Брати не-християни: Обговорюймо Честертона?
04/11/2007 | Георгій
Ваш покірний слуга недавно почав працювати над українським перекладом його книги під назвою "Вічна Людина." Ось лінк:
http://www.orthodoxia.org.ua/chesterton.php
(Клацніть на "Вступ: План цієї книги")
Думаю, вже є деякий матеріал для дискусії. Як Бог дасть, продовжу цю роботу, і буде ще значно більше матеріалу. Чекаю на ваші коментарі.
http://www.orthodoxia.org.ua/chesterton.php
(Клацніть на "Вступ: План цієї книги")
Думаю, вже є деякий матеріал для дискусії. Як Бог дасть, продовжу цю роботу, і буде ще значно більше матеріалу. Чекаю на ваші коментарі.
Відповіді
2007.04.11 | Анатоль
Занудне жування соплів і кулупання в носі.
Якісь занудні нападки на якихось критиків християнства.Така купа слів, і все тільки для того, щоб сказати, що ті, хто критикує християнство, нічого не розуміють, нічого не бачать і взагалі ниці і підлі.
Пане Георгію, ніхто це занудне блеяння не буде читати. Хіба християни, щоб потішити себе тим, які нікчемні їх критики.
Якщо Ви вважаєте, що в цього автора є якісь цікаві думки, то викладіть їх в кількох реченнях і можна буде їх обговорити. А тратити стільки часу в спогляданні як автор кулупається в свому носі і милується своїми знахідками...
Там в нього проскочило, що він бачить якусь важливу різницю між християнським світом і не християнським. Ну і що він там викулупав з свого носа? Тільки своїми словами.
2007.04.11 | Георгій
Ну чому ж, він має слушність...
Якщо хочете коротке резюме - добре, ось:-- більшість тих "прогресивних" критиків християнства, які виступали в пресі (часів Честертона - тобто в період між двома світовими війнами), не були ні компетентними, ні об"єктивними;
-- людина, яка належить абсолютно іншій (а не західній, європейській) культурі, має абсолютно інший (а не західний, європейський) історико-культурний спадок, скажімо конфуціанець і т.п., буде значно об"єктивнішим і справедливішим оцінювачем християнства, ніж "прогресивний" європеєць.
Честертон наводить хороші аргументи на захист цих тез. Почекайте трохи, далі побачите.
2007.04.12 | Анатоль
Віруючий не може бути обєктивним.
Обєктивний, компетентний, справедливий. Зі словом "віра" ці слова не перетинаються.Так що ж тут обговорювати?
Віруючому кожної релігії, ідеології, здається, що його віра сама краща, сама правильна, сама-сама..., що там для нього є важливим.
А інші віри-ідеології є або неправильними, або шкідливими, або, в усякому разі гіршими за мою.
І це суть віри. Бо якщо не опиратись на щось обєктивне, що можна провірити, то нічого іншого й не може бути.
От я так вірю, і все! А все остальне для мене не має ніякого значення.
Тож говорити про обєктивність в питаннях віри - нонсенс.
З точки зору дуже іншої віри можна побачити дещо таке, що важко побачити з точки зору близької віри. Це так.
Але обєктивний погляд може бути лише з наукової точки зору.
Так от. Обєктивно - всі релігії є шкідливими, бо базуються на хибних аксіомах існування якихось богів. Нічого корисного на завідомій брехні не побудуєш.
Шкода може бути не велика, якщо богам вкладають в рот якісь корисні "заповіді".
Але те, що було прийнятним тисячі років тому, є недопустимим тепер.
Тому абсолютна більшість "законів божих" древніх релігій зараз є варварством і дикунством.
Християнство - особливо шкідлива єресь.
Шкідлива тим, що орієнтує людину не на реальне життя в реальному світі, а на ілюзорне "вічне" в видуманому "царстві божому".
Сама по собі віра в казочку про вічне життя не була б такою шкідливою, якби не приводила до нехтування реальним життям. Але якщо із-за цієї віри людина тільки й робить, що молиться, вештається по церквам, сходкам, агітує і думає про бога, замість займатись потрібними речами, то таке життя допустиме хіба що для пенсіонерів.
І однозначно шкідливе для молодої людини, яка повинна реалізувати себе в суспільно корисних справах.
2007.04.12 | +O
Re: Віруючий не може бути обєктивним.
Христос Воскрес!> Анатоль: Християнство - особливо шкідлива єресь.
> Шкідлива тим, що орієнтує людину не на реальне життя в реальному світі, а на ілюзорне "вічне" в видуманому "царстві божому".
