12/30/2010 | Оk

The Economist 30.12.10

Чому здобуття ступеня доктора філософії часто є марнуванням часу
Увечері напередодні Дня Усіх Святих 1517 року Мартін Лютер прибив 95 тез до дверей церкви Віттенберга. Тоді тези [thesis – дисертація] були просто позицією, поглядом, що його хтось хотів відстоювати. Лютер, чернець Августин, стверджував, що християни не можуть купувати собі шлях на небо. Сьогодні докторська дисертація є ідеєю і звітом про проведення оригінального наукового дослідження. Її написання є метою сотень тисяч студентів, які щороку беруться за здобуття наукового ступеня доктора філософії (PhD).

У більшості країн ступінь доктора філософії є базовою вимогою для наукової кар’єри. Це вступ у світ незалежних наукових досліджень – своєрідний інтелектуальний шедевр, створений учнем у тісній співпраці з науковим керівником. Залежно від країни, університету і навіть предмету, вимоги для його створення неймовірно різняться. Деякі студенти спочатку повинні витратити два роки, працюючи над отриманням ступеня чи диплома магістра. Деякі отримують стипендію; інші платять за все самі. Деякі докторські програми включають тільки дослідження, деякі вимагають відвідувати лекції та складати іспити, ще одні вимагають від аспіранта читати лекції студентам. Дисертація може складатися з десятки сторінок математичних формул чи багато сотень на тему історії. У підсумку новоспечені доктори філософії можуть бути заледве старшими 20 років чи втомленими життям людьми "за сорок".

Одна з багатьох речей, яка єднає багатьох аспірантів, – це незадоволення. Деякі описують свою роботу як "рабську працю". Поширений семиденний робочий тиждень, десятигодинний робочий день, низька оплата і непевні перспективи. Ви аспірант, йдеться в одному жарті, якщо ваш офіс краще оформлений, ніж ваш дім, і ви маєте улюблену приправу для макаронів швидкого приготування. "Знеохочує не саме навчання, – каже один студент, який визнає, що йому більше подобається полювання за дармовою піцою. – Відбиває бажання розуміння того, що кінцеву мету було вихоплено у вас з рук".

Скиглення аспірантів не новина, але, здається, таки є справжні проблеми із системою, яка продукує дослідницькі докторські ступені (практичні "професійні докторські ступені" в таких галузях, як право, бізнес і медицина, мають більш очевидну цінність). Існує надлишок докторів філософії. Хоча докторат задуманий як підготовка до наукової роботи, чисельність набору аспірантів не пов’язана з числом вакансій. Тим часом лідери бізнесу нарікають на брак кадрів із високоякісними вміннями, маючи на увазі те, що докторські програми не вчать того, що потрібно. Найзапекліші критики порівнюють дослідницькі докторські програми зі схемами Понці або фінансовими пірамідами.

Вибір багатих

В історії тривалий час навіть перший ступінь в університеті – бакалавра – був привілеєм окремих багачів, і чимало представників викладацького персоналу не мали докторських ступенів. Але в міру того, як вища освіта почала поширюватися після ІІ Світової війни, поширилися очікування, що лектори повинні мати вищі наукові ступені. Першими це зрозуміли американські університети: до 1970 року Америка продукувала майже третину всієї світової кількості студентів університетів і половину докторів у сфері точних наук і технологій, кандидатів наук (тоді США мали тільки 6% населення світу). З того часу річний випуск докторів філософії в Америці подвоївся до 64000.
Не відстають й інші країни. З 1998-го до 2006 р. число виданих докторських ступенів у всіх країнах ОЕСР зросло на 40% порівняно з 22% в Америці. Найстрімкіше продукування докторів філософії відбувалося в Мексиці, Португалії, Італії та Словаччині. Навіть Японія, де кількість молоді скорочується, зростання числа докторів філософії становило понад 46%. Частково частина цього показника відображає експансію університетської освіти поза межі Америки. Ричард Фріман з Гарвардського університету, економіст, який вивчає робочу силу, говорить, що 2006 року Америка приймала на навчання тільки 12% студентів світу.

