Обговорення праці св. о. Григорія Нисського
02/11/2007 | Георгій
Пропоную посилати в цю нову гілку наші відгуки на працю св. о. Григорія Нисського, лінк до якої подав о. Олег:
http://www.vehi.net/nissky/nissky.html
http://www.vehi.net/nissky/nissky.html
Відповіді
2007.02.11 | Георгій
"Скоство" впалої у гріх людини
Цікава думка:>"...подлинно стал скотен принявший природу свою по наклонности к вещественному этот текучий способ размножения. (...) Думаю, что и всякая страсть от этого начала, как из некоторого источника возникши, наводняет человеческую жизнь. Доказательством же сказанного служит сродство страстей, равно обнаруживающееся и в нас и в бессловесных, ибо несправедливо приписывать первые начала страстного расположения естеству человеческому, созданному по образу Божию. Но поскольку привзошла в этот мир и жизнь бессловесных, а человек по сказанной выше причине и из естества бессловесных заимствовал нечто, разумею способ рождения, то через это заимствовал и прочее замечаемое в этом естестве ибо не в раздражительной силе у человека подобие Божие и не сластолюбием отличается естество преимущественное; и боязливость, и дерзость, и желание большего, и отвращение от скудости, и все тому подобное далеки от признаков боголепия. Поэтому естество человеческое извлекло это из бессловесной в себе части, ибо, чем бессловесная жизнь ограждена для самосохранения, то, будучи перенесено в жизнь человеческую, стало страстью."
(ГП) Дуже цікава думка. "Скотом," чимось нижчим за те, чим Бог хоче, щоби людина була, її, людину, робить ПРИСТРАСТь. Св. Григорій цю пристрасть пов"язує зі статевим розмноженням, яке у хворій голові впалої у гріх людини виродилося у "сластолюбство."
>сластолюбие имело началом уподобление бессловесному, но в человеческих поступках возросло, породив такое число разных грехов сластолюбия, какого нельзя найти в бессловесных. Так вожделение к раздражительности сродно со стремительностью бессловесных, возрастает же при содействии помыслов, ибо отсюда - мстительность, зависть, лживость, злоумышленность, лицемерие. Все это произращено худым деланием ума. Ибо, если страсть эта лишится содействия помыслов, то раздражительность останется чем-то скоропреходящим и бессильным, подобным пузырю, который, едва явится на воде, и тотчас лопается. Так прожорливость свиней ввела любостяжателность, и величавость коней стала началом гордыни. И все, происшедшее от скотского бессловесия и взятое в отдельности при худом употреблении ума стало пороком; как и наоборот, если рассудок восприимет власть над такими движениями, то каждое из них превратится в вид добродетели. Так раздражительность производит мужество, робость - осторожность, страх - благопокорность, ненависть - отвращение от порока, сила любви - вожделение истинно прекрасного, а величавость нрава возвышает над страстями и образ мыслей сохраняет не порабощенным злу. Такой вид возношения духа восхваляет апостол, повелевая постоянно мудрствовать горняя (Кол. 3, 2). Так можно найти, что всякое такое движение, возносимое возвышенностью мысли, сообразуется с красотой того, что по образу Божию. Но поскольку есть какая-то тяжелая и вниз стремящаяся наклонность греха, то чаще бывает иное, ибо тяжестью бессловесного естества более увлекается вниз владычественное души, нежели сколько тяжелое и перстное возносится вверх возвышенностью мысли. Потому нередко окаянство наше делает, что не узнаем дара Божия, потому что плотские страсти налагаются, подобно отвратительной маске, на красоту того, что но образу."
(ГП) Дуже логічний розвиток ідеї про "скотство." Саме "падіння" людини в тому, що вона всі нормальні, здорові, дані самим Творцем властивості своєї істоти перевела у гротескний, нелюдський, "скотський" вид. "Доповнення" двох "половинок" однієї людської істоти у двох статях людина перетворила на сладострастя. Але коли людина відроджується, завдяки Христовій спасительній силі - що стається з нормальним, здоровим потягом двох статей одна до другої? Чи він, цей потяг, "умертвляється," чи просто позбавляється пожадливості, пристрасті, "скотства?"
2007.02.12 | tmp
Скотство
Георгій пише:> Цікава думка:
...
> (ГП) Дуже логічний розвиток ідеї про "скотство."
Не думаю, что развитие идеи может быть "дуже логичным" или "не дуже". Оно или/или - логика или есть, или ее нет. Верна ли она - второй вопрос.
Кстати, мне показалось, что та идея святого, что началом перечисленных грехов есть уподобление бессловесному не верна. Началом было все таки другое наше стремление, наоборот - уподобиться богам, "стать как боги", то есть гордость.
Да и вообще я не думаю, что можно уподобиться скоту (разве что перестать грешить - звери ведь не грешат). Скоту можно только уподобить.
Не себя, конечно..
2007.02.11 | Георгій
Репліка на репліку п. Р.М. з іншої гілки
Репліка була під заголовком "Бог створив ОДИН світ"Георгій пише:
> Роксана пише:
> > Що за бздури! Пощо душі тіло тілесне? Господь сказав- із землі ти взяте у землю і повернешся- Якщо ми віримо у воскресіння, а я твердо в це вірю, то не потрібно нам цієї тілесної "хати". Нам дано буде тіло духовне, нетлінне.
> (ГП) Так, і я в це вірю. Але ми не знаємо, що це за тіло таке буде. Тому святі Отці - зокрема Василь Великий і Григорій Нисський - спробували, на підставі свого розуміння Св. Письма - розробити "сценарій" свого роду "відбудови" наших тіл після Воскресення. Вони базуються на положенні, що Бог створив ОДИН світ, одну реальність, відмінну від Себе Самого. Ця об"єктивна реальність складається з "неба і землі" (Буття 1:1) - ми, люди, належимо до "землі," тоді як ангели до "неба." За Св. Григорієм Нисським, вся ця реальність складається з елементів, які всі пов"язані один з одним, і знаходяться у невпинному русі. Воскресення людського тіла, наскільки я зрозумів св. отця, йому вбачається як "збирання" нашою "душею" якихось елементів, які складатимуть наше майбутнє "духовне" або "небесне" тіло. Це і буде воскресенням. Ми воскреснемо саме як "ми," але не як якісь зовсім нові істоти. Воскресення є оновлення, а не створення паралельного "цьому світові" "того світу."
>(P.M.) Повна бздура. Цьому матеріальному світові просто прийде КІНЕЦЬ. Що стосується того світу, то він духовний.
(ГП) Аргументуйте. Де і хто пише про КІНЕЦь всього матеріального?
