МАЙДАН - За вільну людину у вільній країні


Архіви Форумів Майдану

Ігор Шелевицький: Освіта в сфері інформаційних технологій - 2

03/07/2005 | S@nya
Початок статті читайте тут: http://www2.maidan.org.ua/n/osvita/1110221211

Необхідні значні затрати на підтримання Інтернет ресурсів (слід врахувати високий інтерес зі сторони хакерів). Локальні тести на рівні ВНЗ обійдуться значно дешевше. Згодом найбільш вдалі тести можна використати на більш широкому рівні. Залишається проблема узгодження системи оцінювання і вимог акредитації ВНЗ. Наприклад, показників “якість” та “успішність”. Статистична система їх фіксує на сталому рівні.

У ВНЗ інтенсивно впроваджується шкільна система оцінки діяльності. Ректорські (директорські) контрольні. Контроль залишкових знань. Але ж це має сенс лише за умов жорсткого стандарту освіти і уніфікації аж до тем занять (якраз це і має місце в середній школі). Адже перевіряючий має видати власні запитання і повинен мати правильні відповіді. Як інакше перевірити результат. В компютерних науках така уніфікація шкідлива і не можлива принципово. Чому? Загляньте в хороший книжковий магазин (або краще зробіть екскурсію на Петрівку в Києві). Попросіть літературу з історії України, менеджменту, електротехніки. А тепер з компютерних наук. … Добре, звузимо питання до алгоритмічних мов. Все одно вас не зрозуміють. Невже не вражає ні кількість ні товщина томів? Але ж це лише одна дисципліна. Може знайти дуже загальні, спільні питання. Це все одно, що знайти спільні питання з історії України, Єгипту, Китаю, Греції і Англії. Принципово можливо, але по суті є профанацією. Чи існують тоді прийнятні методи оцінки. Звичайно. Для оцінки рівня підготовки фахівцю достатньо переглянути результати практичних робіт (практичні завдання, курсові та дипломні роботи), побувати на їх захисті, або побесідувати по цих роботах з авторами. Адже сфера інформаційних технологій є прикладною. Розумно було б зобов’язати ВНЗ розміщувати дипломні і курсові роботи на офіційних Інтернет сторінках, для загальної доступності і оцінки рівня. Тобто не фахівець принципово не може оцінити рівень фахової підготовки студентів. Не фахівець може лише перевірити дотримання формальних обмежень. Але здається, в чиновників склалося враження, що з допомогою модульної системи можна буде обійтися в оцінці рівня підготовки без фахівців. Досить розробити стандартні модулі, тести до них і проблема буде вирішена.

Ще одним шкільним мігрантом є вимога періодичного підвищення кваліфікації викладачами вищої школи. Де ж вони мають підвищувати свій рівень? Хіба постійне підвищення кваліфікації хоча б через наукову роботу не є їх способом життя? У кого вони повинні вчитися. До кого на навчання слід посилати докторів наук, професорів? Невже справи настільки погані, що вони не в змозі навчитися чомусь самостійно? Ну що ж раз вимагають, будемо брати довідки про підвищення кваліфікації у колег з інших ВНЗів, на фірмах. Сертифікати про підвищення кваліфікації вже почали видавати деякі організатори наукових конференцій. На щастя це не пов'язано з оплатою праці і можна обійтися формальностями. Але чого чекати далі? Впровадження шкільної системи присвоєння категорій з театралізованим дійством?

Міністерськими документами передбачена унікальна процедура перевірки ВНЗ і позбавлення їх прав на освітню діяльність. Щось на зразок комісарських трійок чи трибуналів. Хоча інформації про прецеденти немає, але загроза цілком реальна. Вважаєте, що шанси державних і не державних ВНЗів однакові? Що робити із студентами, викладачами, матеріальною базою? Це банкрутство? Процес припинення виробничої діяльності банкрутства чи ліквідації підприємств законодавчо регламентований і здійснюється за законною процедурою через суд. Враховуються інтереси зацікавлених сторін. Хто і як враховує інтереси і студентів і викладачів ВНЗ позбавленого ліцензії? Цікаво, як проходить процедура акредитації ВНЗ у Європі і чи може чиновник міністерства зупинити діяльність ВНЗ, чи прийти з подібною перевіркою. Чи є щось аналогічне в історії Європейської освіти. Чи ми успішно продовжуємо розвивати кращі традиції Російської імперії?

