Відкритий лист колективу Кременчуцького громадсько-політичного тижневика “Інформаційний бюлетень”
10/12/2002 | Михайло Свистович
Президенту України Л. КУЧМІ
Голові Адміністрації Президента України В.МЕДВЕДЧУКУ
Керівнику управління інформаційної політики Адміністрації Президента С.ВАСИЛЬЄВУ
Голові Комітету з питань свободи слова та інформації
Верховної Ради України М.ТОМЕНКУ (Копія для інформації)
“Держава може бути приведена до стану сум’яття внаслідок того, що напишуть газети, але вона може загинути й внаслідок того, про що газети замовчать”.
де’ Бональд, французький політик
Відкритий лист колективу Кременчуцького громадсько-політичного тижневика “Інформаційний бюлетень”
Протягом останніх трьох років наше видання не раз зверталося до різних інстанцій у пошуках підтримки, відстоюючи своє конституційне право. Все було і є марним, а причина на поверхні – опозиційність нашої газети до нинішньої влади в Україні. Спонукали нас до написання саме цього листа нещодавні ваші заяви у ЗМІ. Ви заперечуєте існування цензури , тиск на незалежні ЗМІ. Ви, пане Васильєв не бачите “ні тих, які тиснуть на пресу, ні тих, кого тиснуть”. Ну а Вас, пане Медведчук, гріх у цьому контексті не зацитувати. В інтерв’ю Бі-Бі-Сі, ви стверджуєте:
“Немає конкретних прикладів утиску преси. Нехай наведуть хоч один приклад утисків преси, втручання у її діяльність адміністрації. Втручання у діяльність телеканалу, радіо чи друкованого ЗМІ. Якщо вони будуть наведені, то ми будемо їх розглядати, і я, як голова адміністрації, обіцяю, що особи, які мають до того відношення, будуть притягнуті до відповідальності. На сьогодні, на жаль, жодного прикладу такого втручання чи встановлення політичної цензури, не знаю. Нехай кореспондент прийде і скаже до мене - мене примушували робити те то і те. Але мені здається, що сьогодні журналісти такі вільні у висловлюваннях, що бодай в опозиційній пресі такі приклади з’явилися б. Чому немає прикладів, а лунають натомість безпідставні звинувачення?
Особливо “зворушливо” виглядають на цьому тлі слова Президента Л.Кучми, який в кожному виступі наголошує на потребі підтримки вільного слова в Україні. Не приховаємо, після вбивства журналіста Гонгадзе у щирість цих слів президента віри не ймеш. Але якщо такі заяви, а, отже, й наміри є, то можливо ви допоможете нашому колективу з’ясувати одне питання, хоча їх за три роки нищення газети накопичилося немало. А питання це таке:
ХТО БЕЗПОСЕРЕДНЬО ЧИНИТЬ ТИСК НА НАШУ ГАЗЕТУ ТА НЕГЛАСНО ЗАБОРОНЯЄ ЇЇ ДРУК, вчасно “попередивши” друкарні, щоб вони негайно припинили друк тижневика “Інформаційний бюлетень”. Газета протягом трьох років постійно знаходиться у пошуках друку. Рік довелося виходити нелегально, без вказаних вихідних даних друкарень, бо тут же працівники відповідних служб з’ясовували, де друкується газета, і або й зовсім під різними приводами закривали друкарню, або вивозили вже надруковану газету, залякавши друкарів та вимагаючи, щоб вони підтвердили те, що машина друкарська зламалася. Наша спроба надрукуватися два роки тому у Києві та Харкові, кінчилася фактом вилучення накладу з друкарень: відповідно - “Українська книга” та видавництво “РА”. Ми звернулися у питанні друку до всіх друкарень Полтавської області, але жодна з них не відгукнулася, в тому числі й кременчуцьке видавництво “Кременчук”. Як нам стало відомо, спричинене це було вказівкою з Полтавської обласної адміністрації та безпосередньо її голови – Євгена Фроловича Томіна. Наше видання є громадсько-політичним, засноване ще на початку 90-х років громадськими організаціями міста. А тому для нього немає заборонених тем, а є незмінна вже протягом 12 років позиція – висвітлювати об’єктивно життя країни та регіону. Його опозиційність від початку заснування і до сьогодні викликана виключно вивченням громадської думки. Ми були єдиною регіональною газетою, яка два роки тому опублікувала відоме звернення Георгія Гонгадзе до Генерального прокурора М.Потебенька. То правда, ми не підтримували президента Л.Кучму ні в 1994 році, ні зараз. більше того, ми і наші читачі ставимося з повагою до цієї посади, але не можемо поважати людину, яка сьогодні, на жаль, її обіймає – Леоніда Даниловича КУЧМУ. Ми не приховуємо цього. На адресу газети надходило від початку й надходить зараз чимало листів громадян, які і є тим лакмусовим папірцем, що визначає позицію видання, бо ми – ГРОМАДСЬКИЙ ТИЖНЕВИК. Спочатку – два роки тому - “стараннями” міського відділення СБУ руками пожежників та архітекторів було закрито друкарню “МЛИН”, яка наше видання друкувала. Підприємство збанкрутувало відтоді, а три першокласні друкарі втратили роботу. А далі почався тиск на газету. Де б ми не найшли друк, через 2-3 рази нам відмовляли під різними приводами. Так триває вже третій рік. Працює телефонне право, порушуються конституційні права журналістів, йде перешкоджання їхній діяльності.
