03/20/2006 | DevRand

Співвітчизнику!


Звертаємось до тебе від імені представників української природо- та
пам'яткоохоронної громадськості із закликом не дозволити знищити перлину
майбутньої європейської екомережі -- унікальні краєвиди каньйону р.
Південний Буг у Миколаївській області України, які входять до території
регіонального ландшафтного парку "Гранітно-Степове Побужжя". Це відомі в
усьому стародавньому світі місця Геродотових мандрів та проповідей
Апостола Андрія Первозванного, де у Середньовіччі стояла найбільша
Буго-Гардівська паланка славного Війська Запорізького. Тут, біля м.
Южноукраїнська та с. Богданівки досі шумлять ті пороги, які колись разом
із Дніпровими позначали на всіх картах світу терени, де розкинулись
Вольності Запорозьких Козаків. Звідси по всій Русі-Україні розлився дух
свободи, той дух козацької вольниці, котрий підніс нас як народ,
повернувши нам самостійне місце у світі. Тут, на острові Гардовому, на
кордоні Запорізьких Вольностей, де сходились п'ять торгових шляхів із
трьох держав, стояла козацька церква, яка була знаменита не менше, ніж
церква на Січі. У часи Запорожжя ці місця знали в усьому християнському
у світі. Звідси починались військові походи. Тут почалась Коліївщина. Із
Гарду козаки не відступили навіть тоді, коли цар Петро І зруйнував Січ.

Тут запорожці чинили опір російським військам ще близько десятка років
після падіння Січі на Дніпрі 1775 р. Скелі й острови у Гарді оспівані в
піснях та овіяні переказами. Із цих місць походить ім'я легендарного
козака Мамая. Ці місця на самому людославному Запоріжжі зажили
легендарної слави. Гард, як і вся Запорізька Січ, протягом
півтисячоліття був непорушним форпостом української демократії і
європейської цивілізації на сході Європи. І тому закарбувалось назавжди
у народній пам'яті козацьке ім'я, і стали ми всі козацького роду. Про це
нині співається у Державному Гімні Україні: "Душу й тіло ми положим за
нашу свободу та й покажем, що ми, браття, козацького роду".

Легендарні пороги, скелі, острови краєвиду історичного центру
Буго-Гардівської паланки. Одвічний, а нині останній козацький осідок на
річкових порогах, що залишила нам історія. Січ, яка була центр Війська
Запорізького на Дніпрі, не раз змінювала своє розташування протягом
століть (наприклад на о-ві Малій Хортиці, де стояв замок Дмитра
Вишневецького, Січ перебувала тільки у 1550-1570-х рр.). Натомість, на
Південному Бузі адміністративний центр Запорізьких Вольностей за всю
історію козаччини свого розташування ніколи не змінював і містився
завжди у Гарді. Пороги на Дніпрі зникли під водою штучних водоймищ у ХХ
ст. Пороги у каньйоні Південного Бугу біля Южноукраїнська і Богданівки
ця доля досі оминала, і тому автентичні краєвиди Запорозької Січі час
залишив нам тільки тут. Сьогодні саме пороги у Гарді є останнім
елементом рельєфу України, який розшифровує символіку її Великого
Державного Герба. Адже, згідно зі статтею 20 Конституції України, її
Великий Державний Герб, як символ соборності держави, неодмінно має
містити герб Війська Запорізького Ці пороги, і скелі, і острів Гардовий
-- увесь їхній чарівний краєвид, -- це наші національні святині, які
нагадують українцям і всьому людству, звідки і чому постала Країна
Козаків, як називали нашу Батьківщину всі середньовічні автори. Такими
запам'ятала нас Європа Шекспіра і Леонардо да Вінчі. У всій нашій країні
тільки краєвид київських гір в околицях Національного музею історії
України на Старокиївській горі у Києві має таку ж вартість для розуміння
державної символіки, як "Історичний ландшафт центру Буго-Гардівської
паланки". Окрім пам'яті козацької доби, цей дивовижної краси ландшафт
береже десятки археологічних пам'яток не тільки козацької доби, але й
усіх культур, від Трипілля до пізнього Середньовіччя, які тільки знала
українська земля і які виявляють тут свою спадкоємність, має унікальний
рослинний і тваринний світ. І головне, сьогодні він залишився єдиною
пам'яткою історичної присутності українців на землях Північно-Західного
Причорномор'я упродовж останньої півтисячі років. Нині він є свідченням
історичних прав нас, живих, на володіння цими землями Геродотової Ойкумени.

