01/30/2008 | Алєксандр Бєлов

Алєксандр Бєлов, лідер ДПНІ (Рух проти нелегальної імміграції), вирішив дати ексклюзивне інтерв’ю „Майдану” з метою початку конструктивного діалогу поміж українськими та великоруськими націоналістами, пошуку порозуміння та здолання взаємних стереотипів. Пан Бєлов наполегливо попросив перекласти його інтерв’ю українською мовою і скрізь в його промові залишати „на Україні”, ані „в Україні!”, бо вважає, що в стародавні часи говорили „На Русі”, ані „В Русі”.


- В інформації на вашому офіційному сайті сказано, що рух створений у відповідь на засилля і безчинство нелегальних мігрантів в Росії. Тобто ДПНІ (Рух проти нелегальної імміграції) утворилося як громадське об'єднання тільки для протидії нелегальній міграції? Більше ніяких інших цілей рух перед собою не ставить?


Дійсно, ДПНІ це Рух проти нелегальної імміграції, і створювалось тільки для вирішення даної конкретної проблеми. Проте сьогодні саме життя вимагає від нас ширшого погляду на весь спектр проблем нашої країни і нашого народу. Тому в перспективі ДПНІ – це Демократична Партія Національних Інтересів.

- Чи змінився за останній час націоналістичний рух Росії? Від ярих монархістів, православних фундаменталістів і „будівельників” Імперії до чогось нового?

Націоналізм став популярніший і охопив ширші верстви населення. На перше місце вийшли питання взаємовідношень з іммігрантами, які буквально окуповують деякі території або сфери економічної діяльності. Природно в таких умовах найбільшого розвитку досягнуть організації, що пропонують рішення цього питання. І також природно, що організації з незрозумілої для більшості населення ідеологією (навіть якщо вона абсолютно правильна) вимушені знаходитимуться на периферії політичного і суспільного життя.

- Наших українських читачів цікавить ставлення російських націоналістів, зокрема ДПНІ, до України як незалежної держави (наскільки для вас актуальні ідеї триєдиної держави Росії, України, Білорусі з „центром” в Москві), її історії, національно-визвольного руху (боротьба якого була направлена не тільки проти поляків, але і російської/радянської влади), героїв боротьби за незалежність (що клеймляться в Росії злочинцями, зрадниками і фашистами)?

Перед тим як відповісти на це питання потрібно домовитися про поняття. Адже слово „руський” українською мовою звучатиме як „російський”. І вже на цій стадії починається непорозуміння. Річ у тому, що багато націоналістів, та і просто людей, що цікавляться історією в Росії, цілком справедливо вважають, що раніше (ще на початку ХХ століття) слово „руський” швидше відносилося до громадянства: „руський підданий”. А в етнічному сенсі „руські” - це узагальнена назва трьох східнославянських етносів: українців, білорусів, великоросів і субетнічних груп: русини, помори, козаки та деякі інші. Можливо, українські націоналісти так не вважають. Але я в даному випадку хочу, щоб українці знали, які погляди існують в Росії на це питання. З часом тільки великороси стали називати себе „руськими” і втратили історичну самоназву. Етнічні „руські” в Росії дуже хворобливо відносяться до спроб сучасного російського керівництва створити „російську” націю. Тому називати „руських” „росіянами” неправильно, а в деяких випадках образливо.

Українці повинні придумати інше слово для позначення українською мовою «руського» народу.

Тепер до суті питання. Є традиційне представлення націоналістів в Росії про Україну. В жодній націоналістичній організації великороса українець не буде чужим, його завжди приймуть як єдинокровного брата і не виділятимуть із загальної маси. До України залишається позитивне ставлення, не дивлячись на старання російського державного агитпрома, створити негативний образ сучасної України. Проте, більшість традиційних націоналістів вважають незалежність України прикрим непорозумінням і бажають возз'єднання будь-яким шляхом.
Є і нові націоналісти – націоналісти-прагматики. Вони вважають, що українці сформувалися як самостійна нація. Україна незалежна держава, якої не потрібно заважати самостійно розвиватися. Єдине протиріччя: не врегулювання питання з російською мовою в місцях переважного проживання великоросів на Україні.

У ДПНІ є як традиційні, так і „нові націоналісти”. У керівництві переважають „нові”. Щодо ставлення до борців за незалежність, то проблема полягає в тому, що в Росії і до своїх борців проти радянської влади ставлення держави поки негативне. Не реабілітований жоден видний учасник бойових дій проти більшовизму. Я з великим зацікавленням досліджував діяльність Степана Бандери і можу стверджувати, що це дійсний син свого народу, який звичайно нікого не зраджував, як і генерал Краснов, наприклад (Пётр Краснов – великоруський генерал, отаман Всевеликого Війська Донського. З вересня 1943 Краснов — начальник Головного управління козачих військ (Міністерства Східних областей Німеччини), брав безпосередню участь у формуванні козачих частин для боротьби у складі Вермахту проти СРСР. – прим. М.М.). Це була їхня боротьба, і вони її з честю відвоювали.

- З якою метою було створено українське ДПНІ (УДПНІ)? У своїх інтерв'ю ви стверджуєте, що це повністю автономна структура, де Київська організація ходить на марші УПА, а в Криму разом з сепаратистами («Руський блок», ЗУБР, Прорив та ін.) виступають проти «українізації». Не вважаєте, що такий «анархізм» в ідеології і практиці тільки шкодить Руху?

