Раднику МВС України
10/24/2008 | Майдан-ІНФОРМ
Раднику МВС України
К.Б. Левченко
Дегтяренко Ніна Семенівна,
потерпіла, мати Дегтяренка
Олександра Миколайовича,
загиблого за нез’ясованими
обставинами, проживаюча
м. Олександрія,
Кіровоградської обл.
просп. Леніна, 132, кім. 61
тел. 8 (05235)7-65-58
8 (068)462-67-91
Заява
Вельмишановна Катерина Борисівна!
Переконливо прошу Вас вжити дієвих заходів щодо факту загибелі за нез’ясованими обставинами мого сина Дегтяренка Олександра Миколайовича, 1983 р.н., який проживав за адресою м. Олександрія Кіровоградської області. просп. Леніна 132, кім. 61.
Я цілком певна в тому, що мій син був убитий, Олександрійська міська міліція, прокуратури міста і області, демонструють цілковиту громадську байдужість і професійну недбалість, сприймаючи цю, саму трагічну у моєму житті подію, як «нещасний випадок».
Дозвольте, у зв’язку з викладеним вище, ознайомити Вас з деякими відомими мені фактами, котрі, на мій погляд, красномовно свідчать про те, що мій син був убитий, а «нещасний випадок» - це недолуга вигадка недбалих правоохоронців, аби запобігти надбання у їх реєстрі чергового «глухаря»...
1. Мій син пішов на роботу, вийшов з дому 25.06.2008 року у 06.40 аби дістатись на роботу на 07.00. Місце цієї роботи (відряджувальне приміщення) розташоване у мікрорайоні «БАМ» міста Олександрії (колишній вугільний склад). На роботу Олександр пішов у чистому одязі, маючи у пакеті робочий одяг і «тормозок».
2. 25.06.2008 року я сина з роботи не дочекалась. Такого випадку раніше не було ніколи, щоб він не сповіщав мене про затримки мобільним телефоном.
З 25.06.2008 року до 01.07.2008 року я телефонувала усім родичам і знайомим, а також міліцію і лікарню у пошуках сина, але, на жаль, марно.
З 01.07.2008 року я пішла на місце його останньої роботи, сподіваючись одержати якусь інформацію про сина, який пропав, і ось що я там почула...
Водій легкового авто (дивлячись на фото сина): «Він до нас на роботу не приходив і взагалі я про це і розмовляти не хочу!» (Він відводив очі і всіляко уникав розмови. Я зверталася до нього двічі і лише на третій раз він відповів протилежно попередньому...).
Водій вантажівки: «Був такий. Я пам’ятаю, він завантажив мою машину цеглою зранку, а потім я його вже не бачив» (це сталося у с. Ізмайлівка у 26 км. від Олександрії).
Водій легкового авто (коли почув одкровення колеги) відповів: «Так, я згадав, я привіз його з роботи і висадив біля зупинки «БАМ» (тепер я майже певна – цей водій, колишній «зек», привіз його не до зупинки «БАМ», а забитого у багажнику своєї машини, бо труп, за свідченням робітника служби, яка за дорученням міліції звозить непізнанні трупи у морг, було знайдено в 11.30 25.06.2008 року у робочому одязі. Футболка була на одному плечі, один робочий черевик був взутий, а другий лежав поряд з трупом).
Все викладене вище я розповіла в міліції, в прокуратурах, помічникові міністра в Кіровоградській області і навіть викладала це у письмовій формі, але ніхто з правоохоронців на допит для складання протоколу не викликав нікого. Що це? Байдужість? Або службовий злочин?
4. Я обійшла з фото сина весь «БАМ», включаючи всі пивбари, але ніхто його на «БАМі» не бачив.
5. Опісля моїх і мого старшого сина Сергія «слідчих заходів» я пішла в міліцію, де почула : «Не хвилюйтеся, мамаша, Ваш син, мабуть, загуляв. Почекайте ще, і він прийде додому.» Але я продовжувала наполягати на своєму: «Якщо б він був живий, обов’язково б мене попередив...» Тоді міліціонери почали шукати Олександра у комп’ютері серед невизначених трупів і... знайшли. Я відразу його впізнала, а потім син Сергій відшукав брата у морзі у купі трупів.
6. Переконавшись у відвертій незацікавленості міліції перейматись справою щодо смерті мого сина, я звернулась до міської прокуратури, але прокурорське реагування на моє звернення не відрізнялося від міліцейського...
