02/25/2006 | keymaster

Відкрите звернення російських неурядових організацій та всіх небайдужих людей зі всього світу до Президента України В.А.Ющенка

Вельмишановний Вікторе Андрійовичу!

Ми, представники російських неурядових організацій та всі, кому не байдужа свобода і демократія в Україні, звертаємося до Вас – президента незалежної держави Україна, держави, яка декларує відданість принципам демократії та прагне стати повноправним членом європейської спільноти.

Виходячи з цього, ми вважали, що принципи міжнародного права та дотримання міжнародних угод є безумовними пріорітетами у політиці сьогоднішньої України.

Події 14 лютого цього року змусили нас до здивування і спричинили серйозну стурбованість. Йдеться про прийняття та миттєве виконання рішення про депортацію 10 громадян Узбекистану, затриманих у Криму 7 лютого (як повідомляють українські ЗМІ з посиланням на Держкомнацміграції України, „у рамках боротьби з нелегальною міграцією”).

За нашою інформацією, підтвердженою представництвом УВКБ ООН в Україні, 9 з 11 затриманих були особами, які шукали політичного притулку в Україні: у перших числах лютого вони подали до міграційної служби України заяви про надання їм статусу біженців. Вони також зверталися до УВКБ ООН з проханням про визнання їх особами, які потребують міжнародного захисту у зв’язку з неможливістю повернення до Узбекистану, де їм загрожували переслідування з боку властей. А двоє затриманих у момент затримання були в дорозі до Києва з наміром подати аналогічні заяви.

Проте Київський районний суд м. Сімферополя прийняв рішення про вигнання їх з території України, що є грубим порушенням Конвенції ООН 1951 р. „Про статус біженців”, до якої Україна приєдналася у 2002, та Європейської Конвенції „Про захист прав людини та основних свобод”, яка забороняє примусове повернення у країну, де застосовуються тортури і не скасована смертна кара. Навіть можливості оскарження цього судового рішення не було надано людям, чию подальшу долю, а можливо, й життя, воно поставило під серйозний ризик.

Про диктаторський режим в Узбекистані, особливо – після подій 12 – 13 травня 2005 в Андіжані, відомо всьому світові. Відсутність незалежного правосуддя у цій країні, масове застосування тортур та позасудових убивств визнане Верховним комісаром ООН з прав людини Луїзою Арбур та Верховним комісаром ООН у справах біженців Антоніу Гуттерішем. Перконливі свідчення цього наводяться у документах таких авторитетних правозахисних організацій, як Human Rights Watch и Amnesty International.

Упродовж місяців, що минули після Аніджанської трагедії, зроблено численні заяви щодо неприпустимості повернення до Узбекистану громадян цієї країни, які залишили її у зв’язку з політичними та релігійними переслідуваннями. В останньому за часом відкритому зверненні до влади Киргизстану директор Відділу Європи та Центральної Азії Human Rights Watch Голлі Картнер звертає увагу на те, що «обіцянки узбецьких властей не застосовувати тортури не варті навіть паперу, на якому вони написані. В Узбекистані такі дипломатичні заяви не забезпечують надійних гарантій від тортур та нелюдського поводження”.

Твердження Державного комітету України у справах національностей та міграції про те, що депортовані 14 лютого громадяни Узбекистану були затримані лише за порушення правил перебування іноземців в Україні, дає підстави для серйозних сумнівів. Воно суперечить повідомленню УВКБ ООН, розміщеному на web-сайті «Центр новостей ООН», де вказано, що затримання відбулося „після того, як правоохоронні органи України отримали запрос про екстрадицію від своїх колег з Узбекистану, які стверджують, що ці особи брали участь в організації беспорядков під час андіжанських подій 13 травня”.

Вже є повідомлення, що відразу після прибуття до Ташкента всі 10 осіб взяті під варту і відпроваджені до слідчого ізолятора.

Влада України несе відповідальність за все, що чекає в Узбекистані висланих з країни „порушників правил перебування іноземців в Україні”.

Досі ми вважали, що громадяни Узбекистану, для яких перебування у нашій країні (Російській Федерації) загрожує екстрадицією чи незаконною депортацією внаслідок тісної співпраці російських та узбецьких спецслужб, можуть знайти тимчасовий притулок в Україні. На жаль, наші сподівання на це не виправдались. Сьогодні в Україні велика група політичних біженців з Узбекистану чекає, коли УВКБ ООН переселить їх до одної з країн, які мають можливість та бажання надати їм захист. Для багатьох з них вимушена еміграція почалася з приїзду до Москви та звернення до правозахисних організацій, де їх знають особисто і впевнені в обгрунтованості їх побоювань щодо переслідувань на батьківщині. Ми закликаємо Вас, пане Президенте, дати належну оцінку діяльності правоохоронних органів України, які здійснили 14 лютого незаконну депортацію 10 громадян Узбекистану.

Ми висловлюємо сподівання на те, що жоден з біженців та шукачів притулку у Вашій країні у подальшому не буде примусово повернений до країни, яку він полишив. Ми хочемо вірити, що Україна – наш найблжчий сусід, країна, з якою багатьої з нас пов’язують родинні та дружні стосунки, гідно пройде нинішній непростий період свого розвитку і не припуститься у майбутньому порушення міжнародних правових норм.

З повагою, Світлана Ганнушкіна, голова Комітету „Громадянська допомога”(„Гражданское содействие”)

Серій Ковальов, голова Російського історико-просвітницького, правозахисного та благодійного товариства „Меморіал”

Людмила Алєксєєва, Московська Гельсінська група

Олег Орлов, голова Ради Правозахисного центру „Меморіал”

Тетяна Касаткіна, виконавчий директор Правозахисного центру „Меморіал”

Юрій Самодуров, директор Музея та громадського центру ім. Андрея Сахарова

Лев Пономарьов, виконавчий директор Загальноросійського руху „За права людини”

Валентин Гефтер, виконавчий директор Інституту прав людини

Віталій Пономарьов, директор центральноазійської програми Правозахисного Центру „Меморіал”

Єлєна Рябініна, „Громадянська допомога”

Надія Банчик, незалежний журналіст, США