08/15/2009 | Groza

Президентові України
Ющенку В. А.
Прем`єр-міністрові України
Тимошенко Ю.В.
Голові Верховної Ради України
Литвину В.М.


ВІДКРИТЕ ЗВЕРНЕННЯ
про недопущення порушень Законів України «Про державну службу», «Про Державну кримінально-виконавчу службу в Україні»

Правозахисні організації неодноразово звертали увагу на численні порушення в діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України як у оприлюдненій інформації (включаючи й через засоби масової інформації), так і у відкритих листах на адресу керівників держави. В останніх, поміж іншим, вимагалось й звільнити з посади керівництво департаменту .
І ось 12 серпня 2009 року Кабінет Міністрів України видав розпорядження № 950-р «Про звільнення Кощинця В. В. з посади Голови Державного департаменту України з питань виконання покарань». Як зазначається у засобах масової інформації, «…з самого початку звільнити Кощинця планували за статтею КЗОТ "у зв’язку з невідповідністю працівника займаній посаді".
Стан справ у департаменті такий, що знайти формальний привід для відсторонення голови від роботи не важко. Головними причинами звільнення Василя Кощинця називали недокомплектація особового складу департаменту та численні випадки загибелі осуджених. Зокрема, наводилась інформація про загибель п’ятьох арештантів колонії №69 у Полтавської області (під Кременчугом), які отруїлись «спиртовим коктейлем» на основі клею «Дракон» .
Серед наступників головний кандидат — Наталія Калашник (нині — заступник Голови). Правозахисник Едуард Багіров вважає, що «…головний тюремник надій не виправдав, але його спадкоємиця доб'ється більшого: вона напориста, володіє бійцівськими якостями і в силах поміняти систему» .
Усвідомлюючи важливість соціальної функції, які виконує така структура як ДДУпВП, гостру занепокоєність викликає навіть припущення, що очолити Департамент може особа, яка протягом тривалого часу вже займала керівну посаду в цьому органі й довела неспроможність поліпшити стан справ в системі виконання покарань. Абсурдність цієї ситуації полягатиме в тому, що одного посадовця за допущені порушення звільнено, іншого, який здійснював безпосереднє керівництво відповідними напрямками – підвищать у посаді (мабуть для того, щоб зайвий раз підтвердити тезу: «немає жодної поганої ситуації, яка б не могла стати ще гірше…»).
Але з яких підстав можна дійти до подібного висновку? Аналіз існуючих публікацій та відкритих листів правозахисників та інших небайдужих до долі кримінально-виконавчої служби громадян дозволяє стверджувати, що в числі головних проблем у галузі виконання кримінальних покарань називались :
1. Провальна кадрова політика Департаменту.
Кадрова політика Департаменту та ставлення до підлеглих настільки викривилися, що частина компетентних працівників змушена була звільнитися. Навіть керівники управлінь Центрального апарату Департаменту, які тривалий час працювали в системі, не витримали постійного психологічного тиску, стресу та неетичного ставлення і полишили роботу. Начальники установ виконання покарань бояться проявити будь-яку ініціативу. Від них вимагається, під страхом звільнення з посади, не допустити любого витоку негативної інформації, особливо коли вона стосується брутальних порушень прав засуджених, побиття, фізичного реагування на голодування, протести. Відсутність дійового та ефективного кадрового резерву, механізму підготовки персоналу. У відомстві суттєво знизились соціальні стандарти справедливості: керівництво Департаменту виявляє особисту нескромність тим, що регулярно преміює себе в особливо великих розмірах на тлі надто невеликих доходів більшості рядових працівників служби. Така турбота керівництва лише про себе породжує все більшу соціальну нерівність між керівниками і працівниками середньої та нижчої ланок установ виконання покарань та корупційні дії .
Курує напрямок взаємодії з навчальними закладами та установами, що здійснюють підготовку кадрів для ДКВС – Калашник Н.Г.
За чотири роки перебування Калашник Н.Г. у займаній посаді ситуація тільки погіршилась. Мають місце численні скарги на принизливе поводження з персоналом цієї посадової особи, неетичну поведінку та використання службового становища для задоволення власних потреб. Молоді спеціалісти не залишаються працювати у даній службі, досвідчені працівники звільняються.
2. Неналежне медико-санітарне забезпечення засуджених, висока смертність в місцях позбавлення волі.
У місцях позбавлення волі не забезпечено безумовне дотримання прав людини і громадянина, більшість органів виконання покарань, заклади охорони здоров'я і навчальні заклади Державної кримінально-виконавчої служби функціонують у непристосованих для роботи умовах . Існування епідемії туберкульозу не заперечує й сам Департамент: «Перешкоджають подоланню епідемії туберкульозу, досягненню кращих показників ефективності впровадження протитуберкульозних заходів та потребують вирішення питання щодо прийому хворих на туберкульоз осіб до слідчих ізоляторів, оновлення матеріально-технічної бази установ, дефіцит кваліфікованих кадрів, поширення туберкульозу з медикаментозною стійкістю до протитуберкульозних препаратів та ВІЛ-інфекція» .