2007.02.11 | Роксана
Re: Репліка на репліку п. Р.М. з іншої гілки
Пане Георгій,Думаю, що ми зайшли "не в нашу ділянку".
Що буде після нашої смерти ніхто з людей не знає, бо ще ніхто звідти не повернувся і не розказав, як і що? Можна філософувати, розробляти "знання", але це все лиш припущення. Біблію і Новий Завіт можна пояснювати " на свій лад". Так багато і роблять. Колись забороняли читати біблію, власне з таких міркувань. Для мене ясно одне- душа народжується і приймає тимчасове тіло, аж поки не досягне своєї "святості". Не вірю в реокорнацію, але часто запитую себе, чому ж так Бог дає, що одна людина доживає глибокої старості , а друга вмирає немовлям? Може тому, що душа вже досягла свого ступеня святості і життя кінчається власне на цьому осязі. Це лиш мої думки без жодних наукових дослідів. Не вірю в теорію, що мов Душа збирає якісь там елементи, щоб воскреснути у цьому оновленому тілі.
Нема такого ані в Старому ані в Новому Завіті.
2007.02.12 | tmp
Re: Репліка на репліку п. Р.М. з іншої гілки
Роксана пише:> Пане Георгій,
>
> Думаю, що ми зайшли "не в нашу ділянку".
> Що буде після нашої смерти ніхто з людей не знає, бо ще ніхто звідти не повернувся і не розказав, як і що?
Как никто?
Он-то и есть залогом того, что все мы тоже когда-то воксреснем, причем в своем теле. Обновленном, конечно.
> Для мене ясно одне- душа народжується і приймає тимчасове тіло, аж поки не досягне своєї "святості".
Строго говоря, нельзя сказать, что душа принимает тело, т.б. "временное". Или тело принимает душу. Возникают они вместе - в момент зачатия, наверное.
Утверждать, что первым появлется тело - значит говорить, что эмбрион изначально является трупом (ведь тело без души - труп), которого в принципе и ликвидировать не грех (оправдание абортов).
Утверждать, что первой появляется душа, а потом она получает тело - вынуждает допустить, что у Бога где-то есть эдакий "склад" душ. И что же они там (на складе) делают? Как живут? Кто их, собственно, рождает? Бог?
Скорее всего рождаются они все вместе и вместе же являются неотъемлимыми частями единой человеческой личности.
2007.02.12 | Роксана
Re: Репліка на репліку п. Р.М. з іншої гілки
tmp пише--"Он-то и есть залогом того, что все мы тоже когда-то воксреснем, причем в своем теле. Обновленном, конечно."-
Те що ми воскреснемо, немає сумніву. Чи в тому самому тілі, сумніваюсь.
Чи ви б хотіли бути у вічності 90-ти річним дідусем, або 2-ох місячною дитиною? Ні, безперечно ні. Господь сказав ,що воскреснемо в нетлінному тілі,новому тілі, але ніде не пригадую щоб було сказано, що матимемо наше земне тіло, тільки "оновлене".
Що до того ,що перше закладено в зачаття, душа чи тіло я б сказала в один час. Бог дав душу і дав тимчасове пристановище цій душі. Створив нас "на свою подобу". Ну, якщо іти до Адама, то виходить, що Бог створив спочатку тіло, а потім вдихнув у нього життя. Тобто дав йому душу. Кажу ж вам, що багато можна спекулювати на "знаннях" Божих. Однак сказано, що мудрості Божої нам не зрозуміти, так як і пісок морський не перечислити. Ось тут і приходить віра. Ми віримо Богові, бо він ніколи не говорить неправду. Сказав Господь"- Віра твоя спасе тебе"-
2007.02.13 | tmp
Re: Репліка на репліку п. Р.М. з іншої гілки
Роксана пише:> tmp пише-
>
> -"Он-то и есть залогом того, что все мы тоже когда-то воксреснем, причем в своем теле. Обновленном, конечно."-
> Те що ми воскреснемо, немає сумніву. Чи в тому самому тілі, сумніваюсь.
> Чи ви б хотіли бути у вічності 90-ти річним дідусем, або 2-ох місячною дитиною? Ні, безперечно ні. Господь сказав ,що воскреснемо в нетлінному тілі,новому тілі, але ніде не пригадую щоб було сказано, що матимемо наше земне тіло, тільки "оновлене".
Когда я мечтаю на эту тему (бывает
> Що до того ,що перше закладено в зачаття, душа чи тіло я б сказала в один час. Бог дав душу і дав тимчасове пристановище цій душі. Створив нас "на свою подобу". Ну, якщо іти до Адама, то виходить, що Бог створив спочатку тіло, а потім вдихнув у нього життя. Тобто дав йому душу.
Кстати, в Бытии на это счет все достаточно просто. Бог сделал человека живым, уже с душой. А потом, видимо, еще и поцеловал его (я так думаю
Вот, кстати пара свято-православных мнений:
- св. Феофан Затворник: "Созда Господь тело человека из персти. Это тело что было? Глиняная тетерька или живое тело? - оно было живое тело - было животное в образе человека, с душою животною. Потом Бог вдунул в него Дух Свой - и из животного стал человек"
- прп. Серафим Саровский: "Адам не мёртвым был создан, но действующим животным существом, подобно другим живущим на земле одушевлённым Божиим созданиям. Но вот в чём сила, что если бы Господь Бог не вдунул потом в лицо его сего дыхания жизни, то есть благодати Господа Бога Духа Святого..., то Адам, как ни был он совершенно превосходно создан над прочими Божиими созданиями как венец творения на земле, всё-таки пребыл бы неимущим внутрь себя Духа Святого, подобен всем прочим созданиям, хотя и имеющим плоть и душу и дух, принадлежащие каждому по роду их, но Духа Святого внутрь себя неимущим".
Кстати, сказано, весьма в духе теории эволюции, имо
> Кажу ж вам, що багато можна спекулювати на "знаннях" Божих. Однак сказано, що мудрості Божої нам не зрозуміти, так як і пісок морський не перечислити. Ось тут і приходить віра. Ми віримо Богові, бо він ніколи не говорить неправду. Сказав Господь"- Віра твоя спасе тебе"-
Аминь.
2007.02.14 | +О
Re: Репліка на репліку п. Р.М. з іншої гілки
Христос Раждається!Цікаво, що близькість до прийняття теорії Еволюції можна відчитати і у висловлюваннях Папи Івана Павла ІІ
Пропоную Вам критичну статтю Доктора філософії, професора Українського Католицького Університету Петра Гусака
вибачте за технічні помилки
З повагою
Олег
Чи існує прийнятна теорія еволюції людини?
