"Пристрасть народів і століть" (/)
07/08/2009 | Георгій
ПРИСТРАСТЬ НАРОДІВ І СТОЛІТЬ
Чимало християн надто захоплюється великим спортом. Та чи корисно це для душі?
Запитання
Як Церква ставиться до футболу? Чи можна молитися за Збірну України загалом та її гравців зокрема?
Відповідає протоієрей Віталій Собко
З таким же запитанням нещодавно звернувся до мене як прес-секретаря єпархії місцевий журналіст, який, зважаючи на шалений інтерес багатьох людей до чемпіонату світу з футболу, вирішив з’ясувати, що про все це думає Церква.
Питання виявилося несподівано складним, оскільки не вдалося знайти інформації щодо офіційної позиції Церкви з цього приводу. Тому спочатку потрібно було відповісти самому собі.
Керуючись принципом, що коли немає однозначного вирішення певної проблеми чи визначеного бачення якогось явища, варто зробити висновок, що певні питання чи справи є багатогранними: в одному випадку щось може бути корисним людині, а в іншому – шкідливим. А ще багато залежить, як людина ставиться, сприймає ті чи інші події, проблеми, явища.
Сказати, що Церква засуджує футбол чи змагання з цього виду спорту було б, мабуть, неправильно. Було б помилкою також заявити, що християнська спільнота гаряче сприймає гру, яка вже для багатьох стала «релігією». Проте з євангельською наукою можна легко відповісти на будь-які питання, якими б вони складними не видавалися.
Згадавши слова Христа (Євангеліє від Матфея) – «усяке добре дерево і плоди добрі родить, а погане дерево і плоди погані родить» і «за їхніми плодами пізнаєте їх», спробуємо дати відповідь, які ж плоди приносить оця всесвітня істерія, спричинена масовим захопленням чемпіонатом світу з футболу. Якщо уважно поспостерігати за тими, хто грає або вболіває, – можна зробити для декого несподіваний висновок: цей різновид людської діяльності, способу життя, захоплення чи відпочинку – якщо не гріх, то, принаймні, досить сприятливий шлях до нього. Аналогія – їжа, споживання якої – не порушенняя Закону Божого, однак хто вживає її надмірно – грішить.
Напевно, небагато гравців або вболівальників футболу аналізували свою поведінку під час гри. А список гріхів і пристрастей, які вирують навколо футболу, вражає кількістю пунктів. Негативи очевидні: нарікання на Бога, ображання ближніх, навмисні тілесні ушкодження, гордість, надмірна надія на Боже милосердя, самолюбство, ненависть, гнів, проклинання, помста, зловтіха, зловживання алкоголем, нецензурна лайка, азарт, впадання у відчай, заздрість, культ тіла, хвастощі, забобонність. Це неповний перелік. Багато хто через футбол спокушає до всього перерахованого родину, друзів, колег. Якщо ж ні, то вони просто обділені увагою свого засліпленого пристрастями ближнього.
Одна з найбільших небезпек – те, що футбол, як і професійний спорт загалом (не плутати з фізкультурою!) дезорієнтує людину у виборі життєвих цілей і цінностей, претендує на п’єдестал, де має бути духовність, перешкоджає здійснювати заповіт Господа про любов. Займаючись або захоплюючись ним, зовсім не вчиниш з ближнім так, як би хотів, щоб чинили з тобою.
Мені вдалося відшукати й більш категоричні думки з цього приводу. Зокрема, російський православний єпископ Варнава (Бєляєв) (20-ті роки минулого століття) був переконаний, що спортивні змагання – це взагалі диявольська вигадка. Саме ворог роду людського, на його думку, «ввів нагороди, почесті, призи для збудження духу змагання в учасників, завів міжнародні турніри, чемпіонати, викликаючи в душах грозу пристрастей».
Подібно, але менш категорично розмірковував ще 190-го року й знаменитий учитель першохристиянської Церкви Климент Олександрійський: «Боротьба повинна проводитися не заради якогось суєтного змагання, а щоби викликатипіт на тілі. І не з вихвалянням своєї спритності треба приступати до неї, а в інтересах здоров’я... У всьому потрібно мати міру й мету». Ці істинно мудрі слова не означають, що Церква «відлучає» футбол, оскільки правильний підхід і розуміння істини будь-яку проблему обертають на благо.
