Пояснювальна записка до проету Постанови про імпічмент президента.
09/20/2002 | Майдан-Інформ
П О Я С Н Ю В А Л Ь Н А З А П И С К А
до проекту Постанови Верховної Ради України
“Про початок процедури усунення Кучми Леоніда Даниловича з поста Президента України в порядку імпічменту та утворення
Спеціальної тимчасової слідчої комісії”
14 травня 2002 року ми, народні депутати України, склали присягу на вірність Україні і Українському народу. З цього моменту почалися наші повноваження як народних депутатів. На кожного із нас окремо і на Верховну Раду в цілому покладена відповідальність за майбутнє України і її народу.
Згідно з Конституцією України Президент є главою держави, виступає від її імені, представляє державу в міжнародних відносинах, тобто Л.Кучма – обличчя України і Українського народу.
Як гарант додержання Конституції, прав та свобод людини і громадянина Президент повинен бути взірцем у дотриманні Конституції та законів України. Тому будь-яка підозра чи звинувачення його у вчиненні злочинів повинні бути вирішені згідно з встановленою Конституцією України процедурою імпічменту, а не політичними заявами, які не мають жодного юридичного наслідку.
Насамперед Президент Л.Кучма як і Верховна Рада України повинні бути зацікавлені у знятті з нього цих підозр (звинувачень). Йдеться про Л.Кучму не як про фізичну особу, а як про главу Української держави, від діяльності якого залежить міжнародний авторитет України і довіра народу до влади.
Ще 11 вересня 2000 року я та А.Єрмак як народні депутати України належним чином внесли і офіційно зареєстрували проект Постанови Верховної Ради України "Про ініціювання питання про усунення Президента України Кучми Л.Д. з поста в порядку імпічменту" (№6052). У пояснювальній записці до нього були викладені конкретні факти діянь Президента, які мають ознаки злочинів, у тому числі тяжких і особливо тяжких.
Наприклад, члени депутатських слідчих комісій я, А.Єрмак, В.Шишкін, В.Червоній, М.Чивюк та інші встановили: у квітні 1993 року Л.Кучма, будучи Прем’єр-міністром, тодішні міністр Кабінету Міністрів А.Лобов, голова Донецького міськвиконкому, народний депутат України Ю.Звягільський та інші посадові особи шляхом зловживання своїм службовим становищем розтратили і привласнили державні валютні кошти в особливо великих розмірах (12 млн. нім. марок), які належали Державному валютному фонду, тобто скоїли злочин, передбачений ч.5 ст.191 КК України.
Результати розслідувань депутатських слідчих комісій Верховної Ради України 3-го скликання, правоохоронних органів США, Швейцарії, Генеральної прокуратури України дають підстави зробити висновок, що у діяннях Президента Л.Кучми вбачаються ознаки таких злочинів: співучасть у формі пособництва П.Лазаренку у привласненні, розтраті державних коштів в особливо великих розмірах (ч.5 ст.27, ч.5 ст.191 КК України) та легалізації (відмиванні) за кордоном грошових коштів, здобутих злочинним шляхом (ч.2 ст.209 КК); незаконне відкриття або використання за межами України валютних рахунків (ч.2 ст.208 КК); неодноразове отримання хабарів в особливо великих розмірах (ч.3 ст.368 КК); зловживання владою або службовим становищем (ч. 2 ст.364 КК); службова недбалість (ч.2 ст.367 КК).
Генеральна прокуратура України встановила, що П.Лазаренко і його компаньйони по злочинному бізнесу “відмили” на закордонних рахунках не менш як 1 млрд. дол. США. Фахівці стверджують, що викрасти таку суму грошей без відома або сприяння Президента Л.Кучми П.Лазаренко не міг.
5 червня 2000 року у Сан-Франциско (США) адвокати П.Лазаренка заявили: “У нас є переконливі докази і документи, а також копії банківських платіжок, які вказують на те, що участь у відмиванні грошей, яка інкримінована Лазаренку, поширюється також і на Президента України Кучму. Документи, які ми маємо, однозначно вказують на те, що Кучма підтримував комерційну діяльність Лазаренка, брав у ній участь. З 1995 по 1998 рік Президент Кучма регулярно отримував відрахування від комерційних підприємств, контрольованих Лазаренком. За свої призначення Лазаренко перераховував великі суми валюти не тільки на особисті валютні рахунки Кучми, а й на валютні рахунки, ним контрольовані”.
На аудіозаписах, зроблених М.Мельниченком, є розмова Президента України Л.Кучми з тодішнім Генеральним прокурором М.Потебеньком 8 червня 2000 року з приводу зазначеної заяви адвокатів П.Лазаренка.
Члени депутатської слідчої комісії встановили, що після призначення на посаду Прем’єр-міністра, П.Лазаренко перерахував з банку “European Federal Credit Bank”, зареєстрованого в Антигуа, 3 790 815 дол. США компанії “Омега” (м.Дніпропетровськ), яка є співзасновником ЗАТ “КиївСтар”, керівниками якого є брат дружини Президента Ю.Туманов і донька Л.Кучми – Олена. За повідомленням тодішнього заступника Генерального прокурора М.Обихода співвласниками цього банку є П.Лазаренко і П.Кириченко (лист № 06-11015/97 від 14 липня 2000 року).
