Людина проти Бога (\)
09/21/2009 | Релігія-БП
Wall Street Journal Europe 18.09.09
Ми замовили Карен Армстронг і Ричардові Докінсу написати свою відповідь на запитання "Яку роль відводить еволюція Богу?". Жоден дослідник не знав, що скаже інший. Ось результати.
Карен Армстронг говорить, що ми потребуємо Бога, щоб усвідомити диво нашого існування
Звичайно, Ричард Докінс увесь час мав рацію – принаймні в одному аспекті. Еволюція дійсно завдала удару по буквальній ідеї великодушного Творця. Згідно з нею, немає жодної розумної сили, що контролює Космос, і саме життя є результатом сліпих процесів природного відбору, в якому безкінечне число видів не змогло вижити. Викопні рештки свідчать про природну історію болю, смерті і расового вимирання, отже, якщо був божественний план, він був жорстоким, безсердечно щедрим і марнотратним. Людські істоти не є вершиною цілеспрямованого творіння; як і все інше, вони розвинулися внаслідок проб і помилок, і Бог не доклав рук до їх створення. Нічого дивного, що так багато християн-фундаменталістів з’ясували, що їхню віру вражено до самої серцевини.
Але, можливо, Дарвін зробив релігії – і Богу – послугу, розкривши недоліки в сучасній західній вірі. Незважаючи на нашу наукову і технологічну досконалість, часто наше розуміння Бога є приголомшливо недорозвинутим – навіть примітивним. У минулому багато з найвпливовіших іудейських, християнських і мусульманських мислителів розуміли: те, що ми називаємо Богом, є просто символом, що вказує на неможливу для відтворення трансценденцію, існування якої не довести, а до снаги лише відчути інтуїтивно за допомогою духовних практик і милосердного способу життя, що дозволяє культивувати нові можливості розуму і серця.
Але наприкінці XVII століття замість того, щоб дивитися через символ на "Бога за межами Бога," християни трансформували його в незаперечний факт. Ісак Ньютон заявив, що, поза всякими сумнівами, його космічна система довела існування розумного, всезнаючого і всемогутнього Творця, який, очевидно, "дуже вправний у механіці та геометрії". Зачаровані перспективою такої непохитної певності церковники почали створювати наукову теологію, що, врешті-решт, зробила механіку Ньютона, а пізніше "Розумного проектувальника" Вільяма Пейлі незамінними для західного християнства.
Але Великий механік був чимось трошки більшим, ніж ідолом, типом у людській уяві, якого теологія, у її найкращому вияві, мала б уникати. Бог був важливою необхідністю для фізики Ньютона, але минуло небагато часу, й інші вчені змогли обійтися без гіпотези Бога, зрештою, Дарвін продемонстрував, що Бога може й не існувати. Це не стало б катастрофою, якби християни настільки не залежали від своєї наукової релігії, що втратили старі звички мислення і залишилися без іншого ресурсу.
Символізм був життєво необхідним для домодерної релігії, тому що можна було говорити тільки про абсолютну реальність – бог, дао, брахман або нірвана, – як і про те, що вона недоступна для слів.
Іудеї та християни розробили сміливі інноваційні та переносні методи читання Біблії, і кожне твердження в Корані називається айя ("алегорія"). Святий Августин (354-430 рр. н.е.), один з найбільших авторитетів для католиків і протестантів, наполягав: якщо біблійний текст суперечить поважній науці, його потрібно інтерпретувати алегорично. На Заході це залишалося стандартною практикою аж до XVII століття, коли, намагаючись наслідувати точний науковий метод, християни почали читати Святе Письмо настільки буквально, що не віднайти паралелей у релігійній історії.
Більшість культур вірять, що є два визнані шляхи до істини. Греки називали їх "міфос" і "логос". Обоє були однаково важливими; вони не конфліктували, а доповнювали один одного, кожен зі своєю сферою компетенції. Логос ("причина") був прагматичним методом мислення, що давав нам змогу ефективно функціонувати у світі, таким чином, мав точно відповідати зовнішній реальності. Але він не міг пом’якшити людське горе або пояснити сенс життєвої боротьби. Для цього люди звернулися до міфосу, історій, які не претендували на історичну точність, а радше розглядалися як рання форма психології. Якщо їх перевести в ритуал, або етичну дію, добрий міф показував, як дати собі раду зі смертністю, відкрити внутрішнє джерело сили, спокійно пережити біль і горе.
