Виявляється, і в нашому містечку є православна церква...
01/08/2007 | Георгій
Минулої суботи мені зателефонував один мій знайомий з моєї колишньої пресвітеріанської церкви і сказав мені, що один його друг, професор релігійних студій з одного коледжу в нашому містечку Старквілл, шт. Місісіпі, чоловік на ім"я Майкл Данстін, недавно перейшов у православ"я, був висвячений єпископом Православної церкви США на священика і заснував в нашому містечку православну парафію. Вона називається парафією Св. Кирила і Мефодія. Своєї будівлі ця парафія ще не має, але парафіяни кожної неділі збираються на Службу Божу в будинку, де живе о. Майк.
Вчора я відвідав Службу Божу в парафії Св. Кирила і Мефодія. Враження поки що трохи суперечливе. Було тільки п"ятеро людей (семеро, якщо рахувати двох дітей о. Майка і його дружини, паніматки Андреї). Служба йшла в невеличкій кімнаті дійсно абсолютно типового житлового будинку американського "середнього класу." Але в цій кімнаті все обладнано зовсім так, як і в будь-якій православній церкві: стоїть справжній іконостас, олтар за Царськими воротами, ікони, лампади, аналой, клірос. Отець Майк був одягнутий в ризи і кадив справжнім кадилом. І всю літургію він виспівував, точно так, як будь-який піп у будь-якій православній церкві світу. І слова літургії були точно ті самі (хоча англійською мовою), і Причастя давалося точно так, як у православній церкві, зокрема в тій маленькій парафії Св. Трійці Української православної церкви, куди ми з Лесею і Мар"янкою ходили, коли жили в Сіетлі.
Після служби ми мали досить довгу розмову з о. Майком за кавою. Він розповідав, як в інших місцях США такі спочатку крихітні парафії іноді розростаються до великих розмірів, будують будівлі і функціонують як справжні місцеві осередки Православ"я.
Цікаво... Інформуватиму шановне членство і далі, куди це все в мене піде.
Вчора я відвідав Службу Божу в парафії Св. Кирила і Мефодія. Враження поки що трохи суперечливе. Було тільки п"ятеро людей (семеро, якщо рахувати двох дітей о. Майка і його дружини, паніматки Андреї). Служба йшла в невеличкій кімнаті дійсно абсолютно типового житлового будинку американського "середнього класу." Але в цій кімнаті все обладнано зовсім так, як і в будь-якій православній церкві: стоїть справжній іконостас, олтар за Царськими воротами, ікони, лампади, аналой, клірос. Отець Майк був одягнутий в ризи і кадив справжнім кадилом. І всю літургію він виспівував, точно так, як будь-який піп у будь-якій православній церкві світу. І слова літургії були точно ті самі (хоча англійською мовою), і Причастя давалося точно так, як у православній церкві, зокрема в тій маленькій парафії Св. Трійці Української православної церкви, куди ми з Лесею і Мар"янкою ходили, коли жили в Сіетлі.
Після служби ми мали досить довгу розмову з о. Майком за кавою. Він розповідав, як в інших місцях США такі спочатку крихітні парафії іноді розростаються до великих розмірів, будують будівлі і функціонують як справжні місцеві осередки Православ"я.
Цікаво... Інформуватиму шановне членство і далі, куди це все в мене піде.
Відповіді
2007.01.16 | Георгій
Розвиток
Минулої неділі, я знову пішов до цієї (поки що крихітної) парафії Св. Кирила і Мефодія, на цей раз разом з Лесею. Ми відстояли всю Службу Божу. Потім ще трохи поговорили з отцем Майклом. Я сказав йому, що думаю про те, щоби з Божою поміччю стати православним. Він дав мені книжку, "The Faith: Understanding Orthodox Christianity. An Orthodox Chatechism," by C. Carlton, Regina Orthodox Press, Salisbury, MA 1997, 286 pp., ISBN 0-9649141-1-5. Попросив мене уважно прочитати її від початку до кінця і потім зустрітися з ним віч-на-віч (можливо, разом з дияконом, чоловіком на ім"я Боббі Ф"юггіт, який - чи не маленький наш світ? - виявляється, мій колега, професор Університету для жінок шт. Місісіпі). Ми поговоримо про цю книжку, про найважливіші питання православної віри, і тоді я, якщо матиму бажання, прийму Помазання і стану членом Церкви.Парафія Св. Кирила і Мефодія належить до так званих Православних Церков Західного Обряду (Western Rite Orthodox, див. про них http://orthodoxwiki.org/Western_Rite). Але це може змінитися. Якщо більшість прихожан матимуть бажання, о. Майкл не проти перейти на Східний обряд. (Я, чесно кажучи, помітив зовсім мало відмінностей між знайомою мені формою Служби Божої в українській православній парафії м. Сіетла і цим так званим "Західним" обрядом. Хіба що мотиви співів трішечки не ті, але теж дуже гарні.)
2007.01.17 | Віктор Уколов
А мої батьки перейшли з православ"я у протестанти
І у них є досить мотивів. До православної церкви у Нових Санжарах Полтавської області ходять здебільшого старі люди. Священник не роз"яснює Євангелія, спілкування між прихожанами практично немає - кожен у своїх думках, кожен наодинці з Богом.У протестантів (баптистів-євангелістів) - перш за все спілкування. Багато людей середнього віку і молодих. Не п"ють, кидають курити. Обговорюють Біблію, є взаємодопомога і взаємопідтримка. Відчувається громада. Вони разом.
Я впертий. Я інколи буваю у православній церкві. Але батьків можу зрозуміти.
Чому так? Чому священники УПЦ настільки ... формалістичні, чи що? Службу довжелезну відспівав і пішов геть. В кращому випадку сказав кілька слів на прощання?
Це при тому, що я розумію наскільки важливо зберегти традиції 1000 річної давнини.
2007.01.17 | Георгій
Re: А мої батьки перейшли з православ"я у протестанти
Віктор Уколов пише:> І у них є досить мотивів. До православної церкви у Нових Санжарах Полтавської області ходять здебільшого старі люди. Священник не роз"яснює Євангелія, спілкування між прихожанами практично немає - кожен у своїх думках, кожен наодинці з Богом. У протестантів (баптистів-євангелістів) - перш за все спілкування. Багато людей середнього віку і молодих. Не п"ють, кидають курити. Обговорюють Біблію, є взаємодопомога і взаємопідтримка. Відчувається громада. Вони разом.
