Різдвяні звичаї
01/04/2008 | Tatarchuk
Різдвяні звичаї українців у Румунії
http://www.rri.ro/art.shtml?lang=12&sec=33&art=8180
Вітаємо Вас дорогі радіослухачі з Різдвом Христовим!
Хай новонароджений Син Божий принесе у Ваші домівки радість, мир, спокій, злагоду та порозуміння!
Різдвяний дух оселився й в домівках українських християн з Румунії, які святкують це свято за новим стилем. Мова про українців, які проживають у місцевостях, що на півночі Румунії: Сучава, Радівці, Сирет, Балківці, Негостина, Маріцея, Данила, а також й українці, які проживають у містах. Слід уточнити, що переважна більшість українців в Румунії святкує Різдво Христове за старим стилем - 7 січня.
Разом із релігійною важливістю цього свята, протягом часів збереглись гарні українські традиції та звичаї, передані з покоління в покоління: чи то йде мова про страви, які готуються на Святий Вечір або надзвичайні українські колядки. Вчитель Євсевій Фрасенюк розповідає про магічну атмосферу, яка панує у дні цих зимових свят в селі Негостина, Сучавського повіту.
«У цих зимових святах, що починаються з Святого Миколая та кінчаються святкуванням Святого Івана, тобто від 6 грудня до 6 січня є найдовші й найвеселіші. У кожному господарстві всі разом діти, дорослі магічними актами створюють у ці дні, образ багатства, щастя миру й спокою у своєму домі. Наприклад, у Негостині, й думаю що не тільки, а скрізь де святкуються ці давні традиції, зранку господар з дітьми наводить на подвір’ї порядок, у стайні і скрізь коло хати. Вони разом кормлять худобу бо є таке вірування передане від дідів та прадідів, що у ніч Різдва тварини розмовляють про те як за ними дбають. І вони хвалять господаря або гузлують над ним. А у цей час господиня з дівчатами готують Різдвяну вечерю. Вони слідять уважно, щоб виконувались звичаї. Вечеря мусить бути багата, але пісна. Вечеря складається з 12 страв й це є у честь всім 12 місяцям, які забезпечують урожай. Дівчата навчаються від мами робити калачі, калачики, ліпити пироги або крутити голубці (або як кажуть у нас галушки), наводять порядок, прикрашають хату, а страви готовлять у печі.
Коли сонце повертає на Захід, перші вісники Святого Різдва це колядники діти найменшого віку. По двоє-троє вони повідомляють своїми колядками та ніжними голосочками, що скоро настане велике Свято. Ґазди дарували їм колись медівники, фрукти, а тепер більше дають гроші. У цей час господар заходить у хату й приносить сіна й повідомляє свою родину, що настав Святий вечір. Він каже: ”Щасливий вам Святий вечір, щоб ви були здорові, аби дочекались і на рік святкувати!” Всі дякують й просять Бога, щоб допоміг ці свята відсвяткувати як слід. Діти роблять місце на столі, а батько розкидає по стеблині сіна й каже, що робить це для того, щоб водилась худоба й питає дітей: ”Чи буде водитись нам худоба й наступного року. Діти повинні відповісти: ”Буде, буде”. Ці магічні акти доказують незміренну глибину цих свят через котрі люди прагнули повернути до себе ласку Всевишнього. Такими словами вони вірили, що здатні створити багатство, створити веселий настрій. Це є віра у силу слова, і цю віру вони так само висловлюють у колядках. Кожна колядка наприкінці містить поздоровлення, думки про здоров’я, веселість, багатство у наступному році.
У такому веселому настрої, дівчата приносять їжу. По-перше мусить бути гарний калач, свічка. Мама, господиня цілує цей калач і каже наступні слова: ”Аби хліб родився, аби скот плодився, аби в хаті ніхто не журився.” 12 страв це є пшениця (у нас кажуть піхана) варена до якої добавляють молоті горіхи, меду, потім пироги з капустою чи з картоплею, біб із смаженою цибулею, гриби (у нас печериці) сушені та варені, голубці, сушені та варені сливи, грушки, яблука, червоні буряки. Обов’язково треба, щоб була освячена вода. Затримується ця вода свячена ще від Великодня. Господар починає казати “Отче наш”, всі разом моляться і з ним разом сідають за стіл, щоб вечеряти. Не дозволяється, щоб у цей вечір хтось з членів сім’ї бракував. Обов’язково вся родина повинна бути разом, щоб цілий рік вони були разом у тій сім’ї. У цей момент приходить Дід Мороз (або як кажуть у нас Дід Кречун {Різдво}) з ялинкою. Діти дивувалися, я це дуже добре пам’ятаю, й запитувались: “Звідки цей Дід Мороз чи Дід Кречун знає все про дитину?” Діти отримували подарунки, якщо були чемними. А головно, Дід Мороз допитував чи вони мають намір і далі бути чемними. Нормально, діти обіцяли бути слухняними.
Діти середнього віку йдуть й вони колядувати. Вони гуртами по чотири-шість йдуть перш за все до сусідів, а юнаки далі по селу. У Негостині збереглось дуже багато колядок. Що мене дивує є те, що існують колядки присвячені дуже багатьом категоріям людей. На приклад, є колядки котрі виконують діти, які повідомляють про Різдво Христове. Потім колядки, що колядують дівчатам, дівкам котрі будуть виходити заміж. У нас є звичай “трубка”. Збираються вісім-десять хлопців й вони наймають трубаря, котрого кожен хлопець веде до своєї дівчини, щоб колядувати. Дівчина приготовляє гарний калач й коли парубки виконали колядку, вона виходить з цим калачем. Так само виходять її батьки. Вони дякують за коляду, а дівчина ламає цей калач на двоє. Половину дає своєму нареченому, а іншу половину повертає назад до хати. Це тому, що у випадку коли інший гурт, інша трубка прийде колядувати, то дівчина виносить залишену половину ламаного калача і це є знаком того, що її наречений вже був колядувати і інший хлопець не може мати претензій. Потім є колядки через котрі не забувають й інші категорії населення, наприклад самотніх людей. Є така колядка “Гой, чесна ґаздине”, котра колядується вдові, потім коляда “Гой, наш паночку”, котра колядується відіцеви.
У цей вечір нікого не забувають. Є таке вірування, щоб бути щасливим то треба, щоб мабуть у громаді всі були щасливі. Й тому люди не забувають нікого. І так йдуть колядувати від сусідів до сусідів, до родини й до таких самотніх людей. В Негостині також є групи, які називаються Іроди, які так само йдуть від хати до хати сповіщаючи прихід Ісуса, актуалізуючи таким магічним актом у формі народного театру. Вони виконують свою роль, повідомляють про народження Ісуса Христа й потім дякують ґаздам, вклоняються й йдуть далі й далі, кажучи що вони йдуть з царства у царство.
Тут на Буковині колядки взагалі виконуються не тільки на одній мові. Відомо, що на Буковині ганьба не знати мови свого сусіда і так само не знати колядку свого іномовного побратима. В Негостині, наприклад, колядки виконують як українською, так і румунською мовами й навіть німецькою мовою.
(Христина Штірбец)
http://www.rri.ro/art.shtml?lang=12&sec=33&art=8180
Вітаємо Вас дорогі радіослухачі з Різдвом Христовим!
Хай новонароджений Син Божий принесе у Ваші домівки радість, мир, спокій, злагоду та порозуміння!
Різдвяний дух оселився й в домівках українських християн з Румунії, які святкують це свято за новим стилем. Мова про українців, які проживають у місцевостях, що на півночі Румунії: Сучава, Радівці, Сирет, Балківці, Негостина, Маріцея, Данила, а також й українці, які проживають у містах. Слід уточнити, що переважна більшість українців в Румунії святкує Різдво Христове за старим стилем - 7 січня.
Разом із релігійною важливістю цього свята, протягом часів збереглись гарні українські традиції та звичаї, передані з покоління в покоління: чи то йде мова про страви, які готуються на Святий Вечір або надзвичайні українські колядки. Вчитель Євсевій Фрасенюк розповідає про магічну атмосферу, яка панує у дні цих зимових свят в селі Негостина, Сучавського повіту.
«У цих зимових святах, що починаються з Святого Миколая та кінчаються святкуванням Святого Івана, тобто від 6 грудня до 6 січня є найдовші й найвеселіші. У кожному господарстві всі разом діти, дорослі магічними актами створюють у ці дні, образ багатства, щастя миру й спокою у своєму домі. Наприклад, у Негостині, й думаю що не тільки, а скрізь де святкуються ці давні традиції, зранку господар з дітьми наводить на подвір’ї порядок, у стайні і скрізь коло хати. Вони разом кормлять худобу бо є таке вірування передане від дідів та прадідів, що у ніч Різдва тварини розмовляють про те як за ними дбають. І вони хвалять господаря або гузлують над ним. А у цей час господиня з дівчатами готують Різдвяну вечерю. Вони слідять уважно, щоб виконувались звичаї. Вечеря мусить бути багата, але пісна. Вечеря складається з 12 страв й це є у честь всім 12 місяцям, які забезпечують урожай. Дівчата навчаються від мами робити калачі, калачики, ліпити пироги або крутити голубці (або як кажуть у нас галушки), наводять порядок, прикрашають хату, а страви готовлять у печі.
Коли сонце повертає на Захід, перші вісники Святого Різдва це колядники діти найменшого віку. По двоє-троє вони повідомляють своїми колядками та ніжними голосочками, що скоро настане велике Свято. Ґазди дарували їм колись медівники, фрукти, а тепер більше дають гроші. У цей час господар заходить у хату й приносить сіна й повідомляє свою родину, що настав Святий вечір. Він каже: ”Щасливий вам Святий вечір, щоб ви були здорові, аби дочекались і на рік святкувати!” Всі дякують й просять Бога, щоб допоміг ці свята відсвяткувати як слід. Діти роблять місце на столі, а батько розкидає по стеблині сіна й каже, що робить це для того, щоб водилась худоба й питає дітей: ”Чи буде водитись нам худоба й наступного року. Діти повинні відповісти: ”Буде, буде”. Ці магічні акти доказують незміренну глибину цих свят через котрі люди прагнули повернути до себе ласку Всевишнього. Такими словами вони вірили, що здатні створити багатство, створити веселий настрій. Це є віра у силу слова, і цю віру вони так само висловлюють у колядках. Кожна колядка наприкінці містить поздоровлення, думки про здоров’я, веселість, багатство у наступному році.
У такому веселому настрої, дівчата приносять їжу. По-перше мусить бути гарний калач, свічка. Мама, господиня цілує цей калач і каже наступні слова: ”Аби хліб родився, аби скот плодився, аби в хаті ніхто не журився.” 12 страв це є пшениця (у нас кажуть піхана) варена до якої добавляють молоті горіхи, меду, потім пироги з капустою чи з картоплею, біб із смаженою цибулею, гриби (у нас печериці) сушені та варені, голубці, сушені та варені сливи, грушки, яблука, червоні буряки. Обов’язково треба, щоб була освячена вода. Затримується ця вода свячена ще від Великодня. Господар починає казати “Отче наш”, всі разом моляться і з ним разом сідають за стіл, щоб вечеряти. Не дозволяється, щоб у цей вечір хтось з членів сім’ї бракував. Обов’язково вся родина повинна бути разом, щоб цілий рік вони були разом у тій сім’ї. У цей момент приходить Дід Мороз (або як кажуть у нас Дід Кречун {Різдво}) з ялинкою. Діти дивувалися, я це дуже добре пам’ятаю, й запитувались: “Звідки цей Дід Мороз чи Дід Кречун знає все про дитину?” Діти отримували подарунки, якщо були чемними. А головно, Дід Мороз допитував чи вони мають намір і далі бути чемними. Нормально, діти обіцяли бути слухняними.
Діти середнього віку йдуть й вони колядувати. Вони гуртами по чотири-шість йдуть перш за все до сусідів, а юнаки далі по селу. У Негостині збереглось дуже багато колядок. Що мене дивує є те, що існують колядки присвячені дуже багатьом категоріям людей. На приклад, є колядки котрі виконують діти, які повідомляють про Різдво Христове. Потім колядки, що колядують дівчатам, дівкам котрі будуть виходити заміж. У нас є звичай “трубка”. Збираються вісім-десять хлопців й вони наймають трубаря, котрого кожен хлопець веде до своєї дівчини, щоб колядувати. Дівчина приготовляє гарний калач й коли парубки виконали колядку, вона виходить з цим калачем. Так само виходять її батьки. Вони дякують за коляду, а дівчина ламає цей калач на двоє. Половину дає своєму нареченому, а іншу половину повертає назад до хати. Це тому, що у випадку коли інший гурт, інша трубка прийде колядувати, то дівчина виносить залишену половину ламаного калача і це є знаком того, що її наречений вже був колядувати і інший хлопець не може мати претензій. Потім є колядки через котрі не забувають й інші категорії населення, наприклад самотніх людей. Є така колядка “Гой, чесна ґаздине”, котра колядується вдові, потім коляда “Гой, наш паночку”, котра колядується відіцеви.
