МАЙДАН - За вільну людину у вільній країні


Архіви Форумів Майдану

Чи може наука пояснити релігію?

02/09/2010 | Наука-БП
Can Science Explain Religion?

By H. Allen Orr

http://www.nybooks.com/articles/23537

Рецензія на:
The Evolution of God
by Robert Wright
Little, Brown, 567 pp.
1.

Роберт Райт не боїться братися за великі теми. Райт, який регулярно дописує до багатьох журналів, зокрема Slate і Time, і редагує веб-сайт Bloggingheads.tv, видав декілька інтелектуально амбітних книжок. Наприклад, у "Моральній істоті" [The Moral Animal (1997)] він розглядає молоду (і контроверсійну) науку – еволюційну психологію. А в "Грі з позитивною сумою" [Non-zero (2001)] він здійснив стрімкий тур людською історією і довів, що ідеї з математики, теорії ігор відкривають те, яку велику частину історії можна пояснити взаємною вигодою, що є результатом людської співпраці. У своїй останній книжці Райт береться за грандіозну тему – релігію. В "Еволюції Бога" [The Evolution of God] він робить огляд історії релігії і, що важливіше, пропонує нову теорію, аби пояснити, чому історія розвивалася так, як вона розвивалася.
Відповідно до теорії Райта, хоча й видається, що релігія походить з іншого світу – з царини одкровень і духовності, її історія, подібно до багато чого іншого, рухалася завдяки земним подіям. Тобто з плином часу релігія змінюється, переважно через те, що реагує на зміни в реальному світі: економіку, політику та війни. Тому Райт пропонує матеріалістичну історію релігії. Як наголошує він далі, важливо, як релігія реагує на світ. Подібно до організмів, релігії адаптуються до світу.

Більш науковою мовою, Райт стверджує, що реакцію релігій на реальність, загалом, пояснюють теорія ігор і еволюційна психологія, теми його попередніх книжок. Невловимі аспекти людського розуму, заявляє він, сформовані природним відбором Дарвіна для того, щоб дати нам змогу визнати певні соціальні ситуації та скористатися ними. Найважливішими з них – і центральним фокусом теорії Райта – є те, що автори теорії ігор називають взаємодією "з позитивною сумою". На відміну від ігор з "нульовою сумою", у якій здобуток одного гравця є втратою іншого, в деяких іграх обидва гравці можуть виграти; звідси "позитивна сума". Класичний приклад – це торгівля. На вільному ринку торгівля відбувається тоді, коли обидві сторони отримують вигоду від обміну (в іншому разі вони не брали б участі).

У міру того, як протягом історичного розвитку покращувалися технології, особливо транспорт, культури стикались – і люди знаходили більше і більше цих нагод "з позитивною сумою". Релігія, за словами Райта, відреагувала на ці зіткнення раціонально. Наприклад, релігійні доктрини ставали все більш толерантними до віри інших, коли толерантність допомагала налагодити економічну або політичну взаємодію, що потенційно була безпрограшною: розумно поважати богів іншої людини, коли ви хочете торгувати з нею або сформувати військовий союз. (Райт вважає, що часто ці реакції були несвідомими, а не цинічними). Одним з наслідків зростання числа взаємодій "з позитивною сумою" було те, що з часом "моральне коло" розширилося. Хоча первісна людина була схильна вважати повністю людським і, таким чином, вартим застосування до нього моралі лише свій клан або власне плем’я, зв’язки, які виникли між людьми завдяки взаємодії, спонукали їх розширювати моральне коло, від племені до етнічної групи, нації та, врешті-решт, до всіх людських істот.

З аналізу релігії Райта виникає декілька тем, які нагадують ті, що характеризують еволюцію життя. По-перше, за словами Райта, історія релігії має певний напрямок. Як організми протягом останніх чотирьох мільярдів років ставали все складнішими, так само погляди людини на Бога набували абстрактності, а що найважливіше для Райта – впродовж декількох тисяч років привабливішими морально. Зазвичай еволюційні зміни в релігії, як і зміни видів, є поступовими: "Як ви бачите, немає нових релігій, які з’явилися б нізвідки", як припускає він, оскільки релігії відображають соціальні умови, що існували раніше.