(ГП) Так, я розумію... Я побував у двох дуже різних американських протестантських церквах - у так званій Церкві Христа (дуже консервативна) і в Пресвітеріанській церкві США (значно більш модерністська і ліберальніша, хоча й не "ультра"-ліберальна). В цій другій залишався майже три роки, був зроблений старійшиною. Дійсно, у протестантів все простіше, "доступніше" людям, і в них дійсно дуже великий акцент на створення громади і на громадській активності. Але я став у певний момент замислюватися: добре, але ж чи це насправді ЦЕРКВА, чи якась добродійницька організація? Кінець-кінцем, он вже деякі протестантські угрупування (наприклад, унітарії-універсалісти) взагалі викреслили зі свого лексикону навіть слова "Бог" і "Христос." Нащо?
Ще мене вразила така думка, і я досі не можу від неї позбутися. В Україні, мабуть, цього так не видно, але у США протестантські церкви жахливо політизовані, просто просякнуті сучасною американською культурою. Нема середини, є тільки полюси, крайності, "екстріми." З одного боку росте фундаменталістський табір, який схибився на ідеї "добрих старих часів," коли жінки слухалися чоловіків і народжували багато дітей, а чоловіки молился зірково-смугастому прапорові, браво воювали з ворогами великої Америки і виховували дітей в дусі патріотизму, і при цьому ніхто не дозволяв ніяких збочень. З іншого боку також росте постмодерністський табір з його політкоректністю (головне в житті - не бути расистом, сексистом, "специїстом," "-істом," "-істом," "-істом," ...) і розмиванням всякої віри взагалі.
Воно все, може, було б і нічого, але я відчув ще одне: свою власну безсилість проти сили грошей. Не громади, не спільноти з її колективною мудрістю і авторитетом, а саме грошей. Знову ж таки, я не знаю, як це в Україні, але можу засвідчити, що у США в протестантських церквах ця сила колосальна, вона і тільки вона вирішує абсолютно все.
> Я впертий. Я інколи буваю у православній церкві. Але батьків можу зрозуміти.
(ГП) Пане Вікторе, а що Вас тягне саме до православної церкви? Особисто мене тягне літургічність, обрядовість. Я втомився від протестантської "церебральності," сухого раціоналізму, коли все в церкві - тільки слова, раціонально сформульовані речення, проповіді-лекції. Мені не потрібне це, я цього не хочу (або, як кажуть, "душа" не хоче). Навпаки, хочу співів, сяйва лампад перед іконами, запаху ладана, дзвону кадильниці, напів-зрозумілого бурмотіння старенького попа за Царськими ворітьми...
> Чому так? Чому священники УПЦ настільки ... формалістичні, чи що? Службу довжелезну відспівав і пішов геть. В кращому випадку сказав кілька слів на прощання?
(ГП) Тут я не знаю... може вік, може просто не дуже хороша підготовка. Ще ж так недавно був СРСР, коли взагалі чудом люди отримували релігійну освіту. Але мені особисто зараз потрібне саме це, коли старенький священик відспіває "щось" і піде (чи я піду). Я не хочу ультра-раціоналізованого суто "церебрального" ("ліво-мозкового") християнства. Я хочу бути в Церкві як маленька дитина, яка просто повністю довіряє "батюшці," як самому Богові. Бити поклони, цілувати хрест, жувати просфору і "всмоктувати" в себе Дух Божий. А потім іти в світ і щодня, щогодини, щохвилини старатися бути як Христос, давити в собі все не-Христове, диявольське. І просто робити щось хороше для людей.
> Це при тому, що я розумію наскільки важливо зберегти традиції 1000 річної давнини.
(ГП) Так. Тільки не 1000, а вже майже 2000...
2007.01.19 | Віктор Уколов
Гаразд. Але обрядове ставлення до християнства дещо язичницьке
Такою була моя прабабця, яка ставилася до молитви, як до заговору. Вона навмисно промовляла її малозрозумілою церковно-слов"янською, пояснюючи, що так молитва допоможе, а інакше ні. А чи може молитва допомагати, де ж тоді зміст, тобто значення змісту.Обряд замінив суть, "логіка мовчки навколішки стала".
Православ"я тільки для дуже віруючих людей прекрасний напрямок - інші послухають незрозумілі слова священника, вийдуть з церкви і знові почнуть красти або вбивати.
Потрібна золота середина. Люди мають розуміти, що говорив Ісус і для чого.
2007.01.19 | Георгій
Re: Гаразд. Але обрядове ставлення до християнства дещо язичницьке
Віктор Уколов пише:> Такою була моя прабабця, яка ставилася до молитви, як до заговору. Вона навмисно промовляла її малозрозумілою церковно-слов"янською, пояснюючи, що так молитва допоможе, а інакше ні. А чи може молитва допомагати, де ж тоді зміст, тобто значення змісту.
(ГП) Так, я згоден, це є... І в Католицькій церкві це було, отець Олег не дасть збрехати - може навіть ще гірше, ніж у Православ"ї. В середньовічній Європі були популярні різноманітні ритуальні звертання до сотень святих, щоби святий такий-то допоміг від зубного болю, а святий такий-то - від живота, а свята така-то - від кровотечі, тощо. І молитви читалися тільки латиною, яку розуміла може якась одна десята відсотку населення. Але є ж і хороша "серцевина" ритуальності, окрім всяких поганих нашарувань. Я іноді думаю, ну от чому слова молитви "Отче наш" так легко вимовити і це так діє на мене, а спроби "переповісти" цю молитву "своїми словами" мені ніколи не вдавалися, вони всі чомусь здаються мені якимись зарозумілими і навіть просто дурнуватими? Щось типу, "Батьку наш, Хто є в четвертому вимірі, нехай всі Тебе поважатимуть, нехай збудеться Твоє провидіння щодо підкореності всього сущого Твоїм цінним вказівкам, нехай суще і в трьохмірному просторі і часі, і поза простором та часом прийде в гармонію з Твоїми планами; забезпеч, будь ласка, нам нашу фізичну і духовну поживу регулярними денними порціями; і пробач нам наші провини, як і ми пробачаємо тим, хто завинив нам; і зроби так, щоби нас не мучили надмірні спокуси, і видали з нашого життя все, що не дозволяє нам бути з Тобою." Чи все це нібито і "правильне" - краще, ніж традиційне "іже єси на небеси?" Ні, не краще... воно сухе, церебральне... як ота "Євангелія від Єссеїв" з її порадами наливати собі в одне місце воду з гарбуза.