Але в сучасному світі все занадто складно поєднано і переплетено. Великий спорт – смисл життя багатьох людей. Від нього залежать сьогодні численні людські долі, сім’ї, і це змушує визнати, що не завжди правильно бути категоричним. Тим більше, що футбол може мати певні позитиви. Наприклад, стати для когось сходинкою на шляху вдосконалення, виховати почуття патріотизму. Якщо завдяки чемпіонату хтось полюбив свою Батьківщину (а раніше цього почуття не було) або на матчі вперше помолився – це вже добре.
А щодо молитви за перемогу збірної – дозвольте також скористатися аналогією. Уявіть ситуацію. Чоловік приходить до церкви й просить священика: «Отче, там у садочку діти влаштували змагання машинок. Помоліться, щоб перемогла іграшка мого сина...» Можливо, порівняння дещо перебільшене, але безглуздість уявної ситуації допоможе самостійно відповісти, чи варто за це молитися. Безумовно, творити молитву за здоров’я будь-якого християнина, навіть злочинця, Церкване лише дозволяє, але й заохочує. Адже поняття «здоров’я» має значно глибший зміст, ніж здається на перший погляд. Воно і фізичне, і, найголовніше, – духовне. Воно конче необхідне для зростання в любові, виправлення, навернення, примирення тощо.
Ще краще, коли футбол перебуває в далеких закутках душі християнина, який сприймає це явище спокійно, як засіб фізкультури, як спосіб навчитися терпеливості, самодисципліни, всього, про що свого часу писав згаданий Климент Олександрійський. Зрештою, чудово, коли футбол є просто активним відпочинком з рідними й друзями та коли православний пам’ятає слова святого апостола Павла з Першого послання до коринфян: «Усе мені можна, та не все на користь. Усе мені можна, та я не дам нічому цьому заволодіти мною».
Волин. єпарх. відом.– 2006.– № 6–7 (19–20)
http://www.pravoslavja.lutsk.ua/vev/stattja/?newsid=193
Чимало християн надто захоплюється великим спортом. Та чи корисно це для душі?
Запитання
Як Церква ставиться до футболу? Чи можна молитися за Збірну України загалом та її гравців зокрема?
Відповідає протоієрей Віталій Собко
З таким же запитанням нещодавно звернувся до мене як прес-секретаря єпархії місцевий журналіст, який, зважаючи на шалений інтерес багатьох людей до чемпіонату світу з футболу, вирішив з’ясувати, що про все це думає Церква.
Питання виявилося несподівано складним, оскільки не вдалося знайти інформації щодо офіційної позиції Церкви з цього приводу. Тому спочатку потрібно було відповісти самому собі.
Керуючись принципом, що коли немає однозначного вирішення певної проблеми чи визначеного бачення якогось явища, варто зробити висновок, що певні питання чи справи є багатогранними: в одному випадку щось може бути корисним людині, а в іншому – шкідливим. А ще багато залежить, як людина ставиться, сприймає ті чи інші події, проблеми, явища.
Сказати, що Церква засуджує футбол чи змагання з цього виду спорту було б, мабуть, неправильно. Було б помилкою також заявити, що християнська спільнота гаряче сприймає гру, яка вже для багатьох стала «релігією». Проте з євангельською наукою можна легко відповісти на будь-які питання, якими б вони складними не видавалися.
Згадавши слова Христа (Євангеліє від Матфея) – «усяке добре дерево і плоди добрі родить, а погане дерево і плоди погані родить» і «за їхніми плодами пізнаєте їх», спробуємо дати відповідь, які ж плоди приносить оця всесвітня істерія, спричинена масовим захопленням чемпіонатом світу з футболу. Якщо уважно поспостерігати за тими, хто грає або вболіває, – можна зробити для декого несподіваний висновок: цей різновид людської діяльності, способу життя, захоплення чи відпочинку – якщо не гріх, то, принаймні, досить сприятливий шлях до нього. Аналогія – їжа, споживання якої – не порушенняя Закону Божого, однак хто вживає її надмірно – грішить.
Напевно, небагато гравців або вболівальників футболу аналізували свою поведінку під час гри. А список гріхів і пристрастей, які вирують навколо футболу, вражає кількістю пунктів. Негативи очевидні: нарікання на Бога, ображання ближніх, навмисні тілесні ушкодження, гордість, надмірна надія на Боже милосердя, самолюбство, ненависть, гнів, проклинання, помста, зловтіха, зловживання алкоголем, нецензурна лайка, азарт, впадання у відчай, заздрість, культ тіла, хвастощі, забобонність. Це неповний перелік. Багато хто через футбол спокушає до всього перерахованого родину, друзів, колег. Якщо ж ні, то вони просто обділені увагою свого засліпленого пристрастями ближнього.
