МАЙДАН - За вільну людину у вільній країні


Архіви Форумів Майдану

Лист Голові Верховної Ради України з приводу фінансування науки у бюджеті 2011 року

12/20/2010 | profnanu.org.ua
http://www.profnanu.org.ua/news/newsvyv.asp?News55.txt

17 грудня 2010 р.

Лист Голові Верховної Ради України з приводу фінансування науки у бюджеті 2011 року

Центральний комітет профспілки працівників НАН України направив Голові Верховної Ради України Володимиру Литвину лист, у якому порушено питання фінансування НАН України у Державному бюджеті 2011 року.

Із текстом листа можна ознайомитись за посиланням
http://www.profnanu.org.ua/socpart/odv/Lyst1210.doc

Відповіді

  • 2010.12.21 | censor.net.ua

    Жебривский: Бюджет-2011- это бюджет "терпил"

    Жебривский: Бюджет-2011- это бюджет "терпил"

    http://censor.net.ua/ru/video_news/view/147599/jebrivskiyi_byudjet2011_eto_byudjet_quotterpilquot_no_quotterpilamiquot_ne_budut_dusya_sbu_i_genprokuratura_video
  • 2010.12.24 | thinker

    Доля науковців в Україні

    Pеформи науки в Україні
    Наука и образование должны стать основой конкурентоспособности украинской экономики, заявил президент Украины Виктор Янукович.
    Витрати на науку складають всього 0,43% ВВП - це найнижчий показник у нашій країні за останнє десятиліття і найменший показник серед усіх європейських країн.
    замість передмови
    В цих «роздумах» я хочу підняти тему стану української науки в цілому і окремих її аспектів, а саме, відтоку мізків. З часів набуття Україною незалежеості за кордон виїхала величезна кількість науковців з усіх важдивих галузей науки, таких як біологія, фізика, математика, хімія тощо. Беззаперечно, що головним аргументом для них тоді був матеріальний стан. Для прикладу, в 1994-5 році зарплата наукового співробітника в НДІ становила 10-20 доларів, тоді як постдок в Європі отримував в 200-300 разів більше. Тому і можна назвати першу хвилю наукових емігрантів «ковбасними», бо вони їхали заробляти. Що ж з ними сталося? Більша частина залишилася «там», ставши на сьогодні профессорами або ж подавшись в індустрію. Їм вдалося це зробити, бо у 90-х вчені-вихідці з бувшого СРСР були екзотикою і вважалися висококласними спеціалістами, що було цілком справедливо. В Україну повернулася зовсім незначна частина людей, які з певних причин не прижилися на Заході. В основному, причин було три: низький професіоналізм (були і такі), особисті конфлікти і сімейні обставини. Ті ж що залишилися там повертатися не збираються, оскільки мають налагоджений побут, влаштоване в усіх відношеннях життя і повний, як кажуть американці «success».
    Друга хвиля еміграції почалася десь з 2000 року і триває досі. У неї залучені молоді вчені, випускники, аспіранти, кандидати наук, що хочуть не тільки заробляти достойні гроші, а й робити дійсно нормальну науку, а не те, що робиться в Україні зараз. Їм набагато тяжче, оскільки ейфорія від розпаду СРСР на Заході вже давно спала, тому всім доводиться знаходити собі місця, як правило, на загальних засадах. І не слід забувати, що в Європі, Канаді і США все відомо про сучасний стан нашої освітньої системи, тому українці, при пошуку наукової роботи, a priori знаходяться в програшному положенні порівняно з випускниками ВНЗ з Європи чи інших розвинених країн. Треба зрозуміти, що міф, яким нас годували в університетах і по телебаченню про виключність нашої системи освіти – це просто незнання ситуації або ж лицемірство. Насправді середньостатистичний український випускник значно програє в професійному відношенні своєму колезі з Заходу. Тому, щоб чогось навчитися в науці, наші студенти повинні шукати собі місце десь в діючих лабораторіях починаючи з курсу 2-3 (і не факт, що ще чогось там навчать), тоді як в західних університетах до магістратури студент фізично не має часу робити науку десь в інших місцях, бо він і так завантажений лабораторною роботою на якісних приладах з усіма реактивами. Тому, коли наступний раз хтось буде казати про високий професіоналізм українських випускників на загал – можете сміливо сміятися оповідачу в обличчя.
    Після цього виникає питання: а чому ж тоді наших ще беруть працювати? По-перше, беруть тих, хто реально чогось навчився в лабораторіях за час студентства і аспірантури, а по-друге, в більшості випадків, все ж таки, не беруть. Наприклад, на сайті molbiol.ru підрахували, що середньостатистичному претенденту на позицію постдока зі Штатів треба розіслати близько 50 апплікацій, а з бувшого СРСР – 100-150 для знаходження місця праці. Для прикладу, автор цього опусу не був типовим прикладом і розіслав «всього» 75 апплікацій. Та й загалом конкуренція в світі значно зросла. Наприклад, на середньостатистичну позицію постдока конкурс складає десь 30-50 чоловік на місце, а на професорську посаду – 50-200, залежно від університету. Тому, один тільки факт отримання позиції за кордоном випускником з дипломом після 2000 року показує його професійність та спроможність досягати кар’єрного успіху.
