Надо у самого автора спросить. Разумеется, не следует воспринимать его анализ ситуации как истину в последней инстанции, но он умеет подмечать некоторые моменты, которые другими, лично заинтересованными сторонами затушёвываются или просто не замечаются. По поводу упомянутой вами статьи, обратите внимание, что она размещена на сайте УПЦ; соответственно, я полагаю, что она написана исключительно для внутриукраинских целей - разборок УПЦ с УАПЦ и УПЦ-КП насчёт каноничности и этнофилетизма. УПЦ стремится показать себя как единственно верную православную церковь в Украине, которая имеет поддержку даже Вселенского патриарха.
Re: Итоги Всеправославного совещания в Стамбуле для РПЦ (л)
це все політичні реверанси, і, на мою думку, читати цю статтю потрібно без всіляких там етнофілітизмів/етатизмів, а, приблизно: "Незважаючи на приїзд Патріарха Вартоломея до Києва, питання про визнання афтокефалії Київського Патріархату не стоїть на Церковному порядку денному..."
І, погоджуюсь, даремно очікувати сильного наближення до істинної ситуації справ в Православії від будь-якого, навіть найгеніальнішого, аналізування.
Проте, як на мене, тут неправомірно вживається як термін "етнофілітизм", так і термін "етатизм" і маніпулюється ними в якості єресей, до яких наблизилися саме ми і саме в нашому контексті... А насправді, думаю, або - потрібно визнавати, що ідея української афтокефалії базована на тих самих основах, на яких сформувалися всі сучасні Православні Церкви, або - потрібно відкинути панівну концепцію "одна держава - одна церква" як еклезіологічну єресь, яка заважає церковній католичності (вселенськості, єдності)...
Re: Итоги Всеправославного совещания в Стамбуле для РПЦ (л)
+О пише:
> це все політичні реверанси, і, на мою думку, читати цю статтю потрібно без всіляких там етнофілітизмів/етатизмів, а, приблизно: "Незважаючи на приїзд Патріарха Вартоломея до Києва, питання про визнання афтокефалії Київського Патріархату не стоїть на Церковному порядку денному..."
Да, разумеется. Время ещё не подошло. Митрополит Владимир очень мудрый человек.
> Проте, як на мене, тут неправомірно вживається як термін "етнофілітизм", так і термін "етатизм" і маніпулюється ними в якості єресей, до яких наблизилися саме ми і саме в нашому контексті... А насправді, думаю, або - потрібно визнавати, що ідея української афтокефалії базована на тих самих основах, на яких сформувалися всі сучасні Православні Церкви, або - потрібно відкинути панівну концепцію "одна держава - одна церква" як еклезіологічну єресь, яка заважає церковній католичності (вселенськості, єдності)...
Политика, всё это не более, чем политика. Вселенский патриарх вовсе не о каноничности заботится, а о своём влиянии. Между строк так и читается желание быть верховным судиёй и сверху мудро распределять кому какой статус получить. Что Москва, что Константинополь - одним мир(р)ом мазаны. Во всех смыслах
Для Украинской церкви выгодно именно то, что эти две силы являются непримиримыми конкурентами в борьбе за Украину. Соответственно, играя на их противоречиях, есть шанс добиться своего. В Киеве это, думаю, хорошо понимают.
2008.10.17 | Фізик
Re: Итоги Всеправославного совещания в Стамбуле для РПЦ (л)
> > це http://pravoslavye.org.ua/index.php?r_type=news&action=fullinfo&id=22960
> > бралось до уваги?
> По поводу упомянутой вами статьи, обратите внимание, что она размещена на сайте УПЦ; соответственно, я полагаю, что она написана исключительно для внутриукраинских целей - разборок УПЦ с УАПЦ и УПЦ-КП насчёт каноничности и этнофилетизма.
Я думаю, варто звернути увагу, що згаданий сайт не є офіційним сайтом УПЦ. На офіційному сайті УПЦ http://orthodox.org.ua/ робляться трохи інші акценти.
Re: Итоги Всеправославного совещания в Стамбуле для РПЦ (л)
Фізик пише:
> Я думаю, варто звернути увагу, що згаданий сайт не є офіційним сайтом УПЦ. На офіційному сайті УПЦ http://orthodox.org.ua/ робляться трохи інші акценти.
Kohoutek пише:
> Фізик пише:
>> Я думаю, варто звернути увагу, що згаданий сайт не є офіційним сайтом УПЦ. На офіційному сайті УПЦ http://orthodox.org.ua/ робляться трохи інші акценти.
> Нет, http://pravoslavye.org.ua - тоже официальный сайт УПЦ. У неё два официальных сайта.
Веб-конференція секретаря Предстоятеля УПЦ єпископа Переяслав-Хмельницького Олександра (Драбинка), яку він проводив з читачами порталу РІСУ 4 лютого 2009 року: http://orthodox.org.ua/uk/2009/02/05/4561.html
.............
— Можно прояснить ситуацию с существованием в УПЦ пресс-службы Василия Анисимова? Вопросы такие: кому она подчиняется; выражает ли она точку зрения УПЦ; если да, то тогда почему таким оскорбительным и развязным способом (даже по отношению к членам и священнослужителям своей же Церкви); в чем разница между пресс-службой Василия Анисимова и пресс-службой одесской общественно-политической организации "Единое отечество", ведь контент у обеих фактически один и тот же; почему бы не объединить эти две службы в одну, чтобы не было путаницы?
Ответ:
— Статус структуры, которую возглавляет Василий Семенович Анисимов, уточняется. Единственным официальным сайтом УПЦ, в соответствии с решением Священного Синода, является сайт www.orthodox.org.ua, а официальным печатным органом – «Церковная православная газета». Пресс-секретарем Предстоятеля УПЦ является прот. Георгий Коваленко. Официальной информационной структурой в УПЦ, которая занимается работой со СМИ от имени УПЦ, является возглавляемый им Синодальный отдел «Мисия духовного просвещения». Остальное – это околоцерковная самодеятельность.
............
> Kohoutek: Я так понимаю, игумен он номинальный. Типа, катакомбный.
В РПАЦ розкол, але, здається, його і звідти виганяли (заборонили служити). Хіба, може, вже поновили... А ігумен - це просто сан чорного духовенства, відповідник протоєрея в білому (одруженому) духовенстві. Хоча, і далі не ясно, хто його таким визнає. Напевно дійсно - катакомбний
З повагою
Олег
2008.10.29 | Георгій
"Москва вжe нe Трeтій Рим" (/)
Москва вже не Третій Рим
РПЦ поступається пальмою першості Константинополю
Вийшовши до журналістів після закінчення засідання Священного Синоду Російської Православної Церкви 6 жовтня цього року, митрополит Калузький і Боровський Климент (Капалін) повідомив дві сенсаційні новини. Перша – бунтівний єпископ Діомід, що відмовився з’явитися перед Синодом, позбавлений сану і розжалуваний в прості ченці. Друга – Патріарх Алексій II особисто очолить делегацію РПЦ на Всеправославній нараді в Стамбулі.
Ця друга новина була такою, що не менш інтригує, ніж перша. Зустріч глав і представників Помісних Православних Церков організовував Константинопольський Патріархат, з яким у РПЦ непрості відносини. Патріарх Алексій II був запрошений ще півроку тому, але не давав своєї згоди брати участь в стамбульській нараді, якщо на ній будуть присутні представники невизнаної Московським Патріархатом Естонської Апостольської Православної Церкви (ЕАПЦ), що знаходиться в юрисдикції Константинополя. Естонський розкол – це ще і особиста драма для Алексія II, який до обрання Патріархом в 1990 році довгий час був митрополитом Таллінським і Естонським. Напередодні Всеправославної наради голова Відділу зовнішніх церковних зв’язків (ВЗЦЗ) митрополит Кирил (Гундяєв) спеціально вів переговори з Патріархом Варфоломієм про прийнятний для РПЦ формат участі в нараді.
Що ж в результаті? 11 жовтня в стамбульському аеропорту Патріарха Алексія II зустріли далеко не на вищому рівні. За християнськими цілуваннями в резиденції Варфоломія I на Фанаре (грецький квартал в Стамбулі. – «НГР») не можна було не відчути взаємний холодок, як і під час їхніх переговорів в липні в Києві. Глава ЕАПЦ митрополит Стефан (Харалампідіс) був присутній на Всеправославній нараді на особисте запрошення Константинопольського Патріарха, не зважаючи на претензії Москви. Делегація РПЦ, щоб не влаштовувати скандалу, була вимушена залишитися за столом переговорів (хоча раніше в подібних випадках делегати з Москви просто полишали зустрічі за участю ЕАПЦ). Митрополит Кирил пояснив, що сусідство делегацій Московського Патріархату і ЕАПЦ за одним столом не можна вважати історичним прецедентом. «Нашу участь в цій зустрічі не слід розглядати як фактичне визнання автономного статусу юрисдикції Константинопольського Патріархату в Естонії», – заявив голова ВЗЦЗ.
Серйозний промах церковної дипломатії Москви був очевидним, хоча для більшої показності до складу російської делегації були включені митрополити Київський Владимир (Сабодан), Таллінський Корнілій (Якобс) і Кишинівський Владимир (Кантарян). Але зіграти роль Третього Риму Московському Патріархату так і не вдалося. Більш того, якраз під час проведення в Стамбулі Всеправославного наради вибухнув серйозний скандал в Конференції європейських Церков (КЄЦ). 11 жовтня Російська Православна Церква припинила своє членство в цій організації внаслідок того, що КЄЦ відмовилася приймати до своїх лав Естонську Православну Церкву Московського Патріархату. Тим часом ЕАПЦ у складі Константинопольського Патріархату була прийнята в цю організацію рік тому без яких-небудь ускладнень. «КЄЦ все більше ігнорує голос Церков з країн, що знаходяться поза Європейським союзом», – резюмували у Відділі зовнішніх церковних зв’язків. Читай – орієнтується на Константинополь, а не на Москву. Образу Москви можна зрозуміти. Але чи варто було грюкати дверима, цілком поступаючись цим майданчиком Константинополю? Адже Московський Патріархат десятиліттями вибудовував відносини з КЄЦ. Нинішній Патріарх був віце-президентом цієї організації з 1971 року і її президентом з 1987 по 1992 рік. Те, що відбувається зараз, можна, звичайно, вважати підступами Заходу. Але в першу чергу це повний провал зовнішньої політики РПЦ.