У цей вечір нікого не забувають. Є таке вірування, щоб бути щасливим то треба, щоб мабуть у громаді всі були щасливі. Й тому люди не забувають нікого. І так йдуть колядувати від сусідів до сусідів, до родини й до таких самотніх людей. В Негостині також є групи, які називаються Іроди, які так само йдуть від хати до хати сповіщаючи прихід Ісуса, актуалізуючи таким магічним актом у формі народного театру. Вони виконують свою роль, повідомляють про народження Ісуса Христа й потім дякують ґаздам, вклоняються й йдуть далі й далі, кажучи що вони йдуть з царства у царство.
Тут на Буковині колядки взагалі виконуються не тільки на одній мові. Відомо, що на Буковині ганьба не знати мови свого сусіда і так само не знати колядку свого іномовного побратима. В Негостині, наприклад, колядки виконують як українською, так і румунською мовами й навіть німецькою мовою.
(Христина Штірбец)
Відповіді
2008.01.05 | Георгій
Re: Різдвяні звичаї українців у Румунії
Дужe дякую за цікавe повідомлeння!Чи шан. панство знає таку сучaсну українську письмeнницю Марію Матіос? Вона зараз мeшкає в столиці, алe вона з Північної Буковини і дужe багато знає про звичаї тамтeшніх людeй. Я свого часу був дужe вражeний її романом під назвою "Cолодка Даруся." Він дужe сумний, нe для любитeлів казочок в голівудському стилі, алe культура, побут буковинців 1930-х - 1960-х років там описані чудово.
2008.01.05 | Tatarchuk
Слухайте, в мене чергова ідея
Пропоную вести гілку в якій збирати отакі нариси та описи святкових днів. Якщо ми протягом року заповнимо таку "базу данних", то можна робити щоденний календар, як от зараз робить Світлана Мормель з "Цім днем в історії". Що скажете?2008.01.05 | Георгій
Я цілком "за"
2008.01.13 | Tatarchuk
Про українські різдвяні традиції - Польске Радіо
Про українські різдвяні традиціїаудіо репортажу: http://www.polskieradio.pl/_admin/cm/polonia/_Sekcja221/_audio/2008010911061244.mp3
Які свята без вертепів та звіздарів? От вчора у Львові проходив конкурс вертепів та хода звіздарів вулицями міста. Так відвідувачі Шевенківського гаю- музею народної архітектури та побуту під відкритим небом мали нагоду насолодитися виступами вертепів, послухати колядок, поласувати домашніми пампушками та іншими ласощами.
Серед колективів, котрі виступали важко було не помітити вертеп з молодіжного еспериментаторського театру “Мета”.
Персонажі верпепу цар Ірод, Ангел, та Чорт у своєму виступі не обминули теми політики та влади ....
Наш колега Назар Олійник поспілкувався з Зоряною Григорійчук, художнім керівником театру “Мета”, та учасниками вертепу.
У Шевченківському гаю теж були виступи маленьких звіздарів, котрі не лише виготовили власними руками різдвяні зірки, але й гарно віншували.
Назар теж порозмовляв з людьми, які навчили дітей робити прекрасні різдвяні зірки.
Це був репортаж Назара Олійника про Різдвяні святкування в Шевченківському гаю у Львові.
2008.01.13 | Tatarchuk
Бюро забутих різдвяних пісень
Хто не знає старих-добрих колядок, як-от „Ой, радуйся земле” чи „Нова радість стала”. Але чи знаємо ми їх по-справжньому, окрім перших одного-двох рядків? Мелодія ще якось намугикується, але текст... От і в німців з цим, як з’ясувалося, проблеми. Зате в них на підхваті є Бюро забутих різдвяних пісень.Коли ми звернулися до перехожих на вулиці з проханням пригадати слова кількох різдвяних пісень, вони не могли пригадати ні старовинної „Роза взимку розцвіла”, ні дитячої „Завтра прийде Дід Мороз”, ні навіть вже зовсім відомої „О, ялинонько”. Знайти текст популярних різдвяних пісень в Інтернеті виявилося, звісно ж, простіше простого. Але при пошуку пісень ми наштовхнулися на ще одну дуже цікаву інституцію. Вона має цілком казкову назву: „Бюро забутих різдвяних пісень”, міститься в австрійському містечку Ґраці й у передріздвяні місяці та тижні готова допомагати всім, на кого найшла вокальна забудькуватість. Набираємо телефон:
„Бюро різдвяних пісень. Слава Ісусу Христу! Чим можу вам допомогти?”
„Є одна пісня. Я її, щоправда, лише англійською пам’ятаю. Я вам наспіваю...”
І що видумаєте? Співрозмовниця одразу ж, не довго думаючи, видала німецький аналог цієї пісні:
„Маленьке оленятко Рудольф з червоним носом паслося на галявці...”
У привітної жіночки Доріс Ґрассмуґ та її колег з „Бюро забутих різдвяних пісень” у передріздвяний час телефон не змовкає - на понад сто дзвінків доводиться щодня відповідати. Розповідає пані Ґрассмуґ:
„Бюро різдвяних пісень у Граці існує вже 15 років. Близько 12 тисяч пісень налічується у регістрі бюро, які лише чекають, щоб їх проспівали в сімейному колі чи разом з друзями. Тому що людям хочеться на Різдво співати самим, а не слухати касети, радіо чи компакт-диски. Дзвонять і люди старшого покоління, і молоді. Запитують і про сучасні різдвяні хіти, і про давні. Відповідь знайдеться для всіх.”
І цілком безкоштовно. „Бюро забутих різдвяних пісень” працює виключно на громадських засадах.
Марен Геллвеґе-Бек
2008.01.13 | Tatarchuk
Різдвяні традиції у Польщі
Різдвяні традиції у Польщі й Україні часто дуже подібні, адже йдеться, зрештою, про одне свято, хоч і в різних традиціях – католицькій і православній. І хоч це по своїй суті християнське свято, але багато елементів його святкування мають походження теж у інших релігійних системах, отже, ми бачимо тут сліди солярних культів, культів померлих тощо.З проханням детальніше розповісти про походження цього свята і пов’язані з ним народні традиції у Польщі ми звернулись до етнолога пані Каї Койдер.
- Отже, пані Кає, Різдву у Польщі передує Адвент – період очікування свята… Які традиції з ним пов’язані?
- Адвент – це чотирьохтижневий період очікування на Різдво. Це був такий час, коли людина як свою душу, так і тіло мала приготувати до свята Різдва, дуже важливого для католиків (взагалі і для всіх християн, але гадаю, що тут католики дуже підкреслюють найвище значення для них саме Різдва). Адвент, зазвичай, розпочинався якоюсь урочистістю, і так, наприклад, на Підляшші Адвент розпочинали грою на лігавках, притому важко назвати це грою, адже звуки були радше монотонні. Натомість, лігавка або лігава – це такий довгий духовий дерев’яний музичний інструмент, характерний для Східної Польщі. І той звук лігавки, який за чотири тижні до Різдва лунав на тих теренах, означав, що на якийсь час це вже кінець грі на музичних інструментах, що танці і різноманітні забави мають припинитись, адже розпочався час зосередження, посту і молитви. Адвент був теж таким часом, коли не можна було непокоїти землі – ані оранням, ані копанням, ані навіть граблями.
- І, отже, надходить Різдво…
- Я би хотіла ще кілька слів сказати про Різдво взагалі у християнській традиції, бо, звісно, на цьому, зокрема, базується польська традиція. Оскільки точна дата народження Христа невідома, тож у перші сторіччя християнства це свято відзначалось у дуже різний час. Можна припустити, що ту дату, яку ми відзначаємо тепер (тобто кінець грудня), було прийнято у 4 сторіччі тогочасною церковною владою з огляду на те, що в тоді серед так званих поганських народів шанувались різноманітні солярні свята, пов’язані із богом Мітрою. І з тим всім було пов’язано безліч обрядів, котрі збереглись і до сьогодні.
На теренах Польщі свято Різдва називали годами або ж годними святами. Етимологія цієї назви, найвірогідніше, є такою, що в той час закінчувалась угода про службу і тепер наймали або нових працівників, або ж згоджувались черговий раз на тих самих, що й перед цим. Загалом, можна сказати, що у Польщі найважливішим днем цілого Різдвяного циклу є Wigilia – канун Різдва – і пов’язана з цим вечеря. На території Польщі дуже довго під час Віґілії – як і під час Адвенту – був досить суворий піст. Колись навіть під час Віґілії не їли молочних страв, тепер же вони присутні на столі. Натомість у інших католицьких країнах посту в цей вечір не було, оскільки в Польщі цей піст був пов’язаний із місцевою традицією. Тепер його вже й у Польщі було скасовано церковною владою, але люди й надалі радше воліють дотримуватись в цей час посту. Важливою річчю є те, що існує дуже багато обрядів і звичаїв, котрі свідчать про зв’язок цього свята з поганськими віруваннями, з солярним культом, а також із віруваннями, що у цей, власне, день приходять до нас душі померлих.
- Пані Кає, розкажіть, будь ласка, про особливості різдвяного столу у Польщі.
- Центральним місцем Різдвяної – віґілійної – вечері є, звісно, стіл, накритий, зазвичай, білою скатертиною. У селах дуже популярним було вкладання під цю скатертину великих в’язанок сіна. Цей елемент – хоч і у частковій формі – зберігся до сьогодні, адже під скатертину вкладається маленька купка сіна. З цим сіном пов’язаний один зі звичаїв, коли відразу після вечері молоді нежонаті і незаміжні люди витягали з-під скатертини по одній стеблині (звісно, не дивлячись). Коли вони витягали зелене стебло – це було знаком щастя і швидкого шлюбу, ті ж, хто витягав сухіші або зовсім сухі стебла, мали вже привід для турбувань. На столі, у залежності від регіону, знаходилась різна кількість страв: часом їх було 5, часом – 7, але найпопулярнішою кількістю було, однак, 12. І тут існують різні інтерпретації. Згідно з однією, це був символ 12 місяців, з іншою – 12 апостолів, а часом теж присутня була 13 страва, яка символізувала Христа. Страви готувались з таких речей, які можна було довго зберігати, адже це вже зима. І найпопулярнішими продуктами є мак, горох, капуста, різноманітні каші, горіхи, мед, а також буряки, сушені гриби ну і колись ці свята відзначали без риби. Натомість сьогодні на різдвяних столах усієї Польщі головне місце займає риба. Цей звичай прийшов з Помор’я, з Вармії і Мазур. Всі елементи тих страв мають конкретну символіку. Так, наприклад, горіхи значать несподіванку того, що є всередині, велика кількість листя капусти вказує на щастя, яке матимемо цього року, і стільки ж добра має бути в нашому житті, скільки є гороху. Вкінці вечері подавали солодкі страви, найчастіше це був пєрнік, тобто медівник, узвар, мак, а на Сході найпопулярнішою стравою була кутя – так теж, як і в Україні. І від цього на Сході Польщі походить теж і назва дня напередодні Різдва – це була попросту Кутя.
- Пані Кає, яку роль має оплаток у святкуванні Різдва у Польщі?
- Оплаток є дуже суттєвим елементом Різва у Польщі – це такий дуже дивний тип хліба, котрий використовується у католицькій церкві до таїнства євхаристії. Оплаток важко, зрештою, назвати хлібом, але назвімо це так і, отже, це такий вид хліба, який раніше пекли монахи, монашки, тобто люди дуже тісно пов’язані з церквою. І оплаток відносно віднедавна відіграє дуже важливу роль під час Різдвяної вечері, бо перш, ніж сядемо до столу, маємо переломити оплаток з усіма, разом з чим бажаємо одне одному щастя, радості і веселих свят. З оплатка робили колись ялинкові прикраси. Це тепер, мабуть, елемент, характерний виключно для Польщі. Ну й теж, що цікаво, випікали кольорові оплатки, якими ділились з домашньою худобою. Так, наприклад, коровам під час свят додавали жовтий оплаток як символ паші, щоби молоко було жирним і здоровим, а, наприклад, коням – червоний, щоби в такий спосіб захистити їх від відьом.
- На польському різдвяному столі обов’язково має стояти тарілка для несподіваного гостя. Що вона символізує та ким є той гість?
- Це інтерпретується по-різному. Одна символіка така, що якщо у цей різдвяний вечір постукає в наші двері якийсь несподіваний гість, то треба мати для нього посуд. Це, отже, такий дуже гарний звичай теплого очікування на когось. Але найчастіше говориться, що це місце для душ померлих, які відвідують нас у цей час. І обрядів, пов’язаних із душами померлих, є дуже багато, оскільки під час Віґілії ми не можемо, наприклад, без попередження сідати на стілець, треба перед цим на нього легенько подути, адже якщо б на ньому сиділа якась душа, ми могли б її причавити. Також у вечір напередодні Різдва деякі вікна і кватирки лишають відкритими для того, щоб душі могли спокійно пройти крізь них. Заборона шиття у цей день теж пов’язана саме з цими віруваннями.
