МАЙДАН - За вільну людину у вільній країні


Архіви Форумів Майдану

Наші університети зіткнулися з кризою фінансування

07/12/2010 | The Guardian-БП
Щоб дати собі раду зі скороченнями бюджетних видатків, потрібна нова модель фінансування університетів, але власне така, яка гарантуватиме, що бідніші студенти не постраждають від неї

Наступного тижня я здійсню свою щорічну міграцію з Оксфорду у Стенфорд. Це два найбільші університети світу, але Оксфорд зіткнувся з викликом, який невідомий Стенфордові. Як він справиться із цим викликом – як уряд дозволить зустріти його – у ХХІ столітті буде свідченням серйозності намірів не тільки Великобританії, а й Європи загалом. Якщо протягом наступного десятиліття навіть Оксфорд не зможе залишитися в суперлізі зі Стенфордом, тоді всі ці розмови про "економіку знань" у Європі будуть викриті як іще одна євробульбашка порожньої балаканини і бездіяльності.

Оксфордський виклик є власне британським, але також, що характерно, європейським. Суть його в тому, що от-от мають радикально скоротити державне фінансування, і водночас уряд фактично перешкоджає спробам університетів підняти плату за навчання, що допомогло б ліквідувати дефіцит коштів. Стандартна плата за навчання в Оксфорді для британських і європейських студентів становить менш ніж £3300 за рік. Для порівняння, стандартна стенфордська плата за навчання за 2010/11 академічний рік – $38700 (£25600).

За оцінками Оксфорду, середня вартість навчання одного його студента на ступінь бакалавра – близько £16000 на рік. Десь £3000 із цієї суми надходить із плати за навчання, для сплати якої уряд забезпечує британських студентів субсидованою позикою; і близько £5000 – із прямого державного фінансування, що проходить через Раду фінансування вищої освіти [Higher Education Funding Council]. Приблизно половину з £16000 має фінансувати сам університет, із власних цільових фондів, пожертв та інших джерел доходу. Це вже великий тягар для ресурсів університету. Коли уріжуть пряме державне фінансування, цей тягар стане дуже важким.

У своєму останньому поданні з приводу доповіді про стан фінансування вищої освіти, яку готує лорд Браун, що цієї осені має подати свій кінцевий документ уряду, Оксфорд доволі відвертий стосовно небезпеки, яка стоїть пере ним. "Репутацію, – як він каже, – важко завоювати, але легко втратити".

Суть оксфордської проблеми можна описати по-різному. Можна сказати просто: "Гроші". Можна також сказати: "Свобода". Немає сумнівів, якби ми були повністю звільнені від урядових обмежень і вірили тільки в дарвіністську славу вільного ринку, Оксфорд міг би підняти плату за навчання до небес – і все ще приваблював би найобдарованіших студентів зі всього світу. Але громада вчених Оксфордського університету, як і ширше суспільство, до якого вона належить, не вірить у чистий лібертаріанський принцип "все, що може витримати ринок". Отже, виклик Оксфорду полягає в тому, як поєднати свободу з іншими європейським цінностями, такими як рівні можливості, чесність, соціальна справедливість і солідарність (не останньою чергою – з іншими елементами системи вищої освіти), те, що принесе досить грошей, аби зберегти його як університет з дослідженнями та викладанням світового класу.

Ширше питання – не просто плата за навчання, а спосіб фінансування вищої освіти в Британії. Сполучені Штати витрачають на це 2,9% свого ВВП. Британія – тільки 1,3%, трішки менше від середнього показника для ОЕСР у 1,4%. У США близько 66% видатків надходить із приватних джерел; у Британії – лише 35%. Я розумію, що дослідження комітету Брауна має справу із цим широким набором стратегічних проблем, і він так і має чинити.

Рівень урядових видатків на вищу та подальшу освіту має бути предметом широкої громадської дискусії на тему видатків. Краще витрачати £20 мільярдів на ракети Trident чи на університети? Чому фінансування національної системи охорони здоров’я слід зберегти на нинішньому рівні, а інші сфери потрібно скоротити ще більше? Цей вибір ми повинні зробити як народ. Але так само важлива державна політика щодо фінансування університетів із приватних джерел і доходів від плати за навчання.

Незважаючи на фінансову кризу, кампанія зі збору коштів для Оксфордського університету вже близька до цифри в £1 мільярд і не зупиниться на цьому. Децентралізована, органічна природа університету сприяє цьому – протягом 900 років Оксфорд перебував на межі анархії: з 38 незалежними коледжами з власним самоуправлінням й іншими численними академічними принципатами, володіннями та кантонами, кожен з власною армією емоційних прихильників. Станьте на автобусній зупинці, і ви помітите Центр індуїстських досліджень. Залиште свій ровер, і ви побачите, що опинилися перед Центром бімолекулярних досліджень ім. Генрі Велкама [Henry Wellcome Ancient Biomolecules Centre].

Утім, питання плати за навчання не уникнути. На глобалізованому академічному ринку різниця зі Стенфордом просто разюча. Загалом, у Британії університети дотримуються певних принципів. Студентів приймають виключно на підставі їхніх знань: не звертати жодної уваги на доходи, як у найкращих американських університетах; але й також, на відміну від США, не звертати уваги на батьків. Тут буде цілком неприйнятною ганебна звичка позитивної дискримінації дітей випускників і донорів – звичка, яка дала змогу Джорджу Бушу вступити в Єльський університет. Процес прийому повинен також заохочувати, а не стримувати абітурієнтів із менш привілейованих прошарків суспільства.