> Обряд замінив суть, "логіка мовчки навколішки стала". Православ"я тільки для дуже віруючих людей прекрасний напрямок - інші послухають незрозумілі слова священника, вийдуть з церкви і знові почнуть красти або вбивати. Потрібна золота середина. Люди мають розуміти, що говорив Ісус і для чого.
(ГП) Та так, безумовно, хто ж сперечається... Дуже потрібна і раціональна, словесна проповідь, і взаємодія віруючого зі своїм парафіяльним священиком. Я не кажу, що цього не треба, я тільки думаю, що ТІЛьКИ цього недостатньо.
2007.01.19 | Віктор Уколов
На жаль сперечатися з вами, все-одно, що із дзеркалом говорити
Я 5 років тут намагався пояснити, що трансцендентне не може бути раціональним. Що не можна сподіватися від Бога, що добро одній людині і навіть сотням людей не повернеться автоматично кількістю мідяків у твоєму гамані.Що тупа раціональність - від диявола. Але, що кожному воздасться по ділам його. І може ми й не побачимо Божої помсти, так побачать наші нащадки. І що часом ми і не знаємо, чому так, Але Бог поза часом і бачить увесь наш рід і нас від народження і до смерті. І при цьому залишає нам милістю своєю свободу волі. І що свобода волі та спокуса - не одне й те ж, бо має різні джерела.
Я хочу до Церкви, але мій розум не отримує достатньо поживи від ритуалу. Хай навіть в ньому чуються голоси моїх 1000-річних предків. Я заходжу туди, стою і мені добре. Але починається служба і мені стає нецікаво. Хоча при чому тут цікавість?
Важко стояти - а Йому на хресті з цвяхами у руках як було важко? Нестерпно. За нас. Розуміння цього підтримує.
Ми ж створені по образу Бога то і мучитись маємо, як Його син?
2007.01.19 | Віктор Уколов
Я бачив Анатолія. Він був у мене вдома. Але це історія думки і
може історія удосконалення духу.Ті хлопці зависли на конфліктах яким тисячі років між оріями та жидами. Хай так. Хай навіть це було, але це ще не значить, що воно є зараз.
Новий Заповіт на чотири порядки попереду всіх язичеських ритуалів. Уперше застосовано на перший погляд повністю нелогічний підхід - перемога над злом не у помсті - вона у прощенні і добрі.
З іншого боку, що може бути логічніше, як протиставити злу-добро? Може це надто тяжко для людства? От і я не зміг знайти в собі жалю до Кушнарьова. Він ворог всього, що я люблю. Але може треба йому пробачити? Інакше війні не буде кінця?
2007.01.19 | Георгій
Re: Я бачив Анатолія. Він був (...)
Віктор Уколов пише:> Ті хлопці зависли на конфліктах яким тисячі років між оріями та жидами. Хай так. Хай навіть це було, але це ще не значить, що воно є зараз.
(ГП) Так.
> Новий Заповіт на чотири порядки попереду всіх язичеських ритуалів. Уперше застосовано на перший погляд повністю нелогічний підхід - перемога над злом не у помсті - вона у прощенні і добрі.
(ГП) Точно.
> З іншого боку, що може бути логічніше, як протиставити злу-добро? Може це надто тяжко для людства? От і я не зміг знайти в собі жалю до Кушнарьова. Він ворог всього, що я люблю. Але може треба йому пробачити? Інакше війні не буде кінця?
(ГП) Треба пробачити. Хоча і протидіяти теж треба. Одне не виключає другого. Я, наприклад, терпіти не можу Дж. Даб"я Буша-молодшого, і якби я був американським громадянином, я б не тільки не голосував за нього, а й брав би участь в усіх на світі кампаніях проти його кандидатури. Але я розумію, що як християнин я не маю права навіть у думках бажати йому зла як людині. Хоча це дійсно складно. Сьогодні вранці почув, що один університет відмовив йому в проханні зробити на своїй базі його особисту меморіальну бібліотеку - і зрадів. Мабуть негарно.
2007.01.19 | Георгій
Ну і добре, значить, ми з Вами еволюціонуємо паралельно
2007.01.19 | Lery
Re: Гаразд. Але обрядове ставлення до християнства дещо язичницьке
Віктор Уколов пише:> Обряд замінив суть, "логіка мовчки навколішки стала".
> Потрібна золота середина. Люди мають розуміти, що говорив Ісус і для чого.
Повністю підтримую Вас у цьому!
За 2000 років стільки канонів та ритуалів було принесоно до Церкви, що саме Вчення Іісуса Христа важко знайти за ними.
> Я хочу до Церкви, але мій розум не отримує достатньо поживи від ритуалу. Хай навіть в ньому чуються голоси моїх 1000-річних предків. Я заходжу туди, стою і мені добре. Але починається служба і мені стає нецікаво. Хоча при чому тут цікавість?
> Важко стояти - а Йому на хресті з цвяхами у руках як було важко? Нестерпно. За нас. Розуміння цього підтримує.
> Ми ж створені по образу Бога то і мучитись маємо, як Його син?
А Вам не спадало на думку, що щось тут не так з роллю розп"яття у християнстві?
Чому Церква акцентує увагу саме на цьому епізоді земного життя Іісуса Христа, до якої додається стандартна фраза "за наші гріхи"?
Але при цьому саме Вчення Іісуса, Його Заповіді та їх зміст відсуваються десь чи не на третій план?
2007.01.20 | Георгій
Обряди і Вчення
Lery пише:> За 2000 років стільки канонів та ритуалів було принесоно до Церкви, що саме Вчення Іісуса Христа важко знайти за ними.
(ГП) Ви знаєте, це так дійсно здається тим, хто ще не увійшов у Церкву. Але якщо поговорити з добрим і розумним священиком (а такі є, запевняю Вас!), і також приділити певний час і увагу літературі з історії Церкви і катехизам (а вони теж є!), картина дуже міняється. ВСІ ці так звані "ритуали" набувають дуже великого смислу. До речі, нема жодного так званого "ритуалу" в Православній Церкві, який не мав би свого коріння у Св. Письмі.
> А Вам не спадало на думку, що щось тут не так з роллю розп"яття у християнстві? Чому Церква акцентує увагу саме на цьому епізоді земного життя Іісуса Христа, до якої додається стандартна фраза "за наші гріхи"? Але при цьому саме Вчення Іісуса, Його Заповіді та їх зміст відсуваються десь чи не на третій план?
