МАЙДАН - За вільну людину у вільній країні


Архіви Форумів Майдану

Реферат першокурсника з ідентичності

12/10/2009 | Академік М.Жулинський, радник гаранта
http://day.kiev.ua/288848/

Про національну ідентичність,
або Чим розростаються держави

Наші політики завзято проштрикують одне одного словесними списами в намаганні подати суспільству своє розуміння національної ідеї, тоді як і Шевченком, і Франком, і Лесею Українкою національна ідея осмислювалася та образно виражалася як проблема духовного вибору і моральної свободи, як енергія любові до свого народу і повсякчасна готовність до самопожертви в ім’я реалізації національного ідеалу.

А дух народу нашого ослаблений, знесилений боротьбою за виживання і відразою до політично спекулятивної демагогії цинічних «державників». Український народ так і не набув віри, бо влада її не культивувала, оскільки була зайнята передусім приватизацією політики та комерціалізацією власної влади. А народ без віри не набуде національної гідності, бо саме на вірі вирощується дух нації, національний характер. Пам’ятаєте, як Микола Гоголь висловився: «Справжня національність перебуває... в самому дусі народу».

Поняття «народний дух», «душа народу», які лежать в основі філософії національної ідентичності, належать німецькому філософові та природознавцю ХVIII століття Й.Г. фон Гердеру. Що ж зумовлює специфіку «народного духу» (Volksgeist) кожної нації? За Гердером, людину як особистість формують два світи — світ природи і світ духу, що втілені у мові, у психології та людських цінностях. Передусім мова організовує і єднає через культуру і завдяки культурі ці два світи, бо мова, як згодом визначить інший німецький вчений Гумбольд, «це дух нації».

Культурно організований «дух народу» втілюється у форму «нації-держави» (Геѓель) і є виявом інституційної форми свободи народу. Саме Геѓель обѓрунтував правом сенс державності як форми культурної цілісності.
Філософ наголошував: «Народ, що не організувався в Державу, — просто народ, позбавлений власне історії». Ми організувалися в державу, ми не позбавлені власної історії, хоча її вповні не знаємо, але ми опинилися на порозі небезпечної для збереження держави межі, коли реальною загрозою є духовне і моральне виродження, суспільна дезінтеграція та соціальна конфліктність. Очевидним є тривожне наростання процесу дегуманізації українського суспільства, зараження його бацилами аморальності, бездуховності, прагненням досягти збагачення будь-якими засобами, коли хизування багатством, як і приховування багатства, набутого нечесним шляхом, жорстокість, насильство, цинічне розкошування руйнують базові цінності нації. Безперечно, треба все робити для того, щоб формувати суспільство як «суцільний культурний організм» (Іван Франко). Іван Франко ще 1905 року закликав українську інтелігенцію «витворити з величезної етнічної маси українського народу українську націю, суцільний культурний організм, здібний до самостійного культурного й політичного життя...».

Ця «величезна дійова задача» (Франко) особливо гостро постала нині, в умовах незалежності, коли на наших очах розмивається наш національний образ, руйнуються наші базові цінності і трансформуються під панросійську національну ідентичність. Йде активне поширення інших цінностей, ідеалів, змістів, культурних кодів і зразків, особливо мови — всього того, що й формує ідентичність. Говоримо «формує» — і зразу ж самі себе запитуємо: які ж механізми формування національної ідентичності задіє українська влада? І чи існує якась система, інституційна структура, якийсь державний орган, спроможний конструювати власну національну ідентичність?

Коли Європа майже півстоліття поступово, але цілеспрямовано формує єдиний європейський культурний фундамент, творить, за словами ідеолога європейської інтеграції Роберта Шумана, «специфічну духовну близькість» на основі єдиного інформаційного та культурно-символічного простору, то ми вряди-годи лише несміливо заявляємо свої права на український культурно-інформаційний простір, який буквально «переораний» російськими мас-медіа, російською і американською поп-культурою, кінопродукцією...

Мусимо з гіркотою визнати, що українська влада виявилася не здатною забезпечувати захист національного культурно-інформаційного простору, а отже, активно і системно формувати національну ідентичність, зберігати, захищати, розвивати і поширювати власні ідеали та цінності.

Слід усвідомлювати, що формування національної ідентичності — це процес, який проходить в кожній модерній державі, бо він забезпечує демократичний розвиток суспільства. Тому лише в постійній взаємодії держави, інститутів громадянського суспільства та національної еліти цей процес може тривати.

Уніфікуючі хвилі глобалізації заливають наші національні береги в той час, коли ми ще далекі від завершення процесу формування національної ідентичності. Натомість ми мали б прискорювати створення наднаціональної європейської ідентичності на основі сформованої національної ідентичності, яка б гармонійно розвивалася в європейській культурній сфері.