УДПНІ не було ініційоване з Москви. Це дійсно незалежна організація, метою якої є протидія нелегальній імміграції. У Криму, а точніше в Севастополі, діє не пов'язана з УДПНІ, проросійська група ДПНІ. Вона також не була ніким інспірована і створилася за власною ініціативою, ідеологія цієї групи цілком тотожна настрою кримчан. Задачею цієї групи, на наш погляд, повинна бути побудова ефективної системи протидії ісламізації Криму. Поява Севастопольського ДПНІ внесла навіть деяке недовір'я між УДПНІ і РДПНІ російське відділення).

- Чи намагалося ДПНІ налагодити співпрацю з близькими за поглядами, ідеями організаціями в Україні?

Активних спроб не робилося.

- 20 вересня 2007 р. у вас була нарада з лідером СПАСу (Соціально-патріотична асамблея слов’ян, колишня УНА) Едуардом Коваленко, де домовились про співпрацю. Чи не бентежить вас той факт, що це вельми «темна фігура», руками якої проводилася дискредитація В.Ющенко під час виборів президента України у 2004 році? Коли в своїх виданнях на одній сторінці писали «Ющенка Так!», а на інший «Гітлер – велика людина». Перед камерами ТБ стояли з плакатами підтримки Віктора Андрійовича і одночасно скидали праву руку. В результаті потім в РФ, на Сході України твердили: «Ющенка до влади ведуть фашисти!».

Ми і раніше за ініціативою Едуарда Коваленко проводили зустрічі і консультації в Москві. Мені відомо, що він зустрічався і з іншими великоруськими націоналістами. Я знаю про його неоднозначну репутацію. Але як говорять у розвідці, він – ініціативник, тобто сам запропонував співпрацю. В результаті перемов в мене склалося враження, що це цілком осудна людина, з якою можна працювати за окремими напрямками.

- Чому все рівно ДПНІ зважилося на організацію „Руських маршів” в Україні, що викликали обурення і протидію в українських патріотів? Після тих зіткнень важко говорити про взаємодію і співпрацю між націоналістами двох країн.

Ще раз хочу нагадати, щоб слово „Руський марш” не писалося як „Російський марш”. Це нормально, коли ірландці проводять свої паради в день Св. Патрика у всесвіту. Ми хочемо, щоб великороси, де б вони не проживали, так само святкували День Національної Єдності – 4 листопада. І я спокійно віднесусь, якщо в Москві проходитимуть українські марші. Українці мусять зрозуміти, що „Руський марш” на Україні це марш російських українців або українських росіян, коротше, великоросів-громадян України. Коваленко, до речі, запропонував 4 листопада проводити акції під назвою Марш Слов'ян. Але ідея не отримала розвитку, зважаючи на відсутність активного середовища.

- Мабуть, вам варто з метою примирення і дружби разом з українцями покласти квіти борцям з комуністичним режимом (від якого постраждали і великороси, і українці) або привітати Україну з Днем Соборності, Незалежності...? Тоді точно можна говорити про початок руйнуванні взаємних стереотипів і розбудови дружніх, довірчих взаємин.

Така акція може приміряти нас з українськими націоналістами і посварити з деякою частиною великоросів; Думаю, що можна привітати Україну з днем якої-небудь перемоги запорізьких козаків над Річчю Посполитою або Кримським ханством. Я і так довіряю українським націоналістам. Але вважаю, що реального впливу на Україні вони зможуть добитися, тільки через об'єднання з ще неіснуючою російською націоналістичною партією України. Це може показатися фантастикою, проте запевняю Вас, що вже в найближче п'ятиліття головною загрозою для України стане не „москальська експансія”, а ісламізація і етнокриміналізація.

У висновку хочу додати. Якось Ющенко заявив, що там, де буде „російська мова”, - буде „Росія”. Це головний бар'єр для інтеграції „великоруських” громадян України в самій Україні. Вони продовжуватимуть вважати Українську державу ворожою і дивитися у бік Російської Федерації доти, поки Україна не стане для них затишним будинком. Будинком, де можна говорити на своїй мові, навчати дітей своїй культурі. Я особисто вважаю помилковою орієнтацію „великоросів” України на Росію, оскільки керівництву Росії немає до них ніякої справи. Більш того, положення великоросів в Росії не можна визнати привілейованим, швидше навпаки, а можливостей для їх політичної і економічної самореалізації в Україні з кожним днем стає все більше.
У Фінляндії, другою державною мовою є шведська, хоча шведів там всього 7%. Те ж саме в Швеції.
Я бачу приклад упорядкованої Швейцарії, де один швейцарський народ складається з чотирьох абсолютно різних етнічних груп, мова кожної є державною, але я упевнений, що кожен швейцарський німець або італієць вважає себе саме швейцарцем. Коротше, цілісність і процвітання незалежної України можливо тільки за умови союзу націоналістів великоросів і українців на Україні.
Можливо, я не дуже добре уявляю ситуацію, але мої думки відверті і я відкритий для діалогу, а його вже пора починати.

Спілкувався Микола Малуха

На світлині: Алєксандр Бєлов