Одна з найбільших небезпек – те, що футбол, як і професійний спорт загалом (не плутати з фізкультурою!) дезорієнтує людину у виборі життєвих цілей і цінностей, претендує на п’єдестал, де має бути духовність, перешкоджає здійснювати заповіт Господа про любов. Займаючись або захоплюючись ним, зовсім не вчиниш з ближнім так, як би хотів, щоб чинили з тобою.
Мені вдалося відшукати й більш категоричні думки з цього приводу. Зокрема, російський православний єпископ Варнава (Бєляєв) (20-ті роки минулого століття) був переконаний, що спортивні змагання – це взагалі диявольська вигадка. Саме ворог роду людського, на його думку, «ввів нагороди, почесті, призи для збудження духу змагання в учасників, завів міжнародні турніри, чемпіонати, викликаючи в душах грозу пристрастей».
Подібно, але менш категорично розмірковував ще 190-го року й знаменитий учитель першохристиянської Церкви Климент Олександрійський: «Боротьба повинна проводитися не заради якогось суєтного змагання, а щоби викликатипіт на тілі. І не з вихвалянням своєї спритності треба приступати до неї, а в інтересах здоров’я... У всьому потрібно мати міру й мету». Ці істинно мудрі слова не означають, що Церква «відлучає» футбол, оскільки правильний підхід і розуміння істини будь-яку проблему обертають на благо.
Але в сучасному світі все занадто складно поєднано і переплетено. Великий спорт – смисл життя багатьох людей. Від нього залежать сьогодні численні людські долі, сім’ї, і це змушує визнати, що не завжди правильно бути категоричним. Тим більше, що футбол може мати певні позитиви. Наприклад, стати для когось сходинкою на шляху вдосконалення, виховати почуття патріотизму. Якщо завдяки чемпіонату хтось полюбив свою Батьківщину (а раніше цього почуття не було) або на матчі вперше помолився – це вже добре.
А щодо молитви за перемогу збірної – дозвольте також скористатися аналогією. Уявіть ситуацію. Чоловік приходить до церкви й просить священика: «Отче, там у садочку діти влаштували змагання машинок. Помоліться, щоб перемогла іграшка мого сина...» Можливо, порівняння дещо перебільшене, але безглуздість уявної ситуації допоможе самостійно відповісти, чи варто за це молитися. Безумовно, творити молитву за здоров’я будь-якого християнина, навіть злочинця, Церкване лише дозволяє, але й заохочує. Адже поняття «здоров’я» має значно глибший зміст, ніж здається на перший погляд. Воно і фізичне, і, найголовніше, – духовне. Воно конче необхідне для зростання в любові, виправлення, навернення, примирення тощо.
Ще краще, коли футбол перебуває в далеких закутках душі християнина, який сприймає це явище спокійно, як засіб фізкультури, як спосіб навчитися терпеливості, самодисципліни, всього, про що свого часу писав згаданий Климент Олександрійський. Зрештою, чудово, коли футбол є просто активним відпочинком з рідними й друзями та коли православний пам’ятає слова святого апостола Павла з Першого послання до коринфян: «Усе мені можна, та не все на користь. Усе мені можна, та я не дам нічому цьому заволодіти мною».
Волин. єпарх. відом.– 2006.– № 6–7 (19–20)
http://www.pravoslavja.lutsk.ua/vev/stattja/?newsid=193
Відповіді
2009.07.09 | +О
Re:cв.Теофан Затворник якось по відношенню до спортивних змагань
негативно висловлювався. Щось близьке до "бридке видовище"...Для мене ж особисто... якщо заняття спортом не є наругою над людиною, а являються триманням себе в хорошому фізичному/духовному стані - я за. Але наругою над людськістю, нажаль, спорт є всечастіше: змагання, намагання перевершити чиїсь результати надто часто доводять спортовців до різних каліцтв. І це не лише такі травматичні види спорту, як, скажімо, бокс/инші, де травмувати суперника означає набрати "бали" в свою користь, а верхом мрій є положити суперника зі струсом мозку на ринг - навіть, наприклад, в гімнастиці бідні молоді дівчатка ламають себе на все життя через прагнення бути найгнучкішими, найпружнішими тощо...