Проте The Evolution of God не стосується виключно минулого. Райт також наголошує, що визнання сили динаміки "позитивної суми" може допомогти нам послабити певні сучасні політичні тертя, включно з тими, які існують між світом ісламу і Заходом – групами, які багато чого можуть отримати одна від іншої.

Опис матеріалістичного підходу Райта до історії релігії, може видатися, означає, що він почувається незручно з більш піднесеними, величнішими баченнями релігії – наприклад, поглядом, що в основі фізичного всесвіту може бути щось божественне. Це не той випадок. Райт ставиться до релігії із симпатією, принаймні до її величніших заяв. Дійсно, він намагається подати історію не тільки еволюції погляду людини на Бога, а й щонайменше самого Бога.

Книжка Райта має декілька сильних сторін. Можливо, найочевиднішою є проза. Хоча книжка чимала, цього не відчувається. Райт – умілий автор, і він знає, як зробити так, щоб розповідь не уривалася. Також його виклад матеріалу на диво ерудований. The Evolution of God повна заміток, і цитована література є суцільно вартої довіри: багато наукових досліджень і популярні теорії. У середовищі, де дискусії на тему релігії, особливо на межі науки та релігії, часто видаються поверховими або надто поспішними, Райт заслуговує на похвалу за своє уважне дослідження. Він також заслуговує на схвальні відгуки за свій по-свіжому безсторонній тон. Усе це разом створює захопливий (і безкоштовний) тур історією релігії Заходу.

Але книжку Райта не можна оцінити, тільки або навіть передусім спираючись на те, чи придатна вона до прочитання як історія релігії. Натомість її слід оцінити за критерієм, чи успішна його нова теорія релігії. І тут, як ми побачимо, The Evolution of God має менші успіхи.

2.

Більшу частину своєї книжки Райт присвятив історії юдаїзму, християнства чи ісламу, великих авраамістичних релігій, але його розповідь, власне, починається в первісні часи, з шаманізму. Користуючись і антропологічними дослідженнями суспільств мисливців-збирачів, і класичними аналізами примітивних релігій, які зробили Мірча Еліаде та його колеги, Райт нагадує нам, що світ шаманів оживляли привиди богів, які жили в межах сил природи і які визначали долю окремих людей і племен. Релігія мала мало спільного з моральністю і головно стосувалася ведення війни та внутрішньо-племінної політики. Проте з розвитком сільського господарства суспільство ставало дедалі складнішим, акцентуючи на соціальній гармонії. Релігії, каже Райт, відреагували на ці зміни і стали моральними: вони взяли на себе справу керування людьми.
Згодом примітивні держави стали більш організованими, і різні культури вступили в контакт. Хоча теологічні наслідки цих контактів могли бути катастрофічними – різні люди визнавали потенційно конкурентні набори богів, – Райт доводить, що динаміка "позитивної суми" превалювала. Держави могли багато чого отримати одна від одної, торгуючи або формуючи військові союзи. Отже, релігія знову відреагувала розумно: зазвичай список богів, визнаний будь-якою групою, просто розширювався, щоб включити богів з іншої групи.

Попри це, дні політеїзму були полічені. Пояснення піднесення монотеїзму серед євреїв є найбільш вражаючою частиною книжки Райта. Процес був надзвичайно складним. Райт наголошує на еволюції Яхве у відповідь на заплутані політичні, військові й економічні умови: вони включали відносини євреїв з ханаанцями (Кнаан) (які поклонялися Ваалу), незліченні військові перемоги і поразки, вигнання і різні політичні долі північного та південного Великого Ізраїлю. Еволюція монотеїзму, "як багато що в історії релігії", була поступовою. Дійсно, процес був настільки тривалий, що сліди політеїзму залишаються в юдейській Біблії, наприклад, у Книзі Виходу, а надто у псалмах ("Серед богів немає нікого рівного Тобі, о Боже" [в українських перекладах цей слід уже відсутній – Z]).

