МАЙДАН - За вільну людину у вільній країні


Архіви Форумів Майдану

Філософія в інтер’єрі євроремонту

09/19/2009 | Костянтин РОДИК
Є у нас свої Ніцше, Бодріяри, Еко та Кастанеди в одному флаконі.
«Духовність — це завжди ціннісне домобудівництво особистості. Це шлях до формування свого внутрішнього світу, що дозволяє людині не залежати повністю від контексту зовнішнього життя, тобто залишатися собі тотожним... Те, що не робиться природним чином».
«Віднині ідеал майбутнього — повернення в минуле». І додає до цього коментар: «Про це свідчить і характер науково–технічного прогресу, який здійснює на основі телемеханіки ідею «електронного котеджу», роботи на дому, що знаменує перетворення сім’ї (як це було в середньовіччі) на головну ланку суспільства, коли вона водночас виступає і місцем роботи, і середовищем навчання (бо ремісник працював зі своїми учнями), і лазаретом, і дитячим садком».
ПРОЧИТАВ ТА Й ПРОСВІТИВСЯ!!!


http://umoloda.kiev.ua/number/1494/164/52544/
Філософія в інтер’єрі євроремонту
Настільна книжка для «середнього класу»
Костянтин РОДИК



2003–го року вийшла книжка Сергія Кримсь­кого «Запити філософських смислів» (К.: ПАРАПАН, 240 с.), яка тоді посіла в рейтинґу «Книжка року» друге місце в категорії «Вітчизняна гуманітаристика». «Програш» першості зумовлювався частково банальним брошуроподібним виданням цього тексту, а зокрема й незвичністю на нашому ринку дослідження, яке стало лідером: Марія Зубрицька. «Homo legens: читання як соціокультурний феномен» (Л.: Літопис).

Інноваційні філософські роботи входять у читацький обіг українців вельми повільно. Немає звички, традиції. Не дивно: майже все минуле сторіччя нас ізолювали від такого роду літератури. Натомість прищеплювали ставлення до філософії як до політичного піару, єдиним завданням котрої була легітимізація владних рішень. Авжеж, це «старі» філософи намагалися пояснити світ, а «нові» мусять його змінити, — оголосив остаточний вердикт терорист від філософії Ленін. До речі, С. Кримський побіжно, але дуже влучно схарактеризував інтелектуальну суть марксизму–ленінізму: «В. І. Ле­нін прямо пов’язував істинність марксизму з його всевладністю, хоч, як відомо, сили потребує не істина, а брехня. І коли він в апологетиці практики посилався на вислів із «Фауста» Ґете, що «теорія є сірою», але «вічнозеленим» є дерево практичного життя, приховувалось ім’я автора цієї тези. Ним був Мефістофель, Сатана».

Ясна річ, що за часів комуністичного режиму у філософських працях було не знайти роздумів над невідповідністю слів та явищ і вже точно там не лишилося місця розмислам про те, що «безумовні рішення... породжують хаос, якому приходиться приносити неймовірні людські жертви» (С. Кримський). Годі дивуватися, що така «література» втратила свого читача.

Сергій Кримський — один із тих українських філософів, хто повертає довіру читачів до професійних роздумів. Його «Запити...» постали з багаторічного лекційного курсу, в якому автор виплекав «харизму питань», вважаючи, що «світ у питаннях ближче до своєї автентичності, справжності та самотворення, ніж у відповідях, котрі спрямовують суще, схематизують його багатоманітність, орієнтують не на буття, як океан можливостей, а на причали його гаваней». Через півтора року по виході цієї книжки філософові присудили Шевченківську премію — і це була чи не єдина тодішня нагорода, що не викликала опозиції.

«Запити...» — річ виразно піонерська, а це завжди означає подальше уточнення оцінок унаслідок публічної дискусії. Автор це чудово усвідомлював, зазначаючи, що «все добре випливає з виправлених помилок». Такою «роботою над помилками» стало минулорічне, значно розширене перевидання, назване тепер «Під сиґнатурою Софії» (К.: Києво–Могилянська академія, 367 с. ) — перше місце в рейтинґу «Книжка року’2008». Тут автор зміцнив аргументацію своїх головних, «фірмових» положень: про софійність вітчизняної мислительської традиції («софійність позначає буття, що запліднене потенційним словом»); про різні конфігурації території буття і їхній вплив на становлення особистості («кожний представник нації має щонайменше три фундаментальні архетипи. Це символічна трійця: Дім, Поле, Храм»); про «сходження до «третьої правди», до логіки цілого» — як наступний філософський крок після світової дискусії про «Іншого».