(Запрошуємо Вас прослухати звуковий файл)
http://www.polskieradio.pl/_admin/cm/polonia/_Sekcja221/_audio/2007121906384421.mp3
Матеріал підготував Антон Марчинський
2008.01.13 | Tatarchuk
Що їдять німці на Різдво? (24-25 грудня)
Сьогодні німецькі християни-католики й протестанти святкують святвечір, а завтра – Різдво. Це сімейне свято, на яке збирається вся рідня. Тому поговоримо про те, що в ці дні на німецьких столах. Смаки тут різні: в одних простий салат з оселедця, в інших – традиційна печеня.Ще германські племена сотні років тому святкували в останні дні грудня поворот сонця на літо. Їли те, що приніс урожай. Так і сьогодні: вироби з борошна, консервовані овочі та картопля – все це в тій чи іншій формі з’являється на Різдво на німецьких столах, як у Анґели Ріхтер з Геттінгена:
„На святвечір у нас завжди фантастичний салат з картоплі та крабів, до якого подають грінки. В перший день Різдва ми, як правило, їмо печеного зайця з червонокачанною капустою та картоплею”.
У святвечір німці їдять відносно мало: салат чи рибу. А ось у перший день Різдва у багатьох родинах подають печеню: чи то дичину, птицю, свинину чи яловичину. Одна традиційна різдвяна страва досі дуже популярна в Німеччині – гусак. Попит на цих птахів у передріздвяні дні особливо великий, тому їх завозять з фабрик у Польщі або Румунії. Для Зіґрід Гельтель, яка має невеличку власну ферму біля Кельна, це не те:
„Гусаки, яких відгодовують у промислових масштабах, і які сидять у клітках, це ж зовсім не те, що наші, які все літо паслися на травичці. У наших ніжніше м’ясо й вони не такі товсті, словом, домашні”.
Традиція їсти на Різдво смаженого гусака має довге коріння. Вважаться, що 1588 року англійська королева Єлизавета як раз збиралася скуштувати свого різдвяного гусака, як надійшла звістка про перемогу британців над іспанським флотом, армадою. Відтоді в Британії на Різдво їдять гусака й саме звідти цю традицію нібито позичили німці.
Сьогодні, коли чимало німців намагаються уникати жирної їжі, дехто шукає альтернативу гусакові, як Амелі Гінце та Ґерлінде Янзен:
„Ми вже перепробували все: і гусака, й качку, й індика. Але гусак занадто жирний, качка занадто худа, а в індика забагато м’яса. Тобто, нема нічого кращого, ніж смажена яловичина, тобто нічого особливого. Все інше – це не те, чого б хотілося”.
„Раніше ми завжди їли гусака, але сьогодні віддаємо перевагу стравам, що їх можна швидко приготувати. Ми переважно їмо плавлений сир з картоплею чи фондю. Тобто страви, на які жінка витрачає небагато часу”.
Але і в родинах, де уважно рахують кожну калорію, на святковому столі точно не бракуватиме одного – солодощів, починаючи від так званої „яскравої тарілки” до традиційного різдвяного пирога. „Яскрава тарілка” – це тарілка, на якій розкладено всілякі солодощі: печиво, цукерки, горіхи, мандарини й пряники. Все можна купити в магазині, але в кого є час і натхнення обов’язково намагається зробити щось солодке самому.
Те, що на Різдво німці багато печуть, до речі, теж походить від германців. Печиво вважалося пожертвуванням богам, а оскільки в прадавні часи на столі мало бути все, що дав урожай за весь рік, то й сьогодні більшість різдвяних пирогів нашпиговані дарами природи: зерном, горіхами, сливами, медом, родзинками, марципанами і навіть вишневою наливкою. Оцей літній чоловік досі згадує пироги, які йому смакували в дитинстві:
„Це був важкенький пиріг! Фунт борошна, фунт масла, фунт цукру, фунт яєць, фунт молока і так далі. Все це добре перемішувалося і було настільки ситне! Було з’їси по обіді два шматки і вже їсти не хочеш”.
Найвідоміший у Німеччині – це різдвяний пиріг за дрезденським рецептом. Вважається, що перший такий пиріг приготував 1457 року кухар замку Гартенштайн біля містечка Торгау. До речі, якщо вірити німецьким забобонам, то пиріг не можне розрізати до Різдва, бо це приносить біду. Якщо ж його з’їсти з родиною після всеношної, це має принести захист і благословення. В сучасній Німеччині на ці повір’я мало хто звертає увагу. Перші різдвяні пироги з’являються в супермаркетах уже в кінці літа.
За матеріалами кореспондентів DW
2008.01.13 | Tatarchuk
Чехи їдять перед Різдвом ... "Єврейський салат"
Близится всеми долгожданное Рождество, и поэтому в журналах и различных приложениях к чешским газетам всё пестрит предрождественскими приготовлениями. Это касается и кулинарии. Всем известно, что чешские рождественские блюда не такие уж постные, как бы того хотелось, и поэтому калорийные бомбы виде обжаренных в сухарях и яйце кусочков карпа и картофельного салата падают в нас с небывалой скоростью и разбивают наши сосуды вдребезги, наполняя их избыточным количеством холестерина. Поэтому мы попытаемся немного отойти от традиций и приготовить картофельный салат, но менее калорийный и более полезный. Его вы можете подавать не только к праздничному столу, взамен классическому картофельному салату, как предлагают чешские кулинары, но и лакомиться им в будни.Приготовление этого блюда не займёт у вас много времени, особенно если картошку вы отварите и охладите заранее. Да и в поисках ингредиентов вам не придётся оббежать полгорода.
Итак, для приготовления 4-х порций салата под названием «Еврейский» нам понадобится 600 граммов картофеля, 2 большие луковицы, 220 граммов стерилизованных огурчиков, соль, перец, оливковое масло и уксус.
Итак, на старт внимание, начинаем… Варёный картофель в мундирах отчистим от кожуры и крупно порежем в миску. К ним добавим мелко нарезанный лук и такие же кусочки маринованных огурчиков. Всё смешаем, посолим, поперчим, польём оливковым маслом и немного уксусом. Всё это у вас займёт минут 15 без варки и охлаждения картофеля.
2008.01.13 | Tatarchuk
Різдвяні традиції у Чехії
Рождество. В Чешской Республике это самый любимый праздник. За одним столом обязательно собирается вся семья, никто никуда не спешит и у всех достаточно времени для общения. В праздничные зимние дни площади городов и дома украшают нарядные елки или сосны, сплетенные из хвои венки, свечи, а также изображения Святой семьи - Марии, Иосифа, только что родившегося Иисуса Христа, лежащего в яслях, и вереницы поклоняющихся Спасителю.«В те дни вышло от кесаря Августа повеление сделать перепись по всей земле. Эта перепись была первая в правление Квириния Сириею. И пошли все записываться, каждый в свой город. Пошел также и Иосиф из Галилеи, из города Назарета, в Иудею, в город Давидов, называемый Вифлеем, потому что он был из дома и рода Давидова, записаться с Мариею, обрученною ему женою, которая была беременна. Когда же они были там, наступило время родить Ей; и родила Сына своего Первенца, и спеленала Его, и положила Его в ясли, потому что не было им места в гостинице. В той стране были на поле пастухи, которые содержали ночную стражу у стада своего. Вдруг предстал им Ангел Господень, и слава Господня осияла их; и убоялись страхом великим. И сказал им Ангел: не бойтесь; я возвещаю вам великую радость, которая будет всем людям: ибо ныне родился вам в городе Давидовом Спаситель, Который есть Христос Господь; и вот вам знак: вы найдете Младенца в пеленах, лежащего в яслях. И внезапно явилось с Ангелом многочисленное воинство небесное, славящее Бога и взывающее: слава в вышних Богу, и на земле мир, в человеках благоволение! Когда Ангелы отошли от них на небо, пастухи сказали друг другу: пойдем в Вифлеем и посмотрим, что там случилось, о чем возвестил нам Господь. И, поспешив, пришли и нашли Марию и Иосифа, и Младенца, лежащего в яслях».
Евангелие от Луки.
Создание рождественских вертепов, то есть, изображение Святой семьи с помощью вырезанных из бумаги или дерева, а также сделанных из глины или папье-маше фигурок – самая древняя в Чехии рождественская традиция.
Франтишек Валена«Эта традиция намного старше, чем рождественская елка, адвентный венок или все то, о чем вы можете вспомнить. Немного об истории рождественских Вертепов. Первым, кто вертеп построил, был Святой Франциск Ассизский, который у деревеньки Гречио в Северной Италии в лесной пещере построил пустые ясли, привел к ним живого вола и ослика и в Сочельник организовал там мессу. Сам он служить еще не мог, так как был дьяконом, но помогал при мессе. Легенда гласит, что перед ним тогда маленький голенький Иисус действительно явился. Это событие настолько всех потрясло, что монахи эту традицию начали расширять по всей Европе», - рассказывает художник-реставратор Франтишек Валена.
«Традиция прижилась и в Центральной Европе. Рождественские вертепы у нас начали создавать в 15 столетии. Иосиф II в реформаторском манифесте, где-то около 1780 года, запретил строить рождественские вертепы в костелах. Эта традиция ему казалась слишком светской и недостойной церкви. Парадокс заключается в том, что создание рождественских вертепов среди народа было настолько популярным, что сначала в дворянских, потом в мещанских, а позже и во всех других семьях вертепы начали делать дома».
Таким образом, Иосиф II добился возникновения одной из самых прекрасных народных ремесленных традиций в Чехии - создание рождественских вертепов. В Чехии тогда появились целые регионы, где ремесленная традиция создания фигурок для рождественских вертепов укоренилась и развивается до наших дней. Ремесло передается от отца к сыну, от матери к дочери.
«Это города и села, где всегда было хорошо развито домашнее кустарное ремесленничество. На чешско-моравской возвышенности, например, это Тржешть, где из дерева вырезали украшения для мебели или шкафчики для часов. Подхватили традицию суконщики: Тржебич, Йиглава, Усти на Орлице, Пржибрам. В Пржибраме свою роль играло соседство с городком Святая Гора, где из дерева вырезали фигурки Святого Яна Непомука, Флориана и, конечно, рождественские вертепы. На них был столь большой спрос, что, например, в области Пржибрама, созданием рождественских вертепов занимались целыми семьями. Одна семья вырезала фигурки, другая делала домики, третья расписывала. Кто-то вырезал только короны, кто-то упаковывал, а следующие носили фигурки и украшения на рождественский базар в Прагу или в Вену», - рассказал нам художник-реставратор и коллекционер рождественских вертепов Франтишек Валена.
В Орлицких горах, например, производством вертепов занимался целый городок Кралики. Спрос на рождественские вертепы был настолько велик, что их не успевали делать. Чтобы ускорить дело – пробовали использовать новые материалы. Так в городе Пржибрам, придумали альтернативный материал на основе ржаной муки.
«Хлебачки»«Тестом заполняли глиняные формочки, а получившиеся фигурки потом сушили на солнце, расписывали и продавали в городке Святая Гора. Эти фигурки из ржаной муки назывались – «хлебачки». К сожалению, они очень плохо сохраняются, так как очень нравятся мучным червям. Все их сожрали. Я специально говорю так грубо, потому что это настоящий вандализм. Прекрасные фигурки, в моей коллекции есть три «хлебачка», и все сожраны».
«Я очень не люблю, когда журналисты говорят, что у нас коммерческое Рождество, истерическое. Я этого не вижу. Однажды читал, что нашему младенцу Иисусу угрожал Дед Мороз, или, теперь Санта-Клаус. Как, какой-то дедок, пускай у него тулуп такой или сякой, может угрожать нашему голенькому Иисусу? Наш Иисус не в газетах у журналистов. Наш Иисус в наших домах, в наших сердцах и в наших семьях».
Так к празднику относился художник-реставратор Франтишек Валена, всю свою жизнь посвятивший сохранению самой старой чешской традиции – рождественским вертепам. К сожалению, ему не было суждено дожить до Рождества этого года. Но осталась его коллекция самых разнообразных рождественских вертепов, созданных не только в Чехии. О своей коллекции несколько лет назад Франтишек Валена рассказывал на открытии выставки в городе Мельник.
«Кроме испанских, у меня есть и мексиканские. Здесь выставлен африканский рождественский Вертеп. Вы только представьте себе, как негритята в Нигерии делают фигурки из какого-нибудь куста вьющегося по баобабам. Когда я такую фигурку принес домой, моя дочь воскликнула, как странно, почему третий король не белый, когда все остальные - черные. Есть здесь и перуанские рождественские вертепы. Представьте себе еще одну картину: перуанская индианка в мужской шляпе с огромной сигарой во рту, валяет на колене младенца Иисуса. Это великолепно».
