Звернення до українських політиків, учасників акцій “Повстань, Україно” та Форуму демократичних сил 15 вересня 2002 року.
09/18/2002 | Михайло Свистович
Громадянська ініціатива українських політв’язнів “Українська хартія ХХІ” звертає увагу парламентарів, лідерів політичних партій на таке трагічне явище нашої дійсності як наявність політичних в’язнів в Україні двадцять першого століття.
Одинадцять років тому мало хто передбачав, що в незалежній Україні будуть можливими політичні репресії. Однак сьогоднішня дійсність змушує нас апелювати до українських політиків – правова держава та політичні репресії є речами несумісними.
На одинадцятому році від часу формального проголошення Акта про державну незалежність України ми змушені звертатися до української та світової громадськості – в нашій Україні за гратами, за колючим дротом, на підписках про невиїзд перебувають політичні в’язні.
За інформацією “Української хартії ХХІ” в двадцять першому столітті політичних репресій, пов’язаних з позбавленням чи обмеженням волі зазнали чи зазнають досі 56 осіб, яких наша громадянська ініціатива вважає за політичних в’язнів.
Застосовуючи політичні репресії, режим без огляду на ліві чи праві погляди переслідує людей, котрі мають мужність висловлювати власну думку та вдаються до політичних дій відповідно до власних переконань.
В часі окупаційних режимів 19-го століття саме українці в найбільшій мірі зазнали політичних репресій. Такому можна давати пояснення – окупанти придушували всякий рух до української свободи. Як пояснювати сьогодні, що довголітні борці за незалежність України (зокрема Леонід Ковальчук, Олесь Вахній, Петро Хмарук, Андрій Шкіль, Ростислав Литвин) опиняються в ув’язненні? Як пояснювати, що громадські та політичні активісти, які намагаються утвердити в Україні верховенство права та мають свою власну життєву позицію, зазнають репресій (називаємо найбільш відомі факти – Юлія та Олександр Тимошенки, Олександр Іванченко, Олег Ляшко, Андрій Стасишин, Ярослав Годунок, Олег Салов, Володимир Нікулін, молодіжний гурт “Самостійна Україна”, члени УНА-УНСО, чернігівські “грибники”)
Це ті, кому не випала доля Вячеслава Чорновола, Георгія Гонгадзе, Володимира Рожкова, Володимира Александрова, Бориса Дерев’янка, Мар’яни Чорної.
Хто з політиків має певність, що завтра йому не випаде стати черговою жертвою політичних провокацій, слідчих фальсифікацій, беззаконних судилищ, тюремно-табірних карцерів?
Тому ми звертаємося до політичних лідерів України – політичні репресії в Україні мають бути зупинені.
Гасло “Свободу політв’язням” має стати однією з вимог всіх учасників громадянських акцій.
Координатор “Української хартії ХХІ”
Леонід Ковальчук
Секретар “Української хартії ХХІ”
Сергій Неділько
Україна
12 вересня 2002 року
Одинадцять років тому мало хто передбачав, що в незалежній Україні будуть можливими політичні репресії. Однак сьогоднішня дійсність змушує нас апелювати до українських політиків – правова держава та політичні репресії є речами несумісними.
На одинадцятому році від часу формального проголошення Акта про державну незалежність України ми змушені звертатися до української та світової громадськості – в нашій Україні за гратами, за колючим дротом, на підписках про невиїзд перебувають політичні в’язні.
За інформацією “Української хартії ХХІ” в двадцять першому столітті політичних репресій, пов’язаних з позбавленням чи обмеженням волі зазнали чи зазнають досі 56 осіб, яких наша громадянська ініціатива вважає за політичних в’язнів.
Застосовуючи політичні репресії, режим без огляду на ліві чи праві погляди переслідує людей, котрі мають мужність висловлювати власну думку та вдаються до політичних дій відповідно до власних переконань.
В часі окупаційних режимів 19-го століття саме українці в найбільшій мірі зазнали політичних репресій. Такому можна давати пояснення – окупанти придушували всякий рух до української свободи. Як пояснювати сьогодні, що довголітні борці за незалежність України (зокрема Леонід Ковальчук, Олесь Вахній, Петро Хмарук, Андрій Шкіль, Ростислав Литвин) опиняються в ув’язненні? Як пояснювати, що громадські та політичні активісти, які намагаються утвердити в Україні верховенство права та мають свою власну життєву позицію, зазнають репресій (називаємо найбільш відомі факти – Юлія та Олександр Тимошенки, Олександр Іванченко, Олег Ляшко, Андрій Стасишин, Ярослав Годунок, Олег Салов, Володимир Нікулін, молодіжний гурт “Самостійна Україна”, члени УНА-УНСО, чернігівські “грибники”)
Це ті, кому не випала доля Вячеслава Чорновола, Георгія Гонгадзе, Володимира Рожкова, Володимира Александрова, Бориса Дерев’янка, Мар’яни Чорної.
Хто з політиків має певність, що завтра йому не випаде стати черговою жертвою політичних провокацій, слідчих фальсифікацій, беззаконних судилищ, тюремно-табірних карцерів?
Тому ми звертаємося до політичних лідерів України – політичні репресії в Україні мають бути зупинені.
Гасло “Свободу політв’язням” має стати однією з вимог всіх учасників громадянських акцій.
Координатор “Української хартії ХХІ”
Леонід Ковальчук
Секретар “Української хартії ХХІ”
Сергій Неділько
Україна
12 вересня 2002 року