Значення їжі для християнина (/)
04/15/2009 | Георгій
Цікава стаття українського православного священика, університетського викладача, з Веб-сайту УПЦ-КП.
*********
Значення їжі для християнина
Їжа належить до тих основних потреб людини, які забезпечують їй біологічне життя: їмо - продовжуємо жити, перестаємо споживати – постає загроза смерті. З першої миті життя людини обумовлене споживанням їжі, безпосереднім залученням до матерії світу. Уже через цю важливість для земного життя їжа та пиття мають велике моральне значення для християнина. Бо й саме земне життя для християнина має безмежну вартість, як готування до життя вічного. Сам Христос Бог з любові до людей прийняв тіло, на землі жив і їжею та питтям своє земне життя підтримував.
Щоб осягнути значення їжі, доречним буде процитувати слова давньогрецького філософа Сократа: „Я їм для того щоб жити, а не живу для того щоб їсти”, які з часом віртуозно повторить український церковний діяч середини ХVІІ ст. Іван Величковський: „Не того ради жити, єже пресищати утробу і многії брашна поглощати, Но толико точію ясти, даби тіло возмогло житіє си соблюдати ціло”.
Проте в релігійній сфері їжа має особливе значення. Адже загально відомо, що кожна релігія має власне ,,меню”, що передбачає дозволені і заборонені продукти. Так, наприклад свинина, яку вільно вживають християни, суворо заборонена в юдаїзмі та мусульманстві; а буддисти взагалі відкидають зі свого раціону будь-які м’ясні продукти.
У християнстві їжа та пиття як сполучення з Богом набувають найвищого морального значення. Христос і спільність із Ним віруючих в Царстві Небесному уявляється спільною з Ним трапезою; „щоб ви їли і пили на трапезі Моїй у Царстві Моїм” (Лк. 22, 30). І саме Царство Небесне уявляється у вигляді великої вечері (Мф. 22, 4).
Їжа також відіграє важливу роль у пізнанні. Найкраще унаочнює цей зв'язок поведінка немовлят: їх пізнання дійсності починається з того, що вони тягнуть до рота все, що потрапить їм до рук. Рот стає оцінюючим органом, який визначає якість речей. Той самий внутрішній зв'язок між їжею та пізнанням відображає відома сцена зі Святого Писання: щоб пізнати добро і зло, потрібно з’їсти плоди дерева пізнання добра і зла (Бут. 3, 6 – 7).
У Старому Завіті Бог, намагаючись створити з ізраїльтян нове людство, дає їм, як і першим людям, аналогічну заповідь; у якій визначено дозволені (чисті) і заборонені (нечисті) продукти харчування „Ось закон про худобу, про птахів, про всіх тварин, що живуть у водах, і про всіх тварин, що плазують по землі, щоб відрізняти нечисте від чистого, і тварин, яких можна їсти, від тварин, яких їсти не можна” (Лев. 11, 46 – 47). Завдяки цьому рай (тобто життєдайний зв’язок із Богом) мав бути відновленим, а наслідки гріхопадіння частково скасовані. Людству давалася надія на безсмертя: хто дотримувався цієї заповіді, міг сподіватися, що смерть, як наслідок її порушення, для нього релятивується, і він пожинатиме вічне (як і в раю) життя. Це добре унаочнює історія макавейських мучеників, які саме через приписи щодо їжі пожертвували власним життям. Один із них говорить своєму мучителеві: „Ти, злочиннику, забираєш у нас це життя дочасно, але Цар світу воскресить нас, що вмираємо за його закон, до вічного життя” (2 Мак. 7, 1 – 31).