> Сама по собі віра в казочку про вічне життя не була б такою шкідливою, якби не приводила до нехтування реальним життям. Але якщо із-за цієї віри людина тільки й робить, що молиться, вештається по церквам, сходкам, агітує і думає про бога, замість займатись потрібними речами, то таке життя допустиме хіба що для пенсіонерів.
> І однозначно шкідливе для молодої людини, яка повинна реалізувати себе в суспільно корисних справах.
+О: цікаво, що те, в чому Ви вбачаєте шкоду — міф. З мого трьохрічного священичого досвіду, 99% християн/«християн» зорієнтовані, Вашими термінами, на реальне життя в реальному світі, а не ілюзорне "вічне" в видуманому "царстві божому"
Напевно, Ви маєте упередження до християнства через секту, у яку потрапив Ваш син. Шкода, звичайно, але, думаю, не є справедливим приписувати ознак тоталітарного сектанства всім християнам.
Вас, природньо, болить Ваш син, тому сваритесь на все, що Вам здається Християнством
Але Ви це не про Християнство...
орієнтуєте людей не на «життя в реальному світі», а на «ілюзорне»
вибачте
З повагою
Олег
2007.04.12 | Анатоль
Дайте чітку і чесну відповідь на питання:
Організовуючи комуну в Єрусалимі, Петро з апостолами вірили в близький "кінець світу", чи свідомо обманювали і грабували людей, закликаючи їх все продавати, і йти в комуну молитись?Якщо вони свідомо обманювали людей, розоряючи їх і обрікаючи на долю жебраків, це свідчить про неблаговидні цілі і мотиви засновників цієї церкви.
В іншому випадку цей факт свідчить про те, що апостоли і учні Ісуса вірили в близький "кінець світу" і прихід "царства божого".
Настільки близький, що надіялись, що вже можна й не працювати.
В усякому разі Ісус саме це їх і вчив. В цьому ж суть "доброї звістки".
І зараз, і на протязі всієї історії християнства, секти чи окремі групи християн, що серйозно сприймають зміст "доброї звістки", чекали і чекають "кінця світу".
Провідні християнські конфесії давно відійшли від вчення Ісуса і змісту "доброї звістки", як нереальних фантазій, і стали просто комерційно-політичними проектами.
Я ж під християнством розумію вчення Ісуса з Назарету, а не ставлення свічок в церкві на свята, завивання попів в рясах, молитви, поклони і заклики любити ближнього.
Так от, вчення Ісуса, як і його практичні дії, як і перші практичні дії його апостолів, орієнтують людей на відхід від проблем життя, на очікування "кінця світу" і "царства божого", на "покладання на бога", а не на себе.
Що, безумовно, є злом.
2007.04.13 | SpokusXalepniy
Спочатку ви дайте, бо ви молодший за віру.
Анатоль пише:> Організовуючи комуну в Єрусалимі, Петро з апостолами вірили в близький "кінець світу", чи свідомо обманювали і грабували людей, закликаючи їх все продавати, і йти в комуну молитись?
> Якщо вони свідомо обманювали людей, розоряючи їх і обрікаючи на долю жебраків, це свідчить про неблаговидні цілі і мотиви засновників цієї церкви.
> В іншому випадку цей факт свідчить про те, що апостоли і учні Ісуса вірили в близький "кінець світу" і прихід "царства божого".
> Настільки близький, що надіялись, що вже можна й не працювати.
> В усякому разі Ісус саме це їх і вчив. В цьому ж суть "доброї звістки".
> І зараз, і на протязі всієї історії християнства, секти чи окремі групи християн, що серйозно сприймають зміст "доброї звістки", чекали і чекають "кінця світу".
> Провідні християнські конфесії давно відійшли від вчення Ісуса і змісту "доброї звістки", як нереальних фантазій, і стали просто комерційно-політичними проектами.
> Я ж під християнством розумію вчення Ісуса з Назарету, а не ставлення свічок в церкві на свята, завивання попів в рясах, молитви, поклони і заклики любити ближнього.
> Так от, вчення Ісуса, як і його практичні дії, як і перші практичні дії його апостолів, орієнтують людей на відхід від проблем життя, на очікування "кінця світу" і "царства божого", на "покладання на бога", а не на себе. Що, безумовно, є злом.
Вы смешиваете понятия веры и религии. С исторических, теперешних позиций их надо сначала разделить, т.е. осуществить анализ понятий, а потом соединить в диалектическое целое, т.е. синтезировать. Иначе, получается каша в голове.
Не буду здесь писать философский труд по этим понятиям, но скажу только о простейших истинах, которые почему-то уходят от внимания именно по причине их тривальности.