Згідно інформації тодішнього першого заступника Генерального прокурора М.Гарника і голови ДПА України М.Азарова ЗАТ “КиївСтар” відкрило у серпні 2000 року валютний рахунок за кордоном у банку “Citibank House, 336 Strand London WC2R 1HB United Kingdom 840 account 00008978557 (лист №2-102 від 5 грудня 2000 року, лист № 417/2/23-4214 від 22 грудня 2000 року).
Генеральна прокуратура України висунула офіційне звинувачення проти колишнього Прем’єр-міністра П.Лазаренка в організації вбивств народних депутатів Є.Щербаня 3 листопада 1996 року і В.Гетьмана 21 квітня 1998 року. Президент Л.Кучма, знаючи про злочинну діяльність П.Лазаренка з моїх депутатських звернень (1994-1995 рр.), покривав її, та призначав його на посади голови Дніпропетровської обласної державної адміністрації, першого віце-прем’єр-міністра, Прем’єр-міністра і нагородив орденом “Князя Ярослава Мудрого”.
У жовтні 1996 року я і А.Єрмак інформували Президента Л.Кучму про наявність у П.Лазаренка панамського паспорта, який давав йому право безвізового в’їзду майже до сорока країн світу і використовувався ним для нелегальних поїздок за кордон для відкриття валютних рахунків, відмивання коштів, зняття великих сум валюти готівкою, реєстрації комерційних структур.
У ситуації майже необмеженої влади, безконтрольності з боку Президента Л.Кучми та безкарності П.Лазаренко і зміг, як стверджує Генеральна прокуратура, організувати вбивства народних депутатів Є.Щербаня і В.Гетьмана. Якби Президент Л.Кучма належним чином відреагував на мої і А.Єрмака депутатські звернення ще 1995-1996 року, то П.Лазаренко не зміг би організувати вбивств Є.Щербаня і В.Гетьмана та викрасти у держави сотні мільйонів валютних коштів.
М.Мельниченко зазначає, що зроблені ним аудіозаписи і побачене особисто однозначно вказує: “Президент України Л.Кучма – злочинець. Він віддавав злочинні накази, контролював їх виконання, а також систематично брав хабарі і займався поборами. Л.Кучма створив “дах” для захисту олігархів і бізнесменів, які змушені були перераховувати мільйони доларів на контрольовані ним рахунки через його банкіра і довірену особу Олександра Волкова. Кожен, хто працює на нас, повинен платити за свій “дах” — цитує М.Мельниченко записані ним висловлювання Л.Кучми. “В Україні немає більшого злочинця за Л.Кучму” — робить висновок (з яким важко не погодитись) М.Мельниченко.
М.Мельниченко також стверджує, що “володіє достатньою інформацією і може надати суду докази привласнення Л.Кучмою суми, еквівалентної 2 млрд. дол. США”. Він надав розшифровку аудіозапису розмови Л.Кучми з О.Волковим, де йдеться про отримання Президентом України 7 млн. дол. США.
18 квітня 2002 року голова Тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України 3-го скликання О.Жир заявив, що слідча комісія встановила факти, які свідчать про безпосередню причетність Президента Л.Кучми до продажу зброї країнам, проти яких введено обмеження ООН. Встановлено, що він давав вказівку керівнику “Укрспецекспорту” В.Малєву на нелегальний продаж Іраку чотирьох радарних установок “Кольчуга” за 100 млн. дол. США. Ця розмова була записана М.Мельниченком 10 липня 2000 року у робочому кабінеті Президента.
Згідно з офіційними висновками високоавторитетного експерта Брюса Кеніга (компанія “Бек Тек”, США), зроблені М.Мельниченком у робочому кабінеті Президента України Л.Кучми аудіозаписи є справжніми.
М.Мельниченко у своєму зверненні від 3 травня 2002 року до Президента Російської Федерації В.Путіна, зокрема, заявив: “На першому засіданні Великого Журі, яке відбулося 11 квітня 2002 року, я передав у розпорядження міністерства юстиції США неспростовні докази причетності Кучми до продажу зброї в Ірак. Кучма (людина у якої руки в крові) не став на захист інтересів України.”
Викладене дає підстави зробити висновок: за таких обставин діяння Президента Л.Кучми мають ознаки злочину, передбаченого ч.3 ст.27, ст.333 КК України (організація незаконного вивезення за межі України військової техніки).
Зазначимо, що багато свідків, які знали про злочинні діяння Президента України Л.Кучми, були вбиті, раптово померли або загинули в автомобільних катастрофах.
11 липня 2002 року Верховна Рада України створила Тимчасову слідчу комісію з розслідування обставин вбивств журналістів Георгія Гонгадзе, Ігоря Александрова, посягання на життя народного депутата України Олександра Єльяшкевича та фактів порушень державними діячами Конституції і законів України.