На цей час ми вже мали переклади багатьох сучасних західних філософів, і було ясно видно: С. Кримський — активний, рівноправний учасник новітнього філософського дискурсу. В оновленій книжці, наприклад, він чимало місця приділив дослідженню символів: «Символи поміж нами, серед нас і всередині нас є реальністю духу, що конкурує з реальністю предметного довкілля», — тут Сергій Кримський упритул наблизився до Жана Бодріяра. Але далі пішов власним шляхом: на відміну від француза, його цікавлять не симулятивні практики, а захисні функції семіотики: «Коли людина зазирнула до безодні, у нас залишилося мистецтво, яке створює захисну стінку символів... Свого часу Ніцше, усвідомлюючи ситуацію, сказав, що мистецтво потрібне нам для того, щоб не вмерти від істини. Істини можуть нас руйнувати. А мистецтво пристосовує реальність до наших потреб і нашої екзистенції».

Цієї весни книжка С. Кримського набула третьої реінкарнації. У молодому столичному видавництві «Майстерня Білецьких» вийшли його «Ранкові роздуми». Це видавництво кожну свою книжку мислить як витвір мистецтва книги, а отже, і як окрасу сучасного інтер’єру (власне, і до Гутенберга, і довший час після нього книжки так і позиціонувалися: попри все — стильна окраса інтер’єру). Та якщо для образотворчих видань і класики таке пріоритетне художнє оформлення вже стало по–хорошому звичним, то гуманітаристику так ефектно подають іще хіба що харківська «Акта» та київська «Темпора». Й уважний аналіз репертуару цих трьох видавництв переконує, що вони обрали своїм читачем сучасний середній клас.

Орієнтацією на цього «нового» читача виразно позначений і новий варіант праці С. Кримського: окремі розділи максимально мінімізовані, афористичність стилю стає авторською метою, кожний «роздум» розпочинається з акценту на якусь банальність нинішнього буття, котра далі, у перебігу філософської думки, постає геть не такою безневинною, як на перший позір. І ця нова стилістика українського філософа ще більше схожа на французів, на того ж Бодріяра, котрий перед тим, як презентувати читачеві глухі кути інтелектуальних парадоксів, згадував зірок естради чи популярних фантастів. Так само С. Кримський залюбки апелює у своїх есеях до поп–гуманітаристики — до Умберто Еко чи, скажімо, Карлоса Кастанеди.

На самому початку «Ранкових роздумів» філософ виразно адресується цьому «новому» читачеві, котрий потерпає від невизначеності посеред «логосу подій і хаосу шансів». Він спокушає цього читача незвичним поглядом на «світ... як наявне буття його дарувань» і пропонує бути гранично уважним до «тіней... оновленого буття, що завжди сповнене очікування». А далі можна знайти навіть історіософське обґрунтування теорії «середнього класу» в давній українській філософській традиції: «Вже Петро Могила проголошує думку про те, що багатство — від Бога, а Стефан Яворський, Михайло Козачинський та Лазар Баранович посилаються на античний постулат «золотої середини», — це мало не Макс Вебер та дух протестантизму...»

Мотивація спонук «нового» читача до читання цієї книжки і читання взагалі також оперта на прагматичні чинники: «Істинна освіченість, відсутність якої унеможливлює самостійність буття людини, її незалежність від повсякчасної кон’юнктури». І навіть питання духовності, здискредитоване письменниками–політиками, С. Кримський переводить у площину ринкової прагматики: «Духовність — це завжди ціннісне домобудівництво особистості. Це шлях до формування свого внутрішнього світу, що дозволяє людині не залежати повністю від контексту зовнішнього життя, тобто залишатися собі тотожним... Те, що не робиться природним чином». Остання фраза — про книжки.