Естонське питання не було б таким хворобливим для міжправославних відносин, якби в ньому не бачили можливий сценарій для іншої країни колишнього Радянського Союзу – України. Скільки списів було зламано цього літа навколо київського вояжу Патріархів Варфоломія і Алексія з приводу можливого встановлення Константинопольським Патріархатом своєї церковної юрисдикції в цій країні! Цього не трапилося, проте можливість визнання українських «розкольників» Варфоломієм I все ще зберігається. «Не всі проблеми вдалося вирішити», – визнав Патріарх Алексій II, покидаючи Стамбул.
«Проблема українського розколу може бути вирішена лише соборним розумом всіх Помісних Православних Церков, – заявив в своєму зверненні до Константинопольського Патріарха і глав інших Церков нинішній глава Український Православній Церкві митрополит Володимир. – Зі свого боку, ми свідчимо про готовність брати участь в загальноправославному обговоренні питання церковного розділення в Україні». Митрополит Володимир знов виступив проти створення в Україні паралельних церковних юрисдикцій (за естонським зразком), оскільки проблеми розколу це все одно не вирішить, але ще більше розділить українське суспільство. Глава УПЦ закликав винести це питання на суд всієї повноти Православної Церкви.
Але який буде вердикт цього суду? Чи багато у Московського Патріархату залишилося союзників у православному світі? Як передає агентство Asianews, навіть Антиохійський Патріарх Ігнатій IV, традиційний союзник Москви, 10 жовтня після промови Константинопольського Патріарха, в якій той розкритикував прояви націоналізму в Церкві, заявив: «Ми маємо одного главу в православному світі, і це Константинополь». Схоже, як би не прагнула Росія зміцнити свій вплив на православному Сході, Константинополь завжди задаватиме тон в четвірці стародавніх православних Патріархатів, які мають визначний голос у вирішенні міжправославних протиріч.
Отже стратегічно Москва остаточно поступиться Константинополю пальмою першості в православному світі, якщо не зробить якихось надзусиль для пошуку нових союзників і утримання старих (Болгарська, Сербська, Польська, Чеська Церкви). Будь-яка помилка – наприклад, порушення канонічних меж Грузинської Церкви – може поставити хрест на претензіях РПЦ на роль Третього Риму як найбільшої Церкви православного світу. При цьому право Московського Патріархату на всю територію колишнього Радянського Союзу (окрім Грузії) як на свою «канонічну територію» не враховується Вселенським Патріархатом. Що стосується відносин з Грузинською Церквою (вона також послала до Константинополя свого представника), то їх поки вдається зберігати. У підсумковому документі Всеправославної наради вітаються «позиція Російської і Грузинської Церков під час недавнього конфлікту і їх братська співпраця» і наголошується, що «обидві Церкви виконали обов’язок служіння примиренню».
Зустріч глав і представників Православних Церков в Стамбулі стала черговою спробою об’єднати православний світ, що роздирається сьогодні різними церковними розколами і політичними суперечностями. Чи вдалося це – велике питання. «Церква одна», – писав російський філософ і богослов Олексій Хомяков в першій половині XIX століття, маючи на увазі містичне розуміння Церкви як Тіла Христового. Проте на практиці виявляється, що Православних Церков багато (Константинопольська, Елладська, Російська, Грузинська і так далі), і їх число може збільшуватися скільки завгодно шляхом проголошення нових автокефалій. Причому процес відокремлення нових Церков далеко не безболісний (Естонія і Україна – тому приклад). Фактично світове православ’я сьогодні є федерацією національних Церков. Патріарх Варфоломій вкрай стурбований тим, що прихильність національним інтересам витісняє в них дух християнства, проти чого свого часу протестував апостол Павло (до 2000-ліття дати його народження і було приурочено Всеправославну нараду). Тим самим Константинополь пропонує себе на роль головного в православному світі – арбітра, третейського судді, який на практиці здійснюватиме ідею єдності православ’я. Але ці претензії на роль «східного папи» зовсім не розділяють в найчисленнішій Православній Церкві світу – Московському Патріархаті. Адже цю роль там приміряють до себе.
Так, дeякі дійсно кажуть, що Всeлeнський Патріарх нe повинeн eволюціонувати в бік "православного папи." Протe я нe маю вражeння, що цe найбільшe опасіння. Виглядає, скорішe, що сeрeд православних (на "мікромодeлі" вeб-форуму ОC.net) вимальовуються три групи. Одна вважає, що підсилeння позиції Всeлeнського Патріарха і послаблeння позиції МП - цe добрe, тому що МП дужe сильно зв"язаний з російським дeржавним апаратом і російською імпeрською ідeологією. Друга група, навпаки, проти Всeлeнського Патріарха і за Москву. Цe головним чином сeрби, частково з історичних причин - вони ніколи особливо нe любили грeків і чомусь традиційно мають якісь дужe ідeалістично-фантастичні уяви про "російського брата," який завжди за них нібито заступаєтсья на відміну від продажного і гнилого "заходу," і частково тому, що вони дужe розлютилися на Амeрику, НАТО, "Захід" в цілому чeрeз підтримку Заходом косівських сeпаратистів. Трeтя група нeйтральна.
Особливо сильна оця (цeй Ozgeorge є модeратор і також дужe активний учасник дискусій на Oc.net):
I also have to agree, and have another point to add: The Concilliar nature of the Church is itself an ecclesiological and therefore a theological consideration (not just a political one), so you cannot really divorce it from the question. The Concilliar nature of the Church comes from the fact that, according to Christ, the Church is the Icon of the Holy Trinity (John 17:21), and requires aggreement between two or more (Matthew 18:19). Furthermore, Christ alone is the Head of the Church (Colossians 1:18) and everyone else, including the Bishops, the Saints in Heaven, and even the Theotokos, are the Body.
(Я також згодeн (тобто що ні, возвишeння якогось одного єпископа в ПЦ нe будe нічим добрим для Цeркви. --ГП), і вкажу на щe одну причнину: консіліарний характeр Цeркви є як такий eклeсіологічним, а тому і тeологічним аргумeнтом, а нe тільки політичним; цeй консіліарний характeр походить від Христового вчeння, що Цeрква є іконою (образом) Cвятої Тройці (Івана 17:21), і таким чином вимагає погоджeння між двома або більшe особами (Матв. 18:19). Більшe того, єдиним Головою Цeркви є Христос (Колосян 1:18), тоді як всі інші - всі єпископи, всі святі в нeбі і навіть сама Богородиця - є її Тілом.)
Георгій пише:
> .. і вкажу на щe одну причнину: консіліарний характeр Цeркви є як такий eклeсіологічним, а тому і тeологічним аргумeнтом, а нe тільки політичним; цeй консіліарний характeр походить від Христового вчeння, що Цeрква є іконою (образом) Cвятої Тройці (Івана 17:21), і таким чином вимагає погоджeння між двома або більшe особами (Матв. 18:19).
Двома або більше особами ..
І це у контексті про Божі Особи .. Котрі до того ж намагаються прирівняти до людей
Нє, тут хош нехош почнеш поважати РПЦ. Там таких тупо*илих немає.
> Більшe того, єдиним Головою Цeркви є Христос (Колосян 1:18), тоді як всі інші - всі єпископи, всі святі в нeбі і навіть сама Богородиця - є її Тілом.)
Відколи це папа став претендувати на роль Голови Церкви
І осбливо посилання, для пущєй важності.
щоб були всі одно: як Ти, Отче, в Мені, а Я у Тобі, щоб одно були в Нас і вони, щоб увірував світ, що Мене Ти послав. (Івана 17:21)
Ще поправді кажу вам, що коли б двоє з вас на землі погодились про всяку річ, то коли вони будуть просити за неї, станеться їм від Мого Отця, що на небі! (Матвія 18:19)
І Він Голова тіла, Церкви. Він початок, первороджений з мертвих, щоб у всьому Він мав першенство. (Колосян 1:18)
Слава Ісусу Христу!
Вітаю, пане Георгію!
Хочу зрозуміти, що означає в "консолідарному характері Церкви" така штука, як "первенство честі".
Цей термін дуже часто вживається історично по відношенні до нерозділеної церкви і в боротьбі Константинополя за 2-ге, після Риму (ми з Вами десь вже зачіпали цю тематику), значення, а сьогодні - православною стороною в описі значення Риму в житті ще не розділеної Церкви (мовляв - це було лише "первінство честі") і претензій Константинополя (чи, приміром, Москви) ним володіти, але, видається, саме в різному розумінні "первенства честі" самими Православними Церквами сокрита проблема їх претензій називатися "2-м/3-м Римом". До того ж, прослідковується певна тенденція наповненя терміну у зв`язку з наближенням/віддаленням конкретної Православної Афтокефалії до/від цього "первенства честі": чим далі від претензій на "первенство честі", тим менше функцій (фактично - лише "місце в диптиху") "первенству честі" присвоюють, і, навпаки, чим реальнішою є претензія на це "первенство честі", тим більшою владою його наділяють.
Не знаю, чи ясно висловив свою думку, тому конкретизую запитання:
яке офіційне розуміння "первінства честі" в Вашій Церкві (дуже хотів би побачити документ або посилання на авторитетну в Церкві особу)
З повагою
о.Олег
Отчe Олeжe, ось посилання на статтю з Православної Вікіпeдії (ОrthodowWiki), дe йдeться про "пeрвeнство чeсті." (На жаль, англійською мовою, алe я сподіваюся, Ви пeрeкладeтe).
Коротко, - так, ПЦ визнає пeршість чeсті, причому, словами митрополита Зізіуласа, "нe бeз авторитeту, тобто таку пeршість, яка виявляється в діях і в відповідальності." В цілому, словами того ж Зізіуласа, ПЦ запeрeчує нe саму концeпцію "пeршості чeсті," а лишe той розвиток, який відбувся з цією концeпцією в римо-католицизмі. За православним поглядом, пeршість чeсті нe відділима від консиліарності. Вона є проявом духовного кeрівництва, а НЕ "ЮРИДИЧНОГО" - і отут як раз багато православних богословів і ієрархів вбачають помилку Рима, самe в "юридизмі."