Ще в одному аспекті пов`язаних зі спортом небезпек солідаризуюсь з архімандритом Рафаїлом (Карєлін, в "Церква на порозі апокаліпсису"): "Посилюючи тілесні начала в людині, спорт активізує сферу інстинктів (...) тут інстинкти мають домінуюче значення, а контроль розуму над ними стає непотрібною і навіть гальмуючою силою... такі люди, діставши стійкий комплекс бою, стремять реалізувати його не лише в спортзалах, але і на вулиці. Звичка викликає потребу; культ бою викликає його необхідність і людина підсвідомо чи свідомо провокує відповідні обставини".
Щоб проілюструвати моє відношення до того, яким я бачу спорт і яким він мав би бути в більш-менш ідеалі, процитую ще з арх.Рафаїла:
"Спортивні вболівальники вказують на Платона, який одного разу став переможцем на олімпійських іграх... Але античні атлети не були культуристами чи спортсменами, що спеціалізуються в одній області; їх принципом була краса тіла, а не нарощування м`язевої маси. Характерно, що покровителем олімпійських ігр вважали Аполона - божка краси і мистецтв. Для древніх атлетів є характерним стрміти уникнути однобокості розвитку тіла чи автоматизації рухів. Їх підготовка включала в себе різноманітні види вправ: біг, їзда на колісниці, метання диску, боротьба і т.д. Щоб перемогти, атлет мав уособлювати гармонію сили і краси, естетичної боротьби, винахідливості, кмітливості... Характерно, що древніх атлетів називали аскетами, а борців вінчали як і поетів - лаврами. Їх вправи були близькими до повсякденної праці людини (полювання, сходження на гору тощо). В підготовку обов`язково включалась дієта, в тому числі здержливість від п`янких напоїв. Людину, що нарушила певні моральні норми, не допускали до змагань... Сучасні штангісти викликали б у античних елінів не захоплення, а сміх: для чого людина перетворила себе в купу м`язів і жиляків, якщо навіть ослик може понести на собі груз тієї ж ваги, що й штанга, і ніхто не вважає його за це гідним лавр. Можна ще згадати один очевидний факт: сучасний спорт породив цілу купу проломлених черепів і носів, та не створив ні одного Платона..."
Слава Ісусу Христу!
З повагою
о.Олег
2009.07.09 | Георгій
Re:cв.Теофан Затворник якось по відношенню до спортивних змагань
Навіки слава Богові!У CША спорт - цe культ, мабуть щe в більшій мірі ніж він був в CРCР і є в постсовєцьких країнах. Особливо амeриканський футбол, бeйсбол і баскeтбол. Ці три види спорту домінують на тeлeбачeнні - вони, на відміну від європeйського футболу, дужe зручні для рeклами, тому що завжди є дужe багато пeрeрв (в амeр. футболі, наприклад, пeріоди гри можуть тривати тільки кілька сeкунд, а потім пeрeва хвилини дві-три).
Для мeнe було відкриттям тe, що у CША кожна школа - і сeрeдня, і колeджі й унівeрситeти - завжди має свою спортивну команду (як правило, з амeриканського футболу, з бeйсболу чи баскeтболу) з так званими "мeскотами" (mascots) - звірами, які ніби як уооблюють команду, її "дух." Нариклад, мeскот Унівeрситeту штату Місісіпі - бульдог, а мeскот сeрeдньої школи міста Cтарквілла, дe вчилася моя дочка - оса. Пeрeд початком змагань завжди влаштовується парад з оркeстром (типу військового - грає в духові інструмeнти і гeпає в барабани, маршируючи по футбольному полю), і під час цього параду чучeло мeскота виходить напeрeд і витанцьовує всякі кумeдні рухи. Натовп при цьому шалeніє, вітаючи свого мeскота. А коли на полі з"являється мeскот команди противника, гостя - натовп кричить "БУ" і всякі образливі рeчі в його адрeсу. Наприклад, коли ун-т штату Місісіпі приймає команду ун-ту сусіднього штату Луїзіани, і луїзіанці виводять свого тигра після "нашого" бульдога, всі місісіпці на стадіоні кричать "ТІІІІІІгeрс" (нe "тайгeрс," як трeба вимовляти по-англійськи, а самe "тіііі.....ііігeрс" - образливe). Правда, поліція нe дасть фізично нападати на "ворожого" мeскота, алe якби нe поліція, напали б.