За понятие веры в своей исторической первооснове логично принять то, что формировалось в человеческом сознании, когда он давал СЕБЕ объяснение ПРИЧИН тех процессов, которые происходят вокруг него: сонце светит, ночь наступает, времена года меняются, иногда бывает дождь или снег, деревья растут, вода течёт, море безбрежное, птицы летают, одни животные едят траву, другие на них охотятся, из зёрнышка вырастает колосок и т.д. и т.п.
Разница между человеком и животным заключается как раз в таком понятии ВЕРА. Животному по своей природе не требуется ОБЪЯСНЕНИЙ явлений окружающей действительности, они не ищут всё более и более глубокие ПРИЧИНЫ возникновения данного явления.
Больше того, само выделение отдельного явления в качестве явления, т.е. выделение из беспрерывного спектра процессов чего-то особого, требующего локального объяснения, уже - само по себе - есть интеллектуальная функция, отличающая человека от животного.
Таким образом, можно сформулировать, что ВЕРА для архидревних людей - это такие объяснения явлений природы, которые увязываются в сознании и служат для дальнейшего его (сознания) развития, формируя то, что можно назвать выявленными ЗАКОНОМЕРНОСТЯМИ.
Но в связи с тем, что никакое единичное сознание не в состоянии вместить в себя, а тем более - хоть как-то увязать между собой, эту массу объяснений, то обязательно требуется механизм передачи уже увязанной информации другим.
Собственно, эта особенность является обязательной (природно необходимой), для развития человечества не как множества индивидов, а - как функциональный вид.
Надо заметить, что и у животных есть необходимость в некой системе коммуникаций между индивидами. Но она переносится из поколения в поколение на генетическом, неосознанном уровне. После формирования основы вида (это называется становлением вида) она - система коммуникаций - у животных не развивается дальше.
В то же время у человеческого вида система коммуникации получает своё САМОРАЗВИТИЕ именно за счет перешагивания того барьера (см.выше о вере), после которого запускается работа сознания на повышенных оборотах для объяснений окружающих явлений.
Другими словами, развитое сознания с неизбежностью смены дня ночью запрашивает механизм модернизированной (по сравонению с животными) коммуникации. Речь идёт о РЕЧИ.
Накопленные же у человеков объяснения... и - главное - первые опыты УВЯЗКИ этих объяснений в закономерности, требуют формирования таких звуковых сигналов, которые позволяют отображать именно увязанную информацию - информацию ОБ ОБЩЕМ.
Получается, что главное отличие РЕЧИ от звуковых сигналов у животных (визгов птиц, лая или воя у волков, ржания у лошадей...) заключается в возможности передачи друг другу информации об общем, то есть - о сформированных в сознании АБСТРАКЦИЯХ.
Такая особенность дала возможность людям не просто передавать другому свои знания, но и совместно с другими выявлять основной экстракт из этих знаний - наиболее значимый для существования рода, племени и т.д. Этот экстракт есть ни что иное как то, что мы сейчас, оглядываясь назад, называем мифами, легендами , сказками, преданиями,... Но древним не требовалось заниматься расшифровкой всего этого, т.к. это было их родное.
Следующий этап такой же естественный, как и предыдущий.
Речь имеет свои ограничения, обусловленные "воздушным" характером носителя информации. Отсюда - возникновение письма, т.е. - ЯЗЫКА как единого коммуникативного целого.
Но и тут есть свои ограничения, обусловленные, опять же, ограничениями в носителе информации. Тогда на помощь приходит то, что мы называем сейчас живописью. Настенные рисунки в пещерах, резьба по кости и т.д. - всё это требуется для более долговечного отображения на носителе всё более и более высокой степени абстракций и сложных закономерностей.
По мере вовлечения всё большего числа родов и племён в СОВМЕСТНУЮ производительную деятельность, и по мере усложнения этой деятельности начинают возникать первые противоречия не только в способах производства (у одних опыт больше в одном, у других - в другом), но и в самой системе коммуникаций, т.к. сам язык отображает в первую очередь наиболее значимые явления ОПЫТА в той или иной деятельности, характерной для данного племени. Она различна уже хотя бы из-за различия в географических условиях проживания.
Отсюда возникает проблема Вавилонской башни.
И тут надо заметить, что противоречия в языке - это по сути противоречия в коммуникациях между одними и другими группами населения. То есть - возникают противоречия в ОТНОШЕНИЯХ между племенами (народами и народностями). Не удивительно также и возникновение разных взглядов на фундаментальные абстрактные понятия, типа "что такое хорошо и что такое плохо". Ведь разные условия жизни (в горах или на равнинах, в тепле или холоде...) порождают различные степени важности того или иного явления.