мені дійсно важко читати англійською такі тексти, тому, якщо можна, зорієнтуйте мене:
хто цей митрополит
він написав всю цю статтю (для вікіпедії??, або де можна найти її в авторитетному джерелі)
якщо там цитати з якоїсь праці митрополита - киньте мені їх, якщо можна
може ще якийсь документ?
(можна і англійською, лише, знову буду просити допомоги - боюсь помилитися, а тема для мене важлива)
дякую
З повагою
о.Олег
Отчe Олeжe, вибачтe, я трохи вимучeний цими останніми днями мого осіннього сeмeстру, нe маю сил пeрeкладати, тому думаю, кращe дам кілька лінків на схожі тeксти рос. мовою:
Щодо Зізіуласа, - він народився у 1931 році, грeк, займає прeстол митрополита Пeргамського, вважається досить авторитeтним сучасним православним богословом. Ось тут є його стаття, і у вступі є трохи даних про нього:
«Католики должны всерьез отнестись к понятию полноты
вселенскости поместной Церкви, принятым Вторым Ватиканским
Собором, и применять это понятие в своей экклесиологии ».
Иоанн Зизиулас, Митрополит Пергамский, дает оценку дебатов
между Католиками и Православными по вопросу первенства.
Интервью. Автор: Джианни Валенте
Если и есть у Восточной Церкви сын, который в последние годы доказал что можно вести дискуссию на острую тему первенства разделяющую Католиков и Православных, при этом будучи свободным от старых предрассудков, то это Иоанн Зизиулас, митрополит Пергамский, член синода Экуменического Патриархата Константинополя. Именно он возглавил делегацию прибывшую в Рим в конце июня [2005г.] чтобы засвидетельствовать свое почтение новому епископу Вечного Града по случаю празднования дня его святых покровителей – апостолов Петра и Павла. Именно он, признаваемый всеми как самый авторитетный Православный богослов из живущих ныне, станет со-председателем и главой Православной делегации Международной Богословской Комиссии по диалогу между Католической и Православными Церквами, которая, после нескольких лет своего непростого существования, должна возобновить свои заседания следующей осенью, чтобы рассмотреть уже сам вопрос первенства. С учетом этого, не трудно себе представить, что в предстоящей дискуссии исторический анализ и размышления, которые за прошедшие годы облеклись в зрелые формы, этого мягкого и иератического митрополита, – и те размышления, которые он подробно излагает в этом интервью журналу 30Дней – составят более чем авторитетный источник.
Бенедикт XVI и Иоанн Зизиулас,
глава делегации Экуменического
Патриарха Константинополя, в свой
приезд в Рим на праздник святых
апостолов Петра и Павла, 29 июня 2005г.
Ваше высокопреосвященство, вопрос первенства несомненно является центральным в отношениях между Римо-Католиками и Православными. Православное богословие в отношении к данному вопросу не монолитно. Не могли бы Вы рассказать нам о некоторых основополагающих различиях среди Православных богословов?
ИОАНН ЗИЗИУЛАС. Некоторые Православные богословы, – в прошлом они составляли большинство – связывают первенство, первенство на любом уровне, с церковной организацией, и считают что то, что вкладыает в это понятие Папа не имеет под собой догматичекого основания и таким образом, понятие первенства может меняться в зависимости от обстоятельств. Для них первенство – это вопрос канонического порядка, не касающийся веры. Они не видят никакой связи между первенством и природой Церкви. Для них служение связанное с первенством - это вопрос bene esse, но не esse Церкви.
А другая группа?
ЗИЗИУЛАС: Другая часть Православных богословов рассматривает первенство в Церкви принадлежащей esse Церкви, а не просто к вопросу канонического характера. Они понимают, что мы не можем отказаться от первенства не потеряв одну из составляющих нашей веры. Это показывает, что вопрос первенства – это вопрос не просто о полномочиях епископа Рима, но также и вопрос внутри самой Православной Церкви.
Не могли бы Вы привести примеры аргументации первой группы?
ЗИЗИУЛАС: Один из ведущих Православных богословов, ныне покойный профессор Иоанн Кармирис писал: «По причине политической важности Рима и апостоличности этой Церкви, а также мученической кончины Апостолов Петра и Павла и ее прославленности в делах любви, служения и миссионерства, епископ Рима получил от Соборов, Отцов и набожных императоров – то есть человеческим, а не божественным установлением – простое первенство и порядок чести, как первый среди равных предстоятелей поместных Церквей». Согласно такому взгляду, сама структура первенства, включая и первенство Римского Престола, существует благодаря человеческим и преходящим факторам. Это означает, что Церковь могла бы существовать без первенства, хотя она не могла бы существовать без епископов или синодов, поскольку последнее является проявлением iure divino и есть часть esse Церкви.
Православные богословы очень часто пользуются формулой «первенство и порядок чести». Что оно означает?
ЗИЗИУЛАС: Когда говорят о «первенстве чести», то подразумевают исключение у первенствующего права какой-либо юрисдикции над остальными епископами. Но такая формула представляется довольно туманной. «Простого первенства чести», как представляется, на самом деле не существует даже в Православной Церкви…
Почему?
ЗИЗИУЛАС: В Православной Церкви, к примеру, в отсутствие Патриарха или во время вакантности его престола не могут проводиться выборы епископов и не могут осуществляться никакие «канонические акты». Разве можно при этом рассматривать первенство Патриарха как «простое первенство чести»?
Имеет ли эта формула другое содержание?
ЗИЗИУЛАС: Выражение «простое первенство чести» используется, чтобы подчеркнуть что все епископы, начиная от Папы и патриархов, и заканчивая самым малозначительным епископом, равны между собой с точки зрения священства (hieratikуs).
Но ведь это традиционный принцип как Православных так и Римских Католиков…
ЗИЗИУЛАС: И тем не менее есть одно фундаментальное различие между ними, а именно: Римо-Католики применяют это равенство только в отношении таинственной благодати, которое не подразумевает автоматически осуществление юридической власти (missio canonica), в то время как Православные не делают подобного различия.
Вы считаете подобные идеи верными?
ЗИЗИУЛАС: Такой подход, как представляется, не учитывает определенных фактов существующих в Православной традиции и вероисповедании: простой и очевидный факт того, что синодальность не может существовать без первенства. В Православной традиции никогда не было и никогда не может быть синода или собора без protos, или primus. Таким образом, если синодальность существует как jure divino, по такому же праву должно существовать и первенство.
Кто-нибудь из Православных богословов пытался разрешить это противоречие?
ЗИЗИУЛАС: Аливисатос, например, придерживается позиции, что нет необходимости иметь постоянного protos; первенство может осуществляться поочередно. Я думаю такая позиция слаба: первенство в Церкви никогда не осуществлялось поочередно. Оно принадлежит конкретному титулу, служению и определенному лицу. Более того, если логически применить поочередность в отношении внутреннего устройства автокефальной Церкви, то это будет означать упразднение титулов патриарха и митрополитов как постоянно существующих видов личностного служения…
Другие Православные богословы ссылаются на демократию в своих богословских возражениях против первенства …
ЗИЗИУЛАС. Кармирис, например, говорит о демократии как о характеристике Православной Церкви. Но он ясно связывает Православную позицию с позицией западного Konziliarismus в своих возражениях против первенства Папы: в Церкви не может существовать первенства потому что высшая власть, настоящее primus в Церкви, принадлежит Собору.
Чтобы найти выход из данного тупика, Вы говорили, что в период до и после Второго Ватиканского Собора появились новые перспективы. Почему?
ЗИЗИУЛАС: Вопрос который уже доминировал во время дискуссий в течении долгого периода до Собора, когда такие ведущие фигуры как Конгар, Ранер, Ратцингер, де Любак и другие вымостили дорогу к богословию Второго Ватикана, заключался в том, совпадает или нет полнота и католичность Церкви с ее вселенской структурой.
И в этом вопросе они обращали свои взляды к Православию …
ЗИЗИУЛАС: В основном к так называемой «евхаристической экклесиологии» русского богослова Николая Афанасьева, который сформулировал аксиому «где Евхаристия, там и Церковь». Это означало, что каждая местная Церковь, которая празднует Евхаристию, должна рассматриваться как полноценная и католическая Церковь. Римско-Католические богословы подверглись влиянию этого подхода, и как результат, богословие местной Церкви вошло в документы Собора.
Что также нашло свое отражение в дебатах по поводу первенства …
ЗИЗИУЛАС: Эти дебаты со стороны Православных в основном велись богословами русского происхождения живших первоначально в Париже, некоторые из которых затем перебрались в Америку. Четверо из них – Афанасьев, Мейендорф, Шмеман и Куломзин – произвели на свет коллективный труд под названием Первенство Петра в Православной Церкви (Издание на английском, 1973г.). Они начали с вопроса: если каждая местная Церковь есть «католическая» Церковь, есть ли необходимость говорить о вселенском первенстве или вообще о «вселенской Церкви»?
Был ли их ответ идентичным вопросу?
ЗИЗИУЛАС: Нет. Афанасьев, например, настаивает на том, что вселенская экклесиология была неизвестна древней Церкви до времени св. Киприана. Следуя ему, некоторые Православные богословы выдвигают аргумент, что вселенская Церковь – всего лишь временное явление, случающееся когда епископы и главы поместных Церквей собираются вместе на соборах. Если бы не было соборов, не было бы и вселенской Церкви. Существовало бы только общение в вере и таинствах, без какого бы то ни было влияния на структуру.
А остальные?
ЗИЗИУЛАС: Шмеман, например, отстаивает иной взгляд. Для него Церковь знала вселенское первенство характера jure divino. «Первенство» писал он, «есть необходимое выражение единства веры и жизни всех местных Церквей».
А Мейендорф?