У новозавітні часи обрядовий закон не міг залишитись таким самим. Пояснення знаходимо у Святому Писанні. Зокрема в книзі Діянь 15 гл. міститься згадка про апостольський Собор, який покликаний вирішити питання щодо християн, покликаних Богом із язичників. У цей час деякі християни почали помилково вчити, що язичники мають спочатку стати іудеями і виконувати Старозавітній закон у всій його повноті (включаючи розпорядження зовнішнього характеру, зокрема здійснення обрізання і не споживання ідоложертовного), а вже потім переходити в християнство. Таке твердження загрожувало розділенням Церкви. Антиохійські християни звернулись до апостолів і пресвітерів в Єрусалимі, а вони по заповіді Спасителя (Мф. 18:17) зібрались разом для розгляду цього питання. Щодо обрізання для язичників. Ап. Петро виступив на соборі і нагадав учасникам про чудо, що сталось в домі сотника Корнилія. Немає відмінності між язичниками і обрізаними християнами, оскільки Господь дарував їм Святого Духа також, як і всім, очистивши їх серця вірою. Навіщо на них покладати те, що не могли понести батьки обрізаних, ні вони самі. ,, Віруємо , що спасаємося благодаттю господа Ісуса так само, як і вони” (Дії 15, 11). Приклади навернення язичників були ще в Старому Завіті. Обернені входили до складу Церкви за допомогою обрізання і під умовою зберігання всього закону Мойсея. Стародавні пророки говорили про якесь майбутнє велике наверненні іноплемінників (Іс.56,6; Амос.9,12 ), але яким чином це відбуватиметься – ніхто не припускав.
Апостол Яків, брат Господній, будучи предстоятелем Єрусалимської общини і головою Собору, підтримав Ап. Петра: 1) Бог обрав язичників, щоб скласти з них народ в ім'я Своє; 2) з цим згодні слова пророків; 3) Відомі Богові від вічності всі справи Його. І сформулював рішення Собору, що звільняло християн з язичників від виконання закону Мойсея, окрім осоружного християнському духу. Постановлено утримуватися від: 1) оскверненого ідолами; 2) розпусти 3) задушеного і крові; 4) не робити іншим того, чого не бажають собі. Таким чином, Апостольский собор звільнив христиан від дотримання обрядового закону і повелів їм ревно піклуватись про виконання морального закону. Рішення Собору було викладено письмово і закарбовано словами ,,бо зволилось Духові Святому і нам”.
Отже, щодо їжі дозволеної християнам бачимо, що апостоли забороняють споживати кров. Відомо, що кров легко проливається і є найдорогоціннішою речовиною в тілі тварини і людини. Вона постачає кожну найменшу клітину тіла необхідними корисними речовинами і видаляє все непотрібне. В крові – душа живого тіла, тобто його фізичне життя. Коли Бог благословляв Ноя то промовив: ,,м’яса з душею його тобто кров’ю його, не будете ви споживати. А тільки Я буду жадати вашу кров із душ ваших, з руки кожної звірини буду жадати її, і з руки чоловіка, я буду жадати душу людську” (Бут 9, 4-5; Лев 17, 11,14; Вт 12, 23). Тому пити чи їсти кров заборонялось, навіть тих тварин, м'ясо яких людина по закону могла споживати. (Лев 3.17; 7.26,27; 19.26; Вт 12.16; 15.23; Дії 15. 20,29; 21.25). Кров тварин, які були принесені в жертву, мала виливатись біля жертовника (Лев 4.7,18,25,30,34). Сам Господь пролив Свою кров до підніжжя Свого жертовника – Хреста, викупив, оправдав, і очистив нею всіх Своїх.
Споживання крові заборонено не тільки Святим Писанням, але й канонами Святої Апостольської церкви. Так 63 апостольське правило постановляє відлучати від церкви тих хто їсть м'ясо в крові його ,,бо це закон заборонив” (Дії 15, 29). Цю заборону продублював VІ Вселенський Собор у рішеннях якого знаходимо: божественне Писання заповідає нам утримуватись від крові удушеного і блуду; заборонено заради ласолюбного черева споживати кров усякої тварини, з яким би мистецтвом вона не була приготована.
Що ж стосується нашого часу і зокрема українського народу, який після атеїстичного лихоліття сьогодні нарешті стає на шлях істини, слід знати, що правила Церкви і на нього також розповсюджуються! Часто спостерігаємо коли в селах хазяйновиті господарі колють свиней то збирають кров для приготування її в їжу. Хоч і робиться це від незнання основ православної віри та з метою взяти якнайбільше вигоди від тварини, однак не звільняє людину, яка допускає споживання крові, від відповідальності перед Богом.
Таким чином той хто називає себе християнином, але не знає основних вимог християнства і не виконує заповіді має тільки назву християнин і ніякої користі від неї. Пам’ятаймо, що Церква вчить своїх вірних дотримуватись усього, прийнятого зі Святого Писання і апостольського передання.