У каждого экспоната своя история, как он был сделан или попал в руки художника.
«У меня было мало восточных рождественских вертепов. Я часто заходил к одному старьевщику, который был иного вероисповедания, его символ - шестиконечная звезда. Однажды я его спросил: «Нет ли для меня какого-нибудь рождественского вертепа?». А он рассердился: «Ты, христианин! Как ты можешь требовать от меня вертеп? Ты, христианин!» А однажды я к нему зашел, а он и говорит: «Христианин, иди сюда! Я для тебя нашел рождественский вертеп».
«Когда я шел с фигурками от старьевщика, то решил зайти в Напрстковый музей к специалистам, что бы узнать, где они были сделаны. Прихожу я в помещение библиотеки музея, где вокруг одни стеллажи, а на лесенке с колесиками, висит ученый и кричит: Не думайте, что все будет за бесплатно. Если только на это посмотрю – за сотню. Если придется думать, то за две. А если буду вынужден что-то разыскивать в книгах, то Вы не расплатитесь.
Вытащил я фигурки, а он опять восклицает: Уже знаю, это за сто крон. Это западная Нигерия, Лагос, миссионерская работа. Где Вы это взяли? У нас в музее всякой всячины полно, но таких нет!»
Франциск АссизскийФрантишек Валена был одним из основателей и председателем «Общества чешских мастеров рождественских вертепов», выпускал журнал «Betlém», писал книги и организовывал выставки в разных городах. Традиция выставок рождественских вертепов появилась и в Пражском граде. Выставку мы посетили перед праздниками, чтобы встретится с резчиком по дереву Яном Родом. У входа в зал нас встречает позолоченный Франциск Ассизский, дело рук мастера Рода.
«Рождественские вертепы - традиция европейских христиан, Изображать рождение Христа и всего, что об этом было написано в Новом завете. Традиция строительства рождественских Вертепов пришла в Чехию с юго-запада из Италии и Германии благодаря монахам иезуитского ордена. Благодаря орденам традиция распространилась по Чехии, в Моравии и в Словакии».
«Говорится, что у истоков ремесла создания вертепов был Франциск Ассизский. Говоря о мессе в Гречио, где был живой ослик и вол, мне кажется, что Франциск является основателем рождественских игр, а не ремесла. Но все подобные выставки рождественских вертепов начинаются воспоминанием о Франциске Ассизском».
В каких чешских регионах больше всего данное ремесло распространено и, где можно найти больше всего мастеров?
«Самые знаменитые чешские регионы – Пржибрам, Тржешть, Телч, Кралицко, а также вся пограничная зона на юг от Шумавских гор, Крушне горы, Крконоше, Орлицкие горы и продолжается в Моравии. К сожалению, после Второй мировой войны настали большие изменения, изгнание немецкого населения, смена поколений, а вместе с этим и нарушение традиции мастеров по изготовлению вертепов. Но, все-таки ремесло не исчезло, что подтверждает и выставка этого года».
Ян РодаНаш собеседник Ян Рода не является потомственным мастером вертепов, а скорее основателем новой династии, так как в его семье традиция уже начала передаваться следующему поколению.
«Когда я начал заниматься резьбой по дереву, то сначала делал обычные кухонные доски, декоративные полочки, деревянные миски и черпаки. Потом пришла пора изготовления фигурок, ну а потом и вертепы. Сегодня я больше всего вырезаю фигурки апостолов для рождественских вертепов».
Для изготовления традиционного праздничного вертепа используются самые разные материалы: дерево, бумага, ржаное тесто, металл.
«Еще мы забыли назвать технику «каширования» – наслоения. Мастер делает основу, например, из глины и высушивает ее. Руки и ноги делаются из проволоки, и потом основа обматывается тканью. Созданная таким образом фигурка, пропитывается клеевой водой и раскрашивается».
Мастера для воплощения библейской истории рождения Иисуса Христа выбирают часто необычные материалы. Мастер Роланд Гантлем из Младых Буков в 1999 году вытесал рождественский вертеп из камня. В замке Бездружице выставлен вертеп художника Яромира Рыбака из стекла. А в деревне Масловице, недалеко от Праги, создали вертеп из масла.
Существуют ли какие-нибудь законы, которые мастер не имеет права нарушать, создавая свой рождественский вертеп? Основа хорошо известна: рождение Христа, где определены главные герои: младенец Иисус, Иосиф и Мария, ангел, три короля. Но, ясли с новорожденным Спасителем художники помещают не только в пещеры. Изображаются целые города, порой не только европейские.
«Я никогда не слышал, чтобы существовала какая-то инстанция, контролировавшая творения мастеров вертепов. Когда традиция рождалась, народные мастера были глубоко верующими людьми. Они вживались в историю и представляли себя одними из тех, кто пришел поклониться младенцу Иисусу. Поэтому библейскую историю помещали в среду, в которой они жили. В результате этого и стали появляться сугубо светские фигурки, а изображаемая местность соответствует тому краю, где мастера жили».
«Существовали разные направления развития ремесла изготовления рождественских вертепов. В начале 20 столетия было стремление изображать историю рождения Христа в библейском антураже. Но большинство художников никогда там не были. Свои знания они черпали из религиозных книг и репродукций, напечатанных в них. Поэтому и представляли себе Палестину так, как о ней прочитали в книгах».
Кто из современных мастеров считается самым интересным и отражается ли современность в новых рождественских вертепах.
Вертеп мастера Биргера«Например, на нашей выставке можно увидеть вертеп мастера Биргера из Чешских Будейовиц. Это очень талантливый резчик по дереву, который всегда размышляет над своей работой. В данной работе, в подобии вертепа отражается молитва Отче наш. И иные современные работы, правда, не всегда, берут исток из глубокой веры и знания христианской литературы.
Что для Вас лично означает Рождество?
«Для меня это прославление чуда рождения Христа, потому что я происхожу из католической семьи, где традиция всегда была жива. Надеюсь, что она перетекает и в следующее поколение. В работе мне уже помогает дочь. Золочение фигурки Святого Франциска – это ее творение. Внук тоже умеет взять в руки долото».
«А всем слушателям вашего радио в далекой России хочу пожелать хороших рождественских и новогодних праздников. Чтобы в вашей жизни было много радости, а зло обходило вас стороной».
2008.01.13 | Tatarchuk
„Russian Party» чи українська Маланка ?
„Russian Party» чи українська Маланка ?12.01.2008
Суботнє число газети «Polska.The Times» пише про те, що православні і греко-католики мають свого сильвестра, тобто відзначають старий новий рік.
Щопрада, газета весь час пише про організовані у суботню ніч у Варшаві три забави росіянами, насправді ж, ці нічні гуляння скликають і організовують здебільшого українці.
Одна гулянка буде у клубі „Cool de Sac” на вулиці Фоксаль. Друга у клубі „Extravaganca”. Так званий «Російський сильвестр» організовують, звичайно ж, українці. Раз на місяць вони проводять у цьому клубі так зване „Russian Party”.
«Polska.The Times» описує:
«Ці забави абсолютно аполітичні. На імпрезах крутять теледиски з Росії. На столах їжа, зварена російськими ресторанами польської столиці, зокрема з ресторану «Бабушка». На столах стоїть українське пиво «Оболонь». Ді-Джеї, які прибувають зі Сходу, крутять пісні, які походять з різних регіонів колишнього Радянського Союзу. На танці приходять українці, білоруси, росіяни, грузини, вірмени, азербайджанці, які проживають у Варшаві.
«Це нагода, щоб зустрітися у нашому гроні, відчути себе ніби вдома, врешті у Польщі ми дещо чужі» - переконує студентка з Казахстану Олена.
Полякам, які охоче відвідують подібні російськомовні забави, також подобається така дещо ностальгічна, романтична клубна атмосфера» - пише «Polska.The Times».
Але, настаріша, з традиціями українська новорічна гулянка – Маланка, проходить раз на рік у клубі альтернативників „CDQ”.
Цьогорічними героями свята в ніч з суботи на неділю є «Буття» з Києва та «Бурдон» зі Львова.
Для громадян України та студентів ціна квитка, - 55 злотих, 85-ть, - для усіх інших. Але, коли людина з‘являється перед касою буквально напередодні Маланки, то платить 100 злотих, тобто – 40 доларів.
На „Russian Party» треба платити у тричі менше.
2008.01.13 | Tatarchuk
Сільвестр в Німеччині (31 грудня)
Останній день року називається в Німеччині Silvester, майже так само, як звати одного американського кіноактора. Окрім назви є ще одна схожість: Сильвестр Сталоне – герой бойовиків, які неможливо собі уявити без стрілянини. У Німеччині в новорічну ніч теж обов’язково стріляють – ракетами феєрверку.Для німців, як і для більшості західних європейців, головне свято року вже позаду. Саме на Різдво тут ставлять ялинку, дарують подарунки рідним та збираються за сімейним столом. Натомість Новий рік – це свято меншого калібру, яке більше цікавить молодих. Для них це ще одна party, як тут називають вечірку, а отже привід повеселитися з друзями.
День імені папи римського
Але коли молоді німці в ніч на 1 січня підуть на дискотеку з назвою Silvesterparty, мабуть, не всі знатимуть, що йдеться власне про сумний день. Розповідає пастор Ембґенбройх із кельнської церкви Св. Северина:
„Назва останнього дня року походить від імені папи римського Сильвестра І-го, який жив на початку четвертого століття. Він помер у цей день, а за католицькою традицією важливішим днем у житті людини вважається день смерті, а не день народження, за винятком Різдва Христового”.
Бережіть пальці!
Як би там не було, одним з головним атрибутів Нового року в Німеччині вважається феєрверк. Кажуть, що традиція запускати в нічне небо вогняні кульки та інші вибухові пристрої пішла з Китаю, й поширилася на багато країн світу. Але в Німеччині феєрверк користується особливою любов’ю. Принаймні, так кажуть самі німці. Щороку на петарди, ракети та бенгальські вогні бундесбюргери витрачають від 100 до 200 мільйонів євро. Звичайно, за такі гроші є на що подивитися, каже співробітник фірми „Піро-Арт”, що влаштовує професійні феєрверки у великих містах:
„Вся сіль у єдиній хореографії всіх піротехнічних елементів. У нас є все що завгодно: комети, вогняні шари, бомби різних розмірів і всіх можливих фарбових комбінацій. У дизайні й полягає привабливість феєрверку”.
Але те, що приємно для очей, небезпечно для інших частин тіла, особливо для рук піроманів-любителів. Щороку в ЗМІ чути одні й ті ж застереження: „Обережно, феєрверком можна поранити пальці!”
Суворий контроль
Щоб цього не сталося, в Німеччині запроваджено суворі норми. Купити феєрверк тут можна тільки в обмежений період – в останні дні перед Новим роком. Використовувати саморобні петарди й ракети заборонено, а магазинна продукція має пройти перевірку спеціального відомства. Цього року експерти перевірили понад 270 видів новорічного феєрверку. Результати невтішні: більше половини з них не відповідали вимогам безпеки. Особливо багато такої продукції нелегально потрапляє до Німеччини зі Східної Європи, бо там феєрверк потужніший і дешевший.
Але навіть феєрверк Made in Germany варто використовувати за призначенням, а не так, як це зробив торік один молодий німець. Він вирішив запустити ракету з оголеної сідниці й сильно обпік м’яке місце.
Найбільша вечірка в Берліні
Головне новорічне дійство Німеччини цього року знову відбуватимуться в Берліні біля Бранденбурзької брами. Це найвідоміший майданчик країни для молодіжних розваг. Минулого літа, коли в Німеччині проходив Чемпіонат світу з футболу, там збиралися сотні тисяч уболівальників. На вулиці, що веде від Бранденбурзької брами до Колони Перемоги, прихильники техно-музики щороку проводять свій гучний „Лав-Перейд”.
Новий рік у Берліні обіцяє бути не менш гучним. В центрі столиці буде встановлено 9 гігантських телеекранів, три сцени та десять великих наметів, у яких сотні тисяч очікуваних гостей зможуть випити й закусити.
Новий рік без алкоголю
Але питимуть не всі. Кожен четвертий німець збирається залишитися на Новий рік тверезим. Такий результати опитування, проведеного на замовлення журналу „Фокус”. Приблизно стільки ж зізналися, що планують хильнути чарку-другу. І лише п’ять відсотків німців збираються на Новий рік відірватися по повній програмі: напитися до нестями.
Роман Гончаренко
2008.01.13 | Tatarchuk
Bûche de Noël і Різдво
Напередодні Різдва кожний француз, який себе поважає, має не лише придбати ялинку, попіклуватися про подарунки для всієї родини та запросити у гості діда Мороза. Свято буде не таким вже й святковим, якщо цей саме француз забуде зазирнути до кондитерської і прихопити рулет зі смачного тіста, вкритого ніжним кремом, прикрашеного святковими атрибутами.Без Bûche de Noël не буває Різдва – скаже вам будь-яка дитина. Водночас, передріздвяний час – це й перевірка майстерності кондитерів, які звичайно, кожного року намагаються запропонувати ласунам кращі – смачніші рецепти
“Для мене мій єдиний гід – це мій смак – і лише смак. Незважаючи на те, що сьогодні багато що говорять про дотримання певних правил”, -
розповідає шеф-кондитер П”єр Хермес.