ЗИЗИУЛАС: Для него Первенство было неизбежным требованием самого существования Церкви в миру. «Никогда не было такого времени», писал он, «чтобы Церковь не признавала определенный порядок сначала среди апостолов, а потом среди епископов, и в этом порядке один апостол, Святой Петр, а позже и один епископ, возглавлящий поместную Церковь занимал место примата». Он взял на себя смелость утверждать, что «функция этого одного Епископа – это служение единству на мировом уровне, так же как функция регионального примата – быть залогом единства на региональном уровне».
Каков Ваш собственный взгляд на этот вопрос?
ЗИЗИУЛАС: Православные отвергли вселенское первенство в Церкви как по не-богословским, так и по богословским причинам. После великой Схизмы, Православные объясняли первенство Папы как экклесиологический империализм. В современное время, Православные богословы выступают против первенства в основном по причине его несовместимости с демократическими идеями современного общества, таким образом позволяя не-богословким аргументам решать богословкий вопрос. Но сегодня мы должны задаваться вопросом является ли такое мнение верным с точки зрения Православной экклесиологии.
А что касается будущего?
ЗИЗИУЛАС: Прежде всего, мы должны обратиться к нашей традиции. Как я говорил выше, синоды без первенствующих никогда не существовали в Православной Церкви, и это указание на то, что если синодальность есть догматическая необходимость, то соответственно таковой является и первенство. Это именно то, что хорошо известное 34-е Апостольское Правило ясно выражает…
В чем он заключается?
ЗИЗИУЛАС. Этот канон IV-го столетия может стать золотым правилом богословия первенства. Согласно ему, protos должно быть conditio sine qua non для синодального образования, а синод, в свою очередь, в равной степени являться пререквизитом существования первенства.
Тот факт, что все синоды имеют своего примата (первенствующего) означает, что вселенские соборы также должны иметь primus. Это автоматически подразумевает вселенское первенство. На этой основе Православное богословие может быть готовым принять первенство на всех уровнях Церковной структуры, включая и вселенский. Проблема которая остается нерешенной в контексте богословкой дискуссии между Римо-Католиками и Православными – о каком виде первенства мы ведем речь.
Какой же вид первенства необходимо исключить, чтобы способствовать примирению в данном ключевом вопросе?
ЗИЗИУЛАС: Православные не могут принять пирамидальную экклесиологию, при которой титулярная [Церковь] вселенского первенства, вместо служения поместной Церкви, принижает ее значение. Вселенское первенство может функционировать только в отношении к тем, кто является членом синода, но никогда не в изоляции, то есть вне реальности общения.
Почему так важно чтобы первенство на всех уровнях (включая и вселенский) осуществлялось приматом – Главой поместной Церкви?
ЗИЗИУЛАС: Первенство не есть бюрократическое понятие подразумевающее облекание определенного индивидума властью, но одна из форм diakonia. Она также подразумевает, что это служение распространяется на все сообщество верных, и тем не менее, общение поместных Церквей осуществляется через епископов собирающихся на синоде или соборе. Именно по этой причине сам примат (первенствующий) должен быть главой поместной Церкви, то есть епископом. Глава поместной Церкви, а не просто индивидум, есть залог служения единству Церкви, что будет являться koinonia полноценных Церквей, а не просто «коллажем» неполноценных частей вселенской Церкви. Первенство в таком виде не будет подрывать целостность отдельной поместной Церкви.
Почему Вы не рассматриваете роль экзегетических аргументов в отношении первенства?
ЗИЗИУЛАС: Библейская экзегетика и история являются ненадежным основанием для достижения согласия. Хотя ведущая роль Петра среди Двенадцати более и более признается в том числе и Православными, особое значение придаваемое ему Римскими Католиками имеет сильную оппозицию среди Православных. Ныне покойный Кардинал Ив Конгар прекрасно это понимал. Он писал: «На Востоке власть Римского Престола никогда не была властью монархической […]. Тело Христово не имеет другого главы кроме самого Христа […]. Византийские богословы очень редко отождествляют первенство (примат) Римского Престола с апостолом Петром, хотя такие значительные авторы как Максим Исповедник и Феодор Студит временами выражали подобный взгляд...».
Таким образом, в этом направлении путь закрыт…
ЗИЗИУЛАС: Если мы будем ждать пока Библейские исследователи придут к соглашению в отношении роли Петра в Новом Завете и первенства (примата) осуществляемого Римском Престолом, нам возможно придется отложит объединение Церкви еще на одно тысячелетие, если не навсегда …
Какова Ваша оценка предложения возвращения к модели отношений существовавших в первом тысячелетии?
ЗИЗИУЛАС: Этот путь мне кажется нереальным, в основном потому что Римско-Католическая Церковь не станет вычеркивать второе тысячелетие из своей истории ради объединения с Православием.
И что же по Вашему мнению должно стать реальной основой для поиска ответов на эти нерешенные вопрсосы?
ЗИЗИУЛАС: Для будущего развития диалога в этом направлении совершенно необходимо чтобы Православные признали первенство как часть самого бытия Церкви, а не просто как вопрос организационного порядка. Мы также должны признать существование первенства на вселенском уровне. Это довольно трудно в данный момент, но если задуматься более глубоко о природе Церкви, то это легче будет сделать. Церковь не может быть поместной не будучи вселенской, и она не может быть вселенской, если она не поместная.
А со стороны Католиков что может помочь диалогу?
ЗИЗИУЛАС: Католики должны всерьез отнестись к понятию полноты вселенскости поместной Церкви, принятым Вторым Ватиканским Собором, и применять это понятие в своей экклесиологии. Это означает, что любая форма первенства на вселенском уровне должна отражать устройство поместной Церкви и не может быть вмешательства в дела поместной Церкви без ее согласия. Каждой поместной Церкви должна быть предоставлена возможность выражать свою католичность в отношении к первенству. По этой причине, я повторюсь, золотое правило для верного осуществления первенства – это 34-е Апостольское Правило.
Но как это возможно, чтобы реальное сближение могло произойти на основе новой богословской теории?
ЗИЗИУЛАС: Принятие Римского первенства будет зависить от того, согласимся ли мы, что Церковь состоит из полноправных поместных Церквей объединенных в Единую Церковь, при том что каждая из них не потеряет своей собственной экклесиологической полноты. Но это не богословкое «новшество». Отец Конгар считал, что Первенство (Примат) Папы, несмотря на монархические тенденции превалирующие в те времена, также существовало в экклесиологии ерхаристического общения на Западе примерно до шестнадцатого столетия, когда Папству удалось на всем Западе воплотить в жизнь идею монархической власти. Если это действительно так, возвращение к такой экклесиологии ерхаристического общения не будет таким уж нереальным предложением.
И последний вопрос. Вы знали Кардинала Ратцингера, нынешнего Папу Бенедикта XVI. Каким по Вашему мнению мог бы быть подход и вклад нового Папы в решение этих проблем?
ЗИЗИУЛАС: В начале восьмидесятых годов я имел честь и привилегию встречаться с тогда еще Кардиналом Ратцингером, в нашу бытность членами Международной Комиссии по Богословскому Диалогу между Римско-Католической и Православными Церквами. Он - выдающийся богослов и эксперт в вопросах экклесиологии, как Западной, так и Восточной. В его новой роли Папы, он определенно может внести решающий вклад в достижение согласия между Римско-Католической и Православными Церквами в вопросе первенства. В прошлом он выдвигал несколько важных предложений для решения этой проблемы. И может статься, что в этот критический момент дискуссии по этому вопросу его становление Папой – это дело Провидения.
Відповіді
2008.10.16 | Георгій
Угу. Нe дарма Тютчeв так мріяв про взяття Cтамбулу рос. армією..
2008.10.17 | +О
Re: Итоги Всеправославного совещания в Стамбуле для РПЦ (л)
Слава Ісусу Христу!а коли написано цю статтю?
це
http://pravoslavye.org.ua/index.php?r_type=news&action=fullinfo&id=22960
бралось до уваги?
З повагою
о.Олег
2008.10.17 | Kohoutek
Re: Итоги Всеправославного совещания в Стамбуле для РПЦ (л)
+О пише:> Слава Ісусу Христу!
> а коли написано цю статтю?
Буквально на днях. См. ЖЖ автора: http://hgr.livejournal.com/1497890.html
> це
> http://pravoslavye.org.ua/index.php?r_type=news&action=fullinfo&id=22960
> бралось до уваги?
> З повагою
> о.Олег
Надо у самого автора спросить. Разумеется, не следует воспринимать его анализ ситуации как истину в последней инстанции, но он умеет подмечать некоторые моменты, которые другими, лично заинтересованными сторонами затушёвываются или просто не замечаются. По поводу упомянутой вами статьи, обратите внимание, что она размещена на сайте УПЦ; соответственно, я полагаю, что она написана исключительно для внутриукраинских целей - разборок УПЦ с УАПЦ и УПЦ-КП насчёт каноничности и этнофилетизма. УПЦ стремится показать себя как единственно верную православную церковь в Украине, которая имеет поддержку даже Вселенского патриарха.
2008.10.17 | +О
Re: Итоги Всеправославного совещания в Стамбуле для РПЦ (л)
це все політичні реверанси, і, на мою думку, читати цю статтю потрібно без всіляких там етнофілітизмів/етатизмів, а, приблизно: "Незважаючи на приїзд Патріарха Вартоломея до Києва, питання про визнання афтокефалії Київського Патріархату не стоїть на Церковному порядку денному..."І, погоджуюсь, даремно очікувати сильного наближення до істинної ситуації справ в Православії від будь-якого, навіть найгеніальнішого, аналізування.
Проте, як на мене, тут неправомірно вживається як термін "етнофілітизм", так і термін "етатизм" і маніпулюється ними в якості єресей, до яких наблизилися саме ми і саме в нашому контексті... А насправді, думаю, або - потрібно визнавати, що ідея української афтокефалії базована на тих самих основах, на яких сформувалися всі сучасні Православні Церкви, або - потрібно відкинути панівну концепцію "одна держава - одна церква" як еклезіологічну єресь, яка заважає церковній католичності (вселенськості, єдності)...