2 вересня 2002 року Тимчасова слідча комісія, розглянувши заяви М.Гонгадзе і М.Мельниченка, дослідивши викладені у них фактичні дані, а також зроблені М.Мельниченком у службовому кабінеті Президента України Л.Кучми аудіозаписи розмов Президента України Л.Кучми з тодішнім главою Адміністрації Президента, нині Головою Верховної Ради України В.Литвином, тодішнім міністром внутрішніх справ України Ю.Кравченком, тодішнім головою Служби безпеки України, нині народним депутатом України Л.Деркачем про викрадення і знищення журналіста Георгія Гонгадзе, дослідивши висновки експертизи (лабораторний звіт від 8 лютого 2002 року), проведеної компанією “Бек Тек” (США, експерт Брюс Е. Кеніг) та інші зібрані докази, і давши їм оцінку, дійшла висновку:
– наявних доказів достатньо для того, щоб вважати Президента України Л.Кучму, колишнього главу Адміністрації Президента, нині Голову Верховної Ради України В.Литвина, колишнього міністра внутрішніх справ України Ю.Кравченка, колишнього голову Служби безпеки України, нині народного депутата України Л.Деркача співучасниками злочину, передбаченого ч.3 ст.27, ч.3 ст.146 КК України, тобто організаторами викрадення журналіста Георгія Гонгадзе, вчиненого організованою групою осіб за попередньою змовою, що спричинило тяжкі наслідки;
– Президент України Л.Кучма і Голова Верховної Ради України В.Литвин не мають морального права бути керівниками держави та державними діячами і мусять піти у відставку.
Чи є Л.Кучма організатором вбивства Г.Гонгадзе можна встановити, лише провівши спеціальне розслідування у межах процедури імпічменту та усунувши Президента України від влади.
На підставі зібраних доказів Тимчасова слідча комісія ухвалила:
– Генеральному прокурору України С.Піскуну відповідно до ст. 94, 95, 97, 98 КПК України порушити кримінальну справу проти Президента України Л.Кучми, Голови Верховної Ради України В.Литвина, колишнього міністра внутрішніх справ України Ю.Кравченка, народного депутата України Л.Деркача за ознаками злочинів, передбачених ч.3 ст.27, ч.3 ст.146 КК України; провести повне, всебічне, об’єктивне дослідження всіх обставин справи і притягти до кримінальної відповідальності Л.Кучму, В.Литвина, Ю.Кравченка, Л.Деркача у встановленому законом порядку;
– Голові Верховної Ради України В.Литвину добровільно подати у відставку з посади Голови Верховної Ради України та згідно зі ст. 81 Конституції України достроково скласти повноваження народного депутата України за особистою заявою;
– Президенту України Л.Кучмі подати добровільно у відставку згідно зі ст. 108, 109 Конституції України, проголосивши особисто заяву про свою відставку на засіданні Верховної Ради України.
Розглянувши заяви О.Єльяшкевича і М.Мельниченка, дослідивши викладені у них фактичні дані, а також зроблені М.Мельниченком у службовому кабінеті Президента України Л.Кучми 8 лютого і 7 липня 2000 року аудіозаписи розмов Президента України Л.Кучми з тодішнім головою Служби безпеки України, нині народним депутатом України Л.Деркачем та іншим особами про обставини посягання на життя державного діяча О.Єльяшкевича, дослідивши висновки експертизи (лабораторний звіт від 16 лютого 2002 року), проведеної компанією “Бек Тек” (США, експерт Брюс Е. Кеніг) та інші докази і давши їм оцінку, Тимчасова слідча комісія дійшла висновку:
наявних доказів достатньо для того, щоб вважати Президента України Л.Кучму і тодішнього голову Служби безпеки України, нині народного депутата України Л.Деркача співучасниками злочину, передбаченого ч.3 ст.27, ст.112, ч.2 ст.346 КК України, тобто організаторами посягання на життя державного діяча О.Єльяшкевича та умисного заподіяння йому тілесних ушкоджень у зв’язку з його державною діяльністю, вчиненого організованою групою осіб за попередньою змовою. У діях Л.Кучми і Л.Деркача є також ознаки злочину, передбаченого ч. 3 ст. 161 КК України (умисні дії, спрямовані на приниження національної честі та гідності, що спричинили тяжкі наслідки).
На підставі зібраних доказів Тимчасова слідча комісія ухвалила: Генеральному прокурору України С.Піскуну відповідно до ст. 94, 95, 97, 98 КПК України порушити кримінальну справу проти Президента України Л.Кучми і народного депутата України Л.Деркач за ознаками злочинів, передбачених ч.3 ст.27, ст.112, ч.2 ст.346, ч.3 ст. 161 КК України; провести повне, всебічне, об’єктивне дослідження всіх обставин справи і притягти до кримінальної відповідальності Л.Кучму і Л.Деркача у встановленому законом порядку.
Розглянувши заяву М.Мельниченка, дослідивши викладені у ній фактичні дані, а також зроблені М.Мельниченком у службовому кабінеті Президента України Л.Кучми аудіозаписи розмов Президента України Л.Кучми з тодішнім головою Служби безпеки України, нині народним депутатом України Л.Деркачем про порушення ними конституційних прав державних діячів, політичних партій, громадських організацій та інші докази і давши їм оцінку, Тимчасова слідча комісія дійшла висновку:
наявних доказів достатньо для того, щоб вважати, що Президент України Л.Кучма і тодішній голова Служби безпеки України, нині народний депутат України Л.Деркач, зловживаючи владою і службовим становищем, перевищуючи владу і свої службові повноваження, порушуючи Конституцію і закони України, організували незаконне прослуховування телефонних розмов і використання спеціальних технічних засобів та агентури для негласного отримання і поширення конфіденційної інформації про державних діячів, лідерів політичних партій, громадських організацій, керівників засобів масової інформації, журналістів. Такими діями Л.Кучма і Л.Деркач вчинили злочини, передбачені ч.3 ст.27, ст.359, ст.364, ст.365 КК України (незаконне використання спеціальних технічних засобів негласного отримання інформації; зловживання владою або службовим становищем; перевищення влади або службових повноважень, вчинені організованою групою осіб за попередньою змовою).
