12/06/2003 | Serhiy Hrysch

Відкритий лист міністру освіти і науки України, голові Полтавської облдержадміністрації, міському голові м. Миргорода

Вельмишановні достойники!
Мене було запрошено до миргородського міськвиконкому на зустріч з одним із чільних провідників Полтавської облдержадміністрації. На цій зустрічі запропонували підписати так званий «колективний лист письменників Полтавщини» з вимогою проведення непланового з'їзду Національної спілки письменників України. Бо, мовляв, нинішній голова Спілки такий-сякий... не такий.

Я аж сплюнув спересердя, бо... на підходах до найвищої державної установи Миргорода дещо проаналізував ситуацію в області, і думав приблизно так: «... Ага, це зараз новий губернатор виганяє зі своєї команди ледацюг, злодіїв, алкашів... Нащо ж я йому знадобився?.. Невже надумав набирати в нову команду професіоналів?..»
Тож на ту несподівану і, м'яко кажучи, безцеремонну пропозицію високого полтавського візитера лише поспівчував (адже чоловік здолав сто верств з милою пропозицією, аби я «вліз» до здоровенної «купи лайна») та заспокоїв, щоб не турбувався такою мізерією — якось самі розберемося з нашими симпатіями та антипатіями до свого спілчанського голови. На тому й покинув високий кабінет, щоб через хвилину про все забути. Така вже наша дійсність: кому народні гроші пускати на вітер, організовуючи політичні ігрища, а кому працювати — дітей виховувати. Я педагог: веду роботу дитячої видавничої студії,

дитячого Наукового товариства та унікальної, чи не єдиної в українській провінції, діаспорної бібліотеки національного відродження ім. Галини Король. Лише зараз у мене в роботі п'ять дитячих книжок. З них дві потрібно було видати до 22 листопада (70-річчя Великого Голоду), а освітянське відомство і держава на цю роботу з талановитою дітворою миргородського краю не дає жодної гривні.
Так от, я забув ту недоречну історію, яка сталася у кабінеті нашого міського голови. Але... мені про неї нагадали! Вже через два дні силами інспекторського корпусу миргородського міського відділу освіти та фінансового управління на мене було організовано облаву. На сьогоднішній день у мене в студії немає тепла, води, відрізана електроенергія. Це для того, аби діти перестали ходили до студії Сазанського (!).

Вельмишановні достойники! Я ніколи не припускав, що ви чи очолювані вами відомства можуть впасти так низько, аби помщатися на дітях. Лише за останній навчальний рік я видав творчий доробок 120-и дітей. Перед входом у студію висить стенд (я його називаю щитом від дебілів), на якому близько ста почесних грамот та дипломів, виданих вами мені ж таки «за успіхи у вихованні підростаючого покоління». Лише кілька місяців тому, вами ж таки, були оформлені документи на присвоєння мені звання заслуженого учителя
України.

Чим же пояснити той мерзенний терор, який розпочали проти моїх вихованців у світлі відмови підписати папір, який я маю стовідсоткове законне право просто не підписувати? Немає відповіді...
А студія існує. Я їх (майбутніх громадян Вільної України) вчу писати, мислити, любити Батьківщину.

... Нещодавно, уже після описаних подій, мав цікавий, з елементом суму урок. До мене в студію (індивідуальні заняття) з далекої миргородської околиці приходить дитина-інвалід, донька безробітних Юля Каменева. Вона, загорнувшись у благеньке пальтечко, майже в темряві читала мені осінні поезії. А варто зазначити, що в дитини до всього іншого ще й важка вада зору. Я слухав, і в мене закипали сльози. А за дверима чатувала облава.

Це ж потрібно якими відморозками бути, шановні достойники, аби єдиний в регіоні дитячий український національний осередок спочатку виселити з придатного для занять приміщення в стару будівлю, позбавлену тепла і комунікацій, спеціально відрізати електродроти і дати команду на постійний терор, знаючи, що у педагога хворе серце?!

Анатолій Сазанський,
член Національної спілки письменників України, педагог

м. Миргород
Полтавської області

„Сільські вісті”
2 грудня 2003 р.