З повагою
о.Олег
2008.10.17 | Kohoutek
Re: Итоги Всеправославного совещания в Стамбуле для РПЦ (л)
+О пише:> це все політичні реверанси, і, на мою думку, читати цю статтю потрібно без всіляких там етнофілітизмів/етатизмів, а, приблизно: "Незважаючи на приїзд Патріарха Вартоломея до Києва, питання про визнання афтокефалії Київського Патріархату не стоїть на Церковному порядку денному..."
Да, разумеется. Время ещё не подошло. Митрополит Владимир очень мудрый человек.
> Проте, як на мене, тут неправомірно вживається як термін "етнофілітизм", так і термін "етатизм" і маніпулюється ними в якості єресей, до яких наблизилися саме ми і саме в нашому контексті... А насправді, думаю, або - потрібно визнавати, що ідея української афтокефалії базована на тих самих основах, на яких сформувалися всі сучасні Православні Церкви, або - потрібно відкинути панівну концепцію "одна держава - одна церква" як еклезіологічну єресь, яка заважає церковній католичності (вселенськості, єдності)...
Политика, всё это не более, чем политика. Вселенский патриарх вовсе не о каноничности заботится, а о своём влиянии. Между строк так и читается желание быть верховным судиёй и сверху мудро распределять кому какой статус получить. Что Москва, что Константинополь - одним мир(р)ом мазаны. Во всех смыслах
Для Украинской церкви выгодно именно то, что эти две силы являются непримиримыми конкурентами в борьбе за Украину. Соответственно, играя на их противоречиях, есть шанс добиться своего. В Киеве это, думаю, хорошо понимают.
2008.10.17 | Фізик
Re: Итоги Всеправославного совещания в Стамбуле для РПЦ (л)
> > цеhttp://pravoslavye.org.ua/index.php?r_type=news&action=fullinfo&id=22960
> > бралось до уваги?
> По поводу упомянутой вами статьи, обратите внимание, что она размещена на сайте УПЦ; соответственно, я полагаю, что она написана исключительно для внутриукраинских целей - разборок УПЦ с УАПЦ и УПЦ-КП насчёт каноничности и этнофилетизма.
Я думаю, варто звернути увагу, що згаданий сайт не є офіційним сайтом УПЦ. На офіційному сайті УПЦ http://orthodox.org.ua/ робляться трохи інші акценти.
2008.10.20 | Kohoutek
Re: Итоги Всеправославного совещания в Стамбуле для РПЦ (л)
Фізик пише:> Я думаю, варто звернути увагу, що згаданий сайт не є офіційним сайтом УПЦ. На офіційному сайті УПЦ http://orthodox.org.ua/ робляться трохи інші акценти.
Нет, http://pravoslavye.org.ua - тоже официальный сайт УПЦ. У неё два официальных сайта.
2009.02.17 | Фізик
про офіційний сайт УПЦ
Kohoutek пише:> Фізик пише:
>> Я думаю, варто звернути увагу, що згаданий сайт не є офіційним сайтом УПЦ. На офіційному сайті УПЦ http://orthodox.org.ua/ робляться трохи інші акценти.
> Нет, http://pravoslavye.org.ua - тоже официальный сайт УПЦ. У неё два официальных сайта.
Веб-конференція секретаря Предстоятеля УПЦ єпископа Переяслав-Хмельницького Олександра (Драбинка), яку він проводив з читачами порталу РІСУ 4 лютого 2009 року:
http://orthodox.org.ua/uk/2009/02/05/4561.html
.............
— Можно прояснить ситуацию с существованием в УПЦ пресс-службы Василия Анисимова? Вопросы такие: кому она подчиняется; выражает ли она точку зрения УПЦ; если да, то тогда почему таким оскорбительным и развязным способом (даже по отношению к членам и священнослужителям своей же Церкви); в чем разница между пресс-службой Василия Анисимова и пресс-службой одесской общественно-политической организации "Единое отечество", ведь контент у обеих фактически один и тот же; почему бы не объединить эти две службы в одну, чтобы не было путаницы?
Ответ:
— Статус структуры, которую возглавляет Василий Семенович Анисимов, уточняется. Единственным официальным сайтом УПЦ, в соответствии с решением Священного Синода, является сайт www.orthodox.org.ua, а официальным печатным органом – «Церковная православная газета». Пресс-секретарем Предстоятеля УПЦ является прот. Георгий Коваленко. Официальной информационной структурой в УПЦ, которая занимается работой со СМИ от имени УПЦ, является возглавляемый им Синодальный отдел «Мисия духовного просвещения». Остальное – это околоцерковная самодеятельность.
............
Див. також http://www.kiev-orthodox.org/site/events/1902/
2008.10.17 | Ганна
Re: Итоги Всеправославного совещания в Стамбуле для РПЦ (л)
І оце пише ігумен? Згадуються слова Іоанна до фарисеїв, що невже такі породження єхидни мають надію на спасіння?2008.10.17 | Kohoutek
Re: Итоги Всеправославного совещания в Стамбуле для РПЦ (л)
Ганна пише:> І оце пише ігумен? Згадуються слова Іоанна до фарисеїв, що невже такі породження єхидни мають надію на спасіння?
Он очень странный игумен и вообще странный человек. Но умный и знающий ситуацию.
2008.10.17 | Фізик
Re: Итоги Всеправославного совещания в Стамбуле для РПЦ (л)
> > І оце пише ігумен?> Он очень странный игумен и вообще странный человек. Но умный и знающий ситуацию.
И еще он не из РПЦ.
2008.10.20 | +О
іг.Григорія з 10 років тому вигнали з РПЦ. Де Він ігумен тепер?
2008.10.20 | Kohoutek
РПАЦ (л)
http://www.rpac.ru/Я так понимаю, игумен он номинальный. Типа, катакомбный.
2008.10.21 | +О
Re: РПАЦ (л)
Слава Ісусу Христу!> Kohoutek: Я так понимаю, игумен он номинальный. Типа, катакомбный.
В РПАЦ розкол, але, здається, його і звідти виганяли (заборонили служити). Хіба, може, вже поновили... А ігумен - це просто сан чорного духовенства, відповідник протоєрея в білому (одруженому) духовенстві. Хоча, і далі не ясно, хто його таким визнає. Напевно дійсно - катакомбний
З повагою
Олег
2008.10.29 | Георгій
"Москва вжe нe Трeтій Рим" (/)
Москва вже не Третій РимРПЦ поступається пальмою першості Константинополю
Вийшовши до журналістів після закінчення засідання Священного Синоду Російської Православної Церкви 6 жовтня цього року, митрополит Калузький і Боровський Климент (Капалін) повідомив дві сенсаційні новини. Перша – бунтівний єпископ Діомід, що відмовився з’явитися перед Синодом, позбавлений сану і розжалуваний в прості ченці. Друга – Патріарх Алексій II особисто очолить делегацію РПЦ на Всеправославній нараді в Стамбулі.
Ця друга новина була такою, що не менш інтригує, ніж перша. Зустріч глав і представників Помісних Православних Церков організовував Константинопольський Патріархат, з яким у РПЦ непрості відносини. Патріарх Алексій II був запрошений ще півроку тому, але не давав своєї згоди брати участь в стамбульській нараді, якщо на ній будуть присутні представники невизнаної Московським Патріархатом Естонської Апостольської Православної Церкви (ЕАПЦ), що знаходиться в юрисдикції Константинополя. Естонський розкол – це ще і особиста драма для Алексія II, який до обрання Патріархом в 1990 році довгий час був митрополитом Таллінським і Естонським. Напередодні Всеправославної наради голова Відділу зовнішніх церковних зв’язків (ВЗЦЗ) митрополит Кирил (Гундяєв) спеціально вів переговори з Патріархом Варфоломієм про прийнятний для РПЦ формат участі в нараді.
Що ж в результаті? 11 жовтня в стамбульському аеропорту Патріарха Алексія II зустріли далеко не на вищому рівні. За християнськими цілуваннями в резиденції Варфоломія I на Фанаре (грецький квартал в Стамбулі. – «НГР») не можна було не відчути взаємний холодок, як і під час їхніх переговорів в липні в Києві. Глава ЕАПЦ митрополит Стефан (Харалампідіс) був присутній на Всеправославній нараді на особисте запрошення Константинопольського Патріарха, не зважаючи на претензії Москви. Делегація РПЦ, щоб не влаштовувати скандалу, була вимушена залишитися за столом переговорів (хоча раніше в подібних випадках делегати з Москви просто полишали зустрічі за участю ЕАПЦ). Митрополит Кирил пояснив, що сусідство делегацій Московського Патріархату і ЕАПЦ за одним столом не можна вважати історичним прецедентом. «Нашу участь в цій зустрічі не слід розглядати як фактичне визнання автономного статусу юрисдикції Константинопольського Патріархату в Естонії», – заявив голова ВЗЦЗ.
Серйозний промах церковної дипломатії Москви був очевидним, хоча для більшої показності до складу російської делегації були включені митрополити Київський Владимир (Сабодан), Таллінський Корнілій (Якобс) і Кишинівський Владимир (Кантарян). Але зіграти роль Третього Риму Московському Патріархату так і не вдалося. Більш того, якраз під час проведення в Стамбулі Всеправославного наради вибухнув серйозний скандал в Конференції європейських Церков (КЄЦ). 11 жовтня Російська Православна Церква припинила своє членство в цій організації внаслідок того, що КЄЦ відмовилася приймати до своїх лав Естонську Православну Церкву Московського Патріархату. Тим часом ЕАПЦ у складі Константинопольського Патріархату була прийнята в цю організацію рік тому без яких-небудь ускладнень. «КЄЦ все більше ігнорує голос Церков з країн, що знаходяться поза Європейським союзом», – резюмували у Відділі зовнішніх церковних зв’язків. Читай – орієнтується на Константинополь, а не на Москву. Образу Москви можна зрозуміти. Але чи варто було грюкати дверима, цілком поступаючись цим майданчиком Константинополю? Адже Московський Патріархат десятиліттями вибудовував відносини з КЄЦ. Нинішній Патріарх був віце-президентом цієї організації з 1971 року і її президентом з 1987 по 1992 рік. Те, що відбувається зараз, можна, звичайно, вважати підступами Заходу. Але в першу чергу це повний провал зовнішньої політики РПЦ.