(ГП) Наскільки я розумію - я не священик і не богослов, але трохи читав про це і говорив з фахівцями - хресна смерть і воскресення Ісуса Христа дійсно дуже важливий момент в Євангелії, і Церква таки не дарма на ньому акцентує. Річ у тому, що сам глибинний сенс буття людини розкривався їй повільно, не одразу. В принципі, десь у глибині душі людина завжди боялася смерті, намагалася уникнути смерті і мріяла про безсмертя. Але в старовину безсмертя асоціювалося передусім з плодючістю і з життям наступних поколінь. Люди думали, що вони безсмертні постільки, поскільки житимуть їх діти, онуки, правнуки... і вони, люди, якимось незбагненим чином житимуть у своїх нащадках. Але це все-таки людину не задовільняло. Це йшо всупереч інтуїтивному етичному питанню про добро і зло: як так, якась дуже зла людина може бути безсмертною, тому що народить багато дітей, а хтось добрий загине навіки, тому що матиме менше дітей, або хворих дітей, або взагалі проживе життя бездітним? Вже у Старому Завіті у зв"язку з цим залунали мотиви індивідуальної відповідальності (особливо в Єзекіїля), і мотиви воскресіння мертвих, "вставання" вмерлих з "попелу земного" (закінчення книги Даниїла). Проте все те все-таки була "книжна мудрість," а Христос, коли прийшов на землю, не просто пояснив людям цю ідею індивідуального, персонального безсмертя, перемоги над смертю, а й показав людям це на Собі Самому. Він Своїм чудесним воскресенням "приніс" усіх людей, все людство до вічного життя в любові у спільноті Святої Трійці.
В "західному" християнстві, правда, дуже довго домінувала паралельна інтерпретація Христового розп"яття, Його хресної смерті - інтерпретація Св. Ансельма (11 ст. н.е.), згідно з якою Христос нібито як "розплатився" зі Своїм Отцем Собою за кожний гріх, вчинений людиною з моменту її гріхопадіння, оскільки сама людина "заплатити" певний "штраф" за свої гріхи не може. У "східному" християнстві цей мотив "економічних," "юридичних" "розрахунків" між окремими Особами Св. Трійці ніколи не акцентувався. Православні дійсно, як і римо-католики і протестанти, кажуть (і вірять), що Христос помер за наші гріхи. Але вони розуміють Його смерть не як "розрахунок"-"штраф" за ці гріхи, а як спосіб ПОДОЛАННЯ смерті, що її СПРИЧИНИВ наш гріх. Сама суть "первородного гріха" є в тому, що людина відвернулася від Бога і тому стала смертною. Христос здійснив чудо "спасіння" або "звільнення" (грецьке "аполітросіс" - слово, яке вживається для позначення, наприклад, відпускання пташки з клітки). Він Своїм воскресенням показав нам, що гріх переможений, що смерть скасована, що ми таки насправді безсмертні, якщо ми з Ним.
Щодо "вчення," "заповідей" - розумієте, Церква зовсім не проти їх раціонального пояснення людям. Просто завжди знаходяться охочі трактувати ці "заповіді" свавільно. Люди бачать у словах Христа щось таке, що відповідає їх вже існуючим віруванням, і випирають, роздувають саме цю сторону, саме цей уявний для них "аспект." Феміністки про своє, нудисти про своє, геї про своє, сіоністи про своє, охоронці природи про своє, любителі йоги і фізичних вправ про своє... і цьому параду нема кінця. Тому Церква дуже скептична до світсько-гуманістичних інтерпретацій Христа, до "розведення філософії" навколо Христового вченя.
2007.01.21 | igorg
мені здається, що проблема в інтеграції
церкви і суспільства, держави. Хто платить той і замовляє музику. Якщо церква погоджується на переважне фінансування чи інші преференції від сильних світу цього чи й напряму держави, то вона втрачає свій моральний рейтинг, моральний статус. Фактично змінює орієнтири. Звісно, можна казати, що це ніби можна поєднувати. Що це сприяє зростанню, чисельності, дає більші можливості. І це справді так. Але платою за це є те, що насправді керує той, хто фінансує чи має владу. Або мамоні або Богу. Це протилежні речі. В Україні повністю інтегрована з владою УПЦ МП. Значно менше УПЦ КП. Практично незалежні класичні, протестантські церкви, що пройшли совєтські часи. Новітні протестантські церкви, що приходять заново із Заходу, США, наступають на ті самі граблі (з Черновецьким, наприклад).Цікавий приклад. В маленьке непристосоване й бідне приміщення УПЦ КП (звичайна хатка) приходить повно народу. Що цікаво, десь більше 1/2 російськомовна. Поряд розкішний храм МП. Чомусь туди вони не ідуть.
Ще більш цікаве співробітництво. Похоронне бюро, морг, церква, їдальня. Усе за графіком. Часу провести обряд на кладовищі не вистачає. Технологія, конвеєр. Бізнес.
Виходить, що не церква формує моральні цінності в людині, а суспільство, держава, навязують церкві свої цінності, свої задачі.
Більше того, чим більшою є церковна структура, церква, організація, тим більший до неї інтерес і бажання очолити й використати.
2007.01.21 | Віктор Уколов
Розп"яття і воскресіння - найбільш сильний емоційний епізод
у Євангелії. Бо страх смерті - один із головних у людській психиці. Подолання смерті є потужним світлим посилом. Він зміг і нам обіцяно!Церква акцентує не на вбивстві Христа, а на його воскресінні. Знаряддя вбивства - хрест - безсилий проти Нього.
Але, як завжди, найголовніше не є найемоційнішим. Головне не у трилерах, хоч вони найбільше вражають. Практично квінтесенція Євангелія, його духовна домінанта в Нагірній проповіді Ісуса. Відверто, я почав хоч трохи розуміти її після 33 років. Сакральний вік.
2007.01.22 | Георгій
Нагірна Проповідь
Віктор Уколов пише:> квінтесенція Євангелія, його духовна домінанта в Нагірній проповіді Ісуса. Відверто, я почав хоч трохи розуміти її після 33 років. Сакральний вік.
(ГП) Я розумію... Я сам пройшов певну еволюцію в моєму розумінні Нагірної Проповіді. Раніше вона мене дуже глибоко вражала суто емоційно, так, що аж "дух перехоплювало," але в глибині душі я сприймав Христове "будьте досконалим, як Отець Ваш досконалий" не більше ніж як якусь "пораду." Типу, ну от бачите, ви такі-сякі, ви ж всі не зовсім, м"яко кажучи, досконалі, ви все-таки маєте в серцях ну хоч трішки ненависті до ближнього, хтивості, егоцентризму... а от могли б і не мати, якби розуміли не тільки букву, а й дух Мойсеєвого Закону. Ну, нічого, послухайте Мене, поплачте, покайтеся, і старайтеся, ну хоч старайтеся бути як не досконалими, то хоч трішечки кращими.