Україна як суверенна держава стоїть перед серйозним модернізаційним викликом, який зосереджений на трансформації української національної ідентичності в умовах глобалізації. Оскільки процеси інтеграції та глобалізації активно впливають не лише на національну економіку, але передусім на соціогуманітарну сферу, є нагальною необхідність формування цілісної політики гуманітарного розвитку України. Це зумовлюється тим, що в останні десятиріччя активізувався вплив багатьох суб’єктів міжнародної політики — транснаціональних корпорацій, міжнародних урядових і неурядових організацій, наддержавних утворень (СНД, ЄС, НАТО тощо) на формування ідентичності шляхом поширення власних цінностей, ідеалів, змістів, культурних та ідеологічних текстів і мови, нових моделей самоідентифікації тощо.

Якщо в економічному вимірі сучасна Україна мусить динамічно нарощувати частку інтелектуального продукту в національному виробництві і практично визначати інноваційність як домінантну модель економічного розвитку, то в соціогуманітарному розвитку пріоритетним має бути максимальне розкриття потенціалу кожної людини і соціуму в цілому, створення сприятливих умов для реалізації інтелектуальних, культурних, духовних можливостей людини та нації. Передусім держава зобов’язана формувати політику можливостей для людини як головного національного ресурсу в освіті, науці, культурі, в її професійній реалізації взагалі, забезпечувати при цьому адресність охорони здоров’я і соціального захисту, впроваджувати пріоритети здорового способу життя, гармонізації людського і природного середовища, підтримки сім’ї та сприяння народжуваності.

Очевидно, що реалізація цілісної політики гуманітарного розвитку неможлива без формування демократичного, консолідованого суспільства, досягнення найвищих рівнів свободи особистості й утвердження людської і національної гідності. Все залежатиме від того, чи буде здатна українська влада забезпечити рівний та всеосяжний доступ до основних громадянських прав і свобод, стати координатором дій різних суб’єктів суспільства, сформувати сприятливу для розвитку суспільства і особистості правову і нормативну базу. Важливо виробити інтегративні механізми, соціальні стандарти та моделі поведінки, цінності толерантності і суспільної консолідації, на основі яких і відбувається трансформація національної ідентичності в контексті європейської інтеграції. У людини зокрема та суспільства в цілому має сформуватися потреба і вміння спільного, в атмосфері поваги і взаєморозуміння толерантного співжиття зі збереженням при цьому власної культурної, етнічної, мовної, релігійної різноманітності. Держава зобов’язана з цією метою забезпечувати розвиток і якнайповніше використання культурного потенціалу нації в багатогранних зв’язках із іншими національними культурами, розвивати міжкультурну взаємодію з метою виборення належного місця України в європейському і світовому гуманітарному просторі. Від цього залежатиме, наскільки буде прискорений процес перетворення України на інтегральну складову європейського соціокультурного середовища завдяки долученню до культурних і духовних явищ і процесів об’єднаної Європи.

Формування сучасної моделі гуманітарного розвитку України мусить стати пріоритетним завданням держави, оскільки, як свідчить досвід країн Центральної і Східної Європи, завдяки інтеграції до європейських політичних, економічних, наукових, освітніх, культурних сфер ці країни і демонструють динамічний розвиток. Тому держава зобов’язана виробити і задіяти механізми «конструювання» національної ідентичності задля об’єднання різних етнічних і соціальних груп у єдину цілісність, в «суцільний культурний організм, здібний до самостійного культурного і політичного життя» (Іван Франко). Необхідною і визначальною складовою трансформації української національної ідентичності є національний соціогуманітарний простір. Важливою складовою соціогуманітарного простору, дієвим механізмом його формування є інформаційно-комунікаційний простір, бо передусім завдяки засобам масової інформації та комунікації і поширюються в суспільстві різні типи ідентичності — національний, етнічний, релігійний, ґендерний, професійний... В цьому плані зростає роль і завдання гуманітарних наук, які зобов’язані оперативно включатися в реалізацію важливого для держави завдання — формування модерної української ідентичності, зміцнення міжетнічного миру, громадянської солідарності, суспільної єдності. Тільки системна акцентація на національних пріоритетах гуманітарного розвитку динамізує формування сучасної моделі конкурентоспроможної нації, базованої на прискореному нарощенню інтелектуально-духовного потенціалу суспільства та науково-технологічних інновацій. Водночас Україна має розв’язувати надзвичайно складну проблему політичної консолідації та гомогенізації суспільства, без чого важко сподіватися на віднайдення власного шляху національного розвитку, становлення української політичної нації, утвердження модернізаційного характеру української національної ідеї, створення спільного культурно-символічного простору та формування поряд з українською національною ідентичністю європейської ідентичності.

