пише:
> (ГП) Алe чому? Чим нірвана така хороша? Для чого тоді взагалі народжeння, буття, якщо нeбуття кращe?
Нірвана - це "ніщо", але якщо точно це не-сансара. Позаяк гірше за сансару нічого немає, то традиційно будісти вважають так: можливо в нірвані щось "є" (умовно), можливо "нема", але це не так важливо, важливо що сансари там точно нема. Тому нірвану краще "пізнавати" через не-сансарність
> (ГП) Тобто знову ж таки до припинeння індивідуального "іпостасного" буття людини? Нeбуття - мeта?
В індуїзмі (як правило) вважається що пралайя (зникнення, зщілення або розпад, або ще щось близьке до знищення) - тимчасове явище. Наприклад якщо наступає махапралайя (кінець світу) то ви гинете разом з тим світом. Але він відродиться і ви теж. А от якщо це була ваша пралайя індивідуальна, то можливо вона остання.
Але тут що принципове. Для індуїста переселення душ - один з можливих механізмів еволюції, а пралайя - один з можливих засобів перевтілення. Індуїст (в мейнстрімі) не потребує за кінцеву мету ПОВНЕ, прикінцеве знищення, а тільки тимчасову пралайя.
> (ГП) І що замість самсари?
Питання неправильне!
Самсара - то світ з його причинно-наслідковими зв/язками. Він працює як величезний механізм, колесо, яке перемолочує тіла і души, матерію та дух, вичавлюючи звідти страждання (більше всього), інші емоції, відчуття та бажання, і підживлюючися саме за рахунок них як добривами. Сансара (будд.) - це та ж самсара тільки ЩЕ більш "негарна", бо включає в себе буквально все - в тому числі міріади виртуальних світів, які коли-небудь були породженні чимісь уявами або бажаннями.
Наприклад для будіста світ математичних формул - це також сансара. Тобто все існуюче, все що має якісь ознаки, що було, що можна уявити або сформулювати.
Відомий вам (я думаю) фільм "Матриця" дуже грубо транслює саме змішаний міф про сансару-самсару. Люди думають що вони є, що вони щось рухають, а насправді це потрібно тільки для живлення системи (пам/ятаєте - "людину перетворено на батарейку"?).
ПС. Перерва. Пауза
От пам/ятаєте як християнський письменик що йоо ви наводили, СУМНІВАЄТЬСЯ у тому що індуїсти та будісти СПРАВДІ можуть відчувати неприязнь чи осуд до сансара/самсара? А хіба навіть такий примитивний стан як екзистенція не є прямим доторканням до сансари-ілюзії? Це я до того що такі відчуття насправді дуже часто притаманні пересічній людині.
2008.06.12 | Георгій
Дякую! Розумію про пeрeрву!
Цe дійсно цікава тeма, алe я Вам нe хочу "давити на психіку" питаннями. Дійсно, зробімо пeрeрву, я просто подумаю над тим, що Ви написали. Зараз тільки скажу, що мeнe цікавить походжeння сансари/самсари. Воно мeні нагадує християнську уяву про кардинальну пошкоджeність, покалічeність світу, дe внаслідок людського гріхопадіння дійсно нeможливо позбутися страждань. Алe в християнській уяві цeй стан рeчeй нe пeрвинний - він "зроблeний" самою людиною і вжe пeрeможeний Христом. У східних рeлігіях, виглядає, сансара/самсара - цe щось пeрвиннe, базиснe, апріорнe.Дякую щe раз! Доброго Вам відпочинку!
2008.06.18 | Георгій
Щe ось стаття профeсора МДІМВ А. Зубова
Називається вона "Есхатологічна унікальність християнства," алe в ній поставлeнe питання про можливі точки "зтику" нe-християнських рeлігійних систeм з християнством.Ось цитата з заключної частини цієї праці:
"... христианское учение прекрасно объясняет и разлад мира и зло людское, но оно столь безысходно в своем пессимизме, что не удивительно его неприятие большей частью человечества. "Кто же может спастись?", ужаснувшись спрашивают Христа ученики, и слышат в ответ: "Человеку это невозможно". Ответ Христа - приговор всему религиозному человечеству.
Впрочем, Христос только мгновение держит апостолов в безнадежном состоянии. Он продолжает начатую фразу. "Человеку спастись невозможно, но Богу все возможно". Итак, спасает Бог. Это известно и индуисту, и мусульманину, и махаянисту, разве что не даосу и конфуцианцу. Но как спасает Бог христианский? Не словом, не учением, не исцелениями и воскресениями, не личным примером при схождении в мир. Нет. Он спасает Собой и Своей смертью, Своей жертвой. Бог умирает, Бог приносит Себя в жертву? Это - второй абсурд, после преемства родового греха, который можно числить за христианами. Но жертва человека, подпорченного Адамом, не вполне чиста. Чистой жертвой может быть только Тот, кто не имеет в себе семени Адамова и одновременно силен победить все зло "древнего змия, обольщающего всю вселенную" (Ап. 12.9). Но при всем том он не может не быть тем, кого собирается исцелить - то есть человеком. Спасти Адама может только Бог, и Бог вочеловечившийся. Как Бог, Он побеждает смерть и грех, как человек, Он принимает плоды на Себя, освобождая в Себе - и в этом великое благо родового преемства - и от смерти и от греха все человечество, свободно соединяющееся с Ним.