Втім, як розповідають народознавці, багато століть тому Bûche de Noël здався б сучасним ласунам зовсім не смачним, точніше – взагалі неїстівним. Народознавці говорять, що історія французького новорічного рулету розпочалася ще у давні часи, коли племена Кельтів відзначали свято зимового сонцестояння. У цей день - найкоротший день року, кельти відшукували велике поліно і підпалювали його. Палаюче дерево було символом відродження сонця і водночас подяка світилу за те, що воно повертається й знову грітиме землю.
Із часом деревину почали оздоблювати різнокольоровими стрічками і різними прикрасами, право донести її до місця спалювання отримували найстарший та наймолодший член родини. Поліно горіло протягом усієї ночі, а попіл збирали і зберігали у мішечку. Люди вірили, що за його допомогою, можна лікувати різні хвороби та захистити домівку від шторму, блискавки та нечистих сил. Викорінити цю язичницьку традицію католицькій церкві не вдалося.
Втім із часом цей звичай почав видозмінюватися, після того, як у домівках з’явилися невеличкі печі. Тоді французи почали класти посеред столу гілочку та обкладати її солодощами, якими потім пригощали гостей. І от саме ця гілочка згодом перетворилася на солодкий рулет із кремом, який сьогодні називається Bûche de Noël.
Перша згадка смачного їстівного рулету та перший його детальний опис з’явилися у 1879 році. Пиріг, який виглядає так само, можна побачити й сьогодні у вітринах французьких кондитерських.
“Звичайно, клієнти приходять подивитися на наші витвори, що ми виставляємо, і залишають вони магазин здебільшого із традиційним тортом Bûche de Noël.”
Говорить кулінар Філіп Андрю та розповідає, що кондитерські кожного року експериментують, використовуючи різ кольорові глазур та різноманітне оздоблення. Ці твори сучасного кулінарного мистецтва виставляють у вітринах, щоб прикути увагу перехожих. Традиційним формам приходять на заміну нові – більш оригінальні. Такий різдвяний рулет може коштувати від 19 до 79 євро
“Ми хотіли створити щось креативне, щось, щоб було справжнім видовищем”
За статистикою 25 відсотків французів купують твори кулінарів – новаторів. А інші 75 відсотків все ж таки надають перевагу рулету традиційної форми, прикрашеного різдвяними атрибутами. Ще й по сьогодні мешканці Парижа та Ліона сперечаються з приводу того, хто ж першим винайшов солодкий тортик Bûche de Noël, відстоюючи звичайно власне авторство. Але ніхто не піддає сумнівам той факт, що з 1879 року у франкомовних країнах важко уявити різдвяні свята без Bûche de Noël.
Тетяна Карпенко
2008.01.13 | Tatarchuk
"Свято трьох царів" (6 січня)
Коли в Україні починають святкувати Різдво, в Німеччині воно завершується. 6-го січня тут відзначають так званий Dreikönigsfest, тобто Богоявлення. Перед цим святом діти ходять від хати до хати, співають пісні й збирають пожертви. А ще вони пишуть крейдою над дверима будинків три латинські літери: C + M + B.„Це дуже стара традиція, що нараховує вже не одну сотню років. Після Другої світової війни вона дістала новий імпульс й існує в такій формі майже півстоліття. В усій Німеччині майже півмільйона дітей щороку збирають так гроші на гуманітарну допомогу країнам „третього світу”. Це акція солідарності, вона подобається дітям і слугує хорошій меті”.
Традиція, про яку говорить католицький єпископ Йоганнес Бюндґен із західнонімецького Ахена, називається Sternsingen, буквально – „зіркові співи” й пов’язана з релігійним святом Богоявлення.
Сучасні „волхви”
Німецькою мовою ця свято називається Dreikönigsfest, тобто „свято трьох царів”. Ідеться про біблейських волхвів, які прийшли з подарунками до новонародженого Ісуса Христа й проголосили його Сином Божим.
На згадку про волхвів молоді німецькі католики одягають у різдвяні дні саморобні корони або східні кольорові тюрбани, накидки, беруть у руки паперові різдвяні зірочки на паличках і вирушають збирати пожертви: ходять від хати до хати, співаючи пісні про Бога.
Мільйони на благодійні цілі
„Дуже важливо, щоб діти знали, що вони роблять. Ми це підтримуємо. Щоб діти не просто збирали гроші, а розуміли, що є люди, яким потрібна допомога, яким живеться не так добре, як їм, і що варто їм допомагати”, -
каже представник Федерального Союзу католицької молоді Клаус Вольф. Щороку „зіркові співи” приносять 40-50 мільйонів євро, які католицька церква витрачає на благодійні проекти у майже 100 країнах світу. Розповідають учасники цьогорічної акції Себастіан і Лара:
„Нам тут живеться дуже добре, на Різдво ми завжди отримуємо багато подарунків. А інші не отримують взагалі нічого, бо їхні батьки не мають роботи. Тому ми збираємо пожертви”.
„Я недавно почула, що є діти, які навіть не снідають і йдуть до школи голодними. А в нас на столах завжди так багато всього. Тому я хочу зібрати побільше пожертв для бідних дітей”.
Щороку акція „зіркових співів” проходить під новим гаслом. Наприклад, цього разу діти збирають гроші в першу чергу на порятунок тропічних лісів на острові Мадагаскар, яким загрожує знищення.
Три загадкові літери
Проспівавши на порозі один куплет пісні й отримавши пожертву, діти за традицією малюють над дверима будинку спеціальний знак. Освяченою в церкві крейдою вони пишуть цифри року, цього разу 2007, а поміж нулями – три літери „C”, „М” і „В”, які розділені хрестиками.
Значення цих літер кожен трактує по-своєму. За однією версією, це перші літери вислову „Christus mansionem benedicat“, що в перекладі з латинської означає „Нехай Христос благословить цей дім”.
Натомість дехто вважає, що йдеться про імена трьох царів, чий день відзначається 6-го січня: „С” – Каспар, „М” – Мельхіор і „В” – Балтазар.
У будь-якому разі, вважається, що цей напис над дверима німецьких осель захищає їхніх власників від лиха, епідемій та епілепсії.
2008.01.13 | Tatarchuk
Адвент (30 грудня)
Німецькі католики й протестанти починають у неділю святкувати так званий Адвент, що символізує очікування Різдва. Анастасія Хонякіна про релігійне значення свята, його атрибути та роль у суспільстві.Традиція святкувати „Адвент”, або „прихід”, сягає своїм корінням у VII-ме століття. Відтоді повелося у церкві запалювати свічки у вінку і цим нагадувати про прихід Христа. Розповідає католицька сестра Стелла:
„Адвент – це час підготовки до Різдва. Слово „Адвент” означає чекати, очікувати на щось. І ми очікуємо на Христа, який має з’явитися, і Адвент – ці чотири тижні – це час, протягом якого ми готуємось до цього дня. Перший адвент для нас, католиків, це перший день нового церковного року, з першим Адвентом бере відлік новий церковний рік”.
Свято для дітей
Сім’я Дюнцелів з Бонна – нерелігійна, але Адвент святкує обов’язково. В сучасній Німеччині релігійне свято майже втратило значення, але багатьох продовжу приваблювати традиція запалювати свічки у вінку. Більше за всіх на Адвент очікують діти, стверджує мама Мартіна Дюнцель:
„У нас є вінок із зелених гілок із чотирма свічками. Кожної неділі ми запалюємо одну свічку. Після того, як ми запалюємо четверту свічку – 24 грудня – настає Святий вечір. У Святий вечір приходить Божий син до дітей і приносить подарунки, тому дітям це дуже подобається. І щоб діти знали, скільки днів залишилося до Святого вечора, з першого грудня вони отримують спеціальний календар до Адвенту. Дітям дозволено щодня відкривати одні дверцята. Раніше календарі були лише з картинками, зараз є із шоколадними цукерками, іграшками, вони весь час стають все багатшими”.
Саме на Адвент уся Німеччина не лише виглядає, а й звучить різдвяно, до цього доклав зусиль і Фелікс:
«Ми в школі запрошуємо до нашого класу дітей з інших класів і робимо виставу з піснями, одна свічка горить і символізує початок Адвенту».
Зірочки, місяці та ялинки з тіста
Також саме на Адвент уся малеча Німеччини випробовує себе в ролі кулінарів: мама готує тісто до різдвяної випічки, а діти вирізають фігурки. Мартіна і Фелікс рідко купляють уже готову випічку у магазині, здебільшого роблять її самі, адже це не просто приготування солодощів, це розвага для дітей. Рецепт дуже невибагливий, каже Мартіна Дюнцель:
«Дуже просто. Це випічка із тіста, для цього потрібні лише масло, борошно, трохи цукру, яйце, все це перемісити та залишити тісто на деякий час. Потім тонко розкачати тісто. Тоді діти можуть витискати фігурки, у нас є спеціальні формочки. Феліксе, ти знаєш які формочки у нас є?»
«Зірочки, круги, ялинки, святий Миколай, місяць, пташка».
У той час, коли Мартіна та Фелікс вирізатимуть фігурки птахів чи ялинок, інші сім ї, яким готувати не до вподоби, хрумтітимуть уже готовими тістечками із кондитерських та запиватимуть традиційним зимовим напоєм – ґлювайном – гарячим червоним вином зі спеціями.
Церква проти комерції
Різдво – релігійне свято, і щороку католицька і протестантська церкви протестують проти його перетворення на свято комерції. Перед Різдвом Німеччину, як і багато інших західних країн, охоплює лихоманка – всі купують подарунки для родичів, друзів і знайомих. Саме в ці дні й тижні магазини роблять максимальні прибутки.
У Бонні головна різдвяно-комерційна подія – Різдвяний ринок – розпочалася цього року на тиждень раніше, чим викликала конфлікт між владою та церквою. За звичаєм, відкривати Різдвяний ринок та грати різдвяну музику дозволено в суботу за день до Адвенту, проте цього року продавці розбили дерев’яне містечко заздалегідь. Конфлікт вичерпав себе на домовленості: продавати вироби, але різдвяну музику не вмикати.
Тепер, коли настає перший Адвент, цю заборону знято.
2008.01.13 | Tatarchuk
Метаморфози новорічних свят - від СРСР досьогодні
На тлі комерціалізації Різдва, на яку звертають увагу закордонні оглядачі, в Україні відбуваються процеси сучасної трансформації радянських новорічних символів.Дід Мороз і Снігуронька дедалі частіше приходять до дорослих. З вигляду вони дедалі більше віддаляються від радянських образів і навіть бувають чорношкірими, і можуть не лише дарувати подарунки, але й виконати стриптиз.
За радянських часів культ білобородого Діда Мороза та його рум”яної онуки Снігурки, які мешкають десь у хащах Біловезької Пущі, витісняв очікування Святого Миколая.
Бо саме Дід Мороз приносив подарунки, запалював вогні на головній ялинці країни та кликав дорослих на „голубі вогники”.
Відтоді минуло понад п”ятнадцять років, а Миколай, попри популяризацію його українськими політиками та рок-гуртами, досі не може змагатися з Дідом Морозом, який від католицького різдва до Старого Нового року дозволяє собі розкіш тричі на день на радянський манер приймати дітей на головній ялинці України.
А за ще більші гроші можна замовити і двох
На вході до Палацу Україна натовпи дітей, як і в радянські часи, зустрічає Дід Мороз, столи з цукерками в подарункових пакунках і оркестр, який подекуди навіть виконує пісню на музику Дунаєвського „Веселий вітер”, щоправда, без тексту Лєбєдєва-Кумача із закликом боротьби за перемогу у приспіві. Діти йдуть на Ялинку, хоча переважно не вірять, що Дід Мороз справжній.
„Усі знають, що його не існує”.
„Це казка”
„Не вірю, я початував якось і бачив, як приходив тато, а не Дід Мороз.”
„Він живе ... на санках.”
„Та ні, мені вже давно сказали, що Діда Мороза не існує, а Дід Мороз – це Святий Миколай, просто його переробили, щоб дітям було цікавіше,” - кажуть діти.
Аби дізнатися, чи відбулися метаморфози з новорічною казкою, Бі-Бі-Сі заглядає за лаштунки сцени.
Перша відмінність від радянського Нового року разюче падає в очі – за сценою в оточенні верблюдів, коней і собак сидить чоловік у шароварах та кожусі. Дресирувальник Леонід Денисов із київського цирку каже, що виходить на сцену з конями в епізоді, де Дід Мороз потрапляє до України. Колись популярним засобом пересування Діда Мороза були якщо не сані, то принаймні чарівна паличка - зграйка танцівниць поряд, які назвалися білосніжками, розповідають, що у їхній новорічній казці транспортом Діда Мороза є пульт, майже як від телевізора.