Критичні роздуми про людський філо∂енез
Питання про походження людини знову стало актуальним та розгорілася дискусія, коли Папа Іван Павло //у своєму листі від 22.10.1996 р. до Папської Академії Наук сказав, що нове знання привело до визнання «of more then one hypothesis in the theory of evolution» (Pope John Paul II, “Magisterium is concerned with the question of evolution, for it involves conception of man”. (Massage to Pontifical Academy of Sciences, L`Osservatore Romano, №44, 30.10.1996; також: www.cin.org/jp2evolu.html).). Що він мав на увазі? Що теорія еволюції є чимось більшим, ніж гіпотеза, чи що у цій сфері досліджень існує більша кількість гіпотез? Видається, що друга інтерпретація - вірна, бо кілька речень опісля Іван Павло II пише, що ми повинні говорити не про одну, а про декілька теорій еволюції, та що існують матері¬алістичні, редукціоністські та спірітуалістичні інтерпретації цієї теорії (Там само). І дійсно, визначальна для сьогоднішньої наукової акцеп-тації Дарвіністська теорія розвинулася та розділилася на різні наукові та філософські течії, такі як (серед інших) неодарвінізм, «емерджентна еволюція», тейярдизм та найбільш прийнятна в ка¬толицьких наукових колах теорія еволюції людського тіла, яка од¬ночасно стверджує, що розумна людська душа є результатом безпосереднього Божого творчого акту. Котра з теорій пропонує вірне дійсності пояснення походження людини, а, крім того, є відпо¬відною до гідності людської особи? Відповідь на це питання надзвичайно важлива, тому що розуміння, хто така людина, є вирі¬шальним для того, які етичні поняття та норми будуть панівними, та, відображаючись у позитивному праві, впливатимуть на зако¬нодавство. Через те можливість «справді людського» життя кож¬ного індивідуума та людства в цілому залежить від філософсько¬го розуміння людської природи. Наприклад, етичні норми щодо людської статевої активності, або ж питання щодо моральності абортів, евтаназії, смертної кари, клонування, донорства орґанів, трансплантацій', штучного запліднення і т. д. повністю спираються на конкретне філософське розуміння людини, та будуть зовсім інакшими в залежності від того, чи людина - «високорозвинена» тварина, чи духовне творіння з безсмертною душею.
Важливо також вияснити, чи котрась із теорій еволюції за¬певняє належне пояснення свободи волі людини, без якої не¬можлива жодна відповідальність - ні моральна, ні правова. Дані роздуми важливі також як поштовх для відповідних досліджень в галузі антропології, етики та філософії права, оскільки всяка тео¬рія скоріше чи пізніше починає впливати на людську практику і таким чином формує людські стосунки та життя.
Споконвіків люди ставили питання, звідкіля і яким чином вони виникли. Через обмжений обсяг даної доповіді тут неможливо представити від початків міфологічні космогонії, грецькі та се¬редньовічні філософські системи, які по різному відповідали на це запитання. Одні з них можна назвати «креаціоністичними», інші - «еволюціоністськими». В новіших часах креаціоністами були такі світила, що їм сучасна біолоґія завдячує свою систематиза¬цію, як Андреас Цезальпінус, Джон Рей, Турнефорт, Барон де Кюв'є, і звичайно, Карл Лінней. їхню класифікацію природи як «одне поруч з іншим» -як «божественний порядок, що виявляєть¬ся у природі» прихильники теорії еволюції пізніше хибно зінтерп-ретували та перетлумачили у «розвиток одного з іншого». Серед прихильників еволюційних поглядів можна назвати такі імена, як Бенуа де Майєт, Й. Сваммердамм, Дж. Л. Л. Буффон, Ф. В. Шеллінґ, Ґ. В. Ф. Геґель, Д. Дідро, Е. Дж. Сент-Плєр, Р. Шамбр, Еразм Дарвін, Ламарк та інші. Творцями сучасної теорії еволюції вважаються Чарльз Роберт Дарвін (1809-1882) та Альфред Рассел Воллес (1823-1913), які сформулювали «теорію виник¬нення видів завдяки природній селекції».
Ця «природна селекція» згідно з Дарвіном, відбувається у таких етапах:
1. Види рослин і тварин не є незмінними, а в них відбуваються варіації (в наш час вони звуться мутаціями). Це випадкові зміни, які можуть бути дуже шкідливими, але часом
2. вони можуть покращувати здатність ор∂анізмів до виживання.
3. Організми продукують зазвичай більше потомства, ніж може вижити, і нащадки з такою варіацією, яка дає їм переваги, мають більше шансів вижити, та передати ці переваги своїм подальшим нащадкам.
4. Якщо процес різного виживання триває, то ці переваги мо¬жуть евентуально поширитися на весь вид і стати підставою для подальших покращень. Таким чином дана популяція перебуває в постійних змінах і, згідно з Дарвіном, може посту¬пово розвинутися до все складніших, краще пристосованих до довкілля форм, включно з видами і родами (Див.: C.R.Darwin, On the Origin of Species, auch: The Encyclopedia of Philosophy (Macmillan Publishing Co., Inc.& The Free Press, New York/ Collier Macmillan Publishers, London 1972); том 2, стор. 297-298.).
(Неясно тільки, в чому має полягати ця краща пристосо¬ваність до довкілля. Якщо тільки в тому, що вона підвищує шан¬си вижити, то приходимо до тавтології:
1. Істоти, які виживають, краще пристосовані.
2. Краще пристосовані ті істоти, які виживають.
3. Виживають ті істоти, які виживають.).
Статева селекція відіграє для Дарвіна роль другого механіз¬му еволюції. Він називає це «боротьба самців за самиць» (Очевидно, що це стосується тільки тваринного, а не рослинного чи бактеріального світу і через те не може бути всезагальним меха¬нізмом еволюції). У своєму творі «Походження людини і селек¬ція по відношенню до статі» (1871) Дарвін припускає, що не всі особини того самого виду мають здатність залишити здатне ви¬жити потомство в однаковій мірі. Через те виникає «боротьба», і ті самці, які мають певні переваги (напр. сила, агресивність...), мають більше шансів залишити здатне вижити потомство. «Він (Дарвін) вважав це (статеву селекцію - П.Г.) особливо важливим для еволюції людини. Наприклад, втрата волосяного покриву при¬писується тому фактові, що самці предків людини постійно ви¬бирали таких самиць, у яких були ширші ділянки відкритої шкіри» (Там само, стор. 298; Дарвін забуває тільки пояснити, чому вони вибирали таких самиць. Чи це «статева селекція», коли вибирають облізлих самиць? Парші, лишаї, облисіння і т. д. є однозначно аномалі¬ями і означали би недолік для здатності вижити - хворобу та безза¬хисність перед холодом.).
