Заява Лоо УНА-УНСО щодо намірів Кучми взяти участь у відзначенні річниці “подій на Волині 1943 року”
02/14/2003 | Майдан-Інформ
ЗАЯВА ЛОО УНА-УНСО
щодо намірів Президента України Кучми взяти участь у відзначенні річниці так званих “подій на Волині 1943 року”
Історію України не можна розглядати уривчасто, висмикуючи окремі її сторінки та на догоду політичній кон”юнктурі робити поспішні висновки. Тим більше не можна просити вибачення за важкі роки боротьби, віддані нашими співвітчизниками за незалежність України ...
Польсько-українське протистояння у 1943 році на Волині не виникло зненацька, а було логічним наслідком попереднього історичного періоду. А саме, величезних страждань, яких принесло панування у західно-українських землях тоталітарної польської влади в 1920-39 роках. Масові етнічні чистки (т.зв. “пацифікація”) на теренах Галичини та Волині у 1930 році, руйнування православних церков на Холмщині, тисячі в”язнів польського концтабору у Березі Картузькій (1934-39 р.р.), який був збудований ще задовго до сумновідомих нацистських таборів. Це лише окремі свідчення існування державного терору польської держави у Західній Україні.
Події 1942-44 років були продовженням попередніх. Український народ мав своїх захисників в обличчі Української Повстанської Армії, яка боролась за самостійну державу. З польського боку українцям протистояло аж ніяк не безневинне мирне населення, а збройні формації “Армії крайової” та комуністичної “Армії людової”. А ще додаймо до цього провокації польського за своїм складом гітлерівського “кріпо”, часті напади польських сіл на українські, підступи німецьких спецслужб та радянських партизанів. У цей складний час правда могла бути лише одною – українці боролись за право бути господарями на своїй власній землі. Усі решта – поляки, німці та совєти діяли як окупанти.
Цей історичний відтинок мав своє трагічне продовження у 1945-46 роках під час насильницького виселення українців з їх етнічних земель внаслідок т.зв. “акції Вісла” - чергової етнічної чистки, проведеної тепер уже комуністичним режимом польської держави.
Більшість вище наведених злочинів проти українців були здійснені на державному рівні. Теперішня Республіка Польща вважає себе правонаступником попередніх режимів, натомість не поспішає визнавати і, тим більше, вибачатись за минуле. Більше того, користуючись сприятливою політичною ситуацією РП намагається перекласти на Україну усю вину за воєнне лихоліття та фактично висуває територіальні претензії до України.
УНА-УНСО вважає абсолютно неприпустимим участь українських державних та політичних діячів у відзначенні річниці так званих “подій на Волині 1943 року”.
Ми не в праві судити борців за незалежність України. Ми можемо бути їм лише вдячними. Нам нічого соромитись своєї історії.
Мертві нехай шукають прощення у Бога, живі українці не будуть просити вибачення ні у кого.
щодо намірів Президента України Кучми взяти участь у відзначенні річниці так званих “подій на Волині 1943 року”
Історію України не можна розглядати уривчасто, висмикуючи окремі її сторінки та на догоду політичній кон”юнктурі робити поспішні висновки. Тим більше не можна просити вибачення за важкі роки боротьби, віддані нашими співвітчизниками за незалежність України ...
Польсько-українське протистояння у 1943 році на Волині не виникло зненацька, а було логічним наслідком попереднього історичного періоду. А саме, величезних страждань, яких принесло панування у західно-українських землях тоталітарної польської влади в 1920-39 роках. Масові етнічні чистки (т.зв. “пацифікація”) на теренах Галичини та Волині у 1930 році, руйнування православних церков на Холмщині, тисячі в”язнів польського концтабору у Березі Картузькій (1934-39 р.р.), який був збудований ще задовго до сумновідомих нацистських таборів. Це лише окремі свідчення існування державного терору польської держави у Західній Україні.
Події 1942-44 років були продовженням попередніх. Український народ мав своїх захисників в обличчі Української Повстанської Армії, яка боролась за самостійну державу. З польського боку українцям протистояло аж ніяк не безневинне мирне населення, а збройні формації “Армії крайової” та комуністичної “Армії людової”. А ще додаймо до цього провокації польського за своїм складом гітлерівського “кріпо”, часті напади польських сіл на українські, підступи німецьких спецслужб та радянських партизанів. У цей складний час правда могла бути лише одною – українці боролись за право бути господарями на своїй власній землі. Усі решта – поляки, німці та совєти діяли як окупанти.
Цей історичний відтинок мав своє трагічне продовження у 1945-46 роках під час насильницького виселення українців з їх етнічних земель внаслідок т.зв. “акції Вісла” - чергової етнічної чистки, проведеної тепер уже комуністичним режимом польської держави.
Більшість вище наведених злочинів проти українців були здійснені на державному рівні. Теперішня Республіка Польща вважає себе правонаступником попередніх режимів, натомість не поспішає визнавати і, тим більше, вибачатись за минуле. Більше того, користуючись сприятливою політичною ситуацією РП намагається перекласти на Україну усю вину за воєнне лихоліття та фактично висуває територіальні претензії до України.
УНА-УНСО вважає абсолютно неприпустимим участь українських державних та політичних діячів у відзначенні річниці так званих “подій на Волині 1943 року”.
Ми не в праві судити борців за незалежність України. Ми можемо бути їм лише вдячними. Нам нічого соромитись своєї історії.
Мертві нехай шукають прощення у Бога, живі українці не будуть просити вибачення ні у кого.