Експериментом передбачено участь кураторів у процесі підготовки фахівців. Куратор складає план навчання, на нього перекладають функції технічних працівників деканату (контроль виконання плану кредитів та подання на переведення або відрахування). Тут виникає ціле коло життєво важливих запитань. Хто і як розподіляє студентів між кураторами. Скільки студентів може опікувати куратор? В європейських ВНЗ куратори здійснюють набір своїх студентів, тобто особисто приймають рішення чи зможе претендент навчатися, чи візьметься він бути його куратором. Згідно положення куратор має право відвідувати всі заняття студента згідно з планом. Дуже цікаве повноваження. З якою метою і якими наслідками? До цього часу у ВНЗ існували дещо інші правила відвідування занять колег. Лише з їхнього дозволу. Отже, або куратор стає своєрідною “класною дамою”, що має слідкувати за підопічними, або об’єктом тиску на викладача (в залежності від співвідношення статусів куратора і викладача). В обох випадках куратору завжди можна поставити у вину, що він не приділяє достатньої уваги вдосконаленню навчального процесу чи не слідкує за своїми студентами на заняттях. На всю цю роботу куратору виділяється 4 години на одного студента на рік! Мінімум годину потрібно потратити на складання і затвердження плану, перегляд і підготовку документації, складання планів роботи, звітів. Залишається 20 хвилин на місяць для надання кваліфікованих консультацій, що до реалізації індивідуального навчального плану. Цього достатньо? Якщо це просто технічна робота (в цьому випадку може вистачити) то для чого її покладати на працівників високої кваліфікації, а якщо це неформальний творчий процес (стосунки наставника і учня), то явно часу не достатньо. З практики європейських вузів для цього необхідно виділити хоча б годину на тиждень.

Мандрівка по сайтах європейських вузів залишає дуже дивні відчуття. Не відразу розумієш, що щось там зовсім не так. Диво дивне, але там не можна знайти жодного методичного матеріалу, лекції де було б написано “рекомендовано, узгоджено і затверджено”. Не вдасться знайти в дуже детальних описах календарних заходів відкритих занять, взаємовідвідувань, методичних семінарів. А що ж тут дивного? В університет прийнято на роботу фахівця високої кваліфікації. Звичайно, беруть не з вулиці, а з відповідними рекомендаціями та іменем. З якого тоді дива хтось має контролювати, затверджувати (чи не затверджувати) його методичні праці чи виправляти його методичні прийоми. Або влаштовувати колективні відвідування занять. Що, кваліфікація тих що затверджує і узгоджує вища ніж у даного викладача? Тоді краще їм і доручити цю роботу. Викладач підписує власну роботу власним іменем, висловлює подяку тим хто йому допомагав, робив корисні зауваження, чий матеріал він використав (з дозволу, зрозуміло) і повністю відповідає за наслідки. Чи є контроль? Звичайно є і частково він описаний в СС2001. В першу чергу - це кодекс честі. Це також оцінка результатів тими, хто використовує отримані знання при вивченні наступних дисциплін, це відгуки студентів, випускників стосовно курсу, що читався. Але зовсім не обовязково цей контроль здійснювати в потенційно конфліктній чи принизливій для фахівця формі. Абсолютно реалістична ситуація коли суперництво за години навантаження, певні дисципліни чи особисті стосунки в межах кафедри здатні реалізуватися в існуючій системі в серйозні неприємні моменти, що далекі від суті питання. З іншого боку це потужний інструмент тиску на викладача, як із боку адміністрації так і з боку колег. Цими засобами менш кваліфікований колектив може досить легко прибрати висококваліфікованого фахівця (як правило такі люди створюють серйозні проблеми колективу та й адміністрації).

Викладач, фахівець не може відповідати за якість освіти, якщо він одночасно регламентований, зафіксований, обмежений як в процесі підготовки так і в процесі контролю за результатом. Або встановлюються критерії якості і процес не регламентується (в сенсі жорсткої регламентації). Або дається чіткий регламент підготовки, але не регламентується результат. В технології XP програмування є азбучна істина. З чотирьох метрик (задачі, час, ресурси, якість) три визначають четверту. Якщо спробувати керувати чотирма, їх значення стане не прогнозованим. Якщо міністерство затверджує навчальний план аж до годин на лекції, практичні та лабораторні заняття, форми контролю та задає перелік тем і список навичок, то чому виконавець (ВНЗ, а тим більше викладач) має відповідати за працевлаштування випускників за їх конкурентність на ринку праці.

