Відповіді

• 2008.08.29 | Анатолій

  І як успіння жидівки торкається українців?

• 2008.08.29 | +О

  Re: Св. Микола (Кавасила)

  Слава Ісусу Христу!
  
  "Слово на достопокланяемое и преславное Успение Пресвятой и Пречистой Владычицы нашей Богородицы"
  
  "...Так Дева соделала новое небо и новую землю. Более того, Она Сама есть новая земля и новое небо. Земля, потому что от земли [и произошла]. Новая же, потому что ни в чем [греховном] не уподобилась предкам, ветхую не унаследовала закваску, но, по слову ап. Павла, Сама стала новым тестом (ср. 1Кор.5:7) и некоему новому роду положила начало. Кто не знает затем, что Она является Небом? Новым же, потому что далеко [отстоит] от всякой ветхости, как ставшая чуждой всякого истления, и потому что недавно в конце сих дней. Она
  была дарована людям по Божественному обетованию, которое возвестил Исаия: "Я дам вам новое небо и новую землю" (Ис.66, по LXX). Если хочешь, то Дева является еще землей и небом сверхъестественными и необыкновенными (чудесными), ибо, возникнув от земли, Она превзошла небо и чистотой, и величием. Величием, ибо Того, Кого небо не могло вместить, Она в Себе имела обитателем; чистотой же, потому что то, чему люди [никогда] не могли стать самовидцами, ни при разорванных, ни при отверстых небесах, благодаря ей становится
  беспрепятственно доступным. Мало того, Она и путеводствует устремляющимся к Богу, пока не доставит [до неба]. Надлежит вывести еще и следующее: если бы Она не была оставлена посредницей между Богом и людьми, не оказалось бы возможным, чтобы дольние оказались общниками премирным...(Patrologia Orientalis Tome XIX - Fascicule 3 - N 9 Paris, 1925: 377-392., перевод прот. Максима Козлова)

• 2008.08.29 | +О

  Re: о.Юліян Катрій (ЧСВВ) про празник Успіння

  ПРАЗНИК УСПІННЯ ПРЕСВ. БОГОРОДИЦІ
  "Величаємо Тебе, Пренепорочна Мати Христа Бога нашого, і славимо Твоє всеславне Успіння".
  (Величання празника)
  