Ми розуміли, що викликане це критичними матеріалами щодо діяльності вищих посадових осіб держави, написаними на основі запитів народних депутатів, реально існуючих документів тощо. А коли два роки тому на сесії ВР О. Мороз оприлюднив перший уривок записів майора Мельниченка, де йшлося і про нашу газету, ми переконалися в тому остаточно. Запис наводимо практично в повному обсязі. У нас немає підстав не вірити цьому запису. А якщо ці слова, дійсно, сказав про нашу газету президент Л.Кучма, то, певне, вони й стали сигналом до цькування її, яке триває й досі. А ви, панове, кажете, що немає жодного випадку тиску на пресу. Ось вам факт. Кілька разів прокуратури області та міста намагалися під тиском із столиці порушити проти журналістів газети кримінальні справи, надто проти художника – автора політичних карикатур та редактора.. Не вдалося: створені комісії з місцевих філологів та художників не підтвердили, що газета “принижує честь та гідність президента”. Немає того місяця, щоб обласне управління у справах преси та інформації, місцеві прокуратури не тиснули на видання, звинувачуючи його в тому, що воно “ПРИНОСИТЬ ВЕЛИКУ ШКОДУ ДЕРЖАВІ”, бо не вказує реквізити друку в повному обсязі. А як тільки вкажемо - так друкарні й відмовляють нам у друкові, як нещодавно розірвала угоду друкарня у м.Олександрія, Кіровоградської області. А ви кажете немає випадків тиску, і ніхто не тисне на свободу слова? Так, ми політичне видання, ми знайомимо читачів з усіма, без винятку, подіями політичного життя України. А чи може це бути підставою для того, щоб блокувати газету у такий підлий підкилимний спосіб? На одній з прес-конференцій у Кременчуці голова Полтавської обласної адміністрації Євген Томін на пряме запитання журналіста нашого видання, чи справді він дав вказівку не друкувати газету “Інформбюлетень” в усіх 26 друкарнях Полтавщини, він сказав: “Хай вас Кременчук друкує!”. Ось така вона, свобода слова, на Полтавщині. А ось ті слова Леоніда Даниловича, через які не можуть “переступити” ні полтавські та кременчуцькі чиновники від влади, ні директори друкарень. В них все: і рівень свободи слова, і рівень вашої культури, Леоніде Даниловичу, і пояснення: чому протягом трьох років йде цькування Кременчуцького громадсько-політичного тижневика “Інформаційний бюлетень”:
КУЧМА - ДЕРКАЧЕВІ: Слухай, а куди ви дивитеся? В Полтавські області, в Кременчуці... там випускає газету, таку, б.., просто шалену! З карикатурами, б.., на президента, грязними публікаціями. Так шо... він не може, служба безпеки разом з прокуратурою порушити кримінальну справу? Так там це подивилися адвокати, і кажуть – є підстави порушити таку справу... Де ж служба? Мені привозять газету. Газету, б.., сюди привозять, а служба ні х.., вааще не доповідає!”
Якщо президент не говорив цих слів, то чому досі в Кременчуці цькують та відмовляють у друкові нашому виданню? Чи є цей факт тією заявою, про яку кажуть пани Васильєв та Медведчук? Що ж може думати про вас, Леоніде Даниловичу, трудовий колектив нашого видання? Зрештою, те, що він думає, ви можете прочитати на сторінках нашої газети (кілька примірників надсилаємо), яка всупереч всьому, втративши за два роки цькування в обсязі, таки виходить.