Але зараз я зовсім по-іншому розумію Нагірну Проповідь. Не мати в серці ні крихти ненависті до ближнього, ні крихти заздрості, хтивості, себелюбства - це не "порада" людям від хорошого, доброго, співчутливого вчителя. Це НАКАЗ людям від їх Бога, такий самий НАКАЗ, як наказ Адамові і Єві не їсти плоду дерева пізнання добра і зла. Той, хто не виконає цього наказу, засуджений на вічні муки в пеклі. А ми всі не виконуємо цього наказу. Більше того, ми часто навіть і не хочемо думати про те, чи виконуємо ми його, чи ні, оскільки для нас Бог - це ми самі, а не Хтось зовнішній по відношенню до нас, Хтось, хто дійсно співчутливий по-справжньому, але й СУДДЯ на повному серйозі...
2007.01.22 | Lery
Re: Розп"яття і воскресіння - найбільш сильний емоційний епізод
Віктор Уколов пише:> Розп"яття і воскресіння - найбільш сильний емоційний епізод у Євангелії. Бо страх смерті - один із головних у людській психиці. Подолання смерті є потужним світлим посилом. Він зміг і нам обіцяно!
> Церква акцентує не на вбивстві Христа, а на його воскресінні.
Люди (сучасні християни) бояться смерті, бо їх не навчили, що людина - безсмертна. А навчили, що "живемо один раз і треба взяти від життя усе можливе!".
> Практично квінтесенція Євангелія, його духовна домінанта в Нагірній проповіді Ісуса. Відверто, я почав хоч трохи розуміти її після 33 років. Сакральний вік.
Повністю погоджуюсь щодо Нагорної Проповіді!
Та й щодо межі 33 роки - теж (сам переступив цю межу:))
2007.01.22 | Георгій
Страх смерті
Lery пише:> Люди (сучасні християни) бояться смерті, бо їх не навчили, що людина - безсмертна. А навчили, що "живемо один раз і треба взяти від життя усе можливе!".
(ГП) На жаль, так... Причому не тому, що не хотіли навчити. Св. Письмо абсолютно чітко, недвозначно, без еківоків, говорить про те, що людина безсмертна і що після фізичної смерті її тіла буде момент, коли вона, людина, в якомусь новому (але все рівно її власному, унікальному саме для неї) тілі предстане перед Суддєю, якого неможливо ні вблагати, ні підкупити. І якщо цей Суддя винесе вирок, "винний," це вже все - другого суду чи "апеляції" не буде ніколи, присуд - вічні муки, "пекельний вогонь," "черв, який не вмирає" і вічно точить нещасного.. Ми, звичайно, не знаємо, що це буде за "вогонь" чи "черв" - так, вони, очевидно, не будуть схожими на той вогонь і тих черв"яків, яких ми тут, на землі, знаємо, але ж вони не будуть від цього менш страшними... Але люди не хочуть думати про таке, женуть від себе найменшу думку про свою власну підсудність страшному, грізному, невблаганному Судді в Останній День, і тому безкінечно переінтерпретовують це нещасне Св. Письмо. Вибирають з нього те, що до вподоби: он, Христос, бачте, Він такий собі просто добрий і розумний вчитель. І мук пекельних ніяких нема. І взагалі я от знаю, що я просто вмру собі, і все, як квітка в"яне - сьогодні є, завтра нема...
> > Практично квінтесенція Євангелія, його духовна домінанта в Нагірній проповіді Ісуса. Відверто, я почав хоч трохи розуміти її після 33 років. Сакральний вік.
> Повністю погоджуюсь щодо Нагорної Проповіді!
> Та й щодо межі 33 роки - теж (сам переступив цю межу:))
(ГП) Щасливі ви обоє. Мені вже 49.
2007.01.23 | tmp
Re: Розвиток
Мне тоже очень нравятся такие маленькие, как бы "неформальные" приходики. Как кто-то заметил - "прекрасное в малом"2007.01.23 | Георгій
Радий Вас знову "бачити" :)
2007.01.23 | tmp
Спасибо :)
Я тоже рад. И за ВасДаже немного завидую, что Вы будете принадлежать к той ветви Православия, к которой принадлежит свщ. А. Шмеман - один из моих найулюбленийших богсловов. Вы ведь, кажется, читали его Дневники?
2007.01.23 | Георгій
Ні, о. Шмемана ще не читав...
... вже прочитав дещо о. Пітера Гілквіста (в оригіналі - ДУЖЕ сподобалося, не міг відірватися) і деякі цитати з о. Калістоса (Тімоті) Вера (Timothy Ware).2007.01.24 | Георгій
Знайшов на і-неті його "Щоденники," почав читати, дуже добре...
Одразу відчувається не просто добре освічена, а й надзвичайно інтелігентна, добра людина. Як завжди, малувато часу для читання, але це варто. Дякую ще раз, що згадали.2007.01.22 | Георгій
Ще трохи розвитку
Я офіційно став "катехуменом" Православної Церкви США (Західного обряду). Готуюся до урочистого обряду помазання єлеєм ("хризмації"). Приймати ще раз Св. Хрищення мені не потрібно, тому що всі християни визнають, за Нікейським символом віри, "одне хрищення на відпущення гріхів." Моє хрищення у Пресвітеріанській Церкві США цілком достатнє. Але для того, щоби стати членом Тіла Христового, людині (навіть і хрищеній), яка не пройшла помазання, обов"язково треба пройти цей обряд. У Пресвітеріанській Церкві, звичайно, "хризмацію" роблять, але зовсім не за православним чином.Прочитав Катехиз К. Карлтона, який я вже згадував. Зараз читаю дуже цікаву книжечку о. Пітера Гілквіста під назвою "Як я став православним." (Peter E. Gillquist, "Becoming Orthodox: a Journey to the Ancient Christian Faith." Wolgemuth&Hyatt, Brentwood, TN, 1990 (2nd ed.) 188 pp. ISBN 0-943497-67-1.) Автор - колишній "лівий" ліберальний протестант, один з керівників так званого "Хрестового походу університетських кампусів США за Христа," у 1960-і - 1970-і роки майже "гіппі," близький до "дітей-квітів" Університету шт. Каліфорнія в Берклі. Зараз православний священик, автор численних книжок з теології і популяризатор Православ"я на Заході.
