Не свято, а День пам’яті
05/08/2007 | keymaster
Не свято, а День пам’яті
Заява Історичного клубу “Холодний Яр”
9 травня 1945 р. Москва проголосила про закінчення Другої світової війни, в якій переміг російський народ, що відстояв свою імперську державність, свою імперію зла, криваві сутінки якої знову впали на нашу Батьківщину. Українці знову опинилися в московській сталінсько-беріївській тюрмі напередодні нового Голодомору.
Хоч 9 травня 1945 р. вважається днем офіційного закінчення Другої світової, але війна проти українського народу продовжувалася. Честь його відважно захищала УПА на чолі з Романом Шухевичем, в лавах якої билися і старшини Армії УНР.
9 травня 1945 р. не припинився терор російських каральних органів проти українців, не зупинилися депортації, розстріли, грабунок, моральні знущання. Ті ж, хто протистояв сваволі окупантів, досі не визнані захисниками Батьківщини, її вірними синами.
Щороку 9 травня керівники нашої держави щиро вітають і обдаровують енкаведистів, бійців внутрішніх військ і совєтської армії, які брали участь у жахливих злочинах проти нашого народу. Дякують їм. Низько вклоняються. Вояки ж УПА та дивізії “Галичина” з узбіччя похмуро спостерігають за цим блюзнірством. Їм тужно дивитися, як впевнено йдуть Хрещатиком ветерани окупаційної армії, організатори голодоморів, люті ненависники наших героїв.
9 травня – це день глуму над тими, хто проливав кров у боротьбі за Українську державу. І недолугий та нещасний той, хто спільно з росіянами святкує день їхньої перемоги.
9 травня – сумний день в історії українського народу. Цього дня ми не здобули омріяної державності, хоч поклали мільйони жертв у жорстокій боротьбі.
9 травня повинен стати Днем пам’яті й скорботи за українцями, які у складі різних армій полягли на полі битв, а також за мирним населенням, що згоріло у вогненному смерчі.
Вічна Їм пам’ять!
Заява Історичного клубу “Холодний Яр”
9 травня 1945 р. Москва проголосила про закінчення Другої світової війни, в якій переміг російський народ, що відстояв свою імперську державність, свою імперію зла, криваві сутінки якої знову впали на нашу Батьківщину. Українці знову опинилися в московській сталінсько-беріївській тюрмі напередодні нового Голодомору.
Хоч 9 травня 1945 р. вважається днем офіційного закінчення Другої світової, але війна проти українського народу продовжувалася. Честь його відважно захищала УПА на чолі з Романом Шухевичем, в лавах якої билися і старшини Армії УНР.
9 травня 1945 р. не припинився терор російських каральних органів проти українців, не зупинилися депортації, розстріли, грабунок, моральні знущання. Ті ж, хто протистояв сваволі окупантів, досі не визнані захисниками Батьківщини, її вірними синами.
Щороку 9 травня керівники нашої держави щиро вітають і обдаровують енкаведистів, бійців внутрішніх військ і совєтської армії, які брали участь у жахливих злочинах проти нашого народу. Дякують їм. Низько вклоняються. Вояки ж УПА та дивізії “Галичина” з узбіччя похмуро спостерігають за цим блюзнірством. Їм тужно дивитися, як впевнено йдуть Хрещатиком ветерани окупаційної армії, організатори голодоморів, люті ненависники наших героїв.
9 травня – це день глуму над тими, хто проливав кров у боротьбі за Українську державу. І недолугий та нещасний той, хто спільно з росіянами святкує день їхньої перемоги.
9 травня – сумний день в історії українського народу. Цього дня ми не здобули омріяної державності, хоч поклали мільйони жертв у жорстокій боротьбі.
9 травня повинен стати Днем пам’яті й скорботи за українцями, які у складі різних армій полягли на полі битв, а також за мирним населенням, що згоріло у вогненному смерчі.
Вічна Їм пам’ять!