Ясно, что это не полностью противоположные взгляды, а лишь некоторые различия в иерархии важностей того или иного понятия, той или иной закономерности.
Таким образом, язык начинает отражать новые явления действительности, а именно - понятия и увязку их между собой - в отношении отношений между людьми.
И вот тут возникает отдельный тип деятельности, функция которого УВЯЗЫВАТЬ между собой уже не явления природы (см. выше о вере), а отношения между сообществами. То есть - вырабатывать общие объединяющие принципы поведения, базирующиеся на близком, но не одинаковом восприятии внешней действительности. Так возникает РЕЛИГИЯ.
Последующий процесс развития человечества (аж до наших дней, и дальше) попробуйте интерполировать сами. Это нужно для того, чтобы в результате вы смогли указать нам на тот момент, на тот роковой скачок, который превращает этот естественный процесс развития в сплошной, как вы говорите, обман населения.
Напоследок замечу только, что и сам характер ВЕРЫ (в первобытном смысле), и дальнейшее возникновение того или иного ЯЗЫКА, в также видов ИСКУССТВ, а также характер поведенческих мотивов в совмесной трудовой деятельности и (как результат) возникновение РЕЛИГИЙ... Так вот, все нюансы различия в этих категориях у разных народов зависят в первую очередь от исходного, базового типа совместной (первичной) жизнедеятельности, ибо оно и только оно лежит в основе формирования и веры, и языка, и искусства, и религии.
Поэтому нет ничего удивительного, что все эти важнейшие категории, так же как и скорость их становления и развития, во многом различны у земледельческих и скотоводческих народов (например, у шиитов и сунитов). Потому что даже выживание таких племён требует различной иерархии ценностей, а следовательно и различных по важности понятий (основы веры).
P.S.
М-да, давно не брал я в руки... в смысле - давно я так не утомлял население форума.
2007.04.13 | +О
Re: Дайте чітку і чесну відповідь на питання:
Христос Воскрес!напевно це питання було до мене.
спробую
> Анатоль:
> Дайте чітку і чесну відповідь на питання:
> Організовуючи комуну в Єрусалимі, Петро з апостолами вірили в близький "кінець світу", чи свідомо обманювали і грабували людей, закликаючи їх все продавати, і йти в комуну молитись?
> Якщо вони свідомо обманювали людей, розоряючи їх і обрікаючи на долю жебраків, це свідчить про неблаговидні цілі і мотиви засновників цієї церкви.
> В іншому випадку цей факт свідчить про те, що апостоли і учні Ісуса вірили в близький "кінець світу" і прихід "царства божого".
> Настільки близький, що надіялись, що вже можна й не працювати.
> В усякому разі Ісус саме це їх і вчив. В цьому ж суть "доброї звістки".
> І зараз, і на протязі всієї історії християнства, секти чи окремі групи християн, що серйозно сприймають зміст "доброї звістки", чекали і чекають "кінця світу".
> Провідні християнські конфесії давно відійшли від вчення Ісуса і змісту "доброї звістки", як нереальних фантазій, і стали просто комерційно-політичними проектами.
> Я ж під християнством розумію вчення Ісуса з Назарету, а не ставлення свічок в церкві на свята, завивання попів в рясах, молитви, поклони і заклики любити ближнього.
> Так от, вчення Ісуса, як і його практичні дії, як і перші практичні дії його апостолів, орієнтують людей на відхід від проблем життя, на очікування "кінця світу" і "царства божого", на "покладання на бога", а не на себе.
> Що, безумовно, є злом.
+O: вибачте, але не розумієте Ви суті Доброї Звістки, а берете якийсь її вирваний кавальчик (подібно, як це роблять секти).
У постановці Вашого питання немає різниці, як я Вам відповім: християни або вар`яти (бо вірять Ісусові і дають себе використовувати), або мерзотники (бо використовують). Третього нема.
Я Вам скажу третій варіянт: Бог є.
А християни дійсно: і вар`яти, і мерзотники. Як і всі инші люди (в щось-там чи комусь-там вірять, використовують і є використані). У тій же пропорції.
Серед провідників християнства у кожну епоху рівень мерзотників/вар`ятів подібний до рівня мерзотників/вар`ятів провідників держав, партій, рухів... Залежний від суспільства.
Тобто, на мою думку, християни де/градують разом зі світом — мало/не виконують свою місію бути для світу Світлом.
Це, пане Анатолю, моя думка про християнство і людину/дство вцілому, базована на знаннях з історії і тому, що бачу сьогодні.