У давньому світі космологію не розглядали як щось фактичне, головним чином – як дещо терапевтичне; її декламували, коли люди потребували тієї містичної сили, яка витягувала щось із первісної порожнечі: біля ліжка хворого, під час коронації або політичної кризи. Деякі космології вчили людей, як розкрити креативність, інші дозволяли усвідомити необхідність боротьби для збереження соціального і політичного ладу. Гімн створення світу у Книзі буття, написаній під час вигнання ізраїльтян у Вавилоні в VI столітті до нової ери, був лагідною полемікою з вавилонською релігією. Його бачення впорядкованого Всесвіту, де все мало своє місце, можливо, було розрадою для людей у вигнанні, хоча – як ми бачимо в Біблії – деякі з вигнанців надавали перевагу агресивній космології.
Ніколи не буде остаточної версії міфу, тому що він стосується більш невловимих аспектів життя. Для того, щоб залишатись ефективним, він повинен відповідати сучасним обставинам. У XVI столітті, коли євреїв вигнали з одного за одним регіонів Європи, містик Ісак Лурія створив цілком новий міф створення світу, який не мав жодної схожості з історією Книги буття. І замість того, щоб облаяти за суперечність Біблії, євреї завдяки йому створили масовий рух, оскільки це був неймовірно промовистий опис деспотичного світу, в якому вони жили; підтриманий спеціальними ритуалами, він також допоміг їм стерпіти біль і відкрив для них джерело сили.
Релігія не повинна давати пояснення, які лежать у межах компетенції логіки, вона мусить допомогти нам творчо жити в реальності, для якої немає легких рішень, і віднайти внутрішній рай миру і спокою: проте замість цього нині багато людей зробили свій вибір на користь нежиттєздатної певності. Але чи можемо ми відповісти в релігійний спосіб еволюційній теорії? Чи можемо використати її для того, щоб повернути більш автентичне значення Бога?
Дарвін вкотре довів, що – як уже зауважили Маймонід, Авіценна, Тома Аквінський і Екхарт – ми не можемо розглядати Бога просто як божественну особистість, яка власними силам створила світ. Це може відвернути нашу увагу від ідолів певності до "Бога за межами Бога". Найкраща теологія – це духовні практики, близькі до поезії. Релігія – не точна наука, а своєрідна форма мистецтва, що, як музика або живопис, знайомить нас із відмінним від суто раціонального методом знань, який нелегко виразити словами. У своєму найкращому прояві вона тримає нас у стані дива, яке, можливо, не дуже відрізняється від благоговіння, котре переживає Докінс, і допомогло мені оцінити, коли він розмірковує над дивами природного відбору. Але як щодо болю і марнування, які відкрив Дарвін? Усі головні традиції наполягають, що віруючі медитують на тему всюдисущого страждання, що є невід’ємною частиною життя; оскільки якщо ми не визнаємо цього незручного факту, неможливим є співчуття, яке лежить у серці віри. Майже нестерпне видовище міріади видів, які болісно відходять у забуття, не надто різниться від деяких класичних буддійських медитацій на тему першої чудової правди ("Існування – це страждання"), що є незамінною передумовою для трансцендентного просвітлення, яке дехто називає нірваною – а інші називають Богом.
Карен Армстронг – автор низки книжок на тему теології та релігійних питань. Остання "Аргумент на користь Бога" [The Case for God] вийде друком наприкінці цього місяця у видавництві Knopf.
Ричард Докінс переконує, що еволюція залишає Бога без роботи
До 1859 року було доречно погоджуватися з "Природною теологією" [Natural Theology] преподобного Вільяма Пейлі [William Paley], що створення життя – найбільше досягнення Бога. Особливо людського життя. Сьогодні ми вдосконалили б це твердження: еволюція – найбільше досягнення Всесвіту. Еволюція – творець життя, і життя – можливо, найдивніший і найпрекрасніший витвір, який породили закони фізики. Еволюція, якщо процитувати напис на футболці, яку надіслав мені анонімний доброзичливець, – найбільше шоу на землі, єдиний серйозний чинник.
