03/10/2007 | Роксана

Моя Україна

Над Володимирським собором і Києво–Печерською лаврою стояло Золоте Місто. Його оточував високий золотий мур, прикрашений картинами, на яких Ангели дають золоту пшеницю людям. Все місто стояло неначе на білому тумані… Це була Рука Бога. Місто мало багато воріт. Біля кожного стояло по два Ангели.
Я підійшла до головних воріт – Золотих. Два Ангели загороджували своїми великими білими крильми вхід. На них були довгі сяючі сорочки, вигаптувані знизу золотом. Широкі довгі рукави повністю закривали руки. Вони стояли, схрестивши руки на грудях. Побачивши мене, направили до мого серця сліпуче світло, що виходило з долонь. Вперше у цьому святому місці мене охопила сильна віра в Бога і любов до світу! Я захотіла підійти до Ангелів і обняти їх. Вони дивилися на мене пильно своїми чистими голубими очима, а золоте кучеряве волосся спадало їм на плечі… Я хотіла щось сказати, але не змогла. Ми дивилися одне на одного й мовчали.
Раптом Ангел мовив до мене мовою думки:
- Ти хочеш пройти в місто?
- Так, - відповіла я.
- Тоді ти маєш пройти очищення… Уяви, що від Господа на тебе сходить голубе світло – віра в Бога. Воно пронизує тебе і очищає від усього поганого. Попробуй, ти зможеш.
І я попробувала. Віра в Бога, віра в Бога… Я вірю. Господи, ти мій захисник! Я віддаю у твоє розпорядження свою душу… Господи!.. І раптом мене освітив той промінь очищення. Я відчула звільнення від усього тяжкого, що було у мені.
Коли відкрила очі, побачила відчинену браму до міста, що випромінювало яскраве і одночасно ніжне й тепле світло. Я зайшла. Теплий жовтий туман розсіявся, і я побачила високі церкви з блискучими куполами. З однієї виходила княгиня Ольга. Обличчя у неї було спокійне і замислене. Як би я хотіла підійти до неї! Але чи можна?
- Можна. Ти можеш підійти і запитати про все, що тебе турбує, - прочитала мої думки княгиня.
Ольга посміхнулася, а я від того стала сміливішою.
- Скажіть, будь-ласка, що ви робите у церкві, і хіба ви не маєте бути на небі?
- А це і є Наше Небо. Ми тут живемо. Це місто збудували Ангели, вони його і охороняють. Колись давно, коли ще місто будувалося, була домовленість про те, що воно відображатиме земний Київ, давнє княже місто. І будуть тут жити після смерті найдостойніші люди нашої землі. Ми усі вболіваємо за долю України. Разом з Володимиром та іншими князями кожного ранку благословляємо Україну. Це благословення іде на кожну людину, а вона вже сама вибирає, прийняти його чи ні. А на великі Господні свята все небо благословляє нашу землю. Якщо людина відкриває у цей день свою душу до Бога, то буде щаслива. Головне – віра. А ось і Володимир. Запитай його про все, що хочеш. А мені вже пора.
І Ольга пішла. А я дивилася їй у слід і думала, чи це й справді відбувається зі мною?
Коли наблизився князь Володимир Великий, я спочатку хотіла запитати його, де вони живуть, бо не побачила у місті жодної хатини чи палацу. Але завагалась. Та Володимир прочитав мої думки і відповів:
- Нам не потрібне житло. Коли настає ніч, ми пильно стежимо за кожним сплячим на нашій землі і разом з Ангелами посилаємо гарні сни. А також у снах розмовляємо з багатьма, вчимо їх любити свою землю і правильно управляти державою. Зараз особливо багато роботи. Для тіла потрібен сон, а для нас – церкви, щоб молитися за Україну. Бо вона тільки зараз почала відроджувати свою давню славу і давню історію. Я покажу тобі потім найголовнішу нашу роботу, але спершу ти побачиш на прикладі, як ми можемо допомогти кожній конкретній людині. Ось ти, наприклад, боїшся темряви. Правда?
- Так.
- Коли тобі страшно, ти згадуєш Бога?
- Так.
- Але запізно. Спочатку тобі починають ввижатися страхи, а потім ти звертаєшся до Бога.
- А як ви дізналися? – здивувалася я.
- Мова думок, дитино, мова думок… Я хотів сказати, що Бога треба носити у своєму серці завжди, тоді там не буде місця для страху. Ми тут теж вчимося, стаємо кращими. Тому хочемо допомогти іншим. Це наше завдання.
Мені також захотілося стати кращою, щось робити для інших… Тому я запитала:
- Скажіть щось, будь-ласка, про мене? Що мені треба виправити?
- Категоричність. Не поспішай з висновками, бо світ надто складний і заплутаний. Не суди, як казав Христос.
Тут я згадала випадок, коли одна людина напочатку мені дуже не сподобалася. Але коли я з нею поговорила, виявилося, що вона настільки добра, що я і уявити цього не могла.
Мої думки перервав князь Володимир:
- Ми підходимо до головного храму.
Це був височенний собор, обсаджений квітами, травичкою і квітучими вишнями. В ньому мене не здивували його золоті стіни, а здивував величезний килим, розстелений на підлозі. Робота над ним ще не завершилась. Його ткали Ангели.
- Що це? – вирвалося у мене.
- Цей золотий килим – доля України, - відповів Володимир. – Він такий сяючий як і наше місто. Складається він з тоненьких золотих ниток, де кожна нитка – це доля окремої людини: її думки, наміри, дії. Нитка настільки довга, наскільки довге життя людини. От з цих думок, бажань і вчинків і складається доля України.
- А чому в деяких місцях килим темний?
- Це темні плями нашої історії – війни і голодомори. Під час таких подій все темнішає… У цьому килимі є все: від нас – аріїв, до нас – українців. Жоден вчинок не може сховатися від Ангелів – літописців Долі. Задумайся над цим сама і донеси все, що почула, до людей. Нехай люди стають кращими і стане кращою доля їхньої держави. Ніколи не забувай мої слова… Пам’ятай і розповідай…
Ангел, який тримав мою нитку долі, весь засвітився після почутого, засяяв і посміхнувся. З його посміхом мене наповнила незнана досі енергія й заколихала… Повіки заплющилися і мене щось легко понесло…
Коли я розплющила очі, то побачила, що входжу в золоті ангельські ворота. Ще хвилина і я покину це прекрасне місто і, можливо, усе забуду. Ні, я буду пам’ятати все, що побачила і почула тут, бо я хочу цього. Рукою легко прочиняю ворота і чую спів священика. В голові ще лунають уривки останніх слів: “Контролюй думку… Пам’ятай…”
Розплющую очі. Йде пасхальна служба у Володимирському соборі. Після останніх слів священика виходжу надвір святити паску. Вдихаю весняне повітря і дивлюся в рідне українське небо. А все-таки я не забула!!! Лебедівна Оксана

твір про незвичайне бачення України очима душі, про проблеми формування долі своєї країни шляхом духовного удосконалення окремої особистості

2-Д клас, гімназія "Києво-Могилянський колегіум", м. Київ



© Лебедівна Оксана






На фото: Вікторія Ситнікова
Design by M. Veter, Code by A. Stassewicz

2006 © Національна молодіжна педагогічна рада України
Головна | Проект | Конкурс | Банк робіт | Гостьова книга | Наші банери | Контакти
Проект реалізується Національною молодіжною педагогічною радою України
за підтримки Міністерства України у справах сім'ї, молоді та спорту