03/05/2008 | keymaster

ЗАЯВА

громадських, культурних і політичних організацій та представників творчої інтелігенції Закарпаття з приводу діяльності антиукраїнських, антидержавних сил в Закарпатській області

Останнім часом у Закарпатській області посилилися антиукраїнські тенденції. Сили, які роздмухують вогонь антиукраїнства, на жаль, знаходять підтримку у владних структурах.

Зокрема, у березні минулого року Закарпатська обласна рада прийняла рішення про визнання на території області окремої національності "русин", яке є абсурдним з наукової точки зору, протиправним за своєю суттю і провокаційним з політичного погляду, оскільки у такий спосіб штучно розчленовується один і той самий етнос, який у різні періоди історії, як і на інших українських землях, мав різні назви – давню – русини і новішу – українці. У такий спосіб замовники і сценаристи цих підступних дій під сепаратистськими гаслами про автономію прагнуть відокремити Закарпаття від України. Такі потуги на фоні сучасних етно-політичних реалій в області здавалися б комічними (під час останнього перепису населення 80% закарпатців записали себе українцями, і в той же час, незважаючи на шалену агітацію, шантаж і підкуп, менше 1% ідентифікували себе русинами), якби не зацікавленість у роздмухуванні сепаратизму представників місцевої і центральної влади і ворожих до України політичних кіл окремих зарубіжних країн.

У кінці 2006 року Закарпатська обласна рада оголосила конкурс на прапор Закарпаття і створила відповідну експертну комісію. Упродовж 2007 року ця комісія, незважаючи на потуги очільників політичного русинства та їх покровителів у владних коридорах Закарпатської області та серед окремих високопоставлених київських чиновників – вихідців із Закарпаття, протягнути за всяку ціну чужий для нашого краю триколор - біло-синьо-червоний прапор, комісія визначила переможцем давній, опертий на глибокі історичні традиції синьо-жовтий варіант прапора з розміщенням на ньому герба Закарпаття. Такий поворот не влаштував українофобів і сесія обласної ради в грудні 2007 року по цьому питанню була, по суті, зірвана з ініціативи керівництва.

Не знаходять належної реакції з боку владних і правоохоронних органів антиукраїнські, антидержавні вояжі очільників політичного русинства в інші країни: зокрема батюшки Дімітрія Сидора, голови т. зв. "Сойму подкарпатских русинов", 22 лютого цього року в Москву відразу після проголошення Косова незалежною державою. Глава т. зв. "Сойму подкарпатских русинов" розпинався тут про необхідність визнання "Закарпатской Руси" у статусі "самоуправляемой административно-национальной территории под международным контролем, а также введение в Закарпатье паспортов для подкарпатских русинов, идентифицирующих их как правопреемников Закарпатского государства" та «самоопределения русинов за пределами Украинского государства».

У цьому ж, антиукраїнському, антидержавному руслі слід розглядати і намагання окремих політичних сил за всяку ціну встановлювати на Закарпатті чужоземну, зокрема, угорську, символіку. Ці зусилля, як це не дивно, підтримуються владними структурами.

У Мукачівському замку – пам’ятнику історії та архітектури національного значення – відновлюється символ мадярської династії Арпадовичів – степовий орел-турул, піднятий на колоні висотою 33 (!) метри; таким чином, він значно вивищується над замком. Ще у 1924 році Чехословацька влада демонтувала цей знак як символ чужої держави, а радянська влада викинула його із замку взагалі. За потурання місцевої влади, усупереч національним інтересам української громади та в порушення діючого законодавства про охорону культурної спадщини (дозвіл на встановлення таких монументів у пам’ятках загальнонаціонального значення повинен надавати центральний орган охорони національної культурної спадщини, який знаходиться у структурі Кабінету Міністрів України), чужоземна символіка встановлюється на теренах Української держави.

Ще один яскравий прояв антиукраїнства готується на Верецькому перевалі, на межі Львівської і Закарпатської областей України. Це – спроба спорудити тут величний монумент-пам’ятник віднайдення угорцями своєї нової батьківщини. Угорці не мають підстав трактувати здобуття своєї нової батьківщини як terra incognita, тобто території, де до їхнього пришестя нібито не було жодних поселень; навпаки, на теренах Закарпатської області археологами зафіксовано і досліджено чимало слов’янських поселень VІ-ІХ ст. ст., тобто вони були тут задовго до приходу мадярських племен у кінці ІХ – на початку Х ст. ст.

Такий знак там бути не може, оскільки Закарпатська область входить до складу України, отже, з Верецького перевалу не починається "велика Угорщина", як це намагаються подати угорські політичні кола, там була і є до кордонів з Угорщиною (а колись і далі на теренах нинішньої Угорщини – до Доброчина, який угорці перейменували на Дебрецин) українська земля з давнім русько-українським етносом. Знак прагнуть встановити на місці розстрілу, без суду і слідства, у березні 1939 року близько 600 воїнів Карпатської Січі – оборонців Карпатської України від угорської фашистської навали. Такі дії є святотацтвом, наругою над пам’яттю кращих синів Карпатсько-української держави (закарпатців, галичан, волинян, наддніпрянців), які першими в Європі вчинили збройний опір фашистським загарбникам.