Але університети з’ясували, що аспіранти є дешевою, високо мотивованою і готовою до використання робочою силою. Маючи більше аспірантів, можна проводити більше досліджень, а в деяких країнах – читати більше лекцій, витрачаючи на це менше грошей. За рік асистент-аспірант Єльського університету може заробити $20000 (за дев’ять місяців викладання). 2009 року середня зарплата американського професора з повною зайнятістю була $109000 – вищою, ніж у суддів.

Дійсно, продукування докторів філософії давно перевершило потребу в університетських лекторах. У своїй недавній книжці Ендрю Гекер [Andrew Hacker] і Клаудія Дрейфус [Claudia Dreifus], вчений і журналіст, повідомляють, що з 2005-го до 2009-го Америка випустила більш ніж 100000 науковців із докторськими ступенями. Протягом цього періоду було тільки 16000 нових професорських вакансій. Використання аспірантів для читання студентам більшості лекцій скорочує число робочих місць з повною зайнятістю. Навіть у Канаді, де кількість аспірантів зростала відносно помірно, 2007-го університети надали докторські ступені 4800 особам, але прийняли на роботу з повною зайнятістю тільки 2616 нових професорів. Сьогодні відчувають брак докторів філософії лише такі країни з швидкими темпами розвитку, як Бразилія і Китай.

Короткий курс на тему попиту і пропозиції

Схожа історія у сфері досліджень. Нині більшість наукових досліджень виконують аспіранти і працівники, які працюють за контрактом, відомі як "постдоктори", описані одним студентом як "огидне підчерев’я наукового світу". Ринок пересичений постдокторами. Доктор Фрімен на підставі даних до 2000 року висновує: якщо за рік кількість робочих місць у сфері наук про життя (біологія, медицина тощо) в університетах Америки зростає на 5%, то тільки 20% студентів отримають роботу. У Канаді 80% постдокторів заробляли за рік $38600 (до відрахування податків) або й менше – середню зарплату будівельника. Зростання числа постдокторів створило іншу перешкоду на шляху до сталої наукової посади. У деяких сферах п’ять років постдокторату є передумовою отримання гарантованої роботи з повною зайнятістю.
Ці армії низькооплачуваних аспірантів-дослідників і постдокторів сприяють розвитку науково-дослідницької потужності університетів, отже, країн. Утім, це не завжди добре. Коли мода зміниться, то розумними, добре вишколеними, здібними спеціалістами можуть знехтувати. Епоха після супутникової кризи 1957 року сприяла швидкому зростанню кількості аспірантів-фізиків, який стрімко загальмував, коли війна у В’єтнамі виснажила науковий бюджет країни. Браян Шварц, професор фізики Міського університету Нью-Йорка, каже, що в 1970-х аж 5000 фізиків мусили шукати собі роботу в інших галузях.

Порушення мовчазного контракту між університетами й аспірантами в Америці відображає зростання числа профспілок аспірантів, які викладають студентам: мізерна плата зараз в обмін на хорошу академічну посаду потім. У таких державних університетах, як Університет Вісконсин-Медісон, ще в 1960-х аспіранти, які викладали студентам, сформували профспілку, але поширення профспілок відбулося тільки нещодавно. Тепер профспілки охоплюють приватні університети; хоча Єльський і Корнельський університети чинили опір цьому, там адміністратори і деякі факультети стверджують, що аспіранти, які читають лекції, не є працівниками, а студентами. 2002 року Нью-Йоркський університет був першим приватним університетом, який визнав профспілку аспірантів, які читають лекції студентам, але через три роки припинив переговори з нею.

У деяких країнах, таких як Америка і Великобританія, погана оплата праці та примарні перспективи працевлаштування відображені в кількості іноземних аспірантів. За оцінками доктора Фрімена, 1966-го в Америці тільки 23% докторів філософії у сфері точних наук були вихідцями з-поза меж країни. До 2006 року ця частка зросла до 48%. Також іноземні студенти толерують низьку зарплату і схильні миритися з гіршими умовами праці, вони є розумною дешевою робочою силою.