2007.02.09 | Георгій
І ще трохи розвитку
Минулої неділі я був урочисто миропомазаний православним священиком ("хризмація" це, мабуть, українською мовою миропомазання), за православним обрядом, миром, що було освячене канонічним православним єпископом; тим самим я нарешті офіційно став членом всесвітньої Православної Церкви.Обряд був досить довгий (принаймні в порівнянні з дуже коротенькими і простенькими обрядами хрищення і миропомазання, що я до них звик у протестантській церкві), і включав у себе "екзорсизм" - вигнання з Вашого покірного слуги всіх бісів і демонів. Священик повернув мене обличчям на захід, запитав, чи я відрікаюся від сатани і всіх його дій, і всіх його спокус, і всіх його слуг, і т.д., потім прочитав стародавні екзорсичні молитви і повернув мене обличчям до сходу; після цього я прочитав Нікейський Символ Віри і отримав намоченим у миро пензликом знака хреста на лоба, груди і долоні. Священик також символічно "відкрив" мені очі, вуха (зі словами "еффата, еффата"), і вуста, а потім дав мені в руки палаючу свічку і повісив на мене невеличкого натільного хрестика, зробленого з чорного дерева. Негайно після свого миропомазання я прийняв Св. Причастя.
Напередодні я запитав отця Майкла, чи потрібна моя сповідь - я прочитав у деяких старовиних катехизах, наприклад у катехизі Петра Могили, що коли Православна Церква приймала до себе новонавернутих дорослих (а дорослими вважаються всі, хто досягнув "віку розсудку," тобто 7 років), вона обов"язково сповідала новонавернутого "катехумена" перед його Хрищенням і Миропомазанням. Я сказав отцеві Майклу, що готовий до сповіді, але він сказав, що зараз сповідатися недоцільно. Поки ти не є членом Церкви, сказав він - а поки людина не пройшла Миропомазання, вона не є членом Церкви, - моє священицьке відпущення твоїх гріхів буде порожнім звуком. У даний момент твого життя твої гріхи "відпустить" не моє священицьке слово, а обряд Миропомазання, який довершує, робить повним і остаточним, твоє Хрищення. Стань членом Церкви, і тоді, через деякий час, приходь на Св. Сповідь.
О. Майкл також сказав мені, що в Церкві є певний колективний досвід священиків, який свідчить про особливу активність сил зла, сатани саме в новонавернутих, ново-охрищених і ново-миропомазаних дорослих християнах. Він порадив мені в мої перші дні, тижні, місяці перебування в лоні Православної Церкви бути особливо обережним в думках і стосунках з іншими людьми.
Ці перші дні були дійсно дивними, не схожими на те, як я жив раніше. По-перше, я - впевнений, що з Божою допомогою! - вперше в житті вирішив дійсно молитися щодня, принаймні два рази на добу, вранці і ввечері (раніше ніколи не молився поза церквою; моє "світсько-гуманістське" не-релігійне виховання було таке, що ставати на коліна перед іконою і молитися в себе вдома - це або повне дикунство, або лицемірство). Обладнав для цього куточок, поставив там невеличкі іконки Христа і Богородиці, що ми їх мали вдома десь на поличках між книжками. Молюся спочатку по тому маленькому "молитвослову," що я його знайшов на Інтернеті (з виправленням о. Олега), а потім просто від себе, за своїх рідних і близьких, живих і тих, хто упокоївся, за друзів, за "ворогів," і за всіх людей.
По-друге, я - теж уперше в житті - став дійсно носити свого натільного хрестика постійно, вдень і вночі. Одного разу на мене напав сумнів. Ми з дружиною в середу ввечері і в суботу ходимо до гімнастичного залу і до плавального басейну, і я подумав: може зняти хрестика, перед тим, як туди іти? Вирішив не знімати. Здається, ніхто не помітив. А як і помітив і подумає, що я якийсь дивак-фанатик (американці як правило або зовсім не носять хрестиків, або носять їх як прикрасу поверх одягу) - ну то й Бог з ними, хай думають.
По-третє, і знову ж уперше в моєму житті, я вирішив дотримуватися календарних постів. Зараз у православних так званий "зимовий м"ясоїд," тому я пощуся тільки в середу і п"ятницю (дозволяю собі рибу, але не м"ясо і не алкоголь ні в якій формі, навіть пиво чи сухе вино). В решту днів як завжди, хоча пильную, щоби не обжертися і ні в якому разі не обпитися (ніколи не більше одного келишка сухого вина за вечерею).
Моя донька, коли я їй по телефону розповів про ці події в моєму житті, дуже зраділа. Вона каже про себе, що вона атеїстка, але... я насправді не знаю, хто вона. Знаю тільки, що вона дуже, дуже не любить сучасні американські церкви - ні тупо-фундаменталістські, ні модерново-ліберальні (а "середніх" тут, де ми живемо, фактично нема). Немовлям вона, на відміну від мене, була охрищена в Православній Церкві, як і моя дружина. І ось радіє, що тепер і її тато православний.
Так нібито і все. Живемо... дякуємо Господеві. Буду вдячний, як помолитеся за нас.
2007.02.10 | Вільнодум
Все це дуже мило. А де тут український Дух? Нема!
2007.02.10 | Георгій
Ще й як є!
Пане Миколо, якби Ви переступили через поріг моєї старквілльської "церковці" (чудовий вираз пані Роксани, я тепер її тільки так і називаю!), ви б ОДРАЗУ відчули, що окрім мови прихожан, там все точно таке, як у православній церкві десь у Києві чи на Волині. Ікони на іконостасі всі в теплих, охрово-яєчних тонах, нагадують "південноруський" і болгаро-македонський стиль іконопису. Є репродукції з софійської Оранти (що вже є більш українське?), і інших образів, які я з дитинства бачив у храмах Києва. Просто в центрі за Царськими Воротами - репродукція рубльовської "Трійці."Я дуже щасливий і дякую моєму Спасителеві, що я в духовному відношенні повернувся додому. Це дійсно мій духовний дім, моя духовна Україна, іншої не знаю.
2007.02.10 | Вільнодум
Re: Ще й як ні!
Якщо Ваша церковка розписана кольорами Бога Ра, і ікони там такі, як в Києві, то це не означає, що в Києві вони Українські? Що тут Українського? Якщо попи кладуть рушники під біблію, то що це означає? Чи розуміють ці попи і ви, раби-прихожани, що ті знаки на рушниках означають? А знакам тим більше ЧОТИРЬОХ тисяч років! З часів Трипілля прийшли... А в Біблії, яка на рушнику, знаки якого ви не розумієте, є хоч щось за Україну? За наш Український Дух? Є там, чи ні хрена нема?! Все за Йордан, та за короля Ізраїльського... То що ж тут Українського?Та ну Вас! Надоїло сперечатися.