Ще живі у пам’яті кривди, заподіяні угорськими фашистами під час кривавих подій у березні 1939 р.: крім згаданої угорсько-польської акції розстрілу 600 січовиків, розстріляно і замордовано у різних місцевостях Закарпаття сотні воїнів Карпатської Січі, семінаристів і гімназистів – оборонців Карпатської України, а в роки окупації краю фашистською Угорщиною (1939-1944) кинуто в тюрми і концтабори 184 тис. закарпатських русинів-українців та представників інших національностей, з них 115 тисяч по-звірячому замучено або спалено.

У світлі наведених фактів шокує позиція тих лідерів так званого русинського руху, які сумують за "великою Угорщиною" і не проти повернення "вірних русинів" у лоно святостефанської корони...

І, нарешті, ні в які рамки не вкладаються факти заміни таблиць при в’їзді в угорські, і навіть змішані, села краю з двомовними назвами (на державній і угорській мовах) на одномовні – угорські, та намагання встановлювати на будівлях органів місцевого самоврядування та окремих державних установах поряд з державними прапорами України угорські державні прапори!

Сказане дозволяє зробити висновок, що в Закарпатській області склалася система руйнування українських національних цінностей, система антиукраїнської, антидержавної діяльності у вигляді роздмухування сепаратизму, встановлення чужоземної символіки тощо. Такі дії не знаходять належної оцінки з боку органів державної влади самоврядування області та правоохоронних органів. Все це принижує честь і гідність корінного і основного українського етносу краю, дискредитує владу, сіє зневіру, підживлює сепаратизм.

Рішуче засуджуємо такий стан справ в нашій області, вимагаємо покласти край проявам антиукраїнства і сепаратизму. Заявляємо про свою готовність захищати на своїй українській землі Закарпаття інтереси української держави та українського етносу усіма доступними засобами.

Закликаємо українські громадські, наукові, освітні, культурні та інші організації, політичні партії, державних і політичних діячів, депутатів усіх рівнів, творчу інтеліґенцію України підтримати нашу заяву. Просимо Верховну Раду України створити тимчасову слідчу комісію щодо проявів антиукраїнства на Закарпатті.

Павло М. Федака, голова Закарпатського крайового культурно-освітнього товариства "Просвіта", голова обласної організації Всеукраїнської спілки краєзнавців, кандидат історичних наук
Володимир Шелепець, кандидат технічних наук, лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки
Михайло Баник, голова спілки майстрів народного мистецтва Закарпаття
Олександр Черепаха, голова обласної організації Народного Руху України
Іван Габор, голова обласної організації Української народної партії, доцент УжНУ
Євген Ясінський, голова обласної організації УРП "Собор"
Петро Ференц, голова обласної організації КУНу
Олег Куцин, голова обласної організації ВО "Свобода"
Михайло Тиводар, етнолог, доктор історичних наук, професор УжНУ
Ваталій Постолакі, депутат Закарпатської обласної ради
Павло П. Федака, депутат Ужгородської міської ради
Андрій Федорішко, депутат Ужгородської міської ради
Тарас Шляхта, депутат Ужгородської міської ради
Федір Брецко, депутат Ужгородської міської ради
Іван Демко, голова громадського комітету охорони історико-культурної спадщини Закарпаття
Степан Пеняк, археолог, кандидат історичних наук, керівник авторського колективу Зводу пам’яток історії і культури Закарпатської області
Павло Чучка, почесний голова Закарпатського об’єднання ВУТ "Просвіта" ім. Т. Шевченка, професор УжНУ
Галина Ігнацевич, голова Закарпатського осередку Всеукраїнського громадського культурного товариства "Бойківщина ХХІ ст."
Іван Козак, поет, член Національної спілки письменників України
Василь Олашин, скульптор, член Національної спілки художників України
Кирил, єпископ Ужгородський і Закарпатський УПЦ Київського Патріархату
Михайло Шваб, ветеран "Просвіти", голова осередку "Народовець"
Василь Белей, ветеран "Просвіти", карпатський січовик
Сергій Федака, доктор історичних наук, професор УжНУ
Володимир Піпаш, депутат Закарпатської обласної ради
Василь Гурзан, депутат Закарпатської обласної ради
Оксана Шляхта, вчитель Ужгородської ДШМ
Микола Кокіш-Мельник, депутат Рахівської районної ради
Богдан Корж, скульптор член Національної спілки художників України
Олег Галик, заступник голови обласного об’єднання ВУТ «Просвіта» ім. Т. Шевченка