Яке обличчя в сучасного українського Діда Мороза, Бі-Бі-Сі спробувало спершу дізнатися в інтернеті, просто набравши ded-moroz.kiev.ua. За вказаним номером на іншому кінці дроту можна було з”ясувати, що це агенція з організації новорічних свят, „родзинкою” якої є чорношкірі Діди Морози. Разом із тим, менеджер компанії чомусь сказав, що дітям він візит такого гостя не радить:
„Для дітей ні, звісно, ні. Це для корпоративних вечірок. Замовляють часто, бо чорношкірий Дід Мороз – це ж оригінально.”
Провівши невелике розслідування, Бі-Бі-Сі дізналося, що нині принаймні в Києві попитом користуються саме екзотичні Діди Морози, а не традиційні старі з бородою. Звичайного можна запросити собі на дім приблизно за 50 доларів, лише урочисту передачу цукерок дитині, проте якщо комусь заманеться більшого – можна влаштувати чадові прихід Діда Мороза через вікно, що передбачає, вочевидь, певну сміливість і каскадера, і самої дитини, а також понад півтисячі американських доларів. Проте в агенціях кажуть, що нині Діди Морози користуються більшим попитом не в дітей, а в дорослих.
Радянський „голубий вогник” за роки незалежності успішно транформувався в спектаклі зі стриптизом Дідів Морозів та їхніх снігових онук, тут кілька стодоларових купюр можна викласти лише за двадцять хвилин задоволення, та недешеві шоу трансвеститів, хоча існують і більш скромні пропозиції на кшталт Нового року з інтернаціональними дідами морозами.
Бі-Бі-Сі вдало, що воліє замовити собі новорічну вечірку і зателефонувало до агенції, сайт якої майорів інтригуючими фото Дідів Морозів в обіймах Снігуроньок.
Бі-Бі-Сі: Ви не підкажете, в Вас можна Діда мороза замовити?
Агенція: Можна. Година програми – 150 доларів. Є в нас шоу. Десь 30-40 хвилин, але це вже буде дорожче. Є шоу Дідів Морозів, "Хто справжній Дід Мороз?" називається. Там три Діди Морози працює і одна Снігурка. Діди Морози доводять, хто із них справжній і б”ються та проводять танці та конкурси в такому ключі. Це 250 доларів. Є шоу снігурочок, які виходять в образі кікімор і намагаються одружити на собі Діда Мороза, а поміж тим ще обирають собі женихів із залу, з ними там проводять всілякі конкурси, а потім Дід Мороз перетворює їх на сексуальних таких снігурок, вони співають-танцюють і таке інше.
Що хочуть дорослі від Діда Мороза, Бі-Бі-Сі спробувало з”ясувати в точці найвищої дідоморозяної концентрації – навколо головної ялинки на Майдані незалежності. Зграйка Дідів Морозів у кросівках та джинсах казали, що дорослі часто замовляють так звану „машинку” та снігуроньок – з параметрами 90-60-90.
Згідно із соціологічними дослідженнями, дорослі українці на 2007-й рік найбільше бажають знайти під ялинкою побутову техніку, 8% сподівається, що там лежатимуть гроші, 7% думають, що під ялинкою лежатимуть ключі від квартири, а 3 відсотки поміж хвої шукатиме одяг та взуття. Разом із тим, соціологи кажуть, що одинадцять відсотків українців насамперед воліють отримати від Діда Мороза здоров”я та щасливого нового року. Українські ж діти, новорічне свято яких, на відміну від дорослого, від радянських часів фактично не змінилося, йшли на ялинку в Палац Україна з найсокровеннішими бажаннями: хтось чекав від бородатого Діда коробку цукерок, хтось фотоапарат від тата з мамою.
„Я хочу на новий рік фотоапарат.”
„Диски з іграми.”
„Теж диски хочу. Кіно. Мелодрами і комедії.”
„Мені достатньо поїздки до Києва. Я з Харкова.”
„Бачити Діда Мороза хочу, цукерки і Барбі.”
„Дивитися на зірки хочу в телескоп. Але мені Дід Мороз приносить не те, що я хочу.”
„Я хочу таку велику ляльку, яка в колекції буває, і подарунок із цукерками.”
2008.01.13 | Tatarchuk
Вертеп походить з Волині: версія мистецтвознавців
Оксана Коваленко, для Бі-Бі-Сі, ЛуцькНа Волині Різдвяні вертепи готують з особливим настроєм: окрім того, що місцеві мешканці усвідомлюють святковість цього дійства, вони ще й чули про те, що вертеп як такий зародився саме в їхньому краї.
Культурознавці, які це стверджують, пов"язують це із першим перекладом Біблії українською мовою на Західній Україні.
Загалом слово "вертеп" має кілька значень - це і печера, потаємне місце, де народився маленький Ісусик, і дерев"яний ящичок, e якому за допомогою дерев"яних ляльок демонструються події з часу його народження. Врешті -решт, це театралізоване дійство про те ж Різдво, коли актори розігрують виставу у вертепному ящичку.
Замислитись над темою походження вертепу, як дійства лялькарів різних країн, спонукав перший фестиваль Різдвяних вертепів, організований Волинським театром за сприяння міжнародної організацї театрів ляльок УНІМА.
Директор місцевого театру Данило Поштарук розповідає, що тоді у 1993 року актори різних країн були надзвичайно здивовані тим, що у вертепах різних країн так багато спільного з українським, а науковці взялись досліджувати і знайшли документальні підтвердження того, Різдво Христове театралізували саме на історичній Волині, що тоді охоплювала і Рівненщину.
"Вертеп зародився з релігійних тверджень, коли в Острозі переклали Біблію українською мовою. В 16 ст. було декілька культурних центрів, серед них Волинь має першорядне значення. Тоді зародився вертеп. Відомий культурний діяч Іван Огієнко навіть стверджує, що це було поблизу Луцька. Нинішній діяч Йосип Федас звернув увагу на таке явище, що коли була перекладена Біблія, от тоді появився вертеп як тлумачення біблійних подій," -розповів Данило Поштарук.
Волинський лялькар зауважує, що й іноземні науковці погодились із цим: українсько-польський фольклорист Еразм Ізопольський дослідив, що найдавніші відомості про вертеп дійшли з 1562 року, інших свідчень знайдено не було. Серед документальних свідчень волинського походження вертепу - протокол суду над розбійником, який обікрав вертепника.
"Той же Федас натрапив в архіві у Львові на судовий документ: судили розбійника, який забрав гроші в чоловіка, який ніс також вертеп, вертепника. А це вже свідчення."
Театралізований вертеп
Інформацію про те, що історична Волинь є батьківщиною вертепу, місцеві краєзнавці плекають і підтримують: цього року на центральній площі обласного центру - у Луцьку - встановлено композицію, яка демонструє народження Ісуса Христа, - її ще називають шопкою. І хоч на вулицях міста годі зустріти чоловіка з вертепним ящичком (як це було на Різдво раніше), його можна зустріти у театрі ляльок на сцені. Актор Дмитро Савош оповідає маленьким волинянам та їх батькам про народження сина Божого, вплітаючи це у сценарій новорічних свят:
"В Іудеї пастушки пасли ягнят - бе-ее, бе-ее, натомились і полягали спати, тут з неба спустились два ангели. Один і каже: "Я тобі сповіщу велику радість - Христос народився, з Бога воплотився!" А другий: "Вставайте, до Віфлеєму поспішайте, Божому цареві поклін віддайте". Далі рядки з пісні - "Ой радуйся земле, Божий син народився."
Це традиційний варіант, хоча культурознавець Данило Поштарук віддає належне українським та іноземним лялькарам, які і в релігійній темі на місці товктися не хочуть - роблять усе, аби заінтригувати темою вертепу нинішнього урбанізованого глядача, тому у вертепному ящичку, розміри якого, буває, розширюють до масштабів сцени, можна побачити зовсім несподівані речі:
"Французи поставили вертеп, у якому замість печери - гараж. А кажуть - у нас немає печер, а ще дирижабль, мер міста замість волхвів."
Загалом мистецтвознавці застерігають сприймати вертепне дійство як казку. Кажуть, що у Різдвяному вертепі захована містерія життя людини, яка вічно шукає відповіді на вічні питання про Божу сутність.
2008.01.13 | Tatarchuk
День подяки – 21 грудня, США
День подяки – одне з найулюбленіших свят американцівГолос Америки
Вашингтон
21/11/2007
День подяки, який став у США державним святом, бере свій початок з часів перших переселенців на Нову землю. Коли британські пілігрими прибули на материк, не маючи багато їжі на зиму, місцеве населення допомогли їм вижити. Наступного року новоприбулі сім’ї на знак подяки принесли їм різні дари зі своєї землі і запечену індичку, що стала невід’ємною частиною свята для американців. Сьогодні для багатьох американців День подяки став сімейною традиційною. Вони збираються разом за обіднім столом, і водночас готуються до гарячого сезону різдвяних покупок.
Джордж Буш під час президентського помилування індичок
Президент Буш розпочав свято символічним жестом, врятувавши двох індичок від загрози стати чиїмось обідом. Цю традицію започаткував Президент Гаррі Трумен 1947-го року:
“Сьогодні я маю місію подарувати президентське помилування Мей і Флавер, які незабаром займуть почесні місця, очоливши парад з нагоди Дня подяки у Дисней Ворлд. Вони навіть не усвідомлюють честі, яка їм випала”.
Імена індичок Мей і Флавер є символом корабля, що прибув до Америки майже чотириста років тому з британського міста Плімут. І восени 1621-го пілігрими святкували перший рясний урожай з місцевими індіанцями після холодної зими у Новому світі. З тих пір й бере свій початок традиція Дня подяки.
З 1600-го року День подяки перетворився у свято, яке американці відзначають гучними парадами і бенкетами. Парад у Нью-Йорку є одним із найбільших фестивалів, який тут проводять щороку. Цьогоріч майже два з половиною мільйони людей мають намір взяти у ньому участь, в той час, коли 44 мільйони будуть дивитись його вдома з екранів телевізора.
Парад є також нагадуванням про те, що сезон покупок у самому розпалі. У цю п’ятницю після Дня подяки багато американців із самого ранку вирушать за покупками, аби скористатись великими знижками у магазинах. Минулого року майже 140 мільйонів американців потратили в цей день в середньому 360 доларів.
2008.01.13 | Роксана
Re: День подяки – 21 грудня, США
Щось не знаю такого свята в Америці. Є "День Подяки" останній четвер у листопаді. Не чула про ніяке свято 21-ого грудня. Різдво в Америці святкується за новим календарем 25-ого грудня. Ви щось накрутили.2008.01.13 | Tatarchuk
сорі, я помилився. 21 листопада
2008.01.14 | Роксана
Re: сорі, я помилився. 21 листопада
Також не цілком правильно. День Подяки святкується останній четвер у листопаді. Воно не має точної дати, Залежить від того на яку дату випадає четвер.2008.01.13 | Tatarchuk
святий Мікулаш в католиків (5-6 грудня)
5 декабря чешских ребятишек навещает св. Микулаш, который приходит в сопровождении Ангела и Черта и одаривает детей сладостями. Традиция раздачи «микулашских» подарков возникла, видимо, в Германии в 10 веке. В то время 28 декабря существовал обычай проведения в монастырских школах «епископских игр», где один из учеников перевоплощался в роль аббата или епископа. В 13 веке данная традиция сместилась на день накануне праздника щедрого епископа Микулаша, который приходится на 6 декабря.На 6 декабря приходится день святого Николая, принадлежащего к наиболее почитаемым христианским святым. Существует легенда о том, что святой Николай одарил приданным трех бедных сестер для того, чтобы они могли выйти замуж, а также незаметно приносил в дома горожан игрушки и теплые вещи для детей. С тех пор каждый год в декабре этот святой приходит на землю и приносит детям подарки.
В награду за его доброе сердце жители города Мира избрали его в 300 году своим епископом. Святой Николай является покровителем России, Лотарингии, менестрелей, детей, путешественников, адвокатов и представителей целого ряда других профессий. Традиция раздачи подарков накануне дня святого Николая появился в Германии в 10 веке. Именно тогда возник обычай 28 декабря проводить в монастырских школах детские торжества, во время которых роль аббата или епископа исполнял кто-нибудь из детей. В 13 веке данная традиция была перенесена на вечер в канун дня святого Николая. В Чехии этот праздник горячо любим и детьми, и взрослыми. И еще одно событие приходится на 6 декабря. В 1774 году в Чехии было введено обязательное посещение школ детьми от 6 до 12 лет.