Звичайно, тепер перспектива боргу може стримати. Здається, що сьогодні Оксфорд надає перевагу варіанту "відстроченої оплати". Студенти нічого не платитимуть одразу, але, відповідно, повернуть плату за навчання у вигляді невеликого відсотку від доходу, якщо почнуть заробляти більше, ніж, скажімо, £15000 на рік. Іншими словами, це податок на диплом, але він іде напряму університету, який пішов на початкові витрати. Декому можуть подарувати плату за навчання, можливо, тим, хто обрав соціально важливі, але погано оплачувані професії.

Я думаю, що Оксфорд повинен піти ще далі і взяти приклад зі Стенфорду. Обдарований американський підліток з бідної сім’ї знає, що якщо він важко працюватиме у старших класах, це гарантує йому вступ у Стенфорд на основі знань, і протягом навчання він знайде собі роботу з неповною зайнятістю, тож зможе вийти з університету без боргового тягаря.

Ричард Шоу, декан Стенфорду, який відповідає за прийом і фінансову допомогу, розповів мені, як це зробити. Університет повністю покриває плату за навчання і проживання з харчуванням чи не кожному десятому студентові, сімейний дохід якого оцінено менш ніж у $60000 на рік. Університет оплачує студії значно більшому числу студентів, чиї сім’ї мають дохід у межах $60000-100000. На це він витрачає близько $70 мільйонів зі своєї фундації. Отже, того, що ми хотіли б вважати справжньою європейською цінністю, досягають дуже американськими засобами.

На мою думку, це власне те, чого має прагнути Оксфорд, якщо не зовсім високого рівня великодушності. Протягом десятиліття ми можемо досягнути цього з нашими щедрими донорами. Нам слід дозволити брати більшу плату, ніж іншим, але ми також маємо бути готові надавати більшу допомогу. Очевидно, що в Британії є тільки декілька університетів – як і в США, – які можуть прагнути цього. Засадничі принципи будь-якої національної реформи освіти мають передбачати автономію, а також різноманітність і справедливість. Я переймаюся тим, аби мій власний університет залишився серед кращих у світі. Я також визнаю, що це слід зробити так, щоб не зашкодити іншим університетам.

Без збільшення видатків на вищу освіту ніде в Європі не досягнути мети збудувати "економіку знань". Якщо йдеться про такі місця, як Оксфорд, то можливості для стягування плати за навчання і фандрейзингу принаймні не менш важливі, як і пряме державне фінансування. Це навіть не випадок "Дайте нам інструменти, і ми завершимо справу". Це випадок "Дайте нам добрі правила, і ми завершимо справу".
http://www.guardian.co.uk/commentisfree/cifamerica/2010/jul/07/universities-funding-crisis-learn-from-us

Відповіді

  • 2010.07.12 | Сергій Вакуленко

    Цікаву науку викладає автор (Professor of European Studies)

    Щось дуже схоже на наше українознавство, але слово "європознавство" наче страшніше звучить...

    Цікаво, що та його наука потрібна не тільки в Оксфорді, а й у Стенфорді.
    згорнути/розгорнути гілку відповідей
    • 2010.07.12 | псевдоквази

      Британия - страна социалистическая,

      потому периодически у т.н. "элитных" универов - Оксфорд+Кембридж, особенно если у власти лейбористы, возникают проблемы: их явно или тайно стараются "присадить" до уровня остальных (кстати, у остальных уровень такой, что по нашим меркам остается только мечтать, но тем не менее...).
      згорнути/розгорнути гілку відповідей
      • 2010.07.12 | Shooter

        ліберально-демократична. країна - не тільки уряд

        Десь кілька років тому Трініті колледж, в якого "бабла - нємєрянно" (жартують, що з Кембриджу до Tower можна виключно по землях Трініті колледжу), вирішив вчити студентів "за так".

        Брати-колледжі "заклювали": сказали - нєфіг демпінґувати на ринку знань :)

        Та, тов. з Стенфорда якось забуває, що з точки зору наукових результатів Німеччина ні в чому не відрізняється від ЮК...все ще маючи, практично, безплатну вищу освіту...і як же ж так?

        (те саме і у Франції, доречі)

        P.S. Ще рекомендую пошукати - до чого недавно закликав Баффет. І що сказав щодо свого майна.
        згорнути/розгорнути гілку відповідей
        • 2010.07.12 | Кушкін

          Усе-таки Німеччина в 1,6 рази,а Франція у 2 рази слабші за UK(л)

          http://www.iqcomparisonsite.com/Nobels.aspx
          згорнути/розгорнути гілку відповідей
          • 2010.07.12 | loup-garou

            А Люксембург в 1.6 рази сильніший?

            Тоді:

            http://wwwfr.uni.lu/etudiants/informations_utiles_de_a_a_z/frais_d_inscription

            BTW, у скількох країнах із першої п'ятірки того рейтингу вища освіта не квазібезплатна?
            згорнути/розгорнути гілку відповідей
            • 2010.07.13 | Кушкін

              Не знаю щодо люксембурзького університету (здається, він лише

              готує вчителів середньої школи, бо ніде більше не можна вивчити люксембурзьку мову), а самі люксембуржці вчаться і у Німеччині, і у Франції, і у Швейцарії...

              Може тому так добре виглядають, що обирають найкраще?

              І, між іншим, заможніші за швейцарців, що багато про що говорить.

              А взагалі-то порівнювати одне місто (фактично) зi ~100-мільйонними націями не надто методологічно вірно, чи не так, колеґо?


Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2021. Сайт розповсюджується згідно GNU Free Documentation License.
Архів пітримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail: news@maidan.org.ua