Що стосується успадковування набутих властивостей, то Дарвін не мав точної інформації про закони спадковості. (Відкриті Ґреґорем Менделем у 1864 р. закономірності відбору залишали¬ся до 1900 р. непоміченими в науковому світі). Через те Дарвін вважав, що деякі варіації виникають внаслідок дії довкілля на плазму зародків, а інші - внаслідок вживання чи невживання, наприклад, він вірив, що постійне сильне сонячне опромінення шкіри тварини потягне за собою зміни у плазмі зародків і її по¬томство матиме більш задублену шкіру. Або ж коли вовк постійно бігає за зайцями, то його м'язи стають сильніші і потомство ус¬падкує міцніші м'язи.
В наш час дарвінізм у його первісній формі має мало прихиль¬ників, але його основні аксіоми (адаптація, мутація і селекція) при¬сутні у т. зв. неодарвінізмі. Основними представниками неодар-вінізму є в наш час американець СтефенДжей Ґоулд та анґлієць Річард Докінс. Першому належить теорія «перерваної рівноваги», яка по своїй суті не відрізняється від теорії стрибків в еволюції чи теорії «переходу кількості в якість». Суть її в тому, що якась нова властивість поширюється в популяції непомітно - без фіксування проміжних форм. Коли ж достатня кількість особин її вже має, то вона проявляється - настає «якісний стрибок» і виникає новий вид. Другому належить теорія «егоїстичного гена», яка полягає в тому, що все розмноження та розвиток- не що інше, як намагання генів себе зберегти та реплікувати. Організми, згідно з цією тео¬рією, є лише середовищем та засобом для реплікації ґенів.
Вплив таких течій не обійшов стороною і Католицьку Церкву. Деякі з їхніх версій були витворені «католицькими» богослова¬ми. Яскравий приклад-єзуїтП'єр Тейяр де Шарден(1881 -1955), теорія якого відома під назвою «тейярдизм». Суть її можна ко¬ротко передати так: «на початку» існувала «тканина універсу-му» з притаманною їй духовною енергією - любов'ю, під дією якої вона ускладнюється та повинна завершити свій розвиток в божественному пункті «омеґа»(який в розумінні Тейяра де Шар-дена є не що інше, як «Христос»). Про рівень науковості цієї теорії свідчить така цитата з «Феномену людини»:
Чи еволюція мала би бути тільки теорією, системою, гіпо¬тезою? В жодному випадку! Вона - набагато більше! Вона є загальною умовою, якій у майбутньому повинні відпові¬дати вісі теорії, всі гіпотези, всі системи, що би бути мисли¬мими та істинними. Світло, що освітлює всі факти, крива, якій мусять слідувати всі лінії: ось що таке еволюція! (Pierre Teilhard de Chardin, Der Mensch im Kosmos (Le Phenomene Humain), deutsche Ubersetzung von Othon Marbach (Verlag C.H.Beck, Munchen 1965), стор. 223)
Людина у цій системі - тільки «еволюція, що досягла усві¬домлення самої себе» (Дж. Гакслі) (Там само, стор. 225. - Де ще можна знайти кращий доказ гіпостазу¬вання еволюції Тейяром де Шарденом?). Всі механізми еволюції до рівня «гомінізації» запозичені в Чарльза Дарвіна, Ернста Геккеля та в основному відповідають матеріалістичним теоріям.
Проти таких і подібних теорій спрямована Енцикліка Папи Пія XII «Нитапі депегіз» («Дехто нерозумно та нерозсудливо вважає, що еволюція, яка вповні не доведена навіть у сфері природничих наук, пояснює походження всіх речей, та зухвало підтримує моністичну і пантеїстичну думку, що світ перебуває в постійній еволюції. Комуністи радо підписують¬ся під цією думкою, бо якщо душі людей позбавлені усякої ідеї осо¬бового Бога, то вони можуть більш дієво відстоювати та пропагувати свій діалектичний матеріалізм». (Роре Ріus XII, Еnz. Ниmanі gеnеrіs, § 5), яка стверджує, що Учительський Уряд Церкви не забороняє щоби, згідно з теперішнім станом людських наук та священної теології, відбувалися дослідження та дис¬кусії стосовно доктрини еволюції за участю людей, досвід¬чених в обох галузях, наскільки це стосується походження людського тіла, як такого, що виникло з передіснуючої живої матерії - бо Католицька віра наказує нам вірити, що душі творить безпосередньо Бог. (Рaрst Ріus XII, Еnzyklika Ниmanі gеnеrіs, § 36; AAS 42 [1950], S.575)
Енцикліка говорить далі, що обидві думки - на користь та проти теорії еволюції повинні бути зважені та оцінені з необхід¬ною серйозністю, мірою та поміркованістю, тому що дехто за¬надто швидко виходять за межі свободи дискусії, чинячи так, наче б то походження людського тіла з передіснуючої живої ма¬терії було цілком певним та підтвердженим відкритими фактами, та наче б то в джерелах Божого одкровення не було нічого, що вимагало б більшої поміркованості та обережності. (там само)
З цих радше критичних слів Енцикліки вимальовується тео¬рія, про яку йде мова. Вона є спробою погодити теорію еволюціїз вірою в розумного Творця та з оповіддю про створення, яка міститься в Юдео-Християнському об'явленні. (Передумовою для такої спроби є критиковане Папою ПіємХІІ передчасне переко¬нання, що еволюція - це науково доведений факт. А в такому випадку, якщо хтось виходить з цього необґрунтованого переко¬нання, та ще й до того вважає себе християнином та вірить в об'явлення, то щоби не стати жертвою гаданої шизофренії, почу¬ває себе змушеним погоджувати теорію еволюції зі створенням). Дана теорія намагається пояснити, «як» Бог створив весь чут¬тєвий світ, включно з людським тілом, і це «як» в даній теорії-це більше чи менше модифікована дарвіністська еволюція з усі¬ма Познаками та механізмами (природна селекція, «боротьба за існування», а мабуть і - виникнення життя з неживої матерії (?) - принаймні, про це у ній виразно не говориться). В ній стверд¬жується тільки, що Бог «керував» цією еволюцією, та допускаєть¬ся «цензура» в цілому процесі еволюціонування, а саме - між ви¬никненнями людського тіла та безсмертної людської душі, тому що у ній стверджується, що душу творить безпосередньо Бог.