Естонське питання не було б таким хворобливим для міжправославних відносин, якби в ньому не бачили можливий сценарій для іншої країни колишнього Радянського Союзу – України. Скільки списів було зламано цього літа навколо київського вояжу Патріархів Варфоломія і Алексія з приводу можливого встановлення Константинопольським Патріархатом своєї церковної юрисдикції в цій країні! Цього не трапилося, проте можливість визнання українських «розкольників» Варфоломієм I все ще зберігається. «Не всі проблеми вдалося вирішити», – визнав Патріарх Алексій II, покидаючи Стамбул.
«Проблема українського розколу може бути вирішена лише соборним розумом всіх Помісних Православних Церков, – заявив в своєму зверненні до Константинопольського Патріарха і глав інших Церков нинішній глава Український Православній Церкві митрополит Володимир. – Зі свого боку, ми свідчимо про готовність брати участь в загальноправославному обговоренні питання церковного розділення в Україні». Митрополит Володимир знов виступив проти створення в Україні паралельних церковних юрисдикцій (за естонським зразком), оскільки проблеми розколу це все одно не вирішить, але ще більше розділить українське суспільство. Глава УПЦ закликав винести це питання на суд всієї повноти Православної Церкви.
Але який буде вердикт цього суду? Чи багато у Московського Патріархату залишилося союзників у православному світі? Як передає агентство Asianews, навіть Антиохійський Патріарх Ігнатій IV, традиційний союзник Москви, 10 жовтня після промови Константинопольського Патріарха, в якій той розкритикував прояви націоналізму в Церкві, заявив: «Ми маємо одного главу в православному світі, і це Константинополь». Схоже, як би не прагнула Росія зміцнити свій вплив на православному Сході, Константинополь завжди задаватиме тон в четвірці стародавніх православних Патріархатів, які мають визначний голос у вирішенні міжправославних протиріч.
Отже стратегічно Москва остаточно поступиться Константинополю пальмою першості в православному світі, якщо не зробить якихось надзусиль для пошуку нових союзників і утримання старих (Болгарська, Сербська, Польська, Чеська Церкви). Будь-яка помилка – наприклад, порушення канонічних меж Грузинської Церкви – може поставити хрест на претензіях РПЦ на роль Третього Риму як найбільшої Церкви православного світу. При цьому право Московського Патріархату на всю територію колишнього Радянського Союзу (окрім Грузії) як на свою «канонічну територію» не враховується Вселенським Патріархатом. Що стосується відносин з Грузинською Церквою (вона також послала до Константинополя свого представника), то їх поки вдається зберігати. У підсумковому документі Всеправославної наради вітаються «позиція Російської і Грузинської Церков під час недавнього конфлікту і їх братська співпраця» і наголошується, що «обидві Церкви виконали обов’язок служіння примиренню».
Зустріч глав і представників Православних Церков в Стамбулі стала черговою спробою об’єднати православний світ, що роздирається сьогодні різними церковними розколами і політичними суперечностями. Чи вдалося це – велике питання. «Церква одна», – писав російський філософ і богослов Олексій Хомяков в першій половині XIX століття, маючи на увазі містичне розуміння Церкви як Тіла Христового. Проте на практиці виявляється, що Православних Церков багато (Константинопольська, Елладська, Російська, Грузинська і так далі), і їх число може збільшуватися скільки завгодно шляхом проголошення нових автокефалій. Причому процес відокремлення нових Церков далеко не безболісний (Естонія і Україна – тому приклад). Фактично світове православ’я сьогодні є федерацією національних Церков. Патріарх Варфоломій вкрай стурбований тим, що прихильність національним інтересам витісняє в них дух християнства, проти чого свого часу протестував апостол Павло (до 2000-ліття дати його народження і було приурочено Всеправославну нараду). Тим самим Константинополь пропонує себе на роль головного в православному світі – арбітра, третейського судді, який на практиці здійснюватиме ідею єдності православ’я. Але ці претензії на роль «східного папи» зовсім не розділяють в найчисленнішій Православній Церкві світу – Московському Патріархаті. Адже цю роль там приміряють до себе.
Павло КРУГ
«НГ-религии», Москва
http://www.cerkva.info/2008/10/28/3rym.html
2008.10.30 | +О
Re: А претензія на "папство" не суперечить православію? Що в Вас
про це кажуть, пане Георгію?З повагою
о.Олег
2008.10.30 | Георгій
Чув різнe
Так, дeякі дійсно кажуть, що Всeлeнський Патріарх нe повинeн eволюціонувати в бік "православного папи." Протe я нe маю вражeння, що цe найбільшe опасіння. Виглядає, скорішe, що сeрeд православних (на "мікромодeлі" вeб-форуму ОC.net) вимальовуються три групи. Одна вважає, що підсилeння позиції Всeлeнського Патріарха і послаблeння позиції МП - цe добрe, тому що МП дужe сильно зв"язаний з російським дeржавним апаратом і російською імпeрською ідeологією. Друга група, навпаки, проти Всeлeнського Патріарха і за Москву. Цe головним чином сeрби, частково з історичних причин - вони ніколи особливо нe любили грeків і чомусь традиційно мають якісь дужe ідeалістично-фантастичні уяви про "російського брата," який завжди за них нібито заступаєтсья на відміну від продажного і гнилого "заходу," і частково тому, що вони дужe розлютилися на Амeрику, НАТО, "Захід" в цілому чeрeз підтримку Заходом косівських сeпаратистів. Трeтя група нeйтральна.2008.10.30 | +О
Re: а неполітичні (богословські) "за"/"проти"??
2008.10.30 | Георгій
Точно нe впeвнeний, почитаю щe їх, тоді скажу Вам
2008.10.30 | +О
Re: дякую
2008.10.30 | Георгій
Ось п"ять відповідeй, всі нeгативні
http://www.orthodoxchristianity.net/forum/index.php?topic=18115.msg264405;boardseen#newОсобливо сильна оця (цeй Ozgeorge є модeратор і також дужe активний учасник дискусій на Oc.net):
I also have to agree, and have another point to add: The Concilliar nature of the Church is itself an ecclesiological and therefore a theological consideration (not just a political one), so you cannot really divorce it from the question. The Concilliar nature of the Church comes from the fact that, according to Christ, the Church is the Icon of the Holy Trinity (John 17:21), and requires aggreement between two or more (Matthew 18:19). Furthermore, Christ alone is the Head of the Church (Colossians 1:18) and everyone else, including the Bishops, the Saints in Heaven, and even the Theotokos, are the Body.
(Я також згодeн (тобто що ні, возвишeння якогось одного єпископа в ПЦ нe будe нічим добрим для Цeркви. --ГП), і вкажу на щe одну причнину: консіліарний характeр Цeркви є як такий eклeсіологічним, а тому і тeологічним аргумeнтом, а нe тільки політичним; цeй консіліарний характeр походить від Христового вчeння, що Цeрква є іконою (образом) Cвятої Тройці (Івана 17:21), і таким чином вимагає погоджeння між двома або більшe особами (Матв. 18:19). Більшe того, єдиним Головою Цeркви є Христос (Колосян 1:18), тоді як всі інші - всі єпископи, всі святі в нeбі і навіть сама Богородиця - є її Тілом.)
2008.10.31 | P.M.
аргументи канєшна, істино православні
Георгій пише:> .. і вкажу на щe одну причнину: консіліарний характeр Цeркви є як такий eклeсіологічним, а тому і тeологічним аргумeнтом, а нe тільки політичним; цeй консіліарний характeр походить від Христового вчeння, що Цeрква є іконою (образом) Cвятої Тройці (Івана 17:21), і таким чином вимагає погоджeння між двома або більшe особами (Матв. 18:19).
Двома або більше особами ..
І це у контексті про Божі Особи .. Котрі до того ж намагаються прирівняти до людей
Нє, тут хош нехош почнеш поважати РПЦ. Там таких тупо*илих немає.
> Більшe того, єдиним Головою Цeркви є Христос (Колосян 1:18), тоді як всі інші - всі єпископи, всі святі в нeбі і навіть сама Богородиця - є її Тілом.)
Відколи це папа став претендувати на роль Голови Церкви
І осбливо посилання, для пущєй важності.
щоб були всі одно: як Ти, Отче, в Мені, а Я у Тобі, щоб одно були в Нас і вони, щоб увірував світ, що Мене Ти послав. (Івана 17:21)
Ще поправді кажу вам, що коли б двоє з вас на землі погодились про всяку річ, то коли вони будуть просити за неї, станеться їм від Мого Отця, що на небі! (Матвія 18:19)
І Він Голова тіла, Церкви. Він початок, первороджений з мертвих, щоб у всьому Він мав першенство. (Колосян 1:18)
І що тут такого написано супроти папи.
2008.10.31 | Георгій
Atque memento, nulli adsunt Romanorum qui locutionem tuam...
... corrigant.2008.10.31 | P.M.
Ну да .. Delirium tremens
2008.10.31 | Георгій
Die dulci fruimini.
2008.11.19 | +O
Re: Ось п"ять відповідeй, всі нeгативні
Слава Ісусу Христу!Вітаю, пане Георгію!
Хочу зрозуміти, що означає в "консолідарному характері Церкви" така штука, як "первенство честі".
Цей термін дуже часто вживається історично по відношенні до нерозділеної церкви і в боротьбі Константинополя за 2-ге, після Риму (ми з Вами десь вже зачіпали цю тематику), значення, а сьогодні - православною стороною в описі значення Риму в житті ще не розділеної Церкви (мовляв - це було лише "первінство честі") і претензій Константинополя (чи, приміром, Москви) ним володіти, але, видається, саме в різному розумінні "первенства честі" самими Православними Церквами сокрита проблема їх претензій називатися "2-м/3-м Римом". До того ж, прослідковується певна тенденція наповненя терміну у зв`язку з наближенням/віддаленням конкретної Православної Афтокефалії до/від цього "первенства честі": чим далі від претензій на "первенство честі", тим менше функцій (фактично - лише "місце в диптиху") "первенству честі" присвоюють, і, навпаки, чим реальнішою є претензія на це "первенство честі", тим більшою владою його наділяють.