2007.02.11 | Георгій
Я з Вами і не сперечаюся :)
Вільнодум пише:> Якщо Ваша церковка розписана кольорами Бога Ра, і ікони там такі, як в Києві, то це не означає, що в Києві вони Українські? Що тут Українського? Якщо попи кладуть рушники під біблію, то що це означає? Чи розуміють ці попи і ви, раби-прихожани, що ті знаки на рушниках означають? А знакам тим більше ЧОТИРЬОХ тисяч років! З часів Трипілля прийшли... А в Біблії, яка на рушнику, знаки якого ви не розумієте, є хоч щось за Україну? За наш Український Дух? Є там, чи ні хрена нема?! Все за Йордан, та за короля Ізраїльського... То що ж тут Українського?
(ГП) Пане Миколо, Україна почалася не з Трипільської культури, а з Київської Русі, яка у 988 році прийняла християнство. Трипільська культура дійсно дуже стародавня, але де докази, що вона українська? Та так можна сказати, що Німеччина почалася з неандертальців, а Франція - з кроманьонців... Є ж все-таки якась більш-менш об"єктивна історія...
Взагалі моя дуже особиста, дуже персональна духовна Україна - це Київщина, Брацлавщина і Волинь часів їх відновлення так званими "литовцями" 14-15 ст. (вони насправді вже були в дуже великій мірі східними слов"янами, білорусами й українцями, тільки їх верхівка, князі і "княжата," були прибалти, та й ті старалися переймати місцеву "руську" мову й христилися у православну віру). Саме тоді сформувалося оте народне ядро, яке пізніше не дало себе ні ополячити, ні змосковити, і яке попри всі на світі старання колонізаторів досі не колонізується.
> Та ну Вас! Надоїло сперечатися.
(ГП) А я з Вами вже давно не сперечаюся.
2007.02.11 | Вільнодум
Re: Я з Вами і не сперечаюся :)
> (ГП) Пане Миколо, Україна почалася не з Трипільської культури, а з Київської Русі, яка у 988 році прийняла християнство.(В-дум) Ось тут Ви сказали якраз те, що дає розуміння Вашій релігійності. Ви в дохристиянську Україну не вірите! Її, по-вашому, не було! Помиляєтесь, пане Георгію, дуже помиляєтесь! Була! І це вже є науковим доказом, якого Ви не знаєте, або не хочете знати. Скоріше друге.
"Дослідники Трипілля С.Бібіков, С.Рижов, В.Мицик, О.Уманський стверджують, що символи трипільців перегукуються із традиціями українського народного декоративного мистецтва." (Станіслав Губерначук). Повністю статтю можете прочитати на моїй сторінці про Трипілля: http://www.trypillia.com/articles/ua/su6.shtml
На цій сторінці є багато інших наукових статей, які показують звязок культури Трипілля з культурою України.
Якщо Вам цього замало, почитайте "Первісну історію України" професора Могилянки Л.Залізняка. Він цю історію веде від мамонтів до сучасності і показує зв'язок трипільців з Українцями. Книжку можна знайти в моїй крамниці: http://kolos.com/store/catalog/product_info.php?cPath=21_38&products_id=112
Я з Вами також не сперечаюся, бо неможливо доказати людині, яка під оманою юдо-християнства, що до юдо-християнства на Україні БУЛА велика культура. Не тільки була, а була духовно вищою!
-- Вільнодум
2007.02.11 | Георгій
Культура НА Україні - так, але я говорю про історію українського
... народу, нації. Вона все-таки почалася з Любарта, короля Данила, Олельковичів, Байди...2007.02.11 | Вільнодум
Ви що вважаєте, що до України у нашого народу історії не було?
2007.02.11 | Роксана
Re: Ви що вважаєте, що до України у нашого народу історії не було?
Пна Вільнодум пише до пана Георгія--Ви що вважаєте, що до України у нашого народу історії не було?-
Та чому ж? Люди були, тільки не УКРАЇНСЬКА НАЦІЯ. Ми он ще і тепер кажемо
"народ України" замісто "українській народ". Довго ще треба відновляти духовну націю. Не так легко змінити совковий менталітет.
2007.01.23 | +O
Re: мабуть — ще від одного дзеркала... :)
Христос Раждається!Радий, що пан Георгій знайшовся у Вселенському Православії.
Я грішний давно хотів поділитися моїм пережиттям/розумінням питань, піднятих у цьому дереві дописів, але все якось не було часу…
Спробую
Звичайно – погоджуюсь з паном Віктором в тому, що людина може сприймати обрядовість як поганин і часто традиційний священик через те, що не працює поза межами Церковних Відправ, виглядає «наймитом» (в кращому разі – Божим
Подібною є проблема десакралізації/раціоналізування Віри і/або перетворення Церкви на політичну партію/соціальну службу (хоч соціальна активність Церкви не є погана сама по собі, вона може зробити підміну Служіння Богові служінням людині), керування Церквою «великими гаманцями» чи викреслення Імені Божого (щоб бува кого не образити
Про ці проблеми часто говорять, протиставляючи у різного роду полеміках Церкву Церкві (в якості: «ага! — а от у вас..!»
Хочу поділитись своїм пережиттям проблеми
Я вже якось розповідав про свій особистий шлях до Бога — я грішний сприймаю його як Дар Божий. Загально ми (християни) всі в один голос твердимо, що Віра являється Даром. Так, і з власного досвіду можу твердити, що над цим Даром треба дуже попрацювати (працювати непрестанно) — Віра має свій розвиток! Її треба вимолити, постаратись відкритись/довіритись Богові настільки, щоб запах кадила, лампадки, напівзрозуміле бурмотіння.., цілування Святих Ікон стало глибинним пережиттям у прийнятті/розумінні того, що відбувається Таїнство Божої Присутності. Саме ця Присутність Бога відкриває важливість збереження вікових Традицій — у них вмолена Віра Православна. Це — і Біблія, і Катехизм, і… бракує правильних слів…— це власне стає пережиттям Бога мною: сучасним, сьогоднішнім, який, можливо і не розуміючи — відчуваю те, про що дивною мовою (навіть, якщо це — моя рідна сучасна українська) молить Бога Його Церква… Бо Церква — цілість, входячи в Таїнство якої ми перебираємо на себе досвід Її багатовікової молитви, приймаємо Бога молитвами Тих, хто Йому вгодив (Святих Божих Угодників, особисті молитви (тексти) яких уклалися в щоденну Молитву Церкви).