Папа Іван Павло II говорить у згаданому листі дуже обережно про різні сучасні теорії еволюції («тоге Іпап опе гіуроігіезіз іп іпе ІНеогу от ЄУОІІІІІОП»), та про те, що теорії, які стверджують, що дух ВИНИК зі сил живої матерії або розглядають його як лише епіфе¬номен цієї матерії, незгідні з правдою про людину і через те не можуть обґрунтувати її гідності як особи. (Pope John Paul II, “Magisterium is concerned with the question of evolution, for it involves conception of man”. (Massage to Pontifical Academy of Sciences, L`Osservatore Romano, №44, 30.10.1996; також: www.cin.org/jp2evolu.html).). Тому - жодного «миру з Дарвіном» та жодного «потвердження походження людини від мавпи», про що тоді писали деякі газети (пор. наприклад: “Frieden mit Darwin” (Liechtensteiner Vaterland, 25.10.1996).). Папа наголошує наособовій природі людини, яка має цінність регзе і не може бути підпорядкована видові «людина» чи суспільству як засіб, та каже, що перехід до духовного рівня не можна встановити шляхом на¬укового спостереження. Між людиною та рештою живих істот існує онтологічна перервність, але тим не менше Іван Павло II вірить, що ця онтологічна перервність та стверджувана теорією еволюції фізична неперервність можуть бути погоджені завдяки методам, що застосовуються в різних нукових галузях. (Pope John Paul II, “Magisterium is concerned with the question of evolution, for it involves conception of man”. (Massage to Pontifical Academy of Sciences, L`Osservatore Romano, №44, 30.10.1996; також: www.cin.org/jp2evolu.html).). Щоби сформулювати свою богословську позицію, Іван Павло II покли¬кається на Енцикліку Пія XII «Нитапідепегіз», вільно передаю¬чи його думки. Цитую:
Пій XII наголосив на цьому суттєвому пункті: якщо людське тіло виникло з передіснуючої живої матерії, то людсь¬ка душа безпосередньо створена Богом («аnітаs еnіт а Dео ітmеdіаtе сrеаrі саthоlіса fіdеs nоs rеtіnеrе іиbеt» - Нumаnі gеnеrіs, ААS 42 [1950], стор. 575).
Але: в тексті ЕНЦИКЛІКИ В цьому абзаці нема слова «якщо» (ДОСЛІВНИЙ текст я вже цитував вище). Рівно ж і слова Івана Пав¬ла II, що Нитапі депегіз вважає еволюційну доктрину «серйоз¬ною, вартою дослідження гіпотезою», та що його попередник ПійXII стверджував, нібито не існує суперечності між еволюцією та віровченням (Pope John Paul II, “Magisterium is concerned with the question of evolution, for it involves conception of man”. (Massage to Pontifical Academy of Sciences, L`Osservatore Romano, №44, 30.10.1996; також: www.cin.org/jp2evolu.html).), в тексті Енцикліки Нитаnі gеnеrіs не підтверджуються. (всіх зацікавлених відсилаю до тексту Енцикліки за адресою: www.vаtісаn.vа/hоІy_fаthеr/ріus_хіі/еnсycІісals/dосumеnts/hf_р-хіі_еnс_12081950_humanі-gеnеrіs_еn.html).
Мені видається, що не зважаючи на свої добрі наміри погодити віру в створення зі сучасною наукою, та наперекір справедливому відкиданню неадекватних теорій еволюції (або радше - дякуючи тим, які допомагали йому в написанні цього листа до Папської Академії Наук), Іван Павло II потрапив у число тих, які чинять так, «начебто походження людського тіла з передіснуючої живої матерії було цілком певним та підвердженим відкритими факта¬ми» (Пій XII, Нитаnі gеnеris, § 36). Це тим більше незрозуміло, бо Іван Павло II у тому самому листі пише: «Чинність теорії зале¬жить від того, чи може вона бути верифікована, чи ні, її завжди звіряють з фактами; якщо вона вже більше не може пояснити останніх, то виявляє свою обмеженість та непридатність. Тоді вона мусить бути переосмислена» (Pope John Paul II, “Magisterium is concerned with the question of evolution, for it involves conception of man”. (Massage to Pontifical Academy of Sciences, L`Osservatore Romano, №44, 30.10.1996; також: www.cin.org/jp2evolu.html).).
Щоби належно оцінити згадані мною теорії, потрібно спочатку визначити їхній статус. Чи це наукові теорії (де наука є зрозумілою як зсіепііа, тобто у вужчому сенсі - природнича наука, а в ширшому - експериментальна (емпірична) наука)? Такими ці теорії, нажаль, не можуть бути, тому що, щоби могти зватися теорією, а не залишатися просто гіпотезою, всяка ситема тверджень повинна мати можливість верифікації. Ве-рифікувати ж можуть тільки факти - дані у дійсності, яких ці твердження стосуються. Факти можуть бути також змодельо-вані в експерименті. Нажаль, таких фактів, як підтверджували б теорію еволюції, немає. По-перше, вже самим постулюван¬ням неймовірно довгих часових тривалостей теорія еволюції виключає можливість повторення цих подій в експерименті.
(Відомий є, щоправда, експеримент Міллера відносно виник¬нення амінокислот в «первісній юшці», але він виходив з до¬вільно (гіпотетично) прийнятих «первісних» співвідношень і навіть при тому не привів до бажаних результатів). Що стосуєть¬ся фактів дійсності, яка вже належить до історії, то ними мо¬жуть бути тільки викопні рештки. І наперекір очікуванням, якраз викопні рештки свідчать не на користь теорії еволюції. Після більш як сотні років пошуків палеонтолоґія може похвалитися тим, що знайдено багато решток вже вимерлих видів (існує ще проблема т. зв. «живих фоссілій», тобто решток доісторичних істот, які живуть в наш час в незміненому вигляді), однак це завжди - завершені види, а не проміжні форми. Відсутність проміжних форм у викопних рештках змушує прихильників теорії еволюції вдаватия до «викрутасів» типу: «Проміжні форми були нестійкими, а тому не збереглися», або: «зміни відбувалися стрибками, без проміжних форм» («з яйця рептилії вилупилася птаха»). Однак на це все немає доказів, а тому такі пояснення не можуть претендувати на більше, як тільки - бути припущен¬нями. Найбільш ґротескним є використання наявності видів живих істот та людини як доказу того, що еволюція таки відбу¬лася, «бо як ще інакше це все могло виникнути?» Крім того, викопні рештки можуть бути довільно інтерпретовані (окремий вид може бути витлумачений, як проміжна форма).