На підставі зібраних доказів Тимчасова слідча комісія ухвалила:
Генеральному прокурору України С.Піскуну відповідно до ст. 94, 95, 97, 98 КПК України порушити кримінальну справу проти Президента України Л.Кучми і народного депутата України Л.Деркача за ознаками злочинів, передбачених ч.3 ст.27, ст.359, ст.364, ст.365 КК України; провести повне, всебічне, об’єктивне дослідження всіх обставин справи і притягти до кримінальної відповідальності Л.Кучму і Л.Деркача у встановленому законом порядку.
Розглянувши заяву М.Мельниченка, дослідивши викладені у ній фактичні дані, а також зроблені М.Мельниченком 17 квітня 2000 року у службовому кабінеті Президента України Л.Кучми аудіозаписи розмов Президента України Л.Кучми з головою Державної податкової адміністрації України М.Азаровим про надання Президентом Л.Кучмою дозволу М.Азарову на незаконне привласнення квартири та інші докази і давши їм оцінку, Тимчасова слідча комісія дійшла висновку:
наявних доказів достатньо для того, щоб вважати, що в діях Президента України Л.Кучми і голови Державної податкової адміністрації України М.Азарова є ознаки злочинів, передбачених ч.2 ст.161, ч.3 ст.27, ст.364, ст.365 КК України (умисні дії, спрямовані на приниження національної честі та гідності, вчинені службовою особою; зловживання владою або службовим становищем та перевищення влади або службових повноважень, вчинене організованою групою осіб за попередньою змовою).
На підставі зібраних доказів Тимчасова слідча комісія ухвалила:
Генеральному прокурору України С.Піскуну. відповідно до ст. 94, 95, 97, 98 КПК України порушити кримінальну справу проти Президента України Л.Кучми і голови Державної податкової адміністрації України М.Азарова за ознаками злочинів, передбачених ч.2 ст.161, ч.3 ст.27, ст.364, ст.365 КК України; провести повне, всебічне, об’єктивне дослідження всіх обставин справи і притягти до кримінальної відповідальності Л.Кучму і М.Азарова у встановленому законом порядку.
Оприлюднення вищезазначених діянь Президента України Л.Кучми у вітчизняних і зарубіжних засобах масової інформації об’єктивно змушують Верховну Раду згідно із ст.111 Конституції розпочати процедуру імпічменту з метою встановлення об’єктивної істини та отримання висновку Верховного Суду України про те, чи справді ці діяння Л.Кучми містять ознаки злочинів.
1 червня 2002 року ХІV з’їзд Спілки офіцерів України звернувся до Верховної Ради України з вимогою провести процедуру імпічменту. Якщо Верховна Рада України не почне цієї процедури, не створить спеціальної слідчої комісії, не проведе об’єктивного розслідування всіх обставин діянь Президента Л.Кучми, які мають ознаки злочинів, не отримає висновку Верховного Суду, то громадськість розцінюватиме це як спробу парламенту захистити Президента-злочинця. У такому випадку Президент України Л.Кучма також буде позбавлений конституційного права на судовий захист і права бути виправданим судом, щоб постати юридично чистим перед співвітчизниками та світовою громадськістю.
Впродовж 2000-2001 років я і А.Єрмак неодноразово пропонували Верховній Раді провести процедуру імпічменту з метою встановлення об’єктивної істини. Контрольовані ж Президентом Л.Кучмою депутатські фракції робили йому “ведмежу послугу”, не голосуючи за проведення процедури імпічменту, залишили підстави до цього часу вважати Л.Кучму винним у скоєнні зазначених злочинів.
Здійснення процедури імпічменту необхідно також з метою забезпечення конституційного принципу рівності всіх громадян України перед законом і судом (ст.24 Конституції). Якщо у перелічених діяннях Президента Л.Кучми Верховним Судом України будуть встановлені ознаки злочинів, то він повинен негайно добровільно подати у відставку або бути усунутим парламентом з поста Президента України в порядку імпічменту, а суд визначить ступінь вини і міру покарання Л.Кучмі.
Спілка офіцерів України звернулася також до Президента України, Верховного Головнокомандувача Збройними Силами України Л.Кучми з пропозицією, щоб і він звернувся до парламенту з проханням розпочати процедуру імпічменту. Офіцери вважають: якщо Верховний Головнокомандувач Л.Кучма не вчиняв злочинних діянь, у яких його звинувачують, і має честь, то він зробить цей мужній крок і пройде процедуру імпічменту з гідністю.
Сподіваюся, що Верховна Рада України розуміє нагальну потребу проведення процедури імпічменту щодо Президента України Л.Кучми.