Дійсно, еволюція – ймовірно, найбільше шоу в цілому Всесвіті. Більшість учених здогадуються, що, незалежно одна від одної, еволюційні форми життя посіяно на планетарних островах Всесвіту, хоча, на жаль, надто віддалено, щоби вони зустрілися. І якщо є життя деінде, то вони більш ніж упевнені, що воно виникло та розвивалося згідно із законами Дарвіна. Аргумент на користь існування життя на інших планетах є слабшим, ніж аргумент, що це буде життя, яке розвивалося згідно із законами Дарвіна. Але також можливо, що ми дійсно самотні у Всесвіті, тобто Земля зі своїм найбільшим шоу – найчудовіша планета у Всесвіті.
Що такого особливого в житті? Воно ніколи не порушує законів фізики. Нічого не робить (якби воно щось зробило, фізикам лише довелося б сформулювати нові закони – а це траплялося доволі часто в історії науки). Але хоча життя ніколи не порушує законів фізики, воно штовхає їх на несподівані площини, що змушують засумніватися. Якби ми не знали про життя, то не вважали б його можливим – за винятком ситуації, коли навколо не було б нікого, хто міг би заперечити це!
Закони фізики, перед тим як з них виникне еволюція Дарвіна, можуть створити скелі і пісок, газові хмари і зірки, вири і хвилі, спіралеподібні галактики і світло, що рухається, як хвилі, що поводяться водночас, як частки. Це цікавий, чарівний і в багатьох аспектах глибоко таємничий всесвіт. Але зараз додайте до нього життя. Подивіться очима фізика на кенгуру, що стрибає, кажана, що атакує, дельфіна, що стрибає, високу секвою на узбережжі Тихого океану. Там ніколи не було скелі, що стрибає, як кенгуру; ніколи не було гальки, що повзає, як жук, що шукає пару; піщинка ніколи не плавала, як водяна блоха. Жодного разу будь-яка із цих істот не підкорялася хоча б на йоту чи крапельку законам фізики. Не порушуючи законів термодинаміки (як часто їм приписували), вони незмінно були керовані ними. Не порушуючи законів руху, тварини використовують їх собі на користь, оскільки ходять, бігають, ховаються, ухиляються, перестрибують і летять, нападають на здобич або втікають у безпечне місце.
Жодного разу законів фізики не було порушено, проте життя з’являється на непозначеній на карті території. І як це йому вдається? Відповіддю є процес, який хоча й відрізняється дивовижними деталями, та є достатньо однаковим, щоб заслужити єдину назву: еволюція Дарвіна, невипадкове виживання випадково різноманітної закодованої інформацію. Ми знаємо, як переважно знаємо про будь-що в науці, що це процес, який спричинив життя на нашій планеті. І я ставлю на те, що такий самий процес триває будь-де у Всесвіті, де є життя.
А що, коли найбільше шоу на Землі – це не найбільше шоу у Всесвіті? А що, коли є життєві форми на інших планетах, які еволюціонували поза нашим рівнем свідомості і творчого потенціалу, що ми повинні вважати їх богами, якби нам дуже пощастило (або навпаки) зустріти їх? Вони дійсно були б богами? Хіба ми не спокусилися б упасти на коліна і поклонятися їм так, як поклонявся б середньовічний селянин, якби раптово зіткнувся з такими дивами, як "Боїнг-747", мобільний телефон або сервіс Google Earth? Та як би не виглядали богоподібні чужинці, вони не були б богами з однієї дуже важливої причини. Вони не створили Всесвіту; він створив їх так само, як і нас. Створення Всесвіту – це те, на що не спроможний жоден розум, яким би надлюдським він не був, тому що розум складний – статистично неймовірний, тож мусив виникнути поступово, з простого початку: з мертвого всесвіту – зони без див, якою є фізика.
До акушерки поява такого розуму – єдине досягнення дарвіністської еволюції. Воно починається з первісної простоти і заохочує повільними, зрозумілими кроками появу складності: на вигляд безмежної складності – звісно, аж до нашого людського рівня складності і, що дуже ймовірно, ще далі. Можливо, є світи, у яких процвітає надлюдське життя, надлюдське до того рівня, який не може осягнути наша уява. Але надлюдський не означає надприродний. Еволюція Дарвіна – єдиний процес, про який ми знаємо, що він здатен, урешті-решт, виробити творчий розум. Тільки-но вона формує його, цей розум може створювати інші складні речі: мистецтво, нові технології, комп’ютери, інтернет і бозна-що в майбутньому. Дарвіністська еволюція, можливо, не єдиний такий процес у Всесвіті. Можливо, є інші "журавлі-крани" (термін Деніела Деннета [Daniel Dennett], якому він протиставляє "підйомники"), яких ми ще не виявили або не уявили. Але, наскільки б чудовими та відмінними від дарвіністської еволюції не були ці журавлі, вони не можуть бути магічними. Вони поділяють з дарвіністською еволюцією здатність розвивати складність як властивість, що несподівано з’являється з простоти, і ніколи не порушують законів природи.