Лише один приклад: пласт з викопним рештками, що збе¬рігся біля озера Констанц, був описаний у 1726 році Йога-ном Шойхцером як такий, що містить скелет людини, яка жила до Потопу. Виставлений в Гарлемі зразок викликав великий інтерес завдяки гаданому реліґійному підґрунтю, але у 1811 р. Кюв'є дослідив кістки і виявив, що це була Гіган¬тська вимерла саламандра. (Loren Eiseley, Darwin`s Century (Anchor Books/Doubledey&Company, Inc., Garden City, New York, 1961); стор.86-87)
Це саме стосується «ЛЮДИНИ З Небраски», костей «пітекант¬ропа» і т. д. Знаного всім «китайського чоловіка» - «сінантропа» було сконструйовано на підставі знайдених др. Блеком і Тейя-ром де Шарденом шматка черепної кістки та одного зуба. З цьо¬го др. Блек витворив модель сінантропа. (J.W.G. Johnson, Na bezdroiach teorii ewolucji (Wydawnictwo Michalineum: Warszawa-Struga 1989); сторю 77-81)
Однак всі теорії, які стверджують міжвидову еволюцію, ма¬ють далеко більші претензії, аніж просто бути науковими теорія¬ми. Тому що твердження, що всесвіт з усіма його рівнями буття -рослинним, тваринним та особовим світом - поступово «розви¬нувся» з неживої (фізичної) матерії шляхом переходу від нижчого до вищого ступеня, є метафізичним твердженням. Відмінність між різними рівнями буття (між матеріальним та вегетативним і тваринним, між цими трьома та особовим) є метафізичною, вона не може бути пояснена шляхом емпіричного спостереження. По¬трібно філософського акту, щоби збагнути відмінність між не¬живим та живим, між особовим та неособовим, хоча потрібні для цього дані одержуються шляхом емпіричних спостережень. Ем¬піричний метод у значенні спостереження, констатації реально¬го існування об'єкта спостереження та індукції суттєво непри¬датний для зрозуміння та пояснення цих відмінностей. Таким чином кожна версія «теорії еволюції» виявляється «латентною» філософською (метафізичною) теорією, яка
а) заперечує відмінність між різними рівнями буття та вва¬жає їх тільки «епіфеноменами матерії» - «вищим ступенем еволюції». У цьому випадку такі теорії є матеріалістичним монізмом. Або ж вони
б) хоча й визнають відмінність між рівнями буття, то все ж таки приписують нижчим ступеням «силу» («внутрішність», «психізм») витворити вищі рівні буття. Такі теорії «підно¬сять» все суще на рівень божественного: тут маємо справу з певного виду пантеїзмом, як його сповідує Тейяр де Шарден.
в) Ще одна, навіть у «католицьких» «наукових» колах в да¬ний час поширена версія теорії еволюції визнає тільки одну фундаментальну відмінність - між біологічним та духов¬ним буттям (яку вона врешті-решт теж плутає, тому що інак¬ше неможливо пояснити «людськість» тіла, яке Бог має одушевити безсмертною душею). В біолоґічній же сфері ця версія стверджує міжвидову еволюцію аж до виникнен¬ня «людського» тіла (яке ще не одушевлене безсмертною душею). Типовим представником цієї версії був німець¬кий богослов, єзуїт КарлРанер. Видається, що цю версію «потвердив» (а принаймні - не спростував) Папа Іван Павло II у своєму листі до Папської Академії Наук від 22.10.1996 р.
Через обмежений обсяг даного реферату я змушений поли¬шити розгляд закидів та спростувань згаданих теорій еволюції з боку природничих наук (зацікавлених відсилаю до праці Бруно Фолльмерта (Вгипо УоІІтегі) під назвою «Оіе Ргаде пасп сіег Епізіепипд сіег і_еЬе\л/езеп іп паіипл/іззепзспаШіспегЗіспі», опуб¬лікованої у виданні: Вгипо УоІІтегі и. а. (Нгзд.) Зспбртипд (Іпїогтаііопзгепігит Вегиїе сіег Кігспе, РгеіЬигд і. Вг. 1988)). Я зосереджуся тут на філософській критиці цих теорій.
Перш за все слід вияснити, що означає сам термін «еволю¬ція» та чи коректно його вживають. Латинське поняття «еVОІиііо», яке лежить в його основі, означає дослівно «розгортання антич¬них книг-сувоїв», тобто - розкриття вже існуючого (Див.: Kleines Fremdworterbuch (VEB Bibliogra phisches Institut: Leipzig 1975); стор. 113) В цьому сенсі можна говорити про «еволюцію» живого організму від ембріональ¬ного стану до дорослого орґанізму. Але у згаданих теоріях цей вираз перенесено на виникнення нових, складніших видів, так, неначе би вони від початку закладені у нижчих формах. У такому випадку «еволюція» означає зміни на гомоґенному субстраті -матерії, або ж розкриття того, що вже в тій матерії є. Таке засто¬сування поняття «еволюція» буде коректним тільки тоді, коли за основу прийняти матеріалістичний монізм з його абсурдним твердженням, що матерія є абсолютним буттям та достатньою підставою всіх змін, які у ній відбуваються. Всі «види» були би тоді тільки змінами цього гомоґенного субстрату, а значить не було би підстав говорити про окреслені та відмежовані один від одного види, бо їх би просто не існувало. Був би лише сам про¬цес ускладнення.19 Однак у Дарвіна та в авторів інших версій йдеться саме про виникнення видів - їх існування є занадто очевидним фактом, щоби могти це заперечити. Згідно з Геґелем, щоби пояснити природу речей, треба розповісти історію їхнього виникнення. Тому їм йдеться про те щоби пояснити факт існу¬вання видів за допомогою «еволюції», зрозумілої тут як поступо¬ве чи «стрибкове» виникнення перед тим не існуючих форм та властивостей. Необхідні для такого виникнення механізми (мутація, селекція, перехід кількості в якість і т. д.) гіпостазу¬ються (чи то з наміром заперечити, чи з неможливості прийняти існування Творця) і в реченнях, які виражають зміст так зрозумі¬лої «еволюції», виконують функцію підмета. Таким чином речен¬ня: «Мутація і селекція рухають еволюцію вперед» (де мутація і селекція є механізмами цієї «еволюції») рівнозначне з реченням «Еволюція рухає себе вперед», а отже - «Еволюція еволюціо¬нує». Таким чином, крім гіпостазування процесу та циркукляр-ності доказу («порочного круга в доведенні») маємо тут ще й на¬ругу над законами мови. Тому що в кожному реченні, яке виражає діяльність (а вищенаведені речення - саме такі) необхідно му¬сять бути наперед задані діяч та план, відповідно до якого діяч здійснює свою діяльність.20 Щоби такі вирази не потонули в яв¬ному безглузді та не перетворилися в незрозумілий «набір звуків», а зберігали принаймні граматичну будову речень, які ви¬ражають діяльність, то ті, хто ними користується, неминуче пер¬соніфікують «еволюцію» та витворюють вирази типу: «еволю¬ція пробує», «еволюція вибирає», «еволюція діє» і т. д. (Ми знаходимо такі вирази в «преізобілії у Тейяра де Шардена, в діа¬лектичному матеріалізмі та ін.). Однактаке розуміння «еволюції» суперечить мовному значенню цього слова: «розвиток», розгор¬тання», «вияв назовні того, що вже міститься у внутрішньості».21 Тому, якщо хтось хоче розуміти «еволюцію» послідовно по-дарві-ністськи чи матеріалістично, то замість виразу «еволюція» по¬винен вживати вираз «поставання», і то «поставання само зі себе». Але такі вирази є «протиріччям у терміні» («сопігасіісііо іп іегтіпо»), тому що ніщо не може виникнути само зі себе, що не існує вже перед тим. «Поставання» має значення актуалізації все нових форм, які в свою чергу повинні звідкись братися. Якщо ми не хочемо впасти в «мета-безглуздя» виникнення нових форм самих зі себе, то змушені визнати необхідний метафізичний взає¬мозв'язок, який полягає у тому, що поява нових форм та їхня ак¬туалізація необхідно вимагають зовнішньої і до того ж - необхід¬но розумної та свобідно діючої Причини.