  Предавній, загальний і глибокий культ Пресв. Богородиці у Східній Церкві витиснув своє особливе знамено передусім на нашому літургійному році. Наш церковний рік не тільки багатий у різні Богородичні празники, але він також ними починається і завершується. Його отвирає праз-ник Різдва Пресв. Богородиці, а замикає її славне Успіння, що в наших літургійних книгах має таку величну назву: "Успіння Пресвятої славної Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії".
  Хоча празник Успіння нагадує нам на сумну подію смерти, то все таки він належить до радісних празників.
  Богослуження правника Успіння повне радісних і веселих гимнів. В тому дні св. Церква радіє, бо Пресв. Богомати з тілом і душею перейшла з туземного життя до вічної слави Свого Сина, та що з її Успінням ми одержали в небі могутню Застуницю і Покровительку. Тож погляньмо на її чудесне Успіння та на установлення празника Успіння.
  ЧУДЕСНЕ УСПІННЯ ПРЕСВ. БОГОРОДИЦІ
  День смерти Пресв. Богородиці зветься в нашій Церкві Успіння, бо її тіло по смерти не дізнало зотління, але враз з душею було взяте до неба. Не маємо історичних даних, як довго Божа Мати ще перебувала на землі по Христовім Вознесінні, ані коли, де і як Вона померла, бо про це св.
  Євангелія нічого не згадує. Основу празника Успіння творять священика традиція Церкви від апостольських часів, апокрифічні книги, постійна віра Церкви та однозгідна думка св. Отців і Вчителів Церкви першого тисячоліття християнства.
  Найдавніше записане передання, що говорить про смерть Пресв. Богородиці, подане в творі, який у Західній Церкві знаний як "Перехід (це є смерть) Св. Марії", а на Сході той сам твір має назву "Св. Івана Богослова слово на Успіння Св. Богородиці". Автор цього твору незнаний. Одні історики думають, що цей твір походить з кінця другого або початку третього сторіччя, а інші ставлять його аж на кінець шостого віку.
  З цього твору довідуємося в подробицях про святе й чудесне Успіння Пресв. Богородиці. Ось його коротка історія:
  Три дні перед смертю явився Преч. Діві Марії архангел Гавриїл і звістив від її Сина Ісуса Христа час її переходу до вічности. На день її смерти в чудесний спосіб зібралися в Єрусалимі Апостоли, хоч були розсіяні по різних краях світу. Не було тільки Апостола Томи. Божа Мати висказала бажання, що хоче бути похована в Гетси-манії коло своїх батьків і свого Обручника Иосифа. Сам Христос видимо в супроводі Ангелів і Святих прийшов по душу своєї Пресв. Матері. Апостоли при співі побожних гимнів на своїх раменах занесли її тіло до гробу і три дні від нього не відходили. Третього дня прийшов здалека Апостол Тома й дуже бажав ще востаннє поглянути на Пресв. Богородицю. Коли ж гріб отворено, то її тіла там уже не було, а тільки похоронні ризи. Тепер усі зрозуміли, що Вона воскресла і з тілом і душею була взята на небо.
  Від початку шостого віку храм Успіння в Гетсиманії починає собі приписувати, що в ньому знаходиться гріб Пресв. Богородиці. А церкву на Сіоні стали уважати місцем її Успіння. Одначе по сьогодні історики не виказали нічого певного ані про місце її смерти, ані про місце її гробу. Одні доказують, що Вона померла в Єрусалимі, інші ж твердять, що в Єфесі, куди мав її взяти зі собою св. Єван-гелист Іван Богослов. У Єфесі ще сьогодні показують дім, де мала б перебувати Божа Мати.
  Літургійний культ Пресв. Богородиці починається щойно від Єфеського Собору 431 року, який очеркнув догму про її Богоматеринство. В творах св. Отців до четвертого століття нема нічого про Успіння Богоматері. Св. Епіфан Кипрський (і^ОЗ) пише: "Хай досліджують св. Письмо і не найдуть там свідоцтва ані про смерть Марії, ані про те, що Вона вмерла чи не вмерла; ані про те, що Вона похована чи не похована. І коли Іван перейшов до Азії, то також ніде не говориться, чи він узяв із собою св. Діву".
  Щойно по 4-ім сторіччі починають церковні письменники на основі передання писати про останні хвилини життя Пресв. Богородиці. На Заході пише про це св. Григорій з Тур (+594), а на Сході єрусалимський патріярх Модест (-{-634), який перший мав проповідь про Успіння, св. Андрій Критський (і-712) та св. Іван Дамаскин (•{■749). Два останні св. Отці мали по три проповіді про Успіння.
  При кінці 7-го і початку 8-го віку церковні письменники починають звертати увагу не тільки на її чудесне Успіння, але і на її вознесіння на небо з тілом і душею. Найбільш цікаве і речове свідоцтво про Успіння подає св. Іван Дамаскин. Він у своїй другій проповіді на Успіння, покликаю-чися на ближче нам незнану "Історію Євтимія", каже, що потім як Пульхерія, жінка цісаря Маркіяна (450-457), збудувала церкву в честь Пресв. Богоматері у Влахерні, передмісті Царгороду, то хотіла там зложити тіло Пресв. Богородиці. В цій справі вона була звернулася до єрусалимського патріярха Ювіналія (•{•458), який тоді якраз був на Халкидонському Соборі (451). Він розповів її передання про те, що по отворенні гробу для Апостола Томи там не знайдено тіла Божої Матері. Замість тіла він прислав Пульхерії похоронну ризу Пресв. Богородиці. Останнім автором на Сході, що зібрав усю традицію про Успіння, є візантійський церковний письменник Никифор Калліст Ксантопул (•{■1335). Він написав також синаксарі для Тріоді і Святих на цілий рік.