Ці місця є унікальними й щодо збереження етнографічної спадщини
українців: тут на порогах збереглися сліди від кріплень пристроїв для
лову риби -- дерев'яних споруд, які перегороджували річку, -- гардів, що
відомі в історії, як характерний для запорожців спосіб промислового
рибальства. Гарди дали назву і самому урочищу на Бузі, і острову в
ньому, і запорізькій паланці. А ще двом найбільшим порогам біля
Гардового о-ва: Великого і Малого Гардових. Урочище Гард було відоме в
усій Європі як унікальне місце рибного промислу, а в завод, який стояв у
паланці, був видатним центром переробки риби, на який припадала третина
рибної продукції на Запоріжжі. Ніхто не має забути, що Гард -- це ще й
давній центр української промисловості, видатна пам'ятка освоєння нашим
народом природних багатств краю.

Останні історичні ландшафти Запорозької Січі у каньйоні Південного Бугу
від с. Мигії до м. Южноукраїнська, а особливо урочище Гард, яке мають
затопити води Олександрівського водосховища, є Меккою туристів-водників
з України та з-за кордону. Урочище Гард і Великий Гардовий поріг -- це
єдине місце в Україні, з маршрутом особливо високої складності, де
протягом 2/3 року можуть не тільки відпочивати туристи, але й
тренуватись спортсмени-водники, зокрема й члени національних збірних з
відповідних видів спорту. Урочище Гард має унікальне значення не тільки
для розвитку водних видів спорту, а й для підготовки
майстрів-скелелазів: тут на прямовисних козацьких скелях не тільки
навчаються техніці скелелазання новачки, але й тренується збірна України
зі скелелазання. Ніде на рівнині подібних умов для навчання скелелазів в
Україні не існує. Таким чином, затоплення водами Олександрівського
водосховища урочища Гард обернеться для держави невідшкодовними втратами
умов для розвитку туризму та відпочинку населення.

Згідно із Додатком до Закону України "Про розбудову національної
екологічної мережі до 2015 р.", ці землі мали увійти до одного із
найпотужніших меридіональних коридорів останньої, перетворившись
протягом 2003-2005 рр. на національний парк. Серед усіх земель
майбутньої національної екомережі ці місця не можна нічим заступити, бо
їхня біота налічує понад 100 видів рослин та тварин, внесених до
"Червоної книги України", низка з яких перебуває під захистом Бернської
конвенції та потрапила до Європейського червоного списку. Чимало з цих
видів є вузьколокальними ендеміками і трапляються тільки в Україні,
велика кількість видів є реліктами. У національному парку мала вдячно
поєднатись охорона і природної, і культурної спадщини нашого народу.