Де в цьому світі місце Бога? Найлегше сказати, що Він залишається без роботи і без досягнень, які, можливо, спонукали б нас до похвали, поклоніння чи страху. Еволюція – це повідомлення про звільнення Бога. Але нам треба йти далі. Складний творчий розум, який не має роботи, є не просто зайвим. Існування божественного проектувальника майже виключає думка, що він повинен бути щонайменше таким самим складним, як і об’єкти, які мав би створити. Бог не мертвий. Він узагалі ніколи не був живим.
Звісно, є певна категорія мудрих сучасних теологів, які сказали б щось на кшталт: "Боже, звичайно, ми не настільки наївні чи примітивні, щоб цікавитися тим, чи існує Бог. Існування Бога – цим цікавилися в ХІХ столітті! Немає значення, чи існує Бог з погляду науки. Має сенс, чи існує Бог для вас чи для мене. Якщо Бог існує для вас, то кому цікаво, що наука визнала його зайвим? Така зарозумілість! Такий елітизм".
Ну, якщо це той вітер, що надимає ваші вітрила, то ви будете дуже самотнім струмком. Усі народи світу цілком напевне вірять у Бога, і це означає, що вони вважають, що Він існує в об’єктивній реальності, так само як існує мис Гібралтар. Якщо досвідчені богослови або постмодерністські релятивісти думають, що вони рятують Бога від звільнення применшенням важливості його існування, то мусять подумати про це ще раз. Скажіть парафіянам церкви чи віруючим у мечеті, що існування Бога – це дуже вульгарна властивість, щоб наділяти нею Бога, і вони затаврують вас як атеїста. Вони матимуть рацію.
http://online.wsj.com/article/SB10001424052970203440104574405030643556324.html
Ми замовили Карен Армстронг і Ричардові Докінсу написати свою відповідь на запитання "Яку роль відводить еволюція Богу?". Жоден дослідник не знав, що скаже інший. Ось результати.
Карен Армстронг говорить, що ми потребуємо Бога, щоб усвідомити диво нашого існування
Звичайно, Ричард Докінс увесь час мав рацію – принаймні в одному аспекті. Еволюція дійсно завдала удару по буквальній ідеї великодушного Творця. Згідно з нею, немає жодної розумної сили, що контролює Космос, і саме життя є результатом сліпих процесів природного відбору, в якому безкінечне число видів не змогло вижити. Викопні рештки свідчать про природну історію болю, смерті і расового вимирання, отже, якщо був божественний план, він був жорстоким, безсердечно щедрим і марнотратним. Людські істоти не є вершиною цілеспрямованого творіння; як і все інше, вони розвинулися внаслідок проб і помилок, і Бог не доклав рук до їх створення. Нічого дивного, що так багато християн-фундаменталістів з’ясували, що їхню віру вражено до самої серцевини.
Але, можливо, Дарвін зробив релігії – і Богу – послугу, розкривши недоліки в сучасній західній вірі. Незважаючи на нашу наукову і технологічну досконалість, часто наше розуміння Бога є приголомшливо недорозвинутим – навіть примітивним. У минулому багато з найвпливовіших іудейських, християнських і мусульманських мислителів розуміли: те, що ми називаємо Богом, є просто символом, що вказує на неможливу для відтворення трансценденцію, існування якої не довести, а до снаги лише відчути інтуїтивно за допомогою духовних практик і милосердного способу життя, що дозволяє культивувати нові можливості розуму і серця.
Але наприкінці XVII століття замість того, щоб дивитися через символ на "Бога за межами Бога," християни трансформували його в незаперечний факт. Ісак Ньютон заявив, що, поза всякими сумнівами, його космічна система довела існування розумного, всезнаючого і всемогутнього Творця, який, очевидно, "дуже вправний у механіці та геометрії". Зачаровані перспективою такої непохитної певності церковники почали створювати наукову теологію, що, врешті-решт, зробила механіку Ньютона, а пізніше "Розумного проектувальника" Вільяма Пейлі незамінними для західного християнства.
