11/19/2009 | Василь КРЕМЕНЬ, президент АПН України, академік НАН і АПН Україн

Освіті нужен К...... В...
Как голой ж ... гвозь в матрасе

"Активну участь в цьому бере Академія педагогічних наук України."

http://day.kiev.ua/283644/
Про «Дитиноцентризм»,
або Чому освіта України потребує структурних змін
Василь КРЕМЕНЬ, президент АПН України, академік НАН і АПН України

Нещодавно мені довелося бути учасником ІІІ Міжнародної конференції з проблеми університетів світового класу, що проходила в Шанхаї, де, зокрема, було оголошено світовий рейтинг університетів 2009 року. Але головний зміст конференції був присвячений питанням модернізації, в тому числі через структурні зміни, сучасних університетів. На мій погляд, ця проблема надзвичайно актуальна для вітчизняних університетів і українських освітніх закладів взагалі.

В громадській думці України достатньо утвердилася думка, що на рубежі ХХ і ХХІ століть наша освіта потребує суттєвих змін. Якщо дуже коротко говорити про причини, що спонукають до змін, то слід назвати, по-перше, виникнення й утвердження Української держави з її відмінними від попереднього періоду економічними, соціальними і політичними відносинами, системою цінностей, духовним життям і, по-друге, нові тенденції в розвитку світової цивілізації, як, наприклад, глобалізація, перехід до якісно нових технологій, що все разом висуває нові вимоги до життя і діяльності людини, а, значить, обумовлює необхідність суттєвої модернізації освітніх установ і освітньої діяльності, що покликана готувати конкурентноспроможну в сучасних умовах людину. Але при цьому, на жаль, достатню готовність до змін не демонструє ні широка громадськість, ні значна частина освітньої спільноти.

НАВІЩО НАВЧАТИСЯ 12 РОКІВ

Серед ряду необхідних змін в сегменті середньої загальної освіти слід назвати в першу чергу ті, що пов’язані з переходом до нового змісту і дванадцятирічного терміну навчання. Ця реформа вітчизняної освіти, що здійснюється практично з початку століття, зовсім не зводиться до простого збільшення на 1 — 2 роки навчання (нагадаю, що дві третини школярів донедавна навчались у нас навіть не 11, а 10 років). Головне полягає, у всякому разі за задумом тих, хто розпочав реформи, в якісних змінах середньої освіти, наданні їй сутності, що максимально б відповідала підготовці людини до життя в контексті сучасних вимог. Не вдаючись до всебічної характеристики цієї нової сутності, що є темою окремої розмови, зазначу лише таку рису нової школи, як профільний характер навчання у старшій школі (10 — 12 років навчання).

Доцільність цієї зміни обумовлена необхідністю якомога більше наблизити навчання і виховання кожної дитини до її сутності, конкретних здібностей, майбутньої життєвої траєкторії людини. Це явище я називаю дитиноцентризмом в освіті.

Профільна старша школа розповсюджена у більшості розвинутих країнах. Причому в деяких із них вона починається вже після початкової шестирічної школи, що на наш погляд занадто рано. Профільна школа є одним із проявів гуманістичного характеру суспільства, його орієнтацією на людину, її розвиток, її самореалізацію, врешті-решт. І лише суспільства авторитарні, тоталітарні чи такі, що тільки-но вийшли з цього стану, намагаються і в освіті «зачесати» усіх діточок під один гребінець, який тримає жорстка, відчужена від людини рука авторитарної чи поставторитарної держави, нехтуючи при цьому сутністю, думкою і почуттями дитини, а то й зневажаючи нею (чого варті непоодинокі випадки знущання над дітьми з боку окремих вчителів, батьків та й просто дорослих).

Які наслідки такого навчання, добре проілюстровано в казці «Школа звірів» педагога Р.Х. Рівза: «Якось звірі вирішили створити щось грандіозне і відкрили школу. Предметами для навчання обрали біг, вміння лазити по деревах, плавання та польоти. Всі займалися за єдиною програмою.

Качка дуже добре плавала (краще за вчителя), мала відмінні оцінки за польоти, але відставала в бігу. Тому їй довелося залишатися після уроків і навіть кинути плавання, щоб навчитися бігати. Це продовжувалося до тих пір, доки перетинки на її лапках не зносилися так, що вона вже й плавала на «трійку». Але в школі можна було отримувати такі оцінки, і тому ніхто не переживав за такий стан, за винятком качки.

Білка відмінно лазила по деревах, але не могла злітати із землі в небо, бо вміла стрибати лише з однієї верхівки дерева на іншу та вниз. Через перевтому у неї почалися судоми; вона отримала «трійку» з лазіння по деревах, «двійку» з бігу ...». І так далі.