Свящ. Роман Юрченко,
кандидат богословських наук,
доцент Європейського університету
Джерело: Прес-центр Київської Патріархії.
http://www.cerkva.info/2009/04/04/pist.html
*********
Значення їжі для християнина
Їжа належить до тих основних потреб людини, які забезпечують їй біологічне життя: їмо - продовжуємо жити, перестаємо споживати – постає загроза смерті. З першої миті життя людини обумовлене споживанням їжі, безпосереднім залученням до матерії світу. Уже через цю важливість для земного життя їжа та пиття мають велике моральне значення для християнина. Бо й саме земне життя для християнина має безмежну вартість, як готування до життя вічного. Сам Христос Бог з любові до людей прийняв тіло, на землі жив і їжею та питтям своє земне життя підтримував.
Щоб осягнути значення їжі, доречним буде процитувати слова давньогрецького філософа Сократа: „Я їм для того щоб жити, а не живу для того щоб їсти”, які з часом віртуозно повторить український церковний діяч середини ХVІІ ст. Іван Величковський: „Не того ради жити, єже пресищати утробу і многії брашна поглощати, Но толико точію ясти, даби тіло возмогло житіє си соблюдати ціло”.
Проте в релігійній сфері їжа має особливе значення. Адже загально відомо, що кожна релігія має власне ,,меню”, що передбачає дозволені і заборонені продукти. Так, наприклад свинина, яку вільно вживають християни, суворо заборонена в юдаїзмі та мусульманстві; а буддисти взагалі відкидають зі свого раціону будь-які м’ясні продукти.
У християнстві їжа та пиття як сполучення з Богом набувають найвищого морального значення. Христос і спільність із Ним віруючих в Царстві Небесному уявляється спільною з Ним трапезою; „щоб ви їли і пили на трапезі Моїй у Царстві Моїм” (Лк. 22, 30). І саме Царство Небесне уявляється у вигляді великої вечері (Мф. 22, 4).
Їжа також відіграє важливу роль у пізнанні. Найкраще унаочнює цей зв'язок поведінка немовлят: їх пізнання дійсності починається з того, що вони тягнуть до рота все, що потрапить їм до рук. Рот стає оцінюючим органом, який визначає якість речей. Той самий внутрішній зв'язок між їжею та пізнанням відображає відома сцена зі Святого Писання: щоб пізнати добро і зло, потрібно з’їсти плоди дерева пізнання добра і зла (Бут. 3, 6 – 7).
У Старому Завіті Бог, намагаючись створити з ізраїльтян нове людство, дає їм, як і першим людям, аналогічну заповідь; у якій визначено дозволені (чисті) і заборонені (нечисті) продукти харчування „Ось закон про худобу, про птахів, про всіх тварин, що живуть у водах, і про всіх тварин, що плазують по землі, щоб відрізняти нечисте від чистого, і тварин, яких можна їсти, від тварин, яких їсти не можна” (Лев. 11, 46 – 47). Завдяки цьому рай (тобто життєдайний зв’язок із Богом) мав бути відновленим, а наслідки гріхопадіння частково скасовані. Людству давалася надія на безсмертя: хто дотримувався цієї заповіді, міг сподіватися, що смерть, як наслідок її порушення, для нього релятивується, і він пожинатиме вічне (як і в раю) життя. Це добре унаочнює історія макавейських мучеників, які саме через приписи щодо їжі пожертвували власним життям. Один із них говорить своєму мучителеві: „Ти, злочиннику, забираєш у нас це життя дочасно, але Цар світу воскресить нас, що вмираємо за його закон, до вічного життя” (2 Мак. 7, 1 – 31).
У новозавітні часи обрядовий закон не міг залишитись таким самим. Пояснення знаходимо у Святому Писанні. Зокрема в книзі Діянь 15 гл. міститься згадка про апостольський Собор, який покликаний вирішити питання щодо християн, покликаних Богом із язичників. У цей час деякі християни почали помилково вчити, що язичники мають спочатку стати іудеями і виконувати Старозавітній закон у всій його повноті (включаючи розпорядження зовнішнього характеру, зокрема здійснення обрізання і не споживання ідоложертовного), а вже потім переходити в християнство. Таке твердження загрожувало розділенням Церкви. Антиохійські християни звернулись до апостолів і пресвітерів в Єрусалимі, а вони по заповіді Спасителя (Мф. 18:17) зібрались разом для розгляду цього питання. Щодо обрізання для язичників. Ап. Петро виступив на соборі і нагадав учасникам про чудо, що сталось в домі сотника Корнилія. Немає відмінності між язичниками і обрізаними християнами, оскільки Господь дарував їм Святого Духа також, як і всім, очистивши їх серця вірою. Навіщо на них покладати те, що не могли понести батьки обрізаних, ні вони самі. ,, Віруємо , що спасаємося благодаттю господа Ісуса так само, як і вони” (Дії 15, 11). Приклади навернення язичників були ще в Старому Завіті. Обернені входили до складу Церкви за допомогою обрізання і під умовою зберігання всього закону Мойсея. Стародавні пророки говорили про якесь майбутнє велике наверненні іноплемінників (Іс.56,6; Амос.9,12 ), але яким чином це відбуватиметься – ніхто не припускав.