Але Великий механік був чимось трошки більшим, ніж ідолом, типом у людській уяві, якого теологія, у її найкращому вияві, мала б уникати. Бог був важливою необхідністю для фізики Ньютона, але минуло небагато часу, й інші вчені змогли обійтися без гіпотези Бога, зрештою, Дарвін продемонстрував, що Бога може й не існувати. Це не стало б катастрофою, якби християни настільки не залежали від своєї наукової релігії, що втратили старі звички мислення і залишилися без іншого ресурсу.
Символізм був життєво необхідним для домодерної релігії, тому що можна було говорити тільки про абсолютну реальність – бог, дао, брахман або нірвана, – як і про те, що вона недоступна для слів.
Іудеї та християни розробили сміливі інноваційні та переносні методи читання Біблії, і кожне твердження в Корані називається айя ("алегорія"). Святий Августин (354-430 рр. н.е.), один з найбільших авторитетів для католиків і протестантів, наполягав: якщо біблійний текст суперечить поважній науці, його потрібно інтерпретувати алегорично. На Заході це залишалося стандартною практикою аж до XVII століття, коли, намагаючись наслідувати точний науковий метод, християни почали читати Святе Письмо настільки буквально, що не віднайти паралелей у релігійній історії.
Більшість культур вірять, що є два визнані шляхи до істини. Греки називали їх "міфос" і "логос". Обоє були однаково важливими; вони не конфліктували, а доповнювали один одного, кожен зі своєю сферою компетенції. Логос ("причина") був прагматичним методом мислення, що давав нам змогу ефективно функціонувати у світі, таким чином, мав точно відповідати зовнішній реальності. Але він не міг пом’якшити людське горе або пояснити сенс життєвої боротьби. Для цього люди звернулися до міфосу, історій, які не претендували на історичну точність, а радше розглядалися як рання форма психології. Якщо їх перевести в ритуал, або етичну дію, добрий міф показував, як дати собі раду зі смертністю, відкрити внутрішнє джерело сили, спокійно пережити біль і горе.
У давньому світі космологію не розглядали як щось фактичне, головним чином – як дещо терапевтичне; її декламували, коли люди потребували тієї містичної сили, яка витягувала щось із первісної порожнечі: біля ліжка хворого, під час коронації або політичної кризи. Деякі космології вчили людей, як розкрити креативність, інші дозволяли усвідомити необхідність боротьби для збереження соціального і політичного ладу. Гімн створення світу у Книзі буття, написаній під час вигнання ізраїльтян у Вавилоні в VI столітті до нової ери, був лагідною полемікою з вавилонською релігією. Його бачення впорядкованого Всесвіту, де все мало своє місце, можливо, було розрадою для людей у вигнанні, хоча – як ми бачимо в Біблії – деякі з вигнанців надавали перевагу агресивній космології.
Ніколи не буде остаточної версії міфу, тому що він стосується більш невловимих аспектів життя. Для того, щоб залишатись ефективним, він повинен відповідати сучасним обставинам. У XVI столітті, коли євреїв вигнали з одного за одним регіонів Європи, містик Ісак Лурія створив цілком новий міф створення світу, який не мав жодної схожості з історією Книги буття. І замість того, щоб облаяти за суперечність Біблії, євреї завдяки йому створили масовий рух, оскільки це був неймовірно промовистий опис деспотичного світу, в якому вони жили; підтриманий спеціальними ритуалами, він також допоміг їм стерпіти біль і відкрив для них джерело сили.
Релігія не повинна давати пояснення, які лежать у межах компетенції логіки, вона мусить допомогти нам творчо жити в реальності, для якої немає легких рішень, і віднайти внутрішній рай миру і спокою: проте замість цього нині багато людей зробили свій вибір на користь нежиттєздатної певності. Але чи можемо ми відповісти в релігійний спосіб еволюційній теорії? Чи можемо використати її для того, щоб повернути більш автентичне значення Бога?