Єдність та політична консолідація суспільства — одне з пріоритетних завдань держави, без розв’язання якого залишається проблематичною повноцінна на рівноправних засадах інтеграція України у європейські та загальносвітові процеси, системи взаємодії та співжиття. Отже, передусім слід вибудувати національний Дім буття для усіх громадян України — створити національну державу. Це завдання і поставив 1905 року Іван Франко в «Одвертому листі до галицької української молодежі»: здобути незалежність України, що означало «здвигнення нашої національної будови в усій її цілості».

Ми досягли незалежності, утверджуємо її, але ми ще не витворили з «величезної етнічної маси українського народу» «суцільний культурний організм» — українську націю зі своєю системою цінностей і пріоритетів, з власною мовою, міфологією, свідомістю і символізмом. Тому формування національної ідентичності для нас, для української влади, громадських інституцій, національної еліти — завдання першочергове, невідкладне. І в цьому плані ніяк не оминути питання націоналізму в тому європейському розумінні й тлумаченні, яке базується на національній свідомості, на національному чутті, почуванні, а головне — на пориванні до свободи і державного самоздійснення нації. Як визначає автор книги «Національна ідентичність» англійський фахівець із питань виникнення й розвитку націй і націоналізму Ентоні Сміт: «...Я визначу націоналізм як ідеологічний рух за досягнення й утвердження незалежності, єдності та ідентичності від імені населення, яке, за задумом кількох своїх членів, має становити реальну або потенційну «націю»1.

Учений вважає, що «націоналізм — це головним чином культурна доктрина», яка слугує передусім для досягнення «єдності та ідентичності нації»2. Отже, націоналізм можна розглядати не лише як різновид політичної ідеології, але як культурну доктрину, як «форму культури»3, а саму націю — як «тип ідентичності, чиє значення і пріоритет зумовлений цією формою культури»4.

Формування національної ідентичності як колективного феномена спрямоване передусім на творення єдності, суспільної солідарності, на досягнення консолідації народу. Без такої єдності, без згоди і злагоди держава не утвердиться. Понад дві тисячі років тому славетний філософ Луцій Анней Сенека в одному із своїх «Моральних листів до Луцілія» наводив мудрі слова мужнього Марка Агріппи: «Згодою розростаються малі держави, незгодою — руйнуються навіть найбільші».

1 Ентоні Д.Сміт. Національна ідентичність. — К. : «Основи», 1994. — С. 81.

2 Там же. — С. 82.

3 Там же. — С. 79.

4 Там же. — С. 99.

Відповіді

  • 2009.12.11 | ziggy_freud

    для першого курсу добре. Для відмінної оцінки

    панові першокурснику варто додатково попрацювати над першоджерелами.

    Академік М.Жулинський
    > http://day.kiev.ua/288848/
    > Учений вважає, що «націоналізм — це головним чином культурна доктрина», яка слугує передусім для досягнення «єдності та ідентичності нації»2. Отже, націоналізм можна розглядати не лише як різновид політичної ідеології, але як культурну доктрину, як «форму культури»3, а саму націю — як «тип ідентичності, чиє значення і пріоритет зумовлений цією формою культури»4.

    Схоже, автору невідомі роботи класиків. Хоча того ж Гелнера видали українською. А також невідомі роботи провідних ідеологів українського націоналізму. Попри всю повагу до Франка, не він писав основні документи УПА.

    > Формування національної ідентичності як колективного феномена спрямоване передусім на творення єдності, суспільної солідарності, на досягнення консолідації народу. Без такої єдності, без згоди і злагоди держава не утвердиться. Понад дві тисячі років тому славетний філософ Луцій Анней Сенека в одному із своїх «Моральних листів до Луцілія» наводив мудрі слова мужнього Марка Агріппи: «Згодою розростаються малі держави, незгодою — руйнуються навіть найбільші».

    ну до чого тут націоналізм? Хай автор доведе, що ідеологія Риму (республіки чи імперії) була націоналістичною. Або що Рим був національною державою італійців. За це йому Мусоліні охоче поставив би пляшку ґраппи :cry:
    згорнути/розгорнути гілку відповідей
    • 2009.12.11 | Свидетель

      Re: для першого курсу добре. Для відмінної оцінки

      Ну, Вы, вообще, пан ziggy_freud!
      Вы б этому академсветильнику еще б посоветовали ознакомиться с
      Націоналізм. Антологія.-- К.: Смолоскип, 2000. Там аж 869 страниц и много буковок. А когда программы гуманизации и гуманитаризации разрабатывать? И кто ж про духовность будет трубить? И драпать сразу, чтоб не дай боже не пришлось отвечать на каверзные вопросы, после своих выступлений-воспоминаний о беспощадной борьбе с коммунистами, почему-то его регулярно выпускавшими за границу. Скажем такой вопрос, является ли человек, служивший верой и правдой на посту вице-премьера Кучме, политиком? И несет ли он ответственность за содеянное им в гуманитарной политике?


Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2021. Сайт розповсюджується згідно GNU Free Documentation License.
Архів пітримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail: news@maidan.org.ua