Прихильники докторських програм вважають, що таке навчання має сенс, навіть якщо не виллється у постійне працевлаштування в науково-викладацькій сфері. Не кожен студент, який здобуває доктора філософії, хоче мати університетську кар’єру, і багато людей успішно переходять на роботу в приватний сектор, наприклад, виконують промислові дослідження. Це правда; але частка тих, хто залишає навчання передчасно, свідчить про те, що багато аспірантів втрачають бажання вчитися далі. В Америці тільки 57% аспірантів матимуть ступінь доктора філософії через десять років, з часу початку їхнього навчання. У гуманітарній сфері, де більшість сама платить за власну аспірантуру, цифра сягає 49%. Якщо в інших наукових сферах студенти схильні залишити навчання в перші роки, у гуманітарній вони тримаються, як молюски, аби, врешті-решт, відпасти. І ці студенти починали навчання як академічні вершки країни. Дослідження в одному американському університеті виявило, що ті аспіранти, які закінчили його, не є розумнішими від тих, хто кинув навчання. Слабкий контроль, нечіткі перспективи працевлаштування чи брак грошей змушують їх забути про бажання вчитися.

Навіть випускники, які знайшли роботу за межами університетів, можуть бути не такими вже й успішними і заможними. Докторські програми настільки спеціалізовані, що університетські консультанти з питань кар’єри мають значні труднощі, допомагаючи випускникам з пошуком роботи, а наукові керівники не схильні цікавитися долею студентів, як залишають наукове життя. Одне дослідження у країнах ОЕСР свідчить, що через п’ять років після здобуття своїх ступенів більш ніж 60% докторів філософії у Словаччині і понад 45% у Бельгії, Чехії, Німеччини й Іспанії були все ще на тимчасових контрактах. Багато осіб були постдокторами. Близько третини австрійських докторів філософії погоджуються на роботу, яка не пов’язана з їхнім науковим ступенем. У Німеччині 13% таких людей опиняються на низькооплачуваній роботі. У Нідерландах ця частка становить 21%.

Дуже мала премія

Ті, хто здобув ступінь доктора філософії, принаймні заробляють трішки більше, ніж ті, хто має ступінь бакалавра. Дослідження Бернарда Кейсі [Bernard Casey], опубліковане в Journal of Higher Education Policy and Management, доводить, що британські чоловіки зі ступенем бакалавра заробляють на 14% більше, ніж ті, хто міг піти вчитися в університет, але вирішив не робити цього. Премія до зарплат для доктора філософії – 26%. Але премія для ступеня магістра, який можна здобути за такий короткий час, як один рік, є майже такою самою – 23%. У деяких дисциплінах премія за диплом доктора філософії зникає повністю. Доктори філософії з математики і комп’ютерних технологій, соціальних наук і лінгвістики заробляють не більше за тих, хто має ступені магістра з цих наук. Фактично премія для докторів філософії є меншою, ніж для ступеня магістра в інженерній справі та технологіях, архітектурі й освіті. Тільки в медицині, бізнесі та фінансовій справі премія є достатньо високою й варта того, щоб здобути ступінь доктора філософії.
Доктор Шварц, фізик із Нью-Йорка, каже, що знання, які отримують на докторській програмі, можна легко здобути на значно коротших курсах. 30 років тому, каже він, фірми з Вол-стрит зрозуміли, що деякі фізики можуть розробити диференційні рівняння, і найняли їх, щоб ті стали "кількісними" аналітиками і трейдерами. Сьогодні декілька коротких курсів пропонують вступ до вищої математики, який буде корисним саме для фінансів. "Для них фізик, доктор філософії, який прослухав один курс диференційних рівнянь, не є конкурентом", – говорить Шварц.

Багато студентів кажуть, що вони вивчають свій предмет суто з любові до науки і їхня освіта є для них самоціллю. Дехто не задумується, куди може привести їхня кваліфікація. В одному дослідженні британських володарів ступеня доктора філософії близько третини визнали, що здобували свій ступінь частково для того, щоб далі бути студентами чи відкласти пошуки роботи. Це визнала майже половина аспірантів інженерних спеціальностей. Студенти прикладних наук можуть легко отримати стипендію, відтак перейти до здобуття ступеня доктора філософії. Але рішення продовжувати навчання в університеті має свої мінуси і плюси. "Завчені" працівники – з вищим рівнем освіти, ніж вимагає їхня праця, – радше за все, будуть не такі задоволені, менш продуктивні та, ймовірно, невдовзі покинуть свою роботу.