Дарвін вкотре довів, що – як уже зауважили Маймонід, Авіценна, Тома Аквінський і Екхарт – ми не можемо розглядати Бога просто як божественну особистість, яка власними силам створила світ. Це може відвернути нашу увагу від ідолів певності до "Бога за межами Бога". Найкраща теологія – це духовні практики, близькі до поезії. Релігія – не точна наука, а своєрідна форма мистецтва, що, як музика або живопис, знайомить нас із відмінним від суто раціонального методом знань, який нелегко виразити словами. У своєму найкращому прояві вона тримає нас у стані дива, яке, можливо, не дуже відрізняється від благоговіння, котре переживає Докінс, і допомогло мені оцінити, коли він розмірковує над дивами природного відбору. Але як щодо болю і марнування, які відкрив Дарвін? Усі головні традиції наполягають, що віруючі медитують на тему всюдисущого страждання, що є невід’ємною частиною життя; оскільки якщо ми не визнаємо цього незручного факту, неможливим є співчуття, яке лежить у серці віри. Майже нестерпне видовище міріади видів, які болісно відходять у забуття, не надто різниться від деяких класичних буддійських медитацій на тему першої чудової правди ("Існування – це страждання"), що є незамінною передумовою для трансцендентного просвітлення, яке дехто називає нірваною – а інші називають Богом.
Карен Армстронг – автор низки книжок на тему теології та релігійних питань. Остання "Аргумент на користь Бога" [The Case for God] вийде друком наприкінці цього місяця у видавництві Knopf.
Ричард Докінс переконує, що еволюція залишає Бога без роботи
До 1859 року було доречно погоджуватися з "Природною теологією" [Natural Theology] преподобного Вільяма Пейлі [William Paley], що створення життя – найбільше досягнення Бога. Особливо людського життя. Сьогодні ми вдосконалили б це твердження: еволюція – найбільше досягнення Всесвіту. Еволюція – творець життя, і життя – можливо, найдивніший і найпрекрасніший витвір, який породили закони фізики. Еволюція, якщо процитувати напис на футболці, яку надіслав мені анонімний доброзичливець, – найбільше шоу на землі, єдиний серйозний чинник.
Дійсно, еволюція – ймовірно, найбільше шоу в цілому Всесвіті. Більшість учених здогадуються, що, незалежно одна від одної, еволюційні форми життя посіяно на планетарних островах Всесвіту, хоча, на жаль, надто віддалено, щоби вони зустрілися. І якщо є життя деінде, то вони більш ніж упевнені, що воно виникло та розвивалося згідно із законами Дарвіна. Аргумент на користь існування життя на інших планетах є слабшим, ніж аргумент, що це буде життя, яке розвивалося згідно із законами Дарвіна. Але також можливо, що ми дійсно самотні у Всесвіті, тобто Земля зі своїм найбільшим шоу – найчудовіша планета у Всесвіті.
Що такого особливого в житті? Воно ніколи не порушує законів фізики. Нічого не робить (якби воно щось зробило, фізикам лише довелося б сформулювати нові закони – а це траплялося доволі часто в історії науки). Але хоча життя ніколи не порушує законів фізики, воно штовхає їх на несподівані площини, що змушують засумніватися. Якби ми не знали про життя, то не вважали б його можливим – за винятком ситуації, коли навколо не було б нікого, хто міг би заперечити це!
Закони фізики, перед тим як з них виникне еволюція Дарвіна, можуть створити скелі і пісок, газові хмари і зірки, вири і хвилі, спіралеподібні галактики і світло, що рухається, як хвилі, що поводяться водночас, як частки. Це цікавий, чарівний і в багатьох аспектах глибоко таємничий всесвіт. Але зараз додайте до нього життя. Подивіться очима фізика на кенгуру, що стрибає, кажана, що атакує, дельфіна, що стрибає, високу секвою на узбережжі Тихого океану. Там ніколи не було скелі, що стрибає, як кенгуру; ніколи не було гальки, що повзає, як жук, що шукає пару; піщинка ніколи не плавала, як водяна блоха. Жодного разу будь-яка із цих істот не підкорялася хоча б на йоту чи крапельку законам фізики. Не порушуючи законів термодинаміки (як часто їм приписували), вони незмінно були керовані ними. Не порушуючи законів руху, тварини використовують їх собі на користь, оскільки ходять, бігають, ховаються, ухиляються, перестрибують і летять, нападають на здобич або втікають у безпечне місце.