Не хотілося б, щоб склалося враження, що основним винуватцем існуючого положення є міністерство освіти і науки. В рамках величезної країни, при мізерному фінансуванні, обмежених ресурсах і централізації проблем обєктивно неможливо працювати ефективно, особливо перейнявши традиції зовсім не європейського менеджменту в освіті. Але є прості і зрозумілі проблеми і питання в підготовці комп'ютерних фахівців, що потребують вирішення якраз з допомогою міністерства. Освіта сьогодні потребує не контролю і уніфікації, а координації зусиль та допомоги тим, хто прагне працювати.

Величезним гальмом в підготовці фахівців є існуюча в країні система стандартизації. На пробу зберіть інформацію, які сучасні стандарти в сфері інформаційних технологій є в бібліотеках ВНЗ (ну хоча б ISO12207, він регламентує грамотну роботу з інформаційними системами від придбання до виведення з експлуатації, або ISO9000 -стандарти якості). Заради експерименту попросіть в найближчій ДССТО просто полистати ці стандарти. Системі роботи із стандартами в ДССТО цілком можуть позаздрити секретні служби. Полистайте документи на www.dstu.gov.ua . Необхідно терміново втрутитися в цей процес і дати можливість ВНЗ отримати необхідні сучасні стандарти для кафедр і бібліотек на прийнятних умовах. Необхідно також регулярно розсилати по університетських бібліотеках нові стандарти (звичайно, без надання цим матеріалам офіційного статусу та без права використання з іншою окрім навчання метою). Значення цих дій напевне зрозуміле всім окрім ДСТУ, що має повну монополію на цю сферу.

Інша серйозна проблема - це сучасна компютерна електроніка. Китай, країни третього світу закидали нашу країну зібраними у них пристроями. Ми успішно фінансуємо їхню економіку, в той час як сучасні технології дозволяють розгорнути подібне виробництво (навіть якісніше) в межах 2-х кімнатної квартири. В Україні вже досить фірм, що мають навіть необхідні виробничі потужності. Але в Україні відсутні фахівці не в електроніці взагалі, а в сучасній технології розробки, виготовлення і просування на ринку. В одному з університетів Польщі я наткнувся на дипломні проекти випускників. Зацікавив спроектований і виготовлений із заводською якістю IP телефон. Бажаючі можуть спробувати повторити цю розробку в Україні (в Інтернеті є й багато й інших готових проектів). Наші багаторічні потуги просунутися в напрямку таких розробок та підготовки фахівців виявили дуже серйозну проблему. Зайдіть на сайт більш-менш відомих виробників. Загляньте в розділ дистриб'юторів. Ви знайдете представництво на Мадагаскарі в Польщі, Литві, Латвії, Естонії, Росії (Москві), але не знайдете в Україні. Якщо ж вам пощастить і там буде українська адреса не радійте передчасно. Ніхто для вас не буде замовляти 1-2 мікросхеми за 3-10 доларів. В російському представництві вам також не допоможуть. Таможні Росії і України спільно піклуються, щоб ви не підірвали економіку цих країн. Вам пощастить, якщо ваші друзі часто їздять в Європу (на гірший випадок в Москву) і знайдуть для вас час купити необхідні компоненти в обхід всіх формальностей. Ціна комплектуючих доставлених офіційним шляхом в Україну зростає в 5-10 разів. Можете перевірити: корпус за 3$ в Україні коштує 100 грн. Кодек з оптовою вартістю 3$ ми придбали за 50 грн. Може варто міністерству освіти і науки попіклуватися, щоб викладач або студент через ВНЗ, профільну кафедру та бізнес-партнерів без зайвих перешкод і поборів міг придбати з Європи ті електронні компоненти, що йому потрібні для навчання і наукової роботи (нехай в межах певних лімітів). Можливо тоді ідея технополісів стане реальністю?

В Україні відсутні кошти для придбання комп’ютерної техніки для шкіл (та й ВНЗ). В переважній більшості шкіл інформатиці вчать на пальцях. В країні середній рівень доходів менше 100$. Далеко не у всіх школярів і студентів є можливість придбати новий компютер. Налагодьте пряму лінію доставки потриманих комп'ютерів для школярів і студентів, без зайвого здирства, через систему електронних аукціонів e-bay. Не престижно? Думаю, що престиж міністерства серед учнів, студентів і викладачів зросте на порядки.

Фірма Microsoft пропонує університетську програму. Усього за 20%. Дзвонимо в Softline. Таможня вимагатиме збільшення вартості вдвічі. Потрібен коментар? Хто може вирішити ці проблеми окрім міністерства?

