Митрополит Іларіон (Огієнко) про українську мову (/)
10/09/2008 | Георгій
БЕРЕЖІМО СВОЮ УКРАЇНСЬКУ МОВУ
1. Мова – то серце народу
Рідна мова – мова наших батьків і мова народу, з якого ми вийшли. Рідна мова – найголовніший наріжний камінь існування народу як окремої нації: без окремої мови нема самостійного народу, бо рідна мова – основа нашої історії, як душа цього народу.
Мова – серце народу: гине мова – гине й народ. Гине мова – гине й історія як історія окремого народу.
Хто цурається своєї рідної мови, той у саме серце ранить свій народ. Той веде його до смерти!
2. Святе Писання наказує берегти рідну мову
Ось через це Святе Писання суворо наказує кожній людині: "Щоб усякий чоловік був господарем у домі своєму, і щоб це було оголошено кожному його природною мовою" (Есф. 1, 22). Це велика й важлива заповідь, яка наказує всім, а особливо тим, що служать народові, говорити його мовою. Коли говорити, то й любити, шанувати й берегти цю мову.
Мова пов'язана нерозривно з народом та його історією, і коли ми, за Христовим прикладом, мусимо любити свій народ, то тим самим мусимо любити й берегти і свою рідну мову, бо без мови народ не може існувати. Безмовний народ – не народ. Це “м'ясо” й раби для народу мовного.
У Святому Писанні розповідається, як славний Неємія, що багато дбав про відродження свого народу, суворо наказував не забувати своєї рідної мови, бо знав її силу й значення для збереження окремішности народу. Після Вавилонського полону юдеї дуже єдналися зі своїми сусідами, “і тому сини їхні наполовину говорять азотською, або мовою інших народів, і не вміють говорити юдейською”. Це розлютило Неємію, про що він розповідає: “Я зробив за це догану і проклинав їх, і деяких з чоловіків бив, рвав на них волосся і заклинав їх Богом” (Неєм. 13, 24-25). Це й до тебе, український народе у розсіянні, оце святе слово!
Христос говорив Своєю рідною арамейською мовою. І в останню хвилину, віддаючи Свого духа Отцеві, Христос скрикнув на Хресті вірша з Псалтиря (22, 2) таки Своєю рідною мовою: “Ілі, Ілі! Лама савахфані?” (Мф. 27, 46; Мр. 15, 34), цебто: “Боже мій, Боже мій! Нащо мене Ти покинув?” І кожна людина, які б мови вона не знала, в останню хвилину, залишаючи цей зрадливий світ, прокаже останнє слово таки своєю наймилішою мовою – мовою рідною...
Апостоли так само говорили своєю рідною арамейською мовою, а святий апостол Петро говорив навіть із галилейською вимовою. Так, коли Петро під час суду над Христом був на подвір’ї Кайяфи, то присутні казали йому: “ Справді і ти з них, бо і мова твоя викриває тебе” (Мф. 26, 73; пор. Мр. 14, 70; Лк. 22, 59).
3. Хто цурається української мови, той цурається й українського народу
Не цураймося ж і ми своєї рідної мови української, як не цурався Своєї рідної мови Христос, як не цурались її й апостоли. Цуратися рідної мови – цуратися рідного народу, а цуратися народу – то кидати свою Віру та Церкву! Хто свою рідну мову забуває, той у серці Бога не має! Зрадник рідної материнської української мови – то зрадник батьківської Православної Віри та Церкви, який щастя й долі не матиме поміж людьми!..
Особливо тяжка й дошкульна зрада рідній мові там, де народ живе серед іншого народу, на чужині. Хто тут зраджує й кидає свою рідну українську мову та переходить на чужу, той легко зрадить і батьківській Православній Вірі, і Православній Церкві, і вкінці стане безвірним і бездушним перекидьком. Хай Господь береже всіх від такого!
Отож, бережімо й любімо свою українську мову! Любімо її в усьому: у книжці, у пісні, у розмові. Ніколи не цураймося своєї рідної мови, де б то не було: чи в себе вдома, чи серед чужих! І не вільно ніде ховатися з рідною мовою, заступаючи її без потреби іншою. Рідна мова – то душа народу, і хто цурається її – той душі своєї цурається!