Однак своїм рішенням від 17 березня 2006 р. Миколаївська обласна рада,
якій нині підпорядковано РЛП "Гранітно-Степове Побужжя", всупереч
забороні Міністерства охорони навколишнього природного середовища
України та Міністерства культури і туризму України дала дозвіл на
виведення зі складу останнього тієї частини земель у заплаві Південного
Бугу, де стояла Буго-Гардівська паланка та затопити її водами
Олександрівського водоймища. До затоплюваних земель потраплять місця, з
яких було описано низку нових для науки видів рослин, низці видів рослин
та тварин після цього загрожуватиме вимирання. У Північно-Західному
Причорномор'ї затоплювані землі становлять останній подібний природний
комплекс долини великої річки у степовій зоні, плакори якої тут повсюдно
розорано; втрата їх зруйнує екомережу в цьому регіоні Європи.
Олександрівське водоймище проглине національні святині українців --
останні на Землі козацькі пороги та острови, які стали символами
української державності, часткою серця кожного українця на віки. І ці
святині, цей даний нам від Бога Бузький Гард, якому сотні мільйонів
років, наші господарники хочуть знищити задля примарної економічної
вигоди! В усьому світі відвідання туристами таких місць як Гард дає
прибутки не нижчі за енергетику. Але в усьому світі такі місця як Гард
зберігають, як втім і всяку природну та культурну спадщину, бо
розуміють, що, коли свої знаряддя праці енергетики виробляють роками, то
ландшафти, які є, образно кажучи, "знаряддям праці" індустрії туризму
утворюються природою впродовж мільйонів років, і ніяка людська
цивілізація виробити їх не в змозі. Пам'ятні місця, такі як Гард можна
тільки зберегти і розумно використовувати, або втратити. Але в нас як за
Союзу природні багатства оцінюють тільки за матеріальним виробництвом, а
не за тими умовами, які вони дають для забезпечення нашої
життєдіяльності. І зовсім вже недивно, що вся українська природо- та
пам'яткоохоронна громадськість, ІІ-й та ІІІ-й Світові форуми українців,
Українська православна церква Київського патріархату і більшості
депутатів парламенту останнього скликання (серед них, між іншим, --
колишній і нинішній Прем'єр-Міністри України Ю.В. Тимошенко та Ю.І.
Єхануров -- див.: Депутатський запит до Президента України Л. Кучми "Про
невідкладне вжиття заходів для захисту унікального природного
заповідного об'єкту -- Регіональний ландшафтний парк "Гранітно-степове
Побужжя" в Миколаївській області" від 16 жовтня 2003 р.) вбачають в
історичному ландшафті центру Буго-Гардівської паланки національну
святиню, яка об'єднує наш народ та свідчить про його історичні права на
землі Південно-Західного Причорномор'я, а представники енергетики
України та місцева влада намагаються цю святиню не помічати навіть як
об'єкт культурної спадщини та знищити на догоду вузьковідомчим
інтересам. І все це тому, що економіка, а особливо енергетика, у нас
досі працює проти української культури, проти української культури
працює інженерна думка і промислові підприємства! І про яку соборність
держави після цього можна говорити!

Атомники "подарували" нам Чорнобильську катастрофу, яка відібрала в
українського народу центр Полісся і вдарила у саме серце України, у нашу
столицю -- Київ. Сьогодні їхні руки потяглись до святинь народу на півдні
нашої держави. У 1930-і рр. енергетикам знищити Гард завадив Голодомор
1932-1933 рр., у 1980-і рр. це не дала їм зробити наша стривожена
Чорнобилем совість, а протягом 15 років незалежності -- економічна криза
та потужний громадський протест. І якщо енергетикам і миколаївським
депутатам все ж вдасться знищити в рельєфі України пам'ять про добу
нашої свободи, то нас жде новий духовний Чорнобиль. Знищення Гарду -- це
не втрата чергової, хай найкращої траси водного туризму, це не втрата
навіть найрідкіснішого виду рослин, чи тварин світової фауни. Ні, це --
втрата самої нашої душі! Бо вони зазіхнули на наш Герб, Гімн та Прапор!
І нині, як і рік тому на Майдані, тільки від кожного з нас, тільки від
нашого протесту, нашої дії залежить, яким шляхом піде наша Батьківщина --
шляхом Геродота, чи Герострата і ким ми самі будемо для наступних
поколінь. І чи зможуть українські діти і всі майбутні покоління побачити
ці землі такими, якими бачили їх запорозькі лицарі та батько Історії
Геродот.

Співвітчизнику! Гарду -- Так! Геростратам -- ні! Скажи, не мовчи!


Національний екологічний центр України
Український центр народної культури "Музей Івана Гончара"
Спортивний клуб водного туризму "4 сторони"