Департамент також визначає: «Разом з тим, залишається проблемним питання смертності в місцях позбавлення волі. Департамент постійно веде роботу щодо звільнення важкохворих засуджених за статтею 408 Кримінально-процесуального кодексу України (протягом минулого року звільнено 819 осіб)» . Станом на 1 січня 2009 року в установах Державної кримінально-виконавчої служби України померло 765 осіб при загальній кількості утримуваних - 145,9 тис. осіб (приміром, у 2001 році померла 1381 особа, а загалом утримувалось – 222,254 тис. осіб). З цього числа лише 115 особам було відмовлено у звільнені за хворобою. Отже, інші засуджені, на думку відповідних працівників, не перебували у тяжкому стані.
Курує цей напрямок Калашник Н.Г.
3. Незадовільна соціально-виховна робота з засудженими.
Виховна робота не проводиться, а підміняється насильством з боку персоналу. У переважній більшості випадків, виховна робота зводиться до двох-трьох бесід на рік (або до їх формального зазначення в Індивідуальних програмах роботи з засудженими). «Значний ріст в країні застосування насильства та погроз до засуджених з боку адміністрації установ виконання покарань відображає загальну тенденцію до фізичного та психологічного тиску на засуджених» . Постійні спалахи насильства, які регулярно трапляються в установах виконання покарань є свідченням системної кризи в роботі Департаменту. Так, у тюрмах і колоніях дійсно утримуються далеко не ангели, але випадки використання побиття засуджених в якості засобу, завдяки якому «ламають» скаржників та непокірних, є непоодинокими та не можуть мати ніякого виправдання . Брутальні порушення спонукали засуджених цілого ряду установ виконання покарань звернутись до правозахисних організацій та центральних засобів масової інформації щодо нелюдських умов тримання, катувань та жорстокого поводження, а також вдатись до акцій протесту у вигляді голодувань та самокаліцтва.
Курує цей напрямок Калашник Н.Г.
4. Кримінально-виконавча служба в останні роки стала ще більш закритою для громадського контролю та ЗМІ. Реальний стан з дотриманням прав людини в установах виконання покарань приховується керівниками відомства, а суспільству нерідко подається неправдива інформація. Є вже чимало прикладів судових рішень щодо неправомірного приховування інформації, проте керівництво Департаменту залишається байдужим до цих порушень , .
Курує напрямок взаємодії з громадськістю Калашник Н.Г.
6. Робота зі зверненням громадян та громадських організацій зведена до формального листування з адресатами. Розгляд резонансних скарг засуджених, які відбувають покарання, є непрозорим та не публічним. Адвокати та правозахисники часто не допускаються до засуджених, і це призводить до упереджених висновків, обґрунтованих сумнівів у законності дій працівників відомства. Відсутність достовірної інформації про діяльність установ системи унеможливлює об’єктивну та неупереджену оцінку стану дотримання прав людини в установах.
Курує цей напрямок Калашник Н.Г.
7. Робота кримінально-виконавчої інспекції (контроль за виконанням покарань, не пов’язаних з позбавленням волі). У численних повідомленнях Департаменту, ця структура представляється як аналог зарубіжних служб пробації, головним призначенням якої є надання соціальної допомоги засудженим і звільненим, а також забезпечення виховної роботи.
На сьогодні робота цієї структури вкрай формальна. Приміром, «Заходи що вживаються з метою працевлаштування осіб, які перебувають на обліку інспекції: з метою працевлаштування осіб, звільнених з місць позбавлення волі та обмеження волі, їм рекомендується (???) звернутися до центрів зайнятості населення, куди установи виконання покарань направляють відповідні повідомлення» . У результаті «станом на 16.03.2009 р. серед засуджених, які перебувають на обліку кримінально-виконавчої інспекції, трудовою діяльністю не займалися 62285 осіб (48%). Статус безробітного мали – 3329 осіб (2,6%)».
Дані про рівень повторної злочинності штучно зменшені: «Станом на 1 червня 2009 року за вчинення нових злочинів до кримінальної відповідальності притягнуто 37 засуджених до покарань у виді громадських та виправних робіт (у 2008 році – 181). У 2009 році 16 осіб, умовно-достроково звільнених від відбування покарання, вчинили нові злочини (у 2008 році облік таких осіб інспекцією не здійснювався)».Натомість, за офіційними даними Верховного Суду України, лише у першому півріччі 2008 року «Були раніше судимими і мали не зняту або непогашену судимість 16,8 тис. осіб, або 24 % [25,3 %] від загальної кількості засуджених, із них раніше було звільнено умовно-достроково 4,2 тис. осіб, або 25 % [23,5 %]. Вчинили злочин, не відбувши раніше призначене покарання, 1,1 тис. осіб, або 1,6 % [1,4 %] від числа всіх засуджених» .
Надання допомоги в отриманні документів також зводиться до звичайного «консультування».
Профілактична робота з цими особами, незважаючи на запевнення Департаменту, взагалі не ведеться. З офіційної відповіді Департаменту: «Відповідно до діючого законодавства України профілактика правопорушень та проведення індивідуально-профілактичної роботи з засудженими особами і раніше судимими віднесені до компетенції органів внутрішніх справ».
Розглядаючи діяльність соціально-психологічної служби та кримінально-виконавчої інспекції Департаменту, бачимо, що у цих службах більш всього виявлених правоохоронними органами корупціонерів та хабарників. Статистику можливо отримати у самому Департаменті. Робота зазначених управлінь провалена .
«Діяльність управління кримінально-виконавчої інспекції спрямовувалася заступником Голови Департаменту доктором педагогічних наук, професором, Заслуженим працівником освіти України Калашник Наталією Григорівною» .