Народний депутат України,
голова Тимчасової слідчої комісії,
голова Спілки офіцерів України,
полковник Григорій Омельченко
до проекту Постанови Верховної Ради України
“Про початок процедури усунення Кучми Леоніда Даниловича з поста Президента України в порядку імпічменту та утворення
Спеціальної тимчасової слідчої комісії”
14 травня 2002 року ми, народні депутати України, склали присягу на вірність Україні і Українському народу. З цього моменту почалися наші повноваження як народних депутатів. На кожного із нас окремо і на Верховну Раду в цілому покладена відповідальність за майбутнє України і її народу.
Згідно з Конституцією України Президент є главою держави, виступає від її імені, представляє державу в міжнародних відносинах, тобто Л.Кучма – обличчя України і Українського народу.
Як гарант додержання Конституції, прав та свобод людини і громадянина Президент повинен бути взірцем у дотриманні Конституції та законів України. Тому будь-яка підозра чи звинувачення його у вчиненні злочинів повинні бути вирішені згідно з встановленою Конституцією України процедурою імпічменту, а не політичними заявами, які не мають жодного юридичного наслідку.
Насамперед Президент Л.Кучма як і Верховна Рада України повинні бути зацікавлені у знятті з нього цих підозр (звинувачень). Йдеться про Л.Кучму не як про фізичну особу, а як про главу Української держави, від діяльності якого залежить міжнародний авторитет України і довіра народу до влади.
Ще 11 вересня 2000 року я та А.Єрмак як народні депутати України належним чином внесли і офіційно зареєстрували проект Постанови Верховної Ради України "Про ініціювання питання про усунення Президента України Кучми Л.Д. з поста в порядку імпічменту" (№6052). У пояснювальній записці до нього були викладені конкретні факти діянь Президента, які мають ознаки злочинів, у тому числі тяжких і особливо тяжких.
Наприклад, члени депутатських слідчих комісій я, А.Єрмак, В.Шишкін, В.Червоній, М.Чивюк та інші встановили: у квітні 1993 року Л.Кучма, будучи Прем’єр-міністром, тодішні міністр Кабінету Міністрів А.Лобов, голова Донецького міськвиконкому, народний депутат України Ю.Звягільський та інші посадові особи шляхом зловживання своїм службовим становищем розтратили і привласнили державні валютні кошти в особливо великих розмірах (12 млн. нім. марок), які належали Державному валютному фонду, тобто скоїли злочин, передбачений ч.5 ст.191 КК України.
Результати розслідувань депутатських слідчих комісій Верховної Ради України 3-го скликання, правоохоронних органів США, Швейцарії, Генеральної прокуратури України дають підстави зробити висновок, що у діяннях Президента Л.Кучми вбачаються ознаки таких злочинів: співучасть у формі пособництва П.Лазаренку у привласненні, розтраті державних коштів в особливо великих розмірах (ч.5 ст.27, ч.5 ст.191 КК України) та легалізації (відмиванні) за кордоном грошових коштів, здобутих злочинним шляхом (ч.2 ст.209 КК); незаконне відкриття або використання за межами України валютних рахунків (ч.2 ст.208 КК); неодноразове отримання хабарів в особливо великих розмірах (ч.3 ст.368 КК); зловживання владою або службовим становищем (ч. 2 ст.364 КК); службова недбалість (ч.2 ст.367 КК).
Генеральна прокуратура України встановила, що П.Лазаренко і його компаньйони по злочинному бізнесу “відмили” на закордонних рахунках не менш як 1 млрд. дол. США. Фахівці стверджують, що викрасти таку суму грошей без відома або сприяння Президента Л.Кучми П.Лазаренко не міг.
5 червня 2000 року у Сан-Франциско (США) адвокати П.Лазаренка заявили: “У нас є переконливі докази і документи, а також копії банківських платіжок, які вказують на те, що участь у відмиванні грошей, яка інкримінована Лазаренку, поширюється також і на Президента України Кучму. Документи, які ми маємо, однозначно вказують на те, що Кучма підтримував комерційну діяльність Лазаренка, брав у ній участь. З 1995 по 1998 рік Президент Кучма регулярно отримував відрахування від комерційних підприємств, контрольованих Лазаренком. За свої призначення Лазаренко перераховував великі суми валюти не тільки на особисті валютні рахунки Кучми, а й на валютні рахунки, ним контрольовані”.
На аудіозаписах, зроблених М.Мельниченком, є розмова Президента України Л.Кучми з тодішнім Генеральним прокурором М.Потебеньком 8 червня 2000 року з приводу зазначеної заяви адвокатів П.Лазаренка.
Члени депутатської слідчої комісії встановили, що після призначення на посаду Прем’єр-міністра, П.Лазаренко перерахував з банку “European Federal Credit Bank”, зареєстрованого в Антигуа, 3 790 815 дол. США компанії “Омега” (м.Дніпропетровськ), яка є співзасновником ЗАТ “КиївСтар”, керівниками якого є брат дружини Президента Ю.Туманов і донька Л.Кучми – Олена. За повідомленням тодішнього заступника Генерального прокурора М.Обихода співвласниками цього банку є П.Лазаренко і П.Кириченко (лист № 06-11015/97 від 14 липня 2000 року).