Стосовно інших моментів «еволюції», які заслуговують на філософську критику. Спільним моментом вищезгаданих версій теорії еволюції (а на відрізку «до появи духа» - також і «теорії еволюції ЛЮДСЬКОГО тіла») є принципова можливість переходу від неживої (або ж «наділеної внутрішнім пред-життям») матерії до виразно живої - рослинної а від неї - до тваринного світу. З точки зору природничих наук такий перехід недоведений, більше того, наукові факти суперечать такій можливості. Цю мож¬ливість можна стверджувати лише прийнявши за основу моні¬стичну систему буття. Це може бути або матеріалістичний монізм («Діалектичний матеріалізм претендує бути «науковим та послідовно матеріалістичним монізмом», бо для нього «світ за своєю природою -матеріальний», як рівно ж «всі явища у світі - це різні види рухомої матерії». («Моnіsтиs» II Ніstоrіschеs Wortеrbuch der Рhіlоsорhіе (Нrsg. VON Joachim Ritter und Karlfried Grunder, Rand 6, Verl. Schwabe & Co AG, Basel / Stuttgart, 1984); стор. 135) або ж (сильно відчутне у творах Тейяра де Шардена) неоплатонівське розуміння буття, відповідно до якого всі сущі еманують з «Єдиного» і через те мають як між собою, так і з цим «Єдиним» однакову природу, яка дозволяє їм еволюціонувати в напрямку до «Єдиного».
Якщо ж ми звернемося до дійсності, то не зустрінемо у ній жодного монізму. Хоча все «є», і через те - є у певному сенсі «буттям», то в сущих знаходимо такі разючі відмінності, що ви¬никає питання, чи ми взагалі маємо право застосовувати до них єдине поняття буття (пор.: Josef Seifert, Essere e persona, глава VII.) Ми зустрічаємо так відмінні ступені бут¬тя, що різниця між ними не може бути лише ступеневою, вона суттєва. Через те ці ступені не можуть «виникнути» чи бути»роз-винені» одне з одного. По відношенню до них ми можемо говори¬ти разом зі св. Томою Аквінським тільки про «апаїодіа епііз» -аналоґію буття. Так відрізняються між собою життя і неживе, осо¬бове і неособове, а передовсім - матерія і дух. Ніколи такі сущі не можуть бути виведені одне з одного, тому що їхня «буттєва орґанізація» суттєво відмінна. Життя, особа, дух, є первісними даними, які не можуть бути пояснені через щось інше, а повинні бути збагнені в окремому прогляді (окремій філософській інтуїції). Через те всяка теорія, яка постулює «розвиток від нижчого до вищого ступеня буття», нехтує якраз тими відмінностями в бутті. Сказане стосується і переходу у сфері біологічного - від тва¬ринного буття до особи. Хто усвідомив, що таке особа, розуміє, що між особовим та неособовим буттям існує таке «онтолоґічне провалля», що жоден «розвиток», жодна «зміна стану» (Тейяр де Шарден), жодна «перервана рівновага» (Ст. Джей Ґоулд), жо¬ден «перехід кількості в якість» (діалектичний матеріалізм) не може його «засипати». Якщо ми задумаємося над такими спе¬цифічно особовими властивостями, як самосвідомість, свобо¬да волі, здатність давати належну відповідь на стани речей у дійсності, мова, релігійність, спрямованість до істини, Вічності та Абсолюту, врешті -здатність витворювати різноманітні «теорії» (серед них і «теорію еволюції»), то зрозуміємо, що з онтологічної точки зору рослини і тварини ближчі до неорганічної матерії, аніж до особи. Тому й пише Зайферт:
Через те ... основна думка матеріалістичного еволюціоніз¬му, що людина поступово розвинулася з тваринної свідо¬мості, завідомо зазнає краху як хибна. Тому що, по-перше, всі незліченні прикмети людської, особової духовної душі (Оеізїзееіе) так необхідно та інтеліґібельно пов'язані між собою, що їх можна посідати або всі одразу, або жодної. По-друге, людське особове буття виявляється засадничо та глибинно відмінним від тваринного. Необхідні та інтелігі¬бельні «даності» людини як особи та тварини виявляють величезну відмінність, яка дозволяє нам відразу збагнути: ступеневий розвиток тварини, «посилення» її свідомості до людського рівня абсолютно неможливі (Josef Seifert, Leib und Seele, S.108)
Пригляньмося детальніше до «теорії еволюції людського тіла», яка стверджує, що безсмертну душу творить безпосередньо Бог.
Припустімо, людське тіло розвинулося з нижчого ступеня бут¬тя, точніше - з тварини, тіло якої було «готовим» для прийняття безсмертної душі. Не беручи до уваги питання, яким чином тва¬рина мала би мати тіло «готовим» для прийняття безсмертної душі, виникає ще одна проблема. Бо в такому випадку людина за тілом не відрізнялася би від цієї тварини. Постає питання, чи Бог, творячи першу людську душу, вдихнув її у тваринний ембрі¬он у тваринному лоні?
Цитую Дам'яна Федорику:
Якщо Бог створив душу Адама в момент зачаття тіла «тва¬рини 2» - індивіда певного виду, то чи Адам виростав, звучи самицю, яка його породила, «мамою»? ...Як Адам навчив¬ся говорити? Скільки поколінь протривало, поки розвину¬лася перша мова? (D.Fedoryka, The sin of omission as the missing link in “scientific” evolution (Manuskript); стор. 6)
Мова становить нездоланну перешкоду для еволюціоністів. Вона не могла виникнути. Нею можна або володіти від початку, або її навчитися. Останнє можливе тільки там, де є вже «мовне середовище», у якому цією мовою володіють. Обидвох переду¬мов у «первісному стаді» не було.