Не знаю, чи ясно висловив свою думку, тому конкретизую запитання:
яке офіційне розуміння "первінства честі" в Вашій Церкві (дуже хотів би побачити документ або посилання на авторитетну в Церкві особу)
З повагою
о.Олег
2008.11.19 | Георгій
Ось, знайшов один докумeнт
Навіки слава Богові.Отчe Олeжe, ось посилання на статтю з Православної Вікіпeдії (ОrthodowWiki), дe йдeться про "пeрвeнство чeсті." (На жаль, англійською мовою, алe я сподіваюся, Ви пeрeкладeтe).
http://orthodoxwiki.org/Primacy_and_Unity_in_Orthodox_Ecclesiology
Коротко, - так, ПЦ визнає пeршість чeсті, причому, словами митрополита Зізіуласа, "нe бeз авторитeту, тобто таку пeршість, яка виявляється в діях і в відповідальності." В цілому, словами того ж Зізіуласа, ПЦ запeрeчує нe саму концeпцію "пeршості чeсті," а лишe той розвиток, який відбувся з цією концeпцією в римо-католицизмі. За православним поглядом, пeршість чeсті нe відділима від консиліарності. Вона є проявом духовного кeрівництва, а НЕ "ЮРИДИЧНОГО" - і отут як раз багато православних богословів і ієрархів вбачають помилку Рима, самe в "юридизмі."
2008.11.19 | +О
Re: Ось, знайшов один докумeнт
мені дійсно важко читати англійською такі тексти, тому, якщо можна, зорієнтуйте мене:хто цей митрополит
він написав всю цю статтю (для вікіпедії??, або де можна найти її в авторитетному джерелі)
якщо там цитати з якоїсь праці митрополита - киньте мені їх, якщо можна
може ще якийсь документ?
(можна і англійською, лише, знову буду просити допомоги - боюсь помилитися, а тема для мене важлива)
дякую
З повагою
о.Олег
2008.11.20 | Георгій
Re: Ось, знайшов один докумeнт
Отчe Олeжe, вибачтe, я трохи вимучeний цими останніми днями мого осіннього сeмeстру, нe маю сил пeрeкладати, тому думаю, кращe дам кілька лінків на схожі тeксти рос. мовою:http://archiv.orthodoxy.org.ua/page-1349.html
http://www.pravaya.ru/leftright/472/12356
http://www.pravoslavie.ru/cgi-bin/sykon/client/display.pl?sid=1
http://www.politizdat.ru/review/115/
http://kiev-orthodox.org/site/theology/1631/
http://www.otechestvo.org.ua/main/200710/2501.htm (про "нeканонічні юрисдикції" нe читайтe, а подивіться нижчe про погляди на поняття "пeрвeнства")
http://www.sedmica.orthodoxy.ru/318-03-12-07.php#1
http://www.rpmonitor.ru/ru/detail_m.php?ID=6483&print=Y
Щодо Зізіуласа, - він народився у 1931 році, грeк, займає прeстол митрополита Пeргамського, вважається досить авторитeтним сучасним православним богословом. Ось тут є його стаття, і у вступі є трохи даних про нього:
http://buch.ru/buch/bytie_kak_obschenie_ocherki_o_lichnosti_i_cerkvi.php
Щe раз, пробачтe, що нe пeрeкладаю. Я щe повeрнуся до цієї тeми завтра чи у п"ятницю.
2008.11.26 | +О
Re: інтервю з +Зізілуасом
Слава Ісусу Христу!знайшов рос. переклад інтервю з митрополитом Іоаном Зізілуасом
http://www.30giorni.it/us/articolo.asp?id=9204
З повагою
о.Олег
Где Евхаристия, там и Католическая Церковь
«Католики должны всерьез отнестись к понятию полноты
вселенскости поместной Церкви, принятым Вторым Ватиканским
Собором, и применять это понятие в своей экклесиологии ».
Иоанн Зизиулас, Митрополит Пергамский, дает оценку дебатов
между Католиками и Православными по вопросу первенства.
Интервью. Автор: Джианни Валенте
Если и есть у Восточной Церкви сын, который в последние годы доказал что можно вести дискуссию на острую тему первенства разделяющую Католиков и Православных, при этом будучи свободным от старых предрассудков, то это Иоанн Зизиулас, митрополит Пергамский, член синода Экуменического Патриархата Константинополя. Именно он возглавил делегацию прибывшую в Рим в конце июня [2005г.] чтобы засвидетельствовать свое почтение новому епископу Вечного Града по случаю празднования дня его святых покровителей – апостолов Петра и Павла. Именно он, признаваемый всеми как самый авторитетный Православный богослов из живущих ныне, станет со-председателем и главой Православной делегации Международной Богословской Комиссии по диалогу между Католической и Православными Церквами, которая, после нескольких лет своего непростого существования, должна возобновить свои заседания следующей осенью, чтобы рассмотреть уже сам вопрос первенства. С учетом этого, не трудно себе представить, что в предстоящей дискуссии исторический анализ и размышления, которые за прошедшие годы облеклись в зрелые формы, этого мягкого и иератического митрополита, – и те размышления, которые он подробно излагает в этом интервью журналу 30Дней – составят более чем авторитетный источник.
Бенедикт XVI и Иоанн Зизиулас,
глава делегации Экуменического
Патриарха Константинополя, в свой
приезд в Рим на праздник святых
апостолов Петра и Павла, 29 июня 2005г.
Ваше высокопреосвященство, вопрос первенства несомненно является центральным в отношениях между Римо-Католиками и Православными. Православное богословие в отношении к данному вопросу не монолитно. Не могли бы Вы рассказать нам о некоторых основополагающих различиях среди Православных богословов?
ИОАНН ЗИЗИУЛАС. Некоторые Православные богословы, – в прошлом они составляли большинство – связывают первенство, первенство на любом уровне, с церковной организацией, и считают что то, что вкладыает в это понятие Папа не имеет под собой догматичекого основания и таким образом, понятие первенства может меняться в зависимости от обстоятельств. Для них первенство – это вопрос канонического порядка, не касающийся веры. Они не видят никакой связи между первенством и природой Церкви. Для них служение связанное с первенством - это вопрос bene esse, но не esse Церкви.
А другая группа?
ЗИЗИУЛАС: Другая часть Православных богословов рассматривает первенство в Церкви принадлежащей esse Церкви, а не просто к вопросу канонического характера. Они понимают, что мы не можем отказаться от первенства не потеряв одну из составляющих нашей веры. Это показывает, что вопрос первенства – это вопрос не просто о полномочиях епископа Рима, но также и вопрос внутри самой Православной Церкви.
Не могли бы Вы привести примеры аргументации первой группы?
ЗИЗИУЛАС: Один из ведущих Православных богословов, ныне покойный профессор Иоанн Кармирис писал: «По причине политической важности Рима и апостоличности этой Церкви, а также мученической кончины Апостолов Петра и Павла и ее прославленности в делах любви, служения и миссионерства, епископ Рима получил от Соборов, Отцов и набожных императоров – то есть человеческим, а не божественным установлением – простое первенство и порядок чести, как первый среди равных предстоятелей поместных Церквей». Согласно такому взгляду, сама структура первенства, включая и первенство Римского Престола, существует благодаря человеческим и преходящим факторам. Это означает, что Церковь могла бы существовать без первенства, хотя она не могла бы существовать без епископов или синодов, поскольку последнее является проявлением iure divino и есть часть esse Церкви.
Православные богословы очень часто пользуются формулой «первенство и порядок чести». Что оно означает?
ЗИЗИУЛАС: Когда говорят о «первенстве чести», то подразумевают исключение у первенствующего права какой-либо юрисдикции над остальными епископами. Но такая формула представляется довольно туманной. «Простого первенства чести», как представляется, на самом деле не существует даже в Православной Церкви…
Почему?
ЗИЗИУЛАС: В Православной Церкви, к примеру, в отсутствие Патриарха или во время вакантности его престола не могут проводиться выборы епископов и не могут осуществляться никакие «канонические акты». Разве можно при этом рассматривать первенство Патриарха как «простое первенство чести»?
Имеет ли эта формула другое содержание?
ЗИЗИУЛАС: Выражение «простое первенство чести» используется, чтобы подчеркнуть что все епископы, начиная от Папы и патриархов, и заканчивая самым малозначительным епископом, равны между собой с точки зрения священства (hieratikуs).
Но ведь это традиционный принцип как Православных так и Римских Католиков…
ЗИЗИУЛАС: И тем не менее есть одно фундаментальное различие между ними, а именно: Римо-Католики применяют это равенство только в отношении таинственной благодати, которое не подразумевает автоматически осуществление юридической власти (missio canonica), в то время как Православные не делают подобного различия.
Вы считаете подобные идеи верными?
ЗИЗИУЛАС: Такой подход, как представляется, не учитывает определенных фактов существующих в Православной традиции и вероисповедании: простой и очевидный факт того, что синодальность не может существовать без первенства. В Православной традиции никогда не было и никогда не может быть синода или собора без protos, или primus. Таким образом, если синодальность существует как jure divino, по такому же праву должно существовать и первенство.
Кто-нибудь из Православных богословов пытался разрешить это противоречие?
ЗИЗИУЛАС: Аливисатос, например, придерживается позиции, что нет необходимости иметь постоянного protos; первенство может осуществляться поочередно. Я думаю такая позиция слаба: первенство в Церкви никогда не осуществлялось поочередно. Оно принадлежит конкретному титулу, служению и определенному лицу. Более того, если логически применить поочередность в отношении внутреннего устройства автокефальной Церкви, то это будет означать упразднение титулов патриарха и митрополитов как постоянно существующих видов личностного служения…
Другие Православные богословы ссылаются на демократию в своих богословских возражениях против первенства …
ЗИЗИУЛАС. Кармирис, например, говорит о демократии как о характеристике Православной Церкви. Но он ясно связывает Православную позицию с позицией западного Konziliarismus в своих возражениях против первенства Папы: в Церкви не может существовать первенства потому что высшая власть, настоящее primus в Церкви, принадлежит Собору.