Також юдейська Біблія показує пізнішу трансформацію Яхве з громоподібної, майже реальної, тілесної істоти в більш абстрактну і трансцендентну істоту, "спокійний тихий голос". Райт присвячує два розділи єврейському філософові Філону Олександрійському, який жив у першому столітті нової ери. Філон запропонував синкретичну теологію, яка спробувала поєднати юдейську традицію і грецьку філософію, віру і логіку. Таке примирення вимагало уникання буквального прочитання Святого Письма і прийняття алегоричного, що Філон успішно зробив. У теології Філона Логос – причина, порядок або Слово – виникає в розумі Бога, а тоді промовляється у фізичному всесвіті. Розгортання Логосу вводить, серед іншого, в історію спрямованість, тему, яка Райтові видається важливою.

Звернувшись до християнства, Райт знову наголошує на дарвіністській поступовості еволюції цієї нової релігії. Перше канонічне Євангеліє від Марка подає Ісуса, як видається, радше типовим пророком апокаліпсису, ніж інкарнацією Слова: Ісус робить декілька заяв про свою божественність, проповідує прихід Царства Божого і часто обережно творить дива. Райт також наголошує на тому, що християнська доктрина про універсальну братерську любов, радше за все, не походила від Ісуса, а з’явилася пізніше, ймовірно, з апостолом Павлом. Як і передбачалось, Райт доводить, що розвиток цієї доктрини, як і інших, можна розглядати як реакцію на повсякденні місцеві умови. Дійсно, він заявляє, що Павло, який безупинно подорожував, наголошував на братерській любові – "ми, кого є багато, є одним тілом у Христі", – щоб заохотити гармонію в межах багатьох сварливих церков, які він відвідував і надто швидко залишав. Іншими словами, послання Павла було стратегією менеджменту, частиною бізнес-плану, яка дозволила йому експортувати християнство в більшу частину Римської імперії.

Нарешті, Райт робить короткий огляд еволюції ісламу. Він доводить, що іслам також показує адаптивну природу реакцій релігії на місцеві традиції. (Більш пізня поява ісламу – Магомет помер 632 року нової ери – дає змогу, в розумних межах, отримати чітку картину історичного оточення, у якому розвивалася ця віра). Коли Магомет жив у Мецці, він був політично безвладним пророком, що, як інші пророки до нього, чинив опір багатим і страждав від глузувань людей. За таких обставин, говорить Райт, оптимальною для релігії, за підказкою теорії ігор, є чітка стратегія толерантності і примирення. І, як вказує Райт, ці частини Корану, які належать до років Магомета в Мецці, часто є примирливими. Справді, Магомет простягає руку християнам і юдеям і демонструє певний ступінь толерантності ("Для тебе буде твоя релігія; для мене моя").

Але коли Магомет переселився до Медини, фактичні обставини швидко і радикально змінилися. Тепер численні послідовники Магомета переросли в запаморочливу могутню політичну і військову силу. Зважаючи на ці зміни, іслам мав небагато практичних причин дотримуватися стратегії толерантності, і Коран, за словами Райта, почав говорити менш примирливим тоном. Він наполягає, що нічого із цього не повинно здивувати нас. Це не є і безпрецедентним. Складної або політично неспокійної пори юдейська Біблія (Книга пророка Ісаї) і Новий Заповіт (в Одкровенні Іоанна Богослова) також стають менш толерантними до інших вірувань.

Незважаючи на це, загальна тенденція, яка характеризує західну віру, є достатньо чіткою: вона стала більш толерантною і заохотила до розширення морального кола. Мисливці-збирачі, які прийшли до шамана, могли ставити від сумнів тих, хто не належав до їхнього племені, але сучасні віруючі в синагозі, церкві чи мечеті – ні. Релігія, можливо, недосконала, але вона, як наголошує Райт, дала нам змогу подолати значну моральну відстань.

3.