Ну і, звичайно, у новому варіанті праці С. Кримського йдеться про «запити філософських смислів». Ось, до прикладу, детективний стрижень одного з есеїв: «Усі конфлікти, які ми знали до сьогодні, у кінцевому результаті зводилися чи редукувалися до відношень «Добро—Зло»; нині не меншого значення набуває конфлікт «Добро—Добро» чи «Зло—Зло». Посилання на «детективність» не випадкове, автор свідомо будує свої «лекції» за законами цього жанру. Наприклад, у роздумі про те, горять чи не горять рукописи: «Вічна цінність текстів, які стали жертвами часу. Адже аналіз наслідків їх відсутності в системі культури дозволяє прояснити значення та зміст утраченої інформації». Часом на читача обвалюється нібито побіжна інформація, як–от геть ексклюзивна оцінка відомого мистецького явища: «Абстракціонізм у мистецтві виявив, що світ можна відображати і за властивостями, а не тільки за речами».

Чимало місця філософ приділив «культурній екології наукового знання». С. Кримський наводить цитату російського культуролога в екзилі Олександра Геніса: «Віднині ідеал майбутнього — повернення в минуле». І додає до цього коментар: «Про це свідчить і характер науково–технічного прогресу, який здійснює на основі телемеханіки ідею «електронного котеджу», роботи на дому, що знаменує перетворення сім’ї (як це було в середньовіччі) на головну ланку суспільства, коли вона водночас виступає і місцем роботи, і середовищем навчання (бо ремісник працював зі своїми учнями), і лазаретом, і дитячим садком». Отже, йдемо вперед, вертаючи назад? Із таких позірних парадоксів і зіткано цю помітну настільну книжку для нового середнього класу.

Відповіді

  • 2009.09.19 | Трясця

    До сіньора Вакуленка

    Ось Вам і Умберто, ось Вам і Еко у вітчизняному вбранні.
    згорнути/розгорнути гілку відповідей
    • 2009.09.19 | Сергій Вакуленко

      А чого це я, та раптом сіньйор?

      Зі славною країною Італією мене пов'язують два коротенькі перебування на конференціях та принагідне листування з колеґами (переважно з колежанками).

      Що ж до Умберто Еко, то пам'ятаю розмову з одним італійським мовознавцем, який у його популярності вбачав ознаку інтелектуального занепаду Заходу: це ж треба, мовляв, щоб з усієї італійської науки та літератури на першому місці опинився саме цей дурноляп...

      Нашому Кримському, на щастя, до Умбертової слави ще ой як далеко!
  • 2009.09.19 | Міській мешканець

    Re: Філософія в інтер’єрі євроремонту

    «Про це свідчить і характер науково–технічного прогресу, який здійснює на основі телемеханіки ідею «електронного котеджу», роботи на дому, що знаменує перетворення сім’ї (як це було в середньовіччі) на головну ланку суспільства, коли вона водночас виступає і місцем роботи, і середовищем навчання (бо ремісник працював зі своїми учнями), і лазаретом, і дитячим садком». -- пише наш філософ.

    А ще раніше аналогічні думки висловлювали Аристотель та Хайдеггер. Новація нашого автора пов’язана з «електронним котеджем», ідея якого з’явилася тількі з поширенням комп’ютерів та Інтернету.

    Ще один борець проти міського життя та культури:

    "По его мнению, "развитие городов зашло в тупик". По его словам, "будущее за полисами — поселениями разного типа: агрополисы, технополисы, наукополисы, индустриальные полисы". "Это автономная энергетика, отсутствие канализации, новое качество жизни. Это не жизнь в каменных коробках", - заявил Калашников" http://www.grani.ru/Politics/Russia/President/m.157375.html

    А ще раніше аналогічні думки висловлював Хайдеггер.
  • 2009.09.19 | Георгій

    Я на філософіях нe розуміюся, алe "дядю Ceрьожу...

    ... люблю з раннього дитинства. Він був дужe добрим приятeлeм моїх батьків і завжди мeнe смішив. Коли мeні було років п"ять, він казав мeні (з дужe сeрйозним, істинно філософським виразом обличчя), що йому дужe шкода, що дітям завeдeно відрізувати хвости одразу після їх народжeння. У мeнe, за його словами, був особливо гарний, пухнастий і яскраво-рудий хвіст, і я дужe гарно ним розмахував. Я йому майжe вірив. Пізнішe, коли мeні було біля 10 років і я почав читати фантастику, він сказав мeні, що прізвищe Кримський насправді його псeвдонім, а його справжнє прізвищe Cтругацький, трeтій брат Cтругацький. Я знову йому майжe повірив.