Українська мова близька й мила кожному українцеві, і тільки людина з порожнім серцем не чує її материнського тепла та небесної краси. Рідна українська мова гріє нашу душу божественним огнем, вона лунає для нас небесними звуками. Ось тому-то рідна мова називається мовою материнською: це та мова, якою рідна мати співала над нашою колискою наші найперші пісні, що бренять нам ангельськими звуками, звуками, яких ми ніколи в житті не забуваємо й не забудемо.
Ці небесні звуки рідної української мови завжди бренять нам ціле життя неземною музикою, скрашуючи нам наше сіре життя й нагадуючи про небесне. І як любимо ми свою рідну матір, так само ми повинні любити й свою українську мову, і не тільки любити, але й шанувати та берегти її.
Блаженна людина, яка рідну мову свою береже та шанує! І жодна інша мова не звучить нам краще, як своя українська!
Українська молодь в розсіянні помітно забуває свою мову, і тим стає на дорогу винародовлення. Це загрозливий стан, і до його направи мусять негайно й одностайно стати в першу чергу родина та Церква, а далі все об'єднане громадянство й уся преса. У добрій національній освіті нашої молоді – наше світле майбутнє, а в її винародовленні – наше смеркання... Це загроза значно більша, ніж її уявляють, а тому кличу до всієї української молоді: коли ти забуваєш мову батьків своїх, мову українську, тим у саме серце раниш свій рідний український народ!..
БЕРЕЖІМО УКРАЇНСЬКУ МОВУ В ЦЕРКВІ
1. Святе Писання вимагає Богослужб рідною мовою
Бережімо й мову своєї Православної Церкви такою, якою вона є в нас довгі віки. Ми маємо дві богослужбові мови, з них перша – наша давня богослужбова мова, так звана церковнослов'янська, а правильніше – староукраїнська, бо ж вона була в нас і мовою літератури, і мовою освічених класів. Вимова церковно-слов'янського тексту в нас завжди була тільки своя українська, але Росія силою була накинула нам свою російську вимову. Тепер, де тільки можливо, ми цю російську вимову відкинули як чужу нам, і вернулися до своєї рідної споконвічної української вимови, що довгі століття була в нас як своя рідна.
А за нового часу в Українській Православній Церкві скрізь служать уже живою українською мовою. Робиться це тому, що Христос заповів Своїм учням (Мф. 28, 19-20) розповсюджити Його науку, Святе Євангеліє, по всьому світові: “Отже, йдіть, навчайте всі народи, хрестячи їх в ім’я Отця і Сина, і Святого Духу, навчаючи їх зберігати все, що Я заповів вам”. А чи ж можна усі народи навчити Божої науки якоюсь однією мовою? Ні, це можна зробити тільки рідною мовою кожного окремого народу, такою мовою, щоб кожен її зрозумів. Ось через це в багатьох православних церквах служби Божі правляться і Євангеліє читають таки живою зрозумілою своєю мовою, наприклад, у сусідній нам Румунській Церкві й багатьох інших.
Апостол Павло навчає про це так само: "У Церкві волію п'ять слів зрозумілих сказати, щоб і інших навчити, аніж десять тисяч слів (чужою) мовою" (1 Кор. 14, 19).
Отже, Апостол найясніше наказує, щоб у церквах служити так, щоб вірні все зрозуміли. Ось через це в українських православних церквах служать українською мовою. Служіння живою українською мовою – не ламання своїх стародавніх українських звичаїв, це тільки нове, корисніше виконання Заповіді Христової, це метод глибше християнізувати народ, бо церковнослов'янська мова через своє застаріння цього зробити не може.
У цьому відношенні рідна мова – шлях до Бога.
2. Рідна мова в Богослужбі – це кирило-мефодіївська ідея
Два брати-греки, Кирило й Методій, що жили в IX віці, глибоко зрозуміли апостольську науку про вагу рідної мови в Церкві і в ділі християнізації народу взагалі, і віддали все своє життя на працю перекладу Богослужбових Книг і Книг Святого Писання старою болгарською мовою, так званою церковнослов'янською мовою. Ціле життя своє святі брати, що добре знали слов'янську (болгарську) мову, присвятили поширенню ідеї, щоб служити Святі Служби в церквах рідною мовою. За це Православна Церква зарахувала Кирила й Мефодія до сонму святих (пам’ять їх 11/24 травня).
Тож Українська Православна Церква глибоко пройнялася ідеєю святих братів, і з 1919 р. запровадила живу українську мову в Богослужби.