    І що ж сталося з вченими другої хвилі? Більшість з них є постдоками, лише одиниці отримали постійні позиції. Причин на те є кілька, але основних – дві. Це світова криза, яка скоротила кількість робочих місць в науці і, як би це прикро не звучало, український паспорт. На жаль, досі наука має кордони, коли це стосується посад від завлаба і вище. Але ці науковці є чудовими професіоналами, які часто працюють в провідних лабораторіях світу і є, насправді, «робочими лошадками» науки, без яких весь цей механізм зупиниться. Таких науковців багато не тільки в Україні, а й в інших країнах Східної Європи. Проте, на відміну від нашої влади, уряди Угорщини, Болгарії, Китаю, навіть, Росії вже зрозуміли необхідність повернення досвідчених спеціалістів додому. Існує цілий ряд спеціальних програм для залучення «емігрантів» до розвитку науки в рідній країні. В Україні цього ще не розуміють або ж не хочуть розуміти. Нашим мастодонтам науки, які часом не володіють англійською (міжнародною мовою науки), невигідно повертати молодь, оскільки це буде їм прямою конкуренцією і перешкодою для того, щоб «спокійно зустріти старість». Що дивно, частина досить молодих науковців (так званих, з активною громадянською позицією) теж не дуже раді «потенційним гостям із-за кордону». А причини, скоріше за все, ті самі – страх перед конкуренцією. Для прикладу, в передвиборчій програмі одного з кандидатів в мери Львова був цілий розділ, присвячений науці, який було створено молодими українськими вченими. Коли ж було поставлено питання: чому в цій широко розпіареній програмі немає ні слова про повернення фахівців в Україну, головний автор відповів, що це не є актуальною проблемою, а проблема є утримати тих, хто ще в Україні. А, власне, утримання і є головною помилкою. Цілий світ притримується позицій максимальної мобільності в науці. Неможливо отримати посаду завідуючого лабораторією без постдоківського досвіду за кордоном. В нас же зараз це є, радше, недоліком, бо на тебе починають дивитися вовком, мовляв, поки ти там «жирував», ми тут науку просували в нелюдських умовах. Одразу ж обмовлюся, що попередні сентенції не стосуються всіх. В нас є багато розумних, талановитих вчених, яким немає чого боятися конкуренції, але їх є вкрай обмаль.
    Тому, в загальному, й не дивно, що зараз Україна настільки відстає в науці від розвиненого світу, що просто стає страшно. Наприклад, в нас зараз кількість наукових статей у реферованих журналах на одного науковця є меншою, ніж в Бразилії. І коли в таких країнах, як Китай, Індія, та ж Бразилія кількість таких статей невпинно і стрімко зростає з року в рік, то в нас і Росії – навпаки. Наші північні сусіди вже схаменулися, відкривши ряд нових програм, започаткувавши будівництво Сколково, тощо. В нас же, для прикладу, останній окремий (без іноземних партнерів) конкурс від ДФФД було оголошено минулого року. Були тільки двосторонні, які покривають лише витрати на проїзд і проживання науковців з країни в країну. І то, згідно останніх новин, і ці проекти є заморожені через відсутність коштів з української сторони. Зрозуміло, що Росія має більше фінансових можливостей, ніж Україна, але питання є в іншому: чи може собі Україна дозволити залишитися без науки? На нашу думку – ні, оскільки це є дороге задоволення, яке собі на разі дозволити країни або повністю відсталі або ж фантастично багаті. Насправді не дуже багато коштів і потрібно для поштовху. Наприклад, згідно норм ЄС більшість її учасників витрачають близько 3% бюджету на науку, що не є астрономічною величиною. Ми можемо робити те саме, але без структурних змін це буде те саме, що влити стакан води в пісок Сахари. Зараз необхідно підійти системно до змін в науці. Гарним виходом виглядає створення нових лабораторій і робочих груп під керівництвом «поверненців». Насправді для цього непотрібно багато грошей – необхідний лише, так званий старт-ап, а далі успішні молоді завлаби повинні знаходити собі фінансування самі і їм це буде набагато легше, вже маючи і досвід написання грантів і добрі налагоджені контакти за кордоном. Зрозуміло, що це не є панацеєю, але залучення людей з значним досвідом, які розуміють і знають, як працює наука в цивілізованому світі, має дати той необхідний поштовх вітчизняній науковій галузі. Другим важливим моментом має стати оптимізація митного законодавства для постачання реактивів і обладнання. Бо те, що той самий реактив в Європі ви отримаєте за 2-3 дні, а в Україні – за 2-3 місяці і заплатите в 2-3 рази більше. Крім цього, сервіс наших фірм просто наводить жах. Коли я мав свою групу в Україні, то витрачав часом цілий робочий день на поїздки по фірмам з паперами. В Європі ж кур’єри самі приїжджають в лабораторії, привозячи все необхідне. І це лие вершина айсберга, є ще цілий ряд проблем, таких як непідйомне педагогічне навантаження викладачів в ВИШах, внаслідок чого вони фізично не встигають робити науку, низька зарплата, відсутність поваги у суспільстві до роботи вчених тощо.
    Але, на нашу думку, якщо держава зверне свою увагу і залучить до розвитку української науки хоча би частину вчених-українців, які працюють за кордоном, то через певний час вдасться заламати негативну динаміку в академічній системі.
    згорнути/розгорнути гілку відповідей
    • 2010.12.24 | Dr. A. Cula

