10/20/2011 | ziggy_freud

від себе додам: звідки Азаров знає, які спеціальності користуватимуться попитом за 10 років? Хтось ці дослідження в Україні проводив?

і якщо скорочення кількості ВНЗ міністру Т. симпатичне, то поєднання освіти і науки відбудеться хіба що після винесення тіла Т. з міністерства. Зараз відбувається їх подальше розлучення. І навіть після винесення тіла не факт що буде поєднання.
________________________________________________

Людмила Шангіна
Проблеми освіти в Україні значно глибші, ніж просто «невідповідність ринку»

20 жовтня 2011 року

В Україні розпочалось обговорення стратегії розвитку освіти на майбутні 10 років. Ще до оприлюднення документа прем’єр-міністр України Микола Азаров зробив кілька помітних заяв, зокрема про укладення переліку спеціальностей, потреба в яких зростатиме пропорційно до зростання економіки. Директор соціальних програм Центру Разумкова Людмила Шангіна в коментарі газеті «Львівська пошта» звернула увагу на те, що наша економіка будується на низькотехнологічних укладах і дешевій робочій силі, а для такої системи якісна освіта не потрібна.

Ми вважаємо конкурентною перевагою національної економіки дешеву робочу силу. Скільки завгодно можна ухвалювати різноманітних програм, нічого не зміниться, тому що рушійною силою освіти є наука, а рушійною силою науки є економіка, яка потребує науки, економіка, яка будується на знаннях, постіндустріальна, інноваційна. У нас навіть на обрії такої економіки не видно, адже у нас продовжують торгувати металом, продуктами нафтохімії та сировиною. І жодна якість нашій компрадорській освіті не потрібна.

Уже була Національна доктрина розвитку освіти, яку приймали із великою помпою. У нас люблять ухвалювати документи, які потім спокійно лежать на поличках і припадають пилом. Система освіти у нас просто відірвана від будь-чого практичного і будь-чого реального. Центр Разумкова свого часу зробив досить велику доповідь. Це було саме тоді, коли приймали Національну доктрину. Пам’ятаєте, кінець дев’яностих — початок двотисячних, коли у нас будь-яке ПТУ стало щонайменше коледжем, технікум — інститутом, інститут — університетом, університети стали академіями і чим завгодно. І сьогодні ми забезпечені вищими навчальними закладами, як жодна країна світу в розрахунку на сто тисяч населення. Від кількості навчальних закладів число викладачів, особливо кваліфікованих, не збільшується.

Окрім того, дуже зросла кількість так званих заочників. «Так званих», тому що якість заочної освіти завжди була досить сумнівною. Заочна освіта тоді є якісною, коли людина вже працює за фахом і підвищує кваліфікацію. А просто після школи піти на заочне навчання — це не мати жодної освіти.

Ми втратили взагалі будь-яке розуміння рівня освітнього закладу, якості освітнього закладу вже на початку двотисячних років. Зараз ми потрапимо ще й у демографічну яму. І тут, як би я не ставилася (а я погано ставлюся до пана Табачника), але коли він говорить про скорочення кількості навчальних закладів, має рацію. Ми це пропонували ще на початку двотисячних.

Кількість навчальних закладів має залежати не від кількості охочих навчатися у них, а від числа кваліфікованих викладацьких, професорських і наукових кадрів. Це перше. Друге — освіта без науки не існує. Існують науково-освітні комплекси: у будь-якій нормальній, цивілізованій країні освіта залежить і йде поряд із наукою.

Якщо на науку виділяєте 0,3% ВВП, якщо у вас немає наукомісткої промисловості, а у нас її немає… Фундаментальна наука вимагає грошей, і від неї немає віддачі сьогодні. Але вона мусить фінансуватися добре саме тепер.

І третє — що значить «освіта не відповідає ринку». Якому ринку? Ви бачите в Україні ринок? Я бачу соціальний дарвінізм: дикий ринок, який свого часу пережили усі країни, а усі наші керманичі люблять розповідати, що ті країни, бачите, йшли до своєї демократії 200 чи 400 років… Для того, щоб не ходити 200 років, існують книжки — треба взяти книжку і почитати, тоді ви йтимете не 200 років, а два. У нас же цивілізованого ринку я не бачу.