І тут дійсно є важливим, щоб священик був Божим чоловіком, через призму молитви якого Бог донесе всю святість древньої Традиції сучасній людині; через якого Бог з’єднає Свій двотисячолітній люд у спільній молитві. А це (священик «від Бога»), нажаль, рідкісне явище. Але, попри всю важливість священика — Таїнственно Свяченої особи, думаю, що не можна приписувати йому те, що саме/лише від нього залежить сприйняття вірним/мирянином Діяння Божого в Таїнстві Церковного Служіння. Вірую, що це залежить саме від сопричасності людини (кожної) Богу; від того, наскільки людина молить Бога «відкрити»; наскільки черпає з розлитої на весь світ Благодаті...
В Католицькій Церкві кожен вірний має обов’язок бути у неділю на відправі. Часто про Службу Божу, на якій Діється Таїнство Євхаристії (!!), люди кажуть: «відбув»/«вислухав»/«відстояв».., і я грішний в цьому чую щось на зразок: «відмучив», «Господь терпів і нам велів»… Але ж це неймовірно викривляє те, що відбувається на Літургії: Свято (радісна гостина) пропонування Бога Всього Себе мені — грішній людині! Господь прийшов у наш світ, прийнявши на Себе людську природу, жив між нами, дав себе розіп’ясти, помер і Воскрес заради нас усіх і кожного зокрема, перемігши у Своєму Воскресінні Добром зло: «Прийміть їжте/пийте з неї всі— це Тіло і Кров Моя, Нового Завіту, що за Вас ламається/проливається на відпущення гріхів». Вірую, що Це важливо навчитись переживати з Богом; що зрозумівши, «Що» зараз, саме у цю Мить і саме для мене грішного Господь Чинить (Втілюється/Воскресає — Являє моє Спасення), людині не буде нудно/нецікаво…
Принаймі — я грішний саме так це переживаю
З повагою
священик Олег Жаровський
2007.02.10 | harnack
Пане отче - навіщо невпинно хизуватись отим "я грішний"?
2007.02.11 | +О
Re: Пане Гарначе - бо не зауважив, що хизуюсь. Дякую за науку!
2007.02.01 | Георгій
Лист від пастора-пресвітеріанина
Тільки-що отримав отаке електронною поштою. Автор - мій дуже добрий друг, пастор ПЦ США, зараз Пресвітер-Асоціат (тобтo заступник головуючого) пресвітерії Св. Андрія (північна частина штату Місісіпі), доктор теології, і дуже симпатична людина. Дуже вражає його думка про Православну Церкву.**********
George--
I praise God that he has so richly blessed you with the ancient, authentic,
holy, disciplined community you have been seeking.
Somehow I am reminded of the old hymn's words: "Through many dangers, toils,
and snares, I have already come; 'tis grace has brought me safe thus far,
and grace will lead me home." Indeed, the grace of our Lord Jesus Christ has
led you home.
Peace,
Tom
PS Thanks for the book recommendation!
Dr. Thomas A. Ch.
Presbyterian (USA) Campus Minister--MSU
Associate Executive for (...)
-----Original Message-----
From: George Pinchuk [mailto:gpinchuk@muw.edu]
Sent: Thursday, February 01, 2007 8:28 AM
To: Sara B.
Cc: drtom87(...)
Dear Sara, Barbara, Jenny, Judith, and Tom,
For you "pro" theologians, maybe this book will be interesting:
Alexander Schmemann. "For the Life of the World. Sacraments and Orthodoxy."
St.
Vladimir's Seminary Press, Crestwood, NY, 1995, 151 pp., ISBN 0-913836-08-7.
I am in love with Fr. Schmemann.
(1973-1983, in Russian). It's been such a long time since ANYTHING impressed
me
so deeply in my reading.
The news that I mentioned in the title is that this coming Sunday, during
the
Divine Liturgy at St. Cyril and Methodius parish in Starkville, MS, I will
be
chrismated and thus officially confirmed as a member of the Orthodox Church.
(Lesya and Maryana do not need this because they were baptized and
chrismated
Orthodox as infants.)
I hope and pray everything goes well with you and yours!
George
--
George V. Pinchuk, M.D., Cand. Sci. Med.
Assistant Professor of Microbiology
Department of Sciences and Mathematics
Mississippi University for Women
1100 College St., MUW-100
Columbus, MS 39701-5800
Telephone (662) 329-7281
FAX (662) 329-7238
E-mail gpinchuk@muw.edu
http://www.muw.edu
2007.03.10 | Георгій
Подальший розвиток
Вчора пішов до сповіді. До того, я сповідався священикові тільки один раз, і дуже давно, десь ще році так у 1996 чи 1997, в українській православній "церковці" міста Сіетла. І це не була справжня "сакраментальна" Сповідь, тому що тоді я ще не був охрищений (священик просто не питав, очевидно він думав, що як хто дорослим прийшов до української церкви, цей "хтось" просто повинен бути охрищеним в дитинстві, "як всі люди").Не можу сказати, щоб я мав зараз якесь "особливе" відчуття "полегшення" - я сам в душі вже тисячу разів сповідався Господеві у своїх гріхах, і в принципі нічого "нового" під час вчорашньої Сповіді не сталося. І як добре каже Псалом 51 (50), "безаконня моє я знаю, і гріх мій завжди передо мною." Але це, мабуть, і НЕ Є метою справжньої Сповіді - "полегшити душу," це не сеанс психотерапії... Відчуваю, що зробив щось потрібне, важливе, те, що повинен був зробити, не міг не зробити.
Говорив після Сповіді з отцем Майклом. Він з величезним ентузіазмом носиться з ідеєю завести нам свою церковну будівлю (зараз ми все ще збираємося в нього вдома). Він знайшов якийсь сарайчик, але і там щомісячна орендна платня більше, ніж ми поки що можемо собі дозволити. Ще поживемо, потерпимо, поскладаємо... Показав мені багато своїх скарбів - гарні цікаві ікони східних і західних святих, печатки для просфор, чаші для Причастя.
Ще о. Майкл трохи розповідав про своїх "владик" - нашого нью-джерзійського єпископа Джона і митрополита Євлогія (який живе в Мілані). Показав їх фотографії, листи, де вони розповідають про свою діяльність, подорожі.