Виникає питання, як виникла Єва. Якщо вона, як і Адам, була одушевлена безсмертною душею в лоні її «матері», то «матір» була самицею з того самого стада, у якому і Адам жив. Як Адам міг відрізнити Єву від інших, «неодушевлених» самиць, якщо за тілом їх неможливо було розрізнити? Або навпаки: Єва була са¬мицею, яка породила «одушевленого» в її лоні Адама. Уцьому випадку Адам був би зачатий від тваринного самця... Ці всі роз¬думи дійсні і тоді, коли хтось приймає поліґенізм.
Залишається ще одна можливість: душа могла би бути вдих-нена в доросле тваринне тіло, тобто в індивіда, який був фізіо¬логічно та метафізично повноцінним та міг існувати і без людсь¬кої душі. З цього випливала би метафізична можливість передіснування тіла (а чому і не - душі?). В такому випадку душа була би чимось метафізично зовнішнім та просто доданим до передіснуючого повноцінного тіла, до якого вона би відносилася як до знаряддя чи інструменту. Таке розуміння суперечить суттєвій унікальній єдності душі і тіла, а отже - гідності людини. (Я залишаю тут без розгляду проблему, як може співіснувати в одному тілі безсмертна душа з «тваринною душею» - апіта зепзііма, - яка була у ньому перед тим. Щоби уникнути виснов¬ку, що людина - це одержима мавпа, потрібно, щоби в момент одушевлення «тваринна душа» померла. Тоді одушевлення було би одушевленням трупа, а не тіла. Чим таке створення тіла кра¬ще від створення його з «праху земного»?)
Крім всього така теорія імпліцитно містить зневагу Божої Все¬могутності, так неначе Бог не міг би створити щось безпосеред¬ньо та з нічого, а потребував би для створення людини «тварин¬ного матеріалу».
Таким чином бачимо, що «теорія еволюції» у всіх її версіях не може бути науковою теорією, тому що не має підтвердження в реальному бутті. Чим вона є насправді, так це хибною метафізи¬кою, філософською конструкцією. Чому є вона така популярна? Чому заполонила стільки умів, навіть тих, які вважають себе віру¬ючими? Відповідь проста: ця теорія є прийнятною. А прий¬нятність- це позанаукова та позафілософська категорія і підстави її можуть бути різними: блискучість, когерентність та стрункість теорії, ідеологічні підстави... «Чтобьі бьіть принятьім, надо бьіть приятньїм» - каже Владімір Соловйов в «Трех разговорах...». Чим же «приятная» теорія еволюції? Відповіддю є слова англійсько¬го вченого, Сера Артура Кейта:
Еволюція недоведена і її неможливо довести. Ми просто віримо у неї тому, що інакше ми би мусіли вірити у створен¬ня, а воно - немислиме». (Wolfgang Kuhn, Stolpersteine des Darwinismus (Schwengeler-Verlag: Berneck 1984); I том, стор. 5)
«Теорія еволюції» виявляється, таким чином, ідеолоґією та суроґатною вірою, яка покликана витіснити віру в Бога та Його творче втручання. І навіть в тих версіях, які не відкидають існу¬вання Бога, а намагаються погодити еволюцію з теїзмом, причи¬ною таких намагань є завжди послаблення віри в Божу Всемо¬гутність та бажання йти в ногу з атеїстичним «духом часу», який має неоправдані претензії на науковість. «Яка згода міжХрис-том і Веліялом?» (2 Кор 6,15).
2007.02.14 | Георгій
Це безпідставно розширене трактування слів "теорія біологічної е
Ще раз, ТБЕ ПРИНЦИПОВО НЕ РОЗГЛЯДАЄ НІЯКИХ ГІПОТЕЗ АБІОГЕНЕЗУ. ТБЕ ПОЧИНАЄТьСЯ з положення, що життя ВЖЕ Є.2007.02.14 | +O
Re: Репліка на репліку п. Р.М. з іншої гілки
Христос Раждається!> Роксана: Пане Георгій, Думаю, що ми зайшли "не в нашу ділянку".
Що буде після нашої смерти ніхто з людей не знає, бо ще ніхто звідти не повернувся і не розказав, як і що? Можна філософувати, розробляти "знання", але це все лиш припущення. Біблію і Новий Завіт можна пояснювати " на свій лад". Так багато і роблять. Колись забороняли читати біблію, власне з таких міркувань. Для мене ясно одне- душа народжується і приймає тимчасове тіло, аж поки не досягне своєї "святості". Не вірю в реокорнацію, але часто запитую себе, чому ж так Бог дає, що одна людина доживає глибокої старості , а друга вмирає немовлям? Може тому, що душа вже досягла свого ступеня святості і життя кінчається власне на цьому осязі. Це лиш мої думки без жодних наукових дослідів. Не вірю в теорію, що мов Душа збирає якісь там елементи, щоб воскреснути у цьому оновленому тілі. Нема такого ані в Старому ані в Новому Завіті.
+О: цікаво, що все у Старому і Новому Завітах, що стосується цієї теми (наприклад: ІІМак.7,10; Ів.5,28-29; Ді.24,15; ІКор.5,21-22; 6,13; 15,44; 15, 51-53; Рим.5,12; Фл.3,21) Святими Отцями Церкви читається в контексті Книги Йова (19, 25):
Та я знаю, що мій Викупитель живий, і останнього дня Він підійме із пороху цю шкіру мою, яка розпадається, і з тіла свойого я Бога побачу, сам я побачу Його, й мої очі побачать, а не очі чужі.
З повагою
Олег
2007.02.14 | Роксана
Re: Репліка на репліку п. Р.М. з іншої гілки
+О пише--Та я знаю, що мій Викупитель живий, і останнього дня Він підійме із пороху цю шкіру мою, яка розпадається, і з тіла свойого я Бога побачу, сам я побачу Його, й мої очі побачать, а не очі чужі.
З повагою
Олег-
------------------------
Блаженні ті що вірують!
2007.02.14 | Георгій
Re: Репліка на репліку п. Р.М. з іншої гілки
Роксана пише:> +О пише-
>
> -Та я знаю, що мій Викупитель живий, і останнього дня Він підійме із пороху цю шкіру мою, яка розпадається, і з тіла свойого я Бога побачу, сам я побачу Його, й мої очі побачать, а не очі чужі.
>
> З повагою
> Олег-
> ------------------------
>
> Блаженні ті що вірують!
(ГП) Так. У цьому відношенні я теж блаженний, тому що я завжди саме так вірив, як Йов.