Вар`ят - це кожна людина, пане Анатолю. Кожен вар`ює від чогось. Щоб бути неголослівним: прочитайте Ваші власні дописи на Форумі - Ви (серед инших варятств
Особисто своїй неповносправності ставлю ціль - не поповнити собою ряди мерзотників, яких і без мене в Церкві Святій вистарчає.
Але по суті того, як Ви бачите християнство: нехай саме Ви, а не я грішний (Церква) вірно трактуєте слова Ісуса Христа.
Добре.
Але це має відношення до тих людей, які є Вашими однодумцями (секти, що проповідують в якості саме Ісусової Благої Вісті непрацю і сидіння/чекання, бо ось-о Христос прийде о такій-то такій-то тоді-то). Ви ж не намагаєтесь, пане Анатолю, мені проповідувати істинність свого бачення Ісусової науки, а просто приписуєте її мені. А це не чесно. Принаймі, як на людину, яка хоче «чіткої чесності».
Бо моє розуміння Ісуса: "не знаєте ні дня ні години" та молитва з працею.
Тобто я (Церква) вважаю, що молитися/працювати потрібно постійно. Де б я не був і що б не робив — пам’ятати про Бога. Працюючи уповати на Бога, який благословляє плоди праці.
Ви нехристиянин, тому поясню: якщо Ви не будете знати, що ось-о цей приналежний до моєї Церкви і будете судити його життя відповідно до праці (без Вашого до християнина упередження), то, чим кращим християнином є цей конкретний чоловік, тим більше суспільно корисного він робить
Не знаю навіть, як Вам це пояснити, бо Ви, звертаючись до мене грішного, постійно критикуєте те «щось», що самі про мене (мою Церкву) придумали. А це робить неможливим дати Вам якусь чітку відповідь з мого боку, бо, по своїй суті, питаєте Ви не мене, а «міф». Та і не питаєте, а стверджуєте...
вибачте
З повагою
Олег
2007.04.13 | Анатоль
Відсутність відповіді - теж відповідь.
2007.04.13 | Георгій
Ось моя відповідь, словами Честертона
Це мій переклад другої половини Вступу до його книги "Вічна людина" (скоро буде на сайті д-ра Тарнавського).*************
Для того, щоби бути по-хорошому об"єктивним, важливо дражнити новизною. Іншими словами, ми дивимося на речі непердвзято тоді, коли ми дивимося на них уперше. Відзначу мимохідь, що саме це пояснює, чому діти, як правило, не мають ніяких складностей з догмами Церкви. Але Церква, оскільки вона є практичною ареною роботи і боротьби, повинна включати в себе не тільки дітей, а й дорослих. Щоби в ній ішла робота, там повинно бути багато традиції, багато речей знайомих і навіть рутинних. Це може допомогти Церкві підтримувати себе в певному стані здоров"я, якщо тільки основи віровчення "відчуваються" достатньо щиро. Протe коли ці основи піддаються сумнівам, як це відбувається зараз, ми повинні пробувати повернути в Церкву відвертість і допитливисть дитини, незіпсований реалізм і об"єктивність невинності. Або, якщо ми не здатні зробити цього, ми мусимо як мінімум пробувати обтрусити з себе пил "звичної" традиції і бачити все заново, хоча б і ціною представлення речей "надзвичайними," дивовижними. Коли ми добре знайомі з чимось і це дає нам задоволення, це добре; але коли хтось нібито знайомий з чимось, і це його знайомство викликає в ньому гнів - тоді краще бути з цим "чимось" геть незнайомим. Адже стан гніву, розсердженості на ті речі, про які іде мова - це, очевидно, результат помилки. Дійсно, ця розгніваність є наслідком перебування у стані ілюзії. Люди, які гніваються на християнство, мають дику, необмежену уяву - вони уявляють речі, які насправді не існують.