  У св. Івана Дамаскина ясно виступає віра внебовзяття Пресв. Богородиці з тілом і душею. В одній із своїх проповідей на її Успіння він каже: "Годилося, щоб Той, Хто зберіг її Дівицтво при своїм Різдві, зберіг і її тіло нетлінним по смерти. Годилося, щоб Та, що в своїх обіймах носила Творця як Дитя, перебувала в небесних хоромах. Го
  дилося, щоб Та, що бачила свого Сина на хресті і якої серце прошив тоді меч болів, що їх Вона не зазнала при Різдві, гляділа на Нього, як Він сидить з Отцем. Годилося, щоб Божа Мати посідала те, що належить до її Сина та щоб усе створіння почитало її як Матір і як Служебку Бога".
  В нашій богослужбі на день Успіння відбивається уся традиція і віра Церкви перших століть у її чудесне Успіння і внебовзяття з тілом і душею. "В молитвах вічночуйну Богородицю — каже кондак празника — і в заступництвах непохитне уповання гріб і смерть ке задержали, бо її як Матір Життя переставив до життя Той, Хто вселився в її вседівиче лоно". На литійних стихирах співаємо: "Прийдіть, збори любителів празника, прийдіть і хор утворимо, прийдіть і увінчаємо піснями церкву з нагоди упокоєння Божого Кивоту, бо днесь небо отвирає своє лоно і приймає Ту, що родила всіма Невмістимого і земля віддаючи благословенний істочник Життя прегарно себе украшує. Ангели творять хор з Апостолами і з острахом глядять на Ту, що від життя переходить до Життя, і яка родила Подавця життя".
  Св. Церква радіє Успінням Богоматері, бо в небі Вона за нас заступається. "Ти в Різдві зберегла Дівицтво —-каже тропар празника ■— а в Успінні не оставила світу, Богородице, і перейшла до життя будучи Матір'ю Життя. І молитвами Твоїми визволяєш від смерти душі наші". В першій стихирі на вечірні Церква кличе: "О дивне чудо! Істочник Життя кладеться у гробі, і гріб стає драбиною до неба. Веселися Гетсиманіє, святий Богородичний доме! Закличмо вірні, маючи приклад архангела Гавриїла: Благодатна, радуйся! З Тобою Господь, подавай світові Тобою велику милість".
  УСТАНОВЛЕННЯ ПРАЗНИКА
  Празник Успіння належить до найстарших Богородич-них празників. Він почався в Єрусалимі вкоротці після Собору в Єфесі. Первісне празнування пам'яті Успіння під впливом Єфеського Собору наголошувало радше привілей її Богоматеринства і тому звалося "Свято Марії-Богома-
  тері". В одній з похвальних бесід на честь Преп. Теодосія Великого ('|'529) говориться, що палестинські монахи щорічно з великим торжеством святкували 15 серпня "Пам'ять Богоматері", це є пам'ять її Успіння. В Сирії в 5-му віці цей празник мав назву "Пам'ять Блаженної".
  У 6-му сторіччі цей празник дістає свою теперішню назву: "Успіння Пресв. Богородиці". В перших віках не всі Церкви Сходу празнували Успіння в тому самому часі. Олександрійський патріярх Теодосій (^567) приписав празнувати Успіння 6-го січня, а празник її Внебовзяття 9-го серпня. Етіопська Церква і сьогодні 6-го січня празнує "Успіння тіла нашої Чистої, Святої, Славної Богородиці Діви Марії", а 9-го серпня "Вознесіння тіла нашої Діви Марії, Богородиці на небо". Вірмени святкують Успіння в неділю між 12 і 18-им серпня. Інші Церкви празнували його 18 серпня.
  Цісар Маврикій (582-602) поширив празник Успіння на цілу візантійську державу і приказав святкувати його 15-го серпня, бо в тому дні він був осягнув світлу перемогу над персами.
  На Заході празник Успіння під впливом Сходу появився дещо пізніше. Він був принятий у Римі за папи Сергія І (687-701), а з Риму перейшов до інших країн Европи. Як на Сході, так і тут різні Церкви святкували його в різному часі. Рим ідучи за Сходом празнував Успіння 15-го серпня, Франція 18 січня, Еспанія по Соборі в Толедо 656 року 18 грудня. В римському місяцеслові з 7-го віку, що його приписують св. Єронімові, в дні 18 січня сказано: "Смерть Преч. Діви Марії", а 14-го серпня: "Внебовзяття". Одначе римський календар з 8-го століття має вже тільки один празник Успіння на 15 серпня.
  У Західній Церкві почавши від Першого Ватиканського Собору (1869-1870) щораз більше йшли намагання, щоб загальну віру Церкви в чудесне Успіння і Внебовзяття Преч. Богородиці проголосити догмою св. віри. Це завдання узяв на себе папа Пій XII (і-1958). Він засягнувши думки всіх єпископів Католицької Церкви своєю Апостольською Конституцією "Всемилостивий Бог" з дня 1-го листопада 1950 року цілому світові урочисто проголосив: "Владою Господа нашого Ісуса Христа, св. Апостолів Петра й Павла і нашою власною повагою проголошуємо, заявляємо й очеркуємо як Богом об'явлену правду, що Непорочна Божа Мати, Приснодіва Марія, сповнивши біг свого земного життя, була взята з тілом і душею до небесної слави".