Від імені трудового колективу Кременчуцького громадсько-політичного тижневика “Інформаційний бюлетень” - Тамара ПРОСЯНИК
9 жовтня 2002 року м.Кременчук
Голові Адміністрації Президента України В.МЕДВЕДЧУКУ
Керівнику управління інформаційної політики Адміністрації Президента С.ВАСИЛЬЄВУ
Голові Комітету з питань свободи слова та інформації
Верховної Ради України М.ТОМЕНКУ (Копія для інформації)
“Держава може бути приведена до стану сум’яття внаслідок того, що напишуть газети, але вона може загинути й внаслідок того, про що газети замовчать”.
де’ Бональд, французький політик
Відкритий лист колективу Кременчуцького громадсько-політичного тижневика “Інформаційний бюлетень”
Протягом останніх трьох років наше видання не раз зверталося до різних інстанцій у пошуках підтримки, відстоюючи своє конституційне право. Все було і є марним, а причина на поверхні – опозиційність нашої газети до нинішньої влади в Україні. Спонукали нас до написання саме цього листа нещодавні ваші заяви у ЗМІ. Ви заперечуєте існування цензури , тиск на незалежні ЗМІ. Ви, пане Васильєв не бачите “ні тих, які тиснуть на пресу, ні тих, кого тиснуть”. Ну а Вас, пане Медведчук, гріх у цьому контексті не зацитувати. В інтерв’ю Бі-Бі-Сі, ви стверджуєте:
“Немає конкретних прикладів утиску преси. Нехай наведуть хоч один приклад утисків преси, втручання у її діяльність адміністрації. Втручання у діяльність телеканалу, радіо чи друкованого ЗМІ. Якщо вони будуть наведені, то ми будемо їх розглядати, і я, як голова адміністрації, обіцяю, що особи, які мають до того відношення, будуть притягнуті до відповідальності. На сьогодні, на жаль, жодного прикладу такого втручання чи встановлення політичної цензури, не знаю. Нехай кореспондент прийде і скаже до мене - мене примушували робити те то і те. Але мені здається, що сьогодні журналісти такі вільні у висловлюваннях, що бодай в опозиційній пресі такі приклади з’явилися б. Чому немає прикладів, а лунають натомість безпідставні звинувачення?
Особливо “зворушливо” виглядають на цьому тлі слова Президента Л.Кучми, який в кожному виступі наголошує на потребі підтримки вільного слова в Україні. Не приховаємо, після вбивства журналіста Гонгадзе у щирість цих слів президента віри не ймеш. Але якщо такі заяви, а, отже, й наміри є, то можливо ви допоможете нашому колективу з’ясувати одне питання, хоча їх за три роки нищення газети накопичилося немало. А питання це таке:
ХТО БЕЗПОСЕРЕДНЬО ЧИНИТЬ ТИСК НА НАШУ ГАЗЕТУ ТА НЕГЛАСНО ЗАБОРОНЯЄ ЇЇ ДРУК, вчасно “попередивши” друкарні, щоб вони негайно припинили друк тижневика “Інформаційний бюлетень”. Газета протягом трьох років постійно знаходиться у пошуках друку. Рік довелося виходити нелегально, без вказаних вихідних даних друкарень, бо тут же працівники відповідних служб з’ясовували, де друкується газета, і або й зовсім під різними приводами закривали друкарню, або вивозили вже надруковану газету, залякавши друкарів та вимагаючи, щоб вони підтвердили те, що машина друкарська зламалася. Наша спроба надрукуватися два роки тому у Києві та Харкові, кінчилася фактом вилучення накладу з друкарень: відповідно - “Українська книга” та видавництво “РА”. Ми звернулися у питанні друку до всіх друкарень Полтавської області, але жодна з них не відгукнулася, в тому числі й кременчуцьке видавництво “Кременчук”. Як нам стало відомо, спричинене це було вказівкою з Полтавської обласної адміністрації та безпосередньо її голови – Євгена Фроловича Томіна. Наше видання є громадсько-політичним, засноване ще на початку 90-х років громадськими організаціями міста. А тому для нього немає заборонених тем, а є незмінна вже протягом 12 років позиція – висвітлювати об’єктивно життя країни та регіону. Його опозиційність від початку заснування і до сьогодні викликана виключно вивченням громадської думки. Ми були єдиною регіональною газетою, яка два роки тому опублікувала відоме звернення Георгія Гонгадзе до Генерального прокурора М.Потебенька. То правда, ми не підтримували президента Л.Кучму ні в 1994 році, ні зараз. більше того, ми і наші читачі ставимося з повагою до цієї посади, але не можемо поважати людину, яка сьогодні, на жаль, її обіймає – Леоніда Даниловича КУЧМУ. Ми не приховуємо цього. На адресу газети надходило від початку й надходить зараз чимало листів громадян, які і є тим лакмусовим папірцем, що визначає позицію видання, бо ми – ГРОМАДСЬКИЙ ТИЖНЕВИК. Спочатку – два роки тому - “стараннями” міського відділення СБУ руками пожежників та архітекторів було закрито друкарню “МЛИН”, яка наше видання друкувала. Підприємство збанкрутувало відтоді, а три першокласні друкарі втратили роботу. А далі почався тиск на газету. Де б ми не найшли друк, через 2-3 рази нам відмовляли під різними приводами. Так триває вже третій рік. Працює телефонне право, порушуються конституційні права журналістів, йде перешкоджання їхній діяльності.