Часто розповідь Райта про історію авраамістичних релігій більш захоплива, ніж його спроби пояснити цю історію – на жаль, часом вони не надто переконливі. Частиною проблеми є те, наскільки очевидно, що теорія Райта неповна. Абсурдно заперечувати, що місцеві умови допомогли сформувати релігію, зокрема моральну доктрину. Але так само абсурдно заперечувати, що це аж ніяк не все пояснення. Розглянемо таку велику моральну подію, як рух за скасування рабства – аболіціонізм. Важко серйозно стверджувати, що ним керувала безпрограшна динаміка. Якою великою матеріальною вигодою було розширення морального кола, аби включити в нього чорних рабів? Питання вражає нас, як відверто далеке від істини тому, що реальна динаміка була настільки ясною.
Більшість аболіціоністів боролися за розширення морального кола тому, що дійшли висновку, що цього вимагає християнська доктрина, незалежно від того, матимуть вони із цього щось чи ні. Дійсно, значною мірою те, що ми розуміємо як велику моральну дію, є дією, внаслідок якої особа, яка її здійснила, може зазнати матеріальних втрат. Сприяти і поширювати добро або толерантність у безпрограшній ситуації не є чимось неймовірним. Робити це або принаймні сподіватися зробити це в ситуації, коли ви можете втратити матеріально, – щонайменше частина того, що характеризує релігійну позицію. Це правда, що The Evolution of God зосереджується більше на змінах у моральній доктрині, ніж на моральних актах як таких, але, прогледівши цей аспект моральності "виграв – програв", Райт уникнув чогось важливого.

У світлі цього, можливо, немає нічого дивного в тому, що майже наприкінці його книжки, коли він звертається до теми напруження між ісламом і Заходом, як видається, матеріалістична теорія Райта, спотикається. Після 400 сторінок, які розповідають про критичну роль динаміки "з позитивною сумою" в еволюції релігійної толерантності, Райт раптом оголошує, що "поганою новиною є те, що простого існування "позитивної суми" замало". Нам потрібні, каже він, ще дві речі. Перше – люди повинні бачити, що вони беруть участь у грі з "позитивною сумою". Це трохи дивно. Це, звичайно, не так, коли йдеться про торгівлю. Як наголосив Адам Сміт, безпрограшна динаміка виникає природно, тут унаслідок того, що кожен індивід дбає про власні інтереси. (Ніхто не купує автомобіля тому, що розглядає це як допомогу японським автовиробникам).

Друга вимога Райта спонукає до серйозніших сумнівів:

"Залежно від конкретних обставин, для того, щоб розумно реагувати на нагоди з "позитивною сумою", можливо, потрібно буде більше, ніж просто бачити "позитивну суму". Часом це вимагає своєрідного "знака", який іде глибше. Це вимагає розуміння не просто прагматичної правди про людську взаємодію, а й своєрідної моральної правди".

Це сприймається як певна несподіванка. Нам сказали, що "прагматична правда про людську взаємодію" загалом відповідає за піднесення і занепад релігійних ідей. І тепер нам кажуть, що потрібно щось більше, знак, який є глибшим, ніж прагматика.

У мірі того, як Райт намагається пояснити цей глибший знак, справа стає менш зрозумілою. Він каже: ключем є щось, що називається моральною уявою, розумовою здатністю уявити себе на чийомусь місці. Ця здатність, запевняє він нас, була "створена природним відбором, щоб допомогти нам використати нагоди з "позитивною сумою", допомогти скріпити благодатні мирні відносити, коли вони можливі". Отже, його аргументи – еволюційний психологічний конструкт, моральна уява, дозволяє нам бачити ситуації з теорії гри, котрі характеризує "позитивна сума". І результатом доволі часто є економічна або політична співпраця, як і розширення морального кола.

Отже, в чому проблема? Проблема в тому, як пояснює нам Райт, що моральна уява може спричинити зворотну реакцію, привести до протилежних наслідків і фактично зараз зумовлює протилежні наслідки в напружених відносинах між мусульманами, юдеями і християнами. Причина цих протилежних наслідків знайома будь-кому, хто доволі глибоко занурився в еволюційно-психологічну літературу: "Щоб дати собі раду з динамікою сучасних ігор, нам потрібен інший ментальний механізм, а наш створений для оточення мисливці-збирачів, а не для сучасного світу". Якщо це так, ви можете запитати в себе, чому в сучасному світі економічна торгівля ведеться з такою готовністю, але відкладемо це вбік. Заради більшої несподіванки.

На думку Райта, для того, щоб здійснити подальший моральний прогрес – зокрема, щоб нівелювати напруження між ісламом і Заходом – моральна уява потребує певного "примусу". Фактично моральну уяву слід поширити на "місця, де вона не йде без спонукання". І, на щастя, є сила, яка може забезпечити цей примус – релігія. Дійсно, Райт заявляє, що одним з найбільших досягнень релігії є те, що вона періодично втручається і розширює моральну уяву.