Один-єдиний спосіб, яким я можу довести цю свою тезу - це проілюструвати її прикладами чогось (власне, майже будь-чого), що вважалося і вважається гарним або прекрасним. Одного разу Джордж Віндем сказав мені, що коли він вперше побачив літака, що злітав у небо, це здалося йому гарним, але не настільки гарним, як видовище коня, осідланого вершником. А ще хтось сказав мені, що, на його думку, гарний чоловік на гарному коні - це щось найблагородніше, найпрекрасніше з усього баченого ним у світі. Тепер зауважу: все це так тільки до тих пір, поки люди люди сприймають це певним чином, а саме коли вони зросли в традиції гарного ставлення людей до тварин, зокрема до коней. Якщо, наприклад, хлопчик ріс в родині, де батько гарно їздив верхи і добре доглядав своїх коней, цей хлопчик, коли виросте, бачитиме тільки добре в тому, що людина їздить верхи на коні. Він не слухатиме сучасних філософів, які старатимуться довести йому, що навпаки, кінь повинен їздити верхи на людині. Він не поділятиме сумних фантазій Джонатана Свіфта про те, що людей треба зневажати, як мавп, а коней треба обожествити. І при тому, що кінь і людина разом, як одне ціле, для цього хлопчика завжди будуть втіленням людськості і цивілізованості, цей хлопчик дуже легко зробить з цього образу коня і людини щось героїчне - наприклад, образ святого Георгія на коні у хмарах на небі. Для нього не буде такою вже неприродньою ідея крилатого коня, і він розумітиме, чому багато героїв Аріосто зображені вершниками в небесному вирі. Адже дійсно, навіть у нашому англійському слові "chivalry" (лицарство, або великодушність - це англійське слово має старофранцузький корінь "cheval," тобто кінь. - прим. перекл.) відбивається факт, що людина найдивовижнішим чином возвеличила коня, який несе на собі вершника, підняла коня з вершиком, що сидить на ньому, до неосяжної величі. Найкращим якостям людині в нашій мові дана назва, яка містить у собі кінське, і, таким чином, чи не найбільшим компліментом для людини буде назвати її чимось кінським!
Але якщо людина зайшла в такий стан, коли вона не здатна відчувати таке диво, - тоді можна спробувати "лікувати" цю людину з протилежного кінця. Ми можемо припустити, що ця людина опустилася до сумного, отупілого світосприйняття, в якому сидіння людини верхи на коні є, власне, тим самим, що сидіння людини на стільці. Для такої людини те чудо, про яке говорив Віндем, та краса, яку люди бачать у статуях вершників, той образ вершика-лицаря можуть бути просто тривіальними виразами і занудством. Хто його знає, скаже така людина: може, колись це все було модно, а тепер не модно. Може, про це забагато говорили, а може і взагалі говорили дарма. І хіба той, хто має справу з кіньми, сам не ризикує набути тваринних, кінських рис? Так чи інакше, така людина перебуває в душевному стані, в якому вона думає про коня не більше, ніж про коника, зробленого з якоїсь ганчірки. Героїчний рейд кавалерії, в якій служив його дідусь, рейд британської кавалерії під час Кримської війни під Балаклавою, для цієї людини виглядає чимось нудним і вкритим пилом, як той альбом, де зберігаються сімейні фотографії. Розгорни цій людини її сімейний альбом, і вона не зробиться від цього просвітленою - навпаки, вона поскаржиться, що пил від старих фотографій сліпить їй очі. І при тому, що очі цієї людини дійсно сліпнуть від пилу, вона не буде здатна побачити коня або вершника не так, як вона звикла їх бачити. Для цієї зміни в баченні їй потрібно якимось чином стикнутися з конем чи вершником як з чимось абсолютно незнайомим, майже неземним.
Хай з якогось таємничого темного лісу прийде до нас осяянїй сонцем доісторичного світанку образ найхимернішої з доісторичних істот, яка погойдується у примхливому танку. Тоді ми дійсно ніби як зовсім уперше побачимо цю дивовижно маленьку голову на шиї, яка не просто більша, а й і ширша за цю голову, і робить цю голову схожою на отвір якоїсь химерної дощовової труби; цю гриву, яка покриває вершечок шиї, як борода, яка виросла в неправильному місці; ці кінцівки з копитами, що не схожі на копита всяких інших копитних тварин, і що вселяють певний страх своєю твердістю і нероздвоєністю. Це ж не просто словесний трюк - назвати таку істоту чудовиськом; власне, слово "чудовисько" означає щось унікальне - а хіба кінь не є унікальним? Я хочу сказати, що тільки тоді, коли ми отак, точно отак побачимо коня, як його побачила первісна людина, - тільки тоді ми ще і ще раз отримаємо внутрішнє переконання в тому, яким дивом, чудом було для первісної людини вперше сісти на коня і поїхати верхи. Хай у цьому видінні кінь виглядатиме навіть страхітливим - але ми не залишимося до цього видіння байдужими; і вже точно той двоногий карлик, який спромігся нарешті осідлати коня, не виглядатиме як щось для нас байдуже. Тобто ми, ідучи такою довгою дорогою, роблячи помилки, все рівно кінець-кінцем прийдемо до того ж самого дива, чуда, яким є людина на коні; причому це диво, якщо тільки ми кінець-кінцем прийдемо до нього, буде для нас ще дивнішим, прекраснішим. Нам знову замиготить святий Георгій, причому не просто такий святий Георгій, що трюхкає на якійсь конячці, а святий Георгій - казковий вершник і змієборець.