Чтобы найти выход из данного тупика, Вы говорили, что в период до и после Второго Ватиканского Собора появились новые перспективы. Почему?
ЗИЗИУЛАС: Вопрос который уже доминировал во время дискуссий в течении долгого периода до Собора, когда такие ведущие фигуры как Конгар, Ранер, Ратцингер, де Любак и другие вымостили дорогу к богословию Второго Ватикана, заключался в том, совпадает или нет полнота и католичность Церкви с ее вселенской структурой.
И в этом вопросе они обращали свои взляды к Православию …
ЗИЗИУЛАС: В основном к так называемой «евхаристической экклесиологии» русского богослова Николая Афанасьева, который сформулировал аксиому «где Евхаристия, там и Церковь». Это означало, что каждая местная Церковь, которая празднует Евхаристию, должна рассматриваться как полноценная и католическая Церковь. Римско-Католические богословы подверглись влиянию этого подхода, и как результат, богословие местной Церкви вошло в документы Собора.
Что также нашло свое отражение в дебатах по поводу первенства …
ЗИЗИУЛАС: Эти дебаты со стороны Православных в основном велись богословами русского происхождения живших первоначально в Париже, некоторые из которых затем перебрались в Америку. Четверо из них – Афанасьев, Мейендорф, Шмеман и Куломзин – произвели на свет коллективный труд под названием Первенство Петра в Православной Церкви (Издание на английском, 1973г.). Они начали с вопроса: если каждая местная Церковь есть «католическая» Церковь, есть ли необходимость говорить о вселенском первенстве или вообще о «вселенской Церкви»?
Был ли их ответ идентичным вопросу?
ЗИЗИУЛАС: Нет. Афанасьев, например, настаивает на том, что вселенская экклесиология была неизвестна древней Церкви до времени св. Киприана. Следуя ему, некоторые Православные богословы выдвигают аргумент, что вселенская Церковь – всего лишь временное явление, случающееся когда епископы и главы поместных Церквей собираются вместе на соборах. Если бы не было соборов, не было бы и вселенской Церкви. Существовало бы только общение в вере и таинствах, без какого бы то ни было влияния на структуру.
А остальные?
ЗИЗИУЛАС: Шмеман, например, отстаивает иной взгляд. Для него Церковь знала вселенское первенство характера jure divino. «Первенство» писал он, «есть необходимое выражение единства веры и жизни всех местных Церквей».
А Мейендорф?
ЗИЗИУЛАС: Для него Первенство было неизбежным требованием самого существования Церкви в миру. «Никогда не было такого времени», писал он, «чтобы Церковь не признавала определенный порядок сначала среди апостолов, а потом среди епископов, и в этом порядке один апостол, Святой Петр, а позже и один епископ, возглавлящий поместную Церковь занимал место примата». Он взял на себя смелость утверждать, что «функция этого одного Епископа – это служение единству на мировом уровне, так же как функция регионального примата – быть залогом единства на региональном уровне».
Каков Ваш собственный взгляд на этот вопрос?
ЗИЗИУЛАС: Православные отвергли вселенское первенство в Церкви как по не-богословским, так и по богословским причинам. После великой Схизмы, Православные объясняли первенство Папы как экклесиологический империализм. В современное время, Православные богословы выступают против первенства в основном по причине его несовместимости с демократическими идеями современного общества, таким образом позволяя не-богословким аргументам решать богословкий вопрос. Но сегодня мы должны задаваться вопросом является ли такое мнение верным с точки зрения Православной экклесиологии.
А что касается будущего?
ЗИЗИУЛАС: Прежде всего, мы должны обратиться к нашей традиции. Как я говорил выше, синоды без первенствующих никогда не существовали в Православной Церкви, и это указание на то, что если синодальность есть догматическая необходимость, то соответственно таковой является и первенство. Это именно то, что хорошо известное 34-е Апостольское Правило ясно выражает…
В чем он заключается?
ЗИЗИУЛАС. Этот канон IV-го столетия может стать золотым правилом богословия первенства. Согласно ему, protos должно быть conditio sine qua non для синодального образования, а синод, в свою очередь, в равной степени являться пререквизитом существования первенства.
Тот факт, что все синоды имеют своего примата (первенствующего) означает, что вселенские соборы также должны иметь primus. Это автоматически подразумевает вселенское первенство. На этой основе Православное богословие может быть готовым принять первенство на всех уровнях Церковной структуры, включая и вселенский. Проблема которая остается нерешенной в контексте богословкой дискуссии между Римо-Католиками и Православными – о каком виде первенства мы ведем речь.
Какой же вид первенства необходимо исключить, чтобы способствовать примирению в данном ключевом вопросе?
ЗИЗИУЛАС: Православные не могут принять пирамидальную экклесиологию, при которой титулярная [Церковь] вселенского первенства, вместо служения поместной Церкви, принижает ее значение. Вселенское первенство может функционировать только в отношении к тем, кто является членом синода, но никогда не в изоляции, то есть вне реальности общения.
Почему так важно чтобы первенство на всех уровнях (включая и вселенский) осуществлялось приматом – Главой поместной Церкви?
ЗИЗИУЛАС: Первенство не есть бюрократическое понятие подразумевающее облекание определенного индивидума властью, но одна из форм diakonia. Она также подразумевает, что это служение распространяется на все сообщество верных, и тем не менее, общение поместных Церквей осуществляется через епископов собирающихся на синоде или соборе. Именно по этой причине сам примат (первенствующий) должен быть главой поместной Церкви, то есть епископом. Глава поместной Церкви, а не просто индивидум, есть залог служения единству Церкви, что будет являться koinonia полноценных Церквей, а не просто «коллажем» неполноценных частей вселенской Церкви. Первенство в таком виде не будет подрывать целостность отдельной поместной Церкви.
Почему Вы не рассматриваете роль экзегетических аргументов в отношении первенства?
ЗИЗИУЛАС: Библейская экзегетика и история являются ненадежным основанием для достижения согласия. Хотя ведущая роль Петра среди Двенадцати более и более признается в том числе и Православными, особое значение придаваемое ему Римскими Католиками имеет сильную оппозицию среди Православных. Ныне покойный Кардинал Ив Конгар прекрасно это понимал. Он писал: «На Востоке власть Римского Престола никогда не была властью монархической […]. Тело Христово не имеет другого главы кроме самого Христа […]. Византийские богословы очень редко отождествляют первенство (примат) Римского Престола с апостолом Петром, хотя такие значительные авторы как Максим Исповедник и Феодор Студит временами выражали подобный взгляд...».
Таким образом, в этом направлении путь закрыт…
ЗИЗИУЛАС: Если мы будем ждать пока Библейские исследователи придут к соглашению в отношении роли Петра в Новом Завете и первенства (примата) осуществляемого Римском Престолом, нам возможно придется отложит объединение Церкви еще на одно тысячелетие, если не навсегда …
Какова Ваша оценка предложения возвращения к модели отношений существовавших в первом тысячелетии?
ЗИЗИУЛАС: Этот путь мне кажется нереальным, в основном потому что Римско-Католическая Церковь не станет вычеркивать второе тысячелетие из своей истории ради объединения с Православием.
И что же по Вашему мнению должно стать реальной основой для поиска ответов на эти нерешенные вопрсосы?
ЗИЗИУЛАС: Для будущего развития диалога в этом направлении совершенно необходимо чтобы Православные признали первенство как часть самого бытия Церкви, а не просто как вопрос организационного порядка. Мы также должны признать существование первенства на вселенском уровне. Это довольно трудно в данный момент, но если задуматься более глубоко о природе Церкви, то это легче будет сделать. Церковь не может быть поместной не будучи вселенской, и она не может быть вселенской, если она не поместная.
А со стороны Католиков что может помочь диалогу?
ЗИЗИУЛАС: Католики должны всерьез отнестись к понятию полноты вселенскости поместной Церкви, принятым Вторым Ватиканским Собором, и применять это понятие в своей экклесиологии. Это означает, что любая форма первенства на вселенском уровне должна отражать устройство поместной Церкви и не может быть вмешательства в дела поместной Церкви без ее согласия. Каждой поместной Церкви должна быть предоставлена возможность выражать свою католичность в отношении к первенству. По этой причине, я повторюсь, золотое правило для верного осуществления первенства – это 34-е Апостольское Правило.
Но как это возможно, чтобы реальное сближение могло произойти на основе новой богословской теории?
ЗИЗИУЛАС: Принятие Римского первенства будет зависить от того, согласимся ли мы, что Церковь состоит из полноправных поместных Церквей объединенных в Единую Церковь, при том что каждая из них не потеряет своей собственной экклесиологической полноты. Но это не богословкое «новшество». Отец Конгар считал, что Первенство (Примат) Папы, несмотря на монархические тенденции превалирующие в те времена, также существовало в экклесиологии ерхаристического общения на Западе примерно до шестнадцатого столетия, когда Папству удалось на всем Западе воплотить в жизнь идею монархической власти. Если это действительно так, возвращение к такой экклесиологии ерхаристического общения не будет таким уж нереальным предложением.
И последний вопрос. Вы знали Кардинала Ратцингера, нынешнего Папу Бенедикта XVI. Каким по Вашему мнению мог бы быть подход и вклад нового Папы в решение этих проблем?
ЗИЗИУЛАС: В начале восьмидесятых годов я имел честь и привилегию встречаться с тогда еще Кардиналом Ратцингером, в нашу бытность членами Международной Комиссии по Богословскому Диалогу между Римско-Католической и Православными Церквами. Он - выдающийся богослов и эксперт в вопросах экклесиологии, как Западной, так и Восточной. В его новой роли Папы, он определенно может внести решающий вклад в достижение согласия между Римско-Католической и Православными Церквами в вопросе первенства. В прошлом он выдвигал несколько важных предложений для решения этой проблемы. И может статься, что в этот критический момент дискуссии по этому вопросу его становление Папой – это дело Провидения.
2008.11.26 | Y.u.r
Церква ніколи не піде на компроміс з совістю