Жодного разу законів фізики не було порушено, проте життя з’являється на непозначеній на карті території. І як це йому вдається? Відповіддю є процес, який хоча й відрізняється дивовижними деталями, та є достатньо однаковим, щоб заслужити єдину назву: еволюція Дарвіна, невипадкове виживання випадково різноманітної закодованої інформацію. Ми знаємо, як переважно знаємо про будь-що в науці, що це процес, який спричинив життя на нашій планеті. І я ставлю на те, що такий самий процес триває будь-де у Всесвіті, де є життя.
А що, коли найбільше шоу на Землі – це не найбільше шоу у Всесвіті? А що, коли є життєві форми на інших планетах, які еволюціонували поза нашим рівнем свідомості і творчого потенціалу, що ми повинні вважати їх богами, якби нам дуже пощастило (або навпаки) зустріти їх? Вони дійсно були б богами? Хіба ми не спокусилися б упасти на коліна і поклонятися їм так, як поклонявся б середньовічний селянин, якби раптово зіткнувся з такими дивами, як "Боїнг-747", мобільний телефон або сервіс Google Earth? Та як би не виглядали богоподібні чужинці, вони не були б богами з однієї дуже важливої причини. Вони не створили Всесвіту; він створив їх так само, як і нас. Створення Всесвіту – це те, на що не спроможний жоден розум, яким би надлюдським він не був, тому що розум складний – статистично неймовірний, тож мусив виникнути поступово, з простого початку: з мертвого всесвіту – зони без див, якою є фізика.
До акушерки поява такого розуму – єдине досягнення дарвіністської еволюції. Воно починається з первісної простоти і заохочує повільними, зрозумілими кроками появу складності: на вигляд безмежної складності – звісно, аж до нашого людського рівня складності і, що дуже ймовірно, ще далі. Можливо, є світи, у яких процвітає надлюдське життя, надлюдське до того рівня, який не може осягнути наша уява. Але надлюдський не означає надприродний. Еволюція Дарвіна – єдиний процес, про який ми знаємо, що він здатен, урешті-решт, виробити творчий розум. Тільки-но вона формує його, цей розум може створювати інші складні речі: мистецтво, нові технології, комп’ютери, інтернет і бозна-що в майбутньому. Дарвіністська еволюція, можливо, не єдиний такий процес у Всесвіті. Можливо, є інші "журавлі-крани" (термін Деніела Деннета [Daniel Dennett], якому він протиставляє "підйомники"), яких ми ще не виявили або не уявили. Але, наскільки б чудовими та відмінними від дарвіністської еволюції не були ці журавлі, вони не можуть бути магічними. Вони поділяють з дарвіністською еволюцією здатність розвивати складність як властивість, що несподівано з’являється з простоти, і ніколи не порушують законів природи.
Де в цьому світі місце Бога? Найлегше сказати, що Він залишається без роботи і без досягнень, які, можливо, спонукали б нас до похвали, поклоніння чи страху. Еволюція – це повідомлення про звільнення Бога. Але нам треба йти далі. Складний творчий розум, який не має роботи, є не просто зайвим. Існування божественного проектувальника майже виключає думка, що він повинен бути щонайменше таким самим складним, як і об’єкти, які мав би створити. Бог не мертвий. Він узагалі ніколи не був живим.
Звісно, є певна категорія мудрих сучасних теологів, які сказали б щось на кшталт: "Боже, звичайно, ми не настільки наївні чи примітивні, щоб цікавитися тим, чи існує Бог. Існування Бога – цим цікавилися в ХІХ столітті! Немає значення, чи існує Бог з погляду науки. Має сенс, чи існує Бог для вас чи для мене. Якщо Бог існує для вас, то кому цікаво, що наука визнала його зайвим? Така зарозумілість! Такий елітизм".
Ну, якщо це той вітер, що надимає ваші вітрила, то ви будете дуже самотнім струмком. Усі народи світу цілком напевне вірять у Бога, і це означає, що вони вважають, що Він існує в об’єктивній реальності, так само як існує мис Гібралтар. Якщо досвідчені богослови або постмодерністські релятивісти думають, що вони рятують Бога від звільнення применшенням важливості його існування, то мусять подумати про це ще раз. Скажіть парафіянам церкви чи віруючим у мечеті, що існування Бога – це дуже вульгарна властивість, щоб наділяти нею Бога, і вони затаврують вас як атеїста. Вони матимуть рацію.
http://online.wsj.com/article/SB10001424052970203440104574405030643556324.html