Тепер це може бути правдою – я підозрюю, є, – але це не має нічого спільного з тезою Райта. Фактично це інверсія цієї тези. Причинно-наслідковий зв’язок Райта полягає в тому, що розумова здатність (створена природним відбором) дозволяє нам визнати безпрограшні нагоди (теорія гри), які, своєю чергою, приводять до розширення морального кола (через релігію). Але тепер зв’язок інвертований: релігія повинна модифікувати моральну уяву. Якщо я правильно зрозумів Райта (його передостанній розділ надзвичайно покручений), важко зрозуміти, як ця інверсія формує частину матеріалістичної історії релігії. Це, очевидно, ідеалістичне пояснення: було б приємно, якби теорія гри й еволюційна психологія змогли створити більш толерантну релігію; але саме зараз вони не справляються зі своїми обов’язками, отже, нехай релігія все владнає. Я не заявляю, що цей крок підриває довіру до книжки Райта, але це не якийсь незначний виняток з його тез. Як-не-як це бентежить, одна з цілей Райта в The Evolution of God – дізнатися, що потрібно сьогодні, щоб вирішити наші проблеми – має так мало спільного з його теорією.

Серед вад The Evolution of God не тільки суть аргументів, а й інтелектуальні методи, які Райт використовує, щоб побудувати свою теорію. Хоча його ключова ідея – якщо це цікаво людям, вони, радше за все, щось робитимуть – є доволі банальною, вона оздоблена мовою теорії гри й еволюційної психології, яка звучить по-науковому. Але значну частину цієї мови важко сприймати серйозно. Де, наприклад, власне науковий доказ, свідчення того, що люди мають розумовий дар, який відповідає моральній уяві? Де свідчення того, що цей дар був створений природним відбором або що він перестав розвиватися після того, як ми вийшли із савани? Де свідчення того, що цей розумовий дар тепер зумовлює протилежні наслідки? В кожному разі відповіддю є те, що доказу не існує або свідчення цього неймовірно сумнівне. Заяви Райта про еволюцію людського розуму можуть виявитися правильними або принаймні частково правильними, але вони мають мало спільного зі справжньою наукою.

Є й інша причина, чому непокоїть, що Райт покладається на теорію гри і еволюційну психологію. Ці теорії, особливо разом узяті, настільки гнучкі, що можуть витлумачити майже все. Один із наслідків цього – часом прочитання Райтом юдейської Біблії, Нового Завіту чи Корану зводиться до вмілих спроб пояснити кожен пасаж реакцією на особливі місцеві умови. Візьмімо його пояснення, чому Павло так перейнявся братерською любов’ю. Зазвичай Павло відсутній у будь-якій своїй церкві, повинен заохочувати гармонію в межах своїх роздроблених конгрегацій і поміж ними; тому його послання вихваляють братерську любов (те, що Райт називає "форма контролю на відстані"). Але, гіпотеза Райта не працює. Хоча Павло, без сумніву, мав проблеми з організацією, думка про те, що він проповідував братерську любов, тому що завжди був у дорозі, породжує питання, чому він завжди був у дорозі, дійшовши до неєвреїв в Антіохії, Коринфі, Галатеї, Салоніках і ще далі. Звичайно, більш імовірною відповіддю, чому Пало неустанно подорожував, буде "він вірив у братерську любов", а не "він проповідував братерську любов, тому що неустанно подорожував".

4.