Митрополит Іларіон (Огієнко).
http://www.orthodox.poltava.org/propovidi.htm
1. Мова – то серце народу
Рідна мова – мова наших батьків і мова народу, з якого ми вийшли. Рідна мова – найголовніший наріжний камінь існування народу як окремої нації: без окремої мови нема самостійного народу, бо рідна мова – основа нашої історії, як душа цього народу.
Мова – серце народу: гине мова – гине й народ. Гине мова – гине й історія як історія окремого народу.
Хто цурається своєї рідної мови, той у саме серце ранить свій народ. Той веде його до смерти!
2. Святе Писання наказує берегти рідну мову
Ось через це Святе Писання суворо наказує кожній людині: "Щоб усякий чоловік був господарем у домі своєму, і щоб це було оголошено кожному його природною мовою" (Есф. 1, 22). Це велика й важлива заповідь, яка наказує всім, а особливо тим, що служать народові, говорити його мовою. Коли говорити, то й любити, шанувати й берегти цю мову.
Мова пов'язана нерозривно з народом та його історією, і коли ми, за Христовим прикладом, мусимо любити свій народ, то тим самим мусимо любити й берегти і свою рідну мову, бо без мови народ не може існувати. Безмовний народ – не народ. Це “м'ясо” й раби для народу мовного.
У Святому Писанні розповідається, як славний Неємія, що багато дбав про відродження свого народу, суворо наказував не забувати своєї рідної мови, бо знав її силу й значення для збереження окремішности народу. Після Вавилонського полону юдеї дуже єдналися зі своїми сусідами, “і тому сини їхні наполовину говорять азотською, або мовою інших народів, і не вміють говорити юдейською”. Це розлютило Неємію, про що він розповідає: “Я зробив за це догану і проклинав їх, і деяких з чоловіків бив, рвав на них волосся і заклинав їх Богом” (Неєм. 13, 24-25). Це й до тебе, український народе у розсіянні, оце святе слово!
Христос говорив Своєю рідною арамейською мовою. І в останню хвилину, віддаючи Свого духа Отцеві, Христос скрикнув на Хресті вірша з Псалтиря (22, 2) таки Своєю рідною мовою: “Ілі, Ілі! Лама савахфані?” (Мф. 27, 46; Мр. 15, 34), цебто: “Боже мій, Боже мій! Нащо мене Ти покинув?” І кожна людина, які б мови вона не знала, в останню хвилину, залишаючи цей зрадливий світ, прокаже останнє слово таки своєю наймилішою мовою – мовою рідною...
Апостоли так само говорили своєю рідною арамейською мовою, а святий апостол Петро говорив навіть із галилейською вимовою. Так, коли Петро під час суду над Христом був на подвір’ї Кайяфи, то присутні казали йому: “ Справді і ти з них, бо і мова твоя викриває тебе” (Мф. 26, 73; пор. Мр. 14, 70; Лк. 22, 59).
3. Хто цурається української мови, той цурається й українського народу
Не цураймося ж і ми своєї рідної мови української, як не цурався Своєї рідної мови Христос, як не цурались її й апостоли. Цуратися рідної мови – цуратися рідного народу, а цуратися народу – то кидати свою Віру та Церкву! Хто свою рідну мову забуває, той у серці Бога не має! Зрадник рідної материнської української мови – то зрадник батьківської Православної Віри та Церкви, який щастя й долі не матиме поміж людьми!..
Особливо тяжка й дошкульна зрада рідній мові там, де народ живе серед іншого народу, на чужині. Хто тут зраджує й кидає свою рідну українську мову та переходить на чужу, той легко зрадить і батьківській Православній Вірі, і Православній Церкві, і вкінці стане безвірним і бездушним перекидьком. Хай Господь береже всіх від такого!
Отож, бережімо й любімо свою українську мову! Любімо її в усьому: у книжці, у пісні, у розмові. Ніколи не цураймося своєї рідної мови, де б то не було: чи в себе вдома, чи серед чужих! І не вільно ніде ховатися з рідною мовою, заступаючи її без потреби іншою. Рідна мова – то душа народу, і хто цурається її – той душі своєї цурається!
Українська мова близька й мила кожному українцеві, і тільки людина з порожнім серцем не чує її материнського тепла та небесної краси. Рідна українська мова гріє нашу душу божественним огнем, вона лунає для нас небесними звуками. Ось тому-то рідна мова називається мовою материнською: це та мова, якою рідна мати співала над нашою колискою наші найперші пісні, що бренять нам ангельськими звуками, звуками, яких ми ніколи в житті не забуваємо й не забудемо.