7. Опісля ідентифікації трупа мого сина його брат Сергій зробив самостійні спроби власного розслідування (а що робити, коли професійні слідчі відмовляються це робити?!). Він виїздив на місце, де було знайдено труп (у протилежному від «БАМа» 14-му мікрорайоні біля зруйнованого туалету поблизу від колишнього цеглозаводу).
За свідченням робітника служби ритуального сервісу, з яким розмовляв Сергій, обличчя Олександра було спотворене, на руці була гематома, труп було завалено уламками цегли...
Я вважаю, мого сина забили на роботі (складні, межуючі з криміналом, відносини на тому «шабашному» підприємстві, де востаннє працював син, в Олександрії добре відомі) і відвезли не на «БАМ», а у «затишне» місце біля цеглозаводу і там добили до смерті (сусідні мешканці розповідали Сергію, що чули з того ж місця крики.)
8. За порадою активістів Асоціації Захисту Прав Громадян України, до яких я звернулась за допомогою, я поїхала в Кіровоград на зустріч з помічником міністра МВС України в Кіровоградській області Жеженею Віктором Семеновичем, розповіла йому і виклала у письмовій формі все по суті справи, але він направив мене до обласної прокуратури: «Тепер справами по вбивствах переймається прокуратура». А в обласній прокуратурі я почула протилежне: «Всі справи по вбивствах з липня 2007-го передані міліції».
Опісля невдалого візиту до В.С. Жежені я за порадою активістів АЗПГУ звертаюсь до Вас, вельмишановна Катерина Борисівна. Що мені робити тепер у пошуках правди? Невже на мене чекає такий же трагічний правопошуковий марафон, як у Лесі Гонгадзе?!
Найняти приватного детектива мені не по кишені: я вдова лікаря районної лікарні, а не бізнесмена – мільйонера ...
Мимоволі виникають болісні запитання...
У якій державі ми живемо? У правовій чи «безпредельній»?! З міністром внутрішніх справ, найдемократичним у світі...
Вельмишановна Катерина Борисівна, допоможіть, будь ласка, Ви моя остання надія, відшукати правду в Україні, аби такі «нещасні випадки» більше не повторювалися в нашій країні, принаймні у Кіровоградщині.
/Н.С. Дегтяренко/
18.08.2008 рік.
м. Олександрія
К.Б. Левченко
Дегтяренко Ніна Семенівна,
потерпіла, мати Дегтяренка
Олександра Миколайовича,
загиблого за нез’ясованими
обставинами, проживаюча
м. Олександрія,
Кіровоградської обл.
просп. Леніна, 132, кім. 61
тел. 8 (05235)7-65-58
8 (068)462-67-91
Заява
Вельмишановна Катерина Борисівна!
Переконливо прошу Вас вжити дієвих заходів щодо факту загибелі за нез’ясованими обставинами мого сина Дегтяренка Олександра Миколайовича, 1983 р.н., який проживав за адресою м. Олександрія Кіровоградської області. просп. Леніна 132, кім. 61.
Я цілком певна в тому, що мій син був убитий, Олександрійська міська міліція, прокуратури міста і області, демонструють цілковиту громадську байдужість і професійну недбалість, сприймаючи цю, саму трагічну у моєму житті подію, як «нещасний випадок».
Дозвольте, у зв’язку з викладеним вище, ознайомити Вас з деякими відомими мені фактами, котрі, на мій погляд, красномовно свідчать про те, що мій син був убитий, а «нещасний випадок» - це недолуга вигадка недбалих правоохоронців, аби запобігти надбання у їх реєстрі чергового «глухаря»...
1. Мій син пішов на роботу, вийшов з дому 25.06.2008 року у 06.40 аби дістатись на роботу на 07.00. Місце цієї роботи (відряджувальне приміщення) розташоване у мікрорайоні «БАМ» міста Олександрії (колишній вугільний склад). На роботу Олександр пішов у чистому одязі, маючи у пакеті робочий одяг і «тормозок».
2. 25.06.2008 року я сина з роботи не дочекалась. Такого випадку раніше не було ніколи, щоб він не сповіщав мене про затримки мобільним телефоном.
З 25.06.2008 року до 01.07.2008 року я телефонувала усім родичам і знайомим, а також міліцію і лікарню у пошуках сина, але, на жаль, марно.
З 01.07.2008 року я пішла на місце його останньої роботи, сподіваючись одержати якусь інформацію про сина, який пропав, і ось що я там почула...