    Завжди радий читати про Ceргія Борисовича. Тeпло на сeрці. Многая і благая йому літа. :)
    згорнути/розгорнути гілку відповідей
    • 2009.09.20 | Міській мешканець

      Re: Я на філософіях нe розуміюся, алe "дядю Ceрьожу...

      Пане Георгію!
      Враховуючі знайомство з Вашими попередніми дописами, зміст яких я майже завжди підтримую, розцінюю Ваше твердження про те, що Ви в філософіях не розумієте, як висловлювання скромної, але компетентної людини.
      Пан Родик цитує вельмишановного пана Кримського про духовність як „шлях до формування свого внутрішнього світу, що дозволяє людині не залежати повністю від контексту зовнішнього життя”.
      Наскільки мені відомо, це одне з головних положень такої філософської течії як стоїцизм, який стверджував неможливість для людини щось змінити в її житті й радив їй мужньо сприймати удари невблаганної долі.
      На мою думку, не дуже втішним „практичним” висновком цієї течії для сьогодення є формування у пересічної особистості пасивної позиції невтручання в суспільне та політичне життя. Терпіти, терпіти, ще раз терпіти. До речі, ця позиція дуже бажана для наших керманичів. Ви погоджуєтеся з цим висновком.
      Дякую за відповідь.
      згорнути/розгорнути гілку відповідей
      • 2009.09.20 | Георгій

        Re: Я на філософіях нe розуміюся, алe "дядю Ceрьожу...

        Міській мешканець пише:
        > Пан Родик цитує вельмишановного пана Кримського про духовність як „шлях до формування свого внутрішнього світу, що дозволяє людині не залежати повністю від контексту зовнішнього життя”. Наскільки мені відомо, це одне з головних положень такої філософської течії як стоїцизм, який стверджував неможливість для людини щось змінити в її житті й радив їй мужньо сприймати удари невблаганної долі.
        (ГП) Так, звичайно, Ви праві. Алe і в новіших філософських систeмах, наскільки я розумію, є цeй мотив "нон-конформізму." Наприклад, Альбeр Камю в повісті "Чужинeць" намагається намалювати людину, яка нe чинить ніякого опору зовнішнім обставинам життя, алe й нe живe життям, якe б "логічно" обумовлювалося цими обставинами. Його гeрой абсолютно самотній, "існує в собі."

        > На мою думку, не дуже втішним „практичним” висновком цієї течії для сьогодення є формування у пересічної особистості пасивної позиції невтручання в суспільне та політичне життя. Терпіти, терпіти, ще раз терпіти. До речі, ця позиція дуже бажана для наших керманичів. Ви погоджуєтеся з цим висновком.
        (ГП) І так, і ні. Я християнин, і для мeнe тeрпіння є одна з християнських чeснот, разом із вірою, надією, любов"ю, мудрістю, справeдливістю і стриманістю. Також нeзалeжність від різних "вітрів" цього покалічeного, поламаного гріхом світу, вміння відволіктися від його впливів і спокус, є дужe важлива засада нашого християнського життя. Cв. Василій Вeликий в одній із своїх молитов просить Господа дарувати нам сили "прожити всю ніч цього життя." Алe цe нe є життя у вакуумі. В тій самій молитві святий отeць просить Господа дати нам сили прожити цью "ніч" "в бадьорості сeрця і твeрeзості розуму." Ми є "сіль зeмлі" і "світло для світу" (Матв. 5:13-16). Ми повинні активно робити добро, втручатися в усі аспeкти життя цими нашими добрими вчинками. А щодо правитeлів - ми повинні завжди молитися за них, алe й бути вимогливими до них, нагадувати їм, що вони є "слуги Божі" (Рим. 13:4). Володарі, які нe показують сeбe, як слуги Божі, повинні бути замінeні на кращих. І цe тільки наш вибір, дозволяти чи нe дозволяти їм відступати від цього служіння. У цьому вeличeзна пeрeвага дeмократичної систeми дeржавного устрою.

        > Дякую за відповідь.
        (ГП) Прошу дужe.


Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2021. Сайт розповсюджується згідно GNU Free Documentation License.
Архів пітримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail: news@maidan.org.ua