Звернення донецьких журналістів на захист колеги
12/01/2005 | Кирило
Президенту України Віктору Ющенку
Голові Верховної Ради України Володимиру Литвину
Генеральному Прокурору України Олександру Медведьку
Голові Верховного Суду України Василю Маляренку
Звернення
розширеного пленуму правління Донецької обласної спілки журналістів НСЖУ
Свобода слова в небезпеці!
20 жовтня ц.р. Петровський районний суд м. Донецька прийняв рішення по справі, яка вже ввійшла у суспільну свідомість під назвою “донецькі судді проти журналіста”. Вердикт, на нашу думку, фактично забороняє жанр журналістського розслідування, ставить під сумнів саму можливість існування незалежних засобів масової інформаціїї і нанівець перекреслює задекларований на Майдані намір України постати перед світом цивілізованою, демократичною державою, де панує верховенство Права і Закону.
Зокрема, ми вважаємо, що у даному випадку Петровський районний суд м. Донецька під головуванням О.А.Фунжия порушив Конституцію, низку українських та міжнародних законодавчих актів, які гарантують свободу слова і право громадян на інформацію.
Всупереч тому, що жодним законом України на газету чи журналіста не покладається обов`язок цензурувати думки, погляди та переконання, суддя О.А.Фунжий звинуватив донецького журналіста Анатолія Єременка, котрий при підготовці матеріалу для публікаціїї у “Дзеркалі тижня” діяв у правовому полі, добросовісно і з дотриманням усіх професійних стандартів у тому, що він “не здійснив перевірки” наданих офіційно висновків і суджень посадової особи, які були скеровані нею до комітету з питань боротьби з організованою злочинністю та корупцією Верховної Ради України. Причому у дефініцію “не здійснив перевірки” суддя О.А.Фунжий вклав тільки йому відомий смисл, оскільки фігурант публікації навіть під час судового процесу підтвердив, що, на його думку, в донецьких господарських судах існують організовані групи.
Важливо й те, що жодне прізвище у журналістському дослідженні А.Єременка “Черная тройка: все остальное не имеет отношения к делу» («ДТ» № 9, 12.03.05) про “досягнення”господарських судів, котрі приймають рішення на підставі фальшивої ксерокопії, в той час, коли прокуратура вже знайшла оригінал договору про гарантії, не згадується взагалі. В цій та попередній публікації “Как суд “легализовывал» «копию» при отсутствии оригинала» («ДТ» № 21. 29.05.04), журналіст на конкретному прикладі розкриває схему і механізм досягнення «потрібного» результату в системі господарського судочинства.
Певно, тому суддя О.А.Фунжий для захисту честі мундира і корпоративних інтересів, знайшов можливим частково задовольнити позов своїх колег – керівництва та суддів Донецького апеляційного господарського суду та Господарського суду Донецької області, а саме: В.І Татькова, І.Х. Темкіжева, Т.М.Колядко, С.В. Мирошниченка, О.А.Скакуна та А.С.Ємельянова про образу честі, гідності та ділової репутації, відшкодування моральної шкоди.
При цьому, всі шестеро вирішили за краще подати заяву до суду як пересічні фізичні особи, хоча претензіїї до журналіста та видання мають як державні посадовці, котрі за визначенням є публічними особами і повинні бути готовими до розгляду суспільством проблем, які існують у судочинстві.
Звертаємо Вашу увагу й на те, що, на превеликий жаль, однією публікацією всім шістьом “було підірване морально-психологічне здоров`я, нервова система” і тепер їм “потрібне інтенсивне лікування, повноцінний відпочинок, довготривалий (можливо не один рік) нагляд кардіологів, невропатологів, консультування психологів і психоаналітиків”. Питається, чи можуть вони після цього виконувати свої професійні обов`язки? Однак працюють… і є вже, безперечно, приклади, коли люди відмовляються, аби їх справу розглядали “потерпілі” слуги Феміди. Що саме у цьому є суть судової реформи?
Рішення Петровського районного суду м. Донецька ми розцінюємо як таке, що порушує ч.1 ст.10 Європейської конвенції з прав людини, яка відповідно до ст. 9 Конституціїї України є частиною її національного законодавства: “Кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї безвтручання органів державної влади і незалежно від кордонів”, а також аналогічної норми, міститься в ст. 34 Конституціїї України: “Кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань” і ч.1 ст. 302 ЦК України, згідно якої особа має право вільно збирати, зберігати, використовуватиі поширювати інформацію. Усно, письмово або у інший спосіб – на свій вибір”.
Ми переконані, що рішення Петровського районного суду м. Донецька є спробою загнати всі українські медіа на маргінес суспільного життя, створити зони (в першу чергу на терені судочинства) недоступні для “ланцюгового пса демократії” і відкинути поступ України на узбіччя світового прогресу. Громадянам України це потрібно? Реакція ЗМІ на розгляд справи № 2-2553 свідчить, що суспільство усвідомлює загрозу.