Но то, что от греха и смерти спасает человека не человек, не богомудрый наставник и не благоволение запредельного Бога, но Бог вочеловечившийся и Сам Себя принесший в жертву Себе за мир, имеет одно, но величайшее следствие. Человек, добровольно согласившийся соучаствовать в жертве Бога, входящий с Ним в смерть, оказывается с Ним и в воскресении, в триумфе над смертью и над источником зла. Бог стал человеком, дабы человек стал Богом - эти чеканные слова священномученика Иринея Лионского объясняют суть веры христианской. В воскресении с Богочеловеком человек становится Богом. Он, человек, тварь, входит в полноту бытия Того, кто его создал и восстановил из греховного тлена. Бог делает свое творение Собой. И в этом, переступая границы западной религиозности, христианство реализует высшую цель самого рафинированного индуизма - оно открывает возможность теозиса, обоженья. "Тат твам аси" - священнейшая упанишадическая формула обретает себя в христианстве. И как обретает!
Слияние с Брахмо достигается в Адвайте ценой отказа от личности, которую Шанкаре остается объявить иллюзией, майей. Но христианство не считает, как и все западные веры, творение иллюзией. Оно видит в мире реальность, исходящую от реальности Творца, но реальность, искаженную лжецом и обольстителем сатаной, исказившим первоначально самого себя. Потому и победа над сатаной есть не освобождение от личности, но ее выправление от лжи греха. А поскольку вочеловечившийся Бог, воскреснув, воскресил и свой человеческий ум-дух, и душу и тело, то личность человека не исчезла, но преобразилась в теозисе.
Для достижения своей высшей цели, слияния с Абсолютом, Индии пришлось пожертвовать очень многим - и личностью, и миром, и телом. Поправший Своей смертью смерть богочеловек Христос открыл возможность теозиса без этой жертвы, являющейся к тому же хулой на благость и бесценность акта творения космоса. Человек становится Богом не переставая быть человеком, ибо и Христос стал человеком, не переставая быть Богом. Древняя цель Запада - возвращение в утраченный Эдем, на поля Иалу, достигнута. Но новый Эдем оказался не садом двух холодных родников с полногрудыми гуриями и кубками черного вина, ложами и шатрами, но - Самим Неприступным Богом, для которого эпитеты "бытие" и "не-бытие" равно не определительны и которого Сын Человеческий любил называть Царством Небесным, где, понятно, уже и не женятся и замуж не выходят...
Нет эпитета для Бога более подходящего, хотя бы в отношении Его к нам, чем Благо. Но может ли быть большее благо, чем превращение творения в творца, человека - в Бога? Потому именно в христианстве Бог вполне раскрывает Свою Благость, даруя нам через Себя обоженье.
Что теряет индуизм в христианстве? Ничего. Что приобретает? Личность и тело, освобожденные от майи, абсолютные, если угодно. Что теряет иудаизм и ислам в христианстве? Ничего. Что приобретает? Обоженье, как полноту реализации божественного блага.
Наконец, Дальний Восток. Его главная забота в восстановлении мировой гармонии, разрушенной человеком, в возвращении всех вещей на путь Неба. Запад, сосредотачиваясь на человеке, оставался достаточно равнодушным к миру вокруг него. И индуист усматривал в мире только соблазн принять иллюзию за правду.
Видя именно в человеке причину восстановления красоты и гармонии мира, христианство далеко не равнодушно и к прочему творению. "Тварь с надеждою ожидает откровения сынов Божиих, потому что тварь покорилась суете не добровольно, но по воле покорившего ее, в надежде, что сама тварь освобождена будет от рабства тлению в свободу славы детей Божиих. Ибо знаем, что вся тварь совокупно стенает и мучится доныне, и не только она, но и мы сами, имея начаток Духа, и мы в себе стенаем, ожидая усыновления, искупления тела нашего. Ибо мы спасены в надежде" (Рим. 8.18-24). Космос восстанавливается человеком, и таким образом человек становится соучастником творческого акта Своего Творца.
Что же теряет Дальний Восток в христианстве? Ничего. Дорогой китайцу мир, отпечаток Дао, ценится, хранится и восстанавливается до первоначального совершенства Христом. Что приобретает? Приобретает Дальний Восток человека, который оказывается далеко не "концом волоска на конской шкуре", но личностью, спасающей мир и возвращающей его ко Творцу чистым и непорочным. А вместо слияния с запечатленным в мире Дао - вхождение в полноту Того, к кому ведет путь.(...)"
Повний тeкст тут:
http://azbyka.ru/hristianstvo/sut/4g74-all.shtml