Згідно інформації тодішнього першого заступника Генерального прокурора М.Гарника і голови ДПА України М.Азарова ЗАТ “КиївСтар” відкрило у серпні 2000 року валютний рахунок за кордоном у банку “Citibank House, 336 Strand London WC2R 1HB United Kingdom 840 account 00008978557 (лист №2-102 від 5 грудня 2000 року, лист № 417/2/23-4214 від 22 грудня 2000 року).
Генеральна прокуратура України висунула офіційне звинувачення проти колишнього Прем’єр-міністра П.Лазаренка в організації вбивств народних депутатів Є.Щербаня 3 листопада 1996 року і В.Гетьмана 21 квітня 1998 року. Президент Л.Кучма, знаючи про злочинну діяльність П.Лазаренка з моїх депутатських звернень (1994-1995 рр.), покривав її, та призначав його на посади голови Дніпропетровської обласної державної адміністрації, першого віце-прем’єр-міністра, Прем’єр-міністра і нагородив орденом “Князя Ярослава Мудрого”.
У жовтні 1996 року я і А.Єрмак інформували Президента Л.Кучму про наявність у П.Лазаренка панамського паспорта, який давав йому право безвізового в’їзду майже до сорока країн світу і використовувався ним для нелегальних поїздок за кордон для відкриття валютних рахунків, відмивання коштів, зняття великих сум валюти готівкою, реєстрації комерційних структур.
У ситуації майже необмеженої влади, безконтрольності з боку Президента Л.Кучми та безкарності П.Лазаренко і зміг, як стверджує Генеральна прокуратура, організувати вбивства народних депутатів Є.Щербаня і В.Гетьмана. Якби Президент Л.Кучма належним чином відреагував на мої і А.Єрмака депутатські звернення ще 1995-1996 року, то П.Лазаренко не зміг би організувати вбивств Є.Щербаня і В.Гетьмана та викрасти у держави сотні мільйонів валютних коштів.
М.Мельниченко зазначає, що зроблені ним аудіозаписи і побачене особисто однозначно вказує: “Президент України Л.Кучма – злочинець. Він віддавав злочинні накази, контролював їх виконання, а також систематично брав хабарі і займався поборами. Л.Кучма створив “дах” для захисту олігархів і бізнесменів, які змушені були перераховувати мільйони доларів на контрольовані ним рахунки через його банкіра і довірену особу Олександра Волкова. Кожен, хто працює на нас, повинен платити за свій “дах” — цитує М.Мельниченко записані ним висловлювання Л.Кучми. “В Україні немає більшого злочинця за Л.Кучму” — робить висновок (з яким важко не погодитись) М.Мельниченко.
М.Мельниченко також стверджує, що “володіє достатньою інформацією і може надати суду докази привласнення Л.Кучмою суми, еквівалентної 2 млрд. дол. США”. Він надав розшифровку аудіозапису розмови Л.Кучми з О.Волковим, де йдеться про отримання Президентом України 7 млн. дол. США.
18 квітня 2002 року голова Тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України 3-го скликання О.Жир заявив, що слідча комісія встановила факти, які свідчать про безпосередню причетність Президента Л.Кучми до продажу зброї країнам, проти яких введено обмеження ООН. Встановлено, що він давав вказівку керівнику “Укрспецекспорту” В.Малєву на нелегальний продаж Іраку чотирьох радарних установок “Кольчуга” за 100 млн. дол. США. Ця розмова була записана М.Мельниченком 10 липня 2000 року у робочому кабінеті Президента.
Згідно з офіційними висновками високоавторитетного експерта Брюса Кеніга (компанія “Бек Тек”, США), зроблені М.Мельниченком у робочому кабінеті Президента України Л.Кучми аудіозаписи є справжніми.
М.Мельниченко у своєму зверненні від 3 травня 2002 року до Президента Російської Федерації В.Путіна, зокрема, заявив: “На першому засіданні Великого Журі, яке відбулося 11 квітня 2002 року, я передав у розпорядження міністерства юстиції США неспростовні докази причетності Кучми до продажу зброї в Ірак. Кучма (людина у якої руки в крові) не став на захист інтересів України.”
Викладене дає підстави зробити висновок: за таких обставин діяння Президента Л.Кучми мають ознаки злочину, передбаченого ч.3 ст.27, ст.333 КК України (організація незаконного вивезення за межі України військової техніки).
Зазначимо, що багато свідків, які знали про злочинні діяння Президента України Л.Кучми, були вбиті, раптово померли або загинули в автомобільних катастрофах.
11 липня 2002 року Верховна Рада України створила Тимчасову слідчу комісію з розслідування обставин вбивств журналістів Георгія Гонгадзе, Ігоря Александрова, посягання на життя народного депутата України Олександра Єльяшкевича та фактів порушень державними діячами Конституції і законів України.