Науковці схильні розглядати питання про те, чи варте зусиль здобуття ступеня доктора філософії, як аналог питання: чи не забагато у світі культури і мистецтва? Вони вірять, що знання потраплять з університетів у суспільство і зроблять його здоровішим і продуктивнішим. Може, й так; але для окремої людини навчання в аспірантурі і захист дисертації все ще може бути поганим вибором.

Інтереси вчених і університетів, з одного боку, й аспірантів, з іншого, не цілком збігаються. Більш обдаровані студенти залишаються в університетах, що краще для вчених. Аспіранти сприяють наданню грантів університетам і розширюють списки публікацій своїх наукових керівників. Учені вибирають обдарованих студентів і готують їх на потенційних аспірантів. Вони не зацікавлені відмовити розумним студентам, принаймні попервах. Одна студентка розказала, як на початку навчання їй розписали яскраві перспективи після випуску, але після семи років важкої наполегливої праці від неї відмахувалися жартом про те, що їй потрібно знайти собі багатого чоловіка.

Моніка Гарріс, професор психології в Університеті Кентуккі, є рідкісним винятком. Вона вважає, що університети продукують надто багато докторів філософії. Але такий односторонній академічний контроль народжуваності є рідкісним явищем. Один президент університету з Ліги Плюща, коли в нього запитали про надмірний випуск докторів філософії, сказав, мовляв, якщо найкращі університети скоротять набір в аспірантуру, на їхнє місце прийдуть інші і пропонуватимуть місця замість них.

Шляхетне заняття

Багато вад здобуття ступеня доктора філософії добре відомі. Ваш кореспондент знала про них понад десятиліття тому, коли важко і наполегливо працювала над значною мірою позбавленою сенсу дисертацією на здобуття ступеня доктора філософії у сфері теоретичної екології. У міру того, як європейці намагаються гармонізувати свою вищу освіту, деякі інституції просувають більш структуроване навчання.
Організації, які платять за дослідження, зрозуміли, що багатьом докторам філософії важко презентувати свої навички на ринку праці. Написання лабораторних звітів, проведення академічних презентацій і ведення шестимісячних літературних оглядів може виявитися, на диво, не надто корисним у світі, де технічні знання слід швидко засвоїти і просто подати широкій аудиторії. Тепер деякі університети пропонують своїм аспірантам такі тренінги, як комунікація і командна робота, що можуть придатися на ринку праці. У Британії чотирирічна програма NewRoutePhD стверджує, що розвиває таке вміння у випускників.

Також можуть змінити оцінювання успіху і стимули. Деякі департаменти університетів і вчені розглядають число докторів філософії як індикатор успіху і конкурують між собою у продукуванні їх кількості. Для аспірантів корисніша оцінка успішності – швидкість, з якою вони здобудуть постійне місце праці і що вони зароблять. Там, де покарали вчених, які дозволили аспірантам занадто довго вчитися, стрімко зростає число випускників програм, що свідчить – раніше аспірантам дозволяли марнувати свої зусилля.

Багато з тих, хто взявся за здобуття ступеня доктора філософії, є найрозумнішими студентами у своїх групах і стануть найкращими в усьому, що робитимуть. Вони здобуватимуть нагороди і премії. У міру як цьогорічні аспіранти візьмуться за свою науково-дослідницьку роботу, небагато з них будуть готові визнати, що система, до якої вони долучаються, можливо, створена так, що працює на користь інших, тож навіть важкої праці і чудових розумових здібностей може бути замало, щоб досягнути успіху, і відтак вони будуть матеріально краще забезпечені, роблячи щось інше. Вони можуть використати свої дослідницькі знання й уміння, щоб уважніше придивитися до великої кількості зайвих учених. Хтось повинен написати дисертацію про це.

http://www.economist.com/node/17723223