Чи не нагадує це певні аспекти нашої нинішньої школи?

Лише профільне навчання створює можливості для найбільш повного розвитку дитини у відповідності до її сутності, що не тільки має велике гуманістичне значення, а й є потужним важелем прогресу суспільства в умовах переходу країни до науково-інформаційних технологій, де успіх буде визначатися рівнем розвитку особистості й її максимальною самореалізацією.

В Україні ведеться певна підготовка до переходу в наступному навчальному році з 10-го класу до профільного навчання. Активну участь в цьому бере Академія педагогічних наук України. Створені відповідні програми, триває підготовка підручників. Визначені основні профілі, до яких слід віднести: фізико-математичний, природничо-науковий, гуманітарний, технологічний, художній і спортивний. Відразу зазначу, що навчання по одному із профілів не означає, що учень не буде вивчати інші предмети. Мова йде про поглиблене вивчення одних предметів, в залежності від профілю, і менш ѓрунтовне, але достатнє оволодіння іншими дисциплінами.

При цьому звернемо увагу, що профілі мають досить широкий характер, що не вимагає визначатися після 9-го класу з майбутньою професією, а лише із напрямком майбутньої діяльності. До того ж вивчення в певному обсязі усіх основних предметів не перекреслює у випадку необхідності (помилка у виборі профілю чи специфічні життєві обставини) можливу зміну напрямку діяльності на будь-якому етапі життя. Одним словом, профільність навчання у старшій школі є благом як для дитини, її діяльності у майбутньому дорослому житті, так і для держави та суспільства, що в результаті отримають ефективного працівника, що найбільш повно реалізує себе у відповідності до своїх здібностей, тобто буде жити і діяти в гармонійному, цілісному життєвимірі.

Однак аналіз освітньої системи країни в контексті завдань профільного навчання свідчить про неможливість його ефективного здійснення у нині діючій мережі навчальних закладів. Намагання ж це зробити без відповідної її зміни може призвести до дискредитації самої ідеї профільності, як це сталося із незалежним тестуванням випускників середньої школи на початку 90-х років минулого століття, що перешкоджало аж до 2003 року повернутися до впровадження цієї ідеї в освітню практику, й то, спочатку (в 2003 — 2007 рр.) у якості експерименту.

ВІД ТРАДИЦІЙНОЇ ШКОЛИ ДО ПРОФІЛЬНИХ ЛІЦЕЇВ

Неможливо здійснити зміни й досягти нової якості, нічого не змінюючи по суті. Це стосується і профільного навчання. Візьмемо типову школу, де є по одному 10-му, 11-му й 12-му класах. Безумовно, уявити собі, що всі діти кожного класу талановиті в одному напрямку, наприклад, фізико-математичному, неможливо. Забезпечити навчання і викладання для кожного з учнів відповідно до його здібностей у такій школі просто неможливо. Залишається одне — оголосити клас одного певного профілю і спонукати поза бажанням і реальними здібностями усіх дітей прийняти нав’язаний профіль. Або ж зробити видимість профільності навчання шляхом її імітації. Й один, і другий шляхи шкідливі, вони не ведуть до реалізації цілей профільного навчання, а, по-суті, дискредитують це нововведення. Ось чому потрібні суттєві зміни в освітній мережі й створення спеціальних навчальних закладів, де б велася профільна підготовка дітей. Це може бути профільний (фізико-технічний, природничо-науковий, гуманітарний і т.д.) ліцей, або ж при відсутності необхідних умов ліцей, який би забезпечив ряд профілів навчання. Але це має бути окремий від традиційної школи заклад, де б навчалися учні 10—12 років навчання. Саме слово «школа» має вживатися по відношенню до 1—9 класів. За деяким виключенням, про що йтиметься мова нижче.

Такі зміни мали б цілий ряд позитивних наслідків. Окрім уже зазначеного — забезпечення навчання дітей у відповідності до їхніх здібностей і бажання це б суттєвого підвищило якість навчання. У профільних навчальних закладах намагалися б працювати найбільш підготовлені вчителі-предметники, що створило б об’єктивні передумови для більш успішного навчання дітей, у таких ліцеях створювалась би особлива атмосфера пошанування предметів відповідного профілю, творчої змагальності дітей у навчанні тощо. В той же час у класи кожного ліцею приходили б діти, які об’єктивно зорієнтовані на даний напрямок навчання, воно було б для них цікавим, що вирішувало б проблему мотивації навчання старшокласників, що є сьогодні великою проблемою в школі й заважає демократизації навчання, утвердженню взаємних толерантних відносин між учителем і учнем, врешті-решт перешкоджає формуванню самодостатньої розвинутої особистості.