2 вересня 2002 року Тимчасова слідча комісія, розглянувши заяви М.Гонгадзе і М.Мельниченка, дослідивши викладені у них фактичні дані, а також зроблені М.Мельниченком у службовому кабінеті Президента України Л.Кучми аудіозаписи розмов Президента України Л.Кучми з тодішнім главою Адміністрації Президента, нині Головою Верховної Ради України В.Литвином, тодішнім міністром внутрішніх справ України Ю.Кравченком, тодішнім головою Служби безпеки України, нині народним депутатом України Л.Деркачем про викрадення і знищення журналіста Георгія Гонгадзе, дослідивши висновки експертизи (лабораторний звіт від 8 лютого 2002 року), проведеної компанією “Бек Тек” (США, експерт Брюс Е. Кеніг) та інші зібрані докази, і давши їм оцінку, дійшла висновку:
– наявних доказів достатньо для того, щоб вважати Президента України Л.Кучму, колишнього главу Адміністрації Президента, нині Голову Верховної Ради України В.Литвина, колишнього міністра внутрішніх справ України Ю.Кравченка, колишнього голову Служби безпеки України, нині народного депутата України Л.Деркача співучасниками злочину, передбаченого ч.3 ст.27, ч.3 ст.146 КК України, тобто організаторами викрадення журналіста Георгія Гонгадзе, вчиненого організованою групою осіб за попередньою змовою, що спричинило тяжкі наслідки;
– Президент України Л.Кучма і Голова Верховної Ради України В.Литвин не мають морального права бути керівниками держави та державними діячами і мусять піти у відставку.
Чи є Л.Кучма організатором вбивства Г.Гонгадзе можна встановити, лише провівши спеціальне розслідування у межах процедури імпічменту та усунувши Президента України від влади.
На підставі зібраних доказів Тимчасова слідча комісія ухвалила:
– Генеральному прокурору України С.Піскуну відповідно до ст. 94, 95, 97, 98 КПК України порушити кримінальну справу проти Президента України Л.Кучми, Голови Верховної Ради України В.Литвина, колишнього міністра внутрішніх справ України Ю.Кравченка, народного депутата України Л.Деркача за ознаками злочинів, передбачених ч.3 ст.27, ч.3 ст.146 КК України; провести повне, всебічне, об’єктивне дослідження всіх обставин справи і притягти до кримінальної відповідальності Л.Кучму, В.Литвина, Ю.Кравченка, Л.Деркача у встановленому законом порядку;
– Голові Верховної Ради України В.Литвину добровільно подати у відставку з посади Голови Верховної Ради України та згідно зі ст. 81 Конституції України достроково скласти повноваження народного депутата України за особистою заявою;
– Президенту України Л.Кучмі подати добровільно у відставку згідно зі ст. 108, 109 Конституції України, проголосивши особисто заяву про свою відставку на засіданні Верховної Ради України.
Розглянувши заяви О.Єльяшкевича і М.Мельниченка, дослідивши викладені у них фактичні дані, а також зроблені М.Мельниченком у службовому кабінеті Президента України Л.Кучми 8 лютого і 7 липня 2000 року аудіозаписи розмов Президента України Л.Кучми з тодішнім головою Служби безпеки України, нині народним депутатом України Л.Деркачем та іншим особами про обставини посягання на життя державного діяча О.Єльяшкевича, дослідивши висновки експертизи (лабораторний звіт від 16 лютого 2002 року), проведеної компанією “Бек Тек” (США, експерт Брюс Е. Кеніг) та інші докази і давши їм оцінку, Тимчасова слідча комісія дійшла висновку:
наявних доказів достатньо для того, щоб вважати Президента України Л.Кучму і тодішнього голову Служби безпеки України, нині народного депутата України Л.Деркача співучасниками злочину, передбаченого ч.3 ст.27, ст.112, ч.2 ст.346 КК України, тобто організаторами посягання на життя державного діяча О.Єльяшкевича та умисного заподіяння йому тілесних ушкоджень у зв’язку з його державною діяльністю, вчиненого організованою групою осіб за попередньою змовою. У діях Л.Кучми і Л.Деркача є також ознаки злочину, передбаченого ч. 3 ст. 161 КК України (умисні дії, спрямовані на приниження національної честі та гідності, що спричинили тяжкі наслідки).
На підставі зібраних доказів Тимчасова слідча комісія ухвалила: Генеральному прокурору України С.Піскуну відповідно до ст. 94, 95, 97, 98 КПК України порушити кримінальну справу проти Президента України Л.Кучми і народного депутата України Л.Деркач за ознаками злочинів, передбачених ч.3 ст.27, ст.112, ч.2 ст.346, ч.3 ст. 161 КК України; провести повне, всебічне, об’єктивне дослідження всіх обставин справи і притягти до кримінальної відповідальності Л.Кучму і Л.Деркача у встановленому законом порядку.
Розглянувши заяву М.Мельниченка, дослідивши викладені у ній фактичні дані, а також зроблені М.Мельниченком у службовому кабінеті Президента України Л.Кучми аудіозаписи розмов Президента України Л.Кучми з тодішнім головою Служби безпеки України, нині народним депутатом України Л.Деркачем про порушення ними конституційних прав державних діячів, політичних партій, громадських організацій та інші докази і давши їм оцінку, Тимчасова слідча комісія дійшла висновку:
наявних доказів достатньо для того, щоб вважати, що Президент України Л.Кучма і тодішній голова Служби безпеки України, нині народний депутат України Л.Деркач, зловживаючи владою і службовим становищем, перевищуючи владу і свої службові повноваження, порушуючи Конституцію і закони України, організували незаконне прослуховування телефонних розмов і використання спеціальних технічних засобів та агентури для негласного отримання і поширення конфіденційної інформації про державних діячів, лідерів політичних партій, громадських організацій, керівників засобів масової інформації, журналістів. Такими діями Л.Кучма і Л.Деркач вчинили злочини, передбачені ч.3 ст.27, ст.359, ст.364, ст.365 КК України (незаконне використання спеціальних технічних засобів негласного отримання інформації; зловживання владою або службовим становищем; перевищення влади або службових повноважень, вчинені організованою групою осіб за попередньою змовою).