Прийнято у Донецьку 18 листопада 2005 р.
Голові Верховної Ради України Володимиру Литвину
Генеральному Прокурору України Олександру Медведьку
Голові Верховного Суду України Василю Маляренку
Звернення
розширеного пленуму правління Донецької обласної спілки журналістів НСЖУ
Свобода слова в небезпеці!
20 жовтня ц.р. Петровський районний суд м. Донецька прийняв рішення по справі, яка вже ввійшла у суспільну свідомість під назвою “донецькі судді проти журналіста”. Вердикт, на нашу думку, фактично забороняє жанр журналістського розслідування, ставить під сумнів саму можливість існування незалежних засобів масової інформаціїї і нанівець перекреслює задекларований на Майдані намір України постати перед світом цивілізованою, демократичною державою, де панує верховенство Права і Закону.
Зокрема, ми вважаємо, що у даному випадку Петровський районний суд м. Донецька під головуванням О.А.Фунжия порушив Конституцію, низку українських та міжнародних законодавчих актів, які гарантують свободу слова і право громадян на інформацію.
Всупереч тому, що жодним законом України на газету чи журналіста не покладається обов`язок цензурувати думки, погляди та переконання, суддя О.А.Фунжий звинуватив донецького журналіста Анатолія Єременка, котрий при підготовці матеріалу для публікаціїї у “Дзеркалі тижня” діяв у правовому полі, добросовісно і з дотриманням усіх професійних стандартів у тому, що він “не здійснив перевірки” наданих офіційно висновків і суджень посадової особи, які були скеровані нею до комітету з питань боротьби з організованою злочинністю та корупцією Верховної Ради України. Причому у дефініцію “не здійснив перевірки” суддя О.А.Фунжий вклав тільки йому відомий смисл, оскільки фігурант публікації навіть під час судового процесу підтвердив, що, на його думку, в донецьких господарських судах існують організовані групи.
Важливо й те, що жодне прізвище у журналістському дослідженні А.Єременка “Черная тройка: все остальное не имеет отношения к делу» («ДТ» № 9, 12.03.05) про “досягнення”господарських судів, котрі приймають рішення на підставі фальшивої ксерокопії, в той час, коли прокуратура вже знайшла оригінал договору про гарантії, не згадується взагалі. В цій та попередній публікації “Как суд “легализовывал» «копию» при отсутствии оригинала» («ДТ» № 21. 29.05.04), журналіст на конкретному прикладі розкриває схему і механізм досягнення «потрібного» результату в системі господарського судочинства.
Певно, тому суддя О.А.Фунжий для захисту честі мундира і корпоративних інтересів, знайшов можливим частково задовольнити позов своїх колег – керівництва та суддів Донецького апеляційного господарського суду та Господарського суду Донецької області, а саме: В.І Татькова, І.Х. Темкіжева, Т.М.Колядко, С.В. Мирошниченка, О.А.Скакуна та А.С.Ємельянова про образу честі, гідності та ділової репутації, відшкодування моральної шкоди.
При цьому, всі шестеро вирішили за краще подати заяву до суду як пересічні фізичні особи, хоча претензіїї до журналіста та видання мають як державні посадовці, котрі за визначенням є публічними особами і повинні бути готовими до розгляду суспільством проблем, які існують у судочинстві.
Звертаємо Вашу увагу й на те, що, на превеликий жаль, однією публікацією всім шістьом “було підірване морально-психологічне здоров`я, нервова система” і тепер їм “потрібне інтенсивне лікування, повноцінний відпочинок, довготривалий (можливо не один рік) нагляд кардіологів, невропатологів, консультування психологів і психоаналітиків”. Питається, чи можуть вони після цього виконувати свої професійні обов`язки? Однак працюють… і є вже, безперечно, приклади, коли люди відмовляються, аби їх справу розглядали “потерпілі” слуги Феміди. Що саме у цьому є суть судової реформи?
Рішення Петровського районного суду м. Донецька ми розцінюємо як таке, що порушує ч.1 ст.10 Європейської конвенції з прав людини, яка відповідно до ст. 9 Конституціїї України є частиною її національного законодавства: “Кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї безвтручання органів державної влади і незалежно від кордонів”, а також аналогічної норми, міститься в ст. 34 Конституціїї України: “Кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань” і ч.1 ст. 302 ЦК України, згідно якої особа має право вільно збирати, зберігати, використовуватиі поширювати інформацію. Усно, письмово або у інший спосіб – на свій вибір”.
Ми переконані, що рішення Петровського районного суду м. Донецька є спробою загнати всі українські медіа на маргінес суспільного життя, створити зони (в першу чергу на терені судочинства) недоступні для “ланцюгового пса демократії” і відкинути поступ України на узбіччя світового прогресу. Громадянам України це потрібно? Реакція ЗМІ на розгляд справи № 2-2553 свідчить, що суспільство усвідомлює загрозу.
Прийнято у Донецьку 18 листопада 2005 р.