Профільні ліцеї було б також значно легше забезпечити необхідними навчальними посібниками й обладнанням, що також підвищило б якість навчання.

І ще одне актуальне завдання могли б вирішувати ліцеї. Це надання певної початкової професії в контексті профілю. Скажімо, в фізико-математичних ліццеях — оператора комп’ютерного набору, в гуманітарних — вихователя дошкільного закладу (як я бачив у подібних навчальних закладах Швеції) і под.

Ефективне профільне навчання дозволило б припинити розмови щодо недостатнього рівня підготовки сучасних учнів із того чи іншого предмету (частіше говорять про математику). Бо діти, які своє майбутнє пов’язують із відповідними професіями, будуть гарно вчити і знати математику, інші — біологію, хімію і под., і таким чином відповідно до своїх уподобань, талантів забезпечувати потребу суспільства у відповідних фахівцях високої кваліфікації.

Навчання старшокласників у профільних ліцеях позитивно б позначилося також на освіті учнів 1—9 класів, звільнивши їх від специфічного, непритаманного їхньому віку, впливу старших учнів і створивши умови для педагогічного колективу зосередити зусилля на роботі з дітьми більш конкретизованих вікових категорій.

Створення профільних ліцеїв не викличе додаткових фінансових затрат. В містах, особливо великих, це досить легко можна зробити на основі нинішньої мережі середніх шкіл шляхом її продуманої реорганізації. Значно складніше це зробити в сільській місцевості. І тут нинішній тип школи (1—12 класи) залишиться на певний час. Для цього, окрім профільного навчання, передбачено так званий академічний рівень, що передбачає нормативне вивчення всіх предметів. Хоча і в сільській місцевості слід подивитися на можливості розумної концентрації навчання старшокласників з урахуванням повного виконання розпочатої у 2004 році програми «Шкільний автобус». Бо значно більше радості буде у батьків, а тим більше у дітей, якщо вони в старших класах на комфортабельному автобусі доїдуть до школи за декілька кілометрів і отримають конкурентну освіту замість того, щоб ходити до малокомплектної школи за декілька сот метрів, де один учитель викладає декілька предметів (зрозуміло як), але не отримають підготовки, необхідної для повноцінного навчання, а значить і не матимуть якісного життя в майбутньому.

Безумовно, у забезпеченні профільного навчання, додаткових потреб учнів у різноманітних знаннях, особливо у сільській місцевості, слід ширше використовувати сучасні інформаційні технології, для чого слід продовжувати інформатизацію освіти й комп’ютеризацію навчальних закладів. У всякому разі це надзвичайно актуальне завдання до того часу, коли кожен старшокласник України буде мати свій власний ноутбук як знаряддя навчання, пізнання і комунікацій.

ПРОФЕСІЙНІ ЛІЦЕЇ: ЩО ЦЕ ТАКЕ?

Все сказане вище стосується перш за все забезпечення профільного навчання у трьох напрямках: фізико-математичному, природничо-науковому, гуманітарному. Що ж стосується інших напрямків, то вони мають певну специфіку. Особливу важливість має забезпечення технологічного напрямку. На наш погляд, найкраще його можуть здійснити нині діючі, але модернізовані навчальні заклади професійно-технічної освіти та вищі навчальні заклади І-ІІ рівня акредитації. З цією метою слід у державному замовленні забезпечити необхідну кількість учнівських і студентських місць у цих закладах, осучаснити їх матеріальну базу, провести необхідні структурні зміни. Більшість із них є малочисельними, однопрофільними, що суттєво погіршує перспективи їхнього забезпечення сучасною технікою та навчальним обладнанням і разом із тим не дозволяє досягти високої якості підготовки фахівців. Не кажучи про те, що така мережа професійно-технічних навчальних закладів є нераціональною фінансово-економічно.

Тому нагальним є укрупнення професійно-технічних закладів. До речі, в останні роки це зроблено в ряді країн і, скажімо, у Фінляндії в кожному закладі навчається по декілька тисяч учнів за різними профілями, які взаємно доповнюють один іншого, а всі разом у своїй сукупності забезпечують бажання учнів у контексті їх здібностей і життєвих планів та задовольняють потреби відповідного міста чи району в кваліфікованих працівниках. Кожен випускник такого професійного ліцею (а саме так і мають називатися ці навчальні заклади) окрім професії отримує також середню загальну освіту, що дає можливість кожному підготовленому і бажаючому отримати потім і вищу освіту.

Подібну функцію повинні виконувати також технікуми, поєднуючи на базі 9-х класів надання фаху молодшого спеціаліста і повної середньої освіти. Для випускників навчальних закладів технологічного профілю слід розповсюджувати певні пільгові умови при вступі до навчання на відповідний профіль університету, передбачити також скорочений термін навчання за програмою бакалавра. До речі, широке запровадження профільного навчання у професійних ліцеях і технікумах вдихне нове життя у ці заклади, зробить їх більш затребуваними й популярними.