Це, звичайно, тільки ілюстрація, але я хочу цим сказати, що насправді така собі дуже звичайна кобилка, яка стоїть у своїй стайні і на яку дивиться наш з вами "цивілізований" традиційно мислячий сучасник, абсолютно нічим не менш правдиво прекрасна, дивовижна, ніж те чудовисько-кінь, що його вперше побачила на лісовій галявині доісторична людина. Є дві крайності: з них одна - це бачити коня як чудо, а друга - це, згідно з традицією, бачити коня як щось абсолютно звичайне, тривіальне. І та, і друга крайність відбиває правду (хоча як на мене, друга крайність краще). Проте ця правда зовсім губиться тоді, коли ми опиняємося десь посередині між цими двома крайностями: коли ми втомлені від традиції і забуваємо її, і починаємо вигадувати, що взагалі кінь - це не кінь, а такий собі поганенький сурогат автомобіля. Тоді вже краще бачити коня як диво чи чудовисько. Хай вже краще нас лякає незвичність, "свіжість" образу коня-чудовиська, ніж дратує "прокислість" образу коня-сурогата.
Тепер підемо далі. Так само, як і у випадку коня-чудовиська, чудовиськом, або чудом, дивом, можна назвати також і людину. На мою думку, найкраще дивитися на феномен людини саме так, як на нього дивиться та філософія, яку я поділяю. Цей погляд радо, із задоволенням поділяє всякий, хто дотримується християнського, католицького розуміння людської природи. Таким людям це християнське, католицьке розуміння вбачається універсальним і тому єдино здоровим, нормальним. Але дехто може втратити відчуття свіжості, новизни цього погляду, і тоді спосіб, яким така людина передає свої думки на цю надзвичайно серйозну і важливу тему, стає навмисне гротескним і зарозумілим. Я дуже хочу допомогти читачеві побачити християнство айк нібито іззовні, так, щоби він побачив його в його цілості, повноті і обов"язково на тлі всього іншого, що є в історії; і точно так само я хочу, щоби він побачив людство як нібито іззовні і обов"язково на тлі всього іншого, що є в природі. І я ще раз скажу, що коли на ці речі подивитися таким поглядом "іззовні," вони дійсно чітко відділяються від свого тла, як речі надприродні. Вони не пофарбовані в кольори імпресіоністів, що дозволяють їм блякнути і зливатися зі своїм тлом; ні, їх кольори - це кольори геральдики, як-от геть червоний хрест на геть білому щиті, або чорний лев на золоті. Саме так відділена фігура людини - Адама з червоної глини (біблійне позначення людини, "адама," можна перекласти зі староєврейської мови як "червона глина" - прим. перекл.) від свого зеленого тла природи; і саме так відділена білосніжна фігура Христа від свого червоноглиняного тла людського роду. (Тут натяк на сцену Преображення з Нового Завіту. - Прим. перекл.)
Але для того, щоби побачити все це чітко, ми повинні бачити все це в цілості. Нам треба побачти, як це розвивалося, і також як це виникло; адже найдивовижніше в усій цій історії є те, що розвиток був наперед визначений виникненням. Звичайно, знайдуться люди, які забажають бавитися своєю власною уявою, і думати, що ось це, мовляв, сталося, і ось це; і що через оце й оце, повинно було б статися таке чи таке, і що кожний з різних варіантів має однаковий шанс певного еволюційного розвитку. Проте якщо людина чітко побачить те, що насправді сталося, вона зрозуміє, що ми маємо справу з виключеннями із загальних законів, з чимось екстраординарним. Якщо людина колись була твариною, тоді ми можемо, за бажанням, уявити собі і інших тварин, що перетворюються на людей. Так, наприклад, хтось, хто має особливо бурхливу увагу, може уявити собі слонів, які працюють, як архітектори, будують свої слонячі споруди з баштами і башточками, які нагадують бивні і хоботи і забудовують ними цілі міста якогось колосального масштабу. Інша уява може намалювати приємну байку про те, як корова винайшла костюм, з чотирма черевиками замість двох і двома парами штанів замість однієї. І ще можна помріяти про супер-мавп, які перевершують могутність наймогутнішого Супермена (герой популярних американських коміксів 1920-х - 1950х років. - прим. перекл.), чотироруких істот, які використовують передні лапи для різьби по дереву чи металу, або для малювання, а задні лапи - для готування їжі і теслярства. Але якщо ми будемо брати до розгляду тільки те, що дійсно сталося, - нам тоді не залишиться нічого іншого, як тільки сказати, що людина відійшла від всього іншого в природі на астрономічну відстань, і це сталося зі швидкістю блискавки. І так само, якщо ми свідомо захочемо, оберемо це, ми можемо розглядати Церкву як щось таке, що було з усіх боків оточене усіма тими різноманітними бандами носіїв мітраїстських і маніхейських забобонів, які човплися одна з другою і вбивали одна другу десь на глухій околиці Римської Імперії. І ми також можемо уявити собі, що під час цього човпіння Церкву було вбито, і замість неї постав просто ще один культ. Але тоді ми ще більше здивуємося, і навіть завмремо у загадці, як же це так, що ця Церква через дві тисячі років продовжує свій політ крізь століття, з її думками, що розповсюджуються зі швидкістю крилатої блискавки, і з її безмежним, вічним натхненням. Вона є річ, якій нема рівних і на яку нема навіть схожих; і вона така ж молода навіть і тепер, коли вона така стародавня.