Безумовно, відповідно до ст. 8 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» саме керівник центрального органу
виконавчої влади з питань виконання покарань (тобто, Голова Департаменту) несе персональну відповідальність за виконання завдань Державної
кримінально-виконавчої служби України. Однак, це не знімає жодної відповідальності й з інших керівників цієї служби.
Правова оцінка відповідності кандидатури пані Калашник посаді Голови Департаменту:
Відповідно до п.2 ст.14 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу в Україні» - служба в Державній кримінально-виконавчій службі України є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України.
Відповідно до ст..3 Закону України «Про державну службу», -
Державна служба грунтується на таких основних принципах:
- служіння народу України;
- демократизму і законності;
- гуманізму і соціальної справедливості;
- пріоритету прав людини і громадянина;
- професіоналізму, компетентності, ініціативності, чесності, відданості справі;
- персональної відповідальності за виконання службових обов'язків і дисципліни;

Відповідно до ст..5 Закону України «Про державну службу», -
Державний службовець повинен:
сумлінно виконувати свої службові обов'язки;
шанобливо ставитися до громадян, керівників і співробітників,
дотримуватися високої культури спілкування;
не допускати дій і вчинків, які можуть зашкодити інтересам
державної служби чи негативно вплинути на репутацію державного
службовця.

Відповідно до ст.27 Закону України «Про державну службу», -
Переважне право на просування по службі мають державні службовці, які досягли найкращих результатів у роботі, виявляють ініціативність, постійно підвищують свій професійний рівень та зараховані до кадрового резерву.

На підставі вищевикладеного ВИМАГАЄМО не допустити брутального порушення вказаних вище законів та призначення на посаду Голови Державного департаменту України з питань виконання покарань кандидатури яка не відповідає вимогам норм законів та моралі Калашник Наталії Григорівни.


Всеукраїнський Центр правової допомоги «Громадський захисник»