Перехід до якісної старшої профільної школи може допомогти переконати скептиків і консерваторів, а також відвертих популістів, які й сьогодні намагаються нав’язати суспільну думку про повернення до 10-річної середньої освіти. Не знаючи, що подібної середньої освіти немає в жодній розвинутій країні світу. Скажімо, тривалість навчання для отримання повної середньої освіти в окремих країнах складає: Фінляндія — 14 років, Велика Британія, Франція, Італія, Польща, Румунія — 13, Австрія, Іспанія, Швеція, Болгарія, Угорщина, США, Латвія, Литва — 12, в Білорусі Росії — 11 років, і лише в Туркменистані за правління покійного Туркменбаші було встановлено 9 років навчання, що вже відмінено.

Інша річ, що не в усіх з цих країн є обов’язковим такий термін навчання. Але це інше питання і його легко вирішити при суспільному консенсусі, скажімо, зробивши обов’язковим 9 чи 10 класів навчання, чи, як в окремих державах, — навчатися до певного віку (частіше до 16 років).

Але пам’ятаймо, що об’єктивною тенденцією розвитку освіти у світі є постійно зростаючий термін навчання людини. Скажімо, на території України вперше була проголошена обов’язкова початкова освіта в часи УНР, неповна середня — в 50-х роках, а повна середня (10, а в середині 60-х років і 11 класів) — на початку 70-х років минулого століття.

Сьогодні ж абсолютна більшість громадян розвинутих країн отримують вищу освіту. Найвищий показник тут має Південна Корея — 97% її громадян у віці від 25 до 34 років мають вищу освіту. Це якраз і забезпечує їх передові позиції у світовому прогресі.

Так що слід не повертатись назад, а йти вперед, при цьому продумано модернізуючи систему освіти заради нації, держави і кожного громадянина України.

Показовою в цьому відношенні стала вже згадувана конференція в Шанхаї й оголошений на ній рейтинг університетів світу 2009 року.

Щодо рейтингу, вірніше його перших 100 місць. Сенсацій не відбулося. Перші три місця займають університети США — Гарвард, Стенфорд, Берклі, на четвертому — Кембридж (Британія). В цій першій десятці ще п’ять американських університетів і лише десятий — Оксфорд (Британія). Друга десятка повністю складається з американських університетів, лише на двадцятому місці — Токійський університет. Всього ж серед ста перших університетів світу 55 — із США, 11 — із Великої Британії, від двох до п’яти — з Японії, Швейцарії, Канади, Франції, Данії, ФРН, Австралії, по одному — два — із Швеції, Ізраїлю, Норвегії, Фінляндії. На 77-й позиції є єдиний представник пострадянського простору — Московський державний університет ім. М.В. Ломоносова.

Учасники конференції наголошували на необхідності створення університетів світового класу як необхідної умови сучасної підготовки людини до фахової діяльності й життя. Цікавими були висловлені думки щодо шляхів створення університетів світового класу, що практикуються в різних країнах. Виокремлені три основні способи: 1) покращення існуючих університетів шляхом посилення підтримки з боку держави, в тому числі фінансової (Південна Корея, Японія та інші країни); 2) об’єднання існуючих і створення потужних університетів (Китай, Росія, Франція, Німеччина, Ірландія); 3) створення нових університетів (Казахстан, Люксембург, Сінгапур).

Безумовно, для України є також актуальним завданням створення університетів світового класу. І, мабуть, доцільно застосувати усі можливі шляхи їх створення. Скажімо для одних університетів потрібна зростаюча підтримка з боку держави і вони займуть достойне місце серед провідних університетів будь-якого світового рейтингу.

В багатьох областях України не зможемо зрушити з місця проблему університетів, не провівши їхнє об’єднання й перетворення в багатопрофільні сучасні вищі навчальні заклади з сучасною навчальною й науковою базою, де змогли б задовольнятися основні потреби регіону у висококваліфікованих фахівцях і науково-дослідних розробках.

Одним словом, слід на ділі утвердити пріоритетне ставлення держави і суспільства до розвитку нашої освіти, всебічної підтримки навчальних закладів і одночасно орієнтації їх на серйозну модернізацію як навчально-наукової діяльності, так і самої мережі та й усієї освітньої системи країни. Без системних, послідовних і цілеспрямованих кроків у цих напрямках не можна забезпечити підготовку по-сучасному розвинутої особистості, конкурентоспроможного в європейському і світовому просторі громадянина України.

№210, четвер, 19 листопада 2009