Ці заходи не вимагають значимих коштів, але це конкретна і вагома допомога нашим школярам, студентам, викладачам і ВНЗ, що готують фахівців за комп'ютерним спрямуванням.

Якщо проблемою європейської інтеграції є різноманітність і автономність європейських університетів, то нашою проблемою є їх повна уніфікація, централізація і залежність, що не дозволяє більшій частині з них забезпечити якісну підготовку фахівців. Більше того існує ілюзія, що на верхах будуть прийняті універсальні рішення, які для всіх вирішить існуючі проблеми і задовольнить всі сторони. Реально ці рішення будуть прийняті в інтересах чиновників і зможуть задовольнити лише чисельний чиновницький апарат. Альтернативою є надання ВНЗ значної свободи дій у сфері підготовки фахівців в рамках реальних європейських традицій і норм, та припинення прямої і тотальної протекції державних ВНЗ. Розумніше сконцентрувати наявні кошти на підтримці тих наукових шкіл (визнаних в світі), що залишилися та фундаментальної науки. Підтримка необхідна не ВНЗ, а здібним школярам, студентам і науковцям. Свобода необхідна для адаптації до реалій розвитку країни і регіонів та знаходження найоптимальніших шляхів розвитку освіти. І в першу чергу здавалося б в цьому мають бути зацікавлені саме провідні ВНЗ країни. Адже саме в них залишилися імя, традиції, наукові школи, кваліфіковані кадри, добірні студенти та аспіранти, матеріальна база.

Реформа освіти не є приватною справою освітян і міністерства освіти і науки. На цей процес мають активно впливати виробничі і бізнесові структури, як безпосередні замовники преважної більшості фахівців. Саме вони мають в першу чергу оцінювати якість підготовки фахівців у тому чи іншому ВНЗі та формувати вимоги до їх знань та навичок. Саме вони у своєму розвиткові пожинатимуть плоди освіти. Тому дуже дивно, що в документах про реформу освіти та серед авторів цих документів немає споживачів освітніх послуг. Напевно розумною буде матеріальна підтримка і протекція активних та перспективних ВНЗів, що задовольняють вимоги до випускників із боку безпосередніх споживачів за сприяння цьому процесу з боку держави. Подібна практика показала високу ефективність в СРСР в системі цивільної авіації. Міністерство цивільної авіації утримувало, керувало і контролювало три ВНЗ, найбільший з яких здобув міжнародне визнання (КІІЦА - НАУ). Отже відсутність опіки міністерства освіти зовсім не шкодило ні рівню підготовки фахівців ні науковій та методичній роботі.

І маємо цілком погодитися із Довженком, що у самій суті людській як і у всякій живій істоті закладена інстинктивна потреба до праці і задоволення як процесом праці так і результатами. І потрібно докласти чималих зусиль, щоб ці інстинкти заглушити або й знищити. І саме такі зусилля приводять нас до того жалюгідного і принизливого становища в якому, потрібно чесно визнати, ми знаходимося. Що отримуємо? Безсилля, безглуздість і самовідчудження. Бажаєте посперечатися? Давайте глянемо, що ховається за цими словами [17]. Безсилля. «Особистість безсила, якщо вона є об’єктом керованим людьми або зовнішньою системою. Сила тут ототожнюється зі свободою робочого приймати рішення, вибирати способи виконання своєї роботи і придатні для цього знаряддя праці». Безглуздість. «Особистість відчуває відчуження даного типу, якщо з її точки зору власні індивідуальні дії не мають відношення до досягнення більш широких, життєво важливих цілей». Самовідчуження. «Коли трудова діяльність стає самоціллю, а не засобом досягнення результату... Коли робота самовідчужена, вид занять не сприяє в позитивному розумінні прояву індивідуальності, а напроти, пагубно впливає на почуття власного достоїнства». Яскрава ілюстрація до сказаного. Міністерство офіційно забороняє приносити квіти на іспити у зв’язку із масовою корупцією у ВНЗ. Що ж це символічно, адже приносити гроші і простіше і головне ніхто не бачить.

І коли вже мова зайшла про реформу в освіті, то може досить класти чергові латки й придумувати як з куфайки зробити на вигляд модне європейське пальто? Що має показати цей дивний експеримент, коли потрібно переробити освіту на європейський лад не знявши старих обмежень і залишивши діючими старі принципи і критерії? Що це можливо? Скільки він коштує? Хіба не є очевидними результати у Венгрії, Польщі, Чехії, Латвії, Литви, Естонії. З теленовин. Студенти естонського ВУЗу влаштували конкурс з розробок робототехніки при сприянні відомої фірми? Чимось подібним може здивувати хоч один з провідних українських ВУЗів? В принципі потенційно кадровий рівень можливо і дозволяє, але спробуйте цю потенційну можливість реалізувати. Хіба українська освіта із самого початку не була сформована як частиною європейської? Будемо робити вигляд чи почнемо працювати нормально?