У нас такого нe було, щоби цілі школи чи унівeрситeти люди знали виключно за назвами їх спортивних команд і за їх мeскотами. А тут у CША цe абсолютно прийнято. Наприклад, якщо людина в розмові скажe, що вона відвідувала унівeрситeт Флоріди, співбeсідник одразу скажe, "а, "гeйторс" (алігатори - цe флорідський мeскот).
У школах часто влаштовуються так звані "пeп ралліз," коли діти й дорослі збираються разом у спортивному залі (іноді навіть нe дужe вeликому за розмірами, так що виникає eфeкт вeличeзного натовпу), і всі разом висловлюють підтримку своїй команді і мeскоту. "Висловлюється" цe страшeнним криком, галасом, биттям у барабани, так, що в дeяких людeй болять вуха і голова розколюється. Моя дочка, за натурою тиха і інтровeртна, завжди нeнавиділа ці "пeп ралліз" у своїй "осячій" школі, так, що навіть тікала і ховалася від них у туалeті.
Знаю приклади дужe кумeдної боротьби між унівeрситeтами. Наприклад, найлютіший ворог унівeрситeту штату Місісіпі (Mississippi STATE University) - цe унівeрситeт Місісіспі (University of Mississippi, або Ole Miss). Коли команда унівeрситeту штату (який розташований у місті Cтарквілл) приїжджає в гості до команди Ole Miss, що розташований в місті Оксфорд, на оксфордських вулицях з"являються тисячі плакатів зі словами "HATE STATE!" ("Нeнавидьмо Штат," тобто Miss. State. Univ.). Можна також побачити рeкламу попeрeднього продажу квитків з написом, "HATE STATE EARLY!" ("нeнавидьмо Штат заздалeгідь").
Отакоєот...
2009.07.15 | Oleksa
Re: "Пристрасть народів і століть" (/)
Прочитав...Якесь двозначне відчуття. З одного боку, неначе правильно чоловік говорить, з іншого є "спірні моменти".
Але, оскільки автор тут не присутній, просто висловлю власну думку.
По-перше. Оці посилання на авторитетів минулого, мені відають, чомусь (в данному випадку) спробою "перестрахуватися" (від можливих "звинуваченнь" у "неканінічності тлумачення"). Невже не можна чоловікові сказати: "Я вважаю так-то і так..."?
цитати:
<<...Зокрема, російський православний єпископ Варнава (Бєляєв) (20-ті роки минулого століття) був переконаний, що спортивні змагання – це взагалі диявольська вигадка. Саме ворог роду людського, на його думку, «ввів нагороди, почесті, призи для збудження духу змагання в учасників, завів міжнародні турніри, чемпіонати, викликаючи в душах грозу пристрастей».
та
<<Подібно, але менш категорично розмірковував ще 190-го року й знаменитий учитель першохристиянської Церкви Климент Олександрійський: «Боротьба повинна проводитися не заради якогось суєтного змагання, а щоби викликатипіт на тілі. І не з вихвалянням своєї спритності треба приступати до неї, а в інтересах здоров’я... У всьому потрібно мати міру й мету».
Хто ввів нагороди, то справа другорядна. За моїм уявленням,оте що ми приписуємо "плебосу" (але й "патриції" ними не гребували!) -- "Хліба та видовищ"-- змінити НЕМОЖЛИВО. З однієї простоі (радше --важливої. Чи--головної?) причини. Людина не може жити без емоцій ("видовища" -- в узагальненому вигляді --їх "рушійна сила"). Погано це? Ні. Це "Запрограмовано". В цьому, на мою думку, й полягає оте:"За Образом та Подобою". Людина саме цим "боком" і приналежить "Світу
Невидимому" -- вона має "постачати" енергію відчуттів/емоцій (ще один варіант --"транслювати"/передавати). Мала б,-- лише зі
"знаком +". Після "відомих подій" -- постачає i енергію "протилежного знаку".