Ми розуміли, що викликане це критичними матеріалами щодо діяльності вищих посадових осіб держави, написаними на основі запитів народних депутатів, реально існуючих документів тощо. А коли два роки тому на сесії ВР О. Мороз оприлюднив перший уривок записів майора Мельниченка, де йшлося і про нашу газету, ми переконалися в тому остаточно. Запис наводимо практично в повному обсязі. У нас немає підстав не вірити цьому запису. А якщо ці слова, дійсно, сказав про нашу газету президент Л.Кучма, то, певне, вони й стали сигналом до цькування її, яке триває й досі. А ви, панове, кажете, що немає жодного випадку тиску на пресу. Ось вам факт. Кілька разів прокуратури області та міста намагалися під тиском із столиці порушити проти журналістів газети кримінальні справи, надто проти художника – автора політичних карикатур та редактора.. Не вдалося: створені комісії з місцевих філологів та художників не підтвердили, що газета “принижує честь та гідність президента”. Немає того місяця, щоб обласне управління у справах преси та інформації, місцеві прокуратури не тиснули на видання, звинувачуючи його в тому, що воно “ПРИНОСИТЬ ВЕЛИКУ ШКОДУ ДЕРЖАВІ”, бо не вказує реквізити друку в повному обсязі. А як тільки вкажемо - так друкарні й відмовляють нам у друкові, як нещодавно розірвала угоду друкарня у м.Олександрія, Кіровоградської області. А ви кажете немає випадків тиску, і ніхто не тисне на свободу слова? Так, ми політичне видання, ми знайомимо читачів з усіма, без винятку, подіями політичного життя України. А чи може це бути підставою для того, щоб блокувати газету у такий підлий підкилимний спосіб? На одній з прес-конференцій у Кременчуці голова Полтавської обласної адміністрації Євген Томін на пряме запитання журналіста нашого видання, чи справді він дав вказівку не друкувати газету “Інформбюлетень” в усіх 26 друкарнях Полтавщини, він сказав: “Хай вас Кременчук друкує!”. Ось така вона, свобода слова, на Полтавщині. А ось ті слова Леоніда Даниловича, через які не можуть “переступити” ні полтавські та кременчуцькі чиновники від влади, ні директори друкарень. В них все: і рівень свободи слова, і рівень вашої культури, Леоніде Даниловичу, і пояснення: чому протягом трьох років йде цькування Кременчуцького громадсько-політичного тижневика “Інформаційний бюлетень”:
КУЧМА - ДЕРКАЧЕВІ: Слухай, а куди ви дивитеся? В Полтавські області, в Кременчуці... там випускає газету, таку, б.., просто шалену! З карикатурами, б.., на президента, грязними публікаціями. Так шо... він не може, служба безпеки разом з прокуратурою порушити кримінальну справу? Так там це подивилися адвокати, і кажуть – є підстави порушити таку справу... Де ж служба? Мені привозять газету. Газету, б.., сюди привозять, а служба ні х.., вааще не доповідає!”
Якщо президент не говорив цих слів, то чому досі в Кременчуці цькують та відмовляють у друкові нашому виданню? Чи є цей факт тією заявою, про яку кажуть пани Васильєв та Медведчук? Що ж може думати про вас, Леоніде Даниловичу, трудовий колектив нашого видання? Зрештою, те, що він думає, ви можете прочитати на сторінках нашої газети (кілька примірників надсилаємо), яка всупереч всьому, втративши за два роки цькування в обсязі, таки виходить.
Від імені трудового колективу Кременчуцького громадсько-політичного тижневика “Інформаційний бюлетень” - Тамара ПРОСЯНИК
9 жовтня 2002 року м.Кременчук