Нарешті, здається, Райт вірить, що його аналіз може розказати нам щось про Бога або принаймні про можливість "вищої цілі" в природі. Видається, що тут він умотивований занепокоєнням через те, що він вважає надмірним впливом з боку так званих "нових атеїстів" (він згадує Деніела Деннета, Ричарда Докінза та Стівена Вейнберґа). Оскільки я поділяю деякі із цих хвилювань, очікується, що я схвалюватиму його аргументи. Але боюся, що я вважаю їх непереконливими.
Тези Райта починаються з морального напрямку, який він вирізняє в історії. Ми загалом стали моральнішими; і боги, яким поклоняємося, стали привабливішими. Із цієї історії Райт хоче вивести важливу мораль:

"Якщо природним шляхом історія веде людську свідомість до морального просвітлення, не важливо, наскільки повільними і нерегулярними мають бути свідчення, що в цьому всьому є якийсь сенс. Принаймні це буде більш очевидним, ніж альтернатива... До тієї міри, що "бог" росте, є свідчення – можливо, незначні свідчення, але якісь свідчення – вищої цілі. Що породжує питання: якщо "бог" дійсно росте, і росте з упертою послідовністю, чи означає це, що ми повинні почати думати про те, щоб забрати лапки?"

І:

"У великому поділі сучасної думки – між тими, хто, разом з прихильниками авраамістичних релігій, бачить вищу ціль, трансцендентне джерело значення, і тими, хто не бачить, як-от [Стівен] Вейнберґ, – існування вищого морального ладу чітко стає на один бік".

Хоча Райт пропонує ці ідеї для проби, важко зрозуміти, як вони мали б працювати. Він запропонував матеріалістичне пояснення морального прогресу. Якщо його версія матиме успіх (і він думає, що матиме), вона буде свідченням ані за, ані проти чогось трансцендентного. Дійсно, використання Райтом слова "трансцендентний" видається довільним. Розгляньмо аналогію, яка має небагато або немає нічого спільного з моральністю. Економісти доводять, що гра з позитивною сумою в торгівлі – наприклад, обмін, з якого користають обидві сторони – дає історії напрямок: розширення торгівлі та зростання багатства. Але ні в кого немає спокуси виснувати, що ця направленість свідчить про вищу ціль. Невидима рука є метафорою, а не трансцендентним додатком. Якщо матеріалістичне пояснення морального прогресу Райта зазнає невдачі, це також не буде доказом ані проти трансцендентного, ані за нього: можливо, Бог скеровує моральний прогрес, можливо, інша матеріалістична історія релігії здатна пояснити факти.

Так само Райт часом пропонує, що вся історія біологічної та культурної еволюції на Землі – від однієї клітини до багатоклітинних колоній і людських істот, здатних до моральних оцінок і вишуканості високих технологій, – може означати існування вищої мети. Але знову ж, якщо матеріальне пояснення цієї історії достатнє і за її біологічні частини відповідає дарвінізм, то вона ані не підтверджує, ані не заперечує нічого трансцендентного.

Дивно, але я підозрюю, що дечим Райт може поступитися. Його зусилля з виявлення вищої цілі відображають, як він натякає, більше інтуїцію або здогад, ніж справжні аргументи. Якщо їх сприйняти в такому вигляді, я не матиму з ними особливих проблем. Але, висловлюючи свої думки науковою мовою, Райт ризикує подати свої думки як те, чим вони не є.

Незважаючи на ці зауваження, я з’ясував, що справді погоджуюся з іншою важливою проблемою, якої торкається Райт, викладаючи свої думки. Без сумніву, з часом людське розуміння святості стало складнішим і більш абстрактним. Логос Філона дуже далеко відійшов від майже демонічних богів, яких боялася примітивна людина. І, як наголошує Райт, існує достатньо причин сподіватися, що рух у цьому напрямку триватиме. Звичайно, можна очікувати, що декілька вдумливих людей зараз або в майбутньому буквально сприймуть образи пророцтв, знайдені в західних святих текстах.

Символи, які проходять через ці образи, крім себе, можуть або й не можуть вказувати на щось реальне, але, звичайно, ідеї, на які вони, за задумом, вказують, є важливішими, ніж самі символи. Хоча і непрямо, Райт правильно нагадує нам про це. І, він зауважує, що мирне співіснування між культурами і, ймовірно, наше виживання як виду може залежати від ширшого розуміння цієї думки. Урешті-решт, небагато людей, як припускають, хочуть убивати або вмирати через різницю в символах, які можуть представляти щонайменше приблизно те саме. Це важливі думки, і на них варто наголосити. Але я не бачу, як теорія гри чи еволюційна психологія може досягнути цього.


Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2021. Сайт розповсюджується згідно GNU Free Documentation License.
Архів пітримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail: news@maidan.org.ua