Давайте на прикладі. У тварин є період гону. У савців,-- як правило--раз на рік. Людина потяг до протилежної статі відчуває,-- умовно кажучи,-- значно частіше (при тому, що лишає по собі, незрівнянно менше нащадків). Що дає "сам процес"? Типова відповідь -- задоволення. Що є задоволення? Емоція (+ певні гормональні "прояви" -- нехай медики поправлять -- це я умовно. Але ці "прояви", я гадаю, й мають на меті, зробити "процес" циклічним. Аби люди знову й знову поверталися до нього). Скільки "триває задоволення"?
Та скільки б не тривало --часовий прояв його обмежений. І дуже малий (далі вже йде "спогад про...").
Наша емоція і є той "хліб", який прагнуть отримати і "Темні" і "Світлі". Чим -- "фізіологічно"-- відрізняється статевий акт люблячого подружжя й перелюбників? Нічим. А емоційно? Мало того -- енергія емоцій має "протилежних адресатів". Але ми не вміємо так чітко "сепарувати" свої емоції (а--може -- й не "Планувалося" цього -- адже від дерева Пізнання кошувати не Дозволяли...). Тому й дають Заповіді. Але підходити до кожного випадку з однією "міркою", я вважаю, не можна...
Ми вже говорили, раніше, про спорт (і про бокс і, здається, гольф я наводив в якості прикладу). Він -- наразі футбол --є "інструментом", за допомогою якого з людей "вилучають емоції" (енергія -- синонім, в даному випадку). Але робиться це не "тупо". Є певні "пряники", що їх отримує глядач. Один з них --"відчуття приналежності" ( до клубу, міста, країни). Як поводять себе агресивні фанати після матчу?
З "відчуттям сили" (воно,-- насправді--ілюзорне. Досить ситуації скластися таким чином, що один з фанатів опиниться сам на сам з чисельно переважаючою групою вболівальників іншої команди. Та й просто -- серед "звичайних" людей. "Сила" тане в лічені хвилини). Цей, назвемо його, "елемент присутності" надає інший "смак" енергії. Робить іí "поживнішою" для Споживача (аніж емоції телеглядача, наприклад). Окрім того, є щось на кшталт "резонансу", підсилення....
Але за цем же принципом діють і Позитивні Сили. Чому ми отримуємо більше задоволення від перегляду спектаклю в театрі, а не дивлячись телетрансляцію? Бо ми не лише "віддаємо", але й отримуємо (трішки. Але достатньо, аби виникло бажання пережити подібне відчуття знову). Доречі-- люди творчі, це чудово, виявляється, розуміють (чи "бачать"). Мій приятель, що регулярно читає "Дзеркало тижня", звернув увагу ось на цей фрагмент інтерв"ю Віктюка:
<<Театр — молитва. Якщо це молитва во спасіння тебе особисто, якщо глядачі потрапляють в енергетичний купол між залом і сценою, і між сценою і залом утвориться певне освітлене на підлозі коло, і організми глядачів і артистів починають вібрувати і світитися, тоді аплодують глядачі наприкінці не артистам, а со-бі!>>
( http://www.dt.ua/3000/3680/66021/ )
Зараз мене закидають камінням, але оте Христове: " де двоє чи троє зберуться в І"мя моє -- там і я посеред вас...", з точністю
"копіюється" у всіх випадках. Завжди на "виплеск"(колективний.
"Одноосібний" -- також, але там трохи "простіше") людських емоцій, прийде "Покупець". І не має значення що то буде. Заборонять футбол -- буде "Рабиня Ізаура" (чи що там зараз дивляться-- свободу шустера, дом-2?). Людину Провокуватимуть на емоційний прояв. А якщо, один раз "поклали око", то--скоріш за все -- Намагатимуться "сіпати за мотузочок" знову і знову...
Чи можна цього уникнути? Боюся що ні. Людина приречена "годувати". По черзі -- і Одних, і Других. Мав рацію старенький монах -- знайомий пана Георгія,-- який казав: "Падаємо і піднімаємося. Падаємо і піднімаємося..." ( і це ж -- може й не до кінця
"усвідомлено"-- але люди, які "відсікають" пристрасті!). То що вже казати про нас, грішних? В принципі --якісь 0,000...%, певно, можуть собі це дозволити. Жити "повністю усвідомлено", накопичувати свою "внутрішню силу" (а не віддавати), "спостерігати за процесом". Але решта? Уявімо, що буде, якщо кожне "коліщатко в годиннику" почне замислюватися в "який бік крутитися"? (Тут, кращим прикладом був би, напевно, маятник, але ж він лише один