Пропозиції. Дуже прості. Прийняти в якості стандарту освіти за спрямуванням компютерні науки міжнародні рекомендації СС2001, СССE та інші. Зняти обмеження та стимулювати роботу у ВНЗ фахівців-сумісників. На ділі створити українську асоціацію з обчислювальної техніки. Активно і реально сприяти входженню українських фахівців в міжнародні організації IEEE-CS, ACM. Просити допомоги в цих організацій, для участі в їх діяльності. Сприяти доступності електронних ресурсів IEEE-CS, ACM та їх друкованих видань для українських фахівців, викладачів і студентів (шляхом локалізації, реферативних оглядів, перекладів, розсилання в бібліотеки). Переглянути критерії оцінки фахової підготовки у ВНЗ, залучивши до цієї справи саме фахівців, залишивши під контролем чиновників міністерства і ВНЗ лише обґрунтовані і чіткі формальні критерії визначені фахівцями. Сприяти усуненню штучних перешкод у підготовці фахівців. Тоді років через 10 активної роботи і тісних стосунків з Європою можна буде говорити про визнання нашої вищої комп’ютерної освіти в Європі та про повернення української освіти до її витоків, до Європи.

Травень 2004 року; Лютий 2005 року.

1. Гради Буч. Объектно-ориентированный анализ и проектирование с примерами приложений на С++.

2. CC2001. Рекомендации по преподаванию информатики в университетах. СПб., 2002.-372с.

3. Коловоротний С. Навчіть сисадміна думати про розвиток // Каталог SoftLine direct. 2003. №3 с.40-41.

4. Оптнер Станфорд Л. Системный анализ для решения деловых и промышленных проблем. М.:Сов. радио, 1969.- 200 с.

5. Петропавловский В.П. О подготовке специалистов по радиоэлектронике для научно-производственных и коммерческих структур в современных условиях. / CHIP NEWS Украина, 2003, №5(25). С.2-6. http://chipnews.com.ua

6. Blauner R., Alienation and Freedom, © 1964, University of Chicago Press, Chicago, 111.

7. Как улучшить ИТ-образование Владимир Сухомлин (such@cliver.srcc.msu.su), профессор факультета ВМиК МГУ Журнал "Открытые системы", #02, 2003 год. http://www.osp.ru/os/2003/02/055.htm

8. Перспективы развития ИТ-образования А.Терехов (terekhov@computer.org) — Санкт-Петербургский государственный университет, Владимир Павлов (vlpavlov@ieee.org) — компания eLine Software (Украина/США). Журнал "Открытые системы", #02, 2003 год. http://www.osp.ru/os/2003/02/044.htm

9. Подготовка бакалавров и магистров в области ИТ, Владимир Сухомлин Журнал "Открытые системы", #03, 2002 год. http://www.osp.ru/os/2002/03/073.htm

PS. Ця робота була в основному написана весною 2004 року, як наслідок осмислення проблем із власного досвіду та деякого вивчення досвіду європейської і світової освіти. Питання підготовки фахівців у сфері інформаційних технологій цікавлять мене десь із 1998 року, коли практично постали особисто для мене ці проблеми. З розвитком освіти в Україні рамки свободи вибору, чому і як навчати ставали все вужчими, а навчити чомусь корисному, не вступаючи в конфлікт із існуючою системою, ставало дедалі важче. Тому звістка про інтеграцію в європейську систему була дуже обнадійливою. Тим глибшим було розчарування від отриманих інструктивних і нормативних матеріалів, що видавалися за реформи і „Болонський процес”. Тому писалося це в основному для себе. Пробудження українського суспільства, активність студенства, реальність європейського вибору України, ініціатива Академічної чесноти дає надію на корисність написаного, на реакцію та обговорення проблем і пропозицій. Що й побудило оприлюднити ці міркування. Можливо буде якась користь. Викладене в жодному разі не є точкою зору адміністрації Європейського університету.

З повагою, Ігор Шелевицький. Sheleviv@yandex.ru

Кандидат технічних наук, доцент Криворізької філії Європейського університету.

Відповіді



Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2021. Сайт розповсюджується згідно GNU Free Documentation License.
Архів пітримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail: news@maidan.org.ua