Водій легкового авто (дивлячись на фото сина): «Він до нас на роботу не приходив і взагалі я про це і розмовляти не хочу!» (Він відводив очі і всіляко уникав розмови. Я зверталася до нього двічі і лише на третій раз він відповів протилежно попередньому...).
Водій вантажівки: «Був такий. Я пам’ятаю, він завантажив мою машину цеглою зранку, а потім я його вже не бачив» (це сталося у с. Ізмайлівка у 26 км. від Олександрії).
Водій легкового авто (коли почув одкровення колеги) відповів: «Так, я згадав, я привіз його з роботи і висадив біля зупинки «БАМ» (тепер я майже певна – цей водій, колишній «зек», привіз його не до зупинки «БАМ», а забитого у багажнику своєї машини, бо труп, за свідченням робітника служби, яка за дорученням міліції звозить непізнанні трупи у морг, було знайдено в 11.30 25.06.2008 року у робочому одязі. Футболка була на одному плечі, один робочий черевик був взутий, а другий лежав поряд з трупом).
Все викладене вище я розповіла в міліції, в прокуратурах, помічникові міністра в Кіровоградській області і навіть викладала це у письмовій формі, але ніхто з правоохоронців на допит для складання протоколу не викликав нікого. Що це? Байдужість? Або службовий злочин?
4. Я обійшла з фото сина весь «БАМ», включаючи всі пивбари, але ніхто його на «БАМі» не бачив.
5. Опісля моїх і мого старшого сина Сергія «слідчих заходів» я пішла в міліцію, де почула : «Не хвилюйтеся, мамаша, Ваш син, мабуть, загуляв. Почекайте ще, і він прийде додому.» Але я продовжувала наполягати на своєму: «Якщо б він був живий, обов’язково б мене попередив...» Тоді міліціонери почали шукати Олександра у комп’ютері серед невизначених трупів і... знайшли. Я відразу його впізнала, а потім син Сергій відшукав брата у морзі у купі трупів.
6. Переконавшись у відвертій незацікавленості міліції перейматись справою щодо смерті мого сина, я звернулась до міської прокуратури, але прокурорське реагування на моє звернення не відрізнялося від міліцейського...
7. Опісля ідентифікації трупа мого сина його брат Сергій зробив самостійні спроби власного розслідування (а що робити, коли професійні слідчі відмовляються це робити?!). Він виїздив на місце, де було знайдено труп (у протилежному від «БАМа» 14-му мікрорайоні біля зруйнованого туалету поблизу від колишнього цеглозаводу).
За свідченням робітника служби ритуального сервісу, з яким розмовляв Сергій, обличчя Олександра було спотворене, на руці була гематома, труп було завалено уламками цегли...
Я вважаю, мого сина забили на роботі (складні, межуючі з криміналом, відносини на тому «шабашному» підприємстві, де востаннє працював син, в Олександрії добре відомі) і відвезли не на «БАМ», а у «затишне» місце біля цеглозаводу і там добили до смерті (сусідні мешканці розповідали Сергію, що чули з того ж місця крики.)
8. За порадою активістів Асоціації Захисту Прав Громадян України, до яких я звернулась за допомогою, я поїхала в Кіровоград на зустріч з помічником міністра МВС України в Кіровоградській області Жеженею Віктором Семеновичем, розповіла йому і виклала у письмовій формі все по суті справи, але він направив мене до обласної прокуратури: «Тепер справами по вбивствах переймається прокуратура». А в обласній прокуратурі я почула протилежне: «Всі справи по вбивствах з липня 2007-го передані міліції».
Опісля невдалого візиту до В.С. Жежені я за порадою активістів АЗПГУ звертаюсь до Вас, вельмишановна Катерина Борисівна. Що мені робити тепер у пошуках правди? Невже на мене чекає такий же трагічний правопошуковий марафон, як у Лесі Гонгадзе?!
Найняти приватного детектива мені не по кишені: я вдова лікаря районної лікарні, а не бізнесмена – мільйонера ...
Мимоволі виникають болісні запитання...
У якій державі ми живемо? У правовій чи «безпредельній»?! З міністром внутрішніх справ, найдемократичним у світі...
Вельмишановна Катерина Борисівна, допоможіть, будь ласка, Ви моя остання надія, відшукати правду в Україні, аби такі «нещасні випадки» більше не повторювалися в нашій країні, принаймні у Кіровоградщині.
/Н.С. Дегтяренко/
18.08.2008 рік.
м. Олександрія