2007.04.14 | Анатоль
Вибачте, не здолав. Довго, скучно, часу шкода.
Я читаю дуже повільно, тому бажано концентрат.А занудну тягомотіну тякогось англічанина про сприйняття вершника... Сил нема заставити себе це читати.
Якщо Вам платять за переклад цього, то питань нема, але якщо це Ваша ініціатива, то переклали б краще щось цікаве і корисне, ніж цю занудну прохристиянську белетристику.
Тут і біблії ніхто не читає, крім сектантів, а таке... Звиняйте.
2007.04.16 | Георгій
Ну, що ж тоді сказати... це, звичайно, не "частушки"
... типу тих, що їх мій дід співав у своїй комсомольській юності:"Долой, долой монахов, дави, дави попов!
Залезем мы на небо, разгоним всех богов!"
Це не "скучно," правда? Дуже весело... Так його в 1920-і роки в його рідних Сорочинцях вчили співати заїжджі комісари... І не тільки співати таке вчили - також трощити церкви, і хапати "попів" і тягти їх до ОГПУ. І нічого при цьому не читати "скучно-" релігійного.
Так досі й живемо...
2007.04.16 | +О
... але, нажаль, відсутність запитання - не запитання.
2007.04.14 | Социст
Віра не є предметом дискурсу: або вірите, або ні!
2007.04.16 | Михайло
Основу всього складає БОГ!
Наскільки я зрозумів з Вед,- атеїстів, зараз, в принципі на Землі біля 75%! Тобто більшість. Віруюючих- приблизно 25%.Ще декілька порівнянь.
Матеріальних Всесвітів(один ми лише частково бачимо- те що видиме на горизонті і під горизонтом на Землі у зоряному небі)- дуже багато! Приблизно я зерняток маку в мішку.
Поза межами матеріальних Всесвітів знаходиться Сяйво, що йде від Антиматеріальних = Трансцендентних Всесвітів, яких нескінченна кількість. Це планети ВАЙКУНТГИ або ЦАРСТВА БОЖОГО, звідки ми всі прибули на заслання у різні форми життя- тобто поселені у різні фізичні тіла в матеріальному нашому Всесвіті!
Матеріальний Всесвіт- це тюрма для тих, хто проігнорував закони Космосу у Духовних світах!
Оскільки ми в тюрмі маємо різні терміни покарання, то нам надається змога скоротити терміни перебування в тюрмі шляхом тієї чи іншої віри або релігії. Цивілізації напівбогів,Сини Божі, Ангели і представники Бога- це адміністрація нашої тюрми. В той же час тут присутні і ті "злочинці", що воюють проти адміністрації і сил Космосу. Ці рецидівісти=матеріалісти=атеїсти, демонічні цивілізації і їх представники, які відкрито брешуть і збивають людство на неправедні шляхи, на відміну від релігійних вчень. Тому своєю затятістю вони призвані збивати з істинного шляху невпевнених віруючих, що ганяються за привілеями або є просто втягнутими шляхом обману в ті чи інші матеріальні нездійсненні мрії: панувати над матеральною природою і народами. Тому їхнє кредо- плодити собі рабів, оскільки самі вони є трутні і зло для людини, що бажає звільнитися від поневолення тоталітарних атеїстичних суспільств. Отже, розкриття Істини в полягає тому, щоб дати знання людині про світобудову і її місце в Служінні Істині. А Абсолютною Істиною є ІСНУВННЯ БОГА! Усвідомлення цього, а також того, що душа не є тілом, а є СКЛАДОВОЮ ЧАСТИНОЮ БОГА- ось це і є питанням наукового обгрунтуванням ІСНУВАННЯ БОГА! Цим займаються різні віри і з різним успіхом! А релігія у всіх вір одна- служіння Богу! Основу всього складає БОГ!