На підставі зібраних доказів Тимчасова слідча комісія ухвалила:
Генеральному прокурору України С.Піскуну відповідно до ст. 94, 95, 97, 98 КПК України порушити кримінальну справу проти Президента України Л.Кучми і народного депутата України Л.Деркача за ознаками злочинів, передбачених ч.3 ст.27, ст.359, ст.364, ст.365 КК України; провести повне, всебічне, об’єктивне дослідження всіх обставин справи і притягти до кримінальної відповідальності Л.Кучму і Л.Деркача у встановленому законом порядку.
Розглянувши заяву М.Мельниченка, дослідивши викладені у ній фактичні дані, а також зроблені М.Мельниченком 17 квітня 2000 року у службовому кабінеті Президента України Л.Кучми аудіозаписи розмов Президента України Л.Кучми з головою Державної податкової адміністрації України М.Азаровим про надання Президентом Л.Кучмою дозволу М.Азарову на незаконне привласнення квартири та інші докази і давши їм оцінку, Тимчасова слідча комісія дійшла висновку:
наявних доказів достатньо для того, щоб вважати, що в діях Президента України Л.Кучми і голови Державної податкової адміністрації України М.Азарова є ознаки злочинів, передбачених ч.2 ст.161, ч.3 ст.27, ст.364, ст.365 КК України (умисні дії, спрямовані на приниження національної честі та гідності, вчинені службовою особою; зловживання владою або службовим становищем та перевищення влади або службових повноважень, вчинене організованою групою осіб за попередньою змовою).
На підставі зібраних доказів Тимчасова слідча комісія ухвалила:
Генеральному прокурору України С.Піскуну. відповідно до ст. 94, 95, 97, 98 КПК України порушити кримінальну справу проти Президента України Л.Кучми і голови Державної податкової адміністрації України М.Азарова за ознаками злочинів, передбачених ч.2 ст.161, ч.3 ст.27, ст.364, ст.365 КК України; провести повне, всебічне, об’єктивне дослідження всіх обставин справи і притягти до кримінальної відповідальності Л.Кучму і М.Азарова у встановленому законом порядку.
Оприлюднення вищезазначених діянь Президента України Л.Кучми у вітчизняних і зарубіжних засобах масової інформації об’єктивно змушують Верховну Раду згідно із ст.111 Конституції розпочати процедуру імпічменту з метою встановлення об’єктивної істини та отримання висновку Верховного Суду України про те, чи справді ці діяння Л.Кучми містять ознаки злочинів.
1 червня 2002 року ХІV з’їзд Спілки офіцерів України звернувся до Верховної Ради України з вимогою провести процедуру імпічменту. Якщо Верховна Рада України не почне цієї процедури, не створить спеціальної слідчої комісії, не проведе об’єктивного розслідування всіх обставин діянь Президента Л.Кучми, які мають ознаки злочинів, не отримає висновку Верховного Суду, то громадськість розцінюватиме це як спробу парламенту захистити Президента-злочинця. У такому випадку Президент України Л.Кучма також буде позбавлений конституційного права на судовий захист і права бути виправданим судом, щоб постати юридично чистим перед співвітчизниками та світовою громадськістю.
Впродовж 2000-2001 років я і А.Єрмак неодноразово пропонували Верховній Раді провести процедуру імпічменту з метою встановлення об’єктивної істини. Контрольовані ж Президентом Л.Кучмою депутатські фракції робили йому “ведмежу послугу”, не голосуючи за проведення процедури імпічменту, залишили підстави до цього часу вважати Л.Кучму винним у скоєнні зазначених злочинів.
Здійснення процедури імпічменту необхідно також з метою забезпечення конституційного принципу рівності всіх громадян України перед законом і судом (ст.24 Конституції). Якщо у перелічених діяннях Президента Л.Кучми Верховним Судом України будуть встановлені ознаки злочинів, то він повинен негайно добровільно подати у відставку або бути усунутим парламентом з поста Президента України в порядку імпічменту, а суд визначить ступінь вини і міру покарання Л.Кучмі.
Спілка офіцерів України звернулася також до Президента України, Верховного Головнокомандувача Збройними Силами України Л.Кучми з пропозицією, щоб і він звернувся до парламенту з проханням розпочати процедуру імпічменту. Офіцери вважають: якщо Верховний Головнокомандувач Л.Кучма не вчиняв злочинних діянь, у яких його звинувачують, і має честь, то він зробить цей мужній крок і пройде процедуру імпічменту з гідністю.
Сподіваюся, що Верховна Рада України розуміє нагальну потребу проведення процедури імпічменту щодо Президента України Л.Кучми.
Народний депутат України,
голова Тимчасової слідчої комісії,
голова Спілки офіцерів України,
полковник Григорій Омельченко