Заява Генеральному директору Національного художнього музею України працівників Львівського музею з приводу конфлікту із директором Тетяною Лупій
03/29/2005 | otar
Генеральному директорові
Національного художнього
Музею України
п. А.І.Мельнику
Шановний Анатолію Івановичу,
У рік столітнього ювілею духовної скарбниці українського народу – Національного музею у Львові у ньому розгортається конфлікт між директором музею та провідним науковим складом установи: завідувачами відділів, секторів, науковцями, більшість з яких є досвідченими музейниками і понад двадцять-тридцять років працюють у цій інституції.
Національний музей у Львові, створений видатною особою, духовним провідником нації – митрополитом Андреєм Шептицьким, є справжньою дорогоцінною перлиною української культури. Саме тому неприпустимо, щоб його доля і подальший розвиток вирішувалися на чиновницькому рівні, без врахування думки колективу й інтелігенції міста.
В квітні 2003 року вольовим рішенням, поспішно, Львівською облдержадміністрацією було призначено директором Національного музею у Львові Т.Г.Лупій. Від самого початку перебування на цій посаді її мало турбували проблеми, перспективи і престиж музею, вагомість унікальної збірки українського мистецтва. Про світогляд Т.Лупій і нерозуміння того, яку установу вона очолила, свідчить хоча б такий факт: з її приходом у кабінеті директора не стало державного герба, портретів засновника музею – митрополита Андрея Шептицького та першого директора Іларіона Свєнціцького. Т.Лупій почала нав’язувати колективу суб’єктивний, авторитарний стиль керівництва, відверто неохоче сприймаючи організацію заходів і виставок, які мають важливе значення для національного мистецтва. Більше цього, у перші дні Помаранчевої революції Т.Лупій з дому, по телефону, закликала працівників музею не брати участі у мітингах на підтримку всенародно обраного Президента Віктора Ющенка.
Нераціонально, на думку багатьох, директором використовувалися кошти на показові ремонти коридорів і власного кабінету, при цьому нехтувалися більш нагальні потреби збереження безцінних збірок, зокрема рукописів і стародруків, які нині під загрозою втрати у будинку по вулиці Драгоманова,42.
В грудні 2004 року музей передано у підпорядкування Міністерства культури і мистецтв України, тому у лютому 2005 року виникла потреба підписання міністром культури контракту з Т.Лупій. Незважаючи на вкрай напружену ситуацію в музеї, на прохання науковців та представників громадськості м.Львова не поспішати укладати контракт з Т.Лупій, не прислухавшись до клопотання народних депутатів М.Косіва, Л.Танюка та М.Жулинського, без зустрічі представників міністерства з колективом, міністр культури О.В.Білозір підписала контракт з Т.Лупій.
Відтоді конфлікт між директором і науковими працівниками музею став зростати, унеможливлюючи практично нормальне функціонування інституції.
Так у рік 100-літнього ювілею Національного музею у Львові розчерком пера чиновника визначилося майбутнє установи, яка від часу свого заснування завжди була під опікою української громади.
Анатолію Івановичу, звертаємося до Вас як до досвідченого музейного працівника, авторитетного науковця, який очолює один із найвідоміших музеїв – Національний художній музей України, людини та громадянина, який значною мірою спричинився до розвитку української культури, вболіває за збереження унікальних пам’яток, що ними славляться музеї України. Просимо відгукнутися на наше прохання та задекларувати свою позицію у справі порятунку нашого музею, оскільки всупереч заявам Лупій Т.Г і, на жаль, окремих заангажованих засобів масової інформації та ряду відомих мистецтвознавців про те, що відбувається боротьба за посаду директора, йдеться про принципові відмінні світоглядні засади двох сторін конфлікту щодо розуміння ролі Національного музею у духовному житті України.
З повагою
Науковий колектив Національного
музею у Львові
Національного художнього
Музею України
п. А.І.Мельнику
Шановний Анатолію Івановичу,
У рік столітнього ювілею духовної скарбниці українського народу – Національного музею у Львові у ньому розгортається конфлікт між директором музею та провідним науковим складом установи: завідувачами відділів, секторів, науковцями, більшість з яких є досвідченими музейниками і понад двадцять-тридцять років працюють у цій інституції.
Національний музей у Львові, створений видатною особою, духовним провідником нації – митрополитом Андреєм Шептицьким, є справжньою дорогоцінною перлиною української культури. Саме тому неприпустимо, щоб його доля і подальший розвиток вирішувалися на чиновницькому рівні, без врахування думки колективу й інтелігенції міста.
В квітні 2003 року вольовим рішенням, поспішно, Львівською облдержадміністрацією було призначено директором Національного музею у Львові Т.Г.Лупій. Від самого початку перебування на цій посаді її мало турбували проблеми, перспективи і престиж музею, вагомість унікальної збірки українського мистецтва. Про світогляд Т.Лупій і нерозуміння того, яку установу вона очолила, свідчить хоча б такий факт: з її приходом у кабінеті директора не стало державного герба, портретів засновника музею – митрополита Андрея Шептицького та першого директора Іларіона Свєнціцького. Т.Лупій почала нав’язувати колективу суб’єктивний, авторитарний стиль керівництва, відверто неохоче сприймаючи організацію заходів і виставок, які мають важливе значення для національного мистецтва. Більше цього, у перші дні Помаранчевої революції Т.Лупій з дому, по телефону, закликала працівників музею не брати участі у мітингах на підтримку всенародно обраного Президента Віктора Ющенка.
Нераціонально, на думку багатьох, директором використовувалися кошти на показові ремонти коридорів і власного кабінету, при цьому нехтувалися більш нагальні потреби збереження безцінних збірок, зокрема рукописів і стародруків, які нині під загрозою втрати у будинку по вулиці Драгоманова,42.
В грудні 2004 року музей передано у підпорядкування Міністерства культури і мистецтв України, тому у лютому 2005 року виникла потреба підписання міністром культури контракту з Т.Лупій. Незважаючи на вкрай напружену ситуацію в музеї, на прохання науковців та представників громадськості м.Львова не поспішати укладати контракт з Т.Лупій, не прислухавшись до клопотання народних депутатів М.Косіва, Л.Танюка та М.Жулинського, без зустрічі представників міністерства з колективом, міністр культури О.В.Білозір підписала контракт з Т.Лупій.
Відтоді конфлікт між директором і науковими працівниками музею став зростати, унеможливлюючи практично нормальне функціонування інституції.
Так у рік 100-літнього ювілею Національного музею у Львові розчерком пера чиновника визначилося майбутнє установи, яка від часу свого заснування завжди була під опікою української громади.
Анатолію Івановичу, звертаємося до Вас як до досвідченого музейного працівника, авторитетного науковця, який очолює один із найвідоміших музеїв – Національний художній музей України, людини та громадянина, який значною мірою спричинився до розвитку української культури, вболіває за збереження унікальних пам’яток, що ними славляться музеї України. Просимо відгукнутися на наше прохання та задекларувати свою позицію у справі порятунку нашого музею, оскільки всупереч заявам Лупій Т.Г і, на жаль, окремих заангажованих засобів масової інформації та ряду відомих мистецтвознавців про те, що відбувається боротьба за посаду директора, йдеться про принципові відмінні світоглядні засади двох сторін конфлікту щодо розуміння ролі Національного музею у духовному житті України.
З повагою
Науковий колектив Національного
музею у Львові