ЗВЕРНЕННЯ ДО УЧАСНИКІВ АКЦІЇ СТУДЕНТСЬКОГО ГОЛОДУВАННЯ
03/04/2001 | Майдан-Інформ
ЗВЕРНЕННЯ
До учасників акції студентського голодування на майдані Незалежності у жовтні 1990 року.
Привіт, брате!
Можливо, ми не бачилися з Тобою 10 років. Востаннє ми бачилися в Києві на вокзалі 17 жовтня 1990 року, коли прощалися і піднесені їхали по домівках з присмаком свободи на устах. Ми тоді почували себе сильними. Ми спромоглися тоді на рішучий крок, протиставивши себе СТРАХОВІ та ЛУКАВСТВУ.
За 10 років багато хто з нас чогось-таки досяг у житті.
Хтось на громадській ниві, хтось на державній службі, а більшість - у бізнесі.
Але ЧОМУ, коли ми відзначали 10 років студентського голодування, дехто з наших друзів не зміг собі дозволити приїхати до Львова з Дрогобича чи Івано-Франківська? Чому молоді активні, цілеспрямовані люди в нашій Україні на десятому році незалежності відчувають скруту, і не можуть себе зреалізувати? Чому сьогодні наших молодших колег, які знову приїхали до Києва, щоб протиставити свою юність СТРАХОВІ І ЛУКАВСТВУ, ситі і випещені “дяді” з УТ-1 називають “бомжуватим елементом”? Чому вони знову наганяють страх на наших батьків і дружин, змушуючи боятися за свої сім’ї? Чому? Хто їм дав на це право? Значною мірою ми з Тобою. Ми забули, (а і достоту не знали) що держава не будується за один, чи навіть десять років. Ми повірили нашим лідерам, ми повірили у їхню чесність і порядність, ми повірили їхнім декларативним добрим намірам і віддали свої долі, а навіть і життя у їхні руки. І справа не стільки в тому, що ці руки виявилися нечесними і брудними. Справа в тому, що ми забули, не зрозуміли, що РЕСПУБЛІКА (а згідно з Конституцією Україна є республікою), в перекладі з латини означає СПРАВА НАРОДНА.
Мабуть ми поїхали тоді з Києва не довівши справу до кінця. Влада не зрозуміла тоді, що має справу з дещо іншим “елементом”.
Настав час довершити почате!
Ми маємо вголос сказати лукавій владі, що так ми більше жити не хочемо. І не будемо. Ми не допустимо, щоб нас, наших друзів і наших дітей хтось посмів називати “бомжуватим елементом”. А ще ми маємо сказати, всім, хто збирається прийти до влади, як ми хочемо жити. Ми хочемо жити вільно, заможно, повноцінно і не лукаво.
Ми хочемо бути господарями на своїй землі!
Зараз Україні потрібні наші щирість, досвід і завзяття.
Змовчати зараз ми не маємо права! Наші діти повинні жити у вільній державі!
Віднайди своїх старих друзів, згадай старі пісні, займи своє місце в лаві!
Учасники голодування 1990р.
Маркіян ІВАЩИШИН, Володимир ЧЕМЕРИС, В’ячеслав КИРИЛЕНКО, Олег КУЗАН, Олесь ДОНІЙ, Олег ХАВИЧ, Олесь ПОГРАНИЧНИЙ, Ярослав РУЩИШИН, Сергій БАЩУК, Андріян КЛІЩ, Лідія САВЧЕНКО, Андрій ГУСАК, Наталка ЛЕЩУК, Андрій СТЕЦЬКІВ, Тарас СИТНИК, Петро ШЕРЕВЕРА, Наталка БАБИК, Микола ПОХОДЖАЙ, Андрій САЛЮК, Ірина МАМЧУР, Ігор КОЦЮРУБА, Вероніка ВЕЛИЧКО, Михайло СВИСТОВИЧ, Юрко ГЕРЦИК, Артур ОНУФРІЄВ, Володимир СВІЖОВИЧ.
До учасників акції студентського голодування на майдані Незалежності у жовтні 1990 року.
Привіт, брате!
Можливо, ми не бачилися з Тобою 10 років. Востаннє ми бачилися в Києві на вокзалі 17 жовтня 1990 року, коли прощалися і піднесені їхали по домівках з присмаком свободи на устах. Ми тоді почували себе сильними. Ми спромоглися тоді на рішучий крок, протиставивши себе СТРАХОВІ та ЛУКАВСТВУ.
За 10 років багато хто з нас чогось-таки досяг у житті.
Хтось на громадській ниві, хтось на державній службі, а більшість - у бізнесі.
Але ЧОМУ, коли ми відзначали 10 років студентського голодування, дехто з наших друзів не зміг собі дозволити приїхати до Львова з Дрогобича чи Івано-Франківська? Чому молоді активні, цілеспрямовані люди в нашій Україні на десятому році незалежності відчувають скруту, і не можуть себе зреалізувати? Чому сьогодні наших молодших колег, які знову приїхали до Києва, щоб протиставити свою юність СТРАХОВІ І ЛУКАВСТВУ, ситі і випещені “дяді” з УТ-1 називають “бомжуватим елементом”? Чому вони знову наганяють страх на наших батьків і дружин, змушуючи боятися за свої сім’ї? Чому? Хто їм дав на це право? Значною мірою ми з Тобою. Ми забули, (а і достоту не знали) що держава не будується за один, чи навіть десять років. Ми повірили нашим лідерам, ми повірили у їхню чесність і порядність, ми повірили їхнім декларативним добрим намірам і віддали свої долі, а навіть і життя у їхні руки. І справа не стільки в тому, що ці руки виявилися нечесними і брудними. Справа в тому, що ми забули, не зрозуміли, що РЕСПУБЛІКА (а згідно з Конституцією Україна є республікою), в перекладі з латини означає СПРАВА НАРОДНА.
Мабуть ми поїхали тоді з Києва не довівши справу до кінця. Влада не зрозуміла тоді, що має справу з дещо іншим “елементом”.
Настав час довершити почате!
Ми маємо вголос сказати лукавій владі, що так ми більше жити не хочемо. І не будемо. Ми не допустимо, щоб нас, наших друзів і наших дітей хтось посмів називати “бомжуватим елементом”. А ще ми маємо сказати, всім, хто збирається прийти до влади, як ми хочемо жити. Ми хочемо жити вільно, заможно, повноцінно і не лукаво.
Ми хочемо бути господарями на своїй землі!
Зараз Україні потрібні наші щирість, досвід і завзяття.
Змовчати зараз ми не маємо права! Наші діти повинні жити у вільній державі!
Віднайди своїх старих друзів, згадай старі пісні, займи своє місце в лаві!
Учасники голодування 1990р.
Маркіян ІВАЩИШИН, Володимир ЧЕМЕРИС, В’ячеслав КИРИЛЕНКО, Олег КУЗАН, Олесь ДОНІЙ, Олег ХАВИЧ, Олесь ПОГРАНИЧНИЙ, Ярослав РУЩИШИН, Сергій БАЩУК, Андріян КЛІЩ, Лідія САВЧЕНКО, Андрій ГУСАК, Наталка ЛЕЩУК, Андрій СТЕЦЬКІВ, Тарас СИТНИК, Петро ШЕРЕВЕРА, Наталка БАБИК, Микола ПОХОДЖАЙ, Андрій САЛЮК, Ірина МАМЧУР, Ігор КОЦЮРУБА, Вероніка ВЕЛИЧКО, Михайло СВИСТОВИЧ, Юрко ГЕРЦИК, Артур ОНУФРІЄВ, Володимир СВІЖОВИЧ.