      Re: Доля науковців в Україні

      Наука в Україні зникла після того, як була пограбована та знищена промисловість. Наявність технологічної промисловості є первинним чинником по відношенню до науки, а наука її похідна. Тому наукова діяльність в Україні, згідно законам природи, приречена на деградацію та виродження у щось подібне до африканської науки, навіть не латиноамериканської. У всякому разі в найближчі 20-30 років. Отже, ви закликаєте поставити коня поперед паровоза :) Правда, нікому ставити, ба навіть слухати такі заклики. Влада занята набагато цікавішими і зрозумілими їй справами перерозподілу награбованого на свою користь.
      згорнути/розгорнути гілку відповідей
      • 2010.12.27 | thinker

        Re: Доля науковців в Україні

        ... Теж вірно, як кажуть, присуд по факуту...Без повчаального резюме...
    • 2010.12.29 | Владимир

      Re: Доля науковців в Україні

      Прекрасный анализ, thinker, все правильно.
      Я только не считаю, что "возвращенцы" могут что-то изменить. Кто уехал и сумел там себя проявить, вернется лишь если его здесь засыпать деньгами. Наука начнет возрождаться, лишь если в 5-10 раз увеличить финансирование и сделать ставку на молодежь.
      згорнути/розгорнути гілку відповідей
      • 2010.12.30 | thinker

        Re: Доля науковців в Україні

        ТАК! Вірно, але САМА по собі молодь нічого не зробить, має ж у когось навчитись!... Що з того, що маю великий досвід - десятиліття - роботи з молоддю, з аспірантами і студентами, понад 10 канд. наук захистив, є вже 3 доктори наук, - але зараз - кадровий нуль! - ВАКУУМ! Ні одного аспіранта, дипломники... це нулі майже повні, надаються до науки так як я до балету, та й НЕ хочуть вони тратити своє життя на науку...Хочуть отримувати, і багато і зразу!...
  • 2011.03.05 | Ні

    Re: Лист Голові Верховної Ради України з приводу фінансування науки у бюджеті 2011 року

    Кабмін збільшив вартість реконструкції спорткомплексу "Олімпійський" на 872,5 мільйонів гривень або на 29%.

    http://www.pravda.com.ua/news/2011/03/4/5985207/


Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2021. Сайт розповсюджується згідно GNU Free Documentation License.
Архів пітримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail: news@maidan.org.ua