2008.01.16 | +О
Re: коли святкували Різдво
Христос Раждається!Празнуючи Різдво, християни насамперед звертають увагу на подію приходу Бога у світ, воплочення. Спершу Різдво, яке св.Іван Золотоустий назвав «матір’ю всіх празників», святкували під назвою «Богоявлення», 6 (19) січня: явління Ісуса Христа на землі (Різдво), прояв божественности Ісуса Христа у Хрещенні (власне теперішнє Богоявлення (Епіфанія)/Хрещення/Йордан); на Заході Церкви з тієї ж причини свідоцтва Боголюдськости Ісуса Христа, у зміст цього празника подекуди вкладали також поклін трьох мудреців, чудо в Кані Галілейській, чудо розмноження хліба та воскресіння Лазаря.
Різдво ГНІХ стало окремим празником у Римській Церкві за Папи Юлія І (337-352). У Календарі Фурія Філокала на 25 грудня (тепер 7 січня) написано: «День Христового Різдва у Вифлеємі»
Наголошу, що, хоч Рим празнував Різдво 25 грудня, инші Церковні спільноти Заходу ще певний час святкували Різдво в контексті Богоявлення. Але згодом святкування Різдва на зразок Риму поширилось в Італії, Іспанії, півночі Африки, Франції і десь до кінця 5 ст. маємо згадки про святкування Різдва 25 (7 січня) грудня з усієї Європи. Причиною такого загального переходу на окреме святкування Різдва саме 25 грудня дослідники вбачають протистояння християн з поганством (17-23 грудня відбувалися святкування на честь бога Сатурна/Хроноса і саме на 25 грудня припадали торжества «непереможного сонця», оголошеного цісарем Авреліаном головним покровителем Римської Імперії).
Цікаво, що з створенням окремого свята Різдва, день 25 грудня почали вважати днем народження Ісуса Христа. У згадуваному вже Календарі Фурія Філокала на 25 грудня (тепер 7 січня) написано: «За консулів Цезаря Августа й Емілія Павла народився Христос 25 грудня у п’ятницю, в п’ятнадцятий день новомісяця» До цього часу існувало багато різних думок про час народження ІХ. Наприклад, за часів Климентія Олександрійського (+215) цим днем вважали 20 травня або 6 чи 10 січня, св.Климентій же вважав днем народження Ісуса Христа 18 листопада; св.Кипріян — 28 березня; в написі на статуї Іпполіта Римського (+235) — 25 березня; в пояснені св.Іпполіта на книгу пр.Даниїла: «Перша поява Господа в тілі, коли Він народився у Вифлеємі, сталася в середу 25 грудня, в 42-му році Августа, від Адама 5500 року»; св.Епіфаній Кипрський (+403) в полеміці обстоює думку, що Христос народився 6 січня, а Хрестився 8 листопада...
зараз мушу бігти по справах. надіюсь, що ще щось до цієї теми напишу
З повагою
Олег
2008.01.16 | +О
Re: коли святкували Різдво
На Християнському Сході Різдво також святкували у контексті Богоявлення (6 (тепер 19) січня). Відголосок цього по нині залишається в Вірменській Церкві (у 16 ст. на 25 грудня перенесли святкування Різдва лише вірмени-уніати). За прикладом Заходу, починаючи від св.Василія Великого (+379) у Каппадокії (десь між 371-374рр), Схід також поступово перейшов на святкування Різдва окремо 25 грудня. Св.Григорій Богослов (+390) запровадив цей празник у Константинополі. З Його проповіді на 25 грудня 379 року: «Христос родиться — славте! Христос з небес — зустрічайте! Христос на землі — величайте! (...) Сьогодні празник Богоявління або Різдва, бо так і інакше зветься цей день і дві назви даються одному празникові тому, що Бог з’явився людям через народження... Від з’явлення — назва Богоявління, від народження — Різдво. Ось таке торжество празнуємо нині — прихід Бога до людей...». Св.Йоан Золотоустий (+407) запровадив цей празник в Антіохії. З Його проповіді на 25 грудня 386 (за иншими даними 388) року: «Давно я бажав побачити цей день, і не лише побачити, але й святкувати з таким множеством народу (...) Хоча нема ще десять літ, як цей день нам став відомий і знайомий, але наче б здавна й за багато літ нам переданий, так він прославився вашою старанністю. Тому не помилився б той, хто назвав би цей празник і новим, і при тім давнім, — новим тому, що він недавно став нам знаний, а давнім тому, що він скоро зрівнявся з найдавнішими і виріс до однакового з ними ступеня». Святий Іван навіть захищає день 25 грудня, як найбільш ймовірний день народження ІХ, відштовхуючись від свідчення св.Луки про зачаття ІХ шість місяців після зачаття Івана Хрестителя (яке мало статися в дні очищення в кінці вересня) — відповідно: березень і груденьКористуючись нагодою вітаю всіх з грядущим Святом Водохрестя
З повагою
о.Олег
2008.01.17 | +O
Re: коли святкували Різдво
Христос Раждається!стаття на цю тему http://hata.profi.co.ua/2008/01/03/storja_svjatkuvannja_rzdva.html
Історія свята
Протягом трьох перших сторіч християни не мали окремого свята Христового Різдва. Вперше Різдво почали святкувати лише в IV ст, коли вже були встановлені свята Великодні, Тройці й Епіфанії — Богоявлення. На сході Різдво довгий час святкувалося разом із святом Богоявлення 6 січня. Це свято поєднувало у собі і Христове Різдво і Хрещення Ісуса в ріці Йордані. Грецьке слово «Епіфанія» чи «Теофанія», що означає «З'явління» чи «Богоявлення», у перших століттях християнства означало не тільки появу Ісуса Христа при його хрещенні, але і його появу на землі, тобто його народження. Це вірно щодо Сирії і Єрусалиму, але навіть і в Галлії ще в 361 р. Різдво святковали, як і на Сході, 6 січня.
У перші століття деякі Церкви, а передусім Західна, з ознакою Богоявлення пов'язували не тільки Христове Різдво і його Хрещення, але й поклін трьох мудреців, чудо в Кані Галилейській, чудесне розмноження хліба, а подекуди навіть і воскресення Лазаря, бо всі ті події — це свідки Богоявлення — появи Бога на землі. І якраз святкування більшої кількости подій із життя Ісуса Христа разом з ознаками Богоявлення було однією з головних причин, через яку Західна Церква перша відділила Христове Різдво від Богоявлення і почала святкувати його окремо.
Вирішальну роль у впровадженні окремого свята Різдва Христового зіграли три Отці Східної Церкви: святий Василій Великий, святий Григорій Богослов і святий Йоан Золотоустий. Вперше Різдво святкували окремо 25 грудня в Римі, мабуть, від 353 р., бо з промови папи Ліберія 352 р. легко зробити висновок про те, що того року Різдво святкувалося разом із Богоявленням, а в т. зв. Хронографі Філокалюса з 354 р. поміж християнськими святами знаходиться вже й Різдво 25 грудня. На Сході, святий Василій Великий (V 379) був першим, хто почав святкувати Христове Різдво 25 грудня в Кападокії між 371 і 374 роками. Йому приписують одну проповідь на Христове Різдво. Під його впливом святий Григорій Богослов (V 390) запроваджує це свято у Константинополі. В Єрусалимі натомість Різдво святкувалося разом із Богоявленням аж до 634 р.
Службу на свято Христового Різдва уклали Роман Сладкопівець, патріарх Герман, Андрій Критський, Йоан Дамаскин, Косма Маюмський і патріарх Анатолій.
У VI ст. свята Єлена, мати імператора Костянтина Великого, побудувала у Вифлеємі храм на честь Христового Різдва. У кодексах імператора Теодосія з 438 року і імператора Юстиніяна з 535 року міститься закон про загальне святкування свята Христового Різдва.
Розбіжності в святкуванні Різдва між Східною та Західною Церквами
Щодо святкування Богоявлення і Різдва між Сходом і Заходом довго не було згоди. Зрештою, при кінці IV ст. ці два свята вже святкувала вся християнська Церква: Схід прийняв римське свято Різдва, а Захід включив у свій церковний календар свято Богоявлення. Але зміст, що вкладався в ті свята був — і, до певної міри, залишився — різний: на Заході 25 грудня святкували тільки день народження Христа, на Сході додавали до нього згадку про прихід волхвів, і присвячували Народженню Христа нічну службу, а поклоненню волхвів день. Друге розходження виникло щодо свята Богоявлення: у латинян головна точка цього свята — прихід волхвів, чи царів, у греків цей момент зовсім тоді не існує: греки згадують тоді хрещення Христа в Йордані, а в латинській Церкві цей факт ледве згадується. Нарешті, грецьке Богоявлення цілковито поминає чудо в Каннах, що в латинян припадає теж на цей день.
Історія встановлення дати
Проте, саму дату цієї великої події встановлено не досить точно: Святе Письмо не вказує ні дня, ні року, коли, саме народився Христос, і було прийнято за рік народження 754 рік від заснування Риму, Що його встановив у в XI от. Діонісій Малий. Але пізніші дослідники знайшли, що та дата помилкова: Христос народився на 5 чи 6 років раніше, між 748 і 749 роком римського літочислення, як на те вказують астрономічні вирахунки, які використали, між іншим, також згадку про затьму місяця, про яку говорять тодішні історики. Непевність ще збільшується, щодо дня народження, який святкується тепер 25 грудня за юліанським календарем. Але чому вибрано саме цей день, коли Євангелисти не дають щодо цього жодної вказівки?
Загально прийнята версія, що день 25 грудня був обраний, як день повороту (ніби народження) Непереможного Сонця (Діес Інвікті Соліс), коли сонце починало знову набирати сили. І справді потім батьки Церкви нераз вказували на символічне значення цього дня. Св. Іван Золотоустий сказав: "Люди називають святий день Народження Господнього днем нового сонця...". І св. Авґустин: «Ми святкуємо день 25 грудня не задля народження сонця, а задля народження Того, хто те сонце сотворив».
Дату 25 грудня було встановлено не зразу. Климент Олександрійський (150—б. 215) писав не без іронії про тих, що покладають точну дату народження Христа на 20 травня (чи 20 квітня) 28 р. Августового урядування, себто на третій рік нашого теперішнього літочислення. Сам він указував на 17 листопада того ж року, як на день народження Ісуса Христа, але, на жаль, не залишив жодних вказівок на те, ,чим він цю дату обосновував.
Пізніше, день народження Христа в'язали з початком весни, який, за юліянським календарем, припадав на 25 березня, бо на цей день, мовляв, припадало народження світу. Але вже в 221 р. Секстус Юліус Афріканус відносив день народження Христа на 25 грудня. Визначення цієї дати було зроблено, мабуть, на тій підставі, що сотворіння світу, як згадано, починали з 25 березня, і на цей же день припадало Благовіщення, а 9 місяців пізніше мало бути й Різдво.
Ряздво на Україні
Дохристиянські звичаї у християнському Різдві
В Україні, як і в інших країнах, Різдво, свято Народження Ісуса, Сонця Правди (Св. Кіпріян говорив про Ісуса, що Він "правдиве сонце і правдивий Бог" («Де орат. дом. 35), а Іван Золотоустий називає Його "«Сонцем Правди», що з'явилось, щоб освітити землю", прищепилося на поганському ґрунті шанування Нового Сонця, Нового Хліборобського Року, що починається з поворотом сонця на весну. Відповідно до цього різдвяна обрядовість, тісно в'яжеться з віруваннями в щасливий ПОЧИН та з магічними діями, що мають забезпечити в тому наступному році добрий урожай. З огляду на велике значення, що мають для всієї родини ті магічні дії, різдвяної обрядовости, в ній повинні брати участь всі приналежні до родини, і то не тільки живі, а й покійники. Всі мають брати участь у Святій Вечері, перед Різдвом. Таким чином до свята живих прилучається й поминальне свято небіжчиків, ДІДІВ. На Святому Вечорі властиво зосередковується взагалі головна увага свята, і на саме Різдво залишається тільки Служба Божа в церкві та відвідування і гостювання родичів і знайомих з відповідними розвагами та забавами.
2008.01.17 | +O
Re: коли святкували Різдво
ще http://www.sviato.in.ua/rizdvo_rel.php (тут також і про инші свята українською)Релігійні свята
Різдво Христове
Див. про Різдво в розділі народних свят
Історія свята
Протягом трьох перших сторіч християни не мали окремого свята Христового Різдва. Вперше Різдво почали святкувати лише в IV, ст, коли вже були встановлені свята Великодня, Тройці й Епіфанії — Богоявлення. На сході Різдво довгий час святкувалося разом із святом Богоявлення 6 січня. Цей празник поєднував у собі і Христове Різдво і Хрещення Ісуса в ріці Йордані. Грецьке слово "Епіфанія" чи "Теофанія", що значить "З'явління" чи "Богоявлення", у перших віках християнства означало не тільки появу Ісуса Христа при його хрещенні, але і його появу на землі, тобто його народження. Це певно щодо Сірії і Єрусалиму, але навіть і в Галлії ще в 361 р. Різдво святкували, як і на Сході, 6 січня.