Ці небесні звуки рідної української мови завжди бренять нам ціле життя неземною музикою, скрашуючи нам наше сіре життя й нагадуючи про небесне. І як любимо ми свою рідну матір, так само ми повинні любити й свою українську мову, і не тільки любити, але й шанувати та берегти її.
Блаженна людина, яка рідну мову свою береже та шанує! І жодна інша мова не звучить нам краще, як своя українська!
Українська молодь в розсіянні помітно забуває свою мову, і тим стає на дорогу винародовлення. Це загрозливий стан, і до його направи мусять негайно й одностайно стати в першу чергу родина та Церква, а далі все об'єднане громадянство й уся преса. У добрій національній освіті нашої молоді – наше світле майбутнє, а в її винародовленні – наше смеркання... Це загроза значно більша, ніж її уявляють, а тому кличу до всієї української молоді: коли ти забуваєш мову батьків своїх, мову українську, тим у саме серце раниш свій рідний український народ!..
БЕРЕЖІМО УКРАЇНСЬКУ МОВУ В ЦЕРКВІ
1. Святе Писання вимагає Богослужб рідною мовою
Бережімо й мову своєї Православної Церкви такою, якою вона є в нас довгі віки. Ми маємо дві богослужбові мови, з них перша – наша давня богослужбова мова, так звана церковнослов'янська, а правильніше – староукраїнська, бо ж вона була в нас і мовою літератури, і мовою освічених класів. Вимова церковно-слов'янського тексту в нас завжди була тільки своя українська, але Росія силою була накинула нам свою російську вимову. Тепер, де тільки можливо, ми цю російську вимову відкинули як чужу нам, і вернулися до своєї рідної споконвічної української вимови, що довгі століття була в нас як своя рідна.
А за нового часу в Українській Православній Церкві скрізь служать уже живою українською мовою. Робиться це тому, що Христос заповів Своїм учням (Мф. 28, 19-20) розповсюджити Його науку, Святе Євангеліє, по всьому світові: “Отже, йдіть, навчайте всі народи, хрестячи їх в ім’я Отця і Сина, і Святого Духу, навчаючи їх зберігати все, що Я заповів вам”. А чи ж можна усі народи навчити Божої науки якоюсь однією мовою? Ні, це можна зробити тільки рідною мовою кожного окремого народу, такою мовою, щоб кожен її зрозумів. Ось через це в багатьох православних церквах служби Божі правляться і Євангеліє читають таки живою зрозумілою своєю мовою, наприклад, у сусідній нам Румунській Церкві й багатьох інших.
Апостол Павло навчає про це так само: "У Церкві волію п'ять слів зрозумілих сказати, щоб і інших навчити, аніж десять тисяч слів (чужою) мовою" (1 Кор. 14, 19).
Отже, Апостол найясніше наказує, щоб у церквах служити так, щоб вірні все зрозуміли. Ось через це в українських православних церквах служать українською мовою. Служіння живою українською мовою – не ламання своїх стародавніх українських звичаїв, це тільки нове, корисніше виконання Заповіді Христової, це метод глибше християнізувати народ, бо церковнослов'янська мова через своє застаріння цього зробити не може.
У цьому відношенні рідна мова – шлях до Бога.
2. Рідна мова в Богослужбі – це кирило-мефодіївська ідея
Два брати-греки, Кирило й Методій, що жили в IX віці, глибоко зрозуміли апостольську науку про вагу рідної мови в Церкві і в ділі християнізації народу взагалі, і віддали все своє життя на працю перекладу Богослужбових Книг і Книг Святого Писання старою болгарською мовою, так званою церковнослов'янською мовою. Ціле життя своє святі брати, що добре знали слов'янську (болгарську) мову, присвятили поширенню ідеї, щоб служити Святі Служби в церквах рідною мовою. За це Православна Церква зарахувала Кирила й Мефодія до сонму святих (пам’ять їх 11/24 травня).
Тож Українська Православна Церква глибоко пройнялася ідеєю святих братів, і з 1919 р. запровадила живу українську мову в Богослужби.
Митрополит Іларіон (Огієнко).
http://www.orthodox.poltava.org/propovidi.htm