Апостол Яків, брат Господній, будучи предстоятелем Єрусалимської общини і головою Собору, підтримав Ап. Петра: 1) Бог обрав язичників, щоб скласти з них народ в ім'я Своє; 2) з цим згодні слова пророків; 3) Відомі Богові від вічності всі справи Його. І сформулював рішення Собору, що звільняло християн з язичників від виконання закону Мойсея, окрім осоружного християнському духу. Постановлено утримуватися від: 1) оскверненого ідолами; 2) розпусти 3) задушеного і крові; 4) не робити іншим того, чого не бажають собі. Таким чином, Апостольский собор звільнив христиан від дотримання обрядового закону і повелів їм ревно піклуватись про виконання морального закону. Рішення Собору було викладено письмово і закарбовано словами ,,бо зволилось Духові Святому і нам”.
Отже, щодо їжі дозволеної християнам бачимо, що апостоли забороняють споживати кров. Відомо, що кров легко проливається і є найдорогоціннішою речовиною в тілі тварини і людини. Вона постачає кожну найменшу клітину тіла необхідними корисними речовинами і видаляє все непотрібне. В крові – душа живого тіла, тобто його фізичне життя. Коли Бог благословляв Ноя то промовив: ,,м’яса з душею його тобто кров’ю його, не будете ви споживати. А тільки Я буду жадати вашу кров із душ ваших, з руки кожної звірини буду жадати її, і з руки чоловіка, я буду жадати душу людську” (Бут 9, 4-5; Лев 17, 11,14; Вт 12, 23). Тому пити чи їсти кров заборонялось, навіть тих тварин, м'ясо яких людина по закону могла споживати. (Лев 3.17; 7.26,27; 19.26; Вт 12.16; 15.23; Дії 15. 20,29; 21.25). Кров тварин, які були принесені в жертву, мала виливатись біля жертовника (Лев 4.7,18,25,30,34). Сам Господь пролив Свою кров до підніжжя Свого жертовника – Хреста, викупив, оправдав, і очистив нею всіх Своїх.
Споживання крові заборонено не тільки Святим Писанням, але й канонами Святої Апостольської церкви. Так 63 апостольське правило постановляє відлучати від церкви тих хто їсть м'ясо в крові його ,,бо це закон заборонив” (Дії 15, 29). Цю заборону продублював VІ Вселенський Собор у рішеннях якого знаходимо: божественне Писання заповідає нам утримуватись від крові удушеного і блуду; заборонено заради ласолюбного черева споживати кров усякої тварини, з яким би мистецтвом вона не була приготована.
Що ж стосується нашого часу і зокрема українського народу, який після атеїстичного лихоліття сьогодні нарешті стає на шлях істини, слід знати, що правила Церкви і на нього також розповсюджуються! Часто спостерігаємо коли в селах хазяйновиті господарі колють свиней то збирають кров для приготування її в їжу. Хоч і робиться це від незнання основ православної віри та з метою взяти якнайбільше вигоди від тварини, однак не звільняє людину, яка допускає споживання крові, від відповідальності перед Богом.
Таким чином той хто називає себе християнином, але не знає основних вимог християнства і не виконує заповіді має тільки назву християнин і ніякої користі від неї. Пам’ятаймо, що Церква вчить своїх вірних дотримуватись усього, прийнятого зі Святого Писання і апостольського передання.
Свящ. Роман Юрченко,
кандидат богословських наук,
доцент Європейського університету
Джерело: Прес-центр Київської Патріархії.
http://www.cerkva.info/2009/04/04/pist.html