Перші століття деякі Церкви, а передусім Західна, з празником Богоявлення пов'язували не тільки Христове Різдво і його Хрещення, але й поклін трьох мудреців, чудо в Кані Галилейській, чудесне розмноження хліба, а подекуди навіть і воскресення Лазаря, бо всі ті події це свідки Богоявлення — появи Бога на землі. І якраз святкування більшої кількости подій із життя Ісуса Христа разом з празником Богоявлення було одною з головних причин, чому Західна Церква перша відділила Христове Різдво від Богоявлення і почала святкувати його окремо.
Вирішальну роль у впровадженні окремого світа Різдва Христового зіграли три Отці Східної Церкви: святий Василій Великий, святий Григорій Богослов і святий Йоан Золотоустий. Вперше святковано Різдво окремо 25 грудня в Римі, мабуть, від 353 р., бо з промови папи Ліберія 352 р. видно, що того року Різдво святкувалося разом із Богоявленням, а в т. зв. Хронографі Філокалюса з 354 р. поміж християнськими святами знаходиться вже й Різдво 25 грудня. На Сході, святий Василій Великий (V 379) був першим, хто почав святкувати Христове Різдво 25 грудня в Кападокії між 371 і 374 роками. Йому приписують одну проповідь на Христове Різдво. Під його впливом святий Григорій Богослов (V 390) запроваджує цей празник у Константинополі. В Єрусалимі натомість Різдво святкувалося разом із Богоявленням аж до 634 р.
Службу на празник Христового Різдва уклали Роман Сладкопівець, патріарх Герман, Андрій Критський, Йоан Дамаскин, Косма Маюмський і патріарх Анатолій.
У VI ст. свята Єлена, мати імператора Костянтина Великого, побудувала у Вифлеємі храм у честь Христового Різдва. У кодексах імператора Теодосія з 438 року і імператора Юстиніяна з 535 року міститься закон про загальне святкування празника Христового Різдва.
Розбіжності в святкуванні Різдва між Східною та Західною Церквами
Щодо святкування Богоявлення і Різдва між Сходом і Заходом довго не було згоди. Зрештою, при кінці IV ст. ці два свята вже святкувала вся християнська Церква: Схід прийняв римське свято Різдва, а Захід включив у свій церковний календар свято Богоявлення. Але зміст, що вкладався в ті свята був — і, до певної міри, залишився — різний: на Заході 25 грудня святкували тільки день народження Христа, на Сході додавали до нього згадку про прихід волхвів, і присвячували Народженню Христа нічну службу, а поклонінню волхвів — день. Друге розходження виникло щодо свята Богоявлення: у латинян головна точка цього свята — прихід волхвів, чи царів, у греків цей момент зовсім тоді не існує: греки згадують тоді хрещення Христа в Йордані, а в латинській Церкві цей факт ледве згадується. Нарешті, грецьке Богоявлення цілковито поминає чудо в Каннах, що в латинян припадає теж на цей день.
Історія встановлення дати
Проте саму дату цієї великої події встановлено не досить точно: Святе Письмо не вказує ні дня, ні року, коли, саме народився Христос, і було прийнято за рік народження 754 рік від заснування Риму, Що його встановив у в XI от. Діонісій Малий. Але пізніші дослідники знайшли, що та дата помилкова: Христос народився 5 чи 6 років скорше, між 748 і 749 роком римського літочислення, як на те вказують астрономічні вирахунки, які використали — між іншим — також згадку про затьму місяця, про яку говорять тодішні історики. Непевність ще збільшується, щодо дня народження, який святкується тепер 25 грудня за юліанським календарем. Але чому вибрано саме цей день, коли Євангелисти не дають щодо цього жодної вказівки?
Загально прийнята версія, що день 25 грудня був обраний, як день повороту (ніби народження) Непереможного Сонця (Діес Інвікті Соліс), коли сонце починало знову набирати сили. І справді потім батьки Церкви не раз указували на символічне значення цього дня. Св. Іван Золотоустий сказав: "Люди називають святий день Народження Господнього днем нового сонця. ...". І св. Авґустин: «Ми святкуємо день 25 грудня не задля народження сонця, а задля народження Того, хто те сонце сотворив».
Дату 25 грудня було встановлено не зразу. Климент Олександрійський (150—б. 215) писав не без іронії про тих, що покладають точну дату народження Христа на 20 травня (чи 20 квітня) 28 р. Августового урядування, себто на третій рік нашого теперішнього літочислення. Сам він указував на 17 листопада того ж року, як на день народження Ісуса Христа, але, на жаль, не залишив жадних вказівок на те, чим він цю дату обгрунтував.
Пізніше, день народження Христа в'язали з початком весни, який, за юліянським календарем, припадав на 25 березня, бо на цей день, мовляв, припадало народження світу. Але вже в 221 р. Секстус Юліус Афріканус відносив день народження Христа на 25 грудня. Визначення цієї дати було зроблено, мабуть, на тій підставі, що сотворіння світу, як згадано, починали з 25 березня, і на цей же день припадало Благовіщення, а 9 місяців пізніше мало бути й Різдво.
Джерело: Вікіпедія
Велике християнське свято, встановлене на згадку про народження Ісуса Христа у Віфлеємі. Входить до числа Двонадесятих неперехідних свят. Є одним з найбільш значимих днів літургійного року і одним з головних свят у більшості християнських конфесій. В наш час майже всі християни (за виключенням Вірменської Церкви) святкують його 25 грудня. От тільки це 25 грудня у різних общинах настає за різними календарними стилями. У більшості приходів православних церков це 7 січня за новим стилем. Католики і протестанти святкують Різдво 25 грудня.
Історія свята
Святкування християнами Різдва не прослідковується глибше IV ст. Його дата не пов'язана з реальною датою народження Ісуса Христа, яке, швидше всого, відбулось не у зимовий час (в давнину це питання було предметом неоднозначних міркувань церковних авторів; один з найбільш ранніх текстів, що дійшов до нас, належить Клименту Олександрійському; він згадує 20 травня). День 25 грудня встановлюється у Римській Церкві на початку IV ст. Перше свідчення цього проявляється у так званому «Календарі Філокала» (відомості відносяться до 336 р.). Можливо, вибір 25 грудня пов'язаний з язичницьким солярним (сонячним) святом «Народження Сонця Непереможного» (після зимового сонцестояння починає збільшуватись сонячний день). Це язичницьке свято з прийняттям у Римі християнства наповнилося новим змістом: народження Христа стало сприйматись як «Народження Сонця Правди». В той же час у східних Церквах — Єрусалимській, Антиохійській, Александрійській і Кіпрській — свято Різдва Христового поєднувалось зі святом Хрещення Господнього 6 січня під загальною назвою Богоявлення (святкування Різдва разом з Богоявленням в деяких східних Церквах продовжувалось до кінця IV ст., в інших — аж до VI ст. Вірменська Церква аж до сьогодні святкує Різдво Христове 6 січня, поєднуючи його зі святкуванням Хрещення).
В IV ст. рівноапостольна цариця Єлена побудувала храм на місці віфлеємської печери, прославленої народженням Христа. Про повсюдне шанування свята Різдва свідчать повчання Отців Церкви IV ст. — Єфрема Сирина, Василія Великого, Григорія Богослова, Григорія Нісського, Іоана Золотоустого, написані на це свято. В кодексі Феодосія (438 р.) і Юстиніана (535 р.) викладається закон про загальне святкування дня Різдва Христового. Іоан Золотоустий перший увів це свято в Антиохії в 386 чи 387 р. Василій Великий доручив Григорію Богослову запровадити це святкування на Константинопольському соборі.
Пізнішим тлумаченням часу святкування Різдва Христового 25 грудня стало наступне: місяць і день смерті Христа точно відомий з Євангелій, а (за поширеним уже в раннє середньовіччя церковним переказом) Христос повинен бул знаходитись на землі повне число років (як число досконале); звідси випливало, що Христос був зачатий в той самий день, в який постраждав, отже, в єврейську Пасху, яка того року припадала на 25 березня; відраховуючи від неї 9 місяців, отримували дату народження Христа 25 грудня. Згідно з однією сучасною гіпотезою, вибір дати Різдва стався по тій причині, що спочатку християни святкували в один і той самий час Боговтілення (під яким розумілось не народження, а зачаття Христа) і Пасху; відповідно, з часом додавання до дня весняного рівнодення 9 місяців вказало на дату святкування Різдва у зимове сонцестояння.
Джерело:
Большая энциклопедия Кирилла и Мефодия, 2001.
Богослужебне святкування
Християнська Церква щороку святкує велику подію Різдва Христового 25 грудня (ст. ст.). Для того, щоб гідно відзначити його, віруючі готуються до нього сорокаденним постом, з 15 листопада по 24 грудня, відомим під назвою Різдвяного (або Пилипівки). Напередодні, в день навечір'я свята, буває особливий суворий піст. У цей день, згідно з Уставом церковним, належить вживати у їжу кутю, тобто пшеницю з медом.
У навечір'я, якщо тільки воно не випадає на суботу чи неділю, чиняться Царські часи, а потім, близько полудня, літургія Василія Великого з вечірнею. В саме ж свято здійснюється літургія Іоана Золотоустого.
Часи, здійснювані в навечір'я Різдва Христового, відрізняються тим, що на них читаються паремії, Апостол і Євангеліє. Тому, на відміну від звичайних часів, вони називаються Царськими. Цю назву вони носять ще й тому, що в Греції при їх проведенні зазвичай були присутні імператори.
Після літургії посеред церкви ставиться свічка і клірики співають тропар свята: "Різдво Твоє, Христе Боже наш, засвітило світові світло розуму: в ньому бо ті, що зіркам служили, від зірки навчилися поклонятися Тобі, Сонцю правди, і визнавати Тебе, що Ти є Схід з висоти. Господи, слава Тобі!" А потім кондак свята: "Діва сьогодні Пресущого народжує, і земля вертеп Неприступному приносить, ангели з пастирями славословлять, і волхви з зіркою подорожують. Нас бо ради народилося Немовля, Превічний Бог".
Якщо навечір'я буває у суботу і неділю, то Царські часи читаються у п'ятницю. Напередодні свята буває літургія св. Іоана Золотоустого, а після літургії – вечірня. Прославлення Христа відбувається вже після вечірні. Посту, за Уставом, у цей день не буває. Це означає, що після літургії до вечірні дозволяється споживати трохи хліба.
Всенічне бдіння починається великим повечір'ям, на якому співається урочиста пісня Ісаї: "З нами Бог, розумійте, народи, і підкорюйтесь, ось бо з нами Бог!" Часте повторення в цій пісні "З нами Бог!" свідчить про духовну радість віруючих, які усвідомлюють серед себе Бога – Еммануїла. Зміст решти пісень можна виразити початковою піснею канону: "Христос народжується, славіте; Христос з небес, зустрічайте: Христос на землі, возносьтеся! Нехай співає Господеві вся земля, нехай люди співають, бо Він прославився".
Джерело:
Офіційний сайт Української Православної Церкви (КП).
Свято Різдва Христового вважається другим після Пасхи (Великодня) в древній Церкві і таким шанується на Сході і зараз. На Заході до XIV ст. (з незрозумілих поки-що причин) він перемістився на перше місце, однак в результаті літургійної реформи в Католицькій Церкві, яка відбулась після 2-го Ватиканського Собору, Пасха повернула собі головуюче місце. Тем не менше, у багатьох католицьких країнах народне благочестя досі відводить йому головне місце серед свят.
Різдву у православній традиції передує сорокаденний Різдвяний піст (Пилипівка) [з 14 (27) листопада до 24 грудня (6 січня) включно; на Заході йому відповідає підготовчий період, який називають «Адвентом» (лат. adventus — пришестя), дещо менший по тривалості і який не приписує пощення]. Свято Різдва має п'ять днів передсвяткування (з 20 до 24 грудня) і шість днів післясвяткування і завершується святом Обрізання Господнього. Переддень, або навечір'я свята, проводиться у строгому пості і називається сочельником (святвечором); в цей вечір, за церковними приписами, вживається у їжу сочиво (сушені хлібні зерна, розмочені водою). Церковні співи, що прославляють Різдво Христове, були написані Романом Солодкоспівцем, Софронієм і Андрієм Єрусалимськими (VII ст.), Іоаном Дамаскіном, Космою Маюмським, патріархом Германом (VIII ст.) та іншими.
Практика святкування Різдва у латинському обряді передбачає здійснення трьох Мес, основна з яких припадає на ніч (дві інших — на світанку і вдень). Їх називають «Ангельська», «Пастирська» і «Царська». Згідно з символічним тлумаченням, перша святкує предвічне народження Сина від Отця, друга — народження Ісуса Христа від Діви, третя — містичне народження Бога в душі кожного віруючого.
Джерело:
Офіційний сайт Української Православної Церкви (МП).